Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Вступ

Актуальність теми. Призначення покарання — важливий і відповідальний етап діяльності суду. Згідно зі ст. 129 Конституції України судді під час здійснення правосуддя підкоряються лише Закону [1, 9]. Можливість призначення законного, обґрунтованого і справедливого покарання залежить від законодавчого визначення положень, якими має керуватися суд під час призначення покарання. Призначаючи винному міру покарання, суд керується насамперед принципами кримінального права, загальними засадами та спеціальними правилами призначення покарання.

Аналіз даних свідчить про невелику кількість призначення судами позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного як і додаткового покарання в абсолютному значенні та у відсотках до загального числа засуджених, а також подальше стійке зменшення питомої ваги його призначення як основного покарання відносно інших видів покарань, зокрема, позбавлення волі на певний строк.

Специфіка цього виду покарання – досить широке передбачення у санкціях норм Особливої частини КК і незначне застосування у судовій практиці викликає необхідність дослідження його правових підстав, умов і правил призначення. Це вимагає проведення аналізу кримінально-правових норм КК, санкціями яких передбачено цей вид покарання, узагальнення практики його призначення з метою вдосконалення кримінально-правової регламентації та практики застосування.

Мета дослідження — розкриття й аналіз основних проблем призначення покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або провадити певну діяльність.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

– дослідити правову природу, поняття, види та ознаки цього виду покарання;

– розглянути покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю в системі покарань;

– визначити та обґрунтувати правові підстави та порядок призначення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного і додаткового покарання;

– вивчити й узагальнити судову практику призначення цього виду покарання;

– розробити відповідні пропозиції та рекомендації щодо внесення змін і доповнень до КК з питань вдосконалення призначення цього виду покарання.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при встановленні та призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Предметом дослідження є позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як вид кримінального покарання.

Розділ 1. Кримінально-правова характеристика покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

1.1. Поняття та види позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Чинним КК вперше сформульовано загальне поняття покарання та визначено його мету.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Виходячи із положення, що кожному виду покарання мають бути притаманні всі ознаки загального поняття покарання, можна зробити висновок, що ці ознаки мають бути притаманні й „позбавленню права…” як одному з видів покарань: воно є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні або позбавленні прав і свобод засудженого (у припиненні права засудженого обіймати посади або займатися діяльністю, з використанням яких ним було вчинено злочин, на строк визначений вироком суду).

Як зазначено вище кожному виду покарання мають бути притаманні всі ознаки загального поняття покарання, але у цьому аспекті виявляється певна невідповідність. Згідно з ч. 1 ст. 50 КК, покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Однак виявляється розбіжність цих ознак, що характеризують зміст загального поняття покарання, змісту окремих видів покарань, які полягають в позбавленні прав і свобод засудженого (позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; „позбавлення права…”, конфіскація майна, арешт, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі) [13; С. 6].

Після виконання не кожного виду „позбавлення права…”, автоматично поновлюються всі права засудженого. Після виконання деяких видів – право засудженого поновлюються автоматично, після виконання інших – засуджений втрачає право на обіймання певної посади або на зайняття певною діяльністю, а тому позбавлене право не поновлюється, а здобувається знову. Наприклад, особа, яку позбавили права керувати транспортними засобами на строк більше одного року, може отримати це право тільки після закінчення терміну покарання у випадку успішного складання кваліфікаційних іспитів [12, С. 268-269]. Таким чином, право на управління транспортними засобами не поновлюється автоматично, а здобувається знову.

Застосування цього виду покарання, особливо на максимальний термін, у деяких випадках може призвести до втрати засудженим кваліфікації. Це може статися з особами, кваліфікація й рівень професійної підготовки яких вимагає постійного практичного досвіду роботи (наприклад, лікар-хірург, водій-професіонал тощо).

У „позбавленні права…” під певними посадами розуміється коло посад, які визначені нормативно або мають ідентифікаційні ознаки, що дозволяють точно визначити зміст судової заборони [13, С. 269].

Позбавлення права обіймати певні посади призначається особам, які обіймають посади на будь-яких підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від їх форми власності. При цьому ці посади можуть бути оплачувані й неоплачувані, постійні й тимчасові, штатні й позаштатні, виборні й ті, що заміщуються за призначенням, керівні й рядові тощо [7, С. 45]. Залежно від критеріїв поділу на види посад, право обіймати які може бути позбавлений судом засуджений, позбавлення права обіймати певні посади аналогічно можна класифікувати на відповідні підвиди.

КК не містить обмежень кола посад, обіймати які може бути позбавлений права засуджений, на відміну від кримінального законодавства Азербайджану, Грузії, Росії та Таджикистану, у якому позбавлення права обіймати певні посади обмежується посадами на державній службі та в органах місцевого самоврядування [5, С. 166]. На думку М.С. Капелюшника, це обмеження суттєво звужує сферу застосування розгляданого виду покарання, оскільки в цьому випадку суд не вправі позбавити засудженого права обіймати посади в комерційних організаціях, громадських об’єднаннях та інших недержавних організаціях. Таке рішення уявляється далеко не безсуперечним. Воно було прийнятним для радянського часу, коли, по суті, все було державним, а громадські організації не одержали значного розвитку й не мали (за винятком Комуністичної партії Радянського Союзу) будь-якої значної вагомості. На сьогодні ситуація радикально змінилася. Недержавний комерційний сектор зайняв в економіці переважні позиції, склалася зовсім інша система партій, громадських, самодіяльних, професійних та інших організацій. Як комерційні структури, так і громадські організації можуть достатньо ефективно впливати на державне життя [7, С. 25]. Тому уявляється правильним поширення цього виду покарання на посади підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. Такої ж точки зору дотримуються і деякі російські юристи [7, С. 25]. Пропонуємо закріпити таке положення у запропонованому в ч. 1 ст. 55 КК понятті покарання у виді „позбавлення права…”.

