Вступ

Актуальність теми дослідження. Стабільність соціально-економічного розвитку сучасної цивілізованої держави у значній мірі залежить від ефективної діяльності вищого органу виконавчої влади. У свою чергу, результативність роботи уряду значною мірою обумовлена особливостями його конституційно-правового статусу.

Певні аспекти проблематики конституційно-правового регулювання державних органів зарубіжних країн, зокрема судової влади висвітлено у роботах українських учених – юристів: Ю.Барабаша, В.Гаращука, А.Ґеорґіци, В.Горшеньова, В.Гробової, І.Дахової, В.Журавського, І.Залюбовської, А.Колодія, Ю.Коломійця, Л.Кривенка, О.Кузьменка, О.Майданника, Н.Мироненко, В.Опришка, М.Орзіха, В.Погорілка, Л.Савченка, М.Селівона, В.Серьогіна, С.Серьогіної, Ю.Тодики, О.Хоменка, В.Шаповала, І.Шахова, Ю. Шемшученка, В.Шестака, В.Шувалової та ін. Однак правовий статус та особливості функціонування судових систем Німеччини та Франції ще не були предметом дослідження.

Недоліки у правовому регулюванні діяльності Уряду України та недостатність науково-методологічного підґрунтя, базуючись на якому, можна було б виробити обґрунтовані пропозиції з удосконалення законодавчої бази його функціонування, обумовлюють актуальність і важливість комплексного дослідження широкого кола питань, пов’язаних із діяльністю судової системи Німеччини та Франції.

Мета дослідження полягає у визначенні правових засад організації та закономірностей функціонування судової системи Федеративної Республіки Німеччини та Франції.

Для досягнення вказаної мети у дослідженні було поставлено такі завдання:

— виявити характерні ознаки судових систем Франції та ФРН;

— охарактеризувати конституційні основи правосуддя;

— дослідити особливості судової системи  ;

— розглянути найвищі судові інстанції;

— проаналізувати касаційний суд Франції  ;

— дослідити діяльність Федеральної судової палати Німеччини;

— охарактеризувати загальні та відмінні риси у принципах побудови французької та німецької системах судів загальної юрисдикції;

— виявити особливості адміністративних судів та їх місце у судовій системі Франції та Німеччини;

— розглянути особливі інституції правосуддя двох провідних країн Європи;

— проаналізувати Суд з вирішення конфліктів та Установа правосуддя Парламенту у Франції  ;

— дослідити  Суд з трудових справ, Суд з соціальних справ та Фінансові суди ФРН.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини в сфері функціонування судової влади.

Предметом дослідження є порівняльний аналіз судової системи Німеччини та Франції.

1. Характерні ознаки судових систем Франції та ФРН

1.1. Конституційні основи правосуддя

У всіх правових системах романо-германського типу в ієрархії нормативно-правових актів в цілому і законів зокрема, найвище місце займає Конституція (основний закон).

Забезпечення верховенства Конституції — основи національної правової системи – покладається на спеціальні органи конституційного правосуддя.

Елементом конституційного правосуддя, його сутністю є конституційний контроль, тобто перевірка нормативно-правових актів з точки зору їх відповідності конституції. Контроль за конституційністю законів є основним повноваженням конституційної юстиції.

Серед відомих у світі моделей конституційного правосуддя виділяється європейська модель. Сутність її полягає у здійсненні конституційного правосуддя спеціальними органами. Вона виникла на початку ХХ ст. значно пізніше американської (яка з’явилась на початку ХІХ ст.) І це було пов’язано, по-перше, з тим, що у більшості країн Європи досить довгий період часу використовувалась така форма державного правління як монархія, що усувало можливість перевірки актів щодо їх конституційності, по-друге, пануюча теорія про народний суверенітет (Ж.Ж. Руссо) усувала можливість перевірки закону, який приймався народом або представницьким органом, з приводу його неправомірності (неправильності).

До спеціалізованих судів і квазісудових органів відносять конституційні ради, конституційні палати вищих судових органів загальної юрисдикції, конституційні суди [5, c. 86].

На сучасному етапі конституційні суди — це судові органи, діяльність яких здійснюється у процесуальних формах наближених до судів загальної юрисдикції. У ряді країн ряд положень про конституційні суди включені до Конституції у розділах, що стосуються судової влади (Португалія, Чехія, Росія, Україна). Цим підкреслюється зв’язок конституційного правосуддя з судами загальної юрисдикції.

Квазісудові органи — це спеціалізовані органи, що мають такий же склад, формування та повноваження, що і спеціалізовані суди, але відрізняються рядом процесуальних моментів (відсутністю змагальності і гласності). Прикладом може бути Конституційна Рада Франції.

В другій групі країн (їх менше) органи конституційного правосуддя мають більш складну організаційну структуру (Німеччина).

В романо-германській правовій системі в Конституції, а також в спеціальних законах визначається компетенція органів конституційного правосуддя.

Щодо визначеності компетенції, тобто чи є вичерпний перелік питань, які вирішують ці органи, то існує два підходи.

Щодо захисту виборчих прав, то в ряді країн конституційний суд виступає вищим виборчим судом (Франція), але тут є два моменти:

1) здійснення контролю за виборчим процесом. У Франції, Конституційна Рада контролює хід голосуванням, висловлює думку про організацію виборів. Як юрисдикційний орган Конституційна Рада діє, розглядаючи виборчі спори за скаргами учасників виборчого процесу.

