Вступ.

1. Поняття та особливості цивільних правовідносин.

2. Елементи та види цивільно-правових відносин.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Для задоволення своїх потреб у суспільстві люди змушені вступати в різноманітні відносини. Переважна більшість таких суспільних відносин регулюється правовими нормами. У міру того, як суспільні відносини врегульовуються нормами права, вони переростають у правовідносини. Отже, правовідносини — це частина суспільних відносин, які врегульовані нормами права.

Норми цивільного права посідають важливе місце серед правових норм у суспільстві. Вони складають самостійну галузь права. Суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного права, називають цивільно-правовими відносинами. Цивільно-правові відносини — це форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті, бажаний результат їх функціонування.

Учасниками цивільно-правових відносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, держава, інші суб'єкти публічного права. Усі вони мають певні суб'єктивні права та обов'язки стосовно один одного. Причому невиконання обов'язків тягне за собою застосування до порушника засобів державного примусу.

Цивільно-правові відносини є досить поширеними в суспільстві, адже вони виникають на підставі норм, що супроводжують життя людини від народження і до смерті, врегульовують майже усі грані її приватного життя. В окремих із них учасниками виступають також органи внутрішніх справ, наприклад, при розшуку безвісно відсутньої особи, або у відносинах, які виникають на підставі договору про охорону майна громадян тощо.

1. Поняття та особливості цивільних правовідносин

Оскільки цивільно-правові відносини є різновидом галузевих правових відносин, то їм властиві також ознаки правових відносин у цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема. Серед загальних ознак, які характеризують цивільно-правові відносини, називають: виникнення їх на підставі правових норм; належність учасникам відносин суб'єктивних прав та обов'язків; можливість застосування до порушників засобів державного примусу.

Галузеві ознаки цивільно-правових відносин зумовлені особливостями предмета і методу цивільного права. Відповідно до ст. 1 ЦК України цивільними є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Ґрунтуючись на цьому, можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин:

а) це є особисті немайнові відносини та майнові (відносини власності і товарно-грошові);

б) вони засновані на юридичній рівності і майновій відокремленості учасників;

в) їх формування і здійснення базується на основі вільного волевиявлення суб'єктів.

Окремо слід згадати ще про одну особливість цивільно-правових відносин. Суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки їх учасників виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів (договорів та інших правочинів; заподіяння шкоди іншій особі тощо). Це різноманітні життєві обставини, що належать як до сфери природи (народження особи; стихійне лихо), так і до соціальної сфери життя (укладання договору, постановлення рішення суду). Вони виступають як проміжна ланка між правовою нормою і цивільно-правовими відносинами. Без юридичних фактів не встановлюються, не змінюються і не припиняються жодні цивільні правовідносини.

Отже, цивільно-правові відносини — це врегульовані нормами сучасного цивільного права особисті немайнові та майнові відносини, засновані на вільному волевиявленні майново відокремлених, юридично рівних учасників, які є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, що виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів та забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

2. Елементи та види цивільно-правових відносин

Будь-які, навіть найпростіші цивільно-правові відносини, є інтегральним правовим явищем, що складається з певних частин, У науці цивільного права такі складові частини називають елементами цивільних правовідносин. їх три: суб'єкти; об'єкт (об'єкти); зміст (суть)' правовідносин.

Суб'єкти будують відносини на підставі норм цивільного права, реалізують свої права і виконують обов'язки. Як уже зазначалося, у більшості цивільно-правових відносин кожний із суб'єктів має права і виконує обов'язки. Це означає, що в конкретних цивільно-правових відносинах, конкретна особа має право вчиняти певні дії, які називають суб'єктивним цивільним правом. Інша особа має відповідний до цього права конкретний обов'язок — суб'єктивний цивільний обов'язок. Зміст цивільних правовідносин складають суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок.

Суб'єктивне цивільне право — це засноване на цивільно-правових нормах право особи здійснювати певні дії і вимагати задоволення свого інтересу від зобов'язаної особи.

Зміст цивільно-правового обов'язку полягає в тому, що закон (договір) зобов'язує особу до певної поведінки (здійснити певні дії чи утриматися від певних дій) для задоволення інтересів уповноваженої особи.

Суб'єктивне право має свою структуру. Воно складається з трьох прав (повноважень): 1) право (повноваження) на власні дії; 2) право (повноваження) на чужі дії; 3) право (повноваження) вимагати застосування засобів примусу до зобов'язаних осіб.

Суб'єктивний цивільний обов'язок — це заснована на законі міра відповідної (щодо задоволення інтересів певної особи) поведінки зобов'язаної особи.

