1.  Стан розвитку українського ринку медичних послуг

 Як зазначають експерти ВООЗ, за останні півстоліття здатність системи охорони здоров’я впливати на здоров’я населення збільшилась у декілька разів. За умов її ефективної організації, система охорони здоров’я може забезпечити зменшення загальної смертності у віці до 75 років – на 23 % у чоловіків і на 32 % у жінок; а смертності від ішемічної хвороби серця – на 40–50 % [28]. Проте українська сфера охорони здоров’я допоки не може похизуватись можливістю використати надбання сучасної медицини.

Варто відзначити, що прогресуюча комерціалізація медичних послуг діаметрально працює на розвиток сфери охорони здоров’я в умовах кризи й вимагає розроблення та запровадження новітніх заходів щодо забезпечення стабільності її функціонування. Через відсутність новітніх заходів у цій сфері у 2017 р. Україна посіла 127 місце за рівнем здоров’я і 130 – за ефективністю інституційної організації сфери охорони здоров’я. За очікуваною тривалістю життя Україна відстала від розвинених країн Європи на 11 років [16]. У 2016 р. Україна посіла друге місце у світовому антирейтингу показників смертності зі загальним національним коефіцієнтом 14,46.

За темпами зростання чисельності населення утримує 228 місце (-0,60 %) в світі [45]. У 2017 р. Україна посіла у рейтингу 118 місце зі 188 країн світу за показниками здоров’я і благополуччя нації. Український середній показник – 54 зі 100 можливих, поруч з Україною – Сирія (117), Росія (119) та Білорусь (120). У лідерів рейтингу – Ісландії, Сінгапуру і Швеції – по 85 балів.

Найгірші показники мають африканські, центрально-азійські та деякі близькосхідні країни. Найгіршими залишаються такі показники як смертність від воєнних дій (3), вживання алкоголю (8), ВІЛ-інфекція (31), самогубства (34) та насильство (38). Не спостерігається загроз для здоров’я населення в Україні лише від таких факторів як стихійні лиха, малярія та забуті тропічні хвороби, а тому за цими показниками наша держава отримала максимальні 100 балів. Водночас, залишаються досить високими ризики таких стратегічних показників якості здоров’я нації як дитяча смертність, материнська смертність, рівень тютюнопаління та вживання алкоголю, захворюваність на ВІЛ-інфекцію/СНІД, туберкульоз і гепатит В, смертність від насильницьких дій (у жінок і чоловіків, включаючи фізичне, сексуальне і психологічне насильство) тощо [77].

Ідентифікація можливості отримання якісних медичних послуг, яка базується на п’яти споживчих індексах свідчить, що в середньому для 77 % громадян перехідних держав з несталою економікою закупівля ліків та оплата медичних послуг «забирають» більше половини бюджету, а тому 69 % із них переважно отримують посередні медичні послуги, інколи відмовляючись від купівлі дорогих ліків [9].

Нині в Україні налічувалося 22 тис. ліцензіатів на ринку медичних послуг, і це компанії всіх форм власності; з них 18 % – державних, комунальних і відомчих установ, 2 % – санаторіїв, 21 % – приватні медичні установи, 59 % – фельдшерсько-акушерські пункти [81]. На приватні клініки припадає понад 10 % ринку медичних послуг України [97]. При цьому державна медицина характеризується браком фінансування й високим рівнем зношеності основних фондів  [19].  Обсяг ринку медичних  послуг  –  понад  ₴ 131 млрд., з яких ₴ 75,5 млрд. – бюджетні кошти (кошти держбюджету – ₴ 12,5 млрд., решта ₴ 63 млрд. – місцевих бюджетів). Ще ₴ 55,8 млрд. було сплачено пацієнтами у вигляді готівкових коштів за надані медичні послуги. Лише третина від цієї суми (приблизно ₴ 18–19 млрд.) належить приватному сектору медичних послуг [81]. Проте для приватних власників найбільший інтерес представляють амбулаторії і поліклініки, де проходить значна кількість пацієнтів, а час, відведений на їх обслуговування, набагато менше, ніж у стаціонарах. Не дивно, що в обласних центрах особливо висока частка комерційних структур (діагностичних), з одного боку, і поліклінічних закладів – з іншого [9].

 

Упродовж 1998–2007 рр. в Україні прийнято 45 загальнодержавних цільових програм і 10 затверджених на урядовому рівні комплексних заходів, спрямованих на покращення здоров’я та підвищення якості життя громадян, які значною мірою дублюють або лише доповнюють одна одну. Наслідком цього є надзвичайно низька ефективність реалізації державних цільових програм у цій сфері [26]. Концепцію реформи фінансування сфери охорони здоров’я було заплановано повністю реалізувати в три етапи 1) підготовчий етап (2017 р.);

2) етап запровадження (2018–2019 рр.); 3) етап інтеграції (2020 р.). Упродовж 2018–2019 рр. допускається фінансування ПМСД КНП, що не уклали договори з НСЗУ, через надання субвенцій з держбюджету відповідним місцевим бюджетам. Умови, порядок і терміни надання такої субвенції визначає Кабінет Міністрів України [49]. 2018 р. був перехідним, у якому в межах країни зберігаються дві форми фінансування ПМСД: 1) за рахунок медичної субвенції, що виділяється місцевим бюджетам («Медична субвенція з держбюджету місцевим бюджетам» $ 5,23 млрд у 2018 р.); 2) за ставкою капіталазіції, якою розпочалися виплати з 1 липня 2018 р. відповідно до бюджетної програми «Надання ПМСД»; $ 8,05 млрд, яку було розроблено згідно з Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення».

