Право участі в управлінні госпо­дарськими товариствами тісно пов´язане із таким немайновим правом, як право на інформацію. Це викликане тим, що право на участь в управлінні має бути забезпечене мож­ливістю одержання інформації для дієвості участі в роботі загальних збо­рів, тобто учасник повинен мати повне уявлення про дійсний стан справ у то­варистві, підтвердження пропозицій, що виносяться на голосування, додат­ковими документами та аргументами тощо. Крім того, інформація учаснику необхідна і для забезпечення своїх майнових прав та інтересів, напри­клад, вчасно реалізувати акції у випад­ку, якщо акціонер дійде висновку про те, що товариство перебуває в кризо­вому стані і, можливо, наближається до банкрутства. Також безпосередній зв´язок права на інформацію та майно­вих прав вбачається у документах, що підтверджують вартість майна товари­ства на день заявления учасником своєї майнової вимоги (виплатити вартість частки майна товариства, пропорційно його частці у статутному капіталі). Можливо простежити й інший зв´язок між правом на інфор­мацію та майновим правом учасника, наприклад, при оспоренні значних правочинів та правочинів із зацікав­леністю, укладених товариством.

Слід також зазначити те, що право на інформацію хоч і має значення для учасників усіх товариств, але тра­диційно особлива увага цьому праву приділяється стосовно акціонерів. Це викликане тим, що у товариствах з не­значною кількістю осіб усі вони біль­ше обізнані стосовно стану справ, бо, як правило, беруть безпосередньо участь у діяльності та управлінні това­риством. Вони активні і ці питання вважають такими, що має до них без­посереднє відношення. Навпаки, в акціонерних товариствах (АТ) існує велика кількість акціонерів (особливо в АТ з розпорошеним складом учас­ників, в яких значне коло аутсай­дерів), що і самі не виявляють значної активності у веденні справ товариства, і яких часто навмисно усувають від цього. Тому корпоративне законодав­ство опікується тим, якими механізма­ми забезпечити саме надання таким особам інформації й цим викликане те, що в подальшому в роботі йтиметь­ся насамперед щодо прав акціонерів на інформацію.

Згідно з Принципами Організації економічного співробітництва і роз­витку (ОЕСР) система корпоративно­го управління повинна забезпечувати своєчасне й точне розкриття інфор­мації з усіх найважливіших питань, що стосуються АТ, включаючи його фі­нансовий стан, продуктивність, влас­ність та управління.

Для реалізації зазначених прав учасникам товариства є необхідність в ознайомленні з фінансовими і бухгал­терськими документами товариства. Це, у свою чергу, викликає проблему вищого рівня — яку інформацію ма­ють надавати учаснику, як це право учасника забезпечено обов´язком і хто має його виконувати.

Стосовно першого аспекту, то на­самперед слід розрізняти загальну інформацію та інформацію з обмеже­ним доступом. Загальна ж інформація може бути звичайно відома для всіх, зокрема і для учасників, а також та, яка належить до публічної звітності, що має надаватися певними видами товариства (це відкриті АТ, банки то­що). Тоді постає запитання про те, чи мають учасники такий же обсяг інфор­мації, як і всі інші особи (які не пере­бувають у корпоративних відносинах з товариством), чи все ж таки для учасників перелік інформації, який їм надається, має бути більшим, ніж для сторонніх осіб. Вважаємо, що пра­вильнішим є другий варіант хоча б то­му, що ці особи (суб´єкти корпоратив­них відносин) мають право на ширшу інформацію про себе і вона не повинна обмежуватися відомостями, що мі­стяться у звітах, які оприлюднюються.

Розрізняють інсайдерську та аутсайдерську інформацію. Насамперед йдеться про АТ, в яких і вирізняють учасників-інсайдерів та учасників-аутсайдерів. Ця класифікація є загаль­ноприйнятою, але не передбаченою за­коном. Інсайдерську інформацію одер­жують акціонери-власники значних пакетів акцій, які, як правило, є члена­ми органів управління АТ, і тому ма­ють бути обізнаними про стан справ більш детально, ніж широкий загал акціонерів. Згідно з п. 2.5 Принципів корпоративного управління, затвер­джених Державного комісією з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) 11 грудня 2003 р. № 571 [5], інсайдерська інформація — це інформація про емітента цінних паперів, його цінні папери та угоди з ними, яка одночасно є істотною і не є оприлюдненою, розкриття якої вплине або може вплинути на ринкову вартість цих цінних паперів чи розмір доходу за ними.