2) орган конституційного правосуддя діє лише при вирішенні виборчих спорів, а метою судового розгляду є записи об’єктивного виробничого права. ДК суд Німеччини вирішує, чи вплинув результат виборів чи референдуму на склад бундестага [3, c. 164].

1.2. Особливості судової системи

У відповідності з Конституцією організація судової системи ФРН характеризується її федеральним устроєм та наявністю судів загальної і спеціальної юрисдикції.

Конституція ФРН розрізняє п’ять основних галузей юстиції: загальну, трудову, соціальну, фінансову й адміністративну і встановлює відповідні їм п’ять систем судів, кожна з яких очолюється власним вищим органом. Загальним судам підсудні всі цивільні і кримінальні справи, що не віднесені до компетенції органів адміністративної юстиції та інших спеціалізованих судів.

Верховний федеральний суд очолює систему загальних судів. Він знаходиться в м. Карлсруе і складається з голови суду, голів сенатів і членів суду. До складу Верховного федерального суду входять 11 сенатів з цивільних, п’ять — з кримінальних справ і сім для розгляду спеціальних питань у справах адвокатів, нотаріусів та ін.).

а)       До компетенції Верховного федерального суду у кримінальних справах входить розгляд касаційних скарг на вироки вищих судів земель, винесені ними при розгляді справи у першій інстанції, а також на вироки судів присяжних і великих палат судів землі, якщо вони не підлягають касаційному оскарженню у вищий суд землі. Верховний федеральний суд може переглянути справу і за обставинами, що знову відкрилися.

б)       До компетенції Верховного федерального суду у цивільних справах входить розгляд касаційних скарг на рішення, винесені вищими судами землі.

Касаційні скарги розглядаються сенатами Верховного федерального суду в складі п’ятьох членів на чолі з головою сенату (деякі питання можуть вирішуватися колегіями з трьох суддів або одноосібно).

У Верховному федеральному суді створюються великі сенати відповідно з цивільних і з кримінальних справ, що виносять рішення з питань, які мають принципове значення для відповідної галузі права. У великі сенати входять голова Верховного федерального суду (він головує в обох сенатах) і по вісім членів суду, призначених головою на дворічний термін [1, c. 315-316].

Із загальних судів тільки Верховний федеральний суд є федеральним закладом, а всі нижчестоящі — суди відповідної землі.

Вищі суди земель виступають як апеляційні і касаційні інстанції і як суди першої інстанції. Вони утворені у всіх землях.

У складі кожного вищого суду землі, очолюваного головою, утворюється необхідне число сенатів з цивільних і кримінальних справ на чолі з їхніми головами. Як суд першої інстанції кримінальний сенат у складі п’ятьох фахових суддів — членів вищого суду землі — розглядає справи про державну зраду, шпигунство, терористичні акти тощо. Як касаційна інстанція сенат з цивільних справ у складі трьох членів вищого суду землі розглядає апеляційні скарги на рішення і визначення нижчестоящих судів. Карні сенати в складі трьох членів вищого суду землі розглядають касаційні скарги на вироки дільничних судів, на вироки, винесені судами землі при апеляційному оскарженні, та деякі інші.

Суди земель слухають справи у першій і у другій інстанції (розглядають скарги на рішення і вироки нижчестоящих судів). У складі кожного суду землі, очолюваного його головою, утворюються палати з цивільних (у тому числі торгових) і кримінальних справ. Палати з цивільних справ засідають у складі трьох фахових судів на чолі з головою суду землі або головою палати.

До компетенції палат з цивільних і з торгових справ входить розгляд у першій інстанції справ із сумою позову понад 3 тис. марок, а також справ про встановлення батьківства і деяких категорій позовів, запропонованих до скарбниці, до суддів і службовців у зв’язку з перевищенням ними своїх службових повноважень тощо [8, c. 273-274].

Кримінальні палати судів землі розглядають у першій інстанції справи про всі злочини, що не віднесені до компетенції дільничних судів або вищих судів землі. До їхньої підсудності входять справи, У яких можливо позбавлення волі на термін понад три роки або примусове поміщення до психіатричної лікарні. Справи у першій інстанції розглядає або кримінальна палата, що виступає як суд присяжних, або велика кримінальна палата.

Суд присяжних складається з трьох фахових суддів і двох шеффенів (засідателів), розглядає кримінальні справи за обвинуваченням у навмисному убивстві або інших злочинах, пов’язаних із створенням небезпеки для життя людей (підпали, вибухи, спроби захоплення літаків, пограбування тощо).

Дільничні суди являють собою низову ланку системи загальних судів. Вони можуть складатися з одного або кількох дільничних судів (у деяких дільничних судах їх понад 30). Якщо в дільничному суді тільки один суддя, йому призначається постійний заступник із числа судів землі. Цивільні справи розглядаються тут одноособовим суддею.

Кримінальні справи в дільничному суді можуть розглядатися або суддею одноосібно, або судом шеффенів. Одноосібно дільничний суддя розглядає справи, збуджені в порядку приватного обвинувачення, крім того, про злочинні діяння, що ставляться до категорії проступків, і, нарешті, за пропозицією прокурора, справи про деякі злочини, за якими не очікується винесення більш суворого вироку, ніж за проступки, тобто понад один рік позбавлення волі [2, c. 182-183].

