Вступ

Захист прав дітей забезпечення їх повноцінного розвитку – це актуальна тема XXI століття. Адже кожен день багато дітей у всьому світі перебувають у небезпеці, яка перешкоджає їх росту і розвитку. Вони терплять страждання, страждаючи від насильства, расової дискримінації, апартеїду, агресії, іноземної окупації, на анексії; стають біженцями,вимушеними залишати свій дім і своє сімейне вогнище; стаючи інвалідами, жертвами недобросовісності, жорстокості, експлуатації. Проблема національного значення, яка повинна розглядатися і в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному і, безумовно, — юридичному. Мова йде про закріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини.

На мою думку, вирішенню багатьох проблем, що виникають у правовідносинах за участю дітей, сприятиме вивчення позитивного зарубіжного досвіду та врахування його у конституційній практиці України.

Безумовно, проблема реалізації та захисту прав дитини не нова. Питання, пов’язані з теоретичною розробкою прав дитини, досліджували зарубіжні й вітчизняні науковці.

Важливу роль у досягненні необхідних умов нормального розвитку дітей відіграє удосконалення і розвиток українського законодавства з метою найкращого забезпечення інтересів і прав дитини, особливої уваги до дитини, яка знаходиться в тяжких обставинах. Звичайно, тільки юридичні заходи не можуть вирішити соціальні проблеми дитини, але є ефективним засобом проведення у життя державної соціальної політики.

Перед собою ставлю мету:

• дослідити історію виникнення прав дитини;
• узагальнити основні закони які повинні знати і захищати дітей нашої держави;
• проаналізувати права учнів ліцею «Голосіївський»№241 м. Києва;
• провести опитування, яке дасть можливість дізнатись рівень знання дітьми своїх прав та обов’язків в ліцеї «Голосіївський»№241 м. Києва та застосування їх у житті.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти проблеми прав та обов’язків  дитини

1.1. Стан дослідження проблеми

На сьогоднішній день проблема прав та обов’язків дітей  є актуальною і ще досліджується як  в нашій так і у інших країнах. У різних державах до цього питання «підходять» по різному. Багато  дітей не знають  тих законів що діють на території нашої держави,тих що їх захищають, тих що гарантують дитині їжу, медичну допомогу і житло. Але не зважаючи на це більшість дітей користуються ними у повсякденному житті. Ця тема актуальна для сучасної молоді і майбутнього покоління. Адже молоде покоління нашого часу звикло до демократичного відношення, таким чином відібравши у дітей  права вони   не зможуть  існувати. Тому тільки  з більш детальним дослідженням і прийняттям більш корисних заходів  стосовно захисту прав дитини, як людство так і держава буде все  більше розвиватись. Також більш детально розроблені обов’язки для дітей будуть сприяти скороченню хаосу і непорозумінь. Ми не можемо не погодитись з тим, що діти це-майбутнє, майбутнє яке ми залишаємо після себе, тож ми повинні якомога більше розвивати нашу державу і суспільство,створюючи більш сприятливі умови для наступного покоління.

Положення Конвенції про права дитини згідно зі ст.9 Конституції України 1996 р. є частиною національного законодавства України і всі норми українського права, що мають відношення до цієї галузі, повинні бути приведені у відповідність з нормами Конвенції.

18 січня  1996 р. Президент України своїм указом затвердив Національну програму “Діти України” для покращення становища дітей, їх соціального захисту, створення сприятливих умов для фізичного, інтелектуального й духовного розвитку, майбутньої повноцінної життєдіяльності та з метою координації дій, пов`язаних з виконанням Конвенції ООН про права дитини. Один з розділів Національної програми передбачає гармонізацію українського законодавства з положеннями Конвенції 1989 р., а це вимагає проведення наукового системного аналізу міжнародних стандартів прав дитини, порівняльного аналізу норм українського права з нормами Конвенції і розробки на цій основі наукових рекомендацій по проекту відповідного Закону України про права дитини.

Питання міжнародного захисту прав дитини широко досліджено в українській науці міжнародного права. Цю проблему досліджували В.Г.Буткевич, В.А.Василенко, А.С.Гавердовський, В.Н.Денісов, Г.К.Дмітриєва, В.І.Євінтов, Л.Г.Заблоцька, С.В.Ісакович, І.В.Ніколайко, П.О.Недбайло, А.С.Мацько. Серед російських вчених В.Ф.Губін, Г.В.Ігнатенко, В.А.Карташкін, І.І.Лукашук, Б.Манов, А.П.Мовчан, М.Л.Етнін і багато інших. Але жодної монографії, присвяченої міжнародному захисту прав дитини, ні в українській, ні в російській науці міжнародного права немає.

В Україні надруковано тільки невелику кількість статей з проблем міжнародного захисту прав дитини [3, c. 88-89].

В зарубіжній міжнародно-правовій літературі приділяється велика увага міжнародному захисту прав дитини. Це, перш за все, концептуальна монографія Ф.Вірмана про права дитини і зміну сучасного іміджу дитинства. Велику монографію про міжнародне право прав дитини написала англійська дослідниця Д.Ван-Буерн. Імплементації прав дитини присвячена монографія П.Ньюела. Є також велика кількість інших публікацій.

