1. Юридичні принципи страхування.

2. Страховий інтерес, як найважливіший юридичний принцип страхування.

3. Правові основи страхової діяльності в Україні цивільне право і страхове законодавство.

Список використаних джерел.

1. Юридичні принципи страхування

Принципи страхування найповніше розкривають його призначення.

Основним принципом страхування є відшкодування збитків від страхових випадків, спричинених шкідливим впливом стихійних лих та недбалої людської діяльності. Сучасний рівень виробничих сил не в змозі позбавити нас зазначених небажаних явищ, тому в інтересах компенсації збитку, спричиненого несприятливими чинниками, потрібен подальший розвиток страхування. В цьому полягає відновлювальна функція страхування. У спеціальній літературі зі страхування цю функцію також називають компенсаційною та виділяють похідну від неї охоронну. Вирішуючи завдання відновлення, компенсації певних витрат, спричинених стихійними лихами і нещасними випадками, державне страхування, як пише М. Шимінова, тим самим допомагає охороні власності, захисту майнових інтересів страхувальників, тобто виконує охоронну функцію [4, с 41].

Інше бачення цієї функції у М. Шерменєва. Ми також вважаємо, що охоронна функція страхуванню не властива — це лише відновлення матеріальних цінностей. Якщо мати на увазі під охороною відновлення втрачених матеріальних цінностей, то термін «охорона» не відображає сутності страхової операції [5, с 15].

Страхування сприяє «зростанню суспільного виробництва шляхом спрямування залишків вільних грошових засобів органів державного страхування на кредитування і фінансування народного господарства» [3, с 176]. Упродовж тривалого часу попереджувальна функція обмежувалась лише роз'ясненням і пропагандою, але сьогодні вона спрямована на фінансування за рахунок частини коштів страхового фонду. Попереджувальна функція зменшує страховий ризик в народному господарстві шляхом виділення засобів на будівництво пожежних депо, заходів щодо недопущення загибелі та пошкодження сільськогосподарських культур.

У страхуванні деякі платежі, акумульовані страховою організацією, витрачаються не рівномірно, а з настанням страхового випадку або закінченням строку дії договору чи згідно з чинним законодавством.

Такий перерозподіл має неабияку економічну доцільність, адже перерозподіл коштів відбувається для кожного страхувальника: в сприятливі роки він сплачує внески, а в несприятливі отримує допомогу.

У страхуванні життя категорія страхування найбільшою мірою зближується з категорією кредиту в разі нагромадження відповідно до договору страхування на доживання обумовлених страхових сум. Як правильно зазначає авторський колектив підручника «Фінансове право» (1999 р.), збереження грошових сум за допомогою страхування на доживання пов'язане з потребою в страховому захисті досягнутого сімейного добробуту. Тим самим страхування має і ощадну функцію (в спеціальній літературі вона ще має назву мобілізаційна) [6, с 315].

«Державне страхування не лише фінансово-економічна категорія, а й правовий інститут, а тому, як правило, в цілому, призначене виконувати виховну функцію» [4, с 48]. Однак норми фінансового права регулюють відносини з приводу акумуляції та розподілу коштів, зібраних у страхових організаціях, а не «стимулюють належне поводження суб'єктів страхових відносин», як зазначає М. Шимінова. Тому ця функція, можливо, була б більш доречною для страхування з огляду адміністративного права і аж ніяк не фінансового.

Потрібно погодитись із колективом авторів підручника «Фінансове право» 1999 р., які виділяють контрольну функцію страхування та зазначають, що вона полягає в суворо цільовому формуванні коштів страхового фонду. Згідно з контрольною функцією на підставі нормативних документів здійснюється фінансовий страховий контроль за проведенням страхувальних операцій [6, с 315].

В окремих випадках, коли загибель майна сталася через безгосподарність страхувальника, страховики можуть відмовити у виплаті страхового відшкодування.

Однією з передумов подальшого розвитку страхування є посилення його функцій через модифікацію діючих та виявлення нових.

Отже, вітчизняне законодавство в галузі страхування потребує подальшого вдосконалення, оскільки, ґрунтуючись лише на чітко сформульованих поняттях, можна досягти надійного правового захисту. Тому законодавцям, науковцям та практичним працівникам слід переглянути принципи, ознаки та функції страхування, визначитись щодо його об'єкта. Реалізація такого підходу, на наш погляд, надасть можливість не лише упорядкувати страхове законодавство, а й підвищити рівень страхового обслуговування в країні.

2. Страховий інтерес, як найважливіший юридичний принцип страхування

Відповідно до Закону України «Про страхування» страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Головна мета страхування — захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, який забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах.

Страхування — це економічні відносини, в яких беруть участь, як мінімум, дві сторони, два суб'єкти відносин: страхова організація, яка є страховиком, і страхувальник — юридична особа або дієздатний громадянин, який уклав зі страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до законодавства України.

Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його функціях. Страхування виконує такі функції: ризикову, превентивну та заощаджувальну (попереджувальну).

Сутність ризикової функції полягає в передаванні страховикові за певну плату матеріальної відповідальності за наслідок ризику, зумовленого подіями, передбаченими чинним законодавством або договором страхування.

Економічна сутність превентивної функції полягає в тому, що страхова компанія об'єктивно зацікавлена в більш тривалому використанні коштів страхового фонду. Страхова компанія намагається зменшити ймовірність виплат шляхом зменшення ймовірності страхового випадку. З цією метою страховик може застосувати фінансову та правову превенцію.

Заощаджувальна функція пов'язана з тим, що договори довгострокового страхування життя мають накопичувальний характер. Сприяючи розвитку заощаджувальних видів страхування, держава дає змогу активно впливати на вирішення соціальних проблем, пожвавлювати грошовий обіг, підвищувати купівельну спроможність національної валюти, збільшувати інвестиційні можливості країни.

Знання принципів страхування необхідно для всіх учасників страхового процесу на всіх його стадіях.

Основні принципи страхування такі:

— майновий економічний інтерес;

— найвищий ступінь довіри сторін;

— причинно-наслідковий зв'язок подій;

— виплата відшкодування в розмірі реального збитку;

— використана франшиза;

— суброгація;

— диверсифікація ризиків.

Фактично ці принципи відповідають основним етапам взаємодії страхувальника і страховика.

1. Переговори щодо укладання договору страхування.

2. Повідомлення всієї необхідної інформації для забезпечення ефективного страхового захисту.

3. З'ясування причини настання страхового випадку.

4. Розрахунок і виплата страхового відшкодування.

Економічний інтерес майнового захисту пов'язаний із зацікавленістю юридичних і фізичних осіб у збереженні об'єктів власності та збереженні життя та здоров'я при настанні несприятливих подій або нещасних випадків. Відшкодовуються лише конкретні збитки конкретної особи. Основні риси економічного інтересу:

— повинен піддаватися фінансово-економічній оцінці;

— повинен виникати на законних підставах;

— особа, яка, уклавши договір страхування, порушила його, скоївши злочин, не може одержати від страхування незаконну вигоду.

Принцип найвищої довіри сторін полягає в тому, що на стадії укладення договору страхування страховик може нічого не знати про об'єкт страхування, а клієнт — майбутній страхувальник — повинен розкрити суттєві обставини про останніх, зокрема, всі відомості, що дозволили б зробити висновки про ступінь ризику, інформацію про попередні збитки, наявність інших страхових полісів та ін.

Значення цього принципу полягає в тому, що, коли виникає збиток, починається розслідування обставин його виникнення. Якщо при цьому буде виявлено, що страхувальник не повідомив що-небудь суттєве про об'єкт страхування, дію договору може бути припинено, а збиток не відшкодовано.

Принцип причинно-наслідкового зв'язку. Основою договору страхування є причина виникнення збитку. Причому, деякі причини ведуть до страхової виплати на користь страхувальника, а інші — ні. Важливим є визначення саме фактичної причини настання збитку.

Обов'язкову форму страхування визначають такі принципи.

1. Встановлення законом, відповідно до якого страховик зобов'язаний застрахувати встановлені об'єкти, а страхувальники — вносити належні страхові платежі. Закон передбачає: перелік об'єктів обов'язкового страхування; обсяг страхової відповідальності; рівень або норми страхового забезпечення; порядок встановлення тарифних ставок або середні розміри цих ставок із наданням права їх диференсації на місцях; періодичність внесення страхових платежів; основні права страховиків і страхувальників.

2. Суцільне охоплення обов'язковим страхуванням зазначених у законі об'єктів. Для цього страхові органи щорічно проводять по всій країні реєстрацію застрахованих об'єктів, нарахування страхових платежів та їх стягнення у встановлені терміни.

3. Автоматичність поширення обов'язкового страхування на об'єкти, зазначені в законі. Страхувальник не повинен заявляти в страховий орган про появу в господарстві об'єкта страхування. Це майно автоматично включається до сфери страхування. При черговій реєстрації воно буде зафіксовано, а страхувальнику пред'явлено до сплати страхові внески.

4. Дія обов'язкового страхування незалежно від внесення страхових платежів. У випадках, коли страхувальник не сплатив належні страхові внески, вони стягуються в судовому порядку. У випадку загибелі або ушкодження застрахованого майна, не оплаченого страховими внесками, страхове відшкодування підлягає виплаті з утриманням заборгованості за страховими платежами. На не внесені в необхідний термін страхові платежі нараховується пеня.

