Порядок формування, склад та основи компетенції Кабінету Міністрів України
Завдання 1. Визначте порядок формування, склад та основи компетенції Кабінету Міністрів України
Згідно з Конституцією, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, яку складають центральні і місцеві органи виконавчої влади. Як вищий колегіальний орган, він здійснює владу як безпосередньо, так і через центральні та місцеві органи виконавчої влади, спрямовуючи та контролюючи їх діяльність.
Визначення Кабінету Міністрів як вищого органу виконавчої влади відображає його роль і місце не лише у системі органів виконавчої влади, а й у системі державної влади України в цілому, характеризує його як орган, який здійснює виконання законів Верховної Ради України та нормативних актів Президента України.
Правове положення Кабінету Міністрів визначається Конституцією України; Законом “Про Кабінет Міністрів України”; нормативними актами Президента України і Кабінету Міністрів України.
Як вищий орган виконавчої влади Кабінет Міністрів очолює єдину систему виконавчої влади в Україні; забезпечує у відповідності з Конституцією здійснення функцій і повноважень виконавчої влади на території України; спрямовує діяльність міністерств та інших органів виконавчої влади; самостійно вирішує питання, які віднесені до його відання Конституцією України.
Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України і у своїй діяльності керується його актами (ст. 113 Конституції України) [1]. Одночасно він підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, але у межах, визначених Конституцією України.
Згідно із ст. 114 Конституції [1], до Кабінету Міністрів входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, три віце-прем’єр-міністри, міністри закордонних справ, юстиції, фінансів, оборони, внутрішніх справ, інші міністри.
За поданням Прем’єр-міністра України Президент України призначає міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також осіб, які не очолюють міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади.
Чисельність Кабінету Міністрів України, згідно з Законом “Про Кабінет Міністрів України”, не може перевищувати 25 чоловік (ст. 5) [2].
Члени Кабінету Міністрів України є вищими посадовими особами виконавчої влади України, на них не поширюється дія закону про державну службу.
Голова Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за згодою Верховної Ради України (п. 12 ст. 85, п. 9 ст. 106 Конституції України) [1].
Процес призначення Прем’єр-міністра України складається з таких стадій: визначення Президентом кандидатури на цю посаду, розгляд Верховною Радою України цієї кандидатури, у разі відхилення – наступне внесення та розгляд кандидатури на пропоновану посаду; призначення Прем’єр-міністра України.
На підставі подання Прем’єр-міністра Президент після затвердження структури та загальної чисельності Кабінету Міністрів України, видає указ про призначення списком членів Кабінету Міністрів України, видає указ про призначення списком членів Кабінету Міністрів. У списку повинно бути не менше двох третин від загальної чисельності Кабінету Міністрів.
До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри та міністри України.
Загальна чисельність членів Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України виходячи з його посадового складу на підставі подання про призначення на посади членів Кабінету Міністрів України відповідно до частин першої-третьої статті 9 цього Закону.
Посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється законодавство про державну службу та трудове законодавство. Особливості проходження служби на цих посадах визначаються законом.
Статус членів Кабінету Міністрів України визначається Конституцією України (254к/96-ВР), цим та іншими законами України. Не допускається при рівняння будь-яких посад в органах державної влади за статусом до посад членів Кабінету Міністрів України [2].
Членами Кабінету Міністрів України можуть бути громадяни України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють державною мовою. Не можуть бути призначені на посади членів Кабінету Міністрів України особи, які мають судимість, не погашену і не зняту в установленому законом порядку.
Члени Кабінету Міністрів України не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у поза робочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
У разі внесення на розгляд Верховної Ради України подання щодо призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України особи, яка є народним депутатом України, до подання додається особиста заява народного депутата України про дострокове складення ним депутатських повноважень у разі призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України. Питання про складення народним депутатом України депутатських повноважень розглядається невідкладно після призначення його членом Кабінету Міністрів України на тому ж засіданні Верховної Ради України.
Прем’єр-міністр України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України.
Подання про призначення Верховною Радою України на посаду Прем’єр-міністра України Президент України вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України (254к/96-ВР) [1], в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після надходження такої пропозиції.