1.2. Генезис сучасної доктрини прав та обов’язків дитини в зарубіжних країнах

На початку ХХ ст. права дітей вперше були задекларовані у конституційних текстах західноевропейських країн. Так, Конституція Німецької імперії (Веймарська) від 11 березня 1913 р. у ст. 7 до повноважень парламенту відносила політику турботи про материнство, новонароджених, дитинство та юність (п. 7); турботу про учасників війни та сиріт (п. 11). Тобто діти фактично були визнані окремим суб’єктом конституційного врегулювання у Німеччині. Ця редакція Основного Закону містила прогресивні конституційні норми, зокрема, ст. 121 чи не вперше на найвищому конституційному рівні гарантувала рівні умови фізичного, духовного і 2 суспільного розвитку для позашлюбних дітей і дітей, народжених у § шлюбі; ст. 145 запроваджувала загальнообов’язкову безкоштовну шкільну освіту (1-й рівень народна школа — не менш як 8-річний курс навчання, потім школа 2-го рівня, в якій особа мала навчатися до досягнення 18 років).

Більшість європейських конституційних актів першої половини ХХ ст. також містили норми, що визначали правове становище дітей у державі. Конституція Австрійської республіки, в редакції від 1929 р., надавала право Федеральному президенту визнавати позашлюбних дітей за клопотанням їхніх батьків, такими, які народжені у шлюбі (ст. 66). Тобто гарантований обсяг прав і свобод дітей залежав від походження та волі батьків; дитина, по суті, не визнавалася рівноправним суб’єктом права порівняно з дорослою особою; а законодавець наділяв державні структури та інших фізичних осіб реальними повноваженнями щодо встановлення юридичного становища конкретної дитини чи групи дітей [8, c. 25-26].

Нині, в умовах панування західноєвропейської ліберальної доктрини прав людини, у конституціях більшості демократичних країн світу закріплено ліберальне праворозуміння прав і свобод людини, в тому числі прав дітей. У конституційній та судовій практиці зарубіжних країн спостерігається пом’якшення протистояння природно-правових і позитивістських підходів, існує практика позитивного закріплення природних прав та принципів. Вважаємо, що конституційна регламентація правового статусу дітей у зарубіжних країнах розвивається в умовах існування протекціоністської й автономістської доктрин ювенального права.

Регламентуючи правове становище дітей, конституційне законодавство зарубіжних країн значну увагу приділяє реалізації загального правового принципу — рівності (ст. 121 Конституції Німецької імперії (Веймарської) 1913 р., ст. 66 Конституція Австрійської республіки 1929 р., ст. 3, ст. 6 Основного Закону ФРН від 23 травня 1949 р., ст. 15 Конституція Індії 1950 р.). Дуже важливо, що більшість сучасних чинних конституцій зарубіжних країн містять імперативні норми, котрі забороняють дискримінацію особи з різних умов; причому в деяких приписах перелік умов є вичерпним (Албанія, Андорра, Словенія, Сан-Марино), а в деяких — розширеним (Боснія і Герцеговина, Чехія, Нідерланди, Андорра, Іспанія, Кіпр, Словаччина), що дасть змогу продовжити перелік умов недискримінації, приміром, за походженням чи віком [12, c. 35].

Особливу увагу при вирішенні проблем, пов’язаних з нормативно-правовим втіленням принципу рівності та рівноправності осіб, приділено у Конституції Фінляндії від 11 червня 1999 р., зокрема ст. 6 проголошує рівність всіх перед законом; містить заборону займати особливе становище залежно від статті, віку, походження, мови, релігії, поглядів,стану здоров’я, дієздатності чи будь-якої іншої причини; з дітьми варто поводитись як з рівними індивідами й вони повинні мати право впливати на вирішення питань, що їх стосуються відповідно до її розвитку. Ця прогресивна конституційна норма відображає принцип автономності особистості дитини, що закріплений ст. 12 Конвенції про права дитини 1989 р., але розкриття її правового змісту потребує додаткового дослідження, зокрема, не зрозуміло, що визначав законодавець як «відповідний розвиток дитини» у вирішенні конкретних проблем дитини. Конституція Швейцарської Конфедерації від 18 квітня 1999 р. п. 2 ст. 8 «Рівноправність» також містить заборону дискримінації особи за віком.

Більшість конституційних актів держав, утворених після розпаду тоталітарних держав, закріпили правові норми про державний захист сім’ї, материнства, батьківства, дитинства. Конституція Македонії від 17 листопада 1991 р. містить правову норму, що передбачає особливий захист материнства, дітей та неповнолітніх (ст. 42), тобто законодавець свідомо розділив соціальну групу «діти» й «неповнолітні».

У деяких сучасних конституціях особлива державна матеріальна чи нематеріальна турбота гарантується дітям-інвалідам; дітям, які залишились без батьківського піклування або постраждали від насильства (Латвії, Ісландія, Ірландії, ФРН, Польщі, Словенії, Хорватії та ін.).

