Вступ.

Розділ 1. Загальна характеристика правил Інкотермс:

1.1. Історія Інкотермс.

1.2. Мета та сфера застосування правил Інкотермс.

Розділ 2. Права та обов’язки сторін договору купівлі-продажу згідно Інкотермс.

2.1. Права та обов’язки покупця.

2.2. Права та обов’язки продавця.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Місце будь-якої країни у світовому господарстві та в міжнародному розподілі праці залежить від розвитку національної економіки та вміння адаптуватись до умов міжнародного господарського життя. Розвиток міжнародної фінансово-господарської діяльності України як частини економічного життя держави залежить від багатьох взаємопов'язаних між собою внутрішніх та зовнішніх чинників, а також впливає як на внутрішні господарські відносини суб'єктів і держави, зокрема на формування державного бюджету, так і на зовнішні: інвестування, міжнародне транспортне сполучення, транзитне транспортування, новітні технології, експорт готової продукції, імпорт сировини.

Суб'єкти підприємницької діяльності України при укладанні угод, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), зобов'язані дотримуватися правил ІНКОТЕРМС. Правила є обов'язковими у зовнішній торгівлі і з їх допомогою можна уникнути або, принаймні, значно скоротити ймовірність різного тлумачення спеціальних термінів у різних країнах.

Мета роботи– дослідити загальну характеристику та напрями застосування правил Інкотермс.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

· визначити поняття правила Інкотермс;

· охарактеризувати історію Інкотермс;

· дослідити мету та сферу застосування правил Інкотермс;

· проаналізувати права та обов’язки сторін договору купівлі-продажу згідно Інкотермс.

Об’єктом дослідженняє правила Інкотермс.

Предметом дослідженнявиступають сфера застосування правил Інкотермс.

Розділ 1. Загальна характеристика правил Інкотермс:

1.1. Історія Інкотермс

Найчастіше сторони, які укладають контракт, не ознайомлені з практикою ведення торгівлі у різних країнах. Це може стати причиною непорозумінь, розбіжностей і судових розглядів, тобто втрат часу та грошей.

Для запобігання цьому Міжнародна торговельна палата у 1936 році вперше опублікувала звід міжнародних правил для точного визначення торговельних термінів. Ці правила відомі як ІНКОТЕРМС 1936, виправлені і доповнені у 1953, 1967, 1976, 1980, 1990 та 2000 роках.

Сфера дії ІНКОТЕРМС обмежена питаннями, пов'язаними з правами й обов'язками сторін договору купівлі-продажу щодо постачання проданих товарів (під словом товари тут розуміються матеріальні товари).

Найчастіше зустрічаються два варіанти неправильного розуміння ІНКОТЕРМС.

· Перше: правила нібито стосуються договору перевезення, а не купівлі-продажу.

· Друге: правила буцімто повинні охоплювати усі обов'язки, які сторони хотіли б включити до договору.

Як завжди підкреслювала Міжнародна торговельна палата, ІНКОТЕРМС мають справу тільки з відносинами між продавцями і покупцями в рамках договорів купівлі-продажу, більше того, тільки у певних аспектах.

Разом з тим експортерам та імпортерам важливо враховувати фактичні зв'язки між різними договорами, необхідними для здійснення міжнародної угоди продажу — це не тільки договір купівлі-продажу, але й договори перевезення, страхування і фінансування.

Наведемо декілька прикладів: погодившись на умови CFR або CIF, продавець не може скористатися будь-яким іншим видом транспорту, крім морського, тому що за цими умовами він повинен надати покупцеві коносамент або інший морський транспортний документ. До того ж, документ, необхідний згідно з документарним кредитом, обов'язково залежатиме від транспортних засобів.

По-друге, ІНКОТЕРМС мають справу з деякими визначеними обов'язками сторін — такими, як обов'язок продавця поставити товар у розпорядження покупця або передати його для перевезення або доставити в пункт призначення — і з розподілом ризику між сторонами в цих випадках.

Вони пов'язані з зобов’язаннями очистити товар для експорту та імпорту, упакувати його, обов'язком покупця прийняти поставку, а також обов'язком надати підтвердження того, що відповідні обов’язки були належним чином виконані [8, c. 346-347].

Хоча ІНКОТЕРМС важливі для укладення договору купівлі-продажу, багато проблем, які можуть виникнути, взагалі не розглядається, наприклад, передача права володіння, інші права власності, порушення домовленості і наслідки таких порушень, а також звільнення від відповідальності у певних ситуаціях. ІНКОТЕРМС не призначені для заміни умов договору.

ІНКОТЕРМС взагалі не регламентують з наслідків порушення договору і звільнення від відповідальності внаслідок різних перешкод.

Ці питання повинні регулюватися іншими умовами договору купівлі-продажу і відповідних законів.

ІНКОТЕРМС завжди застосовують, коли товари продаються за кордон. Це міжнародні торговельні терміни. Однак ІНКОТЕРМС найчастіше включаються до договорів про продаж товарів виключно в межах внутрішніх ринків.