До того ж, за КК Росії суд не може позбавити засудженого права обіймати інші посади, крім посад на державній службі та в органах місцевого самоврядування, але може позбавити права займатися будь-якою діяльністю, крім діяльності, пов’язаної з державною або муніципальною службою [186, С. 398]. Тому незрозуміле вищезазначене обмеження російського законодавця, адже рішення про зв’язок „позбавлення права…” при його призначенні з певною посадою або ж з певною діяльністю належить до прерогативи суду, і в певних випадках цей вибір необхідний для доречного правильного формулювання у вироку правової заборони.

Позбавлення права займатися певною діяльністю поширюється на право займатися не будь-якою діяльністю, а лише службовою або професійною діяльністю, або іншою діяльністю, регламентованою лише відповідними правилами, що надають певні права чи встановлюють певні обов’язки.

Отже, позбавлення права займатися певною діяльністю полягає у припиненні на визначений судом строк права на службову або професійну діяльність, чи іншу діяльність, регламентовану відповідними правилами, якщо її здійснення пов’язане із вчиненням злочину.

1.2. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю в системі покарань

Усі покарання, передбачені в ст. 51 КК, мають специфічні ознаки, які дозволяють класифікувати їх за певними критеріями. Розглянемо класифікацію видів покарань за певними критеріями і місце позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (далі для скорочення викладення — «позбавлення права») в ній. Як справедливо вважає Хавронюк М. І., критеріями класифікації покарань можуть бути: а) їх юридична значущість; б) зв’язок з ізоляцією від суспільства;

в) наявність чи відсутність обмежень майнового характеру;

г) суб’єкт, до якого застосовується покарання; д) можливість визначення строку покарання; е) можливість чи неможливість призначення певного виду покарання у випадках, коли воно не передбачене санкцією статті Особливої частини КК [1, с. 257-258].

Згідно зі ст. 52 КК покарання за своєю юридичною значущістю або за порядком їх призначення закон поділяє на три групи: 1) покарання, які можуть застосовуватися лише як основні (основні покарання); 2) покарання, які можуть застосовуватися лише як додаткові (додаткові покарання); 3) покарання, що можуть застосовуватись і як основні, і як додаткові (так звані змішані покарання).

Основні покарання — це покарання, які не можуть додаватися до інших покарань і призначаються у вироках судів лише як самостійні покарання. Вони ні за яких умов не можуть призначатися на додаток до інших основних покарань, не можуть бути до них приєднані. За один злочин може бути призначене тільки одне основне покарання.

Додаткові покарання — це покарання, що призначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть. Відповідно до ч. 4 ст. 52 КК до основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань. Функція додаткових покарань полягає в обтяженні основного покарання з урахуванням характеру суспільної небезпеки злочину, а також особи, яка його вчинила, а також функція додатково-го покарання у виді «позбавлення права» полягає в спеціальній превенції.

Покарання, що може застосовуватись як основне, так і як додаткове (змішане покарання) — це покарання, яке, залежно від обставин справи, може бути застосоване або як самостійне покарання, або у випадках та в порядку, передбачених КК, додається до іншого, основного покарання як додаткове.

Згідно з ч. 3 ст. 52 КК «позбавлення права» належить до змішаних видів покарань, оскільки може бути призначене як основ-не і як додаткове [2, с. 202; 3, с. 111-112].

Законодавець у Кримінально-виконавчому кодексі України види покарань розподіляє на дві групи: 1) покарання, не пов’язані з позбавленням волі; 2) покарання у виді позбавлення волі.

Богатирьов І. Г. пропонує таку загальну класифікацію кримінальних покарань: покарання у виді позбавлення волі; покарання, не пов’язані з позбавленням волі; кримінально-правові санкції [4, с. 8]. Безперечно, «позбавлення права» належить до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Богатирьов І. Г. пропонує поняття «кримінальні покарання, не пов’язані з позбавленням волі», визначити як види покарань, що за своїм статусом не позбавляють особу, яка вчинила кримінальний злочин і за вироком суду визнана винною в ньому, соціальних зв’язків, роботи, сімейних відносин, і їх виконання передбачає створення необхідних умов для досягнення мети покарання [5, с. 128].

Іноді в науці вживається поняття «покарань, альтернативних позбавленню волі». Воно застосовується в тих випадках, коли санкція норми КК передбачає застосування до особи, яка вчинила злочин, як покарання у виді позбавлення волі, так і основного покарання, не пов’язаного з позбавленням волі [5, с. 128].

Хавронюк М. І. поділяє покарання за зв’язком з ізоляцією від суспільства на дві групи: 1) покарання, пов’язані з ізоляцією від суспільства; 2) покарання, не пов’язані з ізоляцією від суспільства [1, с. 258]. За таким критерієм класифікації «позбавлення права» належить до покарань, не пов’язаних з ізоляцією від суспільства.