Особливе місце в конституціях зарубіжних країн займає інститут громадянства. Одним з перших нормативно-правових актів європейських країн, що врегульовував питання громадянства дітей, був Закон про право громадянства і право перебування від 7 червня 1929 р. міста-держави Ватикан. Право громадянства дитини, батьки якої перебували в громадянстві міста-держави, було обмежене відповідно до законодавства територіальною та родинними ознаками, тобто у такий спосіб юридично закріплювалось обмеження прав дитини на громадянство Ватикану в цілому.

Сучасні конституційні тексти зарубіжних країн особливу увагу приділяють питанню громадянства дітей, гарантують різні способи вступу до громадянства тощо. Для більшості країн характерна практика набуття громадянства дитиною за народженням на території певної держави, причому в конституційних текстах деяких країн позбавити таку особу громадянства неможливо (п. 3 ст. 25 Конституції Болгарії від 12 липня 1991 р., ст. 11 Конституції Іспанії від 27 грудня 1978 р., ст. 12 Конституції Литви від 25 жовтня 1992 р. та ін.). В Албанії гарантується автоматичне набуття громадянства дитиною, якщо її батьки є громадянами країни (п. 1 ст. 19 Конституції Албанії від 21 жовтня 1998 р.), втрата громадянства можлива лише у випадку особистої відмови від нього. Конституція Швейцарії від 18 квітня 1999 р. встановлює спрощену процедуру натуралізації для дітей-апатридів (ст. 38) [9, c. 25-26].

Обсяг конституційних прав і свобод, спеціальними суб’єктами яких виступають діти, неоднаковий у різних зарубіжних країнах. Й хоча діти є носіями більшості конституційних прав і свобод, гарантованих людині, водночас встановлені певні обмеження щодо реалізації окремих видів прав. Так, конституційна практика більшості країн встановлює політичну правосуб’єктність особи з досягненням 18 років (виборче право), водночас реалізація інших політичних прав дитини (свобода слова, мирних зборів, об’єднань тощо) носить, на нашу думку, соціальний, а не політичний характер.

Особливу увагу приділено реалізації дитиною соціальних, культурних прав і свобод — права на освіту, розвиток особистості, права на працю. Зауважимо, що суб’єктом даних видів прав і свобод можуть виступати не лише діти, а й інші особи, проте у конституціях багатьох сучасних держав для дітей передбачено особливий механізм реалізації. Наприклад, право дітей на освіту має імперативний (ст. 10 Конституції Мальти від 1964 р., ст. 41 Конституції Литви від 25 жовтня 1992 р.) або диспозитивний характер (ст. 76 Конституції Королівства Данія від 5 червня 1953 р., ст. 27 Конституції Монако від 17 грудня 1962 р.), у конституційній практиці сьогодення право на освіту (початкову, середню або загальну) виступає обов’язком дитини.

Також, за загальним правилом, сучасні держави гарантують дитині безкоштовну початкову та середню освіту, державний розвиток дошкільного виховання, загального початкового навчання, середньої, професійної та вищої освіти, створюють умови для створення навчальних закладів різних форм власності, здійснення контролю за їхньою діяльністю тощо. Крім того, у Конституції Угорщини закріплено права, пов’язані з правом на освіту, а саме: свобода інтелектуальної діяльності та право на максимально високий рівень фізичного і духовного здоров’я [4, c. 5-6].

Конституційні норми сучасних держав гарантують особливий захист та умови праці неповнолітніх, гідну зарплатню за роботу, встановлюють вікові обмеження у реалізації цього права (ст. 37 Конституції Італії 1947 р., ст. 16 Конституції Республіки Мальта від 1964 р., ст. 42 Конституції Республіки Македонія від 17 листопада 1991 р., ст. 45 Конституції Литовської Республіки від 25 жовтня 1992 р, ст. 65 Конституції Республіки Польща від 2 квітня 1997 р.).

Сучасна доктрина прав дитини виходить з принципу єдності прав і обов’язків дитини. Скажімо, Конституція Литовської Республіки у ч. 6 ст. 38 згадує про обов’язки дітей — поважати батьків, піклуватися про них у старості, шанобливо ставитися до батьківської спадщини; у цій же частині конституційної статті містяться права та обов’язки батьків щодо дітей, зокрема, правом і обов’язком батьків є виховання дітей чесними людьми та вірними громадянами, утримання дітей до повноліття. Конституція Ірландії від 29 грудня 1937 р. нормою, закріпленою у ст. 42, гарантовано повагу до невід’ємного права та обов’язку батьків надавати своїм дітям релігійне, моральне, інтелектуальне, фізичне і соціальне виховання. В такий спосіб законодавець закріпив пріоритетність батьківської волі над свободою волі дитини, в окремих випадках держава виконує батьківські обов’язки.

У Основному Законі ФРН від 23 травня 1949 р. (ст. 6) виховна діяльність контролюється громадськістю, передбачена можливість відокремлення дітей від сім’ї чи осіб, що їх виховують, якщо ці особи не виконують своїх обов’язків або існує загроза для дітей залишитися без нагляду.