У разі невнесення Президентом України до Верховної Ради України подання про призначення на посаду Прем’єр-міністра України у строк, визначений Конституцією України (254к/96-ВР) [1], подання про призначення на зазначену посаду вносить до Верховної Ради України коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України. Рішення коаліції про внесення до Верховної Ради України подання про призначення Прем’єр-міністра України приймається на загальних зборах коаліції та підписується керівниками депутатських фракцій, що входять до складу коаліції. Подання про призначення Прем’єр-міністра України підписується керівниками депутатських фракцій, що входять до складу коаліції, та оголошується на пленарному засіданні Верховної Ради України особою, уповноваженою рішенням коаліції депутатських фракції у Верховній Раді України.
До подання про призначення на посаду Прем’єр-міністра України додаються відомості про: 1) освіту; 2) фах; 3) трудову діяльність і найсуттєвіші факти біографії; 4) декларацію про доходи; 5) членство у керівному органі чи наглядовій раді підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
Усі відомості подаються державною мовою і власноручно підписуються кандидатом на посаду Прем’єр-міністра України.
- Кандидат на посаду Прем’єр-міністра України за пропозицією депутатських фракцій (фракції) до розгляду питання на пленарному засіданні Верховної Ради України зустрічається з депутатськими фракціями та відповідає на їх запитання.
- Кандидат на посаду Прем’єр-міністра України виступає на пленарному засіданні Верховної Ради України з програмною заявою та відповідає на запитання народних депутатів України.
- Голосування у Верховній Раді України щодо призначення Прем’єр-міністра України проводиться у поіменному режимі. Рішення приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України.
- У разі відхилення Верховною Радою України кандидатури на посаду Прем’єр-міністра України Президент України вносить на розгляд Верховної Ради України подання про призначення на зазначену посаду в порядку, встановленому частиною другою цієї статті [11, с. 184].
Члени Кабінету Міністрів України, крім Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України, призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України. Міністр оборони України і Міністр закордонних справ України призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, яке вноситься не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання пропозиції коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України щодо кандидатури на посаду Прем’єр-міністра України.
Пропозиції щодо кандидатур для призначення на посади членів Кабінету Міністрів України вносить коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України. Подання про призначення на посаду Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України вносить Президент України. Подання про призначення на посаду інших членів Кабінету Міністрів України вносить Прем’єр-міністр України.
У разі невнесення Президентом України до Верховної Ради України кандидатур на посади Міністра оборони України чи Міністра закордонних справ України у строк, визначений частиною першою цієї статті, подання про призначення на відповідні посади вносить до Верховної Ради України коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України. Рішення коаліції про внесення до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України приймається на загальних зборах коаліції та підписується керівниками депутатських фракцій, що входять до складу коаліції. Подання про призначення Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України підписуються керівниками депутатських фракцій, що входять до складу коаліції, та оголошуються на пленарному засіданні особою, уповноваженою рішенням коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України [11, с. 185].
Подання про призначення членів Кабінету Міністрів України, зазначені у частинах першій та другій цієї статті, щодо кандидатівна відповідні посади вносяться разом з відомостями про: 1) освіту; 2) фах; 3) трудову діяльність і найсуттєвіші факти біографії; 4) декларацію про доходи;
5) участь у керівному органі чи наглядовій раді підприємств чи організацій, які мають на меті отримання прибутку.
Подання Прем’єр-міністра України, Президента України чи коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України про призначення на посаду членів Кабінету Міністрів України під час його формування можуть вноситися як списком, так і окремо на кожного члена Кабінету Міністрів України.
На кожну посаду пропонується одна кандидатура. Верховна Рада України розглядає подання та призначає на посаду членів Кабінету Міністрів України.
Кандидатура на посаду члена Кабінету Міністрів України вважається відхиленою, якщо Верховна Рада України не прийняла рішення про її призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України. У разі відхилення Верховною Радою України кандидатури на посаду члена Кабінету Міністрів України у семиденний строк вноситься подання кандидатури на зазначену посаду.
Призначення на вакантну посаду члена Кабінету Міністрів України (крім Прем’єр-міністра України) здійснюється в порядку, встановленому частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою цієї статті.