Суб'єктивне цивільне право (обов'язок) необхідно відрізняти від об'єктивного (цивільного та будь-якого іншого). Об'єктивне право (право в об'єктивному розумінні) — сукупність правових норм, а суб'єктивне цивільне право (обов'язок) — це право (обов'язок), що належить конкретному суб'єктові цивільних правовідносин.

Такий поділ цивільного права цілком визначений лише щодо майнових правовідносин та відносин, що виникають у сфері ін-телектуальної діяльності. Що ж до особистих немайнових прав, то при їх поділі на об'єктивні та суб'єктивні слід враховувати, що власне особа і є носієм цих конкретних прав, які невіддільні від особи.

Між об'єктивним і суб'єктивним правом існує тісний зв'язок: суб'єктивне право випливає з об'єктивного, засноване на ньому. Необхідно врахувати і те, що об'єктивне право встановлюється державою, а тому воно породжує певні відносини носіїв суб'єктивних прав і обов'язків не лише один до одного, а й до держави. Суть останніх полягає в тому, що держава визначає в об'єктивному праві (в нормах права) зміст суб'єктивних прав та обов'язків, встановлює мету здійснення суб'єктивних прав і надає можливість захистити порушені права.

Цивільно-правові відносини є досить різноманітними. Вони відрізняються між собою за структурою, суб'єктним складом, колом зобов'язаних осіб і ступенем їх конкретизації, об'єктом, підставами виникнення та іншими критеріями. Тому цивільно-правові відносини поділяють на види. Поділ цивільно-правових відносин на види має не лише теоретичне, а й важливе практичне значення. Це дає змогу осмислити їх сутність та значення в системі правових відносин, сприяє засвоєнню нормативних актів і в кінцевому результаті — правильному застосуванню цивільного законодавства в тому чи іншому випадку.

Залежно від того, який критерій покладено в основу поділу, виділяють такі види цивільно-правових відносин:

а) прості і складні;

б) майнові та особисті немайнові;

в) абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідносини;

г) активні та пасивні;

д) речові та зобов'язальні відносини.

Прості і складні правовідносини. У більшості випадків кожна особа в цивільних правовідносинах має як права, так і обов'язки. Проте існують цивільно-правові відносини, у яких одна особа (сторона) має лише право, а інша — лише обов'язок. Тому цивільно-правові відносини поділяють на прості і складні.

Простими називають правовідносини, в яких одній особі належить лише право, а іншій — лише обов'язок. Наприклад, правовідношення, що виникає на основі укладення договору позички. Позичкодавець має право лише вимагати повернення речі, а користувач лише зобов'язаний до цього і не наділений законом будь-якими іншими правами.

Складними є правовідносини, в яких обидві сторони мають як права, так і обов'язки. Таких правовідносин більшість. Наприклад, за договором купівлі-продажу майна покупець має право вимагати передачі йому проданої речі і, водночас, зобов'язаний сплатити продавцю її вартість. Продавець, у свою чергу, зобов'язаний передати річ, і, водночас, має право вимагати сплатити вартість цієї речі. Права та обов'язки сторін взаємообумовлені та складають зміст правовідносин купівлі-продажу. Аналогічне поєднання прав і обов'язків у осіб спостерігаємо в цивільно-правових відносинах, що виникають при укладанні договорів поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, найму, лізингу та ін.

Розмежування правовідносин на прості і складні інколи є досить важливим. У складних правовідносинах нерідко зустрічаються елементи, що належать до різних зобов'язань. Наприклад, при перевезенні речей на перевізника (транспортну організацію) покладено обов'язок не лише перевезти річ, а й зберегти її (зберігання без договору). Тому, при вирішенні спірних питань в кожному конкретному випадку необхідно визначитись, простим чи складним є те чи інше правовідношення, оскільки це дасть можливість вірно застосувати до нього певну правову норму.

Особисті немайнові та майнові відносини. Поділ цивільних правовідносин за характером змісту заснований на вченні про предмет цивільно-правового регулювання. Майновими є відносини між суб'єктами з приводу майна. Передусім це правовідносини власності. Однак майнові правовідносини за своїм складом неоднорідні. Є також зобов'язальні майнові правовідносини. Інші відносини, з приводу особистих немайнових благ (честь, гідність, право на ім'я та ін.) називають особистими немайновими відносинами. Досить поширеними є відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності.

