Поняття про етикет

Вступ.

1. Історія виникнення розвитку етикету.

2. Види етикету.

3. Особливості етикету ділових взаємин.

4. Роль етикету у створенні іміджу.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Норми етикету, на відміну від норм моралі є умовними, вони носять ніби характер неписаної угоди про те, що в поводженні людей є загальноприйнятим, а що ні. Кожна культурна людина повинна не тільки знати і дотримуватися основних норм етикету, але і розуміти необхідність визначених правил і взаємин. Манери багато в чому відбивають внутрішню культуру людини, його моральні й інтелектуальні якості. Уміння правильне поводитися в суспільстві має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактів, сприяє досягненню взаєморозуміння, створює гарні, стійкі взаємини.

Сучасний етикет регламентує поводження людей у побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різного роду офіційних заходах — прийомах, церемоніях, переговорах.

Отже, етикет — дуже велика і важлива частина загальнолюдської культури, моральності моралі, виробленої протягом багатьох століть життя всіма народами відповідно до їхніх представлень про добро, справедливість, людяність — в області моральної культури і про красу, порядок, благоустрій, побутовій доцільності — в області культури матеріальної.

У питаннях загальногромадянського етикету не мале місце займає етикет ділового спілкування, а зокрема – етика прийому відвідувачів і підлеглих і бесіда з ними. Ділова етика складає не тільки репутацію самого керівника, але і репутацію фірми в очах ділових партнерів і потенційних клієнтів.

1. Історія виникнення розвитку етикету

Великий тлумачний словник сучасної української мови" подає таке визначення етикету: "Установлені норми поведінки і правила ввічливості в якому-небудь товаристві".

Слово "етикет" дуже схоже на слово "етикетка". Що між ними спільного? Вважається, що слово "етикет" французького походження і має два значення: "ярлик" ("етикетка") і "церемоніал". Хоча, насправді, і до французів це слово прийшло з голландської мови, де воно спочатку означало кілочок, до якого прив'язували папірець з назвою товару, а пізніше — папірець з написом-етикеткою, яку ви і сьогодні бачите щодня на всіх товарах. На основі значення "напис" розвинулось більш вузьке значення — "церемоніал", тобто, правила поведінки. Їх багато, і у різних народів вони неоднакові. Слово "етикет" прижилось у багатьох мовах. Але в українській мові є свої слова-синоніми до цього слова, а саме: ґречність, чемність, норми поведінки. Перші згадки про ґречність сягають тисячолітніх глибин людської історії. У літературних текстах стародавнього Шумеру (сучасна територія Іраку та Ірану) було викладено перші моральні принципи, які, на думку шумерів, були надані людям богами. У правилах поведінки різних народів відображаються різні умови їхнього життя. Ось деякі приклади. З часів стародавнього Риму до нас прийшов звичай гостинності. У стародавньому Єгипті для міжнародних переговорів вперше почали призначати спеціальних людей — послів, а самі переговори проводилися в урочистій обстановці. До речі, в Єгипті вперше з'явився звичай замикати двері на ключ. Але тільки з того боку, де був замок. У стародавній Греції посли носили при собі спеціальні жезли Гермеса, до того ж, їм вручали інструкції з поведінки, що мали назву "дипломах". В античній Греції навчились відмикати замки, а ключі тоді були більше метра довжиною, і носили їх через плече. І здаля було видно, що йде людина, яка нікому не довіряє. У цій же країні біднякові жити за рахунок багатія не вважалось ганебним. Бідняк був у багатія на побігеньках, розважав його, а за це багатій давав йому харчі. Грецькою мовою слово "дармоїд" звучало так: "парасит", а згодом воно перетворилося у "паразит". Жителі скандинавських країн першими ввели до правил ґречної поведінки звичай надавати почесні місця жінкам і найбільш шанованим гостям. У стародавньому скандинавському епосі "Едда" детально розповідається про поведінку за обіднім столом, а правила проголошення тостів у цього народу були розроблені до дрібниць. За порушення етикету призначались штрафи. Перший посібник з ґречності було створено 1204 року іспанцем Педро Альфонсо і називався він "Дисципліна клерикаліс". У ньому викладалися правила поведінки за столом, прийому гостей, проведення бесіди[2, c. 24-25].