Мету заключного етапу становить налагодження повноцінного функціонування нової системи фінансування охорони здоров’я в масштабі всієї країни. Починаючи з 2020 р. державний гарантований пакет медичної допомоги (в т.ч. реімбурсацією лікарських засобів) повинен фінансуватися через НСЗУ у повному обсязі. Для цього всі постачальники медичних послуг, що хочуть брати участь у державній системі фінансування медичних послуг, мають укласти договори на надання медичної допомоги з НСЗУ [52].

В Україні має місце різновекторна зміна параметрів захворюваності населення України, а незначні їх коливання свідчать про збереження доволі складної ситуації у цій царині (табл. 2.1).

80 % пацієнтів отримують допомогу на другому чи третьому рівнях, оминаючи первинну ланку – амбулаторії та сімейних лікарів [44]. Українці значно частіше звертаються до лікарів і довше лежать у лікарнях, хоча й мають гірші показники здоров’я, більшу смертність і меншу середню тривалість життя [63]. При обмеженому фінансуванні спостерігається надмірне використання стаціонарної й екстреної допомоги. В Україні хворі, розпочавши лікування у дільничного лікаря, лише на 8–26 % закінчують його на цьому ж рівні, решта скеровуються до фахівців вузького профілю. Звідси – на поліклінічну допомогу в Україні витрачається 20 % коштів з бюджету сфери охорони здоров’я, у т.ч. на ПМСД – 5 %, а на стаціонарну – 80 % консолідованого бюджету сфери охорони здоров’я. Лікувально-профілактичні заклади сфери охорони здоров’я на сучасному етапі розглядають як бюджетні державні і комунальні установи. Їх мережа, відповідно до ст. 49 Конституції, не може бути скорочена [93].

Таблиця 2.1 – Захворюваність населення України

Роки	Кількість уперше зареєстрованих випадків захворювань, тис.
	Усього	у т.ч.
		новоутворення	хвороби нервової системи	хвороби системи кровообігу	хвороби органів дихання	хвороби шкіри та підшкірної клітковини	хвороби кістково- м’язової системи і сполучної тканини	хвороби сечостатевої системи	уроджені аномалії (вади розвитку), деформації та хромосомні порушення	травми, отруєння та деякі інші наслідки дії зовнішніх причин
2014	26881	363	651	1880	11839	1570	1247	1756	48	1723
2015	26789	366	653	1844	11862	1567	1246	1779	48	1698
2016	27361	369	647	1826	12582	1564	1241	1761	47	1705
2017	26615	366	636	1781	12037	1564	1218	1724	47	1697
2018	27513	377	651	1802	12409	1569	1222	1733	48	1702
2019	28106	359	685	1814	12601	1577	1235	1745	48	1709
2020	27992	364	722	2011	13624	1566	1222	1722	47	1707

Рішення про формування госпітальних округів прийнято урядом для функціонального об’єднання КНП, розміщених на відповідній території. КНП, охоплені таким округом, залишатимуться у власності й підпорядкуванні місцевих органів влади, котрі є учасниками госпітального округу, які, своєю чергою, створюються з метою організації мережі КНП у спосіб, який дасть змогу забезпечити гарантований своєчасний доступ населенню до послуг вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги належної якості. Формування госпітального округу повинно сприяти активізації співробітництва між міськими/районними радами та радами ОТГ у сфері охорони здоров’я, зокрема в питаннях управління відповідною мережею КНП, що надають вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу.

Госпітальні округи формують через поєднання безпечності та якості медичної допомоги на засадах доказової медицини, своєчасності доступу до медичної допомоги та економічної ефективності, тобто забезпечення максимально можливої якості медичної допомоги за умови раціонального й ощадливого використання бюджетних коштів. В цьому аспекті виникає проблема доступності до КНП [63]. Кінцева ціль уряду полягає у зниженні впродовж двох-п’яти років смертності осіб, які живуть у сільській місцевості, за трьома найпоширенішими нозологіями: бронхіальна астма, серцево-судинні захворювання, цукровий діабет [83].

Зауважимо, що зміна підходів до організації сільської медицини спричинена стислими часовими рамками (2018–2019 рр.). Але вона має на меті забезпечити всіх жителів України, незалежно від місця їхнього проживання, гарантованим пакетом медичних послуг, тобто зробити так, щоби кожна людина, яка звернулася за медичними послугами, отримала їх якісно. Мешканці області загалом активно підписують декларації з лікарем [63].

У сфері охорони здоров’я активно впроваджуються інноваційні технології, спрямовані на підвищення якості та ефективності профілактики, діагностики та лікування пацієнтів з різними захворюваннями. Збільшення числа інноваційної та високотехнологічної допомоги викликає необхідність вдосконалення механізмів управління в цій сфері [21].

