referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Поняття ризику у бізнесі та їх класифікація

1. Поняття ризику у бізнесі та їх класифікація

Ризик — поняття неоднозначне. Навіть визначення економічного ризику залишає достатньо широкі межі для розуміння того, що таке ризик. Тому для відокремлення конкретних ризиків необхідно класифікувати їх за різними критеріями. В основі розробки ефективних критеріїв можуть лежати структурні характеристики ризику, інформаційне забезпечення та особливості вимірювання ризиків. Вибір критеріїв залежить від цілей та особливостей аналізу ризиків. Вдала класифікація може суттєво спростити розуміння джерел виникнення економічного збитку та методів його мінімізації.

Розглянемо критерії класифікації за характеристикою загрози. Характеристика ступеня загрози, пов’язаної з ризиком, тобто тип об’єкта, природа збитку та специфіка негативних наслідків, визначає суттєві особливості досліджуваного ризику. Вказані фактори зумовлюють те, з чим, власне, має справу менеджер під час аналізу ризиків, тобто особливості самого об’єкта управління.

Класифікація за об’єктом дає змогу виокремити ризики, пов’язані:

  • з власністю та/або майном, включаючи, якщо необхідно, додаткове виділення видів майна (нерухоме, рухоме, нематеріальні активи). Зазначимо, що ризики, характерні для будівель, у цілому відмінні від ризиків, яким підвладні автомобіль та авторські права;
  • доходами, включаючи потенційні проблеми при їх виникненні в бізнесі або при їх розподілі, наприклад під час вирішення питань спадщини;
  • персоналом, наприклад, ризики, пов’язані з ключовими співробітниками та іншим персоналом;
  • відповідальністю, що виникає у зв’язку з не передбачуваною подією стосовно осіб, які на момент оцінки ризику ще невідомі. До них, зокрема, відносять ризики, пов’язані з професійною відповідальністю, та ризики, пов’язані з навколишнім середовищем.

Відповідь на питання про причину (природу) збитку, заподіяного об’єкту, визначає характер та механізм виникнення відповідного збитку, що досить важливо для аналізу будь-якого ризику. За цим критерієм можна виділити такі їх види:

Природні ризики, пов’язані зі стихійними лихами та природними катастрофами (повенями, землетрусами, кліматичними катаклізмами).

  • Технічні ризики, викликані наслідками функціонування техніко-технологічних систем та/або їх порушеннями (пожежі, зміна технології, погіршення якості та продуктивності виробництва, специфічні ризики технології, помилки в проектно-кошторисній документації).
  • Ризики, пов’язані з людським фактором, включаючи ризики, пов’язані безпосередньо з персоналом (смерть, недієздатність, вихід на пенсію, звільнення), та ризики, пов’язані з діями персоналу (аварії, помилки персоналу).
  • Ризики, пов’язані з економічною активністю, тобто з веденням бізнесу (виробничі, транспортні, торгові, фінансові) та результатами економічних процесів (ризики, зумовлені економічними змінами або посиленням конкуренції, валютні, інфляційні).
  • Політичні ризики, тобто ризики економічної політики (ризики, що стосуються оподаткування, державного регулювання, зміни нормативних актів, судових прецедентів, що впливають на економічну практику).
  • Соціальні ризики, під якими розуміють ризики виникнення таких негативних соціальних явищ, як злочинність, порушення безпеки об’єктів, несприятливі соціальні зовнішні об’єкти та ін.

Дуже важливо враховувати, наскільки типовим є ризик, що розглядається, для певного об’єкта та/або ситуації. За цим критерієм можна виділити:

— фундаментальний ризик, тобто регулярний ризик, що притаманний певному об’єкту та/або ситуації, а також ґрунтується на природних або соціальних закономірностях (зокрема, ризики автомобільних аварій або втрата посівів через град);

— спорадичний ризик, тобто нерегулярний ризик, викликаний виключно рідкими явищами та форс-мажорними обставинами, що реалізується з дуже низькою ймовірністю (наприклад, руйнування власності внаслідок падіння метеорита).

Схильність до ризику є важливою характеристикою загрози, під яку підпадає досліджуваний об’єкт або процес. Тут можна використовувати критерії класифікації за характеристикою схильності до ризику. Кожна з них буде сприяти виявленню особливостей боротьби з наявними негативними наслідками.

Класифікація ризиків за специфікою результатів є основною для вибору сприятливого методу боротьби з ризиком. Залежно від складу результатів варіантів можливої реалізації ризику розрізняють:

  • чистий ризик, за якого всі результати, крім збереження поточної ситуації, пов’язані з негативними наслідками (наприклад, пожежа або пограбування);
  • спекулятивний ризик, тобто ризик, результати якого пов’язані як з негативними наслідками («програш»), так і з позитивними («виграш»). Класичний приклад — ризики гри на біржі.