Аутсайдерам, тобто дрібним акціонерам, роль яких в управлінні товариством мінімізована (з об´єктивних та суб´єктивних причин), як правило, така інформація не надається. І дійс­но, вона для них є зайвою, оскільки їх правове становище не вимагає інфор­мації про поточну діяльність товариства, укладення ним тих чи інших правочинів із вказівкою на контрагентів таї хід їх виконання. Для реалізації ними своїх прав, що надаються їм акціями, цієї інформації їм не потрібно. І навпаки, коли акціонер вимагає надання такої інформації, це часто свідчить про передумови рейдерства, тобто про ті правопідготовчі дії, які провадяться через учасника товариства особами! зацікавленими у ворожому захопленні товариства [6; 9; 11, 76, 194, 196].

Тобто проблематика права на іні формацію пов´язана з можливістю зловживання цим правом. Саме тому реалізація права акціонера на їнформацію повинна бути зіставлена з метою його участі в АТ і його інтересами. Інформація має забезпечувати його права (на акцію та з акції), для чого він, звичайно, має бути в курсі фінан­сового становища, рівня управління в АТ, його перспектив тощо для того, щоб дійти відповідного висновку про те, щоб залишитися акціонером або про продаж акцій.

Це питання межує також з понят­тям комерційної таємниці, якої мають додержуватися насамперед менедже­ри, а також інсайдери внаслідок своє­рідності свого правового становища. Тоді інформація, яка надається акціо­неру, має статус конфіденційної та по­рядок її надання може регулюватися внутрішніми (локальними) актами то­вариства (наприклад, положенням про комерційну таємницю, положен­ням про надання акціонерам інфор­мації чи наказом про охорону ко­мерційної таємниці). Навіть іноді пе­редбачається необхідність підписання акціонером зобов´язання про нерозго-лошення комерційної таємниці та про свою обізнаність та відповідальність за порушення.

Ці питання, крім цивільного зако­нодавства, регулюються також конку­рентним законодавством, зокрема, главою 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» [2, 164]. Це є важливою проблемою, бо використання інформації можливо (а часто так воно і є) для недобро­совісної конкуренції. І хоча регулю­вання цього питання перебуває на межі цивільного (зокрема про інтелек­туальну власність), корпоративного і конкурентного законодавства, але, можливо, саме тому воно достатньо не врегульоване. На нашу думку, заслуго­вує на підтримку непогодженість із включенням до кола об´єктів інтелек­туальної власності захисту проти не­добросовісної конкуренції, оскільки включення заходів, які є матеріальним результатом діяльності, з одного боку, і правами — з другого, є не логічним [7, 103].

Обсяг інформації для учасників то­вариства має містити: текст статуту в останній редакції, види прав на майно товариства, внутрішні акти його орга­нів, протоколи загальних зборів, про­токоли засідань органів управління (наглядової ради, виконавчого орга­ну), якщо там не міститься інформація з обмеженим доступом, фінансових звітів, висновків аудитора та актів пе­ревірки органів, що здійснюють кон­троль за діяльністю товариства, та де­яких інших документів, перелік яких наводиться в Методичних рекомен­даціях щодо доступу акціонерів та інших зацікавлених осіб до інформації про АТ, схвалених рішенням ДКЦПФР від 26 січня 2005 р. № 27 [10]. Вимоги щодо розкриття інфор­мації містяться також у Тимчасовому положенні про надання регулярної та особливої інформації відкритими АТ та підприємствами — емітентами облігацій [4].