Берзін П. С. спірно поділяє покарання залежно від ступеня та характеру обмеження прав і свобод засуджених на чотири групи: а) покарання майнового характеру; б) покарання, пов’язані зі службовими чи трудовими обмеженнями засудженого; в) покарання, пов’язані з використанням праці засудженого без ізоляції його від суспільства; г) покарання, пов’язані з ізоляцією засудженого від суспільства. «Позбавлення права» він відносить до покарань, пов’язаних зі службовими чи трудовими обмеженнями засудженого [6, с. 132]. Пономаренко Ю. А. дискусійно пропонує залежно від того, на обмеження якого суб’єктивного права засудженого вони спрямовані, розподіляти покарання на: 1) покарання, спрямовані на обмеження права на особисту волю («пов’язані з позбавленням волі»); 2) покарання, спрямовані на обмеження права власності («майнові покарання»); 3) покарання, спрямовані на обмеження права на працю; 4) покарання, спрямовані на одночасне обмеження декількох прав засудженого (комплексні покарання). «Позбавлення права…» він відносить до по-карань, спрямованих на обмеження права на працю [7, с. 43-44]. Проте цей вид покарання поширюється й на неслужбову та нетрудову (непрофесійну) діяльність винного (наприклад, керування водієм-любителем особистим транспортним засобом).

За критерієм наявності чи відсутності обмежень майнового характеру виділяються: 1) покарання, пов’язані з обмеженнями майнового характеру; 2) покарання, не пов’язані з такими обмеженнями [1, с. 258]. Хавронюк М. І. вважає, що «позбавлення права» належить до покарань, не пов’язаних з обмеженнями майнового характеру [1, с. 258]. Берзін П. С. і Козирєва В. П. також не відносять «позбавлення права» до покарань майнового характеру [6, с. 132; 8]. Пономаренко Ю. А. також не визначає «позбавлення права» як покарання, спрямоване на обмеження права власності («майнове покарання») [7, с. 44]. У свою чергу Саркисова Е. А. навпаки відносить «позбавлення права» до по-карань, пов’язаних з матеріальними обмеженнями [9, с. 142]. Хоча ніхто з цих учених не наводить аргументів на свою користь, більше схиляємося до точки зору Берзіна П. С., Козирєвої В. П., Пономаренка Ю. А. та Хавронюка М. І., оскільки обмеження майнового характеру не є обов’язковими наслідками застосування «позбавлення права». Нічого не заважає засудженому до цього виду покарання влаштуватися на роботу з більшою заробітною платнею порівняно з тією, що він отримував на забороненій судом роботі. Тобто «позбавлення права» безпосередньо не пов’язано з обмеженнями майнового характеру, а лише у певних випадках певні майнові наслідки (зменшення заробітної платні, доходу тощо) є похідними результатами застосування цього виду покарання, а тому «позбавлення права» не завжди зачіпає майнові інтереси винного.

За суб’єктом, до якого застосовуються покарання, вони класифікуються на: 1) загальні та 2) спеціальні.

При цьому серед загальних покарань виділяються покарання, які: а) можуть бути застосовані до будь-яких осіб, визнаних вин-ними у вчиненні злочинів; б) не можуть застосовуватися до певних категорій осіб [1, с. 258].

Визначаючи основні підстави застосування позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, Бажанов М. І. слушно зазначив, що це покарання може бути при-значено не будь-якій особі, а лише тій, яка посідала певну посаду або займалася певною діяльністю, тобто лише спеціальному суб’єктові. Саме тому, на його думку, це покарання відносять до числа так званих спеціальних покарань, які можуть застосовуватись лише до певного кола осіб [10, с. 208-209]. Крилова О. С. також вважає, що КК обмежує можливість призначення «позбавлення права», в тому числі й за суб’єктом злочину [11, с. 128].

Проте Становський М. М. робить дискусійний висновок, що покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади є спеціальним, оскільки воно може бути застосовано лише до обмеженого кола суб’єктів (за ч. 1 ст. 47 КК Росії — до осіб, які обіймають посади на державній службі і в органах місцевого самоврядування), а позбавлення права займатися певною діяльністю є загальним заходом покарання, оскільки суд має право застосувати його до будь-якої особи, у тому числі й посадової, якщо злочинне діяння нею вчинено у зв’язку із заняттям тільки діяльністю, здійснюваною поза межами посадових повноважень [12, с. 54-55]. Рарог А. І. висловлює думку, що за КК Росії суд не може позбавити засудженого права обіймати інші посади, крім посад на державній службі та в органах місцевого самоврядування, але може позбавити права займатися будь-якою діяльністю, крім діяльності, пов’язаної з державною або муніципальною службою [13, с. 398].

Усі згадані вчені погоджуються з тим, що «позбавлення права» може бути призначене особі, яка обіймала певну посаду або займалася певною діяльністю. На нашу думку, не лише обіймала посаду або займалася діяльністю, але й використала їх для вчинення злочину, тому «позбавлення права» належить до спеціальних покарань.

