Законодавче визначення поняття торговельної марки встановлено ст. 492 Цивільного кодексу України. Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

До окремої групи об´єктів промислової власності, що знайшли своє закріплення у законодавстві, слід віднести свідоцтва на торговельні марки. Крім ЦК, нормативну базу охорони прав інтелектуальної власності на торговельні марки становлять: Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 р. № 3689-ХІІ; Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20.03.1883 р.; Договір про закони щодо товарних знаків, який є чинним на території України з 01.08.1996 р.; Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 14.04.1891 р., учасницею якої є Україна з 25.12.1991 р.; Протокол до Мадридської угоди від 28.06.1989 р., до якого Україна приєдналася 01.06.2000 р.; Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків від 15.06.1957 р., до якої Україна приєдналася 01.06.2000 р.; Положення про Державний департамент інтелектуальної власності, затверджене постановоюКабінету МіністрівУкраїнивід 20.06.2000 р. № 997, та ін.

Торговельна марка (знак для товарів і послуг) у широкому розумінні — це символічне позначення, що слугує індивідуалізації товару та виробників. Торговельна марка дозволяє відокремлювати товари і послуги конкретного підприємства від інших. Вона допомагає виробнику реалізовувати товар або послуги, зарекомендувати себе на ринку, сприяє вибору споживачем товару та послуг певної якості. Тому знаки мають бути характерними і водночас суттєво відрізнятися від знаків, що використовуються конкурентами [3].

Торговельна марка дає можливість виробнику відслідковувати свої товари (послуги), контролювати їх якість, навіть і тоді, коли право на їх використання передане іншим особам. Торговельна марка може використовуватися не тільки виробниками товарів, а й організаціями, які є їх розповсюджувачами.

Відповідно до ст. 1 Паризької конвенції торговельна марка належить до об´єктів промислової власності. Головна розрізняльна функція торговельної марки випливає із самого визначення. Виокремлення маркованих товарів або послуг з маси конкуруючих із ними допомагає володільцеві марки у продажу товарів або наданні послуг, а споживачеві — у виборі належних товарів чи послуг серед подібних. Торговельна марка має також гарантійну функцію, тобто гарантує споживачам знайому їм якість товарів (послуг). Властива комерційній марці й рекламна функція, мета якої — привернути увагу споживачів до товарів (послуг), маркованих певними торговельними марками.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» позначення, які не мають розрізняльної здатності (є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду; вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце, час виготовлення, збуту товарів або надання послуг; є загальновживаними символами і термінами), можуть бути внесені до знака як елементи, які не охороняють, якщо вони не посідають домінуючого положення в зображенні марки.

Якщо торговельна марка містить елемент (елементи), які не охороняються (неохороноздатний елемент), то в рішенні про реєстрацію марки і в реєстрі, якщо це необхідно, вказують, що зазначений елемент не є предметом самостійної правової охорони.

Мотив торговельної марки — це аспект торговельної марки, розрахований на певний вид сприйняття. Мотив марки може бути: візуальний (графічний) — розрахований на зорове сприйняття; фонетичний (звуковий) — розрахований на слухове сприйняття; семантичний (смисловий) — смисловий зміст позначення, що його використовують як торговельну марку тощо [4] .

Торговельні марки безпосередньо впливають на технологічний розвиток країни через інновації, необхідні для постійного збереження якості товарів і послуг. Такому розвиткові можуть сприяти ліцензії на торговельні марки тощо.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» своїм основним завданням має індивідуалізацію товарів і послуг певними позначеннями. В умовах ринкової економіки така індивідуалізація вкрай потрібна, оскільки вона дає змогу товари одного виробника чи послуги однієї організації відрізняти від однорідних товарів і послуг інших виробників чи осіб, які надають послуги. Саме цим Закон про товарні знаки відрізняється від законодавства про комерційне найменування, завданням якого є індивідуалізація виробників, а не товарів чи послуг.

