ВСТУП

Нині існує розгалужена система міжнародних судів, проте не всі вони безпосередньо займаються питаннями захисту прав людини. Тому одна з цілей нашої лекції полягає в тому, щоб відокремити з наявної кількості міжнародних інстанцій саме ті, що професійно і процедурно займаються захистом прав особи.

9 листопада 1995 р. у м. Страсбурзі від імені України було підписано Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини та п’ять протоколів до неї, а 17 липня 1997 р. Верховна Рада України ратифікувала їх. Указом Президента України № 615/98 від 11 червня 1998 р. затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, одним із напрямів якої є зближення законодавства України із сучасною європейською системою права, стержнем якої є забезпечення добробуту людини. Нині наша країна (2014 р.) як ніколи близька до реалізації цього прагнення.

Україна як незалежна держава і повноправний суб’єкт міжнародного права виступає за мирне розв’язання міжнародних спорів, у тому числі через систему міжнародного судочинства. Наша держава підписала і ратифікувала міжнародні угоди щодо утворення тих чи інших міжнародних судових інституцій. Вона, її органи та громадяни виступають учасниками відповідних судових процесів.

Представники України є суддями чи арбітрами відповідних міжнародних судів та арбітражів, забезпечують функціонування міжнародної системи судочинства.

На жаль, широкий загал у нас недостатньо ознайомлений з міжнародною системою судочинства, формами і методами діяльності відповідних судів і трибуналів. З цих питань бракує довідкової літератури. Проте події останніх тижнів, що відбулися в Україні, змусить навіть пересічних громадян звернути увагу на міжнародні структури, зокрема ти, що виконують традиційні функції судочинства. Безперечно, вкрай важливе є звернення до цієї проблематики студентів ВНЗ юридичного профілю.

1. Поняття, ознаки та принципи європейського судочинства щодо захисту прав і свобод людини

Згідно з теорією розподілу влад, судова влада в будь-якій сучасній країні самостійна і незалежна сфера публічної влади (поряд із законодавчою і виконавчою), яка представляє собою: а) сукупність повноважень щодо здійснення правосуддя, б) систему державних органів які здійснюють ці повноваження.

Її найбільш суттєвою особливістю є те, що вона, як випливає з наведеної дефініції, може бути реалізована тільки державними судами, які входять до складу судової системи відповідної країни.

Якщо проводити паралелі з міжнародним судочинством, то останнє також являє собою певну систему відповідних судових органів з міжнародним статусом, які виконують певні функції відповідно до міжнародних угод задля утвердження та забезпечення прав людини у світі.

Отже, міжнародне судочинство щодо захисту прав людини має певні особливості, зумовлені вищезазначеними обставинами. Найбільш характерними ознаками, що підтверджують статусність органів міжнародного судочинства щодо захисту прав людини слід вважати такі:

По-перше, міжнародне судочинство щодо захисту прав людини має конкретний (як правило, інцидентний) характер. За ініціативою заявника суд розглядає і розв’язує на основі норм і принципів міжнародного права і від імені міжнародної спільноти конкретні спори між індивідуальними або колективними суб’єктами.

По-друге, міжнародне судочинство щодо захисту прав людини відбувається у межах суворо і детально регламентованої процедури, визначеної відповідними міжнародними угодами.

По-третє, міжнародне судочинство щодо захисту прав людини здійснюється колегіально, судовою колегією у складі фахових авторитетних суддів, які представляють певну країну або певний регіон.

Отже, міжнародне судочинство щодо захисту прав людини — це сукупність усіх міжнародних судів, які реалізують відповідні форми діяльності, обумовлені міжнародними угодами, яка спрямована на утвердження та забезпечення прав людини у світі.

Принципи міжнародного судочинства щодо захисту прав і свобод людини

Конституції більшості держав у тому чи іншому обсязі фіксують і принципи, якими суд повинен керуватися при здійсненні правосуддя, тобто при розгляді конкретних справ. Зрозуміло, що не лише незначна частина правил, які регламентують діяльність суду (для повної регламентації існують процесуальні кодекси). Проте саме ті правила, які зафіксовані в конституціях, можна назвати основоположними. У цілому «каталог» цих принципів і гарантій досить великий; і в правових державах усі вони діють, будучи передбачені якщо не конституціями, то судовим і процесуальним законодавством. У міжнародному судочинстві щодо захисту прав людини також є певні принципи, проте вони є похідними від загальноприйнятих, класичних принципів, традиційних для правосуддя будь-якої демократичної країни. Коротко зупинимося на деяких з них.

1. Відповідність принципам міжнародного права.
2. Відкритість і гласність судового процесу означає, що судові засідання відкриті для публіки і засобів масової інформації.
3. Усний характер процесу. Цей принцип надає найбільші можливості для з’ясування усіх обставин справи, з’ясування позиції всіх учасників процесу.
4. Змагальність. Він означає, що всі сторони в процесі рівноправні, мають рівні можливості для відстоювання своїх правових позицій, а хід їх змагальності одного з іншим допомагає суду об’єктивно оцінювати всі обставини справи. В силу цього принципу сторони вільні у наданні суду доказів, але сам суд не вправі спиратися на докази, отримані з порушенням закону.
5. Право осіб та держав на захист.
6. Ще один принцип діяльності судів випливає з формули: «усі дії судової влади повинні бути мотивовані». Ця вимога легко пояснюється: дії правосудця настільки відповідальні, настільки значущі для інтересів і долей не тільки окремих людей, але й усієї міжнародної спільноти, що повинні бути багаторазово зважені та всебічно обгрунтовані.

Висновки

Міжнародне судочинство щодо захисту прав людини — це сукупність усіх міжнародних судів, які реалізують відповідні форми діяльності, обумовлені міжнародними угодами, яка спрямована на утвердження та забезпечення прав людини у світі. Міжнародне судочинство щодо захисту прав людини має конкретний (як правило, інцидентний) характер. Міжнародне судочинство щодо захисту прав людини відбувається у межах суворо і детально регламентованої процедури, визначеної відповідними міжнародними угодами. Міжнародне судочинство щодо захисту прав людини здійснюється колегіально, судовою колегією у складі фахових авторитетних суддів, які представляють певну країну або певний регіон.