Зародження ринку приватних медичних послуг в Україні розпочалося в 1990 р. Перші приватні медичні заклади з’явилися в тих сегментах, де була найслабше розвинена державна медицина і одночасно зберігався стійкий попит. У числі перших з’явилися приватні кабінети таких лікарів, як стоматологи, урологи, гінекологи, венерологи. Потім були сформовані вузькопрофільні медичні центри та клініки косметології. Разом із невеликими клініками і кабінетами почали розвиватися й великі медичні багатопрофільні центри, серед яких «Медиком», «Борис», які спочатку надавали послуги швидкої медичної допомоги, а згодом і весь комплекс поліклінічних послуг. Друга хвиля розвитку ринку приватних медичних послуг розпочалася у 2000 р., орієнтуючись в основному на преміальний сегмент (дорогі товари і послуги для людей з високими доходами). Проте попит на доступні якісні послуги залишався незадоволеним, що призвело до швидкого розвитку середнього цінового сегмента і появи значної кількості невеликих приватних медичних центрів різної спрямованості. Загалом період 2005–2008 рр. (до початку економічної кризи) можна вважати часом найактивнішого формування ринку приватних медичних послуг. Цей період відзначився відкриттям значної кількості нових медичних центрів і розширенням мереж вже існуючих на ринку надавачів приватних медичних послуг [72].

Нині в Україні активно розвиваються вузькопрофільні приватні медичні центри. Нині відкрито понад 30 тис. приватних медичних закладів (переважно аптеки, кабінети приватних лікарів і вузькопрофільні медичні заклади), які отримують фінансування здебільшого за рахунок прямих платежів від пацієнтів. Це підприємства різної величини й різних напрямів діяльності. Тим часом, на думку експертів, повноцінних приватних клінік тільки всього близько десяти. Здебільшого вони працюють лише в одному регіоні, зокрема у м. Київ розташовано майже 40 % усіх приватних медичних закладів. На населені пункти з чисельністю населення до 100 тис. осіб припадає тільки 10 % приватних медичних клінік [97]. Найбільшу частку суб’єктів пропозиції на ринку приватних медичних послуг складають вузькопрофільні клініки локального масштабу. Повний спектр медичних послуг надають тільки 20 компаній, найбільшими з яких є «Добробут», Into-Sana, «Борис», «Оберіг», «Медіком», «Оксфорд Медікал», що пропонують консультації фахівців, стаціонар, хірургію, діагностику, медичне обслуговування дітей, послуги швидкої допомоги. При цьому клініки вказаних медичних профілів конкурують не один з одним, а з комунальними/державними поліклініками/лікарнями.

За останні тридцять років обсяги ринку приватних медичних послуг в Україні значно зросли. Після світової фінансової кризи 2008–2009 рр. темпи збільшення ринку дещо сповільнилися, проте постійна поява нових суб’єктів стимулює поліпшення показників. Ще одним чинником зміцнення позицій ринку приватних медичних послуг є доволі низький рівень загальнодоступного медичного обслуговування населення, що спонукає пацієнтів звертатися в приватні медичні заклади. За експертними оцінками компанії «МедЕксперт», обсяг   ринку   приватних    медичних    послуг   за   підсумками  2014 р. склав ₴ 8,13 млрд., з яких на офіційні доходи закладів припадає тільки ₴ 4,670 млрд., ще ₴ 2,34 млрд. – це неофіційні доходи суб’єктів ринку, а ₴ 1,12 млрд. – доходи лікарів, які займаються приватною медичною практикою. За підсумками 2016 р. збільшення ринку приватних медичних послуг склало 18,3 %, а фінансові обсяги ринку – понад ₴ 11 млрд.

У 2015–2016 рр. ринок приватних медичних послуг зріс на 25–30 % у порівнянні з 2014 р. За результатами дослідження, проведеного компанією Pro-Consulting, у 2016 р. відбулося зростання цін на послуги в приватних медичних закладах приблизно на рівні 35 %. Через вплив такого чинника, як зростання цін скорочується число візитів пацієнтів в приватні медичні заклади: 4100 відвідувань у 2016 р. порівняно з 4680 відвідуваннями у 2015 р. Зараз більшість суб’єктів цього сегмента ринку чекають результатів медичної реформи і стабілізації економіки. Навіть на думку експертів, поки що абсолютно незрозуміло, як будуть регулюватися відносини держави з приватними медичними закладами в рамках національної програми медичного страхування [19].

