referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Порівняння кримінальних кодексів України та Франції

Вступ

Виважений і послідовний курс України на європейську та євроатлантичну інтеграцію, необхідність створення надійної системи колективної безпеки й оборони, протидії організованій злочинності й тероризму висувають перед нашою державою високі вимоги щодо наближення системи вітчизняного кримінального законодавства до міжнародних норм.

Міжнародно-правові акти передбачають право на справедливий суд і доступ до суду як неодмінний його елемент, підкреслюючи, поряд із цим, такі властивості суду як незалежність, безсторонність і законність (ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.). Посилання на обов´язок держави забезпечити особі реальний, а не формальний доступ до суду містяться в низці рішень Європейського суду з прав людини, а також рекомендаціях і резолюціях Комітету Міністрів Ради Європи.

Враховуючи, що сучасна державна політика України щодо адаптації законодавства формується як складова частина правової реформи та спрямована на забезпечення обов´язкового врахування вимог законодавства ЄС під час нормопроектування, видається актуальним акцентувати увагу на порівняльних кримінально-правових дослідженнях, результати яких, на наш погляд, позитивно впливатимуть на існуючі в Україні інтеграційні процеси.

1. Кримінальний кодекс Франції

Протягом багатьох років головним джерелом кримінального права Французької Республіки був Кримінальний кодекс 1810 р. — типовий «продукт» класичної школи кримінального права, який був створений із певним «запасом міцності» та проіснував понад 180 років». Разом із тим, у другій половині XX ст.стала очевидною його архаїчність. Кодекс давно перестав бути єдиним джерелом Особливої частини кримінального права. Поряд із КК діяли десятки тисяч кримінально-правових норм, викладених у багатьох нормативних актах, навіть точна кількість таких норм була невідомою. З метою навести хоча б якийсь порядок у період 1958-1960 років була здійснена спроба згрупувати норми, які стосувалися однорідних питань у збірники, названі «кодексами» [5, с. 97]. Поза кодексами залишилися лише деякі спеціальні кримінальні закони. За своєю суттю ця реформа була не кодифікацією, а систематизацією законодавства.

Від 1994 р. у Франції діє новий Кримінальний кодекс, який складається з чотирьох Книг. Три з них присвячені питанням Особливої частини. Це Книга друга, яка встановлює кримінальну відповідальність за посягання проти особи; Книга третя — присвячена злочинам і проступкам проти власності; Книга четверта, що регламентує відповідальність за діяння, спрямовані проти нації, держави та громадського спокою. Прийняття цих книг не означає завершення кодифікації кримінального законодавства Франції, оскільки продовжується робота над окремими книгами, присвяченими спеціальному кримінальному праву в сферах економіки, праці, охорони здоров’я, фінансів, довкілля. До прийняття цих Книг, поряд з КК, продовжувала діяти велика кількість інших нормативних актів кримінально-правового характеру.

Система Особливої частини сучасного кримінального законодавства Французької Республіки істотно змінилася порівняно з КК 1810 р., в якому, як відомо, в основу Особливої частини було покладено поділ злочинних посягань на дві основні групи: злочини проти публічних інтересів і злочини проти інтересів приватних осіб. При цьому проголошувався в теорії та реалізовувався в законотворчості принцип пріоритетного захисту публічних інтересів [5, с. 98].

Кожний із двох розділів Особливої частини КК Франції 1810 р. поділявся на глави та статті.

Розділ «Злочини та проступки проти публічних інтересів» містив три глави: «Злочини та проступки проти безпеки держави»; «Злочини та проступки проти Конституції»; «Злочини та проступки проти громадського спокою».

Розділ «Злочини та проступки проти приватних осіб» складався з двох глав: «Злочини та проступки проти особи»; «Злочини та проступки проти власності».

Така система Особливої частини (із жорстким поділом на посягання проти публічних і проти приватних інтересів та обмеженою кількістю глав) не дозволяла включати до КК норми, які з’являлися у зв’язку з криміналізацією нових суспільно-небезпечних діянь. Саме це призвело до того, що у Франції приймалися нові кримінально-правові норми, які не включалися до КК, діяли самостійно чи систематизувалися у збірники, які іменувалися кодексами, не будучи ними за змістом [5, с. 98].

