Розбудова правової демократичної держави з громадянським суспільством як її складовою передбачає розвиток правової освіти громадян, становлення правових інституцій, утвердження верховенства права в усіх сферах буття і функціонування суспільства.

Оволодіння основами юридичних знань дає кожному громадянину орієнтир в оцінці складних суспільно-політичних подій і можливість відстоювати власні природні та громадянські права без будь-яких обмежень, а найголовніше — попередити і не допустити процеси, які можуть призвести до порушень законних прав.

Законодавством України, а саме нормами Основ законодавства про охорону здоров´я задекларовано обов´язок громадян України піклуватися про своє здоров´я та здоров´я дітей, проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення у передбачених законодавством випадках.

Метою будь-якого огляду є насамперед визначення стану здоров´я особи або спростування чи підтвердження встановленого лікарем діагнозу [6].

Окрім того, основоположним принципом у галузі охорони здоров´я є випереджувально-профілактичний характер медицини. Цю мету забезпечує законодавче регулювання щодо надання превентивної (медико-профілактичної) медичної допомоги. Цей принцип викладено у ст. 49 Конституції України: «Кожен має право на охорону здоров´я, медичну допомогу та медичне страхування». Саме охорона здоров´я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Окрім того, держава створює умови для ефективного і доступного всім громадянам медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров´я медична допомога надається безоплатно, це підтверджено і Рішенням Конституційного Суду України від 29 травня 2002 р. № 10-рп/2002 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення ч. З ст. 49 Конституції України: «У державних і комунальних закладах охорони здоров´я медична допомога надається безоплатно» [2].

Стаття 3 Конституції України закріплює пріоритет здоров´я громадян у державі, де людина, її життя і здоров´я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Норма ст. 35 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров´я» від 19 листопада 1992 р. гарантує обов´язок держави щодо подання доступної, соціально прийнятної, первинної лікувально-профілактичної допомоги як основної частини медико-санітарної допомоги населенню, зокрема і вживання профілактичних заходів, а також направлення пацієнта для подання спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги.

Щодо профілактики захворювань, то існує два чітко визначених види проведення медичних оглядів [7, 9]:

1.      Медичні огляди, які є загальнообов´язковими для певних категорій населення та закріплюються на законодавчому рівні. Медичні огляди зазначених категорій населення здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на утримання закладів охорони здоров´я, що проводять ці огляди.

2.      Профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій зі шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов´язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих. За своєчасність проходження працівниками підприємства, установи чи організації обов´язкових медичних оглядів відповідальність несе його власник або керівник.

Варто зазначити, що законодавством виокремлюються не лише категорії осіб, котрі зобов´язані проходити медичні огляди, а й періодичність їх проведення:

1)      попереднього (під час прийняття на роботу);

2)      періодичних (протягом трудової діяльності);

3)      щорічного обов´язкового (медичного огляду осіб віком до 21 року).

Крім того, окремо виділяють позачергові медичні огляди зазначених вище осіб, які можуть проводитися на вимогу головного державного санітарного лікаря, а також на прохання працівника, якщо він пов´язує погіршення стану свого здоров´я з умовами праці.

Слід визначитися з переліком категорій населення, медичні огляди для яких є загальнообов´язковими. На виконання ст. 31 Основ законодавства постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1994 р. № 532 затверджено Перелік категорій населення, які проходять обов´язкові медичні огляди.

До таких осіб належать:

—      діти віком до 1 року (періодичність — щомісяця);

—      діти віком 2-14 років, підлітки віком 15-17 років, учні системи профтехосвіти, студенти вищих навчальних закладів, ветерани війни; особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, ветерани праці; особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (періодичність — щороку).

Проходження іншого різновиду медоглядів (профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій зі шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов´язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих) обумовлено нормами статей 169, 191 КЗпП України, а також нормами ст. 17 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р., а їх проведення та організація відбуваються відповідно до Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров´я від 21 травня 2007 р. № 246.

Положення цього документа поширюються, зокрема, й на фізичних осіб — підприємців, які використовують найману працю (роботодавців), а також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (пп. 1.2 п. 1 Порядку № 246). Таким чином, навіть роботодавці (власники або керівники

відповідних  підприємств,   установ, організацій) мають обов´язково проходити медичний огляд. До категорії осіб, які підпадають під перелік Порядку № 246, відносяться:

1)      працівники, зайняті на важких роботах;

2)      працівники, зайняті на роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці;

3)      працівники, зайняті на роботах, де існує потреба у професійному доборі;

4)      особи віком до 21 року.

Уперше такий медогляд працівника проводиться перед прийняттям на роботу (попередній огляд). Медогляд осіб, які не досягли 21 року, проводиться щорічно, інших — не менше одного разу на два роки.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про захист населення від інфекційних захворювань» від 6 квітня 2000 р., постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 559 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов´язковим профілактичним медичним оглядам, і Порядок проведення обов´язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок.