Система судів з соціальних питань створена для розгляду конфліктів, пов’язаних із соціальним страхуванням, виплатою допомоги безробітним і тим, які «які повернулися на батьківщину», наданням безкоштовної або пільгової медичної допомоги тощо. Система цих судів очолюється Федеральним судом, що знаходиться, як і Федеральний суд з трудових справ, у м. Кассель. Він складається з 12 сенатів, у яких розглядаються касаційні скарги на рішення нижчестоящих судів. У кожній із земель ФРН діє суд землі з соціальних питань.

Система адміністративної юстиції у ФРН створена для розгляду скарг фізичних і юридичних осіб на дії та акти органів державного управління, а також спорів між органами місцевого самоврядування.

Очолює цю систему Федеральний адміністративний суд, що знаходиться в Берліні. У його структурі є 12 сенатів, в основному зайнятих розглядом у складі п’ятьох фахових суддів касаційних скарг на рішення нижчестоящих адміністративних судів.

Вищі адміністративні суди утворені по одному у всіх землях ФРН, крім Нижньої Саксонії і Шлезвіг-Гольштейна, де діє загальний суд для двох земель. До їхньої компетенції входить розгляд апеляційних, а за деяких умов і касаційних скарг на рішення і визначення адміністративних судів.

Адміністративні суди розглядають у першій інстанції в складі трьох фахових і двох «почесних» суддів переважну більшість справ, віднесених до компетенції органів адміністративної юстиції. За постановою адміністративних судів може бути скасований акт органу державного управління, що оскаржується, або відновлені права громадян або закладів, порушені діями посадових осіб.

Названі п’ять вищих судових органів, що очолюють окремі системи судів, є самостійними і незалежними.

Таким чином, особливістю судової системи Німеччини є те, що вона має суттєві відмінності від судових систем інших країн. Так, у державі немає єдиного Верховного суду; порівняно з іншими країнами у Німеччині Федеральний конституційний суд і конституційні суди земель посідають дуже важливе місце у житті суспільства [10, c. 325-326].

2. Найвищі судові інстанції

2.1. Касаційний суд Франції

Вища судова інстанція Франції — Касаційний суд (La Cour de cassation). Він розглядає скарги та постанови апеляційних судів (у Франції 27 апеляційних судів), які переглядають вироки і рішення судів попередньої інстанції. Останні діляться, у свою чергу, на суди з цивільних і кримінальних справ.

Сучасна структура Касаційного суду виглядає так: три палати у цивільних справах, одна — з торговельних і адміністративних, одна — з соціальних спорів, і одна — по кримінальним справам.

Касаційний суд — це Верховний суд країни і заморських територій Франції. Він був створений у 1790 році і залишається хіба що «посередником» народом ы державою, маючи на меті охорону закону від невиправданих тлумачень та інших «зазіхань». Незважаючи на свою назву, цей суд не розглядається як інстанція, головною метою якої є перевірка рішень нижчих судів. Його завдання — забезпечити дотримання закону цими судами. Тому можна сказати, що Касаційний суд розглядає питання права. Підставами для його діяльності є порушення закону, перевищення влади, помилка в компетенції, недотримання форми рішення, суперечливість рішення. Престиж і роль Касаційного суду значна. До його складу входять перший голова і шість голів палат [11, c. 164].

Пленум Касаційного суду вирішує питання принципового характеру. Справи на Пленумі передаються невмотивованими визначеннями першого голови суду або постановою палати, а також на вимогу генерального прокурора.

Закон передбачає два випадки, при яких «питання принципового характеру» набуває особливого значення: по-перше, при розходженні думок суддів, що розглядали подібні справи, і, по-друге, коли після скасування в касаційному порядку вироку рішення суду попередньої інстанції, повторює скасоване рішення.

Касаційний суд може не передавати справу на новий розгляд і припинити діяльність, якщо скасування оскарженої постанови не тягне за собою необхідності знову розглядати справу по суті.

Хоча Касаційний суд має виняткову компетенцію і, на думку французьких юристів, не може розглядатися як третя інстанція, число справ, що потрапляють в його сферу, дуже велике, причому й зараз воно досить швидко зростає [14, c. 120].

2.2. Федеральна судова палата Німеччини

Федеральна судова палата як вищий судовий орган країни покликана забезпечити єдність судової практики, хоча її рішення формально і не мають сили прецеденту. Це ревізійна інстанція. В її складі 11 сенатів з цивільних справ і 5 з кримінальних. У середньому щорічно Федеральна судова палата в порядку ревізії розглядає 2–2,5 тис. цивільних і близько 3,5 тис. кримінальних справ.

