Останніми роками, насамперед завдяки зусиллям певного кола політиків, юристів, інших наших співвітчизників питання захисту прав людини в Україні набуло загальносуспільного масштабу і політичного значення.

З 1991 р. в законах, які приймаються українським парламетом, вперше з’явилися наповненні конкретним змістом норми, спрямовані на захист прав людини від чиновницького свавілля. 31 жовтня 1995 р. Верховна Рада України внесла зміни до Цивільного процесуального кодексу України, значення яких важко переоцінити: громадяни отримали право оскаржувати в суді не тільки одноособові дії службових осіб (як це було раніше), а також прийняті ними рішення та бездіяльність органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, керівних органів установ, організацій, підприємств і їх об’єднань незалежно від форми власності, керівних органів об’єднань громадян.

В Україні розгорнули свою діяльність кілька десятків громадських організацій, метою яких є захист прав людини: Український центр людини, Всеукраїнський комітет охорони прав людини, Українська асоціація “Міжнародна амністія”, Українська секція міжнародного товариства прав людини, Українсько- американське бюро захисту людини та ін.

9 листопада 1995 р. у м. Страсбурзі від імені України було підписано Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини та п’ять протоколів до неї, а 17 липня 1997 р. Верховна Рада України ратифікувала їх. Указом Президента України № 615/98 від 11 червня 1998 р. затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, одним із напрямів якої є зближення законодавства України із сучасною європейською системою права , стержнем якої є забезпечення добробуту людини. На жаль , з грудня 1993 року в Україні не виконується вимога пункту 8 ст. 7 Закону України “Про міжнародні договори України”, відповідно до якої під час ратифікації міжнародних договорів Верховна Рада України має водночас розглядати питання про внесення змін і доповнень до чинних законів України. Адже за своїм значенням це положення перевищує і вказану Стратегію. У 1998 р. Міністерством юстиції України підготовлено та передано на розгляд Верховної Ради України Концепцію державної правової політики захисту прав людини.

Права і свободи людини — це гарантовані демократичним суспільством можливості для кожного індивідуум на гідній рівень життя, ефективну соціальну систему охорони від свавілля держави у відповідності з встановленими міжнародними та національними стандартами і процедурами.

Для реалізації прав і свобод людини у міжнародному контексті необхідно мати налагоджений соціально-правовий механізм забезпечення прав і свобод людини — систему засобів і чинників, що забезпечують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, які є похідними від її гідності. Поняттям «соціально-правовий механізм забезпечення прав людини» підкреслюється, що правовий механізм — частина соціального і діє з ним у єдності.

Завдання механізму соціально-юридичного забезпечення прав людини — охорона, захист, відновлення порушених прав, а також формування загальної і правової культури населення.

Основні види механізму соціально-правового забезпечення прав і свобод людини:

• механізм реалізації;
• механізм охорони;
• механізм захисту.

Механізм реалізації прав людини включає заходи, спроможні створити умови для реалізації прав і свобод людини.

Механізм охорони прав людини включає заходи з профілактики правопорушень для утвердження правомірної поведінки особи.

Механізм захисту прав людини включає заходи, що призводять до відновлення порушених прав неправомірними діями і відповідальності особи, яка вчинила ці правопорушення.

Механізм забезпечення прав і свобод людини — це структурно- взаємопов’язана сукупність правових та організаційних засобів, що реалізуються міжнародними суб’єктами і спрямовані на регулювання суспільних відносин у сфері забезпечення прав людини. До елементів структури механізму міжнародного забезпечення прав людини відносяться: 1) суб’єкти; 2) об’єкт; 3) правові засоби; 4) гарантії механізму забезпечення прав людини.

Суб’єктами механізму забезпечення прав людини є суб’єкти міжнародного права, які створюють певну систему щодо діяльності в цій сфері.

Об’єктом механізму забезпечення прав людини є їх права і свободи, які закріплені та визнані міжнародно-правовими актами.

