Поряд із значними правочинами акціонерних товариств Закон України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. № 514-УІ (далі — Закон про АТ) виділяє і таку категорію, як пра-вочини, щодо вчинення яких є заінтересованість. Норми щодо зазначених пра-вочинів є новелами в законодавстві України про акціонерні товариства. їх поява в Законі про АТ викликана тим, що практика вчинення подібних правочинів акціонерними товариствами в різних країнах і їх відповідного правового регулювання довела доцільність встановлення правового режиму правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість, і в законодавстві України.

Виокремлення таких правочинів з інших правочинів, що їх вчиняє акціонерне товариство, зумовлює потребу в теоретичному осмисленні поняття правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість, порядку прийняття рішення про їх вчинення та наслідків його недотримання. Дослідження зазначених питань і є метою цієї статті.

Поняття правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість

Поняття правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, розкривається в законодавстві через визначення особи, заінтересованої у вчиненні правочину товариством. Закон про АТ виділяє три категорії осіб, які можуть бути заінтересованими у вчиненні правочину — посадових осіб органів акціонерного товариства, афілійованих щодо них осіб і акціонерів товариства.

Посадовими особами органів акціонерного товариства є фізичні особи — голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства (п. 15 ч. 1 ст. 2 Закону про АТ).

Афілійованими одна щодо іншої особами (далі — афілійовані особи) визнаються:

— юридичні особи, за умови, що одна з них здійснює контроль над іншою чи обидві перебувають під контролем третьої особи;

— члени сім´ї фізичної особи — чоловік (дружина), а також батьки (усиновителі), опікуни (піклувальники), брати, сестри, діти та їхні чоловіки (дружини), які спільно провадять господарську діяльність;

— фізична особа та члени її сім´ї, які спільно провадять господарську діяльність, і юридична особа, якщо ця фізична особа та/або члени її сім´ї здійснюють контроль над юридичною особою (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону про АТ).

Як випливає з абз. 1 ч. 1 ст. 71 Закону про АТ, заінтересованою може бути не будь-яка особа, а лише особа, а філійована щодо посадової особи товариства.

Певні вимоги Закон про АТ пред´являє і щодо заінтересованої особи—акціонера. Нею визнається не будь-який акціонер товариства, а лише той, який одноосібно або разом з афілійованими особами володіє 25 і більше відсотками простих акцій товариства.

Таким чином, на відміну від значних правочинів акціонерного товариства, визначальною ознакою яких є предмет правочину (ст. 2Законупро АТ), а спеціальний режим їх вчинення залежить від ринкової вартості майна (робіт, послуг), що є предметом такого правочину (ст. 70 Закону про АТ), визначальною ознакою правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість, є суб´єктний склад зазначених правочинів. Крім того, на відміну від значних правочинів акціонерного товариства, для правочинів іззаінтересованістю вартість предмета такого правочину (сума договору) не має значення.

Ще одним критерієм віднесення правочину до категорії таких, щодо вчинення яких є заінтересованість, ст. 71 Закону про АТ визнає наявність зазначеного в законі зв´язку заінтересованих осіб із самим правочином або з іншою стороною правочину.

З формального погляду, зазначені вище особи (разом або окремо) визнаються заінтересованими у вчиненні акціонерним товариством правочину, а правочин вважається таким, щодо вчинення якого є заінтересованість, за наявності хоча б однієї із кваліфікуючих ознак:

1) ця особа є стороною такого правочину;

2) бере участь у правочині як представник або посередник (крім представництва товариства посадовими особами). Відмінність між цими двома особами полягає в тому, що представник бере участь у правочині від імені другої сторони, яку він представляє, а посередник — від свого імені;

3) отримує винагороду за вчинення такого правочину від товариства (посадових осіб товариства) або від особи, яка є стороною правочину;

4) внаслідок такого правочину придбаває майно чи заінтересована в інших результатах виконання правочину;

5) є афілійованою особою юридичної особи, яка є стороною правочину або бере участь у правочині як представник чи посередник, або отримує винагороду від товариства чи від особи, що є стороною правочину, або внаслідок такого правочину придбаває майно чи буде користуватися іншими результатами виконання правочину.