Члени Кабінету Міністрів України перед вступом на посаду на пленарному засіданні Верховної Ради України складають таку присягу:
«Усвідомлюючи високу відповідальність члена Кабінету Міністрів України, урочисто присягаю на вірність Українському народові. Зобов’язуюсь додержуватися Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, зміцнювати суверенітет і незалежність України, обстоювати права і свободи людини та громадянина, дбати про добробут Українського народу, сталий демократичний розвиток суспільства» [11, с. 187].
Присягу зачитує Прем’єр-міністр України, її текст підписує кожен член Кабінету Міністрів України.
Підписаний текст присяги зберігається в особовій справі члена Кабінету Міністрів України.
Член Кабінету Міністрів України, який відмовився від складення присяги, звільняється з посади Верховною Радою України.
Кабінет Міністрів України набуває повноважень після складення присяги не менш як двома третинами його членів.
Постанова Верховної Ради України про призначення членів Кабінету Міністрів України та припинення повноважень Кабінету Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України, або відставку якого прийнято Верховною Радою України, приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
Члени Кабінету Міністрів України, призначені на вакантні посади, набувають повноважень з моменту складення ними присяги та підписання її тексту відповідно до частини першої цієї статті.
Кабінет Міністрів України не пізніше ніж у тридцяти денний строк після набуття повноважень подає на розгляд Верховної Ради України Програму діяльності Кабінету Міністрів України, в якій визначається стратегія його діяльності.
Програма діяльності Кабінету Міністрів України перед розглядом на пленарному засіданні Верховної Ради України обговорюється в комітетах Верховної Ради України та депутатських фракціях.
Прем’єр-міністр України особисто представляє Програму діяльності Кабінету Міністрів України на пленарному засіданні Верховної Ради України та відповідає на запитання народних депутатів України.
Верховна Рада України може надати Кабінету Міністрів України можливість доопрацювати Програму діяльності Кабінету Міністрів України з урахуванням пропозицій і зауважень, висловлених під час її обговорення в комітетах, депутатських фракціях та на пленарному засіданні Верховної Ради України.
Програма діяльності Кабінету Міністрів України вважається схваленою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України. Рішення про схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України приймається у вигляді Постанови Верховної Ради України [8, с. 189].
Новоутворений Кабінет Міністрів України не пізніше ніж у двомісячний строк після набуття повноважень подає на розгляд Верховної Ради України Програму діяльності на термін своїх повноважень, у якій міститься концептуальне викладення стратегії діяльності, засобів та строків виконання завдань Кабінету Міністрів України.
Зміст функцій і компетенції Кабінету Міністрів закладено у ст. 116 Конституції України. Деталізуються вони в Законі “Про Кабінет Міністрів України” [2].
Як зазначається в Законі, компетенція Кабінету Міністрів України спрямована на організацію виконання Конституції і законів України, актів Президента та Кабінету Міністрів, Програми його діяльності у сферах економіки, соціального і культурного розвитку, забезпечення прав і свобод людини, науково-технічної діяльності, фінанси і оподаткування, зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення національної безпеки і обороноздатності країни, здійснення постійного контролю за виконанням органами виконавчої влади Конституції та актів законодавства України, прийняття заходів по усуненню недоліків у роботі цих органів.
Кабінет Міністрів України організовує проведення єдиної політики у сфері державної служби, вживає заходів щодо кадрового забезпечення органів виконавчої влади, управління державними підприємствами, установами та організаціями, підготовки і підвищення професійного рівня кадрів державних службовців.
Кабінет Міністрів України з власної ініціативи або за дорученням Верховної Ради України розробляє і подає на розгляд Верховної Ради України плани організаційних, фінансових, матеріально-технічних інформаційних заходів для впровадження законі у життя.
Кабінет Міністрів здійснює інші функції та повноваження, які визначаються Конституцією і законами України, та функції, що визначаються актами Президента.