За можливістю визначення строку покарання всі покарання поділяють на: 1) одноактні; 2) строкові; 3) безстрокові. «Позбавлення права» є строковим покаранням, оскільки в законі визначені певні межі строку, на який воно може бути призначене судом. Згідно з ч. 1 ст. 55 КК цей вид покарання може бути призначений як основне покарання на строк від двох до п’яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

Важливе значення у судовій практиці має класифікація покарань за критерієм можливості чи неможливості призначення певного виду покарання у випадках, коли воно не передбачене санкцією статті Особливої частини КК. За цим критерієм можна виділити покарання, які: 1) можуть бути призначені тільки у випадках, якщо вони передбачені як основні чи додаткові санкцією статті Особливої частини КК (крім випадків призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом — ст. 69 КК);

2) можуть бути призначені як у випадках, коли вони передбачені санкцією статті (частиною статті) Особливої частини, так і на підставі норми Загальної частини КК; 3) взагалі не передбачені санкцією норми Особливої частини і призначаються винятково на підставі норми Загальної частини КК.

«Позбавлення права» є видом покарання, що може бути призначене як основне тільки у випадках, передбачених в санкції нор-ми; як додаткове — й у випадках, коли воно не передбачене в санкції норми Особливої частини КК. Згідно з ч. 2 ст. 55 КК умовами такого призначення є внутрішнє переконання суду в неможливості збереження за засудженим права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв’язку із заняттям певною діяльністю; особи засудженого; інших обставин справи. При цьому посилання на ч. 2 ст. 55 КК у вироку суду є обов’язковим [14, с. 269].

Призначення покарання у випадках, коли воно не передбачено в санкції статті Особливої частини КК, треба відмежовувати від аналогії закону. Під аналогією закону розуміють застосування до суспільно небезпечного діяння, що прямо не передбачене законом в момент його вчинення, статті (частини статті) КК, яка встановлює кримінальну відповідальність за найбільш схожий за важливістю і характером злочин [15, с. 55-56]. Неможливо застосування за аналогією і статей Загальної частини КК. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 65 КК суд призначає покарання, у тому числі відповідно до положень Загальної частини КК. Відповідно до ч. 2 ст. 55 КК «позбавлення права» як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, за відповідних умов. Загальна та Особлива частини КК пов’язані між собою і утворюють нерозривну системну єдність. Взаємодія норм Загальної та Особливої частин КК і становить систему КК. У цьому і полягає основна відмінність призначення покарання й у випадках, коли вони не передбачені в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК від аналогії закону.

Можлива класифікація покарань на ті, що застосовуються, і ті, що не застосовуються до неповнолітніх. Згідно з ч. 2 ст. 98 КК до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, суд може застосовувати додаткове покарання у виді «позбавлення права». Неповнолітнім суд не може призначити «позбавлення права» як основне покарання. Згідно з ч. 2 ст. 6 Сімейного кодексу України неповнолітньою вважається дитина у віці від 14 до 18 років. На думку Антипова В. В., виключення можливості застосування цього виду покарання як основного до неповнолітніх значно звужує діапазон кримінально-виховного впливу на таких осіб [16, с. 10].

Розділ 2. Призначення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

2.1. Правові підстави призначення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Призначення покарання є однією з форм реалізації кримінальної відповідальності і завершальною стадією застосування кримінально-правової норми щодо особи, визнаної судом винною у вчиненні злочину.

Воно полягає у визначенні певного виду й розміру кримінального покарання, необхідного та достатнього для досягнення мети покарання по конкретній кримінальній справі. Можливість призначення законного, обґрунтованого і справедливого покарання значною мірою залежить від законодавчого визначення положень, якими має керуватися суд при призначенні покарання.

Досліджуваний вид покарання як додатковий передбачений у багатьох санкціях статей Особливої частини КК, але поряд із цим не можна забувати про те, що, згідно з ч. 2 ст. 55 КК, „позбавлення права…” як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв’язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Відповідно до п. 17 постанови ПВСУ № 7 від 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання”, „позбавлення права…” застосовується як додаткове покарання лише в тих випадках, коли вчинення злочину було пов’язане з посадою підсудного або із зайняттям ним певною діяльністю [18, С. 13]. Проте, на нашу думку, те, що злочин, вчинений за посадою, не означає, що він вчинений з використанням цієї посади. Формулювання „з урахуванням злочину, вчиненого за посадою” є незрозумілим, розмитим, широким і не досить вдалим, оскільки можна вчинити злочин за посадою, але без її використання. Наприклад, якщо бухгалтер, який завдяки своїй посаді має вільний доступ до приміщення, де зберігається майно, вчинить його викрадення, цей злочин буде вчинений за посадою, але без використання фактично виконуваних винним певних функцій та прав.

Використання займаної посади можливе і при вчиненні злочинів шляхом бездіяльності. М.І. Мельник вважає, що зловживання службовим становищем – це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з її посадою [14, С. 960]. А цей злочин може бути вчинений і шляхом бездіяльності. Тобто зловживання службовим становищем шляхом бездіяльності – це також використання певних прав та можливостей… До того ж, М.І. Мельник вказує, що службова недбалість (яка, до речі, може бути вчинена шляхом бездіяльності) не може бути вчинена без використання службовою особою свого службового становища [14, С. 955].

Отже, „з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою” пропонується замінити на „з урахуванням характеру злочину, вчиненого з використанням займаної посади”.

Згідно з ч. 2 ст. 55 КК, умовами призначення „позбавлення права…” як додаткового покарання й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК, є внутрішнє переконання суду в неможливості збереження за засудженим права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю з урахуванням: характеру злочину, вчиненого з використанням займаної посади або в зв’язку із заняттям певною діяльністю; особи засудженого; інших обставин справи. При цьому посилання на ч. 2 ст. 55 КК у вироку суду є обов’язковим [22, С. 269].