Привертає до себе увагу та обставина, що для позначення правочинів, щодо яких ідеться в цій статті, законодавець вживає різні за формулюванням юридичні конструкції: «правочин, щодо вчинення якого є заінтересованість» (назва ст. 71 Закону про АТ), «вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість» (абз.1 ч. 2ст. 71 Закону про АТ), «правочин, щодо якого є заінтересованість» (абз. 2 ч. 2 ст. 71 Закону про АТ).

Зрозуміло, що зазначені розбіжності не прикрашають Закон про АТ, хоч і однаково визначають той об´єкт, на який спрямоване регулювання нормами ст. 71

Закону — правочин (виходячи з цього, для зручності ми в подальшому вживатимемо термін «правочин із заінтересованістю»).

Проте, якщо наведені тут формулювання поняття правочинів із заінтересованістю не викликають особливих зауважень, то вживання конструкції «правочин, у вчиненні якого товариство заінтересоване» (абз. 1ч.2ст.71ЗаконупроАТ), є, на нашу думку, некоректним, оскільки, виходячи з такого формулювання, заінтересованим у вчиненні правочину слід вважати саме товариство як суб´єкт права. Насправді хибність такого висновку очевидна із положення абз. 2 ч. 2 ст. 71 Закону про АТ, згідно з яким у разі як що правочин, щодо якого є заінтересованість, порушує інтереси товариства, наглядова рада може заборонити його вчинення або винести розгляд цього питання на загальні збори. На наш погляд, наявність цієї норми свідчить про можливість існування конфлікту інтересів саме між заінтересованою особою і товариством.

Таким чином, виходячи з поняття заінтересованої особи (переліку осіб і ознак, за якими вони можуть бути віднесені до заінтересованих осіб), товариство не може бути визнане заінтересованою особою.

З урахуванням викладеного вважаємо за доцільне уніфікувати в ст. 71 Закону про АТ ті положення, що визначають поняття правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість.

Як і значні правочини АТ, правочини, щодо вчинення яких є заінтересованість, належать до правочинів із конфліктом інтересів. Проте, виходячи зі змісту проаналізованих вище норм Закону про АТ, варто погодитися з С. О. Бур-лаковим, який вважає, що стосовно осіб, які відповідно до закону можуть бути визнані заінтересованими, далеко не завжди можна говорити про наявність реального конфлікту інтересів [1].

Надання інформації стосовно правочинів із заінтересованістю

З метою своєчасного виявлення інформації стосовно можливих правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість, в абз. 2 ч. 1 ст. 71 Закону про АТ встановлено обов´язок особи, заінтересованої у вчиненні правочину, протягом трьох робочих днів з моменту виникнення в неї заінтересованості поінформувати той орган, членом якого вона є (це може бути ревізійна комісія товариства, а також інший орган товариства, якщо його утворення передбачене статутом товариства. — Т. Б.), виконавчий орган та наглядову раду про наявність у неї такої заінтересованості (абз. 2 ч. 1 ст. 71 Закону про АТ).

На відміну від ст. 82 Федерального закону Російської Федерації «Про акціонерні товариства», якою визначено зміст інформації, що доводиться до відома відповідних органів товариства, Закон про АТ лише зобов´язує заінтересовану особу повідомити про наявність у неї заінтересованості.

Як встановлено ч. 2 ст. 71 Закону про АТ, виконавчий орган акціонерного товариства зобов´язаний протягом п´яти днів з моменту отримання відомостей про можливість вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, надати членам наглядової ради (а за відсутності наглядової ради — кожному акціонеру персонально) інформацію стосовно правочинів, у вчиненні яких товариство заінтересоване, зокрема про:

1) предмет правочину;

2) вартість одиниці товару або послуг, якщо вона передбачена правочином;

3) загальну суму правочину щодо придбання, відчуження або можливості відчуження майна, виконання робіт, надання або отримання послуг;

4) особу, яка має заінтересованість у вчиненні такого правочину.

5) Закон про АТ містить кілька винятків із загальних правил вчинення правочинів із заінтересованістю. Так, ч. 3 ст. 71 Закону про АТ встановлено, що її положення не застосовуються у разі:

6) 1) реалізації акціонерами переважного права відповідно до ст. 27 Закону про АТ.

У разі якщо правочин, щодо якого є заінтересованість, порушує інтереси товариства, наглядова рада може заборонити його вчинення або винести розгляд цього питання на загальні збори.

У зв´язку з цим постає запитання, що слід мати на увазі під інтересами товариства? Ні ЦК України, ні Закон про АТ не розкривають змісту цього поняття.