5. Безстроковість обов'язкового страхування. Вона діє протягом усього періоду користування страхувальником застрахованим майном. Тільки безгосподарське та зношене майно не підлягає страхуванню. При переході майна до іншого страхувальника дія страхування не припиняється. Воно втрачає силу тільки при загибелі застрахованого майна.

6. Нормування страхового забезпечення за обов'язковим страхуванням. З метою спрощення страхової оцінки і порядку виплати страхового відшкодування встановлюються норми страхового забезпечення у відсотках від страхової оцінки або в гривнях на один об'єкт.

За обов'язковим особистим страхуванням у повному обсязі діють принципи суцільного охоплення, автоматичності, нормування страхового забезпечення. Проте воно має суворо обумовлений термін і цілком залежить від сплати страхового внеску (наприклад, за обов'язковим страхуванням пасажирів).

Добровільна участь у виборі страховика повною мірою притаманна лише для страхувальників. Страховик не має права відмовлятися від страхування об'єкта, якщо волевиявлення страхувальника не суперечить умовам страхування. Даний принцип гарантує укладання договору страхування за першою (навіть усною) вимогою страхувальника.

Добровільна форма страхування побудована на дотриманні таких принципів.

1. Добровільне страхування діє як в силу закону, так і на добровільних засадах. Закон визначає об'єкти добровільного страхування і загальні умови страхування, які регулюються правилами страхування, розробленими страховиком.

2. Вибіркове охоплення добровільним страхуванням пов'язане із тим, що не всі страхувальники виявляють бажання брати в ньому участь. Крім того, за умовами страхування діють обмеження для укладання договорів.

3. Добровільне страхування завжди обмежене терміном страхування. При цьому початок і закінчення терміна обумовлюються в договорі, якщо страховий випадок відбувся в період страхування. Безперервність добровільного страхування можна забезпечити лише шляхом повторного переукладання договорів на новий термін.

4. Добровільне страхування діє тільки при сплаті разового або періодичних страхових внесків. Вступ у дію договору добровільного страхування обумовлений сплатою разового або першого страхового внеску.

Несплата чергового внеску по страхуванню спричиняє припинення дії договору. Страхове забезпечення з добровільного страхування залежить від бажання страхувальника. При майновому страхуванні страхувальник може визначати розмір страхової суми у межах страхової оцінки майна. За особистим страхуванням страхова сума відповідно до договору встановлюється за угодою сторін.

Чинні в даний час умови всіх видів страхування вироблені багаторічною практикою його проведення з урахуванням досвіду закордонних країн. Вони постійно удосконалюються з метою більш повного задоволення інтересів страхувальника. Розвиток страхового ринку і конкуренції між страховиками створюють сприятливий ґрунт для подальшого поліпшення умов страхування.

3. Правові основи страхової діяльності в Україні цивільне право і страхове законодавство

З розвитком суспільства і ринкових відносин в Україні зростає ризик у всіх сферах господарської діяльності та людського життя. Страхування як засіб акумуляції фінансів стає дієвим важелем у вирішенні питань соціальної захищеності. Дійсно, необхідність страхового захисту має кілька аспектів.

Історичний аспект. Передумовою виникнення страхування були інтереси громадян або суспільства в цілому, спрямовані на забезпечення запасного варіанта на випадок настання непередбачених обставин, проте передбачуваних, але яких неможливо уникнути. В процесі розвитку суспільства вони дещо видозмінювались, але прагнення людини до захищеності залишалась протягом усіх часів.

Економічний аспект. Страховий захист ґрунтується на попередньому створенні фінансових запасів з метою відшкодування спричинених збитків та збереження матеріального благополуччя, тобто надає можливість за певну ціну створити умови для обмеження свого ризику. З іншого боку, страхова справа є прибутковим різновидом державної та підприємницької діяльності.

Суспільний аспект. Захищеність особистих інтересів громадян пропорційно пов'язана із забезпеченням політичної стабільності у суспільстві, а це досягається при безпосередній участі держави і роботодавців у соціальному захисті громадян.

Юридичний аспект. Страхування — це різновид цивільно-правових відносин щодо захисту інтересів громадян. Суспільні відносини, які виникають у процесі страхування, як правильно зазначає К. Батигін, за своїм змістом і характером досить багатогранні, але поряд з тим вони складають єдину систему відносин, нерозривно пов'язаних між собою, — це цивільно-правові відносини, визначені чинним законодавством або договором страхування [1, с 32].

Міжнародний аспект. Розширення меж діяльності держави, кооперація з іншими країнами потребують захищеності її господарських суб'єктів на міжнародному рівні. Усунення національного розбрату, імплементація норм міжнародного права, що регулюють страхові відносини, в законодавство нашої держави спрямовані на підтримку інтересів громадян України, забезпечення їм достатніх гарантій у взаємовідносинах з іншими державами.