Іншими словами, цей вид покарання може бути призначений як основний або як додатковий лише за умови вчинення винним злочину з використанням певної посади або у зв’язку із зайняттям певною діяльністю. Вчинений злочин, за об’єктивними ознаками, повинен бути безпосередньо пов’язаний з виконанням ним своїх службових (посадових) повноважень, службовою, професійною або іншою діяльністю, регламентованою відповідними правилами. Відтак і суд може позбавити засудженого права обіймати саме ту категорію посад або займатися тією діяльністю, із якими був безпосередньо пов’язаний вчинений ним злочин [12, С. 6; 205].

Отже, використання займаної посади для вчинення злочину або зв’язок злочину із зайняттям певною діяльністю є обов’язковою підставою призначення „позбавлення права…” як основного або як додаткового; крім того, урахування характеру злочину, особи засудженого та інших обставин справи і визнання судом за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю є умовою призначення „позбавлення права…” як додаткового у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК, або як основного.

2.2. Порядок призначення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Призначення покарання – завершальна стадія застосування кримінально-правової норми, соціально-політичної та юридичної оцінки злочину й особи винного. Воно полягає у визначенні судом конкретної міри кримінального покарання особі, яка визнана винною у вчиненні злочину, тобто яка умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. При цьому суд керується принципами і загальними засадами призначення покарання, визначеними в ст. 65 КК.

Визначення принципів призначення покарання є актуальною проблемою, оскільки йдеться про основоположну ідею, яка проймає діяльність судових органів щодо особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Можливість признання законного, обґрунтованого й справедливого покарання значною мірою залежить від принципів, якими має керуватися суд при призначенні покарання. Враховуючи точки зору, що існують в теорії кримінального права, принципами призначення покарання слід вважати найбільш загальні, основні вихідні положення, закріплені в чинних нормах кримінального законодавства, які визначають судову діяльність щодо обирання покарання особі, визнаній судом винуватою у вчиненні злочину [19, С. 11].

Відповідно до ч. 1 ст. 65 КК, суд призначає покарання, у тому числі „позбавлення права…” як основне або як додаткове:

1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини КК;

3) ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Перші два загальні положення регламентовані законом. Третє належить головним чином до обставин справи.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При призначенні покарання його вид і розмір повинний відповідати тяжкості вчиненого злочину, даним, про особу винного, обставинам, що пом’якшують і обтяжують покарання, для досягнення ним своєї мети. Призначити покарання у межах відповідного строку суд може, лише орієнтуючись на домірність покарання характеру та ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного [20, С. 94].

Згідно зі ст. 55 КК, „позбавлення права…” може бути призначене як основне або як додаткове покарання. Ця обставина визначає різницю в обчисленні строків його виконання [19, С. 280]. Строк „позбавлення права…” обчислюється не з моменту фактичного звільнення з посади або позбавлення права на діяльність. Строки „позбавлення права…” обчислюються таким чином:

1) якщо це покарання призначене як основний захід впливу, то його строки обчислюються з дня набрання вироком законної сили;

2) якщо це покарання призначене як додаткове, то його строки обчислюються так:

– при призначенні „позбавлення права…” як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк – його строк обчислюється з моменту відбуття основного покарання; при цьому строк додаткового покарання поширюється на увесь час відбування основного покарання й, крім цього, на строк, установлений вироком суду, що набрав законної сили;

– при призначенні покарання у виді „позбавлення права…” як додаткового до інших основних покарань, а також у разі застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням – його строк обчислюється з моменту набрання законної сили вироком.

Однак суди не завжди правильно обчислюють строки відбування „позбавлення права…”.

Таким чином, „позбавлення права…” як додаткове покарання не може бути призначене до таких основних покарань, як штраф, довічне позбавлення волі, а також до основного покарання у виді самого „позбавлення права…”, як основне – до додаткового у виді конфіскації майна; ускладнене одночасне виконання виправних робіт як основного покарання та „позбавлення права…” як додаткового. Пропонуємо доповнити ст. 55 КК ч. 3 у такій редакції: „Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основне покарання не може призначатися до додаткового покарання у виді конфіскації майна, а також як додаткове – до основних покарань у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та довічного позбавлення волі”. Судам можемо запропонувати формулювати правову заборону таким чином, щоб засуджений до розгляданого виду покарання був позбавлений права обіймати ті категорії посад або займатися тією діяльністю, які б виключали можливість бути спеціальним суб’єктом вчиненого злочину, на аналогічних посадах або у зв’язку з аналогічною діяльністю.

2.3. Особливості застосування позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при звільненні від відбування інших видів покарань

Звільнення від покарання та його відбування являє собою інститут Загальної частини кримінального права, що в сприятливому для засудженого напрямі вирішує питання щодо відбування чи не відбування покарання, призначеного йому згідно з обвинувальним вироком суду чи визначеного іншим правозастосовчим документом [11, С. 196]. Цей інститут є одним з проявів принципу гуманізму у кримінальному праві.

Ст. 81 КК не передбачає умовно-дострокове звільнення від відбування „позбавлення права…” як основного покарання, але виникає питання про можливість умовно-дострокового звільнення від відбування цього виду додаткового покарання. Згідно з ч. 1 ст. 81 КК, особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання. Вирішення цього питання є правом, а не обов’язком суду. При цьому слід мати на увазі, що таким додатковим покаранням, від якого можна звільнити достроково (тобто до закінчення строку), є лише „позбавлення права…” [16, С. 5-8]. Ця норма є не тільки гуманною, а й відповідає завданням економії судової репресії [7, С. 47].