— у сфері економіки, фінансів, науки і технологій:
— здійснює прогнозування і антимонопольне регулювання економіки України, сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та забезпечення соціальної спрямованості економіки, організовує управління об’єктами права державної власності, розробку і реалізацію загальнодержавних програм;
— вживає заходів щодо підтримки національного товаровиробництва, структурної перебудови економіки та пришвидшеного розвитку її пріоритетних галузей, проведення земельної реформи, залучення інвестицій в економіку України, утворює і використовує державні резервні фонди, визначає порядок формування та розміщення замовлень щ^ виробництво продукції для державних потреб;
— організовує розробку і виконання Державного бюджету України контролює обслуговування державного боргу України, дотримання порядку державного ціноутворення, організовує державне страхування, випуск державних внутрішніх позик, проведення грошово-речових, лотерей, сприяє забезпеченню стабільності грошової одиниці України;
— вживає заходів для стимулювання інноваційної діяльності товаровиробників, обґрунтовує пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки, розробляє пропозиції щодо обсягів бюджетного фінансування науково-технічної сфери, створює, реорганізовує та ліквідовує державні наукові установи, які повністю або частково фінансуються з коштів Державного бюджету України;
— у сфері соціального розвитку, освіти і культури:
— вживає заходів для підвищення реального рівня життя населення, забезпечення його зайнятості, пріоритетності соціального розвитку села, професійної орієнтації, підготовки та перепідготовки працівників, соціального захисту непрацездатних і малозабезпечених верств населення, охорони сім’ї, материнства і дитинства, регулює міграційні процеси;
— створює матеріально-технічну базу та інші умови, необхідні для розвитку галузей охорони здоров’я, освіти, культури, спорту і туризму, забезпечує доступність для громадян усіх форм державних медичних, освітніх, культурних, фізкультурно-спортивних і рекреаційних послуг; забезпечує духовно-культурний розвиток української нації, всього українського народу, збереження і охорону історико-культурних пам’яток, гармонійне функціонування міжнаціональних відносин, сприяє задоволенню національно-культурних потреб українців, які проживають за межами України;
— у сфері гарантування прав і свобод людини, законності та громадського порядку, національної безпеки і обороноздатності:
— організовує і контролює дотримання органами виконавчої влади законодавства, що визначає права та свободи людини і громадянина, гарантії їх реалізації та захисту;
— забезпечує охорону приватної та інших форм власності, зміцнення громадського порядку, активну боротьбу зі злочинністю, виконання судових рішень, вживає заходів щодо соціального захисту працівників (та членів їх сімей) правоохоронних і судових органів;
— забезпечує дотримання вимог законності у діяльності органів виконавчої влади та їх апарату і посадових осіб, вживає заходів для подолання бюрократичних та інших зловживань при здійсненні їх повноважень;
— вживає заходів для зміцнення національної безпеки та обороноздатності України, охорони й захисту її державного кордону і території, керівництва цивільною обороною України;
— визначає в межах бюджетних асигнувань на оборону чисельність громадян, які підлягають призову на строкову військову службу і навчальні збори, забезпечує реалізацію прав та гарантій військовослужбовців і осіб, звільнених з військової служби (та членів їх сімей);
— у сфері охорони природи, екологічної, безпеки та природокористування:
— організовує управління охороною та раціональним використанням природних ресурсів, розробляє і забезпечує виконання державних і міжурядових екологічних програм, вживає заходів для вдосконалення економічного механізму природокористування;
— забезпечує виконання програми ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, вживає заходів для ліквідації шкідливих наслідків інших значних аварій і катастроф, стихійного лиха, вирішує питання про обмеження, тимчасову заборону або припинення діяльності підприємств, установ і організацій на випадок порушення ними законодавства про охорону навколишнього середовища;
— у сфері зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності:
— бере участь у забезпеченні виконання міжнародних договорів України, приймає рішення і проводить переговори та підписує міжнародні договори України, укладені від імені Кабінету Міністрів України;
— організовує управління зовнішньоекономічною діяльністю держави, митною справою, складання платіжного балансу України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів [9, с. 151].
Кабінет Міністрів може здійснювати й інші функції та повноваження, що можуть бути визначені Конституцією і законами України та указами Президента;
— стосовно повноважень уряду у відносинах з іншими державними органами. Кабінет Міністрів спрямовує, координує і контролює діяльність міністерств України, державних комітетів, інших центральних органів ! виконавчої влади, які безпосередньо підвідомчі урядові.