В Україні перші писемні правила поведінки було викладено у "Поученнях дітям…" великим київським князем Володимиром Мономахом. Він писав: "У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться… Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню… Лжі бережіться… А куди підете і де станете, напоїте, нагодуйте, краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас прийде. Недужого одвідайте, за мрецем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте". В Росії у ХVІІ столітті з'явилася книжка "Юності чесне зеркало…", у якій подавались настанови молоді про поведінку в гостях, на службі, за столом. У ХIV-XVII століттях при дворах європейських правителів було запроваджено посади церемоніймейстерів, які мали знати всі правила придворного етикету — від зачісок до застібок на взутті та прийому гостей.

А пам'ятаєш вислів: "розводити китайські церемонії"? Таких церемоній у стародавньому Китаї було близько 30 тисяч. Звичайно, їх роками вивчали тільки заможні люди, бо бідняки не могли гаяти час на їх засвоєння та дотримування. Так, колись при зустрічі китайці тиснули руки самі собі. А у більшості країн прийнято тиснути руки один одному. У південних країнах, де руки у людей вологі від поту, такі жести не популярні. Натомість, в африканських народів при зустрічах прийнято дарувати один одному гарбуза. Калмики, вітаючись у колишні часи, від щирого серця терлись носами. Лапландці, виявляючи повагу та шанобливість, крутили язиками на всі боки. Японців з дитинства привчають посміхатись, щоб нікому не псувати настрою своїм "кислим виглядом". Тому на обличчі японця завжди посмішка, і коли він пригнічений, і коли йому соромно чи боляче. Сьогодні в багатьох народів видобувати рештки їжі із зубів при людях вважається непристойним. Але не в Німеччині, де часто-густо можна побачити таку картину: ошатно одягнені люди після їжі "приводять у порядок" свої зуби за допомогою зубочистки, і ніхто їх за це не засуджує. Або американці, які полюбляють сидіти, поклавши ноги на стіл. І це нікого не дивує, бо так допускається за їхніми правилами поведінки. Або ось які недоречності спостерігались колись у народів Кавказу. Одна і та ж людина могла з радістю приймати гостей у себе вдома, а потім пограбувати їх у дорозі[7, c. 52-54].

Етикет — це насамперед норми відносин, негласні стандарти спілкування, прийняті людьми. Ці правила можуть різнитися в різних народів і національностей. Наприклад, у Росії плюнути в кого-небудь — вищий ступінь неповаги й навіть презирства, в Індії ж плювок лікаря на пацієнта — це вчинок, що показує, що лікар розташований до свого пацієнта.

Увічливість є однієї з основ етикету. Культурна людина не допускає у своїй мові грубих, нецензурних виражень, стилістично неписьменних висловлень, завжди користується "чарівними" словами "здрастуйте", "ласкаво просимо", "будьте люб'язні" і т.д.

Важливим аспектом є вміння цікаве й зрозуміло виражати свої думки співрозмовникові. З такою людиною приємно спілкуватися, його критика сприймається не як повчання, а як добра рада.

Існує кілька видів етикету: діловий, придворний, столовий, військовий, мережний і інші. Всі вони містять у собі цілі області й зводи правил, які потрібно знати, якщо Ви хочете бути культурною людиною.

Знання етикету дозволяє будь-якій людині зробити приємне враження на навколишніх його людей. Етикет — це не просто умовність, це одна з необхідних тридцятимільйонні життя будь-якої уважної й вихованої людини.

Проявляйте елементарний інтерес і полегкість до різним чужого для вас культурам, будьте лояльні до їхнього мистецтва й самовираження, адже куди б ви не направлялися, правила етикету скрізь будуть вам допомагати.

Зараз, як ми знаємо, важливість знань етикетних норм помітно знижується, тому що наше життя помітно прогресує, але навіть зараз не варто забувати хоча б про самі елементарні правила або просто надходь із іншими людьми так, як би тобі хотілося, щоб вони надходили з тобою.