Тому при розробленні нового кримінального законодавства Франції постало питання про необхідність використання нового критерію систематизації норм Особливої частини, виходячи з родового об’єкта посягання, як це прийнято в континентальних правових системах. При цьому французький законодавець керується наступною ієрархією правоохоронюваних цінностей: особа, власність, інтереси нації, державна влада та державне управління, правосуддя, громадський порядок. Цю ієрархію враховано при визначенні послідовності розташування в системі Особливої частини її структурних елементів.

Чинний КК Франції має багаторівневу структуру. Насамперед, він складається з двох частин: Законодавчої та Регламентарної. У КК Франції 1994 р. збережений поділ усіх посягань на злочини (сгітеп) — діяння, які караються кримінальним покаранням, делікти або проступки (delit) — діяння, за які встановлені виправні покарання, та порушення (contraventions) — діяння, що передбачають поліційні покарання. У Регламентарній частині КК Франції якраз і дається поняття «порушення» та встановлюються міри стягнення, що застосовуються за певні вчинення. Законодавча частина визначає злочини та делікти і встановлює покарання за них. При цьому окремі посягання належать лише до злочинів (наприклад, злочини проти людства), а інші можуть бути як злочинами, так і деліктами. Кожна частина складається з семи книг. Книги поділяються на розділи, глави, секції (відділи) та підсекції, у межах підсекцій виділяються параграфи. У чинному КК Франції немає формального поділу на Загальну та Особливу частину [3, с. 116].

Законодавча частина КК Франції 1994 р. складається з семи книг. Перша книга вміщує норми, що закріплюють загальні положення, наступні п’ять книг містять норми щодо відповідальності за окремі види посягань (вони якраз і належать до Особливої частини кримінального законодавства) і остання книга регламентує питання адаптації КК на території Французької республіки.

Особлива частина чинного КК Франції починається з другої книги під назвою «Злочини та проступки проти особи», яка включає в себе два розділи:

— розділ перший — «Злочини проти людства» складається з трьох глав: про геноцид, про інші злочини проти людства, загальні положення ;

— розділ другий — «Посягання на людську особу» складається з семи глав: про посягання на людську особу, про посягання на життя людини, поставлення в небезпеку, про посягання на свободу особи, про посягання на особистість, про посягання на неповнолітніх осіб, про посягання на сім’ю.

Третя книга КК Франції — «Злочини та проступки проти власності» має два розділи:

— розділ перший — «Про обманне заволодіння майном», в якому є чотири глави: про викрадення, про вимагання, про шахрайство та подібні до нього діяння, про розкрадання;

— розділ другий — «Про інші посягання на власність», який включає три глави, що передбачаюсь норми про відповідальність за переховування викраденого, за знищення, пошкодження та псування майна, за посягання на автоматизовані системи оброблення інформації.

Четверта книга — «Злочини та проступки проти нації, держави та громадського спокою» містить найбільше розділів — п’ять, а саме:

— розділ перший — «Посягання на засадничі інтереси нації» складається з чотирьох глав, норми яких передбачають відповідальність за зраду та шпигунство, інші посягання на республіканські державні інститути або цілісність національної території, посягання на національну безпеку, а також норми, які передбачають особливі положення;

— розділ другий —  «Про тероризм», який складається з двох глав: про терористичні акти та про особливі положення;

— розділ третій — «Посягання на здійснення державної влади» містить чотири глави, норми яких передбачають відповідальність за посягання на основи громадського спокою, посягання на державне управління, вчинені публічними посадовими особами та посягання на державне управління, вчинені приватними особами, посягання на судову діяльність;

— розділ четвертий — «Посягання на суспільну довіру» складається з чотирьох глав про підлоги, про фальшивомонетництво, про підроблення цінних паперів та інших грошових цінностей, які випущені державою, про підроблення державних печаток і штампів:

— розділ п’ятий — «Участь в організації зловмисників» на глави не поділений [3, с. 118].

Значна увага в КК Франції приділена питанням законодавчої техніки. Нумерація статей дається за аналітичною системою, наприклад art. 432-3. При цьому перші три цифри означають номери книги, розділу, глави, а остання — номер статті в межах глави.