Усі вони мають такі характерні особливості:

по-перше, суб'єктивні майнові права можуть передаватися, тоді як особисті немайнові права та право авторства, за загальним правилом, не можуть бути відокремленими від їх носія. Наприклад, засвідчене право авторства неможливо передати чи подарувати іншій особі. Воно не переходить до інших осіб і після смерті автора;

по-друге, у випадках порушення майнових прав інтереси уповноваженої особи можуть бути задоволені шляхом поновлення порушених прав (наприклад, суд може зобов'язати незаконного володільця повернути річ власнику); особисті немайнові права захищаються засобами немайнового характеру;

по-третє, у випадках, передбачених законом, при порушенні цих прав допускається відшкодування моральної шкоди.

Абсолютні, загальнорегулятивні та відносні правовідносини. В основу їх розмежування покладено такий критерій, як коло зобов'язаних осіб і ступінь їх конкретизації (суб'єктний склад) у правовідносинах.

Громадяни та організації, що мають суб'єктивні права, реалізують їх за рахунок власної діяльності (господарської, побутової, творчої тощо). При цьому вони безпосередньо не пов'язані з діяльністю інших суб'єктів. Але це зовсім не означає, що діяльність, наприклад власника щодо володіння і користування своїм майном, не залежить від поведінки оточуючих осіб. Кожен власник вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, але при цьому він зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. При здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (ст. 4 Закону України «Про власність»). Оточуючі власника особи не повинні перешкоджати здійсненню його прав. Тому діяльність власника у суспільстві проходить не відокремлено, а спільно з іншими громадянами та організаціями, на основі норм цивільного права, які обов'язкові до виконання кожним суб'єктом.

В абсолютних правовідносинах уповноваженій особі протистоїть необмежена кількість зобов'язаних осіб. Одна сторона (уповноважена) в таких правовідносинах визначена, а інша (зобов'язана) — невизначене коло осіб, обов'язок яких полягає в утриманні від порушення суб'єктивних прав. Наприклад, у правовідносинах власності власник виступає уповноваженою особою, а всі інші — особи, які існують одночасно з ним, є зобов'язаними по відношенню до власника. В абсолютному правовідношенні визначаються межі поведінки уповноваженої особи, її обов'язок утримуватися від дій, які б порушували права інших осіб. Таким чином, в абсолютному правовідношенні і уповноважена особа, і зобов'язані особи повинні діяти у межах встановлених правил. Порушення будь-ким із них цих правил тягне негативні наслідки для порушника.

Окрім права власності, до абсолютних цивільно-правових відносин належать: немайнові авторські і винахідницькі відносини, що пов'язані з майновими; відносини з приводу таких благ, як життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканність особистого життя.

Загальнорегулятивними називають такі відносини, які відображають зв'язок одного з одним. Кожен у таких правовідносинах на боці уповноваженої і зобов'язаної сторони. Наприклад, цивільно-правові відносини, пов'язані із здійсненням права на здоров'я, здорове довкілля. Вони виникають між усіма особами, які потрапляють у сферу дії цивільно-правових норм про охорону здоров'я.

Відносні правовідносини характеризуються тим, що у них конкретно визначені обидві сторони. Такими є зобов'язальні правовідносини. Сторони в них цілком конкретні — кредитор і боржник. У договірних зобов'язаннях сторони (особи) мають свою назву, притаманну для конкретних зобов'язальних правовідносин, наприклад: у договорі купівлі-продажу — продавець і покупець; у договорі дарування — дарувальник і обдаровуваний; у договорі комісії — комісіонер і комітент.

Отже, у відносному правовідношенні уповноваженій особі протистоїть конкретна зобов'язана особа, яка повинна здійснити на користь уповноваженої особи певні дії: передати майно у її власність, виконати певну роботу, надати відповідну послугу, сплатити визначену суму грошей тощо.

Прикладом відносного цивільного правовідношення може бути не лише цивільно-правове зобов'язання, що виникає з договору, а й таке, що виникає із факту заподіяння шкоди.

Відносне правовідношення виникає також у разі порушення прав власника, прав авторства, особистих немайнових прав, оскільки тут має місце конкретна уповноважена особа і конкретна зобов'язана особа — порушник чужих прав.

Право уповноваженої особи в абсолютному правовідношенні може бути порушене будь-ким з числа осіб, які перебувають в зоні юридичної досягненості з нею. Право уповноваженої особи у відносному правовідношенні може бути порушене тільки конкретною особою, яка бере участь в цьому правовідношенні. Так, позичкодавець може вимагати повернення боргу тільки від користувача.

Отже, право уповноваженої особи в абсолютному правовідношенні захищається від порушення будь-якою особою, а право уповноваженої особи у відносному правовідношенні — з боку конкретно визначених осіб.