Часто конституційні норми про права людини загалом і права дитини зокрема забезпечуються прийнятими на основі Конституції законами, більшість з яких, по суті, є рецепцією міжнародно-правових документів, серед яких Конвенція про права дитини (Конституція Фінляндії від 11 червня 1999 р.).

Особливу увагу в конституційному законодавстві зарубіжних країн приділено функціонуванню соціально-економічних і правових інститутів захисту прав та законних інтересів дітей: створення розгалуженої системи соціального забезпечення, гарантування судового захисту прав і свобод (в деяких країнах через існування ювенальної юстиції), функціонування інституту дитячого омбудсмена (Норвегія, Польща, Росія) або ж виконання цих функцій національними омбудсменами, наявність розвинених інститутів громадянського суспільства, які здійснюють контроль за додержанням прав дітей [3, c. 89].

Розділ 2. Аналіз основних прав та обов’язків дітей

2.1. Питання прав та обов’язків дітей у сучасному суспільстві

Питання прав та обов’язків дітей надзвичайно важливі для суспільства і кожної сім’ї. Від правової культури залежать і практичні дії, і духовно-моральне здоров’я дітей та батьків. Проблеми ж, які виникають у родинах, у багатьох випадках зумовлюються різними уявленнями про права та обов’язки, чиї б вони не були. Врешті-решт наслідки погані завжди, не дивлячись на те, ким і що порушується — права чи обов’язки.

Сімейне виховання (або виховання в сім’ї) має сприяти підготовці дитини до життя в соціумі, перетворенню її на повноцінного індивіда. Тому, сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення. Відповідно до Сімейного кодексу України сімейні права та обов’язки є такими, які тісно пов’язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.

Права та обов’язки батьків по відношенню до дитини ґрунтуються на походженні дитини від них. Цей факт підтверджується документом закладу охорони здоров’я (або, у випадку народження дитини в іншому місці, окрім пологового будинку, час і факт народження підтверджується підписом двох осіб, присутніх під час пологів) та Свідоцтвом про народження дитини.

Відразу після народження дитини батьки (або один з батьків) зобов’язані забрати дитину з пологового будинку. Виключення складають випадки, якщо дитина має істотні вади фізичного або психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. В такому випадку дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров’я. Бувають випадки, коли батьки не можуть забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я. В такому разі бабуся дитини, дід або інші родичі мають право забрати її, але лише з дозволу органу опіки та піклування [3,c. 90].

 

Права

Обов’язки

1 . Усі діти мають право на любов і турботу 2. Всі діти рівні у своїх правах 3.Особлива турбота — дітям-інвалідам 4. Усі діти мають право на повноцінне харчування 5. Усі діти мають право на відпочинок і дозвілля 6. Усі діти мають право на освіту 7. Особлива турбота — дітям, які перебувають у конфлікті з законом 8. Діти мають право вільно висловлювати свої погляди 9. Всі діти мають право на медичну допомогу 10. Всі діти мають право на вільне спілкування 11. Особлива турбота — дітям без сімей 12. Жодну дитину не можна примусово залучати до праці 13. Всі діти мають право на інформацію 14. Жодну дитину не можна ображати або принижувати 15. Всі діти мають право на життя

1 . Поважати і любити своє оточення. Ставитися до них так, як би ми хотіли, щоб ставились до нас 2. Поважати близьких та друзів. Не принижувати гідності кожної людини. Поводитись так, щоб своєю поведінкою не порушувати прав іншої людини 3. Бути толерантним до таких людей. Поважати їх і допомагати їм 4. Дотримуватись режиму харчування. Вживати продукти до кінця терміну придатності. Поважати працю кухарів 5. Дотримуватись правил моральної етики; організовувати дозвілля так, щоб воно приносило корись і не заважало іншим 6. Сумлінно навчатись; активно працювати на уроках, готуватись самотужки; старанно виконувати домашні завдання 7. Дотримуватись певних норм поведінки, прийнятих у суспільстві. Намагатись не створювати ситуації, які призводять до порушення закону 8. Поважати своє оточення. Давати нагоду кожному висловлювати свої думки. Не нав’язувати своїх поглядів іншим, якщо вони з ними не згодні 9. Цінувати і дбати про своє здоров’я. Виконувати приписи лікарів у разі потреби 10. Поважати співрозмовників. Коректно і тактовно висловлювати свої думки. Дотримуватись правил мовного етикету 11. З повагою ставитися до людей, які піклуються про нас 12. Виконувати роботу, яка не завдає шкоди здоров’ю. Виконувати всі види обслуговуючої праці 13. Самостійно знаходити інформацію в різноманітних джерелах 1 4. Не ображати і не принижувати оточуючих 15. Дотримуватись норм і правил поведінки, прийнятих у суспільстві. Не створювати ситуацій, що можуть спричинити нещасні випадки

 

Відповідно до п. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення закріплене в ст. 180 Сімейного кодексу України, в якій зазначається, що батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Розгляд прав дітей в аспекті їх потреб віддзеркалює головну якість права – здатність здійснювати реальний вплив на діяльність і поведінку людей. Звідси основою забезпечення прав дитини є усвідомлення сутності й стану базових потреб підростаючої особистості. Іншими словами, джерельним вектором ідеї прав дитини у педагогічному контексті є уявлення про те, якими є потреби дитини, що їй потрібно для життя, розвитку, гідного людського існування, як виховувати дівчаток і хлопчиків у дусі свободи й водночас поваги до прав іншої людини, держави загалом.