Слід зазначити, що В. Базилевич та К. Базилевич також розглядають п'ять аспектів страхового захисту: природний, економічний, соціальний, юридичний, міжнародний [2, с 12]. Однак, на наш погляд, доцільніше говорити про історичний, економічний, суспільний, юридичний, міжнародний аспекти страхування.

Отже, розвиток ринкових відносин, ускладнення взаємозв'язків між суб'єктами, підвищення ступеня ризику на всіх рівнях діяльності вкотре підтверджує необхідність страхового захисту.

З розвитком державного страхування в різні періоди змінювались його принципи. Так, колектив авторів підручника «Фінансове право» 1940 р. звертає увагу на принцип державної страхової монополії, пов'язуючи з ним інший принцип страхування, який полягає в єдності страхової системи, страхової організації та матеріально-технічної бази, і виділяє третій принцип госпрозрахунку [3, с 163].

У 90-ті роки К. Батигін віддає перевагу вже шести основним принципам страхування: загальності забезпечення трудящих із соціального страхування; забезпечення трудящих за рахунок держави і суспільних коштів колгоспів; всемірна охорона і підвищення рівня життя трудящих; зміцнення їх здоров'я; оптимальне поєднання інтересів особистості, трудових колективів і суспільства при розподілі благ за рахунок коштів соціального страхування; створення максимальної зручності для трудящих при реалізації ними права на забезпечення із соціального страхування; здійснення соціального страхування через громадські організації самих трудящих [1, с 32].

З розвитком ринкових відносин, побудовою в нашій країні політично і економічно самостійної держави пріоритети страхування дещо змінюються. Тому інститут страхування доцільно будувати на принципах:

• доступності — громадянин або юридична особа мають право чинним законодавством на страхування, якщо його влаштовують умови, визначені договором страхування;

• ризиковості — передання страхувальником страховикові матеріальної відповідальності за наслідки, передбачені договором страхування або чинним законодавством, ймовірність настання яких існує; в той же час страховика ніхто не в змозі змусити здійснити той чи інший вид добровільного страхування;

• добровільності — кожен в змозі прийняти самостійне рішення про доцільність страхування, обравши будь-якого страховика, що має ліцензію на даний вид страхування, крім видів, передбачених у Законі «Про страхування» (1996 р.), страхування яких є обов'язковим;

• зручності — забезпечення достатніх умов для здійснення страхування через страхові організації.

Зазначені принципи ґрунтуються на запропонованих К. Батигіним, проте вони скориговані з урахуванням нового законодавства, положень Конституції України та всебічної демократизації суспільних відносин.

Основними ознаками страхування сьогодні є: гарантованість та доступність страхового захисту з боку держави; відособленість видів страхування, рівноправність добровільного і обов'язкового страхування; визначення наперед послуг і компенсації із ризику, вірогідний характер відносин, адже величина і час настання ризику невідомі; цільове використання утвореного фонду, який використовується на покриття витрат по раніше обумовлених випадках.

Дещо різняться ознаки майнового і особистого страхування. При настанні страхового випадку в майновому страхуванні страховик компенсує збиток у межах, обумовлених договором страхування, тобто його мета — відшкодування збитку.

В особистому страхуванні, крім випадків обов'язкового страхування, сума виплачується застрахованому незалежно від збитку. Тому особисте страхування, як правило, завдання відшкодування збитків не вирішує. Проте, враховуючи його причетність до виплат у зв'язку з нещасними випадками, особисте страхування в тій або іншій мірі спрямоване на відшкодування збитків.

Отже, об'єднуючим початком інституту страхування є мета, яка полягає в соціальному захисті громадян та юридичних осіб шляхом компенсації збитку, обумовленого договором страхування та чинним законодавством.

Список використаних джерел

1. Батыгин К. С. Советское социальное страхование. — М., 1985.

2. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. — К., 1998. — 216 с.

3. Финансовое право / М. А. Гуревич и др. — М., 1940. — 176 с.

4. Шимінова М. Я. Государственное страхование в СССР. Правовые вопросы. — М., 1987. — 220 с.

5. Шерменев М. К. Финансовые резервы как фактор планомерного развития социалистической экономики: Автореф. дис. д-ра юрид. наук. — М., 1971.

6. Фінансове право /Л К Воронова та ін.. — X., 1999.

7. Страхування: Навч.-метод, посіб. / За заг. ред О.О. Гаманкової. — К.: КНЕУ, 2000.— 120 с.

8. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук. ред. С.С.Осадець. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с

9. Шелехов К.В., Бігдаш В.Д. Страхування: Навч. посібник. — К.: МАУП, 1998.— 424 с.

10. Брикун Є.В. Страхова справа. — Ірпінь: АДПС України, 2000. — 109 с.

11. Страхові послуги: Навч.-метод, посіб. для самост. вивч. дисципліни; За ред. Т.М. Артюх. — К.: КНЕУ, 2000. — 124 с