Правила ІНКОТЕРМС відомі в усьому світі і дуже широко застосовуються в практиці міжнародної торгівлі. ІНКОТЕРМС — скорочене від англійського Міжнародні торгові терміни, — повна їх назва — Міжнародні правила тлумачення торгових термінів {часто їх називають ще — базисні умови постачання). Видаються вони Міжнародною торговельною палатою і вперше були опубліковані в 1936 році. Надалі в них вносилися зміни і доповнення в 1953, 1967, 1976, 1980, 1990, 2000 роках. По своїй суті Правила ІНКОТЕРМС є систематизованим зводом ряду міжнародних торговельних порядків.

Застосування термінів ІНКОТЕРМС дозволяє суб'єктам господарювання (продавцю і покупцю) із різних країн, що можуть мати різне внутрішнє законодавство, різну практику здійснення торгових операцій і т.д., досягти однакового розуміння своїх зобов'язань по постачанню товару, уникнути непотрібної витрати часу на узгодження і детальний опис у договорі купівлі-продажу умов постачання товару, звести до мінімуму можливі суперечки в зв'язку з неправильним розумінням, тлумаченням умов постачання товару і запобігти в зв'язку з цим збої в постачанні.

Застосування термінів ІНКОТЕРМС українськими господарюючими суб'єктами, у взаємовідносинах із їх іноземними контрагентами спрощує укладання й узгодження торгових договорів, сприяє однаковому розумінню і тлумаченню умов постачання товарів, незважаючи на можливі різниці між законодавством України і законодавством країни контрагента українського суб'єкта господарювання.

В Україні застосування ІНКОТЕРМС є обов'язковим згідно з Указом Президента України «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів» від 04.10.94 № 567/94 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 505/95 від 0107.95.

Чим же відрізняються ІНКОТЕРМС-2000 від ІНКОТЕРМС-1990 ? Чому виникнула необхідність видання нової редакції?

Як вказує у своїх офіційних коментарях до ІНКОТЕРМС-2000 Міжнародна торговельна палата, вони пропонують більш просте і ясне уявлення 13 термінів (визначень), кожний із яких був переглянутий, а також враховують широке поширення зон вільної (безмитної) торгівлі, збільшення використання електронних засобів зв'язку при вчиненні торгових угод і зміни в практиці транспортування товарів [10, c. 9-10].

В ІНКОТЕРМС 1990 умови були згруповані у чотири категорії, які відрізняються по суті (починаючи з терміна, який означає надання товару покупцеві на території продавця (Е -EX WORKS).

За другою групою продавець зобов'язаний поставити товар перевізникові, призначеному покупцем (F — FCA, FAS і FOB). С означає, що продавець повинен укласти контракт на перевезення, але не беручи на себе ризик втрати або пошкодження товару чи додаткові витрати внаслідок подій, які сталися після відвантаження і відправлення (CFR, CIF, СРТ і СІР). І, нарешті, D — продавець повинен нести усі витрати і ризики, необхідні для доставки товару в країну призначення (DAF, DES, DEQ, DDU і DDP) [7, c. 36].

1.2. Мета та сфера застосування правил Інкотермс

Правила ІНКОТЕРМС по своїй суті є систематизованим зводом торговельних порядків, які носять рекомендаційний характер. Прийняття нової редакції Правил 2000 року не означає, що сторони договору купівлі-продажу не можуть з цього моменту робити посилання в договорі на попередню редакцію Правил 1990 року.

Справа ускладнюється тим, що в усіх документах Мінекономіки наразі йдеться лише про Правила ІНКОТЕРМС у редакції 1990 року. Але вихід є. Річ у тім, що Указ Президента України від 04.10.94 р. №567/94 "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" повинен був набрати чинності через десять днів після опублікування Правил ІНКОТЕРМС.

По всім термінам зобов'язання сторін згруповані по 10 основним напрямкам, так що кожному зобов'язанню продавця відповідає відповідне зобов'язання покупця.

Метою Інкотермс є забезпечення єдиного набору міжнародних правил для тлумачення найбільш уживаних торговельних термінів у зовнішній торгівлі. Таким чином можна уникнути або, щонайменше, значною мірою скоротити невизначеності, пов'язані з неоднаковою інтерпретацією таких термінів у різних країнах.

Часто сторони, що укладають контракт, незнайомі з різною практикою ведення торгівлі в країнах одна одної. Це може стати причиною непорозумінь, спорів і судових проваджень з усіма пов'язаними з цим марними витратами часу й коштів. З метою вирішення вищезгаданих проблем, МТП в 1936 році вперше опублікувала звід міжнародних правил тлумачення торговельних термінів. Ці правила відомі як "Інкотермс-1936". Пізніше були внесені зміни та доповнення 1953, 1967, 1976, 1980, 1990 і на сьогодні, 2000 року, для узгодження цих правил із сучасною практикою міжнародної торгівлі.

Слід підкреслити, що сфера дії Інкотермс обмежується питаннями, пов'язаними з правами та обов'язками сторін договору купівлі-продажу відносно поставки товарів (під словом "товари" тут розуміються "матеріальні речі", а "нематеріальні товари", такі як комп'ютерне програмне забезпечення, виключаються) [7, c. 37-38].

Було виявлено два найпоширеніших напрями неправильного розуміння Інкотермс. Перший — це часте помилкове сприйняття Інкотермс як правил, що мають більше відношення до договору перевезення, аніж договору купівлі-продажу. По-друге, іноді їм приписують охоплення всіх зобов'язань, які сторони могли б воліти включити до контракту. Проте, як завжди підкреслювала МТП, Інкотермс поширюються виключно на відносини між продавцями та покупцями в рамках договору купівлі-продажу, більш того, тільки в деяких, чітко визначених аспектах.