Етикет сучасного суспільства — це, головним чином, форма стосунків людей у повсякденному житті. Це своєрідний вид угоди між людьми про те, що прийняте і є правильним у стосунках у конкретно-історичному суспільстві. Його виконання сприяє нормалізації людських стосунків[6, c. 39-40].

2. Види етикету

Розрізняють кілька видів етикету, основними з який є:

· придворний етикет — строго регламентований порядок і форми обходження, установлені при дворах монархів;

· дипломатичний етикет — правила поведінки дипломатів і інших офіційних осіб при контактах один з одним на різних дипломатичних прийомах, візитах, переговорах;

· військовий етикет — звід загальноприйнятих в армії правил, норм і манер поводження військовослужбовців у всіх сферах їхньої діяльності;

· загальногромадянський етикет — сукупність правил, традицій і умовностей, дотримуваних громадянами при спілкуванні один з одним.

Більшість правил дипломатичного, військового і загальногромадянського етикету тією чи іншою мірою збігаються. Відмінність між ними полягає в тому, що дотриманню правил етикету дипломатами надається більше значення, оскільки відступ від них чи порушення цих правил може завдати шкоди престижу чи країни її офіційним представникам і привести до ускладнень у взаєминах держав.

В міру змін умов життя людства, росту утворень і культури одні правила поведінки змінюються іншими. Те, що раніш вважалося непристойним, ставати загальноприйнятим, і навпаки. Але вимоги етикету не є абсолютними: дотримання їх залежить від місця, часу й обставин. Поводження, неприпустиме в одному місці і за одних обставин, може бути доречним в іншім місці і за інших обставин[1, c. 28-29].

Сучасний вітчизняний службовий етикет має інтернаціональні ознаки, тому що його основи фактично були закладені в 1720 році "Генеральним регламентом" Петра I, у якому були запозичені зарубіжні ідеї.

Діловий етикет містить у собі дві групи правил:

• норми, що діють у сфері спілкування між рівними по статусу, членами одного колективу (горизонтальні);

• наставляння, що визначають характер контакту керівника і підлеглого (вертикальні).

Основні риси етикету відрізняються універсальністю, тобто є правилами ввічливості не тільки в міжнародному спілкуванні, але й у себе вдома.

Але часом буває, що і добре вихована людина потрапляє в скрутне положення. Частіше усього це відбувається, коли необхідно знання правил міжнародного етикету. Спілкування представників різних країн, різних політичних поглядів, релігійних поглядів і обрядів, національних традицій і психології, укладів життя і культури потребує не тільки знання іноземних мов, але й уміння поводитися природно, тактовно і достойно, що вкрай необхідно і важливо на зустрічах із людьми з інших країн. Таке уміння не приходить саме собою. Цьому варто учитися все життя.

І де б ви ні були, у якій би країні не знаходилися, господарі вправі очікувати від гостя уваги, інтересу до своєї країни, поваги до своїх звичаїв.

Раніш, під словом "світ" розуміли інтелігентне, привілейоване і виховане товариство. "Світ" складався з людей, що відрізнялися своїм розумом, ученістю, яким-небудь талантом, або хоча б своєю ввічливістю. В даний час поняття "світ" відходить, але світські правила поведінки залишаються.

3. Особливості етикету ділових взаємин

Правила етикету вироблені сторіччями і направлені зокрема на запобігання конфліктів і поліпшення відносин між людьми.

В поняття службового (ділового) етикету входять норми і звичаї, регулюючі культуру поведінки людини в суспільстві.

Службовий (діловий) етикет, це є сукупність правил, пов'язаних з умінням тримати себе в суспільстві, зовнішньою охайністю, правильністю побудови бесіди і ведення листування, письменністю і ясністю викладу своїх думок, культурою поведінки за столом і в інших ситуаціях ділового і світського спілкування.

Етичний сенс етикету виявляється, перш за все, в тому, що з його допомогою ми одержуємо, можливість виразити пошану до людини.