Активні та пасивні цивільні правовідносини. Поділ таких правовідносин обумовлюється характером поведінки зобов'язаної сторони. Так, якщо зобов'язана сторона характеризується активною поведінкою, то суб'єктивне право вичерпується лише двома повноваженнями — правом вимоги і правом захисту порушеного суб'єктивного права (в разі виконання обов'язку). При цьому суб'єктивне право покликане забезпечити виконання обов'язку, тобто досягнення активної діяльності зобов'язаної сторони. До активних правовідносин належать зобов'язальні відносини, оскільки боржник зобов'язаний вчинити на користь уповноваженої особи (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу тощо.

В інших правовідносинах зобов'язана сторона повинна утримуватися від порушення суб'єктивного права уповноваженої сторони. Змістом суб'єктивного обов'язку у цьому випадку є пасивна поведінка зобов'язаної сторони. Такі правовідносини називають пасивними. До них належать: відносини власності, авторські і винахідницькі відносини, особисті немайнові відносини тощо.

Речові і зобов'язальні правовідносини. Поділ правовідносин на речові і зобов'язальні не слід завжди розуміти так, що в їх основі лежить наявність чи відсутність зв'язку правовідносин з речами. З речами мають зв'язок не лише речові, а й переважна більшість зобов'язальних правовідносин (наприклад, договори купівлі-продажу, майнового найму, обміну, дарування тощо). Так, за договором купівлі-продажу суб'єктивні обов'язки продавця спрямовані на передачу речі і права власності на неї покупцеві. При цьому між сторонами виникають не речові, а зобов'язальні відносини. Але поряд з діями боржника об'єктом таких відносин є речі. Тому в літературі у таких випадках дії боржника називають об'єктом першого порядку, а речі — об'єктом другого порядку.

В основі поділу правовідносин на речові і зобов'язальні покладено характер залежності задоволення інтересів уповноваженої особи (носія права) від дій інших осіб.

Якщо майновий інтерес уповноваженої особи може бути задоволений її власними діями, а всі інші особи зобов'язані лише не заважати їй, то такі правовідносини називаються речовими. Це правовідносини власності, відносини щодо володіння і користування майном.

Якщо ж для задоволення інтересу уповноваженої особи необхідні активні дії конкретних зобов'язаних осіб, то такі правовідносини називаються зобов'язальними.

Отже, речові права реалізуються безпосередньо уповноваженою особою, а реалізація зобов'язальних правовідносин завжди пов'язана з виконанням обов'язку конкретною зобов'язаною особою (боржником).

Окрім зазначених видів цивільно-правових відносин, в юридичній літературі не безпідставно виділяють ще й регулятивні та охоронні відносини'.

Регулятивні відносини — це правовідносини, через які здійснюється регулювання нормальних економічних (власності, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин у суспільстві. Вони виникають із договорів, односторонніх угод і засвідчують правомірну діяльність фізичних та юридичних осіб.

Охоронними називають правовідносини, які виникають між порушником цивільно-правових норм і потерпілим. Вони виникають із правопорушень, тобто порушень правових норм, суб'єктивних прав і заподіяння шкоди потерпілим. Охоронні відносини є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища'.

Будь-які цивільно-правові відносини можна охарактеризувати з урахуванням їх видів, які існують у цивільному праві. Комплексний підхід при характеристиці тих чи інших конкретних цивільно-правових відносин, у кожному окремому випадку, дозволяє сформулювати модель їх видової характеристики. Наприклад, цивільно-правові відносини, що виникають на основі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу є складними, майновими, відносними, активними, зобов'язальними та регулятивними.

Висновки

Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР фактами, які породжували цивільні правовідносини (цивільні права та обов'язки) були:

— угоди, передбачені законом, а також угоди, хоч і не передбачені законом, але такі, що йому не суперечать;

— адміністративні акти;

— відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, створення творів науки, літератури, мистецтва;

— заподіяння шкоди іншій особі, а також набуття або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;

— події, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Стаття 11 ЦК України серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків називає:

а) договори та інші правочини;

б) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

в) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

г) інші юридичні факти.

Список використаної літератури

1. Панченко М. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Микола Панченко,. — К.: Знання , 2005. – 583 с.

2. Силенко Л. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Людмила Михайлівна Силенко. — К.: Алерта. – 2004. — Ч. 1. — 2004. — 327 с.

3. Харитонов Є. Цивільне право України: Підручник/ Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. — 2-ге вид. пере-роб. і доп.. — К.: Істина, 2007. — 815 с.

4. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Ю. В. Білоусов, С. В. Лозінська, С. Д. Русу та ін.; За ред. Р. О. Стефанчука; М-во освіти і науки України. — К.: Прецедент, 2005. — 448 с.

5. Цивільне право України. Загальна частина: Підручник/ Віктор Співак,; Ред. І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка. — К.: КНТ, 2006. — 477 с.