Зазвичай, за відповіддю на це запитання звертаються до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004, в якому Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв´язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об´єктивного і прямо не опосередкований у суб´єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об´єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Важливим є також положення Рішення Конституційного Суду України про те, що легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Індивідуальні інтереси останніх, як правило, відрізняються суперечливістю, а нерідко й конфліктністю, оскільки спрямовуються на пошук і використання або створення шляхів і засобів для задоволення різних за обсягом і змістом потреб та відрізняються різними мотивами у таких бажаннях і прагненнях. Не можуть бути завжди тотожними інтереси власника однієї акції та інтереси держателя контрольного пакету акцій, лабільні інтереси міноритарного (дрібного) акціонера, стратегічні інтереси акціонерного товариства у цілому тощо.

Прийняття рішення про вчинення правочину із заінтересованістю

Визнання правочину таким, щодо вчинення якого є заінтересованість, має своїм юридичним наслідком застосування спеціальних правил (порядку) його вчинення.

Такі спеціальні правила (порядок) полягають у прийнятті рішення про вчинення зазначеного правочину компетентним органом акціонерного товариства, яким згідно зі ст. 71 Закону про АТ є наглядова рада. Якщо більшість членів наглядової ради є особами, заінтересованими у вчиненні такого правочину, це питання виноситься на розгляд загальних зборів.

Незважаючи на те, що ч. 2 ст. 71 Закону про АТ не передбачає інших випадків прийняття рішення про вчинення правочинів із заінтересованістю загальними зборами і відповідним чином не розмежовує повноважень загальних зборів і наглядової ради (подібне розмежування компетенції загальних зборів і наглядової ради має місце в ст. 82 Федерального закону Російської Федерації «Про акціонерні товариства»), можливість прийняття зазначених рішень загальними зборами прямо передбаченач.2ст.51ЗаконупроАТі стосується товариств із кількістю акціонерів-власників простих акцій 9 осіб і менше, у разі відсутності наглядової ради в яких її повноваження здійснюються загальними зборами.

Наглядова рада (у передбачених законом випадках — загальні збори) протягом п´яти робочих днів зобов´язана прийняти рішення про вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість.

Якщо заінтересована у вчиненні правочину особа є членом наглядової ради, вона не бере участі у голосуванні з питання вчинення такого правочину.

Наглядова рада може прийняти рішення про вчинення чи відмову від вчинення правочину.

Зрозуміло, що таке рішення має бути прийняте до вчинення правочину. В літературі справедливо зазначається про неприпустимість так званого «наступного схвалення» правочину, тобто прийняття компетентним органом акціонерного товариства рішення про його вчинення після фактичного вчинення (і навіть початку виконання) [2].

Випадки, на які не поширюється порядок вчинення правочинів із заінтересованістю

Закон про АТ містить кілька винятків із загальних правил вчинення правочинів із заінтересованістю. Так, ч. 3 ст. 71 Закону про АТ встановлено, що її положення не застосовуються у разі:

1) реалізації акціонерами переважного права відповідно до ст. 27 Закону про АТ.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону про АТ переважним правом акціонерів визнається:

— право акціонера-власника простих акцій придбавати розміщувані товариством прості акції пропорційно частці належних йому простих акцій у загальній кількості простих акцій;

— право акціонера-власника привілейованих акцій придбавати розміщувані товариством привілейовані акції цього або іншого класу, якщо акції такого класу надають їх власникам перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації товариства, пропорційно частці належних акціонеру привілейованих акцій певного класу в загальній кількості привілейованих акцій цього класу;

2) пропорційного викупу товариствомв акціонерів розміщених ним акцій.

Відповідно до п. 16 ст. 2 Закону про АТ пропорційний викуп акцій — це придбання акціонерним товариством розміщених ним акцій пропорційно кількості акцій певного типу та/або класу, запропонованих кожним акціонером до продажу.