Український ринок приватних медичних послуг є доволі сегментованим. Найбільшим попитом користуються традиційні сфери приватної медицини – урологія, гінекологія, стоматологія та первинна діагностика (ультразвукова діагностика (УЗД), магнітно-резонансна томографія (МРТ), лабораторії). Структура ринку приватних медичних послуг в Україні: стоматологія (51,6 %), діагностика (18,2 %), дерматовенерологія та косметологія (14,6 %), гінекологія і репродуктологія (13,8 %), інше (1,8 %). Найбільший сегмент ринку приватних медичних послуг – це стоматологічні клініки (їх частка перевищує 75 % від загального обсягу ринку приватних медичних послуг). Офтальмологічні клініки займають 20 %, і, на відміну від стоматології, є більш інерційний, а нові великі суб’єкти не з’являються вже кілька років. Приватним офтальмологічним клінікаам доводиться конкурувати з державними лікарнями, які лікують складні хвороби, що пов’язані з руйнуванням сітківки, запальні процеси, глаукоми, тоді як в приватних клініках проводять в основному косметичні операції, зокрема лазерну корекцію зору. Серед таких медичних спеціалізацій як хірургія, педіатрія, анестезіологія, частка лікарів, які працюють в приватних закладах, коливається на рівні 2–3 % від загальної кількості.

Одними з найбільш затребуваних на ринку приватних медичних послуг є онкологічні та кардіологічні центри, що пов’язано з широким розповсюдженням цих захворювань в Україні. Ще один сегмент ринку приватних медичних послуг представлений діагностичними та консультативними центрами. На четвертому місці – сегмент приватних медичних послуг, що попадають в категорію швидка допомога. Найменш заповнена в Україні ніша приватних багатофункціональних центрів з повним спектром медичних послуг. В останні роки швидкими темпами розвивається лабораторна діагностика. Нині в Україні функціонує майже 5700 медичних лабораторій, а частка приватних медичних лабораторій складає 2–3 %. Так, зокрема, для отримання стоматологічних, урологічних послуг, лікування безпліддя й за інструментальною діагностикою найчастіше звертаються саме у приватні медичні заклади. Приватні лабораторії теж користуються більшим попитом, ніж державні. А ось коли йдеться про діагностику та лікування хвороб нервової, серцево-судинної, опорно-рухової систем, акушерську допомогу, то значно більше респондентів віддали перевагу державним поліклінікам і лікарням. Більш традиційно звертатись за медичною допомогою до державних поліклінік, викликати «швидку допомогу» і перебувати на лікуванні в стаціонарі у державних медичних закладах [19].

Клінікою «ISIDA» у 2014 р. було опитано 404 пацієнтів. За його результатами виявили таке: 41 % респондентів хочуть бачити й відчувати сервіс, комфорт, долученість до досягнення результату; 11 % – безпеку та відповідальність; 10 % – оптимальний час; 9 % – доступність і зрозумілість інформації; 8 % – дотримання стандартів і належне обладнання; 8 % – наявність зворотного зв’язку. Ринок приватних медичних послуг – це унікальний сектор, побудований на етиці, довірі та експертизі. Для збереження життєздатності й подальшого зростання приватним медичним закладам необхідно освоювати нові напрями комунікацій і бути привабливими для «нових» пацієнтів. Люди не вірять ні приватним, ні державним медичним закладам, адже вони для них лише продавці, а вірять рекомендаціям. Дуже чітко спрацьовує правило 3/11 – задоволений клієнт розповість про це всього трьом своїм знайомим, а незадоволений – одинадцятьом.

Бізнес-експерти стверджують, що сучасні пацієнти досить інформовані, тому лікарю необхідно вчитися багато комунікувати зі своїм пацієнтом. Головне – це почути пацієнта, донести до нього турботу та власну аргументацію щодо лікування. Але переважна кількість лікарів (майже 75 %) демонструють патерналістський стиль поведінки (директивність і тиск), а тільки 15 % готові до взаємодії. Водночас, лише 15 % пацієнтів потребують патерналізму, а 70 % очікують на взаємодію [72].

За результатами досліджень агентства «Кредит-Рейтинг», дозволити собі користуватися послугами приватних медичних установ можуть близько 20 % українців; 56 % населення України готові платити за якісні медичні послуги [94]; практично все населення не вважає державну медицину безкоштовною, а середньостатистичний житель на медичне обслуговування витрачає від $ 100 до 400 щорічно [19]. 92 % населення бояться потрапити у фінансові труднощі та катастрофічні витрати у разі хвороби. Є докази обмеженого доступу до різноманітних категорій медичних послуг. До 75 % людей із загальними психічними порушеннями та засобами, що вживають алкоголь, в Україні не отримують допомоги.

Бар’єри для догляду включають стигматизацію та сором, страх перед психіатрією та відсутність довіри до системи охорони здоров’я, але вони також випливають із системних недоліків, таких як відсутність інформації та обізнаності, висока вартість лікування, страх перед тим, як мати діагноз психічного захворювання та географічна відстань [13]. За результатами опитування 450 респондентів виявлено таке: на запитання «Наскільки Ви задоволені чи не задоволені якістю медичного обслуговування?» більшість опитуваних відповіла «не задоволений» – 36,7 % респонденті, «скоріше не задоволений, ніж задоволений» – 33,3 %, «скоріше задоволений, ніж не задоволений» – 19,3 %, «задоволений» – 6,4 %, «важко відповісти» – 4,2 %. Отже, переважна більшість опитуваних (70,0 %) у цілому не задоволена якістю медичних послуг.