Відповідно до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов´язковим профілактичним медичним оглядам, виділяють близько 28 виробництв та організацій (харчова та переробна промисловість; підприємства продовольчої торгівлі; ринки; підприємства громадського харчування; навчальні заклади; вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації; притулки для неповнолітніх; кабінети татуажу, салони пірсингу та візажу тощо).

Цей перелік підприємств, виробництв та організацій є широким, працівники зазначених організацій зобов´язані проходити медичні огляди відповідно до встановлених законодавством норм.

Наказом Міністерства охорони здоров´я від 23 липня 2002 р. № 280 затверджено Перелік необхідних обстежень лікарів-спеціалістів, видів клінічних, лабораторних та інших досліджень, що необхідні для проведення обов´язкових медичних оглядів, та періодичність їх проведення. Періодичність проходження працівниками визначених професій медичних оглядів становить від одного разу на рік до двох разів на рік у цілому, або медичні огляди у певних лікарів двічі на рік.

Необхідно зазначити, що відповідно до ст. ЗО Сімейного кодексу України держава гарантує право проходження медичного огляду й особам, які вступають у шлюб, шляхом створення безперешкодного та своєчасного доступу до медичного обстеження в мережі закладів охорони здоров´я. Порядок медичного обстеження наречених закріплено в постанові Кабінету Міністрів України «Про порядок здійснення добровільного медичного обстеження на-речених» від 16 листопада 2002 р. № 1740. Цей нормативно-правовий акт закріплює обов´язок лікувально-профілактичного закладу здійснити медичне обстеження наречених протягом 20 днів після їх звернення до цих закладів. Як наслідок, за неповідомлення або приховання одним із наречених відомостей про стан здоров´я, якщо результатом цього є спричинення шкоди здоров´ю іншому з подружжя або їх нащадкам, законодавець встановлює відповідальність, що полягає у можливості визнання шлюбу недійсним.

При розгляді цього питання загалом, у контексті регулювання проходження обов´язкових медичних оглядів, постає низка проблемних питань, серед яких:

1.      Рівень відповідальності працівника та роботодавця у разі порушення законодавства про медичні огляди.

2.      Обов´язки медичного працівника щодо попередження виявлення захворювання у пацієнта (інформований пацієнт).

3.      Захист медичного працівника у разі невиконання приписів останнього щодо проходження медичного огляду чи обстеження.

Щодо відповідальності за порушення законодавства про охорону здоров´я, у розділі медичних оглядів ст. 80 Основ законодавства встановлює, що особи, винні у порушенні закріплених правил поведінки, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством України. Ця норма законодавства є відсильною, тому конкретну міру відповідальності слід шукати у спеціалізованих нормативно-правових актах.

Санкції, що застосовуються за порушення процедури проведення медичних оглядів, поширюються не лише на працівників, з вини яких були порушені норми права, а й на роботодавців, котрі не простежили або свідомо допустили порушення згаданих норм права працівниками, які задіяні на їх підприємстві, в установі чи організації. Цією нормою законодавець урівноважує відповідальність сторін (як працівника, так і роботодавця) при порушенні правових приписів [9].

За це ст. 46 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. та ст. 42 КпАП передбачено штраф, що накладається на:

•        громадян — у розмірі від 1 до 12 нмдг (від 17 до 204 грн);

•        посадових осіб — у розмірі від 6 до 25 нмдг (від 102 до 425 грн).

Коли ж справа стосується іншого різновиду медоглядів, обумовлених ст. 169 КЗпП України та ст. 17 Закону України «Про охорону праці», то розміри штрафів, що накладаються на правопорушника згідно зі ст. 41 КпАП, становлять:

•        на працівників — від 2 до 5 нмдг (від 34 до 85 грн);

•        на посадових осіб підприємств, установ, організацій та на громадян-підприємців — від 5 до 10 нмдг (від 85 до 170 грн).

Справи про адміністративні правопорушення, що регулюються цією статтею, розглядають представники органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби. Саме на установи державної санітарно-епідеміологічної служби покладено обов´язок перевіряти своєчасність проходження обов´язкового медичного огляду та наявність особистих медичних книжок у працівників, які підлягають обов´язковим профілактичним медичним оглядам.

Крім того, стягнення за правопорушення можуть накладатися і роботодавцем на працівника, який вчинив проступок.

Це питання необхідно додатково законодавчо врегулювати шляхом встановлення більш жорстких санкцій для правопорушника, тим самим зміцнивши контроль за цією сферою управління охорони здоров´я, створивши виконавчий орган з контролю за дотриманням профілактичних програм, чи надати ширше коло повноважень нині існуючій санітарно-епідеміологічній службі. Разом із системою контролю з боку держави слід посилити санкції щодо осіб (роботодавців та працівників), винних у порушенні законодавства про медичні профілактичні огляди.