Крім пропорційного викупу акцій Закон про АТ передбачає викуп (ст. 66 Закону про АТ) та обов´язковий викуп (п. 11 ст. 2, ст. 68 Закону про АТ) акцій, проте вчинення правочинів щодо таких викупу і обов´язкового викупу акцій має здійснюватися, оскільки інше не передбачено законом, з дотриманням порядку, встановленого щодо правочинів із заінтересованістю;

3) приєднання до товариства, що здійснюється відповідно до ч. 2 ст. 84 Закону про АТ, якщо товариство, до якого здійснюється приєднання, є власником більш як 90 відсотків простих акцій товариства, що приєднується;

4) надання посадовою особою органів товариства або акціонером, що одноосібно або разом з афілійованими особами володіє 25 і більше відсотками простих акцій товариства, на безоплатній основі гарантії (поруки) особам, які надають товариству позики.

На нашу думку, встановлений Законом про АТ порядок вчинення правочинів із заінтересованістю не повинен також застосовуватися стосовно акціонерних товариств з одним акціонером (ст. 6 Закону про АТ), який одночасно виконує функції одноосібного виконавчого органу, у разіякщо правочин вчиняється між товариством і зазначеним акціонером.

У зв´язку з цим норми ч. 3 ст. 71 Закону про АТ доцільно доповнити, розширивши перелік випадків, на які не поширюється порядок вчинення правочинів із заінтересованістю.

Наслідки недотримання вимог до порядку вчинення правочинів із заінтересованістю

Крім загальних правових наслідків, недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону, що встановлені нормами Цивільного кодексу України (§ 2 глави 16 ЦК), спеціальні правові наслідки недотримання вимог до порядку вчинення правочину, щодо якого є заінтересованість, встановлені ст. 72 Закону про АТ.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Закону про АТ у разі недотримання вимог, передбачених ст. 71 цього Закону, особа, заінтересована у вчиненні акціонерним товариством правочину, несе відповідальність перед ним у розмірі завданих товариству збитків. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо особа, яка вчинила правочин, знала або повинна була знати про недотримання зазначених вимог.

На наш погляд, у ч. 1 ст. 72 Закону про АТ доцільно було б уточнити, які саме вимоги ст. 71 Закону про АТ маються на увазі: щодо інформування заінтересованою особою органів товариства про наявність у неї заінтересованості чи щодо прийняття рішення наглядовою радою (загальними зборами) про вчинення чи відмову у вчиненні правочину, у тому числі щодо дотримання строку прийняття рішення?

Оскільки наведені норми не вказують на особу, за позовом якої правочин, щодо якого тут йдеться, може бути визнаний недійсним, слід виходити з аналогії закону і вважати, що такий позов може бути поданий як самим акціонерним товариством, так і будь-ким з його акціонерів.

Окремий випадок визнання правочину із заінтересованістю недійсним встановлений ч. 2 ст. 72 Закону про АТ. Особливість цього випадку і необхідність спеціального правового регулювання полягають у тому, що другою стороною вчиненого акціонерним товариством правочину є юридична особа, всі акції (частки, паї) якої належать цій особі та/або її афілійованим особам.

У разі недотримання особою, заінтересованою у вчиненні товариством правочину,вимог, передбачених ст. 71 цього Закону, та вчинення товариством зазначеного правочину товариство або будь-хто з його акціонерів має право вимагати визнання цього правочину судом недійсним і відшкодування збитків та/або моральної шкоди.

Практика застосування норм Закону про АТ, що регулюють відносини, пов´язані зі значними правочинами і правочинами, щодо вчинення яких є заінтересованість, безумовно, висвітить як позитивні, так і негативні аспекти правового регулювання вчинення зазначених правочинів (прикладом може слугувати досвід правового регулювання вчинення значних правочинів і правочинів із заінтересованістю в Російській Федерації, на доцільність вдосконалення якого вказується в науковій літературі [3]). Проте вже сьогодні очевидною є потреба у внесенні відповідних змін до Закону України «Про господарські товариства», спрямованих на удосконалення правового регулювання порядку вчинення правочинів із заінтересованістю (як і значних правочинів) іншими, крім акціонерних, господарськими товариствами.

ПРИМІТКИ

1. Бурлаков С. А. Крупные сделки и сделки с заинтересованностью автономных учреждений / С. А. Бурлаков // Журнал российского права. — 2008. — № 9. — С. 139.

2. ГабовА.В. Сделки с аинтересованностью в практике акционерных обществ: проблемы правового регулирования / А. В. Габов. — М. : Статут, 2005. — С. 187—188.

3. Габов А. В. Проблемы и перспективы правового регулирования сделок юридических лиц, требующих особого (специального) порядка их совершения / А. В. Габов // Журнал российского права. — 2008. — № 1. — С. 47—51.