Повне умовно-дострокове звільнення від відбування додаткового покарання у виді „позбавлення права…” означає звільнення від усього призначеного судом розміру цього виду покарання; часткове – скорочення його строку.

Згідно зі ст. 85 КК, на підставі Закону України про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений, у тому числі від „позбавлення права…”, як основного або додаткового покарання, а також засудженому може бути замінено покарання, у тому числі у виді „позбавлення права…”, або невідбуту його частину більш м’яким покаранням, яким для досліджуваного, відповідно до ст. 51 КК, є лише штраф. На підставі Закону України про амністію або акта про помилування засудженому також може бути замінено більш суворе покарання, ніж „позбавлення права…”, або невідбуту його частину досліджуваним видом.

У разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням додаткові покарання, у тому числі „позбавлення права…”, не призначаються як зазначається у ст. 77 КК, вони вже мають бути призначені, а можуть підлягати реальному і самостійному виконанню. За змістом ст. 77 КК, застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо додаткових покарань (у тому числі і „позбавлення права…”) є правом, а не обов’язком суду. Пропонуємо доповнити ст. 81 КК положенням про те, що умовно-дострокове звільнення від „позбавлення права…” як додаткового покарання після фактичного відбуття основного покарання не припускається. „Позбавлення права…” за певних умов може бути застосовано при заміні невідбутої частини покарання у виді обмеження або позбавлення волі (ст. 82 КК), звільненні від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК), звільненні від покарання на підставі закону про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК) як більш м’яке покарання.

Призначення остаточного додаткового покарання за сукупністю злочинів або вироків шляхом повного чи часткового складання, якщо за окремі злочини призначені різні види „позбавлення права…”, неприпустимо.

Застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо додаткових покарань за чинним КК є правом, а не обов’язком суду. Звільнення від відбування покарання з випробуванням або поширюється на додаткові покарання або вони підлягають відбуванню.

Розділ 3. Аналіз законодавства зарубіжних країн щодо покарання, пов’язані з позбавлення права обіймати певні посади

3.1. Порівняльна характеристика законодавства зарубіжних країн щодо покарання, пов’язані з позбавлення права обіймати певні посади

У ч. 1 ст. 45 КК Узбекистану, у якому визначено, що позбавлення певного права особи полягає в забороні винному протягом призначеного судом строку обіймати ті чи інші посади на підприємствах, в установах або організаціях або займатися тією чи іншою діяльністю. Вид такої посади або діяльності визначає суд при постановленні обвинуваченого вироку. Відповідно до ч.1 ст. 27 КК Естонії, „позбавлення права…” полягає у позбавленні права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю чи перебувати (брати участь у) на публічній службі [22, С. 54].

Покарання, пов’язані з позбавлення права обіймати певні посади або (та) займатися певною діяльністю, передбачені у Модельному КК для держав-учасниць СНД, КК Австрії, Азербайджану, Білорусі, Болгарії, Грузії, Данії, Естонії, Іспанії, Киргизії, Китаю, Латвії, Молдови, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Росії, Таджикистану, Узбекистану, Франції, Швейцарії.

У переважній більшості КК зазначених іноземних держав визначається поняття покарань, пов’язаних з „позбавленням права…”, або види посад чи діяльності, право на які може позбавити суд, за винятком Австрії, Білорусі, Киргизії Швейцарії, у яких відсутнє таке визначення.

У ч. 1 ст. 46 КК Азербайджану, ч. 1 ст. 43 КК Грузії, ч. 1 ст. 47 КК Росії, ч. 1 ст. 50 КК Таджикистану позбавлення права обіймати певні посади обмежується сферою державної служби, а також органами місцевого самоврядування, застосовується замість поняття „певна діяльність” – поняття „певна професійна чи інша діяльність. Крім того, КК Грузії розширює визначене обмеження заборони обіймати певні посади органами управління. Згідно зі ст. 42 КК Азербайджану, позбавлення права керувати транспортним засобом передбачений як окремий вид покарання.

Майже аналогічні види покарань „позбавленню права…” передбачені у кримінальному законодавстві зарубіжних держав СНД; більш-менш подібні – у кримінальному законодавстві зарубіжних держав „пострадянського табору”. Це обумовлюється насамперед політично-правовими чинниками, а також тим, що, по-перше, законодавство України про кримінальну відповідальність як і інших держав – колишніх республік СРСР є нащадком радянського кримінального законодавства; по-друге, прийняттям Модельного Кримінального кодексу для держав-учасниць СНД, який хоч і має декларативний рекомендаційний (необов’язковий) характер, але все ж таки вплинув на становлення та розвиток законодавства про кримінальну відповідальність цих держав; по-третє, перейманням позитивного досвіду Росії іншими державами з аналогічним кримінальним правом, а також впливом на законодавство цих країн кримінального права Росії, у якій існує потужна школа.

У деяких країнах Європи (Іспанія, Франція, Німеччина, Польща) позбавлення права керувати автомототранспортними засобами виділено як окремий вид покарання, що підкреслює його значимість й обумовлюється чинністю Європейської конвенції про міжнародні наслідки позбавлення права керування автомототранспортними засобами [5, С. 336-340].