Залежно від того, на кого поширюються та впливають негативні наслідки небажаного явища, хто може постраждати від реалізації ризику, можна виділити односторонні, двосторонні та багатосторонні ризики.

Класифікація ризиків за місцем їх виникнення передбачає виокремлення таких ризиків:

  • внутрішніх, які пов’язані з організацією роботи досліджуваної фірми або діяльністю досліджуваної особи (поломка обладнання, відсутність на складі магазину відповідних товарів);
  • зовнішніх, які визначаються зовнішніми обставинами (поява у конкурентів більш ефективної технології, погіршення екологічної обстановки).

Згідно з критерієм ступеня залежності збитку від вихідної події можна виділити первинні ризики, які безпосередньо пов’язані з несприятливим вихідним явищем, і вторинні ризики, зумовлені наслідками несприятливого вихідного явища. Прикладом такого вихідного явища може бути землетрус: руйнування власності (зокрема греблі) відповідатиме первинному ризику, а наслідки повені, викликаної руйнуванням греблі — вторинному.

2. Характеристика і класифікація виробничих ризиків

Виробничі ризики — ризики, що зв’язані зі збитком від зупинки виробництва унаслідок впливу різних факторів і, насамперед, із втратою чи пошкодженням основних і оборотних фондів (устаткування, сировина, транспорт і т.п.), а також ризики, що зв’язані з впровадженням у виробництво нової техніки і технології.

Торгові ризики представляють собою ризики, які зв’язані зі збитком по перчині затримки платежів, відмовлення від платежу в період транспортування товару, непостачання товару тощо.

Окремо варто виділити транспортний ризик. В даний час транспортні ризики класифікуються в залежності від ступеню відповідальності в чотири групи: Е, F, З, D.

Група Е включає ситуацію, коли постачальник (продавець) тримає товар на власних складах (Ех Works). Ризик приймає на себе постачальник до моменту прийняття товару покупцем. Ризик транспортування від приміщення продавця до кінцевого пункту вже приймається покупцем.

Група F містить три конкретні ситуації передачі відповідальності і ризиків:

  • FCA означає, що ризик і відповідальність продавця переносяться на покупця в момент передачі товару в домовленому місці;
  • FAS означає, що відповідальність ризику за товар переходять від постачальника до покупця у визначеному договором порту;
  • FOB означає, що продавець знімає із себе відповідальність після відвантаження товару.

Група З включає ситуації, коли експортер, продавець укладають з покупцем договір на транспортування, але не приймають на себе ніякого ризику. Це такі конкретні ситуації:

  • CFK — продавець оплачує вартість транспортування до місця перебування, але ризик і відповідальність за схоронність товару і додаткові витрати бере на себе покупець;
  • СІ — крім обов’язків, як у випадку СРК, продавець забезпечує й оплачує страховку ризиків під час транспортування;
  • СРТ — продавець і покупець поділяють між собою ризики й відповідальність. У визначений момент (якийсь проміжний пункт транспортування) ризики цілком переходять від продавця до покупця;
  • СІР — ризики переходять від продавця до покупця у визначеному проміжному пункті транспортування, але, крім того, продавець забезпечує й оплачує вартість страховки товару.

Остання група термінів — В означає, що всі, транспортні ризики лягають на продавця. До цієї групи відносяться наступні конкретні ситуації:

  • DA — продавець приймає на себе ризики до певного державного кордону, а далі ризики приймає на себе покупець;
  • DE — передача ризиків продавцем покупцю проходить на борті судна;
  • DE — передача ризиків відбувається в момент перебування товару в порт.

Виробничий ризик — це ймовірність збитків чи додаткових витрат, які зв’язані з перебоями чи зупинкою виробничих процесів, порушенням технології виконання операцій, низькою якістю сировини чи роботи персоналу і т.п.

До основних причин виробничого ризику відносяться:

  • зниження намічених обсягів виробництва і реалізації продукції внаслідок зниження продуктивності праці, простою обладнання, втрат робочого часу, відсутності необхідної кількості вихідних матеріалів, підвищеного відсотка браку виробленої продукції;
  • зниження цін, за якими планувалося реалізовувати продукцію (послугу) у зв’язку з її недостатньою якістю, несприятливим змінами ринкової кон’юнктури, підвищенням попиту;
  • збільшення матеріальних витрат через перевитрату матеріалів, сировини, палива, енергії, а також за рахунок збільшення транспортних витрат, торгових витрат, накладних і інших додаткових витрат;
  • ріст фонду оплати праці за рахунок перевищення наміченої чисельності або виплат більш високого, ніж заплановано, рівня заробітної плати окремим робітникам;
  • збільшення податкових платежів й інших відрахувань підприємства;
  • низька дисципліна постачань, перебої з паливом і електроенергією;
  • фізичний і моральний знос устаткування.