Рівень судів, які віднесені до судів першої інстанції, — земельні суди, хоча в цьому ж суді є підрозділи (палати), які займаються розглядом апеляцій на рішення суддів дільничних судів. Розгляд справ у земельних судах першої інстанції організований з врахуванням деяких галузевих особливостей — є палати, в яких слухаються цивільні (майнові) справи, а є палати, в яких слухаються справи з комерційних питань. Палати з цивільних питань засідають, як правило, в складі трьох суддів-професіоналів. Однак палата може покласти вирішення справи на одного суддю, якщо правовідносини не пов’язані з фактичними або юридичними складнощами чи ця справа не має принципового правового значення. Палати з комерційних питань розглядають справи тільки в складі трьох суддів, з яких один — професіонал, а інші два — непрофесіонали, які обрані виборщиками при торгово-промислових палатах з числа комерсантів, промисловців, фінансистів на певний термін, зазначений в законодавстві, Рішення земельного суду в першій інстанції оскаржується в апеляційному порядку до верховного суду землі, а в ревізійному (касаційному) порядку — до Федерального верховного суду. Проте звернення з ревізійною скаргою можливе лише в тому випадку, коли на це був дозвіл верховного суду землі (при ціні позову до 60 000 нім. марок) або Федерального верховного суду (при ціні позову більш 60 000 нім. марок) [14, c. 121].

В апеляційних палатах з цивільних справ засідають три професійних судді, а з комерційних справ (як і в палатах першої інстанції) — один суддя-юрист і два непрофесійних судді. Верховний земельний суд (їх у всій Німеччині 19) для здійснення цивільної юрисдикції також має галузеві підрозділи — сенати у цивільних справах і сенати у справах сім’ї та шлюбу, які засідають у складі трьох професійних суддів.

Отже, Конституція ФРН розрізняє п’ять основних галузей юстиції: загальну, трудову, соціальну, фінансову й адміністративну і встановлює відповідні їм п’ять систем судів, кожна з яких очолюється власним вищим органом. Загальним судам підсудні всі цивільні і кримінальні справи, що не віднесені до компетенції органів адміністративної юстиції та інших спеціалізованих судів [14, c. 122].

3. Загальні та відмінні риси у принципах побудови французької та німецької системах судів загальної юрисдикції

Судова система Німеччини унікальна тим, що вона побудована за територіально-галузевим принципом і являє собю автономні, з внутрішньо ієрархічними рівнями судові піраміди. Конституційною основою такої організації є ст. 951 Основного закону ФРН, яка зафіксувала галузеву юрисдикцію вершини судових організацій, які здійснюють ці юрисдикції. Згідно з частиною першою зазначеної статті в Федерації засновуються: Федеральна судова палата, Федеральний адміністративний, Федеральний фінансовий. Федеральний трудовий, Федеральний соціальний суди як вищі судові інстанції. Кожна з пірамід має ієрархічні структури різних рівнів і поєднує суди земель (складові частини країни) та Федерації, про що буде далі.

Однак треба зауважити спочатку, що самостійність ієрархічних організацій галузевих судів не є перешкодою однаковості в правозастосуванні. Про це потурбувався мудрий німецький законодавець, який у частині третій тієї ж ст. 95 указав на те, що для забезпечення єдності правосуддя створюється з’єднаний сенат для зазначених судів. Це не стільки структурна установа, скільки процедурне зібрання керівників вищих галузевих судів і суддів цих судів, які займаються правовою проблемою на рівні своєї галузевої юрисдикції. Слід звернути увагу ще на одну концептуальну ознаку судоустрою — територіальна організація судової системи у багатьох випадках не співпадає з адміністративно-територіальним поділом держави, особливо в галузях спеціальної юрисдикції. Більше того, німці географічне поділили розташування центрів галузевих юрисдикцій судової системи країни [13, c. 44].

Наприклад, Федеральний конституційний і Федеральний верховний суд — у Карлсруе, Федеральний суд з трудових справ і Федеральний суд з соціальних справ — у Касселі, Федеральний адміністративний суд — у Берліні, Федеральний фінансовий суд — у Мюнхені.

Основна кількість справ розглядається в судах звичайної (загальної)’ юрисдикції, які становлять різноманітну систему цивільної і кримінальної юрисдикції. Можна сказати, що ця система складається з чотирьох рівнів судів і усередині себе ще має розгалуженість. До того ж блок судів цивільної юрисдикції не збігається з блоком судів кримінальної юрисдикції, що значно відрізняє організацію судів звичайної юрисдикції в Німеччині від організації судів загальної юрисдикції в Україні, коли розгляд майже всіх судових справ акумульований в одних судах. Розглянемо все у послідовності.

У позовній юрисдикції з цивільних справ існує два види судів першої інстанції: дільничні суди (їх в об’єднаній Німеччині 551) і земельні суди (лангерихти — їх 94). Судочинство у дільничних судах здійснюється суддею-професіоналом одноособове, а з деяких питань судової компетенції рішення також може приймати рехтспфлегер — це чиновник міністерства юстиції, який працює у суді і може приймати рішення у справах так званої добровільної (позапозовної) юрисдикції. Цю процедуру німецькі вчені іменують ще «превентивним правосуддям». Особливість цієї частини судочинства полягає в тому, що законодавство Німеччини не передбачає права апеляційного оскарження прийнятого рішення до суду вищого рівня[14, c. 120].

Судова система Франції складається з системи судів загальної та адміністративної юстиції. До системи загальних судів у Франції входять Касаційний суд, апеляційні суди і суди, які розглядають різні категорії справ у першій інстанції.

Верховною судовою інстанцією у цій країні завжди був Касаційний суд, перший голова якого вважається вищим суддею Франції.