Закон про знаки для товарів і послуг за своїм змістом відповідає основним вимогам Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Його функції полягають не тільки в розрізненні товарів і послуг. Знак для товарів і послуг має значно ширше значення. Позначення певних товарів чи послуг товарним знаком накладає на його володільця серйозні зобов´язання, дисциплінує виробника чи особу, що надає послуги. Тому широке впровадження знаків для товарів і послуг — це шлях істотного підвищення якості продукції у найширшому значенні цього слова.

Отже, товарний знак — не просто позначення для розрізнення товару одного виробника від однорідного товару іншого. Це один із досить ефективних правових засобів підвищення ефективності технічного рівня самого виробництва, бо без належного технічного рівня виробництва виготовити товар, який би відповідав сучасним вимогам, просто неможливо. Це засіб оновлення виробництва, приведення його технології до сучасного рівня, засіб істотного підвищення якості вироблюваної продукції чи надання послуг. За допомогою товарного знака досягається необхідний споживачеві асортимент товарів чи послуг, бо на ринку попит матиме той товар чи послуга, які потрібні споживачеві і мають належну позитивну якість.

Науковці зазначають, щоб бути визнаним за торговельну марку, тобто стати об´єктом правової охорони, позначення має відповідати низці умов:

— вміщуватися на виготовлюваній продукції, її упаковці або супровідній документації;

— дозволяти споживачеві без особливих зусиль упізнати потрібну йому продукцію і виключати можливість сплутування її з аналогічною продукцією інших виробників; мати новизну та у встановленому законом порядку бути зареєстрованим. Закон України «Про охорону прав для товарів і послуг» не містить визначення підстав чи критеріїв, за якими те чи інше позначення можна визнати товарним знаком. Закон наводить лише перелік позначень, які не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Звідси можна зробити висновок, що всі інші позначення, які не містяться у переліку Закону, можуть бути визнані знаком для товарів і послуг. Проте це не означає, що позначення, яке заявляється для реєстрації, як знак для товарів і послуг, не повинно відповідати певним вимогам. Закон встановлює вимоги, яким має відповідати позначення, що заявляється для реєстрації як знак для товарів і послуг. Передусім правова охорона надається знаку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені законом.

Отже, вимоги до знака для товарів і послуг у згаданому Законі викладені не в позитивній формі, а у вигляді переліку позначень, які не можуть одержати правову охорону. Проте певні вимоги встановлені самим Законом або вироблені практикою.

Заявлене позначення має бути новим, невідомим у межах України, тобто новизна позначення обмежується лише територією України.

Позначення має бути корисним. Це випливає зі ст. 5 вищевказаного Закону, відповідно до якої правова охорона надається позначенню, що не суперечить суспільним інтересам. Воно має певним чином індивідуалізувати надійну конкурентоспроможність і стабільність попиту на товар і послуги.

Знак повинен мати об´єктивне вираження, яке дає змогу маркувати ним випущені вироби й упаковку, використовувати його у технічній і супровідній документації без зниження якості і зовнішнього вигляду товару, тобто бути технологічним. Нарешті, позначення має відповідати вимогам промислової естетики та ергономіки, що включає благозвучність, у тому числі бути милозвучним і легковимовним. Лише сукупність зазначених вимог дає підставу визнати заявлене позначення як знак для товарів і послуг.

Закон чітко визначає, які позначення не можуть бути визнані знаками для товарів і послуг. Перелік позначень, наведених у Законі, що не можуть бути визнані як знак для товарів і послуг, поділяється на чотири групи.

Першу групу становлять символи, позначення, відзнаки, що мають уже офіційно визнане значення для держави чи суспільства. До цієї групи належать: герби, прапори, емблеми, офіційні назви держав; скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій, а також офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки.

Другу групу позначень становлять позначення, які не відповідають вимогам законодавства. Вони або не мають розрізняльної здатності, або є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду, або лише вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товару або надання послуги. Так, не визнаються, зокрема, знаками для товарів і послуг позначення у вигляді чаші, обвитою змією, оскільки це позначення є загальновживаним символом для фармацевтичних препаратів і взагалі для медицини.