Задоволеними якістю медичного обслуговування виявилися респонденти віком від 16 до 3 років, рівень доходів яких на одного члена сім’ї в основному не перевищує ₴ 1500. Респондентів, які не задоволені якістю медичних послуг, також поєднує вік – особи від 51 років та старше (здебільшого, пенсіонери) з різним рівнем доходу, що за об’єктивних причин частіше за інших опитуваних звертаються до медичних закладів [1]. 0,3 % респондентів визнали якість медичного обслуговування відмінною, 1,5 % – доброю, 36,9 % – задовільною, а 58,0 % – незадовільною. Спостерігалася тенденція: чим вище рівень освіти респондентів, тим нижче вони оцінювали якість медичних послуг [8]. Нині якістю медичних послуг не задоволена основна маса респондентів, причому аналіз не виявив кореляцій відповідей на це запитання зі статтю, рівнем освіти та соціальним станом респондентів.

Що стосується якості медичних послуг, то всі вони в ході опитування виявилися важливими, однак у порядку зменшення пріоритетності респонденти розташували їх у такій послідовності за десятибальною шкалою: на І місці – вартість медичної послуги (офіційна чи неофіційна) – 9,65; на ІІ – відношення до пацієнтів з боку медперсоналу – 9,51; на ІІІ – дві характеристики: кваліфікація спеціаліста та оперативність надання послуг, відсутність черг – 9,46; на ІV – оснащеність кабінетів і лабораторій медичною технікою та обладнанням – 9,34; на V – можливість отримання консультації у спеціаліста – 9,27; на останньому – наявність місць у стаціонарі – 9,13. До послуг платної медицини дуже часто звертаються 80 респондентів (17,8 % від загальної кількості опитуваних), при цьому 64 респондентам з них вважають якість платного медичного обслуговування кращою за безкоштовну, що і є основним спонукальним фактором звернення саме до послуг платної медицини. Нечасто платними послугами користуються 34,7 % опитаних, 53,5 % із них вважають, що якість платного медичного обслуговування скоріше відрізняється, ніж не відрізняється від безкоштовного, а звертатися до платних послуг їх спонукають більш якісна медична допомога й відсутність можливості отримати дану медичну послугу безкоштовно.

Рідко звертаються до платних медичних послуг 118 респондентів (26,2 % від загальної кількості опитаних), при чому 17,0 % із них вважає якість платних послуг набагато кращою за безкоштовні, 30,5 % із них помічають різницю в якості платних і безкоштовних послуг, 36,0 % із них не бачать різниці в якості платних і безкоштовних послуг.

Респонденти, які дуже рідко звертаються до послуг платної медицини (12,9 % від загальної кількості опитуваних), основною причиною користування платним медичним обслуговуванням відмітили відсутність можливості отримати медичну послугу безкоштовно. Основними причинами звернення до послуг платної медицини респонденти вважають відсутність можливості отримати дану медичну послугу безкоштовно (34,2 %), більш якісну медичну допомогу (30,0 %), можливість запису та вирішення проблем телефоном (Інтернетом) (8,9 %), відсутність черг, ввічливе та уважне ставлення до пацієнтів (6,9 %).

Узагалі не зверталися до послуг платної медицини 8,4 % респондентів, більшість із яких вважає, що різниці між платними і безкоштовними послугами не має. Таким чином, переважна більшість респондентів не задоволена якістю медичного обслуговування й за відсутності можливості отримати медичну послугу безкоштовно віддає перевагу платному медичному обслуговуванню, якість якого, на їхню думку, відрізняється від безкоштовного [1].

Отож, на тлі реформування державного та комунального сегментів вітчизняної сфери охорони здоров’я має місце доволі стрімкий розвиток приватної  медицини.  Але  залишаються  допоки  недостатньо якісними  та доступними медичні послуги, що, зрештою, негативно впливає на стані здоров’я населення України. Означене, окрім іншого, є відображенням низької результативності публічного управління у цій сфері.

2.  Регіональні та місцеві програми щодо забезпечення якості медичних послуг 

Аналіз виконання Держбюджету України в попередні роки свідчить, що існуючі державні централізовані програми не спроможні забезпечувати у повному обсязі медикаментозну потребу за життєвими показаннями хворих на певну патологію жителів, а також потребу у високовартісному медичному обладнанні для забезпечення висококваліфікованих медичних послуг шляхом впровадження новітніх технологій на рівні стандартів, рекомендованих ВООЗ, діагностики та лікування. Саме тому актуалізується питання дослідження особливостей регіональних і місцевих програм, спрямованих на розвиток сфери охорони здоров’я загалом, і, зокрема, на забезпечення якості медичних послуг. Ураховуючи позитивний досвід попередніх років і перевагу цільових фінансових потоків, спрямованих на найбільш важливі напрями розвитку цієї сфери, необхідність надання населенню доступних і достатніх медичних послуг й відповідні зміни в сфері охорони здоров’я міста, виникла необхідність пролонгувати дію чинних Комплексних програм у цій сфері.