Судова система Франції багатоступінчаста, і її можна розділити на дві гілки — власне судову систему і систему адміністративних судів. Крім того, є суди із спеціальним призначенням. Нижчий ступінь в системі судів спільній юрисдикції займають трибунали малої інстанції. Їх, як мінімум, один в кожному головному місті департаменту, в крупних судових округах і інколи в крупних кантонах (тобто в територіальній одиниці більш високого рівня, ніж комуна, але|та| що в даний час не має своїх виборних органів). Хоча поділа в цьому трибуналі розглядуються особисто суддею, але в суді полягає декілька магістратів. Магістратами в цьому суді є судді трибуналу великої інстанції, що відряджаються на три роки (можливе продовження терміну). Трибунал малої інстанції розглядує всі цивільні справи з сумою позову, що не перевищує 20 тис. франків, причому в цьому випадку відсутня можливість апеляційного оскарження по позовах до 7 тис. франків. При розгляді кримінальних справ цей суд називається трибуналом поліції. Він правомочний розглядувати порушення, за які можливе позбавлення волі до двох місяців і(або) штрафу нижче 6 тис. франків. В деяких випадках цей трибунал може виконувати лаву нотаріальних дій, опечатувати майно, видавати документи про громадянство і ін. [12, c. 8]

Отже, на вершині судової ієрархії знаходиться Касаційний суд. Він є касаційною інстанцією і має дуже складну структуру. У його склад входять п’ять палат по цивільних і одна — по кримінальних справах. Деякі справи розглядають в змішаному складі (не менше трьох палат), коли справа зачіпає компетенцію декількох палат з метою уникнути створення суперечностей усередині самого суду. Пленарне засідання Касаційного суду під керівництвом його першого голови або старшого за віком голови палати може виносити ухвали по скаргах після касаційного розгляду, а в деяких випадках і при першому касаційному розгляді.

У Франції як окрема існує гілка адміністративної юстиції, очолювана Державною радою; у неї входять адміністративні і апеляційні адміністративні суди. Перших в країні налічується 25.

4. Адміністративні суди та їх місце у судовій системі Франції та Німеччини

Федеральний адміністративний суд Німеччини є вищим федеральним судом у галузі адміністративних спорів. На сьогодні до його складу входить 63 судді: Президент Суду, Віце-президент, 10 головуючих суддів та 51 суддя. Вони належать до 10 ревізійних сенатів та 2 сенатів у справах військової служби. Окрім того, деякі судді входять додатково до двох дисциплінарних сенатів.

Кожний сенат складається з головуючого судді та 4 – 5 суддів. Їх кількість визначається згідно з планом розподілу справ у ФАС. Сенати спеціалізуються у відповідних правових галузях. Загалом, розподіл спеціалізації виглядає наступним чином: право іноземців та осіб, які просять надання політичного притулку; публічне службове право; адміністративне право в галузі охорони здоров’я; публічне будівельне право; право надання соціальної допомоги; адміністративне економічне право, право представництва робітників в органах управління підприємством та право культури; право навколишнього середовища та відкриті майнові питання; комунальне право та відкриті майнові питання; право планування; частини права службовців, а також (в якості дисциплінарного сенату) дисциплінарне право; сенат у справах військової служби – право оскарження дій військового керівництва; сенат у справах військової служби – військове дисциплінарне право [14, c. 122].

У Франції існує 34 апеляційних судна, в юрисдикцію яких входить від 2 до 4 департаментів. Склад таких судів різний: у Парижі такий суд має 25 палат, а чотири суди — тільки одну, яка міняє назву залежно від характеру даної справи. Апеляційний суд завжди виносить свої ухвали колегіально, i ражданско-правовая частка апеляційного суду включає щонайменше дві палати — по цивільних і по соціальних справах. Часто є палата по торгівельних справах. У складі такого суду є звинувачувальна палата — по цивільних і по соціальних справах. Часто є палата по торгівельних справах. У складі такого суду є звинувачувальна палата — однією з її функцій є функція дисциплінарного суду відносно офіцерів судової поліції (офіцерів МВС і військової жандармерії і ін.). У цьому суді також діє палата у справах неповнолітніх. Незалежно від апеляційного суду в кожному департаменті є суд присяжних; є суд присяжних і у справах неповнолітніх; оскарження вирішень цих судів проводиться до Касаційного суду. Склад суду присяжних — три члени, а їх голова обов’язково є членом апеляційного суду. До складу суду входить 9 присяжних, підбираних по списках виборців. Суд діє в сесійному ладі. Перед відкриттям сесії перший голова суду шляхом жеребкування підбирає 35 присяжних і 10 їх заступників; з цих осіб формується колегія присяжних. Виконання обов’язку присяжного обов’язкове під загрозою штрафу.

Крім судів загальної юстиції у Франції функціонує адміністративна юстиція, що посідає окреме місце. Нині адміністративна юрисдикція у Франції — це сукупність судових установ, що виносять рішення зі спірних питань, порушених громадянами, органами управління або окремими установами. Система адміністративних судів включає адміністративні суди і адміністративні апеляційні суди під керівництвом Державної ради [12, c. 8].

