Вибори завжди були і залишаються, поряд із референдумом, однією з найголовніших і найбільш поширених форм безпосереднього (прямого) народовладдя, а не тільки полем для змагань, боротьби політичних партій та інших сил за право на участь у формуванні пріоритетних напрямів розвитку публічної влади.

Реформуючи виборче законодавство України, перед законодавцем ставиться завдання оптимально забезпечити реалізацію виборчих прав громадян та захист їх політичних інтересів під час виборчих кампаній. Реалізація цього завдання є певною гарантією того, що будуть обрані дійсно чесні, компетентні особи, які відображають і відстоюють загальносуспільні інтереси, особливо загальновизнані права і свободи людини та кожного громадянина України.

У ст. 21 «Загальної Декларації прав людини», прийнятої ООН 1948 р., визначається, що «воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятись у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні проводитись при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, які забезпечують свободу голосування».

Концептуальне завдання нового виборчого законодавства України полягає у тому, щоб виборча система найоптимальніше сприяла обранню депутатів, готових до виконання своїх професійних обов’язків, а склад новообраного парламенту відображав розстановку політичних сил у суспільстві. Принагідно зауважимо, що удосконалення виборчого процесу в Україні є немислимим без механізму забезпечення прозорих виборів.

Передвиборча агітація як політичний феномен виникає тільки у період виборчої кампанії. Завдяки їй у концентрованій переконливій формі доводиться до відома виборців зміст політичних програм. Проведення передвиборчої кампанії керується певними правилами та положеннями. Потрібно визнати і той факт, що «чиста» передвиборча агітація майже неможлива, оскільки завжди обтяжена умовами виборчої системи або недосконалістю виборчого законодавства. Однак саме від її ефективності залежать найчастіше результати голосування. Перемагає саме той, хто зможе переконати виборця. Адже голосування – це свідомий процес вибору, а передвиборча агітація – це комплекс заходів цілеспрямованого впливу певного суб`єкта виборчого процесу на свідомість виборців з метою спонукання їх до здійснення акту вибору на користь цього суб’єкта.

Конституційні права громадянина України на інформацію, її вільне отримання, використання, поширення та зберігання в обсягах, необхідних для реалізації кожним своїх прав, свобод і законних інтересів, чинним законодавством держави закріплюються і гарантуються. «Декларація прав людини і громадянина» (Франція, 26.08.1789 р.) передбачає, що кожна людина може вільно говорити, писати, друкувати, несучи відповідальність за зловживання цією свободою у випадках, що передбачається законами [1].

Положення ст. 34 Конституції України 1996 р. відповідає Міжнародному пакту про громадянські і політичні права, яким передбачається, що кожна людина має право на свободу думки, на вільне вираження свого погляду (ст. 18, 19), що включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження.

Згідно із законодавством передвиборча агітація здійснюється на засадах гласності відкритості, свободи агітації; рівних можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Важко стверджувати, що проблема передвиборчої агітації, політичної реклами є повністю вирішена українським законодавством, оскільки, як ми маємо можливість спостерігати, у зв’язку з його частими змінами та нестабільністю ще досі не виробилася остаточна концепція виборчого процесу в Україні. Розбіжності у викладі розділів про передвиборчу агітацію у законах свідчать перш за все про суперечності думок, поглядів чи позицій у науці, політиці та практичній роботі.

Загальні засади проведення виборів визначаються Конституцією України, міжнародними стандартами в галузі прав людини. Відповідно до ст. 71 Основного Закону України вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Передвиборна агітація здійснюватися в будь-яких формах і будь-яких способах, що не суперечать Конституції України і законам України. Її значення полягає в тому, що громадяни України, політичні партії, інші об’єднання громадян, колективи підприємств, установ і організацій мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборчі програми кандидатів, їх політичні, ділові й особисті якості, вести агітацію «за» або «проти» кандидатів на зборах, мітингах, у бесідах, пресі, на радіо і телебаченні. Це є яскравим проявом демократичних основ виборчого процесу. Однак необхідно запобігати тенденції перетворення свободи вибору у свободу передвиборчої агітації, адже агітація не повинна бути тим засобом безпосереднього впливу на волевиявлення виборців.

З метою дотримання демократичних принципів ведення передвиборчої агітації законодавством встановлені обмеження щодо її проведення. Так, наприклад, забороняється проводити передвиборчу агітацію, супроводжувану наданням виборцям безплатно або пільгових умовах товарів, послуг, цінних паперів, грошей, кредитів, лотерей, інших матеріальних цінностей.