Специфічно вирішується й питання щодо визначення співвідношення норм Особливої частини КК Франції 1994 р. і некодифікованих кримінально-правових норм щодо відповідальності за окремі види злочинів. Деякі норми КК містять лише диспозицію, а в червоній рамці наведені витяги з різних актів, не включених до КК, у яких встановлено покарання за діяння, які передбачені цією диспозицією. Наприклад у книзі четвертій «Злочини та проступки проти нації, держави та громадського спокою» у розділі «Посягання на основоположні інтереси нації» у ст.410-1 вказано, що під засадничими інтересами нації в цьому випадку розуміють державну незалежність, цілісність території, збереження існуючої форми влади, захист громадян у Республіці та за її межами, а також захист наукового, культурного, економічного потенціалу. Після цього знаходиться витяг із Загального кодексу про податки, де визначено, що кожен, хто посягнув на національну кредитну систему шляхом відмови від сплати податків, карається штрафом у розмірі 25000 франків і тюремним ув’язненням строком до 6 місяців. Окремо виділено норму Кодексу законів про соціальне забезпечення, в якій передбачено, що кожна особа, яка підбурювала платників зневажити законну вимогу сплати податків за режимом обов’язкового соціального страхування, а особливо, якщо ця особа працює в органах соціального забезпечення, підлягає покаранню у вигляді позбавлення волі строком на 6 місяців та штрафом у розмірі 50000 франків. Пізніше виділено витяг із Декрету від 24 квітня 1939 року, в якому передбачено, що кожна особа-іноземець за походженням, яка сама посягає на конституційні основи чи проводить пропаганду на шкоду державі, підлягає покаранню у вигляді 5 років позбавлення волі та штрафу в розмірі 60000 франків [4, с. 425].

Водночас у самому КК 1994 р. проводиться порівняння з нормами КК 1810 р. Робиться це так: у статті Особливої частини формулюється чинна кримінально-правова норма, а під статтею міститься відсилка до відповідної статті КК 1810 р. і проводиться їхнє порівняння, окреслюються труднощі, які виникають при застосуванні норми. Наприклад, ст.312-10 «Шантаж», окрім диспозиції і санкції, містить відсилання до статті КК 1810 p., яка передбачала відповідальність за аналогічне посягання, і роз’яснює особливості кваліфікації шантажу за «новим» КК порівняно із «старим». Під заголовком «Конфлікт кваліфікації» наведені наступні положення: якщо посадова особа поліції вимагає передачі певної суми грошей під погрозою скласти протокол інсценованого   звинувачення,   то   в   такому  діянні   міститься   склад   злочину «Вимагання», а не передбачений цією нормою та ст.400 КК 1810 р. «Шантаж». Таке злочинне діяння буде кваліфікуватися за статтею КК, яка передбачає відповідальність за вимагання при кваліфікуючих ознаках, а не як підкуп посадової особи або недонесення посадовою особою про злочин [4, с. 326].

Такі пункти містяться не в усіх статтях Особливої частини, їхнє розташування не має певної системи. Потрібно зазначити, що положення, про які йде мова, наведені в самому тексті КК, а не в коментарі до закону.

Розроблення окремих книг Особливої частини КК Франції продовжується. Планується прийняти книги, присвячені кримінальній відповідальності за посягання в галузі економіки, охорони здоров’я, фінансів тощо. Ці книги включать у себе досі не кодифіковані норми кримінально-правового характеру, які містяться в інших нормативних актах.

Таким чином, система Особливої частини кримінального законодавства Франції продовжує розвиватися. Зараз вона включає в себе норми як і передбачені КК 1994 р., так і некодифіковані в цьому акті. За мірою ж завершення кодифікації все більша кількість норм щодо відповідальності за окремі види злочинів знаходить своє місце в системі Особливої частини КК.

2. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України

Кримінальний кодекс України (далі — КК України) був прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 року і набув чинності з 1 вересня 2001 р. Він є єдиним джерелом кримінального права, яке визначає злочинність і караність діяння.

Складається КК України з двох частин — Загальної частини, 15 розділів якої містять 108 статей, і Особливої частини, 20 розділів, що об’єднують 340 статей. Крім того, кодекс має „Прикінцеві та перехідні положення» і додаток, в якому є перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

У Загальнім частині містяться норми, які визначають загальні засади кримінальної відповідальності. В ній визначено: завдання КК України; підстава кримінальної відповідальності; чинність кримінального закону в часі, просторі та за колом осіб; поняття злочину; класифікація злочинів; стадії вчинення злочину; особа, яка підлягає кримінальній відповідальності; поняття та форми вини; поняття: співучасті, повторності, сукупності та рецидиву злочинів; обставини, що виключають злочинність діяння; звільнення від кримінальної відповідальності; поняття покарання та його види; засади призначення покарання; звільнення від покарання та його відбування; положення, пов’язані із судимістю; примусові заходи медичного характеру та примусове лікування, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх [6, с. 6].