У зв´язку з цим існує перелік міні­мальної інформації, що повинна в будь-якому випадку розкриватися. У країнах — членах ОЕСР такою інформацією є інформація про:

а) результати фінансової й операційної діяльності;

б) завдання або напрями діяльності АТ;

в) загальну структуру права власності на акції та розподіл прав голосу;

г) членів наглядової ради і виконавчого органу, а також розмір винагороди, що кожен з них одержує;

ґ) значущі фактори ризику, які можна спрогнозувати;

д) важливі питання, пов´язані з менеджерами й іншими учасниками корпоративних відносин;

е) структуру і політику управлін­ня АТ.

Безумовно важливе інформування не тільки акціонерів, а й широкого за­галу про напрями діяльності товарист­ва, в чому має бути зацікавлене саме АТ, яке прагне бути знаним на відпо­відному сегменті ринку. Крім того, це є необхідною умовою для прийняття рішення особами про купівлю акцій цього товариства, оскільки інвестори (особи, що мають намір купити акції додаткових випусків) повинні знати, в який бізнес вкладатимуть кошти. В Україні крім цієї інформації не нада­ються суміжні відомості про ті чи інші аспекти, що впливають на діяльність товариства (наприклад, про навко­лишнє середовище, яке, можливо, по­требує обережнішого ставлення вна­слідок діяльності товариства й у зв´яз­ку з чим воно вимушене робити додат­кові вкладення в переобладнання). Це стосується й соціальної та публічної політики, що провадиться товарист­вом, ділової етики тощо.

Звичайно, насамперед ці дані мають міститися не просто в річній фі­нансовій звітності, а і при емісії акцій.

Все зазначене може вважатися ін­формацією про прогнозовані фактори ризику. Втім, стосовно цілісного уяв­лення про ризиковість вкладень та про ступінь ризиковості в діяльності АТ слід враховувати цілий спектр ри­зиків, на які наражається товариство і на які впливають чимало чинників [12, 116-117]. До них належать: а) за­гальний стан галузі господарства, в якій діє товариство, або географічного сегмента відповідного ринку; б) рин­ковий стан з постачанням і збутом тих видів сировини, матеріалів, напівфаб­рикатів та інших складових, які не­обхідні для виготовлення товариством продукції та її реалізації; в) стан фінансового ринку з властивими йому ризиками, пов´язаними з курсом ва­лют, кредитними ставками, угодами з деривативами тощо.

Стан розкриття цього виду інфор­мації залежить від усталеності по­глядів на ринкове середовище в тій чи іншій країні, ринкових зв´язків, корпо­ративної культури та багатьох інших чинників. Така інформація не може бути занадто детальною, але її роз­криття повинно свідчити про те, що товариство не має наміру приховати ті чи інші відомості від суспільства інвесторів.

Не менш важливим також є те, що підготовка, перевірка і надання інфор­мації здійснюється з дотриманням міжнародних стандартів, а це забезпечує не тільки дотримання прав акціонерів, а й загальний підхід до цього з І боку різних іноземних інвесторів. Звичайно, до доступної акціонерам інфор­мації варто віднести результати ауди­торських перевірок. Належну контрольованість дій з управління товарист­вом покликане забезпечити щорічне проведення незалежних аудиторській перевірок діяльності товариства.

Найпоширенішим джерелом про становище АТ є перевірка його фінан­сових звітів, в яких відображаються його фінансові показники і фінансо­вий стан компанії. Це баланс, звіт про прибутки та збитки, потоки грошових коштів тощо. Об´єктивність цих даних підтверджує аудиторський висновок, що складається після проведення аудиторської перевірки. Головною м тою її проведення є підтвердженість достовірність інформації про фінансовий стан товариства, що є ще й основою для оцінки його цінних папері В інших країнах беруться до уваги обговорення та аналіз аудиторських перевірок, інформація про що місти ся в протоколах та інших документ з яких можна зробити висновок п реагування виконавчого органу на фінансовий стан товариства, усвідомленість щодо цього, можливість впли­вати на вирішення проблем, кроки, які здійснювалися щодо цього та їх ефек­тивність, та багато іншої інформації, яка може бути використана і вплива­тиме на перспективи діяльності това­риства.