5. Особливі інституції правосуддя двох провідних країн Європи

5.1. Суд з вирішення конфліктів та Установа правосуддя Парламенту у Франції

Особливе місце, поза системою загальних судів, займає Висока палата правосуддя, до якої обидві палати парламенту обирають однакову кількість представників від кожної з них. Відповідно до Конституції 1958 р. (ст. 68) Висока палата правосуддя розглядає кримінальні справи з обвинувачення президента країни в державній зраді, а також міністрів у вчинення тяжких злочинів і кримінальних деліктів під час виконанні службових обов’язків. Розслідування цих обвинувачень і передача обвинувачених Високій палаті правосуддя здійснюється тільки за рішенням обох палат парламенту1. Діяльність цієї палати нормативно регулюється Ордонансом №59-1 від 2 січня 1959 р., в якому міститься Органічний закон про Високу палату правосуддя.

Ради прюдомів покликані примирювати або вирішувати конфлікти, пов’язані з укладенням, виконанням і розірванням індивідуальних трудових договорів. Є як мінімум одна така рада в кожному департаменті (усього їх налічується 282). Вони складаються з радників — представників підприємців і працівників, які обираються за дуже складною системою. Рада прюдомів розглядає справи в колегіях, які складаються з двох або чотирьох представників від кожної зі сторін під головуванням судді суду малого процесу. У 1985 р. створено Вищу раду прюдомів — консультативний орган при міністрі юстиції і міністерстві праці [4, c. 152-153].

Трибунал з конфліктів має досить велике значення у Франції. Як відомо, з конституційного принципу поділу влади випливає автономія судових гілок, тобто адміністративна юстиція функціонує окремо від загального правосуддя. Однак таке відокремлення на практиці вельми умовне, оскільки одна й та сама справа може належати до компетенції як загальних, так і адміністративних судів. У Франції принцип поділу судових юрисдикцій визнається фундаментальним, що підтверджується постановою Конституційної ради від 23 січня 1987 р. У законодавстві розподіл підсудності визначено досить чітко, але якщо виникає прогалина у законі, то питання про підсудність справи вирішується в порядку юрисдикційного судочинства. Цю функцію дозволу вирішення спорів про компетенцію виконує Трибунал з конфліктів.

Трибунал з конфліктів відіграє арбітражну, посередницьку роль у французькій судовій системі, а тому організований за принципом паритетного представництва високопоставлених магістратів від кожної з гілок правосуддя, а саме від імені їх вищих органів — Касаційного суду і Державної ради. Він налічує 8 членів, з яких 3 є державними радниками, 3 — радниками Касаційного суду, що обираються на колегії цих поважних інстанцій. Ці 6 членів, у свою чергу, обирають двох інших титулярних членів з числа своїх колег та двох заступників. Заміна і переобрання членів відбувається кожні три роки. Трибунал з конфліктів не є вищою інстанцією для двох гілок правосуддя, він лише суверенно усуває протиріччя між ними і гармонізує співпрацю Касаційного суду і Державної ради [16, c. 201].

5.2. Суд з трудових справ, Суд з соціальних справ та Фінансові суди ФРН

Суди трудової юрисдикції виникли в 20-ті роки і є самостійною галуззю судової системи з 1953 р. Основою цієї юрисдикції є Закон про суди з трудових справ. До компетенції цих судів належать три глобальних блоки питань: суперечки з приводу всіх трудових правовідносин між робітником і роботодавцем (платня, відпустки, час відпочинку, компенсація шкоди і витрат, відшкодування збитків, звільнення та ін.); суперечки між профспілками і роботодавцями з приводу тарифних угод або їх тлумачення; справи щодо представництва інтересів робітників на підприємствах, що є сферою трудового законодавства. За відповідних обставин ці суди можуть розглядати питання законності страйків чи локаутів. Система судів з трудових питань має три рівні. Справи на всіх рівнях судів розглядаються тільки колегіальне в палатах і сенатах (вищий рівень). Найважливішою ознакою формування судів усіх рівнів є паритетне представництво непрофесійних судів від робітників і роботодавців за пропозицію Міністерства праці земель і федерації, які призначаються на чотири роки.

До першого рівня належать суди з трудових питань, які мають територіальну юрисдикцію в 95 округах Німеччини. Палати цих судів під час розгляду справ складаються з одного професійного судді, який є головуючим, і, як правило, з двох непрофесійних суддів. До їх компетенції належать всі трудові справи. Судочинство здійснюється відповідно до норм цивільного процесу при спрощеному оформленні.

До другого рівня належать 14 судів федеральних земель, які внутрішньо організовані за аналогом із судами першої інстанції і виконують функції апеляційної інстанції. В судах обох рівнів при розгляді справ, які вказані автором у третьому блоці питань компетенції трудових судів, палати складаються з професійного судді і чотирьох непрофесійних суддів відповідно до паритетного принципу.

До третього рівня віднесено Федеральний трудовий суд, який є ревізійною інстанцією щодо рішень судів перших двох рівнів. Справи розглядаються в сенатах з трьох професійних і двох непрофесійних суддів, а в окремих випадках у складі Великого сенату — з шести професійних і чотирьох непрофесійних суддів [17, c. 11].