В той час, як експортерам і імпортерам необхідно враховувати практичні зв'язки між різними договорами, необхідними для здійснення міжнародної торгової угоди — де вимагається не тільки договір купівлі-продажу, але й договори перевезення, страхування та фінансування — Інкотермс відносяться тільки до одного з цих договорів, а саме договору купівлі-продажу. Тим не менш, домовленість сторін про застосування певного терміна Інкотермс обов'язково має значення й для інших договорів. Наведемо лише кілька прикладів: продавець, погодившись на договірні умови CFR або CIF, не може виконати такий договір з використанням іншого виду транспорту, крім водного, оскільки за цими умовами він повинен надати покупцю коносамент чи інший морський транспортний документ, що просто неможливо при використанні інших видів транспорту. Більш того, документ, що вимагається згідно документарного акредитиву, обов'язково залежатиме від засобів перевезення, що використовуватимуться.

По-друге, Інкотермс мають справу з рядом визначених обов'язків, що покладаються на сторони — такими як обов'язок продавця надати товар у розпорядження покупця або передати його для перевезення чи то доставити його до пункту призначення та з розподілом ризику між сторонами в різних випадках. Далі, вони стосуються обов'язків щодо очищення товару для експорту та імпорту, упаковки товару, обов'язку покупця прийняти поставку, а також обов'язку сторін надати підтвердження того, що відповідні зобов'язання були належним чином виконані. Хоча Інкотермс є вкрай важливими для здійснення договору купівлі-продажу, велика кількість проблем, що можуть виникнути в цих відносинах, взагалі ними не розглядаються, такі як передача права власності та інші майнові права, порушення договору та наслідки таких порушень, а також звільнення від відповідальності в певних ситуаціях. Слід підкреслити, що Інкотермс не призначені для заміни таких умов договору, які необхідні для укладення повного договору купівлі-продажу, чи то через інкорпорацію нормативних умов, чи через індивідуальне узгодження умов. В більшості випадків Інкотермс не мають справи з наслідками порушення договору та звільненням від відповідальності внаслідок різноманітних перешкод. Ці питання повинні вирішуватися іншими умовами договору купівлі-продажу та застосовним законодавством. Інкотермс від початку завжди призначалися для застосування при продажі товарів, що поставляються через національні кордони, тобто, вони є міжнародними торговельними термінами. Однак на практиці Інкотермс час від часу також включаються у договори купівлі-продажу товарів виключно в межах внутрішніх ринків. У випадках, коли Інкотермс застосовуються таким чином, статті А.2 та Б.2 й будь-які інші умови інших статей, що стосуються експорту та імпорту, звичайно, стають зайвими [9, c. 228-229].

Розділ 2. Права та обов’язки сторін договору купівлі-продажу згідно Інкотермс

2.1. Права та обов’язки покупця

Договір поставки був і залишається одним із найбільш розповсюджених видів договорів, які укладаються суб’єктами господарювання. Мабуть тому, не пройшли поза увагою таких суб’єктів вимоги до договорів поставки, викладені у гл. 30 Господарського кодексу України (далі – ГК України).

Так, зокрема, п. 4 ст. 265 цієї глави містить норму, якої не було в Цивільному кодексі Української РСР від 18 липня 1963 р. (далі – ЦК УРСР). Зазначений пункт наголошує: “умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів “Інкотермс”.

Слід зазначити, що така вимога до договорів встановлювалася й раніше, хоча й не на законодавчому рівні. В Указі Президента “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів” від 4 жовтня 1994 р. № 567/94 (далі – Указ ПУ) встановлено, що “при укладанні суб’єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів (далі – Правила Інкотермс), підготовлені Міжнародною Торговою Палатою у 1953 р.”. Далі зазначено, що: “суб’єктам підприємницької діяльності України при укладанні договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), забезпечувати додержання Правил Інкотермс”.

У тексті Указу ПУ не використовуються такі вирази, як суб’єкти “зобов’язані” або суб’єкти “повинні” застосовувати Правила Інкотермс. Йдеться лише про те, що ці Правила застосовуються в договорах і що суб’єкти підприємництва забезпечують їх додержання.

Зазначимо, що жорсткі правила встановлені лише для зовнішньоекономічних договорів. Зокрема, Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим спочатку наказом МЗЕЗторгу України від 5 жовтня 1995 р. № 75, а потім наказом Мінекономіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201 (далі – Положення про форму), передбачено обов’язкове застосування умов поставок, викладених відповідно до Правил Інкотермс. У внутрішніх договорах поставки суб’єкти господарювання теж могли застосовувати зазначені правила. Підкреслюю, що саме могли, а не зобов’язані це робити. Якщо суб’єкти господарювання вважали за доцільне їх застосувати у внутрішніх договорах поставки, то вони могли це робити з обов’язковим фіксуванням цієї умови в своєму договорі.

Щодо внутрішніх поставок, то суб’єкти господарювання не так часто, але теж застосовували ці Правила у своїх договорах за умови, що в цьому була реальна потреба або на вимогу однієї зі сторін. Упродовж дії Указу ПУ досить рідко зустрічалися договори поставки між резидентами України із застосуванням Правил Інкотермс [3, c. 98-99].

