Повноваження суду першої інстанції цивільної юрисдикції — це нерозривно пов’язані між собою права і обов’язки, що можуть бути безпосередньо втілені у діях суду, спрямовані на розгляд усіх справ, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, та вчинення інших дій, якими наділено суд першої інстанції цивільної юрисдикції відповідно до норм цивільно-процесуального законодавства для досягнення завдань цивільного судочинства.

Повноваження суду першої інстанції цивільної юрисдикції утворюють між собою систему та як система взаємодіють з іншими правовими категоріями. Також, як система, вони можуть бути класифіковані за різними ознаками, а також на них впливають різноманітні фактори. До них відносяться дії самого суду, інших судів, дії (чи бездіяльність) учасників цивільного процесу, дії будь-яких інших осіб, підприємств, установ, організацій, державних органів, юридичні події, внутрішні переконання судді та суддівський розсуд.

Багато повноважень суду першої інстанції цивільної юрисдикції в окремому та наказному провадженні збігаються з повноваженнями позовного провадження, проте існують і свої особливості, які випливають з їх непозовного характеру і ролі суду, яку він виконує.

Основною особливістю, яка впливає на реалізацію судом повноважень в окремому провадженні є обмеження принципу диспозитивності, що дозволяє судам самостійно залучати заінтересованих осіб та витребовувати необхідні докази.

Вважаємо, що участь заінтересованих осіб повинна бути обов’язковою не у всіх категоріях справ окремого провадження, а тільки в випадках, прямо передбачених ЦПК України. При реалізації повноваження по залученню заінтересованих осіб суд повинен дотримуватися принципу добровільності та диспозитивності у відношенні до них та проводити його в порядку, передбаченому для залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.

Повноваження суду у наказному провадженні дуже формалізовані та полягають, в основному, у перевірці заяви та видачі наказу, тому багато науковців пропонують передати їх до органів нотаріату. Вважаємо, що такі зміни сприяли б зменшенню навантаження на судову систему, проте одночасно з цим необхідно передбачити простий, дієвий, зрозумілий та швидкий механізм оскарження відповідних рішень нотаріуса.

Видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень. Проте, спрощений механізм видачі судового наказу урівноважує спрощений порядок його скасування. Вважаємо за недоцільне ускладнення даної процедури, так як вона може втратити усі свої переваги перед позовним провадженням.

Підтримуючи позицію Вищого спеціалізованого суду України про неможливість видачі судового наказу по вимогах, по яких пропущений строк позовної давності, вважаємо за необхідне прямо закріпити дану норму в ЦПК України.

Повноваження суду першої інстанції цивільної юрисдикції виникають з моменту отримання справи визначеним автоматизованою системою документообігу суддею. До цього можна говорити тільки про існування цивільно-процесуальних відносин між позивачем і судом та окремих обов’язків працівників апарату суду, які до категорії повноважень не входять.

Строк для усунення недоліків повинен обчислюватись з дня отримання позивачем ухвали про залишення заяви без руху. Для захисту прав позивача необхідно збільшити строк для вирішення питання про відкриття провадження до 10 днів з дня закінчення строку, встановленого для усунення недоліків, а також закріпити повноваження суду по продовженню строку для усунення недоліків позовної заяви на 5 днів на підставі відповідного клопотання.

Повернення позовної заяви, якщо її від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, переважно носить спірний характер. В біль-шості випадків цей недолік може бути усунений наданням довіреності, інших доку-ментів, або поданням заяви іншою особою. Тому необхідно обмежити зазначену підставу тільки тими випадками, коли особа звернулася до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб у випадках, не передбачених законом.

Механізми об’єднання та роз’єднання судом позовних вимог має ряд недоліків. Тому суду необхідно надати можливість об’єднувати вимоги, які не є однорідними, проте є пов’язаними між собою, що зрівняє його у цьому праві з позивачем. Якщо ж одна зі справ, які об’єднуються, знаходиться на розгляді в іншого судді, вважаємо за можливе їх об’єднати тільки тоді, коли розгляд другої справи по суті ще не розпочався. А роз’єднані за ініціативою суду позовні вимоги необхідно залишати у провадженні того складу суду, який прийняв ухвалу про їх роз’єднання

Існуюча процедура залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору є причиною порушення принципу диспозитивності. Запровадження проміжного етапу — визначення пропонованої третьої особи має своєю метою проінформувати осіб, на права й обов’язки яких може вплинути рішення, та спростити процедуру їх вступу у справу. Пропонована третя особа — це особа, яку бажають залучити до участі у справі у якості третьої особи, а також та, якій суд за-пропонував прийняти участь у справі у якості третьої особи, проте згоди на участь ще не отримав.

При вирішенні питання про доцільність проведення попереднього судового засідання, вважаємо, що в ухвалі про відкриття провадження у справі повинні бути обґрунтовані причини його проведення чи непроведення, а також зазначені підготовчі дії, які судом вчинені.

Основними особливостями інституту забезпечення доказів, які відрізняють його від витребування доказів, є терміновість та наявність ризику ускладнення подання чи неможливості подання доказів у майбутньому. Активність суду не може проявлятися безпосередньо у витребуванні доказів, проте він повинен допомагати сторонам у процесі доказування в тому числі шляхом висловлення пропозиції сторонам чи іншим особам подати необхідні докази.

Необхідно розрізняти повноваження суду по забезпеченню позову від повноважень суду, пов’язаних з забезпеченням позову. В першому випадку — це вжиття заходів по забезпеченню позову (накладення арешту, заборона вчиняти дії і ін.), а в другому, крім вищевказаних, — ще й дії суду по роз’ясненню права на подачу заяви про забезпечення позову, прийняття цієї заяви, перевірка відповідності її нормам процесуального законодавства, виконанню відповідної ухвали, заміні виду та скасуванню забезпечення, відшкодуванню збитків, завданих забезпеченням позову, поверненням предмету застави. 

Список використаної літератури

1. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» [Текст], 2010. — 455 с.
2. Адміністративне судочинство [Текст] : навчальний посібник / ред. Н. Б. Писаренко, 2016. — 311,[1] с.
3. Молдован, В. Судоустрій. Україна, Велика Британія, Російська Федерація, США, ФРН, Франція. Судові органи ООН [Текст] : навч. посібник / Валеріан Молдован, Андрій Молдован, 2013. — 363 с.
4. Жуковський, Олександр Григорович. Судоустрій України [Текст] : навч. посібник / Олександр Жуковський, Лілія Нестерчук ; ред. Л. Г. Лічман, 2013. — 415 с.
5. Правознавство [Текст] : підручник / А. І. Берлач, Д. О. Карпенко, В. С. Ковальський [та ін.]; за ред. В. В. Копєйчикова, А. М. Колодія, 2005. — 748,[1] с.
6. Васильєв С.В. Цивільний процес [Текст] : навч. посібник / С. В. Васильєв, 2008. — 478,[1] с.
7. Міжнародне судочинство [Текст] / НАНУ, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2009. — 258 с.
8. Основи адміністративного судочинства в Україні [] : навч. посібник для юрид. фак. та юрид. клінік / М-во освіти і науки України, Центр політико-правових реформ, 2009. — 247 с.
9. Цивільне судочинство. Судова практика [Текст] / Верховний Суд України, 2008. — 335 с.