Оскарження рішення суду з трудових справ можливе тільки при ціні позову понад 800 нім. марок або в разі принципового значення справи, якщо на це є дозвіл суду, який постановив рішення. В судах першого рівня адвокат має допуск до судоговоріння тільки у справах при ціні позову понад 300 нім. марок. У судах другого рівня участь адвоката або представника профспілки’є обов’язковою. У Федеральному трудовому суді інтереси сторін можуть представляти тільки адвокати, але в обов’язковому порядку. Суди соціальної юрисдикції є відгалуженням адміністративної юрисдикції для тієї ‘сфери публічної адміністрації, до компетенції якої належать питання: а) всіх видів соціального і пенсійного страхування; б) страхування щодо безробіття й інші питання Федерального відомства праці, які пов’язані з цим явищем в суспільстві; в) соціального забезпечення осіб, яким заподіяно шкоду в зв’язку з війною; г) медичного страхування; д) особливих випадків, визначених федеральними законами (соціальне забезпечення військовослужбовців, які мають інвалідність, або їх сімей в зв’язку з втратою годувальника тощо). Ці суди також мають трирівневу структуру.

До першого рівня віднесено 50 судів із соціальних питань, розташованих на всій території Німеччини, які мають палати для розгляду справ колегіальним складом з одного професійного і двох непрофесійних суддів. Ці палати сформовані з врахуванням комплексу пов’язаних питань, наведених у зазначеному переліку. Суди першого рівня компетентні вирішувати всі питання юрисдикції соціальних судів.

До другого рівня належать земельні суди й соціальних питань (їх 11), які є апеляційною інстанцією щодо рішень судів першого рівня і слухають справи у сенатах в складі трьох професійних суддів і двох непрофесійних. Ці сенати сформовані за тим же принципом, що й палати в судах першого рівня.До третього рівня належить Федеральний суд із соціальних питань, який є ревізійною інстанцією щодо рішень судів двох попередніх рівнів. Його сенати формуються в тому ж порядку, що й сенати земельних судів. Для вирішення особливо складних питань справа може бути заслухана у Великому сенаті із семи професійних і чотирьох непрофесійних суддів. Принцип формування корпусу непрофесійних суддів нагадує принцип формування трудових судів. Непрофесійні судді паритетне представляють групи заінтересованих прошарків населення щодо виникнення правовідносин. Наприклад, а) у палатах і сенатах у справах соціального страхування і страхування щодо безробіття — по одному судді від застрахованих осіб і від роботодавців; б) у палатах і сенатах з питань соціального забезпечення осіб, які постраждали під час війни, — по одному судді від осіб, які мають право на забезпечення, і від осіб, які від імені адміністрації відповідальні за забезпечення осіб вказаної категорії; в) у палатах і сенатах з питань медичного страхування — по одному судді від лікарсько-страхових кас і лікарів, які обслуговують згідно зі страхуванням. Фінансова юрисдикція є відгалуженням адміністративної юрисдикції. Її створено для вирішення публічно-правових спорів у галузі фінансових органів (фінансових і митних відомств). Основою цієї юрисдикції є Закон про фінансові спори від 1965 р. Сферою компетенції є справи про: податки і збори, законність дій податкових і митних відомств, ввізне мито, контроль щодо імпорту і експорту та деякі інші питання цієї сфери діяльності [15, c. 153-154].

Судова система фінансової юрисдикції має два рівні — 14 податково-фінансових судів у землях Німеччини і Федеральний фінансовий суд. Суди земель постановляють рішення в першій інстанції з усіх питань компетенції цієї юрисдикції. Справи слухаються в сенатах з трьох професійних і двох непрофесійних суддів, рішення яких в апеляційному порядку не оскаржуються. Окремі справи можуть бути розглянуті суддею одноособове, якщо це дозволено законодавством.

Другою інстанцією є Федеральний верховний суд, який розглядає в ревізійному порядку скарги на рішення земельних судів у складі сенатів з п’яти професійних суддів. Для вирішення особливо складних питань може бути сформований Великий сенат з семи суддів. Цей суд має право розглянути будь-яку справу в першій інстанції за власним бажанням для вирішення правового питання або для показового процесу [21, c. 124].

Висновки

Таким чином, особливістю судової системи Німеччини є те, що вона має суттєві відмінності від судових систем інших країн. Так, у державі немає єдиного Верховного суду; порівняно з іншими країнами у Німеччині Федеральний конституційний суд і конституційні суди земель посідають дуже важливе місце у житті суспільства.

Правосуддя у Франції здійснюється чотирма гілками судової влади:

1) громадські суди, в яких розгляд дрібних суперечок здійснюється непрофесійними суддями — медіаторами (посередниками), що призначаються місцевими радами;

2) ієрархічна система судів загальної юрисдикції, які розглядають кримінальні та цивільні справи. Це трибунали малої інстанції, що розглядають незначні кримінальні та цивільні справи (є в департаментах); трибунали великої інстанції, що розглядають кримінальні та цивільні справи середньої складності; апеляційні суди; суди присяжних (асизи) при розгляді кримінальних правопорушень, за які передбачене покарання понад п’ять років позбавлення волі. До їхнього складу входять троє фахових суддів та 9 присяжних засідателів; касаційний суд, що очолює всю систему судів загальної юрисдикції;

3) різноманітні спеціальні суди (у справах неповнолітніх, військовослужбовців, з кримінальних справ, а також комерційні й трудові);

4) ієрархічна система адміністративних судів, яку складають регіональні адміністративні суди (низова ланка), адміністративні апеляційні суди та державна рада (вища ланка).