Так, зокрема, на замовлення Харківської міської ради її Департаментом охорони здоров’я було розроблено Комплексну програму «Інновації в пріоритетних напрямках розвитку галузі охорони здоров’я м. Харків на 2011– 2020 роки», яка має фінансуватись за кошти Державного бюджету України, кошти бюджету міста Харків й інші джерела фінансування, не заборонені чинним законодавством України. Головною метою Програми є впровадження інноваційних процесів в пріоритетні напрямки розвитку галузі охорони здоров’я міста Харків у період з 2011 по 2020 рр. в умовах існуючої правової системи, обмежених фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, а саме: укріплення матеріально-технічного стану КНП з урахуванням залучення альтернативних джерел фінансування та введення новітніх діагностичних і лікувальних технологій на рівні стандартів, рекомендованих ВООЗ, що сприятиме покращенню рівня надання медичних послуг харків’янам.

У процесі реалізації цієї мети визначено такі завдання (заходи), що прямо чи опосередковано стосуються забезпечення якості медичних послуг:

• надання новонародженим своєчасної високотехнологічної медичної допомоги (організація обстеження слуху новонароджених до їх народження за допомогою вимірювального обладнання для клінічного та скринінгового дослідження отоакустичної емісії; забезпечення антенатального та інтранатального моніторингу плоду для своєчасної діагностики гіпоксії, недопущення асфіксії, оптимального вибору методу ведення пологів, особливо передчасних, шляхом впровадження новітніх діагностичних технологій із застосуванням сучасної апаратури та ультразвукових систем; забезпечення доступності для жіночого населення лікувально-діагностичної допомоги з питань планування сім’ї, репродуктивного здоров’я, медико-генетичного консультування, перинатальної діагностики відповідно до затверджених нормативів і стандартів надання медичної допомоги жіночому населенню; забезпечення новітніх методів медичної допомоги дітям із захворюваннями крові, в т.ч. дітям з онкогематологічними захворюваннями, у відділенні інтенсивної терапії; упровадження лікування дітей із дитячим церебральним паралічем із використанням реабілітації; упровадження новітніх медичних технологій на рівні стандартів, рекомендованих ВООЗ, щодо недопущення ускладнень під час транспортування хворих новонароджених, надання лікувально-діагностичної допомоги, а також лікування та виходжування новонароджених, особливо з низькою масою тіла);
• покращання медико-технічного оснащення (переоснащення медичним обладнанням відділень інтенсивної терапії КНП; створення та оснащення централізованої клініко-діагностичної лабораторії для своєчасної діагностики захворювань згідно зі стандартами надання медичної допомоги населенню; придбання апарата спектрофотометрії з набором картриджів для проведення моніторингу концентрації протиепілептичних лікарських засобів у сироватці крові; поетапне оснащення високотехнологічним медичним обладнанням і апаратурою для впровадження та застосування сучасних методів діагностики та лікування хворих; придбання аналізатора полів зору, налобного офтальмоскопа для огляду новонароджених; придбання апаратів для проведення лікувального плазмаферезу);

• впровадження медикаментозних технологій в лікування окремих категорій населення за життєвими показаннями (забезпечення стомованих хворих засобами реабілітації; відновлення втрачених функцій органу слуху шляхом протезування слуховими апаратами; лікування хворих на епілепсію протисудомними препаратами нового покоління; медикаментозне забезпечення хворих на бронхіальну астму та хронічні обструктивні захворювання легень; забезпечення медикаментозними високовартісними препаратами за життєвими показаннями; забезпечення витратними матеріалами та рентгеноконтрастними препаратами для проведення інтервенційних досліджень і втручань…);
• медикаментозне забезпечення хворих на цукровий діабет та на інші ендокринні захворювання жителів міста (впровадження та застосування скринінгових програм раннього виявлення цукрового діабету та іншої ендокринної патології; здійснення медикаментозного забезпечення за життєвими показаннями таких хворих згідно із встановленими потребами);
• створення умов для надання медичної допомоги особам похилого віку з урахуванням геронтологічних особливостей та вікового аспекту;
• створення сприятливого інвестиційного клімату та розвиток соціального партнерства у сфері надання медичних послуг (розвиток мережі КНП за рахунок коштів інвестиційних внесків; підписання договорів із КНП на здійснення діагностичних і лабораторних досліджень на високотехнологічному високовартісному обладнанні, що відсутнє в КНП; використання елементів лізингу для придбання дорогого, високотехнологічного сучасного медичного обладнання або його довгострокової оренди для КНП; укладення договорів соціального партнерства на медичне обслуговування населення із КНП, які надають спеціалізовану медичну послугу на комерційній основі);

• створення умов для вдосконалення медичної допомоги студентам (оснащення КНП сучасним комп’ютерно-обчислювальним і новітнім лікувально-діагностичним обладнанням з метою покращення якості надання своєчасної діагностики, кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги, а також профілактики захворювань студентів міста Харкова).