Кабінету Міністрів підзвітні та підконтрольні обласні й районні державні адміністрації, а також державні адміністрації міст Києва і Севастополя, голови яких при здійсненні повноважень також відповідальні перед ним;
— специфіка відносин уряду України з Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, яка не є безпосередньо підпорядкованим йому органом виконавчої влади. Він спрямовує, координує і контролює її діяльність та виконання нею вимог Конституції, законів України, указів Президента, актів Кабінету Міністрів України.
Для здійснення постійних зв’язків Кабінету Міністрів України з Радою Міністрів Автономної Республіки Крим у столиці України — місті Києві — діє постійне представництво уряду Автономної Республіки Крим;
— повноваження Кабінету Міністрів України щодо органів місцевого самоврядування спрямовані на максимальне сприяння їх діяльності і розвитку без будь-якого втручання у їхню безпосередню діяльність [9, с. 153].
Разом з цим, органи місцевого самоврядування в частині делегованих їм законом повноважень органів виконавчої влади підконтрольні та підзвітні Кабінету Міністрів України.
Завдання 2. Визначте види звернень громадян та порядок їх розгляду
Основним нормативно-правовим актом, яким безпосередньо встановлються види звернень громадян та порядок їх розгляду є Закон України № 393/96-ВР від 02.10.96 “Про звернення громадян” та Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.97 р. № 348. Як зазначено у преамбулі закону — він регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об’єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Тобто забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення [4, с. 245].
Види зверненнь громадян можна класифікувати за формою, індивідуальністю та змістом (по суті).
За формою звернення бувають:
— усним (викладеним громадянином і записаною посадовою особою на особистому прийомі);
— письмовим (викладеним у письмовій формі громадянином особисто).
За індивідуальністю:
— індивідуальне (поданою однією особою);
— колективне (поданою групою осіб).
За змістом (по суті):
— пропозиції (зауваження) — звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки про врегулювання суспільних відносин і умов життя громадян, удосконалюванні правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної й іншої сфер діяльності держави і суспільства [4, с. 246].
— заяви (клопотання) — звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією і чинним законодавством їхніх прав і інтересів, повідомлення про порушення діючого законодавства або недоліках у діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їхньої діяльності. Клопотання — письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав або воль і т.п.;
— скарги — звернення з вимогою про відновлення прав і захисту законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб.
Для того, щоб розкрити питання про порядок розгляду зверненнь громадян, необхідно звернути увагу на необхідні принципи на яких базуються всі види зверненнь — адресат, правильне оформлення звернення, тощо.
Звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об’єднанням чи громадян посадовим особам, до повноважень яких відноситься рішення поставлених у зверненнях питань.
У зверненні повинні бути зазначені прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладена суть поставленого питання, зауваження, пропозиції, заяви або скарги, прохання або вимоги. Також у письмове звернення повинне бути підписано заявником (заявниками) із указівкою дати. Громадяни можуть звертатися як на українській, так і на іншій прийнятній для них мові.
Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявнику з відповідними роз’ясненнями не пізніше ніж через десять днів із дня його надходження.
Органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об’єднання громадян, посадові особи розглядають звернення громадян, не стягуючи плати.
Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов’язковому прийняттю і розгляду.
Забороняється відмовлення в прийнятті і розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну приналежність, підлогу, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо звернення не має потребу в додатковому вивченні, то воно розглядаються невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів із дня їхнього одержання. Інакше звернення розглядаються і зважуються в термін не більше одного місяця з дня їхнього надходження.
Якщо в місячний термін вирішити поставлені в звертанні питання неможливо, керівник відповідного органа, підприємства, установи, чи організації його заступник установлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, що подала звернення. При цьому загальний термін рішення питань, поставлених у звертанні, не може перевищувати сорока п’яти днів.
По обґрунтованій письмовій вимозі громадянина термін розгляду може бути скорочений від установленого терміну.
Звернення громадян, що мають установлені законодавством пільги, розглядаються в першочерговому порядку. Наприклад, звернення Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто [4, с. 248].
Необхідно відмітити, що розгляд заяв (клопотань) та скарг має деякі нюанси:
Розгляд заяв
Органи державної влади, місцевого самоврядування і їхніх посадових осіб, керівники і посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян, до повноважень яких відноситься розгляд заяв, зобов’язані об’єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їхнє виконання, повідомляти громадянам про результати розгляду заяв.