„Зміст етикету” — визнання значущості людини або вияв пошани до нього, виражений у формі ввічливості, чемності" (Стошкус А. Етикет в розвитку суспільства).
Залежно від призначення, соціальної приналежності його носіїв етикет може визначатися як придворний, дипломатичний, військовий, діловий і т.п.

Загальна тенденція, що характеризує сучасний етикет, — його демократизація, позбавлення від зайвої ускладненості і химерності, прагнення до природності і розумності. Ця тенденція, проте, не відміняє всієї суворості і обов'язковості застосування етикету, наприклад, в такій сфері, як міжнародне спілкування, де відступ від загальноприйнятих норм може завдати збитку і країні, і її представникам.

Що стосується ділового (службового) етикету, то він ґрунтується на тих же етичних нормах, що і світський. Білоруський дослідник І. Браїм, відзначаючи взаємозв'язок ділового і світського етикетів, виділяє наступні загальні для них етичні норми:
— ввічливість, яка є виразом поважного відношення до людини. Проявляти ввічливість – значить, бажати добра людині. Суть ввічливості — доброзичливість; коректність або уміння тримати себе завжди в рамках пристойності, навіть в конфліктній ситуації.
Тактовність — відчуття міри, перевищивши яке, можна образити людину або не дати йому "зберегти особу" в скрутній ситуації; — скромність — стриманість в оцінці своїх чеснот, знань і положення в суспільстві; благородність — здатність скоювати безкорисливі вчинки, не допускати приниження ради матеріальної або іншої вигоди. Точність — відповідність слова справі, пунктуальність і відповідальність при виконанні узятих зобов'язань в діловому і світському спілкуванні. (Браїм І.Н. Етика ділового спілкування).

В міжнародній сфері діловий етикет в цілому слідує нормам і традиціям, найбільш повно виражено в дипломатичному протоколі і етикеті. Під дипломатичним протоколом розуміється сукупність загальноприйнятих норм, правил і традицій, дотримуваних офіційними особами в міжнародному спілкуванні. При цьому дипломатичний етикет, як важлива частина протоколу, регламентує правила поведінки офіційних осіб під час різних заходів, що включають переговори, зустрічі делегацій, візити, бесіди, взаємні уявлення, прийоми і т.д. [8, c. 19-20]

Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої старовини до наших днів. В основі своїй ці правила поведінки є загальними, оскільки вони дотримуються представниками не тільки якогось даного суспільства, але і представниками самих різних соціально-політичних систем, існуючих в сучасному світі.

Дипломатичний протокол і діловий етикет носять наднаціональний характер і у зв'язку з цим отримали широке розповсюдження у сфері міжнародного ділового спілкування.

4. Роль етикету у створенні іміджу

Імідж – зовнішнє віддзеркалення людського зображення, наочно-виразний “зріз” його особових характеристик. В цьому зв'язку такі його атрибути, як моделі поведінки, одяг, зачіска мають величезне значення в його твердженні.

Щоб бути привабливою особою, зовнішньої виразності недостатньо. Вона – бажаний компонент іміджу, але не вирішальний, як це здається багато чим.

Імідж – збірне поняття. Це вигляд, тобто та форма життя виявлення людини, завдяки якій “на люди” виставляються сильнодіючі особово-ділові характеристики. Серед них пріоритетними слід визнати вихованість, ерудицію, професіоналізм. Ось ті три кити, на яких надійно тримається імідж конкретної особи.

Якщо ви зацікавлені в підготовці до суспільного життя, ви повинні вирішити, що хочете змінити в собі, перш ніж опинитеся в центрі уваги. Небажано, щоб ваш імідж ставав предметом обговорення, щоб публіка вирішувала, які зміни вам слід виробити, замість того, щоб приймати вас такий, яка ви є. Добре продуманий імідж може і не стати основною причиною, по якій ви отримаєте роботу, але завдяки ньому вас будуть уважно слухати і довіряти вам. Добрий імідж усуває перешкоди між вами і людьми, що займають різне положення в суспільстві, або людьми різних віків. Це важливо не тільки для політика, але і торгового агента, і, наприклад, людини, що займається добродійною діяльністю.