Принципове значення має положення про заборону ведення передвиборчої агітації в закордонних ЗМІ, що діють на території України. Кандидатам у Президенти, що займає посади, у тому числі по сумісництву, в органах державної влади, в органах місцевого самоврядування, на державних підприємствах, в установах, організаціях, у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, забороняється залучати або використовувати для будь-якої роботи, пов’язаної з проведенням своєї виборчої кампанії, підпорядкованих їм осіб (у робочий час), службовий транспорт, зв’язок, устаткування, помешкання, інші об’єкти і ресурси за місцем роботи.

Однієї з нечесних форм боротьби у виборчому процесі є друкування в ЗМІ неправдивих матеріалів. Однак не можна не зважати на те, що «антиреклама – це теж реклама», тому непоодинокі випадки розповсюдження провокаційної інформації самими кандидатами. Власне з цієї причини є проблемою запобігти правопорушень у цій сфері. Поширення анонімних агітаційних матеріалів, що дискредитують кандидата, забороняється. Перешкоджання здійсненню права вести передвиборчу агітацію, а також зловживання правом на ведення такої агітації тягне за собою відповідальність за чинним законодавством.

На цьому етапі важко уявити проведення передвиборчої кампанії без використання ЗМІ про це свідчить хоча б той факт, що більшість кандидатів у Президенти витратили кошти своїх передвиборчих фондів на агітацію у ЗМІ. На розміщення агітаційних матеріалів у електронних ЗМІ (радіо та телебачення) у середньому було спрямовано понад 60% отриманих надходжень. У той же час на випуск друкованих агітаційних матеріалів кандидати витратили в середньому від 10% до 50% отриманих коштів.

Постановою ЦВК було прийнято положення «Про порядок використання засобів масової інформації для проведення передвиборної агітації під час виборів Президента України у 1999 році» від 18.06. 1999 р. №96, розроблене відповідно до ст. 15 Закону України «Про вибори Президента України», Законів України «Про Центральну виборчу комісію», «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про видавничу справу» та інших законів України, яке регламентує порядок та умови використання загальнонаціональних, обласних, регіональних (Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя) з державною участю комунальних і недержавних засобів масової інформації для проведення передвиборчої агітації і спрямоване на забезпечення гласності та відкритості виборів Президента України, надання всім кандидатам у Президенти України рівних та однакових умов користування ЗМІ.

Відповідно до цього Положення формами передвиборчої агітації є: виступ; інтерв’ю; прес-конференція; «гаряча лінія»; дебати; «круглий стіл»; політична реклама в ЗМІ. У процесі здійснення передвиборчої агітації розрізняють: носіїв політичної рекламно-агітаційної інформації; замовників політичної реклами і агітації; виробників політичної реклами і агітації; розповсюджувачів політичної реклами і агітації та споживачів політичної реклами і агітації.

Формальне призначення Положення полягає в тому, щоб забезпечити рiвнi можливості агітації для всіх кандидатів. Однак журналісти висловлюють побоювання, що, використовуючи цю постанову, влада намагатиметься не допустити до ЗМI опозиційних кандидатів. Адже, за інструкцією, чи не кожен матеріал, в якому йдеться про кандидата, вважається агітаційним, i має бути оплаченим з виборчого фонду кандидата. Якщо відповідної угоди немає, ЗМI, за інструкцією, несе за це вiдповiдальнiсть. Голова ЦВК Михайло Рябець визнав, що у цій постанові не вирішено дві проблеми, що стосуються відносин ЗМI з кандидатами. Це — створення рiвних прав для кандидатів у використанні ними державних i комерційних ЗМI та використання грошей держбюджету i фондів самих кандидатів. ЦВК, на думку М. Рябця, змушена оперативно розробляти норми, якi б врегулювали суперечливі питання, оскільки 31% скарг, адресованих ЦВК, стосуються порушень у сфері передвиборної агітації [2].

Під час виборів фіксують випадки порушення прав на вільне волевиявлення громадян. Про це свідчать численні публікації у ЗМІ та судові процеси, що відбувалися за позовами учасників виборчої кампанії. Тільки районними (міськими) судами України розглянуто понад 2,5 тис. справ на рішення та дії виборчих комісій щодо спорів, які виникли в ході підготовки і проведення виборів 1999 р.