Навпаки, не має надаватися інфор­мація, що міститься в бухгалтерських документах, наприклад, журналах-ор­дерах, відомостях конкретних рахун­ків [8, 83], договорах, укладених това­риством, а також у банківських доку­ментах про оплату, кредити та хід їх погашення та інших документах поточної діяльності товариства, що і становлять комерційну таємницю. Означених у Методичних рекомен­даціях документів учаснику вистачить для здійснення своїх прав на участь у товаристві. Інша ж інформація може призвести до зловживання ним своїм зв´язком із товариством і використан­ня не в інтересах останнього, а також інших учасників.

У Принципах корпоративного уп­равління вказуються вимоги, яким має відповідати надання інформації. Так, у п. 4.1 зазначається, що інфор­мація, яка розкривається товариством, повинна бути суттєвою та повною з пояснення цього.

Під суттєвою слід розуміти таку інформацію, відсутність або непра­вильне відображення якої може впли­нути на прийняття рішень користува­чами цієї інформації. З огляду на це, товариство зобов´язане під час визна­чення суттєвої інформації враховувати інтереси та потреби користувачів інформації та, не обмежуючись вимо­гами чинного законодавства, розкри­вати детальнішу інформацію, яка є важливою і може суттєво вплинути на прийняття користувачами зважених рішень.

Під повною інформацією розу­міється така, що містить усі дані про фактичні та потенційні наслідки опе­рацій та подій, які можуть вплинути на рішення, що приймаються на її ос­нові. При розкритті інформації това­риство не повинно обмежуватися ли­ше фактичними відомостями, а й роз­кривати обґрунтовані прогнози стосов­но майбутніх результатів господарської діяльності та фінансового стану това­риства.

Отже, право на інформацію можна охарактеризувати як немайнове пра­во, однак його реалізація відбувається у специфічних правовідносинах, які, скоріше за все, можна охарактеризува­ти як організаційні. Немайновий ха­рактер права на інформацію полягає також у відсутності його зв´язку з май­новим корпоративним правом — на частку у статутному капіталі. І якщо право на участь в управлінні товарист­вом (АТ та TOB) такий зв´язок не тільки не виключає, а й безпосередньо враховує, оскільки від розміру частки залежить і кількість голосів учасника, то право на інформацію не залежить від розміру частки учасника (пакету акцій акціонера). Це означає, що ко­жен акціонер незалежно від категорії та кількості акцій має право на рівний доступ до неї, а також право на своєчасність надання інформації.

 

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

2. Про захист від недобросовісної конкуренції : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 36. — Ст. 164.

3. Про внесення змін до Конституції України : Закон України від 8 грудня 2004 р. № 2222-ІУ// Відо­мості Верховної Ради України. — 2005. — № 2. — Ст. 44.

4. Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 січня 2000 р. № 3 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 6. — Ст. 235.

5. Принципи корпоративного управління, затверджених ДКЦПФР 11 грудня 2003 р. № 571 // Цінні папери України. — 2004. — 1 січ.

6. Гордійчук І. Корпоративні пірати XXI століття, або як впізнати рейдера // Злиття і поглинання (М&А) // Юридична газета. — 2006. — № 12 (72). — 29 черв.

7. Диденко А. Г. Право интеллектуальной собственности в Республике Казахстан // Гражданское законодательство Республики Казахстан — толкование и комментирование. — 1998. -Вып. 6. — С. 103.

8. Дикопольский М., Тимохов Ю. Закон «Об акционерных обществах» : опасность противоречий // Хозяйство и право. — 1996. — № 11. — С. 81-87.

9. Кифак О. Бізнес в Україні : як зупинити вітчизняного рейдера? // Юридична газета. — 2006. -№ 21 (81). — 9 листоп.

10. Методичні рекомендації щодо доступу акціонерів та інших заінтересованих осіб до інформації про акціонерне товариство, схвалених рішенням ДКЦПФР від 26 січня 2005 р. № 27 // Вісник законодавства України. — 2005. — № 8.

11. Молотников А. Слияния и поглощения. Российский опыт. — М., 2006. — С. 76.

12. Спасибо-Фатеева I. В. Акціонерне товариство як система ризиків // Право України. — 1999. -№ 9. — С. 116-117.