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов’язковому порядку дається тим органом, що одержав ці заяви й у компетенцію якого входить рішення поставлених у заявах питань, за підписом чи керівника особи, що виконує його обов’язку.
Рішення про відмовлення в задоволенні вимог, викладених у заяві, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і з викладом мотивів відмовлення, а також з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Розгляд скарг громадян
Скарга на дії або рішення органа державної влади, органа місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об’єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається в порядку підпорядкованості вищому органу або посадовій особі. Реалізація права на подання скарги не позбавляє громадянина права звернутися в суд відповідно до чинного законодавства, а у випадку відсутності такого органа чи незгоди громадянина з прийнятим по скарзі рішенням — безпосередньо в суд.
Скарги на рішення загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, юридичних осіб, створених на основі колективної власності, а також на рішення вищих державних органів направляються відразу до судових органів.
Громадянин може скаржитись особисто або через уповноважену на це іншу особу. Скарга в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб подається їхніми законними представниками.
Скарга в інтересах громадянина по його повноваженню, оформленому у встановленому законом порядку, може також бути подана іншою особою, трудовою чи колективом організацією, що здійснює правозахисну діяльність.
До скарги додаються наявні в громадянина рішення або копії рішень, що приймалися по його звертанню раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, що після її розгляду повертаються громадянину [4, с. 250].
Завдання 3.
Працівники міліції затримали гр. М. за вчинення дрібного хуліганства у п’ятницю ввечері. Оскільки в суді субота і неділя – вихідні дні, М. було затримано до понеділка, коли суддя розглянув справу і застосував до порушника виправні роботи.
Чи допущено порушення закону під час притягнення гр. М. до відповідальності?
Відповідь:
Адміністративне затримання особи, що вчинила адміністративне правопорушення, може здійснюватися у випадках прямо передбачених законодавством, з метою встановлення особи правопорушника, складання протоколу про адміністративне правопорушення, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов у цих справах лише органами (посадовими особами), уповноваженими на те законодавством, а саме: органами внутрішніх справ, прикордонними військами, посадовими особами воєнізованої охорони, а також посадовими особами військової автоінспекції.
Адміністративне затримання полягає в короткостроковому обмеженні особистої свободи порушника. Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більше як три години.
Строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставки порушника для складання протоколу, а особа, яка була в стані сп`яніння, — з часу її витвереження.
На підставі ст. 263 КупАП «осіб, які вчинили дрібне хуліганство, може бути затримано до розгляду справи суддею» [8]. В даному випадку при притягненні гр. М. до адміністративної відповідальності не було порушено норм закону.
Завдання 4.
Начальник воєнізованої охорони заводу затримав на прохідній робітницю В., підозрюючи її в розкраданні ювелірних виробів, і запропонував їй пред’явити ці вироби, на що робітниця відповіла відмовою. Після цього начальник воєнізованої охорони запросив робітницю В. до акушерського пункту, розташованого на підприємстві, де провів її особистий огляд в присутності лікаря-гінеколога та сестри-акушерки.
Чи були порушення закону при проведенні особистого огляду робітниці?
Відповідь:
Глава 20 Кодексу про адміністративні праопорушення носить назву: «Адміністративне затримання. Особистий огляд. Огляд речей і вилучення речей та документів». Ця глава встановлює види заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення, правила їх застосування тощо.
Ст. 260 зазначає, що у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, допускається особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів.
Ст. 264 конкретно передбачені правила особистого огляду і огляду речей:
— особистий огляд може провадитись уповноваженими на те посадовими особами воєнізованої охорони;
— особистий огляд може провадитись уповноваженою на те особою однієї статі з оглядуваним і в присутності двох понятих тієї ж статі;
— про особистий огляд, огляд речей складається протокол або про це робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення або в протоколі про адміністративне затримання [8].