До засобів забезпечення прав громадян відносять:

1. Конституційний контроль. Йому відводять значну роль в механізмі забезпечення прав і свобод людини, оскільки основна мета такого роду діяльності — недопущення порушень положень Конституції та міжнародних документів про права і свободи людини та громадянина законодавчими, виконавчими і судовими органами. У світовій конституційній практиці такий контроль здійснюється в двох формах: в формі звичайної процедури контролю за конституційністю нормативних актів і у вигляді спеціальних процедур забезпечення прав і свобод, які, на жаль, законодавством України не передбачені.

Форма конституційного контролю має певну систему органів, які здійснюють нагляд за дотриманням прав і свобод громадян України за кордоном, однак, безумовно, основоположну роль в цій діяльності грають Конституційний Суд України та порівняно молодий інститут омбудсмена, введений з прийняттям Конституції України в 1996 році.

Державна охорона прав людини забезпечується за допомогою інституту омбудсманів (народних захисників), які діють, як правило, при парламентах і органах місцевого самоврядування і розглядають скарги громадян щодо порушення їх прав з боку державних органів. У Колумбії, наприклад, омбудсман діє під керівництвом Г енерального прокурора.

Коло повноважень омбудсмана у різних країнах не є однаковим. В Іспанії він, крім захисту прав і свобод людини, здійснює нагляд за діяльністю адміністративних органів, у Франції — оцінює застосування законів з точки зору справедливості, а в Намібії ще й розслідує скарги про надмірне використання природних ресурсів. У цілому інститут омбудсманів — це позаюрисдикційний контроль за тим, чи не порушує адміністративна (або будь-яка інша) практика права людини.

У більшості країн будь-який громадянин може безпосередньо звернутися до омбудсмана. У Франції таке звертання є можливим через свого депутата або сенатора. Омбудсман діє не лише за скаргами громадян, але й за власною ініціативою.

В Україні відповідно до Конституції парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини здійснюють Уповноважений Верховної Радою з прав людини і його представники на місцях. Уповноважений Верховної Ради з прав людини є інститутом позасудового захисту прав і свобод людини.

Коло повноважень Уповноваженого з прав людини поширюється на усі випадки порушень громадянських прав і свобод органами виконавчої влади. Він може зажадати порушення адміністративного провадження стосовно державних службовців, які порушили конституційні права і свободи громадян, має право також перевіряти додержання цих прав в установах пенітенціарної системи (системи установ, у яких відбувають покарання засуджені — тюрми, колонії та ін.), в армії, в установах Міністерства внутрішніх справ.

2. Судовий захист. Є основною гарантією забезпечення прав і свобод людини, здійснюваною завдяки конституційному, цивільному, адміністративному і карному судочинству. В Україні, відповідно до Конституції, судовий захист прав і свобод покладений на систему судів загальної юрисдикції і спеціалізовані суди (ст. 125 Конституції України), а також на Конституційний Суд України (ст. 42 Закону “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року). Крім цього, існує міжнародна система судового захисту прав і свобод особистості.
3. Адміністративно-правові гарантії забезпечення прав і свобод людини. Визначаються передусім законами, що видаються відповідно до Конституції, встановлюють повноваження органів виконавчої влади в конкретних сферах управління та визначають в цих сферах взаємовідносини органів влади з інститутами управління іноземних країн, обов’язки відповідних органів і форми захисту громадян від неправомірних дій посадових осіб.

Адміністративно-правові гарантії прав і свобод людини та громадянина можна поділити на три види: контрольно-наглядові, організаційно-процедурні та юрисдикційні. Контрольно-наглядовими гарантіями нині є здійснення зовнішнього і внутрішнього контролю за діяльністю органів виконавчої влади, урядовими органами державного управління та органами місцевого самоврядування, службовцями, що працюють в цих органах.

До організаційно-процедурних гарантій відноситься наявність в правовій державі правових механізмів процедур управлінських послуг з метою надання можливостей скористатися фізичній особі своїм правом.

Зміст адміністративно-юрисдикційних гарантій полягає в забезпеченні державою можливостей оскарження незаконних дій її органів та органів місцевого самоврядування до адміністративного суду та можливість захисту свого права в цьому органі шляхом розгляду відповідної справи на принципах законності, об’єктивності, матеріальної істини тощо.