Соціально-педагогічне забезпечення прав дітей, як і будь-яке інше соціальне явище, можна одночасно розглядати в різних значеннях – широкому і вузькому. У широкому значенні це система соціальних взаємодій, спільної діяльності, під час якої особи, групи чи спільноти безпосередньо чи опосередковано впливають одне на одного в ході реалізації інтересів, що породжує їх відповідний зв’язок, взаємообумовленість; це чинник соціальної інтеграції [8, c. 30].

З правового погляду, дитина постає самостійним суб’єктом права, оскільки на неї поширюється весь комплекс громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав людини. Від суб’єкта права визначальною мірою залежить, чи буде право реалізоване, коли і в яких обсягах. Утім потрібно відзначити, що дорослі можуть оцінити норми, права, а діти їх, як правило, або засвоюють, або не сприймають. Виходячи із зазначеного, правова соціалізація дітей спрямована на те, щоб “прищепити” їм загальні погляди, уявлення стосовно цінностей права, правових інститутів, а також сприяти розвитку правової мотивації, зокрема мотивації вчинку, поведінки загалом згідно із правовими нормами.

Отже, ми можемо сказати, що вдумливо налагоджене, цілеспрямоване моральне виховання дітей є передумовою формування їх моральної активності – готовності до належної поведінки, вміння бачити необхідність своїх дій відповідно до моральних норм, домагатися утвердження їх у поведінці однолітків [10, c. 4].

2.2. З’ясування ролі батьків у процесі формування у дітей ціннісного ставлення до своїх базових прав

Діти є і завжди будуть найперспективнішою частиною суспільства, а тому необхідно скеровувати розвиток суспільства з огляду на позитивне ставлення до дітей, розумінням їх проблем, інтересів, запитів, потреб, вмінням зробити крок назустріч сім’ям з дітьми. В Україні з кожним роком зростає дитяча злочинність, наркоманія, проституція, сутенерство, бродяжництво та безпритульність, однак відсутні ефективні програми для роботи з молоддю, відсутня профілактика цих негативних явищ.

Усвідомлюючи, що сім’я є першим інститутом соціалізації, який закладає фундамент ціннісного ставлення дитини до світу, самого себе, своїх базових прав, пов’язаних із розвитком індивідуальності дитини, а саме: правом на збереження дитиною своєї індивідуальності та відстоювання власної гідності, на турботу і розуміння з боку дорослих людей (батьків і вихователів) — важливо на теоретичному та емпіричному рівнях з’ясувати, яку ж роль відіграють дорослі, зокрема, батьки у процесі формування у дошкільників ціннісного ставлення до своїх прав.

Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточені, в атмосфері щастя, любові і розуміння та має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві.

Навички моральної поведінки є невід’ємною складовою розвитку дитини, що визначають її вчинки, зумовлюють ставлення до навколишньої дійсності дорослих і однолітків. Адже важливо не лише те, як дитина поводиться, а й те, як вона приймає рішення про певний вчинок. Ми вважаємо, що у процесі пізнання дітьми моральних засад педагог має допомагати їм виховувати у собі самостійність, культуру спілкування, улаштованість на вчинки відповідно до норм моралі.

Розвиваючи у дитини вміння справедливо оцінювати ситуації, своїх товаришів, себе, дії дорослих, доцільно використовувати, на нашу думку, аналіз конкретних вчинків, які відображають справедливе чи несправедливе ставлення до оточуючих, аналізувати літературні твори, побудовані на протиставленні добра і зла [5, c. 8].

Дитина повинна бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, Цивільним кодексом України, іншими правовими актами, визнаними в Україні.

Одним із найважливіших природних прав людини є право на сім’ю. Сім’я є первинним та основним осередком суспільства (ч. 1 ст. 3 СК). Право на сім’ю включає право особи створити сім’ю та жити у ній (ч. 3 ст. 4 СК). Особливе значення сім’я має для розвитку дитини, у зв’язку з чим держава забезпечує пріоритет сімейного виховання[7, c. 16].