Що стосується питання про обов´язки медичного працівника щодо попередження виявлення захворювання у пацієнта (інформований пацієнт), то цю ситуацію регламентує ст. 39 Основ законодавства, яка закріплює право пацієнта на інформацію. Але відкритим залишається питання неналежного законодавчого регулювання захисту прав медичного працівника у разі відмови від медичного огляду чи обстеження пацієнта або законного представника пацієнта, якщо останній через стан здоров´я не може самостійно приймати рішення.

Так, п. 4 ст. 284 ЦК України та ч. 4 ст. 43 Основ законодавства визначають, що повнолітня дієздатна фізична особа має право відмовитися від лікування. Однак в Основах законодавства зазначено, що в разі, коли відсутність згоди може призвести до важких для пацієнта наслідків, лікар зобов´язаний йому це повідомити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право отримати від нього письмове підтвердження, а в разі неможливості його одержання — засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.

Крім цього, ч. 5 ст. 43 Основ законодавства констатує, що у випадку, коли відмову дає законний представник пацієнта і вона може призвести до важких наслідків для останнього, лікар повинен повідомити про це орган опіки і піклування. Однак ці положення не абсолютні. У пункті 5 ст. 284 ЦК України і ч. 2 ст. 43 Основ законодавства є положення, згідно з яким у невідкладних випадках згода на медичне втручання не потрібна. Закон не містить жодного переліку невідкладних екстремальних випадків, які становлять реальну загрозу життю хворого та дають право лікарю оперувати чи застосовувати складні методи діагностики без згоди самого хворого чи його законних представників. Практика медичної діяльності свідчить, що такі випадки мають наслідком невідкладну (ургентну) хірургію [7, 10].

Додаткову увагу слід приділити розробці нормативно-правових актів, що закріплювали б основні права та обов´язки учасників медичних правовідносин. Адже на сьогодні наша держава не може поставити на противагу прогалинам у згаданому спектрі правовідносин систему спеціальних законів, які б регулювали проблемні питання.

Аналізуючи норми чинного законодавства у галузі охорони здоров´я, слід звернути увагу, що медичні огляди мають бути обов´язковими не лише для конкретного, законодавчо визначеного кола осіб, а для всіх і кожного, оскільки кожна людина і громадянин несе обов´язок піклуватися про власне здоров´я, здоров´я своїх дітей та не шкодити здоров´ю інших осіб. Тому кожен має усвідомлювати важливість проходження профілактичних медичних оглядів з метою попередження, профілактики та лікування на ранніх стадіях таких захворювань, як серце-во-судинні патології, туберкульоз, ВІЛ-інфекція, онкологічні захворювання, тим самим продовжуючи та забезпечуючи здорове, якісне довголіття своїй сім´ї, оточуючим громадянам та державі загалом.

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Конституція України // Верховна Рада України : офіц. вид. — К., 2006. — 160 с.
2. Рішення Конституційного Суду України від 29 травня 2002 р. № 10-рп/2002 у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення ч. З ст. 49 Конституції України (справа про безоплатну медичну допомогу).
3. Біоетика в системі охорони здоров´я і медичної освіти : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (26-27 берез. 2009 р.). — Л., 2009. — 620 с.
4. Беседкина Н. И. Медицинское право / Н. И. Беседкина, Ю. А. Дмитриев, Е. А. Иваева и др.: учеб. пособие. — М., 2006. — С. 3.
5. Колоколов Г. Р. Основы медицинского права / Н. В. Косолапова, О. В. Никульникова : курс лек-ций : учеб. пособие для вузов. — М., 2005. — С. 16.
6. Внутрішні хвороби : навч. посіб. / О. О. Якименко, В. В. Дець, Ю. Я. Дзюба, Г. Ф. Латищева, О. С. Кравчук, М. М. Базарченко, В. С. Колюча, А. В. Чередніченко, А. В. Коцюбко / за ред. О. О. Якименко. — Одеса, 2003. — 372 с.
7. Стеценко С. Г., Стеценко В. Ю., Сенюта І. Я. Медичне право України : підруч. / за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. С. Г. Стеценка. — К., 2008. — 507 с.
8. Барна О. М., Бакуменко М. А. Один чи різні боки барикади : права та обов´язки пацієнта і медичного працівника // Біоетика в системі охорони здоров´я і медичної освіти : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (26-27 берез. 2009 р.). — Л., 2009. — С. 42-44.
9. Діденко О. Обов´язкові медичні огляди працівників : що потрібно знати підприємцю / О. Діденко // Власне діло. — 2007. — № 17 (192). — С. 28.
10. Сенюта І. Я. Інформована добровільна згода пацієнта// Юридичний вісник України. — 2006. -№19.-С. 7.