З набуттям чинності ГК України ситуація щодо використання Правил Інкотермс у внутрішніх поставках має змінитися. Наведене формулювання норми ст. 265 ГК України носить імперативний характер, не містить жодних виключень з цього загального правила, а також не допускає свободу вибору сторонами договору поставки щодо застосування Правил Інкотермс. І якщо дотримуватися букви закону, то всі без винятку суб’єкти господарювання при укладенні договорів поставки – і передусім внутрішніх (позаяк ГК України регулює відносини між резидентами) – мають застосовувати Правила Інкотермс. Єдиний вибір, який залишили суб’єктам, так це вибір редакції цих Правил. Але зазвичай прогресивні підприємці застосовуватимуть останню редакцію, яка діятиме на дату укладення угоди.

На сьогодні чинними є Правила Інкотермс у редакції 2000 р. Вони опубліковані в газеті “Урядовий кур’єр” 3 квітня 2002 р. і 10 квітня 2002 р. Хоча Міжнародною Торговою Палатою вони введені в дію з 1 січня 2000 р., але для українських суб’єктів господарювання вони стали обов’язковими до виконання в цій редакції лише з 21 квітня 2002 р., оскільки відповідно до Указу ПУ зміни до Правил Інкотермс (зокрема, нова редакція) застосовуватимуться через 10 днів після їх опублікування в газеті “Урядовий кур’єр”.

Передмова також визначає сферу застосування: “Інкотермс від початку завжди призначалися для застосування при продажу товарів, що поставляються через національні кордони, тобто вони є міжнародними торговельними термінами. Однак на практиці Інкотермс час від часу також включаються у договори купівлі-продажу товарів виключно в межах внутрішніх ринків. У випадках, коли Інкотермс застосовуються таким чином, статті А. 2 і Б. 2 (щодо митних формальностей – прим. авт.) й будь-які інші умови інших статей, що стосуються експорту та імпорту, як правило, стають зайвими”.

Як бачимо, розробники Правил Інкотермс визначають, що їх застосування має велике практичне значення саме у зовнішній торгівлі, де суб’єкти підприємництва користуються нормами законодавства різних країн. Тому Правила Інкотермс видані саме з метою уніфікувати торговельні норми законодавств різних країн. Українські ж суб’єкти господарювання у внутрішніх відносинах застосовують норми єдиного українського торговельного законодавства. Отже, головна мета Правил Інкотермс тут нівелюється. Хоча не можна однозначно стверджувати, що не існує жодного сенсу їх застосування у внутрішніх поставках. Таке внутрішнє застосування допускається й самими розробниками Правил, обумовлюючи при цьому, що не всі перелічені в Правилах умови поставок застосовуватимуться (зокрема, ті, що стосуються митних процедур) [1, c. 216-218].

Іноді неможливо на момент укладення контракту купівлі-продажу прийняти рішення щодо конкретного пункту або навіть місця, у яке продавець повинен доставити товар для перевезення. Наприклад, на цей час могли бути просто вказані територія або морський порт. При цьому зазвичай обумовлюється, що покупець має право або зобов'язаний назвати конкретний пункт. Якщо покупець зобов'язаний назвати конкретний пункт, результатом невиконання ним цього може стати відповідальність за ризики і додаткові витрати (статті Б.5 і Б.7 усіх термінів). Крім того, відмова покупця від права вказати конкретний пункт дає продавцеві право вибрати найбільш зручний для нього пункт (FCA).

Посилання на обов'язок продавця або покупця взяти на себе відповідальність з проходженням товару через митницю країни експорту або імпорту, тепер передбачає не тільки сплату мита та інших зборів, але й оплату всіх адміністративних дій, пов'язаних із проходженням товару через митницю та інформуванням влади. Подекуди, наприклад в країнах — членах Європейського торговельного союзу або інших зонах вільної торгівлі не сплачують мито і немає обмеження щодо імпорту або експорту. Для уточнення цих ситуацій у статті А. 2 і Б. 2, А. 6 і Б. 6 відповідних термінів ІНКОТЕРМС були додані слова «якщо це буде потрібно», для уникнення двозначності, коли митні процедури не потрібні.

Бажано, щоб митне очищення було організоване стороною, яка постійно проживає в країні, в якій воно повинно відбуватися, або тим, хто діє від імені цієї сторони. Таким чином, експортер проводить митне очищення для експорту, тоді як імпортер повинен очищати товар для імпорту.

У редакції ІНКОТЕРМС 2000 терміни FAS і DEQ покладають обов'язок митного очищення товару для експорту на продавця, а товару для імпорту — на покупця, хоча термін EXW, який встановлює мінімальні обов'язки продавця, був залишений без змін (митне очищення експорту покладається на покупця). За терміном DDP продавець окремо погоджується зробити те, що випливає із назви терміна — «Доставлено», «Мито сплачено», а саме очистити товар для імпорту й сплатити мито, яке при цьому виникає.

Здебільшого сторони заздалегідь знають, яке упакування необхідне для надійного перевезення товару в місце призначення. Обов'язок продавця упакувати товар може змінюватися залежно від способу і тривалості транспортування, тому необхідно передбачити обов'язок продавця упакувати товар згідно з умовами транспортування, які йому відомі до укладання договору продажу.

