Вступ

У Росії, на відміну від країн Європи, де правозаступництво і судове представництво розвивалися як два самостійних інститути, перше виник не як самостійний інститут, а в зв’язку із судовим представництвом. Аж до XV ст. у Росії існував так називаний «принцип особистої явки». За псковською судною грамотою запрошувати повірників могли тільки жінки, діти, ченці, старезні старі і глухі.  Потім у суспільстві як захист з’являється родинне представництво. Безпосередньо за ними зародилися і наймані повірники. Функції їх могли здійснювати всі дієздатні особи. Повірників називали заступниками по справах, стряпчими. Тільки в XІХ ст. зі звичайного правового інституту судове представництво перетворюється в юридичний інститут присяжних стряпчих, що вносилися в особливі списки, що існували при судах.

Російська присяжна і приватна адвокатура народилася в умовах демократичних судових реформ 60-х рр. XІХ століття в царювання імператора Олександра ІІ . У відомій мері це було змушене рішення: уведення суду присяжних і змагального судового процесу не могло відбутися без професійної адвокатури. Законодавство, що регламентує діяльність присяжних повірників дореволюційної Росії, не приймаючи в повному обсязі, як австро-німецьку, так і англо-французьку школи права, мало свої позитивні еволюційні тенденції. Воно з’явилося прикладом творчої адаптації всіх кращих досягнень юриспруденції й практики західноєвропейських країн.

Жовтнева революція 1917 р. зруйнувала, і судові установи, і адвокатуру.

1. Зміст адвокатської діяльності за законодавством Росії

Днем народження радянської професійної адвокатури прийнято вважати 26 травня 1922 р., коли рішенням ІІІ сесії ВЦИК ІX скликання було затверджено перше Положення про адвокатуру. Роль адвокатури в правоохоронній системі як органа надання населенню юридичної допомоги і забезпечення захисту по кримінальним справам зростала в міру твердження гасла про зміцнення соціалістичної законності. Перший Закон СРСР «Про адвокатуру в СРСР» був прийнятий Верховною Радою СРСР 30 листопада 1979 р. Цим законом вносилася однаковість у принципи організації і діяльності адвокатури всіх радянських республік.

У  результаті  радянських таких  перетворень  адвокати  стали  більше  походити  на виробничі одиниці, що діяли по вказівці завідувача  юридичною консультацією (до того ж що одноосібно управляли нею), ніж на юристів. Вільно організовані  колективи  скасовувалися,  і  адвокати  змушені  були  переходити  в юридичні  консультації,  які  підкорялися  президії  колегії  адвокатів. В даному випадку, адвокатура стала жорстким еталоном німецької системи адвокатури[1].

Судово-правова реформа 1990-х рр., що викликає не тільки позитивні оцінки, але й обґрунтовану критику, істотно змінила правовий статус адвоката й адвокатських об’єднань. У 2002 р. набрав сили  РФ Закон про адвокатуру й адвокатську діяльність, що у корені змінив правову природу адвокатури — ця організація стала цілком незалежної від держави, розширилися права адвокатів, цілком змінився структурно-організаційний устрій адвокатських утворень. З цього часу сучасна адвокатура Росії наближається до світових стандартів адвокатури, які зводяться до затвердження німецької моделі адвокатури. Така тенденція двадцятого сторіччя мала свої об’єктивні причини. Одна з них складалася в розширенні функції правового представництва. Судове представництво стало помітним свідченням майже повної регламентації громадського життя правом.

Так в Україні значну роль механізмі захисту права і свободи громадянина і життя людини відіграє адвокатура України. Її основний соціальної завданням є захист права і свободи.

Конституцію України у статті 59 проголосила однією з найбільш важливих соціальних завдань адвокатури — забезпечення права право на захист від звинувачення й надання правову допомогу під час вирішення справ у судах та інших державних органах.

Роль єдиного незалежного професійного правозахисного інституту, покликаного захищати правничий та свободи, представляти законні інтереси обличчя на державних структурах на закріплених Закон України “Про адвокатуру” принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності, реалізується адвокатурою у складній системі правовідносин.

Адвокатура як інститут системі інших правових інститутів покликана виконувати три найважливіші функції:

1) захист обвинувачуваних попередньому слідстві, підсудних у суді першої інстанції, засуджених у касаційній і наглядової інстанції;

2) надання правову допомогу громадянам та юридичним особам під час розгляду справ у судах та інших державних органах;

3) консультативна робота з дачі порад, консультацій для населення й юридичних осіб із питань[2].

