Повноваження суду першої інстанції

Вступ.

1. Поняття, функції та завдання суду першої інстанції.

2. Основні засади роботи Суду першої інстанції.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Суд першої інстанції Європейських Спільнот — створений 1989 року на допомогу Судові Європейських Спільнот, як другий рівень судової влади у Спільноті: рішення Суду першої інстанції (СПІ) можуть бути оскаржені в Суді ЄС з позиції законності. На початку суд першої інстанції Європейських Спільнот мав доволі вузьку юрисдикцію: він розглядав лише кадрові суперечки в установах ЄС та спірні питання в галузі конкуренції, переважно позови компаній. Відповідно до початкового рішення Ради про створення суда першої інстанції Європейських Спільнот, його завданням є слухання справ, що потребують «вивчення численних фактів». Це зручний критерій для ліпшого розуміння різниці між Судом ЄС та судом першої інстанції : Суд першої інстанції вивчає факти, а Суд ЄС загалом тлумачить закони. 1993 року Рада Європейського Союзу розширила повноваження суда першої інстанції , передавши йому всі справи за позовами осіб та компаній, крім справ проти заходів із захисту торгівлі Європейського Союзу (таких як антидемпінг).

Суд першої інстанції складається з 27 суддів — по одному від кожної з держав-членів (станом на 2007 рік), яких на шестирічний термін з правом подовження повноважень призначають за загальної згоди уряди держав-членів. Судді вибирають поміж себе президента на трирічний термін з правом подовження повноважень. На відміну від Суду ЄС, в суді першої інстанції Європейських Спільнот немає генеральних адвокатів.

Ніццький договір спростив процес зміни статуту та регламенту суда першої інстанції Європейських Спільнот, так само, як і для Суду ЄС. Він передбачає також подальший перерозподіл повноважень між Судом ЄС та судом першої інстанції Європейських Спільнот, що мають на меті розвантажити обидва суди й прискорити розгляд справ.

1. Поняття, функції та завдання суду першої інстанції

Завдання Європейського суду — "гарантувати, щоб при тлумаченні і застосуванні цього Договору дотримувались законодавчих норм" (ст.164 (ЄС)). Він є найвищою інстанцією з усіх правничих питань ЄС, і від нього можуть вимагати вирішення проблем конституційного і адміністративного права, економічного і соціального законодавства у справах, що направляються до Європейського суду безпосередньо або через звернення національних судів. У практичній діяльності Суд користується континентальною моделлю права і використовує принципи й традиції усіх країн ЄС.

Оскільки Договір ЄС є рамковою угодою, Суд став надзвичайно впливовим механізмом у "заповненні правничих прогалин" і створив це право, приймаючи сміливі й часто нестандартні рішення. Європейський суд тлумачить угоди та інше законодавство ЄС у спосіб, який дозволяє впровадити у життя скоріше дух, ніж букву договорів. Він розглядає Співтовариства як живий організм, що розвивається, положення договорів — як об'єкт, що може змінюватися.

Суд неодноразово критикували за його активну позицію. Інші мотивували таку сміливість необхідністю розвитку Співтовариства, що у 70-х — на початку 80-х років блокувався через політичну інерцію. Через таку критику чи у зв'язку з активізацією діяльності різних інститутів Співтовариства після прийняття Єдиного Європейського акта останні рішення Суду мають ознаки консерватизму, хоча у деяких аспектах (наприклад, дискримінація щодо статі) він продовжує дивувати (див. справу Барбер1).

Європейський суд складається з 15 суддів, по одному з кожної країни-члена, і голови, якому допомагають вісім генеральних адвокатів2. їх "обирають серед осіб, незалежність яких безсумнівна" (ст.167 (ЄС)). Генеральний адвокат сприяє діяльності Суду через детальний аналіз відповідальних спірних питань, що подається у вигляді рекомендацій, корисних як мотиваційне пояснення винесеного рішення. Рішення є єдиним і колегіальним, прецеденти тут не є обов'язковими, оскільки Суд завжди може відступити від попередніх рішень за наявності нових фактів.