Покупцеві можна рекомендувати домовитися про огляд товару до або в момент його передачі продавцем для перевезення (так званий огляд перед відправленням або PSI). Якщо договір не передбачає іншого, покупець сам оплачує вартість огляду, який проводиться в його інтересах. Якщо огляд проводився для того, щоб дати продавцеві можливість виконати обов'язкові правила, застосовувані до експорту товару в його власній країні, він повинен сам оплатити такий огляд (якщо не використовується термін EXW, за яким ці витрати лежать на покупцеві) [7, c. 39-40].

У деяких випадках рекомендується використовувати або не використовувати той чи інший термін. Це особливо важливо щодо термінів FCA і FOB. На жаль, працівники торгівлі продовжують використовувати термін FOB, змушуючи продавця нести ризики після передачі товару перевізникові, названому покупцем. FOB можна використовувати тільки тоді, коли товар призначений для постачання «через поручні судна» або, у крайньому разі, на судно, а не тоді, коли він передається перевізникові для наступного завантаження на судно, наприклад, завантажений у контейнери, на вантажівки або у вагони в так званому «роро»- транспорті.

Інколи сторони помилково використовують терміни, призначені для перевезення товарів морем, хоча передбачається інший вид транспорту. Це може перешкодити продавцеві представити покупцеві відповідний документ (наприклад, коносамент, морську накладну або електронний їх еквівалент).

Покупець, який оплачує товар відповідно до С-терміна, повинен впевнитися, що після одержання оплати продавець не розпорядиться товаром по-іншому.

Деякі транспортні документи, які використовуються для певних видів транспорту (повітряний, автомобільний або залізничний) дозволяють договірним сторонам перешкоджати продавцеві видавати нові інструкції перевізникові, забезпечуючи покупця оригіналом або дублікатом накладної. Проте документи, які використовуються замість коносаментів у морських перевезеннях, не містять такої функції. Морський Міжнародний комітет виправив цей недолік, увівши 1990 року Єдині правила морських накладних (Uniform Rules for Sea Waybills), які дозволяють сторонам виставити умову «без розпорядження» [10, c. 27-28].

2.2. Права та обов’язки продавця

Інкотермс зосереджують увагу на зобов'язаннях продавця щодо поставки. Точний розподіл функцій і витрат у зв'язку з поставкою товару продавцем звичайно не викликає проблем, коли між сторонами існують тривалі торгові відносини. Тоді між ними встановлюється практика ("порядок торгових відносин"), якому вони слідують у наступних угодах так само, як раніше. Однак, при встановленні нових комерційних відношень або укладанні договору через посередників, що є поширеним при продажі матеріальних товарів, необхідно використовувати умови договору купівлі-продажу та, у випадку, коли в цей договір включаються Інкотермс-2000, — розподіл функцій, витрат і ризиків, що випливає з них.

Звичайно, бажано було б, щоб Інкотермс могли якнайдетальніше визначати обов'язки сторін у зв'язку з поставкою товару. У порівнянні з Інкотермс-1990, в деяких конкретних ситуаціях (наприклад, див. термін FCA ст. А.4) у цьому відношенні було вжито додаткових заходів. Але було неможливо уникнути посилання на торгівельні звичаї в статтях А.4 термінів FAS і FOB ("у спосіб, відповідний до звичаїв порту"). Причиною цього є те, що саме в торгівлі матеріальними товарами точний засіб надання товару для перевезення за договорами на умовах FAS або FOB може відрізнятися у різних морських портах.

Чіткий розподіл функцій і витрат у зв'язку з постачанням товару продавцем зазвичай не викликає проблем, коли сторони підтримують тривалі торговельні відносини. При цьому вони встановлюють «лінію торговельних відносин», якої дотримуються у наступних угодах. Проте при встановленні нових комерційних відносин або укладанні угоди за допомогою брокерів слід керуватися умовами договору купівлі-продажу. А якщо ІНКОТЕРМС-2000 включають до цього договору, слід враховувати розподіл функцій, витрат і ризиків, які при цьому виникають. Бажано, щоб ІНКОТЕРМС якомога докладніше визначали обов'язки сторін у зв'язку з доставкою товару. Але залишилися і посилання на звичаї в торгівлі в статтях А.4 термінів FAS і FOB: «у відповідності зі звичаями порту». Причиною є те, що саме у торгівлі штучним товаром спосіб доставки товару для перевезення відповідно до термінів FAS або FOB різний у різних морських портах [5, c. 284-285].

Ризик втрати або пошкодження товару, а також обов'язок нести витрати, пов'язані з товаром, переходить від продавця до покупця. Оскільки покупець не має права відкладати перехід ризиків і витрат, усі умови передбачають, що їх перехід може відбутися навіть до постачання, якщо покупець не приймає доставку за домовленістю або не дає інструкцій (щодо часу відвантаження і/ або місця постачання), які потрібні продавцеві для виконання своїх зобов'язань. Важливою умовою для переходу ризиків і витрат є ідентифікація товару.

Ця вимога є особливо важлива за терміном EXW, тому що за всіх інших умов товар визначається як ідентифікований для покупця, коли були вжиті заходи для його відвантаження або відправлення (F і С) або доставки у місце призначення (D). Проте в окремих випадках товар може бути відправлений продавцем без упакування і без точного визначення кількості для кожного покупця. У такому разі передача ризику і витрат не можлива, перш ніж товар не буде ідентифікований.