Види покарань, пов’язані з „позбавленням права…”, взагалі відсутні у КК Австралії, Швеції, Японії.

Таким чином, кримінальне законодавство зарубіжних країн класифікується на таке, у якому: 1) відсутні види покарань, пов’язані з „позбавленням права…” (Австралія, Швеція, Японія); 2) є подібні види покарань; останній вид поділяється на підвиди законодавства, у якому: а) визначається поняття покарань, пов’язаних з „позбавленням права…”, або види посад чи діяльності, право на які може позбавити суд (Азербайджан, Грузія, Естонія, Росія, Таджикистан, Узбекистан); б) відсутнє таке визначення (Австрія, Білорусь, Киргизія, Швейцарія).

3.2. Вдосконалення законодавства щодо покарання, пов’язані з позбавлення права обіймати певні посади

КК містить вказівку на два спеціальних види „позбавлення права…”: позбавлення права керувати транспортними засобами (ч. 1-3 ст. 286 КК) і позбавлення права обіймати посади, пов’язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів (ст. 287 КК). В.М. Бурдін вважає, що тим самим законодавець лише вніс плутанину між ст. 51, ст. 55 КК та відповідними статтями Особливої частини КК, адже формальне тлумачення ст. 51 та ст. 55 КК дає підстави зробити висновок про те, що вказані заходи не вважаються покаранням [3, С. 49]. Як уявляється, необхідно або у всіх санкціях Особливої частини КК указувати одне найменування цього виду покарання, або ж доцільніше внести вказівку на ці спеціальні види „позбавлення права…” у ст. ст. 51, 55 КК.

Таким чином, пропонується закріпити зміст покарання у виді „позбавлення права…” у ст. 55 КК у такій редакції: „Позбавлення права обіймати певні посади полягає у припиненні на визначений судом строк права перебування на посадах в державних органах та їх апараті, в органах місцевого самоврядування або на посадах підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, якщо надані за посадою повноваження використовувала особа для вчинення злочину.

Позбавлення права займатися певною діяльністю полягає у припиненні на визначений судом строк права на службову або професійну діяльність, або іншу діяльність, регламентовану відповідними правилами, якщо її здійснення пов’язане із вчиненням злочину”.

Таким чином, з метою усунення невідповідності ознак, які характеризують зміст загального поняття покарання, змісту видів покарань, що полягають у позбавленні прав і свобод засудженого, пропонується ч. 1 ст. 50 КК доповнити вказівкою на те, що покарання полягає не лише в обмеженні, але й в позбавлені прав і свобод засудженого та викласти загальне поняття покарання у такій редакції: „Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні або позбавленні прав і свобод засудженого”. Пропонуємо закріпити зміст покарання у виді „позбавлення права…” у ст. 55 КК у такій редакції: „Позбавлення права обіймати певні посади полягає у припиненні на визначений судом строк права перебування на посадах в державних органах та їх апараті, в органах місцевого самоврядування або на посадах підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, якщо надані за посадою повноваження використовувала особа для вчинення злочину.

Покарання у виді „позбавлення права…” включає два відносно самостійних види покарань: позбавлення права обіймати певні посади та позбавлення права займатися певною діяльністю. Крім того, КК містить вказівку на два спеціальних види „позбавлення права…”: позбавлення права керувати транспортними засобами (ч. 1-3 ст. 286 КК) і позбавлення права обіймати посади, пов’язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів (ст. 287 КК). Кримінальне законодавство зарубіжних країн класифікується на таке, у якому: 1) відсутні види покарань, пов’язані з „позбавленням права…” (Австралія, Швеція, Японія тощо); 2) є подібні види покарань; останній вид поділяється на підвиди законодавства, у якому: а) визначається поняття покарань, пов’язаних з „позбавленням права…”, або види посад чи діяльності, право на які може позбавити суд (Азербайджан, Грузія, Естонія, Росія, Таджикистан, Узбекистан тощо); б) відсутнє таке визначення (Австрія, Білорусь, Киргизія, Швейцарія тощо). Від кримінального покарання у виді „позбавлення права…” слід відмежовувати адміністративне стягнення у виді позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, відсторонення обвинуваченого від посади, яке застосовується відповідно до КПК. Мета покарання та її складники, визначені у ч. 2 ст. 50 КК, властиві й покаранню у виді „позбавлення права…”, проте першочерговою метою досліджуваного виду покарання є спеціальна (приватна) превенція, усі інші складники мети покарання є другорядними щодо цього виду покарання.

Висновки

Отже, кримінальне покарання у виді „позбавлення права…”, адміністративне стягнення у виді позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, і кримінально-процесуальний захід примусу у виді відсторонення від посади, призводять у певних випадках до схожих наслідків, однак ці правові інститути мають різні ознаки; вони різні за юридичною природою, відтак їх не можна ототожнювати і підміняти один одним.

Проаналізувавши особливості прояву через цей вид покарання загальних ознак покарання, встановлених ч. 1 ст. 50 КК, запропоновано доповнене визначення поняття покарання: „Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні або позбавленні прав і свобод засудженого”.

Розгляданий вид покарання може застосовуватися не лише на підставі санкцій норм Особливої частини КК, але й відповідно до ст. 55 КК, що не суперечить загальним засадам призначення кримінального покарання.

Встановлено наявність в Особливій частині КК двох спеціальних видів позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю: „позбавлення права керувати транспортними засобами” (ст. 286 КК) і „позбавлення права обіймати посади, пов’язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів” (ст. 287 КК).