Відповідно до ст. 166 (ЄС) дев'ятий генеральний адвокат мас бути призначений у період між 1995 р. і 2000 р.

У 1986 р. ЄЄ закріпив створення Суду першої інстанції (СПІ). У жовтні 1988 р.1 на це була отримана згода, і 1 вересня 1989 р. розпочались його засідання. Юрисдикція Суду першої інстанції обмежується суперечками між Співтовариством і його службовцями ("персональні справи"), правом конкуренції ЄС (за винятком посилання на ст. 177 (ЄС)), заявами щодо судового контролю та збитками, пов'язаними з деякими аспектами діяльності Європейського об'єднання вугілля та сталі. У червні 1993 р. Рада погодилася з наданням СПІ повноважень відносно усіх позовів "фізичних і юридичних осіб" за ст. 173 та 175 (ЄС), за винятком антидемпінгових справ. Існує право на подання до Європейського суду апеляції на рішення СПІ з питань права.

Основними формами впровадження справ у Європейському суді (включаючи Суд першої інстанції, коли це входить до його юрисдикції) є прямі дії, звернення щодо попереднього рішення, непрямі оскарження через позови відносно протиправності та висновки.

Дії стосовно невиконання зобов'язань є позовом, зверненим проти будь-якої країни Співтовариства з боку Комісії згідно ст. 169 (ЄС) або проти іншої країни-члена відповідно до ст. 170 (ЄС)2. Таке невиконання може бути як результатом бездіяльності (наприклад, відсутність імплементації директиви у передбачений строк чи імплементація її неналежним чином), так і діяльності (наприклад, запровадження в дію чи примусове виконання національного законодавства або здійснення національної політики у спосіб, несумісний з правом.

Історично кількість звернень до СЄСп з року в рік зростала, зокрема це стосувалося трудових спорів. Тому ЄЄА уможливив створення СПІ (екс-ст. 168А ДЄСп); це відбулося рішенням Ради від 24.10.1988 р., СРІ розпочав функціонувати 01.09.1989 р. його присутність відобразив у первинному праві МД, котрий водночас розширив його компетенцію на інші види процесу (ст. 225 ДЄСп). За винятком згаданого рішення Ради, положення Протоколу про Статут СЄСп так само застосовуються до СПІ. НД розширив завдання СПІ у спосіб скасування у ст. 225/1 слів про те, що СПІ є «приєднаний» до СЄСп, радше навпаки, видається, що СПІ від СЄСп став більш відокремлений, ніж це було дотепер; згідно з НД, СЄСп і СПІ здійснюють свої завдання «в рамках своєї юрисдикції» (ст. 220/1 ДЄСп).

СПІ складається лише з суддів, у ньому немає інституту генерального ад-воката, тим не менше, в у важливих випадках функцію генерального адвоката може бути доручено виконувати котромусь із суддів. Кількість суддів СПІ відповідає кількості держав-членів. Судді СПІ повинні мати громадянство однієї з держав-членів.

Умови призначення і повторного призначення суддів, а також гарантії незалежності кореспондують вимогам до СЄСп. СПІ схвалює приймає регламент за згодою СЄСп. Він має бути схвалений кваліфікованою більшістю голосів у Раді.

СПІ обирає свого голову на три роки. СПІ має власного канцлера, персонал, хоч певна співпраця з СЄСп, таки, існує (бібліотека, служба перекладів СПІ проводить засідання у формі пленуму або в палатах у складі по 3 чи 5 суддів. В окремих випадках (наприклад, трудові спори) від імені СПІ рішення може приймати один суддя.