Згідно зі ст. 8 Конвенції про права дитини, кожна дитина має право на збереження своєї індивідуальності. Індивідуальними ознаками особи, в першу чергу, є ім’я та прізвище. Законодавство встановлює порядок визначення та закріплення імені, прізвища та по батькові дитини (статті 145—148 СК). Право на ім’я — це непорушне і невідчужуване особисте немайнове право, а також природне право. Право на власне ім’я надає особі юридично забезпечену можливість мати певне ім’я, вимагати від оточуючих, щоб його називали власним іменем. Порядок визначення імені дитини передбачено у ст. 146 СК. Ім’я дитини визначається за згодою батьків. Ім’я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір’ю дитини. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає зі звичаю національної меншини, до якої належать мати та (або) батько. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Дитина має право на належне батьківське виховання. Законодавство закріплює обов’язок батьків щодо виховання та розвитку дитини (статті 150, 151, 152 СК, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. № 24002-Ш2). Батьки мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Виховання включає комплекс дій батьків, які спрямовані на духовний розвиток дітей, формування їх особистості, розвиток здібностей тощо. Крім того, батьки зобов’язані здійснювати дії щодо лікування дітей у разі хвороби, організації літнього відпочинку, придбання для них одягу, влаштування їх до дитячих закладів1. Здійснюючи батьківські права, виховуючи дитину, батьки тим самим виконують обов’язки щодо її виховання. Маючи рівні права щодо вибору форми та методів виховання дітей, батьки повинні діяти за взаємною згодою, разом[6, c. 31-33].

Одна з основних особливостей права на виховання полягає в тому, що його реалізація пов’язана з безпосереднім впливом вихователя на особистість. У СК міститься чимало норм, які слугують забезпеченню особистого контакту вихователя з тим, кого він виховує. До них належать: ст. 160 СК, яка визнає місцем проживання неповнолітніх, що не досягли 14-річного віку, місце проживання їхніх батьків; ст. 163 СК закріплює право батьків на відібрання малолітньої дитини від іншої особи, яка утримує її у себе не на підставі закону або рішення суду; ст. 168 СК України сприяє збереженню особистого контакту дітей і батьків і після позбавлення їх батьківських прав; ст. 247 СК зобов’язує опікуна або піклувальника проживати разом із дитиною, над якою встановлено опіку чи піклування. Цим самим підкреслюється необхідність постійного контакту з дитиною, причому права та обов’язки опікуна (піклувальника) співпадають з правами та обов’язками батьків або усиновителів.

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї. Вона має право звертатися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років [5, c. 10].

Розділ 3. Дослідження прав та обов’язків  учнів ліцею «Голосіївський №241» м. Києва

Права:

• На якісну та повну освіту.
• На безпечні і нешкідливі умови навчання, виховання та праці.
• На користування навчально-виробничою, науковою, матеріально-технічною, культурно-спортивною та лікувально-оздоровчою базою навчального закладу.
• На вибір форми навчання, факультативів, спецкурсів, позашкільних та позакласних занять.
• На доступ до інформації з усіх галузей знань.
• Брати участь у різних видах науково-практичної діяльності: конференціях,олімпіадах,виставках,конкурсах тощо.
• Брати участь у роботі органів громадського самоврядування навчального  закладу.
• Брати участь у добровільних самодіяльних об’єднаннях, творчих студіях, клубах,гуртках, групах за інтересами тощо.
• На повагу до своєї особистості.
• На захист від будь-яких форм експлуатації психічному і фізичного насилля,що порушують права або принижують їх честь,гідність.
• На відпочинок під час перерви,в неділю,святкові та канікулярні дні.

Обов’язки:

• Дотримуватись вимог статуту навчального закладу та правил внутрішнього розпорядку.
• Вчитися та оволодівати значеннями ,практичними навичками та підвищувати  власний загальнокультурний  рівень згідно з навчальною програмою та вимогами вчителів.
• Дотримуватися законодавства,моральних та етичних норм.
• Поважати працівників та учнів навчального закладу.
• Брати посильну участь у різних видах трудової діяльності,що не заборонені чинним законодавством.
• Бережно ставитись до шкільного та особистого майна
• Дотримуватись правил з техніки безпеки під час уроків перерв,занять,екскурсій тощо.
• Дотримуватися правил особистої гігієни ,а також  чистоти і порядку в приміщенні та на території навчального закладу
• Піклуватись про честь і авторитет свого навчального закладу.

    Учням забороняється:

• Приносити у школу колючо-ріжучі предмети,піротехнічні засоби, зброю та будь-які речі,які можуть бути небезпечними для здоров’я та життя
• Не рекомендується приносити до школи коштовні речі (телефони,шуби прикраси тощо.)
• Палити у приміщеннях і на території навчального закладу,а також вживати алкогольні вироби ,наркотичні  та токсичні речовини.
• Допускати прояви грубості та вульгарності.

Посилаючись на ці права та обов’язки школярів я провела опитування серед сьомих – десятих класів.

Анкетування (проводилось серед 120 учнів)           

Експерементальна частина

Питання до школярів:

Чи  має право учень на:

1) Брати участь у добровільних самодіяльних,творчих студіях,клубах,гуртках, групами за інтересами тощо.

А) так Б)ні В)не знаю

2) На захист від будь-якої форми експлуатації, психічного або фізичного насилля.

А)так Б)ні В)не знаю

3) На доступ інформації з усіх галузей знань

А)так Б)ні В)не знаю

4) Допускати прояви грубості та вульгарності

А)так Б)ні В)не знаю

5) Брати участь у науково практичних діяльностях

А)так Б)ні В)не знаю

6) Приносити до школи коштовні речі (телефони,шуби прикраси тощо.)