3. Відсоткові ризики

Відсоткові ризики як окремий різновид фінансово-кредитних і фінансово-інвестиційних ризиків зумовлені небезпекою виникнення збитку у комерційних банків, кредитних установ, інвестиційних компаній внаслідок перевищення відсоткових ставок, які сплачуються за позикові кошти, над ставками наданих кредитів.

До процентних ризиків відносять також ризики збитку, які можуть понести інвестори у зв’язку зі зміненням розмірів дивідендів за акціями, відсоткових ставок на ринку облігацій, сертифікатів та інших цінних паперів.

Розмір відсоткової ставки залежить від наступних взаємопов’язаних факторів:

  • облікової ставки центрального банку;
  • рівня інфляції;
  • термінів кредитування;
  • ціни банківських ресурсів;
  • ризику;
  • розміру позики;
  • попиту на банківські позики;
  • якості застави;
  • витрат на оформлення позики і контроль;
  • ставки банку-конкуренту;
  • характеру відношень між банком і клієнтом;
  • норми прибутку від інших активних операцій.

Базовою відсотковою ставкою за кредитами комерційних банків є облікова ставка центрального банку (НБУ), за якою він рефінансує комерційні банки. Базова облікова ставка може бути вище або нижче по відношенню до облікової ставки. Якщо комерційний банк має дешеві ресурси (у порівнянні з обліковою ставкою), то банк має право встановлювати відсоткову ставку за своїми позиками нижче, ніж облікова ставка центрального банку. Облікова ставка центрального банку залежить від його грошово-кредитної політики, відсоткових ставок на міжнародному ринку позикових капіталів, стану платіжного балансу країни і курсу національної валюти.

Грошово-кредитна політика центрального банку може орієнтуватися на експансію (розширення) або на рестрикцію (обмеження кредиту). У першому випадку центральний банк зменшує відсоткову ставку, а у другому – підвищує.

Коливання норми відсотків на міжнародному ринку позикових капіталів зумовлюють змінення облікової ставки центрального банку країни. Якщо в країні формується пасивний платіжний баланс, і уряд намагається утримати курс національної валюти на певному рівні, центральний банк підвищує розмір облікової ставки для стимулювання залучення іноземного капіталу.

Рівень інфляції впливає на облікову ставку центрального банку і відповідно на ставки відсотку за позиками комерційних банків, центральний банк встановлює позитивну облікову ставку (тобто з урахуванням рівня інфляції), однак комерційні банки враховують інфляційний фактор. Оскільки відсоткова ставка центрального банку змінюється не часто, у періоді між змінами комерційні банки примушені враховувати рівень інфляції.

Термін кредитування прямо пропорційно впливає на розмір відсоткової ставки за позиками банку. Чим триваліший термін користування, тим більш дорогим для позичальника буде кредит. Така залежність обумовлена двома причинами:

  • при тривалому терміні позики зростає ризик збитку від неповернення боргу і забезпечення позикових коштів у зв’язку з неминучою інфляцією;
  • довгострокові вкладення, як правило, забезпечують відносно більш високу віддачу.

Ціна банківських ресурсів прямо пропорційно впливає на рівень відсоткової ставки за кредитом, яку формує депозитний відсоток і інші види сплати за придбані кредитні ресурси. Подорожчання ресурсів банків зумовлює і рівень підвищення кредитного відсотку.

Ризик є невід’ємним атрибутом кредитування. Рівень кредитного і відсоткового ризиків залежить від виду позики і умов виплати відсотків. Найбільш ризикованими є незабезпечені позики. Ступінь ризику забезпечених кредитів у найбільшому ступені залежить від повноти і якості застави. З ростом кредитного ризику для банку збільшується імовірність неповернення боргу і несплати відсотків за ним. Тому ризикові позики видають під більш високий відсоток.

Список використаної літератури

  1. Бурий К.П. Економічна сутність фінансових ризиків / // Науковий вісник Національного університету біоресурсів  і природокористування України. Серія: Економіка, аграрний менеджмент, бізнес. – 2011. — Вип. 168, ч.1.
  2. Войтенко О.М. Актуальні питання сучасного розвитку міжнародного ринку фінансових послуг // Економічний простір. – 2011. – №46. – с. 5-13
  3. Ілляшенко С.М. Економічний ризик: Навч. посіб. 2-ге вид., доп. перероб. — К.: Центр навчальної літератури, 2014.
  4. Лук’янова В.В., Головач Т.В. Економічний ризик: Навч. посіб. — К.: Академ-видав., 2010.
  5. Простебі Л. І. Особливості сучасного розвитку глобального фінансового ринку як середовища поширення економічних коливань // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Серія: Міжнародні відносини. – 2010. — №26. – с. 153-159