Вдалий імідж підкреслить все краще, що є у вас, і додасть вам сміливості бути самим собою в будь-якій ситуації[9, c. 25-26].

Висновки

Етику ділового спілкування слід ураховувати в різних її виявах: у відносинах між підприємством і соціальним середовищем; між підприємствами; усередині одного підприємства. Між сторонами того або іншого виду ділового спілкування існує своя специфіка. Задача полягає в тому, щоб сформулювати такі принципи ділового спілкування, яке не тільки відповідали кожному виду ділового спілкування, але і не суперечили загальним етичним принципам поведінки людей. Разом з тим, вони повинні служить надійним інструментом координації діяльності людей, залучених в ділове спілкування. Стосовно ділового спілкування основний етичний принцип можна сформулювати таким чином: в діловому спілкуванні при ухваленні рішення про те, які цінності слід вважати за краще в даній ситуації, поступати так, щоб максима твоєї волі була сумісна з етичними цінностями інших сторін, що беруть участь в спілкуванні, і допускала координацію інтересів всіх сторін.

Таким чином, в основі етики ділового спілкування повинна бути координація, а по можливості і гармонізація, інтересів. Природно, якщо воно здійснюється етичними засобами і в ім'я морально виправданих цілей. Тому ділове спілкування повинне постійно перевірятися етичною рефлексією, реабілітуючи мотиви вступу до нього. При цьому зробити етичні правильний вибір і ухвалити індивідуально рішення, часто справа зовсім не просте. Ринкові відносини надають свободу вибору, але разом з тим збільшують кількість варіантів рішення, породжують комплекс моральних дилем, що чекають ділових людей на кожному кроці в процесі їх діяльності і спілкування. Норми моральності, що склалися є результатом тривалого по часу процесу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, бо не можна існувати не поважаючи одного, не накладаючи на себе певних обмежень.

Список використаної літератури

1. Білик Е. Сучасна енциклопедія етикету: 1000 правил і корисних порад/ Елліна Білик,; Пер. з рос. Олени Росінської,. — Донецьк: БАО, 2005. — 382 с.

2. Галушко В. Діловий протокол та ведення переговорів: Навч. посіб./ В.П. Галушко,. — Вінниця: Нова книга, 2002. — 222 с.

3. Гах Й. Етика ділового спілкування: Навчальний посібник/ Йосип Гах,; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки "Галицька академія". — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 158 с.

4. Герет Т. Етика бізнесу: монографія/ Томас М.Герет, Річард Дж.Клоноскі,; Пер. з англ. Остап Ватаманюк,; Ред. Степан Панчишин, Роман Цяпало,. — 2-е вид.. — К.: Основи, 1999. — 214 с.

5. Етика ділового спілкування: Курс лекцій/ Міжрегіон. акад.управл. персоналом; Тамара Чмут, Галина Чайка, Микола Лукашевич, Ірина Осечинська. — К.: МАУП, 1999. — 203 с.

6. Калашник Г. Вступ до дипломатичного протоколу та ділового етикету: навч. посіб.. — К. : Знання, 2007. — 143с.

7. Кубрак О. Етика ділового та повсякденного спілкування: учбовий посібник/ Олег Кубрак,. — 3-тє вид., стереотип.. — Суми: Університетська книга; К.: ВД "Княгиня Ольга", 2005. — 221 с.

8. Культура ділового спілкування: Навч. посібник/ Укл. Людмила Зубенко, Віктор Нємцов,. — К.: ЕксОб, 2000. — 196 с.

9. Палеха Ю. Ділова етика: учбовий посібник/ Юрій Палеха. — К.: Вид-во Європейського ун-ту фінанас., інформ. систем, менеджменту і бізнесу, 2000. — 179 с.

10. Резніченко В. Довідник-практикум офіційного, дипломатичного, ділового протоколу та етикету. — К. : УНВЦ "Рідна мова", 2003. — 480с.

referat-ok.com.ua