А)так Б)ні В)не знаю

7) Дотримуватись вимог статуту навчального закладу та правил внутрішнього розпорядку.

А)так Б)ні В)не знаю

8) Піклуватись про честь і авторитет свого навчального закладу.

А)так Б)ні В)не знаю

Чи зобов’язані учні:

9) Вчитися та оволодівати знаннями

А)так Б)ні В)не знаю

10) Поважати працівників та учнів школи

А)так Б)ні В)не знаю

11) Бережно ставитись до особистого та шкільного  майна

А)так Б)ні В)не знаю

12) Брати участь у різних видах науково-практичної діяльності: конференціях,олімпіадах,виставках,конкурсах тощо.

А)так Б)ні В)не знаю

Чи забороняється учням:

13) Палити у приміщенні та на території навчального закладу,а також вживати алкогольні вироби

А)так Б)ні В)не знаю

14) Приносити у школу колючо-ріжучі предмети,піротехнічні засоби ,зброю

А)так Б)ні В)не знаю

15) Брати посильну участь у різних  видах трудової діяльності.

А)так Б)ні В)не знаю

16) Вибір форми навчання,факультативів,спецкурсів,позашкільних  та позакласних занять.

А)так Б)ні В)не знаю

17) Відстоювати повагу до своєї особистості.

А)так Б)ні В)не знаю

 Додаткові питання:

• Чи порушуються права дітей в Україні?
• Чи були Ви свідком порушення прав інших дітей?
• Які основні порушення прав дитини?
• Чи порушується право на харчування?
• Чи достатньо Ви захищені від жорстокості, знущань, брутального поводження, викрадення та продажу?
• Чи задоволені Ви ставленням сім’ї до Вас?

Результати опитування

Відповіді учнів розділимо на дві частини:

Сьомі – восьмі класи.

Лише 73% учнів з опитаних, серед сьомих – восьмих класів проінформовані у своїх  правах, 13% учнів не знають свої обов’язки та більша половина опитаних(98%) знають голові заборони. [Додаток 1]

Дев’яті – десяті класи

В середньому 98.3% старшокласників добре знають свої права, обов’язки і заборони. [Додаток 1]

З цього ми бачимо що знання прав та обов’язків певною мірою залежить від віку дитини.

Відповіді на додаткові питання

Лише 3% опитано дітей зазначило, що права дитини в Україні не порушуються, 48% вважають,що права  дітей порушуються досить часто,49% думають, що права дитини в Україні порушуються інколи. [Додаток 2]  35% з опитаних були свідками порушення прав інших дітей, 12.5% дітей на собі відчули порушення своїх прав. Серед основних порушень прав діти виділяли такі:«дорослі ображають,погрожують,б’ють  дітей», «батьки б’ють за погані оцінки, за неслухняність», «батьки б’ють перебуваючи у стан алкогольного сп’яніння», «б’ють однолітки старших хлопців».

На думку 50% опитаних дітей в Україні порушуються права дитини на якісну медичну допомогу, значна частина респондентів  вважає, що в Україні порушуються права на повноцінне харчування (37%),на отримання гідної освіти (33%), недостатній для розвитку дитини рівень життя(33%),на відпочинок(29%). [Додаток3]  Недостатньо захищеними державою від жорстокості, знущань, брутального поводження,викрадення та продажу вважають себе близько половини опитаних дітей від вживання наркотиків – 44%, від сексуальної експлуатації  38%, від примусу до підневільної, непосильної,надмірної, чи небезпечної праці 34%.[Додаток 4]

Таким чином, більшість дітей зазнає порушення своїх прав. Вони відчувають себе безправними у світі дорослих. У дітей обмежені  можливості висловлювати та відстоювати свою думку, крім того, вони навіть не знають до кого звернутися у разі порушення своїх прав.

Ставлення до дітей у сім’ї

Сімейне оточення. Понад дві третини,або 70% опитаних,висловили повне задоволення  ставленням до себе у сім’ї. 8% респондентів вважають ,що  ставлення до них з боку є незадовільним. Відчуття жорстокого ставлення  до себе з боку інших членів  сім’ї значною  мірою залежить  від віку дітей:наприклад дуже часті випадки жорстокості  з наймолодшими з опитуваних. Дітей,які ніколи не зазнавали  жорстокого ставлення  до себе, більше у матеріально забезпечених сім’ях. [Додаток5]

Тому ми  спостерігаємо зростання кількості дітей, які не задоволені ставленням до себе у колі сім’ї. Серед  найчастіше згадуваних  виявів  порушення прав дитини у колі сім’ї  виділяється такі:втручання  в особисте життя  дитини,насильство  над дитиною з боку батьків,позбавлення дитини  права на власну думку.

З цього експерименту випливає,що права дітей в нашій державі не достатньо захищаються. Мало того діти так само як і дорослі не достатньо проінформовані щодо своїх прав.