СПІ розглядає передусім спори, зокрема:

а) у першій інстанції, правомочності на які чітко йому приділені ст. 225/1 ДЄСп: скарги на бездіяльність органів ЄСп — ст. 232 ДЄСп, скасування актів — ст. 230 ДЄСп, позадоговірна відповідальність — ст. 235 ДЄСп, трудові справи — ст. 236 ДЄСп, арбітражні — ст. 238 ДЄСп;

б) апеляції на рішення спеціалізованих палат з питань права — як виняток, — також з питань факту (ст. 225а/3 ДЄСп).

СПІ може також з моменту вступу в дію НД вирішувати преюдиційні запити, якщо це визначає Статут СЄСп (ст. 225/3 ДЄСп). У ньому дотепер, однак, такої можливості зазначено не було.

Європейський Суд не має складної внутрішньої структури, ані розбудованої адміністративної структури. Судді вибирають з-посеред себе Голову Європейського Суду на період 3 років (з правом багаторазового вибору). Голови обираються таємним голосуванням, абсолютною більшістю голосів. Головною функцією Голови Європейського Суду є керівництво роботою Суду та його адміністрацією.

Подібним чином обирається Голова Суду І Інстанції, який виконує функції, аналогічні до завдання Голови Європейського Суду.

На чолі адміністрації стоїть Секретар, який безпосередньо керує її роботою. Він обирається Європейським Судом на період 6 років з можливістю переобрання. Секретар Європейського Суду виконує не лише функції адміністративного характеру, але здійснює також судові функції. Секретар підтримує Голову Суду та інших Суддів у їхній діяльності, а також зобов`язаний брати участь у засіданнях Суду та його палат. Крім того, Секретар відповідає за фінансові та бухгалтерські справи.

Суд І Інстанції не має власної адміністративної структури і користується технічною та адміністративною базою Європейського Суду. СПІ має власну Канцелярію, а також, як і Європейський Суд, призначає Секретаря. Його повноваження скромніші, ніж повноваження Секретаря Європейського Суду.

2. Основні засади роботи Суду першої інстанції

У 1988р., у результаті надмірного навантаження на Європейський Суд, Рада запровадила т.зв. Суд Першої Інстанції. Це інстанція допоміжного характеру щодо Європейського Суду, якій передано повноваження винесення вироків у чітко окресленій сфері права Співтовариств.

З 1989 року Судові Європейських співтовариств допомагає Суд першої інстанції, який складається з 15 суддів, тобто з такої ж кількості, як і Суд ЄС, хоча кількість суддів не закріплена в самому договорі. Суддів призначають за спільної згоди урядів держав-членів на шестирічний термін з частковим поновленням свого складу тими особами, незалежність яких є безсумнівною і які мають належну кваліфікацію для здійснення функцій суддів.

Юрисдикція Суду першої інстанції обмежується суперечками між Співтовариством і його службовцями (“персональні справи”), правом конкуренції ЄС (за винятком посилання на ст.177(ЄС)), заявами щодо судового контролю та збитками, пов’язаними з деякими аспектами діяльності Європейського об’єднання вугілля та сталі. У червні 1993 р. Рада погодилася з наданням Суду першої інстанції повноважень відносно усіх позовів ”фізичних і юридичних осіб” за ст.. 173 та 175 (ЄС), за винятком антидемпінгових справ. Існує право на подання до Європейського суду апеляції на рішення Суду першої інстанції з питань права.

Форма впровадження справ в Європейському суді

Прямі дії: дії стосовно невиконання зобов’язань

Дії стосовно невиконання зобов’язань є позовом, зверненим проти будь-якої країни Співтовариства з боку Комісії згідно ст.170 (ЄС) або проти іншої країни-члена відповідно до ст.170 (ЄС). Таке невиконання може бути як результатом бездіяльності (наприклад, відсутність імплементації директиви у передбачений строк чи імплантація її неналежним чином), так і діяльності (наприклад, запровадження в дію чи примусове виконання національного законодавства або здійснення національної політики у спосіб, несумісний з правом ЄС). Нині Комісія суворо переслідує країни-члени, які порушують свої зобов’язання. Ст. 171 Договору про ЄС передбачає :

”Якщо Суд ЄС виявить з боку будь-якої країни-члена порушення зобов’язань, що випливають з цього Договору, то ця країна буде зобов’язана вжити відповідних заходів для виконання рішення Суду .