Термін покладає на продавця мінімальні обов'язки: продавець повинен надати товар у розпорядження покупця в домовленому місці — зазвичай у приміщенні продавця. Часто продавець допомагає покупцеві завантажити товар на транспортний засіб, наданий покупцем. Якщо покупець хоче, щоб продавець мав більше зобов’язань, це повинно бути обумовлено в договорі купівлі-продажу.

Терміни передбачають, що продавець доставив товар для перевезення відповідно з інструкцією покупця. Пункт, у який сторони хочуть здійснити постачання відповідно до терміна FCA, викликав певні труднощі через велику різноманітність варіантів: товар може бути відвантажений на транспортний засіб, наданий покупцем; товар потребує розвантаження з транспортного засобу, наданого продавцем для доставки товару на термінал, названий покупцем. ІНКОТЕРМС-2000 визначають: якщо місцем доставки є приміщення продавця, постачання завершене, коли товар завантажений на транспортний засіб покупця; в інших випадках постачання завершене, коли товар відданий у розпорядження покупця без розвантаження з транспортного засобу продавця.

Хоча поняття за терміном FOB «доставити товар за поручні судна» може здаватися у багатьох випадках невідповідним, воно зрозуміле для торговців.

На жаль, FOB використовується деякими торговцями просто для позначення будь-якого пункту постачання, наприклад «FOB фабрика», «FOB завод», «FOB із заводу продавця» або інших внутрішніх пунктів. При цьому нехтують значенням «франко-борт» [11, c. 463-464].

Важлива зміна відбулась у терміні FAS щодо обов'язку очистити товар для експорту, оскільки заведено покладати ці обов'язки на продавця, а не на покупця.

С-терміни покладають на продавця обов'язок укласти договір перевезення на звичайних умовах за свій кошт. Тому пункт, до якого він повинен оплачувати транспортні витрати, має бути зазначений після відповідного С-терміна. Згідно з термінами CIF і СІР продавець повинен застрахувати товар і нести витрати зі страхування. Оскільки витрати фіксовані в країні призначення, С-терміни часто помилково вважаються договорами прибуття, при яких продавець несе всі ризики і витрати, доки товар не прибув у домовлений пункт. С-терміни мають ту ж природу, що і F-терміни: продавець виконує договір у країні відвантаження або відправлення. Таким чином, договори купівлі-продажу відповідно до С-термінів, подібно до договорів F-термінів, потрапляють у категорію договорів відвантаження.

С-терміни відрізняються від усіх інших тим, що містять дві «критичні» точки. Одна вказує місце, до якого продавець повинен організувати транспорт і нести витрати відповідно до договору перевезення, а інша служить для переходу ризиків. Суттю С-термінів є звільнення продавця від будь-яких подальших ризиків і витрат після того, як він належним чином виконав договір купівлі-продажу, уклавши договір перевезення, передавши товар перевізникові і забезпечивши страхування згідно з термінами CIF і СІР.

Якщо продавець повинен забезпечити договір перевезення, який включає сплату мита, податків і інших зборів, такі витрати покладаються на нього у тому обсязі, у якому вони надані йому договором. Тепер це сформульовано в статті А. 6 усіх С-термінів.

Якщо зазвичай укладаються кілька договорів перевезення, пов'язаних з перевантаженням товару в проміжних пунктах до місця призначення, продавець повинен оплачувати всі витрати, включаючи витрати при перевантаженні товару з одного транспортного засобу на інший. Якщо перевізник використовував свої права згідно з договором перевезення, щоб уникнути непередбачених перешкод (наприклад, ожеледиця, страйки, трудові порушення, урядові обмеження, війна або воєнні дії), тоді всі додаткові витрати будуть віднесені на рахунок покупця, тому що обов'язок продавця обмежений забезпеченням звичайного договору перевезення. Часто сторони договору бажають чітко визначити, доки продавець повинен забезпечувати договір перевезення, включаючи витрати на розвантаження. Оскільки такі витрати покриваються фрахтом, коли товар перевозиться звичайними судноплавними лініями, договір купівлі-продажу передбачає в такий спосіб перевезення або принаймні згідно з «умовами перевезення вантажів рейсовими суднами». В інших випадках після термінів CFR і CIF додаються слова «включаючи розвантаження».

Продавцеві не слід брати на себе обов'язки щодо прибуття товару в місце призначення, тому що ризик затримки під час перевезення несе покупець. Таким чином, будь-який обов'язок щодо часу повинен відноситися до місця відвантаження або відправлення, наприклад: «відвантаження (відправлення) не пізніше …».

Умова, наприклад, «CFR Гамбург не пізніше …» неправильна і може викликати різні тлумачення. Можна припустити, що товар має прибути в Гамбург у визначений день, і договір є договором не відвантаження, а прибуття, або що продавець повинен відправити товар у такий час, щоб він прибув у Гамбург до визначеної дати [12, c. 436-437].

Іноді товар придбано, коли він перебуває в морі, і після умови торгівлі додається слово «на плаву». Оскільки у таких випадках згідно з термінами CFR і CIF ризик втрати або пошкодження товару вже перейшов від продавця до покупця, можуть виникнути труднощі.