Комплексна обласна програма «Здоров’я Слобожанщини на 2019– 2020 роки» має фінансуватись за кошти обласного бюджету Харківської області, кошти місцевих бюджетів, у т.ч. доведені цим бюджетам обсяги медичної субвенції, з урахуванням їх реальних можливостей, а також інші джерела, незаборонені законодавством. Загальний обсяг фінансових ресурсів, необхідних для реалізації заходів Програми, становить ₴ 5837,6 млн, у т.ч. у 2019 р. – ₴ 2968,2 млн, у 2020 р. – ₴ 2869,4 млн. Реальні обсяги фінансування заходів і завдань Програми за рахунок коштів обласного бюджету визначаються рішенням обласної ради про обласний бюджет на відповідний бюджетний період, з урахуванням його реальних можливостей.

Розробниками Програми є Управлінням охорони здоров’я Харківської обласної державної адміністрації структурні підрозділи обласної державної адміністрації, територіальні органи центральних органів виконавчої влади в Харківській області, районні державні адміністрації, міські (міст обласного значення) й районні ради. Учасниками і безпосередніми виконавцями Програми є структурні підрозділи Харківської обласної державної адміністрації; районні державні адміністрації; міські (міст обласного значення) та районні ради спільно з територіальними органами центральних органів виконавчої влади в Харківській області (у межах компетенції); КНП спільної власності ОТГ сіл, селищ, міст області, які є спеціалізованими або мають обласне значення та надають медичну допомогу третинного рівня; центральні районні лікарні та центральні міські лікарні міст обласного значення, які мають набути статус лікарень інтенсивного лікування госпітальних округів за окремими профілями медичної допомоги, міські лікарні Харкова та інші КНП.

Метою Програми є реалізація основних пріоритетів державної соціальної політики у сфері охорони здоров’я Харківської області з огляду на конкретні завдання соціально-економічного розвитку регіону в 2019–2020 роках, на підставі конкретних показників обласного бюджету Харківської області по галузі на відповідний період.

Визначено основні напрями підвищення рівня доступності та якості медичних послуг жителям Харківщини в 2019–2020 рр., насамперед, пільгових або соціально особливих контингентів, передбачено конкретні заходи по удосконаленню матеріально-технічної бази спеціалізованих закладів охорони здоров’я, закладів обласного значення і медичних закладів первинного та вторинного рівнів, що знаходяться у комунальній власності окремих ОТГ Харківської області або у їх спільній власності.

Забезпечення подальшого підвищення доступності та якості медичних послуг для споживачів передбачається шляхом планування відповідних обсягів фінансових ресурсів у межах обласного бюджету; розвитку сучасних технологій діагностики, лікування та реабілітації на третинному рівні у спеціалізованих закладах охорони здоров’я та закладах обласного значення, за умови їх взаємодії із медичними вищими навчальними закладами та НДІ НАМН України, а також удосконалення медичної допомоги громадянам на первинному та вторинному рівнях у районах області та містах обласного значення, з урахуванням суттєвих нормативних змін щодо реформування галузі та оптимізації мережі закладів охорони здоров’я, у т.ч., що перетворені у КНП. Завдання й заходи Програми «Здоров’я Слобожанщини на 2019–2020 роки»:

1. Розроблення, з урахуванням реальних можливостей обласного бюджету на конкретний бюджетний період, системи конкретних заходів щодо розвитку окремих спеціалізованих служб, видів і профілів медичної допомоги третинного рівня у КНП спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Харківської області, а також в окремих КНП ОТГ районів області та міст обласного значення первинного та вторинного рівнів, з урахуванням нормативно визначених підходів держави до медичної реформи.

2. Планування цільових видатків для досягнення мети та реалізації відповідних заходів Програми, насамперед, оснащення обласних закладів сучасним медичним обладнанням; упровадження КНП нових технологій діагностики, лікування та реабілітації хворих; забезпечення доступності лікування пацієнтів високовартісними лікарськими засобами, витратними матеріалами та виробами медичного призначення, у т.ч. для лікування гострих невідкладних станів і важких хронічних захворювань.
3. Планування взаємопов’язаних і скоординованих заходів щодо подальшого розвитку та удосконалення в районах Харківської області первинної медико-санітарної допомоги; зміцнення матеріально-технічної бази центральних районних і центральних міських лікарень у містах обласного значення, які мають набути статусу лікарень інтенсивного лікування госпітальних округів.
4. Широке висвітлення через засоби масової інформації ходу реалізації Програми та отриманих результатів.
5. Розроблення проектів відповідних змін і доповнень до Програми, з урахуванням конкретних пропозицій органів місцевої виконавчої влади та органів місцевого самоврядування Харківської області на наступні бюджетні періоди.

Координація діяльності щодо виконання Програми покладається на Департамент охорони здоров’я Харківської обласної державної адміністрації.