Якщо Комісія вважає, що ця країна-член не вжила відповідних заходів для виконання рішення Суду.

Якщо відповідна країна ЄС не вживає необхідних заходів для виконання рішення Європейського суду впродовж періоду, визначеного Комісією, остання може направити справу до Європейського суду. При цьому вона повинна вказати одноразову суму чи розмір штрафу, які, на її думку, має сплатити відповідна країна ЄС за цих обставин. Якщо Європейський суд переконається, що відповідна країна-член не виконала його рішення, він може накласти на неї одноразові штрафні виплати. Така процедура не повинна суперечити ст.170 ”.

Раніше не існувало будь-яких санкцій, але жодна країна-член не відмовлялась виконувати рішення суду, хоча у деяких справах спостерігалось значне зволікання. Європейський суд постановив, що заява ст.169 (ЄС) про невиконання країною Співтовариства договірних зобов’язань має остаточну силу і “є забороною, яка має силу закону, для компетентних національних органів проти застосування національних норм, визнаних несумісними з Договором, … і зобов’язанням для них вживати усіх необхідних заходів, аби законодавство ЄС могло застосовуватись повною мірою”. Навіть коли законодавча або виконавча влада країни не вживає відповідних дій, її судові органи зобов’язані, якщо є можливість, забезпечити виконання рішення суду, а не національної норми, що суперечить законодавству ЄС.

Прямі дії : позов про скасування

Мета позову про скасування – позбавити відповідний акт юридичної сили. Ст.173 (ЄС) обмежує судове переслідування переглядом актів Ради і Комісії, проте Європейський суд поширив її застосування на акти будь-якої установи ЄС, що здатна впливати на юридичні права або зобов’язання.

Кваліфікація, потрібна для роботи суддею в СШ, майже така сама, як і в Суді ЄС.

У Суді першої інстанції немає генеральних адвокатів, але його членів можуть запрошувати для виконання функцій генерального адвоката стосовно справ, які розглядає пленум СШ.

Суд першої інстанції обирає свого голову на трирічний термін. Він має дві палати по п'ять суддів та дві — по три. Процедурні правила Суду першої інстанції подібні до правил Суду ЄС. Проте на практиці в рамках Суду першої інстанції відбувається більша, ніж у рамках Суду ЄС, кількість слухань з викладенням претензій сторін, коли сторони беруть активну участь у процесі слухань і відповідають на поставлені питання.

СПІ розглядає спори між інституціями Співтовариства та їхнім персоналом, справи з питань конкуренції, справи щодо визнання недійсними рішень і про неправомірні дії осіб, а також справи про недотримання антидемпінгового законодавства та прав на інтелектуальну власність, які порушують фізичні особи, тобто такі види позовів:

а) позови фізичних і юридичних осіб про скасування, бездіяльність або відшкодування збитків;

б) позови проти Комісії з боку підприємств у рамках спорів у сфері конкуренції;

в) спори, пов'язані з функціонуванням європейської цивільної служби;

г) спори щодо захисних заходів у сфері торгівлі (антидемпінг).

Всі справи, розгляд яких входить до компетенції Суду ЄС, можуть бути передані до Суду першої інстанції, крім преюдиціальних.

Рішення СПІ можуть бути оскаржені в Суді ЄС на предмет порушення норм права. Касаційна скарга не призупиняє виконання рішення. Якщо Суд ЄС вважає скаргу обґрунтованою, він може або самостійно винести рішення, якщо з цієї справи це можливо, або направити справу до Суду першої інстанції, який зобов'язаний дотримуватись рішення Суду ЄС.