До цієї самої групи належать позначення, які не можуть бути визнані знаками, що можуть ввести в оману споживача щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар чи надає послуги. Не визнаються знаками також позначення, що є загальновживаними символами і термінами.

До третьої групи позначень Закон відносить такі, що є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з:

— раніше зареєстрованими знаками чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім´я іншої особи щодо однорідних товарів і послуг;

— знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна;

— фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них, до дати подання до патентного відомства заявки стосовно однорідних товарів і послуг;

— зазначенням походження товарів, крім випадків, коли вони включені до знака як елементи, що не охороняються, і зареєстровані на ім´я інших осіб, які мають право користуватися такими позначеннями;

— сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку.

Не визнаються знаками для товарів і послуг позначення, які підпадають під чинність інших законів:

• промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам;
• назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників;
• прізвища, імена,псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їхньої згоди.

Отже, знаки для товарів і послуг — це зареєстровані у встановленому порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Закон передбачає такі види знаків для товарів і послуг: словесні (слова й абревіатури — «Таврія», «Славутич», «КРАЗ»); зображувальні (композиція ліній, плям; фігур, форм на площині); об´ємні (композиції фігур у трьох вимірах, тобто у формі самого виробу або його упаковки — флакони, пляшки тощо); комбіновані (сполучення зображувальних, словесних і об´ємних елементів). Знаки можуть бути виконані в будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Крім цього п. 1.4 Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджених наказом Держпатенту України від 28.07.1995 р. № 116, зазначає про наявність також і світлових та звукових знаків. Звукове позначення подають на реєстрацію у вигляді фонограми або нотного запису.

Також можна визначити ще кілька різновидів торговельних марок.

Колективна марка — це торговельна марка спілки, господарської асоціації або іншого добровільного об´єднання підприємств, призначена для позначення вироблених і (або) реалізованих ними товарів, що мають єдині якісні або інші спільні характеристики.

Асоціативна марка — це торговельна марка, що є тотожною (аналогічною) або схожою з марками, вже зареєстрованими щодо однорідних товарів і (або) послуг. Наслідком реєстрації асоціативної марки є неможливість передачі права на неї через ймовірність сплутання на підставі схожості.

Індивідуальна торговельна марка — це торговельна марка, право на яку належить одній особі.

Регіональна торговельна марка — це торговельна марка, зареєстрована в міжнародному регіональному органі реєстрації відповідно до регіональної міжнародної угоди.

Міжнародна марка — це торговельна марка, зареєстрована міжнародним реєстраційним органом відповідно до міжнародної угоди, зокрема відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків.

Описова марка — це позначення, що прямо чи непрямо вказує на об´єкт, до якого це позначення застосовують, за допомогою однієї з характеристик, що його визначає. Таким позначенням, як правило, правову охорону не надають. Винятками є випадки, коли описова марка на підставі тривалого використання набуває вторинного значення.

До описових марок відносять позначення, які є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду, що вказують на їх вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність, на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг, а також які є узвичаєними символами та термінами. Таким позначенням не може бути надана правова охорона, оскільки по суті вони не мають розрізняльної здатності.

Відповідно до ст. 6 Паризької конвенції всі країни-учасниці зазначеної Конвенції зобов´язані надавати на своїй території захист маркам, які за визначенням компетентного (адміністративного чи судового) органу країни реєстрації або країни використання отримали статус добре відомих марок щодо тотожних або схожих товарів і (або) послуг.

Захист добре відомої марки не пов´язаний з обов´язковою умовою реєстрації марки або використання її в конкретній країні. Потрібно лише, щоб марка була визнана у країні добре відомою, а такою вона може стати, наприклад, як внаслідок рекламування в цій країні, так і в результаті впливу рекламної кампанії, що її проводять в інших країнах.