«Теперiшнiй етап виборчої кампанiї характеризується численими порушеннями законодавства», — такого висновку дiйшли Iнститут полiтики та парламентська комiсiя з контролю за проведенням президентських виборiв. «Такi вибори президента Українi не потрiбнi», — заявив на прес-конференцiї директор Iнституту полiтики Микола Томенко [3].

З метою оперативного реагування та контролю за станом дотримання конституційних виборчих прав усіх учасників виборчого процесу під час виборів Президента України Уповноваженим з прав людини було започатковано «гарячу лінію». Це була новація у практиці виборчої кампанії в Україні, яка викликала на адресу Уповноваженого з прав людини сотні усних та письмових звернень у вигляді телефонограм, листів, телеграм, факсових повідомлень. Cуб’єктами звернень до Уповноваженого виступали виборці, представники виборчих штабів, довірені особи кандидатів у Президенти, об’єднання громадян, спостерігачі і навіть самі кандидати у Президенти України.

Розглядаючи вибори 2002 р., то порушення ст. 10 «Виборчий процес», ст. 32 «Фiнансування виборiв депутатiв», ст. 34 «Виборчий фонд партiї (блоку), кандидата в депутати зареєстрованого в одномандатному окрузi», ст. 35 «Розпорядники виборчого фонду», ст. 53 «Загальний порядок використання засобiв масової iнформацiї», ст. 54 «Порядок використання електронних (аудiовiзуальних) засобiв масової iнформацiї», ст. 55 «Порядок використання друкованих засобiв масової iнформацiї», ст. 56 «Обмеження щодо ведення передвиборчої агiтацiї» Закону України «Про вибори народних депутатiв України» зафіксовані щодо діяльності всіх політичних партій (блоків), які брали участь у виборах. Так, коалiцiя громадських органiзацiй України «Свобода вибору» спiльно з українським представництвом мiжнародної органiзацiї Transparency International у рамках проекту «Громадський моніторинг фінансування передвиборчої кампанії 2002» підрахували, скільки було затрачено коштів партіями для проведення агітацій в ЗМІ. За підрахунками, було встановлено, що СДПУ(о) витратила 2 142 105 USD; «Жінки за майбутнє» – 1 246 727 USD; Партія зелених України -715 400 USD; виборчий блок – «За єдину Україну» 635 513 USD при законодавчому ліміті 480 тис.дол [4]. Щоб уникнути таких порушень, потрібно чітко врегулювати питання щодо використання виборчих фондів та збільшити ліміт фінансування передвиборчої кампанії.

Проаналізувавши стан законодавства, що регулює питання проведення передвиборчої кампанії та її фінансування, можемо зробити такі висновки. Перш за все необхідно збільшити межі витрат на виборчу кампанію. По-друге, дати чітке визначення політичної та соціально-політичної реклами; поширити чинні норми законодавства на візуальну рекламу, друкарні тощо. Заборонити або законодавчо врегулювати поширення соціально-політичної реклами, що дає можливість маніпуляції під час виборів; внести зміни до Цивільного та Кримінального кодексів, які б давали ефективні механізми покарання за окремі факти порушення законодавства. Зобов’язати партії більш чітко декларувати витрати на виборчу кампанію; під час виборів транслювати чи розміщувати рекламні блоки у ЗМІ лише у визначених рубриках; ввести для ЗМІ зобов’язання щодо пропорційних норм згадувань назв, гасел, графічних та інших ознак учасників виборчого процесу; чітко врегулювати, законодавчо закріпити та зобов’язати місцеві органи влади щодо рівних умов агітації і проведення заходів для всіх учасників виборчих перегонів. Врахування особливостей здійснення передвиборчої агітації у формі політичної реклами та подальше її врегулювання положеннями відповідного закону стане поступальним кроком у розвитку правової держави та захисту конституційних прав і свобод суб’єктів конституційно-правових відносин в Україні.

Література:

1. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права: Факультативний протокол до міжнародного пакту про громадянські та політичні права. – К., УПФ. 1995. – 40 с.
2. Михайло Рябець. «Я переконаний, що нам удасться успішно провести президентські вибори» // Точка зору. – 1999. – №18(45).
3. www.unian.ua.
4. Результати проекту «Громадський моніторинг фінансування передвиборчої кампанії 2002».// Див на інтернет-сайті www.vybory.org.ua