Статус Суддів Суду І Інстанції не відрізняється істотно від статусу членів Європейського Суду. Їх правове положення і функції є аналогічними до Суддів Європейського Суду. Вони теж користуються належними їм пільгами та недоторканістю. Як і Європейський Суд, СПІ є повністю незалежним органом від країн-членів та інших інституцій Співтовариств, а Судді СПІ не є в ньому представниками своїх країн.

Суд І Інстанції складається з 15 суддів — по одному з кожної країни-члена. На відміну від Європейського Суду в СПІ формально немає Генеральних Радників, хоча ці функції у деяких справах може виконувати кожен Суддя СПІ, окрім Голови. Як і в Європейському Суді, Судді Суду І Інстанції призначаються на період 6 років шляхом загальної згоди між країнами-членами. Кожні три роки відбувається зміна частини складу СПІ (7 чи 8 Суддів).

Висновки

На перших порах Суд І Інстанції мав обмежені повноваження, але з плином часу сфера його компетенції була розширена. Юрисдикція СПІ охоплює виключно суперечливі справи. На даний час, СПІ може виносити рішення в наступних справах :

Спори між органами Співтовариств та їх функціонерами,

Спори між Європейською Комісією та підприємствами у сфері діяльності ЄСВіС,

Спори фізичних та юридичних осіб з органами Співтовариств з питань монополії та демпінгу,

Спори про відшкодування на підставі мінімальної відповідальності за шкоду, завдану фізичним або юридичним особам діяльністю органів чи функціонерів Співтовариств,

Після оголошення вироку СПІ існує двомісячний термін, упродовж якого можна звернутися до Європейського Суду.

Суд Першої Інстанції засідає так само в 3- чи 5- особових палатах, але може вести справу і в повному складі. Робочою мовою Європейського Суду і СПІ є французька, але сторони провадження можуть вибрати кожну з офіційних мов Співтовариств.

Список використаної літератури

1. Буроменський М. Звернення до Європейського суду: (Практика Суду і особливості українского законодавства)/ Михайло Буроменський,. — Харьков: "Фолио", 2000. — 29 с.

2. Дахно І. Право Європейського Союзу: Англо-українсько-російський глосарій/ Іван Дахно. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 234 с.

3. Дженіс М. Європейське право у галузі прав людини: Джерела і практика застосування/ Марк Дженіс, Річард Кей, Ентоні Бредлі ; Пер. з англ. О. Савчин. — К.: АртЕк; Будапешт: Ін-т Конституційної і Законодавчої Політики (COLPI), 1997. — 583 с.

4. Кернз, Волтер. Вступ до права Європейського Союзу: Навч. посібник/ Волтер Кернз,; Пер. з англ. В. С. Ісакович. — К.: Знання, 2002. — 381 с.

5. Практика Європейського Суду з прав людини: Рішення. Коментарі/ Українська Правнича Фундація. — К.: Український центр правничих студій. – 1999. — Вип. 1/ Українська Правнича Фундація. — 1999. — 389 с.

6. Свобода П. Вступ до європейського права: Українське видання у співпраці з Олесем Андрійчуком/ Павел Свобода,; Пер. Олесь Андрійчук,. — К.: Вид-во "К.І.С.", 2006. — 277 с.

7. Татам А. Право Європейського Союзу: Підручник/ Алан Татам,; Ред. Л.Климчик; Пер. В.І.Муравйова; Ред. Л.Климчик; Пер. В.Муравйова. — К.: Абрис; Будапешт: COLPI/OSI, 1998. — 422 с.

8. Харитонова О.І. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства: Європейські традиції/ О.І. Харитонова, Є.О. Харитонов. — 2-е вид., доп.. — Харків: Одіссей, 2006. — 622 с.

9. Харитонова О.І. Порівняльне право Європи. Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції: Посібник/ О.І. Харитонова, Є.О. Харитонов. — Харків: Одіссей, 2002. — 590 с.

referat-ok.com.ua