Тлумачення термінів CFR і CIF «на плаву» залежатиме від закону, застосовуваного до даного договору купівлі-продажу. Сторонам рекомендується чітко визначити всі питання в договорі.

Сторони часто продовжують використовувати традиційне C&F (або С і F, C+F). Проте здебільшого вони розглядають його як еквівалентні CFR. Щоб уникнути труднощів тлумачення, слід використовувати термін CFR вартість і фрахт (… назва порту призначення)».

Терміни CFR і CIF у статтях А. 8 збірника ІНКОТЕРМС 1990 зобов'язували продавця надавати копію чартер-партії у всіх випадках, коли його транспортний документ (звичайно коносамент) містив посилання на чартер-партію, чого ми не знаходимо в ІНКОТЕРМС-2000. Продавець виконує цю вимогу, надаючи «звичайні» докази. Це буде «звичайний транспортний документ» і згідно з термінами CFR і CIF це буде коносамент або морська накладна.

Транспортні документи повинні бути «чистими», тобто не містити застереження про поганий стан товару або упакування. Якщо такі застереження з'являються, документ вважається «нечистим» і не приймається банками в операціях документарного кредиту. Хоча транспортний документ, який навіть не містить таких застережень, не гарантує, що товар відповідає умовам договору купівлі-продажу. Зазвичай перевізник у стандартному тексті на першій сторінці транспортного документа відмовляється взяти на себе відповідальність за якість товару, вказуючи, що подробиці, включені в транспортний документ, — це лише заяви відправника вантажу. Щоправда, перевізник повинен принаймні скористатися можливістю перевірити інформацію. Проте у контейнерній торгівлі це малоймовірно, якщо тільки він сам не відповідав за завантаження [10, c. 37-38].

Тільки два терміни пов'язані зі страхуванням — CIF і СІР. Згідно з ними продавець зобов'язаний забезпечити страхування на користь покупця. У деяких випадках сторони самі вирішують це. Згідно з умовами страхування вантажів Об'єднання лондонських страховиків страхування здійснюється з мінімальним покриттям за умовою С, з середнім покриттям — за умовою В і з найбільшим покриттям за умовою А. Оскільки при продажу товарів за CIF покупець може перепродати товар у дорозі, неможливо визначити розмір страхування для подальших покупців, то традиційно вибирається мінімальне страхування за CIF, яке, зрештою, дозволяє покупцеві вимагати від продавця додаткового страхування. Мінімальне страхування не підходить для продажу промислових товарів з ризиком розкрадання або неправильної транспортної обробки. Доцільніше для них більше покриття за СІР. Покупцеві за терміном СІР важливо знати наступне: при необхідності додаткового страхування він повинен домовитися про це з продавцем. Іноді покупець може зажадати більшого захисту, ніж за умовою А, наприклад, страхування від війни, страйків тощо. Він повинен надати відповідні інструкції, а продавець при можливості виконати їх.

За JD-термінами продавець відповідає за прибуття товару у домовлене місце або пункт призначення на кордоні чи в країні імпорту. Продавець зобов'язаний нести всі ризики і витрати на доставку товарів. Тобто D-терміни означають договори прибуття, а С-терміни — договори відвантаження.

За D-термінами, за винятком DDP, продавець не зобов'язаний доставляти товар, очищений для імпорту, в країну призначення. Традиційно за DEQ продавець був зобов'язаний очистити товар, бо він мав бути відвантажений на пристань і в такий спосіб завезений у країну імпорту. Але зараз більш доцільно, щоб сторона, яка постійно проживає в зацікавленій країні, здійснювала очищення і платила мито й інші збори.

Якщо продавець не бере на себе відповідальність за ризик втрати або пошкодження товару під час перевезення до кордону, доцільніше використовувати термін СРТ з вказівкою кордону. Якщо продавець несе ризик під час перевезення, варто використовувати термін DAF з вказівкою кордону.

У країнах, де митне очищення ускладнене і забирає багато часу, продавцеві ризиковано брати на себе зобов'язання доставити товар за межі пункту митного очищення.

«Немає обов'язків» — цей термін означає, що одна сторона не несе обов'язків перед іншою. Якщо, наприклад, згідно зі статтею А. З продавець зобов'язаний забезпечити й оплатити договір перевезення, «немає обов'язків» міститься під заголовком «договір перевезення» для покупця. Коли жодна із сторін не має зобов'язань перед іншою, це стосується обох сторін, наприклад, щодо страхування [7, c. 42-43].

Висновки

Правила ІНКОТЕРМС відомі в усьому світі і широко застосовуються в практиці міжнародної торгівлі. ІНКОТЕРМС — скорочення від англ. International commercial terms — міжнародні торгові терміни. Повна назва — Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів. Правила видаються Міжнародною торговою палатою й уперше були опубліковані 1936 року. У дальшому до них уносилися зміни і доповнення 1953, 1967, 1976, 1980, 1990 та 2000 років. За своєю суттю Правила є систематизованим збірником міжнародних торгових звичаїв. Хоч вони мають лише рекомендацій характер, це, як свідчить світова практика, не зменшує їхньої важливості і значення. Застосування Правил ІНКОТЕРМС спрощує складання і погодження договорів, сприяє однаковому розумінню і тлумаченню контрагентами різних країн умов поставки, оскільки вони застосовуються в зовнішньоекономічній діяльності суб’єктами господарювання більшості країн світу.