Крім цих судів у Франції існують два спеціальних органи, що не увійшли до судової системи, вони створені для суду над вищими чиновниками:

1) Суд правосуддя республіки — судить міністрів;

2) Високий суд правосуддя — розглядає обвинувачення проти Президента.

Наявність такої складної судової системи зумовлює можливість суперечок про компетенцію та підсудність. Для дозволу цих суперечок створений Трибунал з конфліктів. Він складається з восьми членів: по три обираються Касаційним судом і Державною радою. Ці шість членів обирають із числа своїх колег у відповідному органі ще двох членів Трибуналу і двох їхніх заступників. Перевибори проводяться кожні три роки. Головою Трибуналу за посадою є міністр юстиції, але фактично Трибуналом керує віце-голова, який призначається міністром юстиції.

Розглянуті особливості судових органів національних правових систем Німеччини і Франції дають змогу виокремити спільні характеристики, властиві правоохоронним органам Німеччини і Франції. До таких, зокрема, належать: постульований принцип спеціалізації в організаційно-функціональній будові судових систем Німеччини і Франції, подібність в організаційно-функціональній будові прокуратури і поліції, а також їх компетенція, наявність розгалуженої системи самоврядування в рамках адвокатури зазначених країн. При цьому організаційно-функціональна будова правоохоронних органів Німеччини і Франції характеризується також низкою специфічних особливостей, що пояснюється насамперед різною формою державного устрою: Німеччина — федеративна держава, Франція — унітарна.

При цьому в основу організаційно-функціональної будови правоохоронних органів цих країн закладено єдині принципи, що мають більше спільних характеристик і ознак, ніж відмінних. Це дає змогу зазначити наявність певної залежності організаційно-функціональної будови правоохоронних органів від особливостей певної правової сім’ї.

Список використаної літератури

1. Бехруз Х. Порівняльне правознавство: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Одеська національна юридична академія. — О. : Фенікс, 2009. — 464с.
2. Бостан С. К. Державне право зарубіжних країн: Навчальний посібник/ Київський юридичний ін-т МВС України. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 503 с.
3. Георгіца А. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник/ Аурел Георгіца,; М-во освіти і науки України, Чернівецький нац. ун-т ім. Юрія Федьковича. — Тернопіль: Астон, 2008. — 431 с.
4. Голяк Л. Порівняльне правознавство: Курс лекцій / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2004. — 200с.
5. Дмитрієв А. І., Шепель А. О.. Порівняльне правознавство: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; Київський ун-т права. — К. : Юстініан, 2003. — 184с.
6. Дудаш Т. Вплив праворозуміння органів конституційної юрисдикції на їх правотлумачну діяльність (Німеччина, США, Україна) // Право України. — 2010. — № 4. — С. 199-205
7. Конституции зарубежных государств: Соедин. Штаты Америки. Великобритания. Франция. Германия. Италия. Япония. Канада : [Офиц. тексты : Перевод/ Сост В. В. Маклаков],. — М.: Бек, 2006. — 432 с.
8. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: Навч. посібник/ Віктор Бесчастний, Олександр Філонов, Владислав Субботін, Сергій Пашков,; За ред. В. М. Бесчастного,. — К.: Знання, 2007. — 467 с.
9. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: навч.-метод. посіб. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича / Аурел Зиновійович Георгіца (уклад.). — Чернівці : Рута, 2008. — 128с.
10. Конституційне право зарубіжних країн: Навчальний посібник/ За заг. ред. В.О. Ріяки; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — 543 с.
11. Лапка О. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: у схемах/ Оксана Лапка, Тетяна Пікуля; Київський нац. лінгвістичний ун-т, Економіко-правовий ін-т. — К.: Атіка, 2008. — 214 с.
12. Ларін М. Французька судова незалежність // Юридичний Вісник України. — 2001. — № 1. — С. 8
13. Марченко В.В. Формування урядів сучасних зарубіжних країн / Володимир Володимирович Марченко. – Х.: ХНАДУ: Збірник наукових праць. Серія «Право». – 2008. — № 2. – С. 42-50
14. Мельник Р. Склад і основи правового становища суддів адміністративних судів Німеччини // Право України. — 2006. — № 12.- С.120-123
15. Мінченко О. Суддівська діяльність у Німеччині // Підприємництво, господарство і право. — 2008. — № 2. — С. 152-155
16. Погрібний О. Порівняльне правознавство: навч. посіб. / Харківський національний ун-т внутрішніх справ / О.Н. Ярмиш (заг.ред.). — Х. : ХНУВС, 2006. — 296с.
17. Фінансова незалежність суддів у ФРН // Юридичний Вісник України. — 2005. — № 8. — С. 11
18. Фулей Т. Підготовка професійних суддів у Франції // Право України. — 2005. — № 4.- С.124-128
19. Шаповал В. Конституційне право зарубіжних країн : Академічний курс: підручник/ Володимир Шаповал; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 476 с.
20. Шемшученко Ю. Порівняльне правознавство (правові системи світу) / Інститут законодавства Верховної Ради України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України / Н.М. Оніщенко (ред.). — К. : Парламентське видавництво, 2008. — 488с.
21. Штогун С. Досвід Німеччини в організації адміністративного судочинства // Право України. — 2008. — № 2.- С.123-125