Висновки

У своїй роботі я розглянула права та обов’язки  дітей і їх цінність для людини. Розглянувши цю тему, я дізналась наскільки глобальною являється проблема незахищеності дітей у суспільстві. Головним чином проблема існує не через відсутність прав, а через їх незнання. Діти погано знають свої права та обов’язки через не інформованість, свою незацікавленість. Найменше, що може зробити дитина, яка хоче бути впевненою у собі та у правильності своїх дій-це знати свої права та обов’язки. Провівши опитування по права дітей я дізналась, що у дитини є багато прав і можливо вона не завжди повністю захищена законом (тому що не всі дрібниці нашого повсякденного життя враховані), але якщо мати бажання та елементарно знати свої права, то можна захистити себе. Адже це в інтересах кожного. Знати свої права це добре, але дітей частіше цікавлять саме вони, але не обов’язки і це неправильно. Знати і захищати права потрібно, але щоб бути достойним громадянином своєї держави потрібно також дотримуватись своїх обов’язків. В кожного вони є так само як і права. Тому я вважаю, що держава має ще змалечку привчати дітей захищати свої права та дотримуватись обов’язків.

В результаті проведення досліду я впевнилась, що незнання-це одна з найголовніших проблем через які людина не може захистити себе. Тому я пропоную інформувати суспільство через засоби масової інформації (телебачення, інтернет, радіо,газети,волонтери, самоосвіта тощо),в школах та інших навчальних закладах проводити класні та позакласні заходи спрямовані на виховання правової свідомості дітей. Залучати до цієї діяльності різні громадські організації,волонтерів,батьків та інших осіб.

Я розумію,що примусити усіх людей боротись за свої права та виконувати свої обов’язки  неможливо, але необхідно підняти цю проблему і чим більше людей будуть перейматися нею, тим більше ідей буде для її вирішення.  Кожне суспільство, що поважає себе, зобов’язане спостерігати за тим, щоб права    дитини не порушувались, як і загалом права усіх людей.

Виконуючи роботу я зробила висновок, що тема прав дитини повинна бути  однією з головних в нашій державі, крім того  владі в майбутньому потрібно приділяти більшу увагу питанню прав та обов’язків дитини.

Таким чином, для успішності здійснення соціально-педагогічного забезпечення прав дітей у Голосіївському ліцеї важливо створити відповідні умови, загальними серед яких є:

— усвідомлення прав дитини в контексті її потреб;

— першочергова реалізація “захисного” права дитини виховуватися у сімейному оточенні;

— налагодження тісної партнерської взаємодії між різними соціальними інститутами (державними та неурядовими організаціями), фахівцями соціальної сфери, які відповідно до своїх компетенцій працюють з дітьми та їхніми сім’ями, на основі єдиних переконань і підходів до здійснення такої діяльності на засадах суб’єкт-суб’єктної взаємодії;

— визначення і впровадження пріоритетних технологій соціально-педагогічного забезпечення прав різних груп дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, й зокрема оцінювання потреб дитини та її сім’ї як базової технології такої діяльності;

— залучення дітей, зокрема й тих, які опинилися у складних життєвих обставинах, до ухвалення рішень, що стосуються їхньої життєдіяльності, та участі в житті суспільства задля формування їх суб’єктної позиції;

— обґрунтування освітньо-методичних засад підготовки майбутніх  соціальних педагогів, підвищення професійної компетентності фахівців соціальної сфери щодо соціально-педагогічного забезпечення прав дітей та здійснення такої діяльності.

Список використаної літератури

1. Про охорону дитинства. Закон України від 26 квітня 2001 рік № 2402-III // Відомості ВР України. — 2001. — № 30. — Ст. 142.
2. Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року». Закон України від 5 березня 2009 року № 1065-УІ // Відомості ВР України. — 2009. — № 29. — Ст. 395.
3. Головченко В. Правові засади виховання та захисту прав дитини / В. Головченко // Право України. — 2008. — № 5. — С. 88-91
4. Гончаренко О. Міжнародно-правове регулювання прав дитини в Україні // Юридична Україна. — 2009. — № 2. — С. 4-7
5. Дудка І. Проблеми порушення прав дитини в Україні // Права людини. — 2009. — № 27. —  С. 5-10
6. Жмур Л. Наші права — щасливе дитинство // Позакласний час. — 2011. — № 5. — С. 38-42
7. Опольська Н. Проблеми забезпечення прав та свобод дитини у вітчизняній науковій думці кінця ХІХ-першої половини ХХ століть // Юридична Україна. — 2011. — № 6. — С. 11-16
8. Пейчева С. Конституційно-правовий статус дитини // Юридический вестник. — 2007. — № 2. — С. 25-31
9. Петровська В. Права дитини // Розкажіть онуку. — 2011. — № 9. — С. 23-28
10. Права дитини в Україні // Освіта в Україні. — 2010. — № 96 (28 грудня). — С. 4
11. Русін В. Реалізація прав дитини у школі // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. — 2010. — № 2. — С. 24-25
12. Чепурний С. Основні проблеми прав дитини в сучасному світі. Семінар з правознавства // Історія та правознавство. — 2008. — № 10. — С. 19-23