Доведено необґрунтованість встановлення покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного і додаткового покарання у деяких з санкцій норм Особливої частини КК, у яких воно передбачено.

На нашу думку, покарання у виді „позбавлення права…” включає два відносно самостійних види покарань: позбавлення права обіймати певні посади та позбавлення права займатися певною діяльністю. На перевагу цієї позиції свідчить насамперед різниця в сутності цих видів „позбавлення права…”. Різниця між позбавленням права обіймати певні посади і позбавленням права займатися певною діяльністю полягає в тому, що перше позбавляє засудженого права бути, наприклад, посадовою особою тієї чи іншої категорії, тоді як заборона займатися певною діяльністю пов’язана з неможливістю для засудженого працювати в тій чи іншій галузі державного, господарського або громадського життя, навіть і не як посадова особа.

Схожим чином це зроблено, наприклад, у ч. 1 ст. 45 КК Узбекистану, у якому визначено, що позбавлення певного права особи полягає в забороні винному протягом призначеного судом строку обіймати ті чи інші посади на підприємствах, в установах або організаціях або займатися тією чи іншою діяльністю. Вид такої посади або діяльності визначає суд при постановленні обвинуваченого вироку. Відповідно до ч.1 ст. 27 КК Естонії, „позбавлення права…” полягає у позбавленні права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю чи перебувати (брати участь у) на публічній службі.

Список використаної літератури

Закон України від 28.06.1996 № 254к/96 ВР : Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — С. 4.
Антипов В. В. Обставини, що виключають можливість застосу-вання певних видів покарань: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2005. 19 с.
Бажанов М. И. Назначение наказания по советскому уголовному праву. Киев: Вища школа. Головное изд-во, 1980. 216 с.
Богатирьов І. Г. Кримінальні покарання, не пов’язані з позбавленням волі (теорія і практика їх виконання кримінально-виконавчою інспекцією): автореф. дис. … д-ра юрид. наук. Київ, 2006. 32 с.
Богатирьов І. Г. Кримінально-виконавче право України: навчальний посібник для студентів, курсантів, слухачів вищих юридичних навчальних закладів освіти ГІГ-ГУ рівня акредитації. 2-ге вид., доповн. і переробл. Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2007. 244 с.
Давлатов Ш. Б. Позбавлення права обіймати певні посади або провадити певну діяльність як додатковий вид покарання / Ш. Б. Давлатов // Вісник Академії митної служби України. Сер. : Право. — 2012. — № 2. — С. 53-57
Козирєва В. П. Кримінальні покарання майнового характеру за законодавством України: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2007. 20 с.
Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Ю. В. Александров, В. І. Антипов, О. О. Дудоров та ін.; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. 4-те вид., переробл. та допов. Київ: Атіка, 2008. 376 с.
Кримінальне право України: Загальна частина: підручник / М. Г. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. Г. Борисов та ін.; за ред. проф. М. Г. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. 2-ге вид., переробл. і доповн. Київ: Юрінком Гнтер, 2005. 480 с.
Кримінальний кодекс України : науково-практичний коментар / [Баулін Ю. В., Борисов В. І., Гавриш С. Б. та ін.] ; за заг. ред. В. Т. Маляренка, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. — [вид. 2-ге, переробл. та доп.]. — Х. : Одіссей, 2004. — 1152 с.
Крылова Е. С. Лишение права занимать определённые должности или заниматься определённой деятельностью как вид уголовного наказания по законодательству России и зарубежных стран: дис. . канд. юрид. наук. Казань, 2002. 203 с.
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. 2-ге вид., переробл. та доповн. Київ: Дакор, 2008. 1428 с.
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / під заг. ред. М. О. Потебенька, В. Г. Гончаренка. Ч. 1: Загальна частина. Київ: Форум, 2001. 386 с.
Пономаренко Ю. А. Виды наказаний по уголовному праву Укра-ины: монография. Харьков: ФИНН, 2009. 344 с.
Российское уголовное право: В 2 т. / под ред. проф. А. И. Рарога. Т. 1: Общая часть. Москва: Профобразование, 2001. 600 с.
Саркисова Э. А. Роль наказания в предупреждении преступлений. Минск: Навука і тэхшка, 1990. 158 с.
Тютюгін В. І. Порядок призначення покарання у вигляді позбав-лення права займати певні посади або займатися певною діяльністю. Проблеми правознавства. Київ, 1974. Вип. 29. С. 111-118.
Шиян Д. С. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю в класифікації покарань / Д. С. Шиян // Кримінально-виконавча система: Вчора. Сьогодні. Завтра. — 2018. — № 1. — С. 135-143
Шиян Д. С. Проблема правових підстав призначення позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю / Д. С. Шиян // Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. — 2014. — № 1. — С. 188-195
Шиян Д.С. Проблемні питання позбавлення особи права на працю // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 14-15 травня 2002 р. м. Запоріжжя: У 2 ч. – Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2002. – Ч. 1. – С. 121-123.
Школа С.М. Кримінально-правові проблеми застосування амністії та здійснення помилування в Україні: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нац. акад. внутр. справ України. – Київ, 2004. – 20 с.
Шолудько Б.А. Покарання як засіб охорони правопорядку // Наукові записки. – Том 26. Юридичні науки. – 2004. – С. 103-106.

referat-ok.com.ua