Подібні програми розроблено й втілено в реальність і в інших регіонах. Так, зокрема, мова йде про Обласну програму підтримки системи громадського здоров’я в Сумській області на 2020–2021 роки, яку ініціювало та розробило (воно ж є і відповідальним виконавцем Програми) Управління охороною здоров’я Сумської обласної державної адміністрації. Учасниками програми також є структурні підрозділи Сумської обласної державної адміністрації (департамент освіти і науки, департамент соціального захисту населення, відділ промоції та туризму…), районні державні адміністрації, виконавчі комітети сільських рад ОТГ, КНП Сумської обласної ради та Сумської міської ради…

Метою Програми є розбудова системи громадського здоров’я в контексті побудови єдиної консолідованої системи для реалізації ефективної державної політики, збереження та зміцнення здоров’я населення, збільшення тривалості та підвищення якості його життя, попередження захворювань, продовження активного, працездатного віку та заохочення до здорового способу життя шляхом об’єднання зусиль органів державної влади, органів місцевого самоврядування та суспільства. Загальний обсяг фінансових ресурсів, необхідних для реалізації заходів Програми, становить ₴ 63135,3 тис., у т.ч. ₴ 23591,4 тис. – кошти Державного бюджету, ₴ 5846,3 тис. – обласний бюджет, ₴ 3550,7 тис. – місцеві бюджети, ₴ 30146,9 – позабюджетні кошти. Реальні обсяги фінансування заходів і завдань Програми визначаються рішенням обласної ради з урахуванням його реальних можливостей.

Реалізація Програми передбачає реалізацію за пріоритетними напрямами ряду заходів, які спрямовано на покращення якості медичних послуг, а саме:

• інституційний розвиток: удосконалення матеріально-технічної бази КНП (придбання лабораторного й діагностичного обладнання); прийняття місцевих цільових програм з вирішення пріоритетних завдань у сфері охорони здоров’я;
• розвиток послуг громадського здоров’я: пропагування здорового способу життя; забезпечення промоції; організація первинної профілактики серед населення; профілактика ВІЛ та вірусного гепатиту; надання комплексу послуг з догляду, підтримки та лікування людей, які живуть з ВІЛ та ТБ; проведення роз’яснювальної роботи; усунення неблагополучних умов для збереження та зміцнення здоров’я населення; оптимізація епідеміологічного нагляду за інфекційними та неінфекційними захворюваннями; забезпечення рівного доступу населення до збереження та зміцнення здоров’я.

Для поліпшення демографічної ситуації, збереження й зміцнення здоров’я населення, підвищення якості та ефективності медико-санітарної допомоги, забезпечення соціальної справедливості й прав громадян на охорону здоров’я за ініціативи Виконавчого комітету Сумської міської ради Управлінням охорони здоров’я Сумської міської ради було розроблено Комплексну міську програму «Охорона здоров’я м. Суми на 2019–2021 роки».

Загальний обсяг фінансових ресурсів, необхідних для реалізації Програми становить ₴ 1531,1 млн, у т.ч. ₴ 4714,5 млн (2019 р.), ₴ 512,1 млн (2020 р.), ₴ 547,5 млн (2021 р.). Джерелами ресурсного забезпечення Програми є кошти загального фонду держбюджету (₴ 484,0 млн), загального та спеціального фондів міського бюджету (₴ 144,4 млн), кошти держбюджету (медична субвенція, загальний фонд) (₴ 902,8 млн).

Досягнення визначеної мети Програми можливе шляхом:

• забезпечення умов безпечного материнства на І та ІІ рівні надання медичної допомоги;
• надання фінансової підтримки виділення додаткового фінансування КНП для забезпечення якісного надання населенню міста ПМСД за місцем проживання;
• проведення відповідних заходів щодо реалізації сталої відповіді на епідемію туберкульозу, в т.ч. хіміорезистентного, ВІЛ-інфекції/СНІДу та вірусного гепатиту;
• проведення ефективної боротьби з онкологічними захворюваннями;
• проведення заходів, спрямованих на запобігання й лікування серцево- судинних і судинно-мозкових захворювань серед населення міста;
• автономізація закладів охорони здоров’я міста;
• активізування профілактичного напрямку дій щодо боротьби з серцево- судинними, онкологічними захворюваннями, захворюванням населення на цукровий діабет і соціально значущі захворювання;
• забезпечення надання своєчасної сучасної невідкладної допомоги та оснащення КНП необхідним для її надання медичним обладнанням;
• забезпечення утримання закладів охорони здоров’я міста з поетапним оновленням матеріально-технічної бази;
• вирішення кадрового питання;
• підвищення ефективності санітарно-освітньої роботи та пропаганди здорового способу життя з широким використанням сучасних технологій та засобів масової інформації;
• підвищення якості кадрового забезпечення та рівня професійної підготовки фахівців з питань профілактики й раннього виявлення хвороб, діагностики та лікування;
• пріоритетності надання медичної допомоги дітям, матерям і населенню похилого віку;
• проведення ефективних заходів щодо покращання медичної та соціальної реабілітація хворих, покращання умов їх перебування в соціумі;
• спрямування зусиль медичних працівників на виявлення захворювань у ранніх стадіях і проведення ефективної профілактики їх на функціональній стадії або на стадії мінімальних морфологічних змін;
• створення єдиної електронної системи обміну медичною інформацією;
• фінансування інформаційно-аналітичних систем в КНП з метою проведення аналізу статистичних даних захворюваності населення.

Таким чином, наразі чинними є ряд регіональних і місцевих програм, спрямованих на розвиток сфери охорони здоров’я загалом, і, зокрема, на забезпечення якості медичних послуг. Вони здебільшого є подібні за своїм змістовним наповненням, але чітко артикулюють до масштабів території та її специфіки.