При визначенні міри популярності беруть до уваги відомість марки певному сектору суспільства, який може складатися з фактичних і (або) потенційних споживачів, з осіб, які беруть участь у забезпеченні каналів збуту товарів і (або) послуг, щодо яких застосовують торговельну марку, або ділових кіл, діяльність яких пов´язана з такими товарами або послугами. Навіть якщо лише одному із секторів марку сприймають як добре відому, це є підставою для визнання її добре відомою в цій країні.

Конфліктуюча торговельна марка — це марка, що вступає в конфлікт із тотожною або схожою розрізняльною маркою, промисловим зразком або об´єктом авторського права у зв´язку з наявністю в іншої особи попередніх прав на зазначені об´єкти.

Що стосується конфлікту між торговельними марками, то згідно із законодавством багатьох країн реєстрацію марки, що конфліктує із зареєстрованою торговельною маркою, яка має попереднє право на підставі реєстрації, відхиляють, навіть якщо володілець останньої не обстоює це право. У цьому разі підставою для відхилення реєстрації у першу чергу буде те, що використання конфліктуючих торговельних марок може ввести споживачів в оману, а цього слід уникати, навіть якщо заінтересовані сторони не обстоюють свої права.

Аналіз результатів роботи у сфері правової охорони інтелектуальної власності в Україні за останні роки свідчить, що активність вітчизняних винахідників, авторів промислових зразків і корисних моделей, залишається стабільно високою. Так, за І півріччя 2008 р. до Державного департаменту інтелектуальної власності надійшло майже 28 тис. заявок на об´єкти промислової власності, що перевищило показник відповідного періоду минулого року на 21%. Загальна кількість заявок на винаходи та корисні моделі зросла на 18% і складає понад 8,5 тис. заявок, на промислові зразки — на 37% (понад 1,3 тис). Кількість заявок на знаки для товарів і послуг зросла на 21% і складає більше 17 тис., при цьому кількість заявок, поданих за національною процедурою за відповідний період дорівнює майже 13 тис.

Станом на 01.07.2008 р. видано майже 233 тис. охоронних документів. З них — більше 88 тис. патентів на винаходи та 33 тис. патентів на корисні моделі, майже 17 тис. патентів на промислові зразки та близько 94 тис. свідоцтв на знаки для товарів і послуг. Також здійснено більше 78 тис. міжнародних реєстрацій знаків за Мадридською угодою.

За І півріччя 2008 р. вітчизняними заявниками подано 7,1 тис. заявок на видачу патентів на винаходи та корисні моделі, що майже на 18% більше рівня відповідного періоду 2007 р. Аналіз винахідницької активності національних заявників свідчить, що понад 60% загальної кількості заявок на винаходи і корисні моделі щорічно подається працівниками підприємств і організацій України, тобто заявниками — юридичними особами [4].

Важливою ланкою у роботі з аналізу та прогнозування економічних відносин у сфері промислової власності є вивчення винахідницької активності національних заявників у регіональному, галузевому, секторальному розрізах, вивчення найбільш перспективних галузей економіки як на стадії подання заявок, так і на стадії впровадження винаходів у виробництво, виявлення взаємозв´язків між винахідницькою активністю і кінцевими результатами інноваційної діяльності в різних галузях економіки, її впливу на прискорення економічного зростання держави.

ПРИМІТКИ

1. Цивільне право України : підруч.: у 2кн. /О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт [та ін.] ;заред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. — К.:Юрінком Інтер, 2002. — С. 590.
2. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України : у 2 т. / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — Т. 1. — С. 802.
3. Право інтелектуальної власності : підруч. для студ. вищих навч. закладів / за ред. О. П. Сергєєва. — К., 2005. — С. 580.
4. Промислова власність у цифрах. Показники діяльності Державного департаменту інтелектуальної власності у I півріччі. — К., 2008. — С. 14.