4. Прокурорський наглядза дотриманням законів органами виконавчої влади, забезпеченням ними прав і свобод громадян. Потрібно відзначити гнучкий механізм прокурорського контролю, який передбачає різні види впливу на державні органи.
5. Форми індивідуального захистугромадянами прав і свобод (зовнішні форми). Мова йде насамперед про положення Конституції України, інших країн світу та всесвітньо визнані правозахисні документи, що надають кожному право будь-яким не забороненим законом способом захищати свої права і свободи від порушень і протиправного посягання.
6. Міжнародний захист прав людини. Потрібно розглядати через призму діяльності системи міжнародних (утворених державою) органів і організацій, які функціонують з метою здійснення міжнародних стандартів прав і свобод людини або їх відновлення у разі порушень. Такого роду діяльність проходить за певними правилами, що іменуються процедурами, та визначають як слід діяти у разі таких порушень, хто може звертатися за захистом (людина, група осіб, уряд тощо).

Права людини регулюються як внутрішньодержавним, так і міжнародним правом. Стаття 55. Конституції України говорить:

«Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів європейських і міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна». Міжнародний захист прав людини набуває, особливо останнім часом, великого значення.

Організаційна структура європейської системи захисту прав людини:

1. Європейська комісія з прав людини (складається з 43 чоловік, що обираються строком на 3 роки).
2. Європейський суд з прав людини — єдиний юрисдикційний орган, який працює на постійній основі — всього 39 суддів (у його складі діє Велика палата — 17 суддів, що займається питаннями внутрішньо судової апеляції);
3. Комітет міністрів Ради Європи — функції обмежуються лише наглядом за виконанням остаточних постанов Європейського суду.

Усі вони є суб’єктами формування європейського права як органічного «сплаву» англо-американського і континентального типів правових систем. Їх статутна форма (Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини. Статути Комісії та Суду, Процедурні правила роботи Комісії та Суду) має прецедентний зміст.

Гарантії механізму забезпечення прав громадян України обумовлюють діяльність органів державної влади в цій сфері, яка визначена національними та міжнародними правовими актами. Систему гарантій складають економічні, політичні, духовно-ідеологічні, організаційні, міжнародно-правові гарантії, які дозволяють створювати умови щодо захисту, охорони, відновлення порушених прав громадян України.

До економічних гарантій відносять: засоби виробництва; економічний лад суспільства, який повинен забезпечувати неухильне зростання продуктивних сил на основі визнання і захисту різних форм власності на засоби виробництва; соціально- орієнтована ринкова економіка. Крім цього, це рівність форм власності, свобода зайняття підприємницькою діяльністю, високий рівень продуктивності праці та економічного розвитку суспільства, що дає змогу забезпечити добробут, гідний рівень життя та соціальний захист членів суспільства, перебороти такі негативні явища, як бідність, безробіття, низьку оплату праці тощо.

Політичні гарантії виражені у владі народу, яку він здійснює безпосередньо і через органи державної влади і органи місцевого самоврядування; правах народу на свободу об’єднання в політичні партії і громадські організації, участь в управлінні державними справами, в референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і органів місцевого самоврядування тощо.

Духовно-ідеологічні гарантії — це, передусім, забезпечення вільного і всебічного розвитку особистості, сприяння консолідації і розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, мови, а також розвитку етнічної, культурної, релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Як духовну гарантію прав і свобод людини слід розглядати панування у свідомості людей і суспільства уявлень відносно того, що саме людина є в цивілізованому суспільстві найвищою соціальною цінністю, первинним носієм юридичних потреб та інтересів, головним суб’єктом права. Невід’ємним компонентом таких гарантій виступає повага до права як до необхідного і важливого засобу регулювання соціальних відносин у сучасному суспільстві, законності як справедливому режиму відносин між людиною та державою.

Організаційні гарантії трактуються як систематична організаторська діяльність держави і всіх її органів, посадових осіб, громадських організацій з утворення сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами і свободами.

Міжнародно-правовою гарантією прав і свобод людини та громадянина є право кожного після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.