В Особливій частині КК України визначено, зокрема, вичерпний перелік діянь, що є злочинами, та покарання, які можуть застосовуватися до осіб, котрі їх вчиняють, та визначається вид і розмір покарання, які можуть бути за них призначені.

Норми Особливої частини складаються з двох частин — диспозиції і санкції. Диспозиція дає ознаки забороненого діяння. Санкція визначає вид і розмір покарання, що може призначатися судом в разі, колії вчиняються діяння, визначені диспозицією.

Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння.

Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, зворотної дії в часі не має.

Закон, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набуття таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Чинність Кримінального кодексу поширюється на всю територію України. Злочин визначається як вчинений на території України, якщо його було розпочато, продовжено, закінчено або припинено на території України. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами.

Громадяни України та особи без громадянства, котрі постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза її межами, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

Іноземці та особи без громадянства, які не проживають постійно в Україні, котрі вчинили злочини поза її межами та перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України.

Основними концептуальними положеннями КК є:

1) кримінально-правова охорона основ національної безпеки України, особи, її прав і свобод, власності і всього правопорядку від злочинних посягань;

2) закріплення принципу, що КК — це єдиний законодавчий акт, який включає в себе всі закони України про кримінальну відповідальність.

3) закріплення основного принципу цивілізованого кримінального права «немає злочину — немає покарання без вказівки на це в кримінальному законі»;

4) наявність в діях особи ознак складу злочину, встановленого (описаного) в кримінальному законі, — єдина підстава кримінальної відповідальності;

5) закріплення принципу особистої і винної відповідальності;

6) посилення відповідальності за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів з наданням можливості (шляхом введення альтернативних санкцій) застосування до осіб, що вчинили менш тяжкі злочини, покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Введено, наприклад, таке покарання, як громадські роботи;

7) наявність низки норм, спрямованих на посилення боротьби з організованою злочинністю (наведено поняття організованої злочинної групи, злочинної організації, створені спеціальні склади злочинів про відповідальність організаторів і учасників організованих груп, передбачена відповідальність за вчинення терористичного акту та ін.);

8) введення системи покарань, розташованих від менш суворого до більш суворих, що забезпечує справедливість кари залежно від тяжкості злочину і особи засудженого. Істотне зниження санкцій порівняно з КК 1960 р.;

9) наявність широкого переліку норм, що встановлюють можливість звільнення від кримінальної відповідальності (при дійовому каятті, примиренні з потерпілим у справах про злочини невеликої тяжкості та ін.), а також від покарання (наприклад, при звільненні з випробуванням, при умовно-достроковому звільненні та ін.).

10) відмова від покарання у виді смертної кари і заміна її довічним позбавленням волі. Відмова від поняття особливо небезпечного рецидивіста;

11) наявність низки заохочувальних норм, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку (наприклад, звільнення від відповідальності учасника організованої групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, та ін.);

12) включення в Загальну частину самостійного розділу про відповідальність неповнолітніх, норми якого з урахуванням віку в багатьох випадках пом’якшують відповідальність порівняно з дорослими злочинцями;

13) значне перевищення за обсягом КК 1960 р. (більш ніж на 150 статей), але це не означає, що новий КК цілком відкидає норми, які містяться в КК 1960 р. Багато з них витримали випробування часом, передбачені у всіх кримінальних кодексах цивілізованих країн і тому збережені в новому КК (наприклад, положення про неосудність, умисел і необережність, необхідну оборону, давність, види вбивств, характеристику тілесних ушкоджень та ін.). Деякі норми КК 1960 р. були незначно змінені і доповнені (наприклад, статті про готування до злочину, окреслення видів співучасників, формулювання диспозицій статей деяких злочинів, у тому числі проти власності, господарських злочинів та ін.). І таке положення є природним, тому що наступність у праві, в тому числі кримінальному, — найважливіша тенденція розвитку всієї правової матерії;