Отже, суб’єкти підприємницької діяльності — резиденти України можуть посилатися в зовнішньоекономічних контрактах, що укладаються ними, на правила ІНКОТЕРМС в редакції 2000 р.

Посилання на ІНКОТЕРМС-2000 в договорі купівлі-продажу чітко визначає відповідні обов’язки сторін та зменшує ризик юридичних ускладнень.

Слід підкреслити, що сфера дії ІНКОТЕРМС обмежується питаннями, пов’язаними з правами та обов’язками сторін договору купівлі-продажу відносно поставки товарів (під словом «товари» тут розуміються «матеріальні речі», а «нематеріальні товари», такі як комп’ютерне програмне забезпечення, виключаються).

В ІНКОТЕРМС-2000 терміни для полегшення розуміння згруповані в чотири категорії, відмінні між собою по суті, починаючи з терміна, згідно з яким продавець тільки забезпечує покупцю доступ до товару на власних площах продавця («E»-термін — Ex Works); далі йде друга група, в рамках якої продавець зобов’язаний доставити товар перевізнику, призначеному покупцем («F»-терміни — FCA, FAS і FOB); далі «C»-терміни, відповідно до яких продавець повинен укласти договір на перевезення, не беручи, проте, на себе ризик втрати чи пошкодження товару або додаткові витрати внаслідок подій, що мають місце після відвантаження та відправлення товару (CFR, CIF, CPT і CIP); і, нарешті, «D»-терміни, за яких продавець має нести всі витрати та ризики, необхідні для доставки товару до місця призначення (DAF, DES, DEQ, DDU і DDP).

«E»-термін покладає на продавця мінімальні зобов’язання: продавець повинен лише надати товар у розпорядження покупця в узгодженому місці — звичайно на власних площах продавця.

З іншого боку, як часто відбувається на практиці, продавець може допомагати покупцю завантажити товар на транспортний засіб, наданий останнім.

«F»-терміни вимагають від продавця доставки товару для перевезення відповідно до вказівок покупця. У разі якщо місцем, названим у договорі як місце доставки, є площі продавця, поставка є завершеною, коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий покупцем, а в інших випадках — коли товар наданий у розпорядження покупця без розвантаження з транспортного засобу продавця.

«C»-терміни вимагають від продавця укласти договір перевезення на звичайних умовах за власний кошт. Тому пункт, до якого він повинен оплачувати транспортні витрати, обов’язково має бути зазначений після відповідного «C»-терміна. За умовами термінів CIF і CIP продавець також повинен застрахувати товар і нести витрати щодо страхування. Необхідно зауважити, що «C»-терміни відрізняються від усіх інших термінів тим, що вказують на дві «критичні» точки. Перша — це точка, до якої продавець повинен організувати перевезення й нести витрати за договором перевезення, а друга — це точка переходу ризиків. Сутність «C»-термінів полягає у звільненні продавця від будь-яких дальших ризиків і витрат після належного виконання ним договору купівлі-продажу способом укладення договору перевезення та передавання товару перевізникові, а також забезпечення страхування за термінами CIF і CIP.

«D»-терміни відмінні за своєю природою від «C»-термінів, тому що відповідно до «D»-термінів продавець відповідає за прибуття товару в узгоджене місце чи пункт призначення на кордоні або всередині країни імпорту. Продавець зобов’язаний нести всі ризики й витрати щодо доставки товару до цього місця (пункту).

Отже, «D»-терміни позначають договори прибуття, тоді як «C»-терміни — договори відвантаження (відправлення).

Список використаної літератури

1. Бігун В. А. Міжнародне приватне право: Навч. посібник / В.М. Гайворонський (ред.). — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 368с.

2. Бaймуратов М. Міжнародне приватне (колізійне) право України: правосуб'єктність осіб (теоретико-методологічні аспекти): [монографія]. — Суми : Університетська книга, 2009. — 252с.

3. Вишновецька С. Міжнародне приватне право: Навч.-метод. забезпечення курсу / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2002. — 271с.

4. Дахно І. Міжнародне приватне право: Навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП). — К. : МАУП, 2001. — 312с.

5. Кисіль В. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. — К. : Україна, 2000. — 429с.

6. Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми / Анатолій Степанович Довгерт (ред.). — К. : Український центр правничих студій, 2001. — 334с.

7. Рибак А. Як працювати за правилами ІНКОТЕРМС // Податкове планування. — 2004. — № 2. — С. 36-43

8. Степанюк А. А. Міжнародне приватне право: підруч.. — Х. : Кроссроуд, 2008. — 696с.

9. Фединяк Г. Міжнародне приватне право: Підручник. — 3.вид., доп. і перероб. — К. : Атіка, 2003. — 543с.

10. Федоренко В. ІНКОТЕРМС-2000. Міжнародні комерційні терміни: Метод. посібник / Національна академія Служби безпеки України. — К. : Видавництво Національної академії СБ України, 2006. — 55с.

11. Федоров О. Міжнародне приватне право: навч. посіб.. — Д., 2008. — 528c.

12. Юлдашев О. Міжнародне приватне право: теоретичні та прикладні аспекти / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2004. — 576с.