Як випливає з умови прикладу, начальник воєнізованої охорони заводу (представник чоловячої статі) провів особистий огляд робітниці В. представниці жіночої статі в присутності лікаря-гінеколога та сестри-акушерки, коли вона відмовилась пред’явити вироби у розкраданні яких вона підозрювалась. Насамперед, необхідно відмітити, що в даній ситуації не має ніякого значення професійна спрямованість осіб-понятих при проведенні особистого огляду, бо важлива лише їх стать. З умови задачі не можливо дізнатися про стать лікаря-гінеколога, але достатньо й того, що начальник воєнізованої охорони — чоловік. Тобто, під час особового огляду робітниці В. відбулося порушення ст. 264 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Завдання 5.
Суддя Енського районного суду розглянув справу про адміністративне правопорушення, вчинене гр. Івлєвим Миколою Івановичем, 1965 року народження, який не працює, одружений, має 2-х неповнолітніх дітей, 15 липня 2005 р. притягався до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 178 КпАП України. 20 вересня 2005 р. гр. Івлєв М.І. перебував у кінотеатрі в п’яному вигляді, чіплявся до громадян, нецензурно висловлювався.
Складіть проект постанови по цій справі.
Постанова за справою про адміністративне правопорушення
«21» вересня 2005 р. __________м.Енськ_______________
(найменування населеного пункту)
Я, ___Суддя Енського районного суду _____________________________
(посада, найменування органу внутрішніх справ, звання,
__________Ф.І.та по-батькові студента____________________________
прізвище, ініціали особи, яка винесла постанову,
розглянувши матеріали адміністративної справи відносно гр.
Івлєва Миколи Івановича_______________________________________
число, місяць і рік народження __1965 ______________________
місце народження _____м.Енськ_______________________________
місце проживання __м.Енськ__________________________________
місце роботи та посада __не працює__________________________
документ, який засвідчує особу ___паспорт___________________
(указати документ, коли і ким виданий, серію, номер)
Установив
__ 20 вересня 2005 року громадянин Івлєв М.І. перебівав у кінотеатрі
(викласти суть та обставини правопорушення, установлені при
в п’яному вигляді,чіплявся до громадян, нецензурно висловлювався.
розгляді справи)
Враховуючи, що гр. _________Івлєв М.І.________ скоїв (-ла)
адміністративне правопорушення, передбачене ч. __2_______ ст.
__178____ Кодексу України про адміністративні правопорушення,
ПОСТАНОВИВ
накласти штраф у розмірі 5 (п’яти) неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян __________________________________________
Рішення, винесене щодо вилучених документів, речей
_________________________________________________________
Вилучені документи, речі отримав ____________________________
(підпис правопорушника)
Постанова може бути оскаржена згідно зі статтями 287 – 289 КУпАП у вищому органі або районному (міському) суді протягом 10 днів від дня її винесення.
Начальниксуддя Енського рай. суду __студент__ __студент___
(посада, найменування органу (підпис) (прізвище, внутрішніх справ, звання) ініціали)
Копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності отримав
«22» вересня 2005 року. Підпис правопорушника Івлєв.
Список використаних джерел
- Конституція України: Принята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К.: Юрінком, 1996. — 80 с.
- Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 7 жовтня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2010. — № 48
- Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник. У 2-х томах/ Ред. В. Б. Авер’янов (голова) та ін.; Нац. Академії Наук України, Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. — К.: Юридична думка , 2004 — Том 2: Особлива частина: Підручник. — 624 с.
- Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник. У 2-х томах/ Ред. В. Б. Авер’янов (голова) та ін.; Нац. Академії Наук України, Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. — К.: Юридична думка , 2004 — Том 1: Загальна частина. — 583, с.
- Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 543, с.
- Адміністративне право України: Підручник. — Одеса: Юридична література, 2003. — 892, с.
- Адміністративне право: Коваль Л.В. Курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. — К.: Вентурі., 1998. — 208 с.
- Кодекс адміністративного судочинства України. — К.: Магістр-ХХI сторіччя, 2006. — 159, с.
- Конституційне законодавство України: Законодавчі акти. Коментар. Офіційне тлумачення/ Ред. кол.: Н.М. Гайдук, В.І. Андрейцев, В.К. Андрушко та ін. — К.: Атіка, 2007. — 894 с.
- Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. Навчальний посібник /В.С.Ковальський, В.Т.Білоус, С.Е.Демський та ін. Відп. ред. Я.Кондратьев. – К.: Юрінком Інтер. – 2003. – 320 с.
- Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2007.- 536 с.