У Росії в Законі РФ «Про адвокатську діяльність і адвокатуру в Російській Федерації» адвокатська діяльність визначається як кваліфікована юридична допомога, надавана на професійній основі особами, що одержали статус адвоката в порядку, установленому дійсним Федеральним законом, фізичним і юридичним особам з метою захисту їхніх прав, свобод і інтересів, а також забезпечення доступу до правосуддя. В Україні у ЗУ «Про адвокатуру» визначені основні принципи адвокатської діяльності (адвокатура України  здійснює  свою  діяльність на принципах верховенства   закону,  незалежності,  демократизму,  гуманізму  і конфіденційності) та види адвокатської діяльності (адвокати   дають  консультації  та  роз’яснення  з  юридичних питань, усні і  письмові  довідки  щодо  законодавства;  складають заяви,  скарги  та інші документи правового характеру; посвідчують копії  документів  у  справах,   які   вони   ведуть;   здійснюють представництво в  суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; подають  юридичну  допомогу  підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та  зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб, виконують  свої обов’язки   відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства)[3].

2. Характеристика адвокатської діяльності в Україні

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Одним із основних завдань сучасної української адвокатури є захист прав і свобод громадян, сприяння здійсненню правосуддя і забезпеченню належного ефективного функціонування всієї правової системи нашої держави.

Допомагаючи різними правовими засобами вирішувати складні життєві ситуації, що виникають у населення України, роз’яснюючи йому норми законодавства нашої держави, надаючи консультації із приводу питань його застосування, представляючи інтереси фізичних і юридичних осіб у судах та інших державних органах, адвокати повинні беззаперечно діяти у межах чинної системи законодавства нашої держави, на підставі її нормативно-правових приписів.

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання, які діють відповідно до Закону та статутів адвокатських об’єднань.

Адвокатські об’єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об’єднань провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об’єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати — про одержання свідоцтва про право займатися адвокатською діяльністю[4].

Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об’єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов’язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного об’єднання.

Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об’єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об’єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чин­ним законодавством порядку — і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.

Безпосередня діяльність адвокатури в Україні регламентується Законом України «Про адвокатуру» від 9 грудня 1992 року, перша стаття якого дає визначення адвокатури як добровільного професійного громадського об’єднання, покликаного згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод й представляти законні інтереси громадян України та інших країн, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Діяльність адвокатури регулюється Конституцією України, зазначеним та іншими законами України, статутами об’єднань адвокатів і здійснюється на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності[5].

Висновки

Таким чином, зважаючи на все вищевикладене, маємо підстави відмітити, що: по-перше, правові засади адвокатської діяльності — це сукупність нормативно-правових актів (правових норм), які регулюють порядок організації адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні; по-друге, всю сукупність нормативно-правових актів, які регулюють порядок організації і здійснення адвокатської діяльності умовно можна поділити на три групи: закони України (до даної групи відноситься і Конституція України як основне джерело законодавства нашої держави, та міжнародно-правові акти, які складають частину законодавства України); підзаконні нормативно-правові акти; корпоративні (локальні) нормативно-правові акти (статути адвокатських об’єднань та статути адвокатських бюро).

Аналізуючи та узагальнюючи положення зазначених вище міжнародних нормативно-правових актів, на наш погляд, слід зауважити, що норми вказаних міжнародних нормативно-правових актів «виконують» роль своєрідних стандартів функціонування адвокатури.

Список використаної літератури

1. Адвокатура в Україні [Текст] / Академія адвокатури України, 2010. — 399 с.
2. Адвокатура України [Текст] : Навч. посібник: У 2 кн. / За ред. Світлани Фурси; Центр правових досл. Фурси. — (Сер. «Процесуальні науки»). Кн. 2 : Кредитно-модульний навчальний посібник-практикум, 2007. — 315 с.
3. Адвокатура України [Текст] : навчальний посібник / Віктор Шкарупа [та ін.], 2008. — 398 с.
4. Науково-практичний коментар Закону України «Про адвокатуру». Станом на 18 квітня 2011 р. [Текст] / за заг. ред. Семена Стеценка, Юрія Руснака, 2011. — 354 с.
5. Сучасні системи адвокатури [Текст] / Міжнародна юридична фірма «ЮРІНТЕР», 1993. — 176 с.
6. Фіолевський, Д. Адвокатура [Текст] : підручник / Дмитро Фіолевський, 2008. — 431 с.