14) КК поділено на Загальну і Особливу частини. Загальна частина (статті 1-108) включає норми загального характеру: про завдання КК, підстави кримінальної відповідальності, чинність закону в часі і просторі, поняття злочину і його види, вік відповідальності, умисел і необережність, співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів, норми про. звільнення від кримінальної відповідальності, поняття і мету покарання, його види, призначення покарання і звільнення від нього та деякі інші. Особлива частина (статті 109-447) містить норми, в яких передбачена відповідальність за окремі види злочинів і зазначені покарання, застосовувані до осіб, що їх вчинили. Це злочини проти основ національної безпеки України, проти особи, її конституційних прав і свобод, проти власності, злочини у сфері господарської діяльності, у сфері охорони довкілля, проти громадської безпеки, безпеки виробництва і транспорту, проти здоров’я населення, громадського порядку і моральності, авторитету органів державної влади і органів місцевого самоврядування, у сфері службової діяльності, проти правосуддя, порядку несення військової служби, проти миру і міжнародного правопорядку та ін. [6, с. 8]

Новий КК, прийнятий на перспективу, діятиме тривалий час, що, однак, не означає, що в нього не вноситимуться відповідні зміни і доповнення. Розвиток суспільства, поява якихось нових тенденцій у структурі злочинності, виявлення в ході правозастосування окремих недоліків конкретних норм КК можуть викликати необхідність у таких змінах і доповненнях. Законодавець не може допустити, щоб КК відставав від потреб реального життя, і повинен усувати таке відставання шляхом внесення в нього необхідних законодавчих новел.

Висновки

Кримінальний кодекс України є єдиним джерелом кримінального права, яке визначає злочинність і караність діяння. Складається КК України з двох частин — Загальної частини, 15 розділів якої містять 108 статей, і Особливої частини, 20 розділів, що об’єднують 340 статей. Крім того, кодекс має „Прикінцеві та перехідні положення» і додаток, в якому є перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

У Загальнім частині містяться норми, які визначають загальні засади кримінальної відповідальності. В ній визначено: завдання КК України; підстава кримінальної відповідальності; чинність кримінального закону в часі, просторі та за колом осіб; поняття злочину; класифікація злочинів; стадії вчинення злочину; особа, яка підлягає кримінальній відповідальності; поняття та форми вини; поняття: співучасті, повторності, сукупності та рецидиву злочинів; обставини, що виключають злочинність діяння; звільнення від кримінальної відповідальності; поняття покарання та його види; засади призначення покарання; звільнення від покарання та його відбування; положення, пов’язані із судимістю; примусові заходи медичного характеру та примусове лікування, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

В Особливій частині КК України визначено, зокрема, вичерпний перелік діянь, що є злочинами, та покарання, які можуть застосовуватися до осіб, котрі їх вчиняють, та визначається вид і розмір покарання, які можуть бути за них призначені.

Кримінальний Кодекс Франції має багаторівневу структуру. Він складається з двох частин: Законодавчої та Регламентарної. У КК Франції 1994 р. збережений поділ усіх посягань на злочини (сгітеп) — діяння, які караються кримінальним покаранням, делікти або проступки (delit) — діяння, за які встановлені виправні покарання, та порушення (contraventions) — діяння, що передбачають поліційні покарання. У Регламентарній частині КК Франції якраз і дається поняття «порушення» та встановлюються міри стягнення, що застосовуються за певні вчинення. Законодавча частина визначає злочини та делікти і встановлює покарання за них. При цьому окремі посягання належать лише до злочинів (наприклад, злочини проти людства), а інші можуть бути як злочинами, так і деліктами. Кожна частина складається з семи книг. Книги поділяються на розділи, глави, секції (відділи) та підсекції, у межах підсекцій виділяються параграфи. У чинному КК Франції немає формального поділу на Загальну та Особливу частину.

Список використаних джерел

  1. Кримінальне право України: Загальна частина /ред.: В. В. Сташис, В. Я. Тацій. — Харків: Право, 2010. — 454, с.
  2. Кримінальне право України: Особлива частина /ред.: В. В. Сташис, В. Я. Тацій. — Харків: Право, 2010. — 605, с.
  3. Молдован В. В. Порівняльне кримінально-процесуальне право: Україна, ФРН, Франція, Англія, США. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 398, с.
  4. Хавронюк М. І.Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. — К. : Юрисконсульт, 2006. — 1048, с.
  5. Хохлова І. В. Кримінальне право зарубіжних країн. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 255 с.
  6. Яценко С. Кримінальне право: порівняльно-правовий огляд //Юридичний Вісник України . — 2011. — № 4. —  С. 6-11