Вступ

Актуальність теми. Економіко-аналітична діяльність в організації повинна бути спрямована на вивчення тенденцій розвитку суб’єктів господарювання, обґрунтування управлінських рішень, виявлення резервів підвищення ефективності виробництва, вироблення економічної стратегії його розвитку.

Передусім бракує досвіду у використанні методів наукового пізнання, застосуванні логічних законів і правил, нових засобів і технологій. Тому є сенс розглянути ці питання докладніше.

Не можна ігнорувати факти тільки тому, що їх важко пояснити або знайти їм практичне використання. 3міст нового в науці не завжди бачить сам дослідник. Нові наукові факти і навіть відкриття, значення яких погано розкрите, можуть тривалий час лишатися в резерві науки і не використовуватися на практиці.

При аналітичному дослідженні важливо все. Концентруючи увагу на основних або ключових питаннях теми, не можна не зважати на побічні факти, які на перший погляд здаються малозначущими. Проте саме такі факти можуть приховувати в собі початок важливих відкриттів.

Для дослідника недостатньо встановити новий факт, важливо дати йому пояснення з позицій сучасної науки, розкрити його загальнопізнавальне, теоретичне або практичне значення.

1. Сутність методів та техніка аналітичних досліджень

Метод (від грецького methodos — шлях до чого-небудь) — в найбільш загальному випадку означає засіб досягнення мети, спосіб дослідження явища, який визначає планомірний підхід до їх наукового пізнання та встановлення істини. Науковий метод — це спосіб пізнання явищ дійсності в їх взаємозв’язку та розвитку, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження і відповідає на запитання: «Як пізнавати?».

Методика дослідження — це система правил використання методів, прийомів та способів для проведення будь-якого дослідження. Свідоме застосування науково обґрунтованих методів слід розглядати як найсуттєвішу умову отримання нових знань. Дослідник, який добре знає методи дослідження і можливості їх застосування, витрачає менше зусиль і працює успішніше, ніж той, хто у своєму дослідженні спирається лише на інтуїцію або діє за принципом «спроб і помилок». Звісно, що точні і правильні методи — не єдині компоненти, що забезпечують успішність наукового дослідження. Методи не можуть, наприклад, замінити творчу думку дослідника, його здібність аналізувати, робити висновки і передбачення. Але застосування правильних методів спрямовує хід думок дослідника, відкриває перед ним найкоротший шлях для досягнення мети і забезпечує таким чином можливість раціонально витрачати енергію і час науковця. Кожний метод наукового пізнання слід розглядати як систему регулятивних принципів практичної і теоретичної діяльності людини. Методів пізнання об’єктивної дійсності відомо дуже багато. Правильний вибір методів дослідження потребує знання їх класифікації.

Фундаментальним, узагальненим методом пізнання дійсності є діалектичний метод. Об’єктивну основу його утворюють найбільш узагальнені закони розвитку матеріального світу. Діалектичний підхід дає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв’язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечність між сутністю і явищем, змістом і формою, об’єктивність в оцінюванні дійсності. Діалектика виступає як знаряддя пізнання у всіх галузях науки і на всіх етапах наукового дослідження. Вона визначає позиції дослідника, стає основою інтерпретації об’єкта та суб’єкта пізнання, процесу пізнання та його результатів.

Виходячи з того, що кожне наукове дослідження може відбуватись  на двох  рівнях:  емпіричному  (коли здійснюється процес накопичення фактів) і теоретичному (на якому здійснюється узагальнення знань), відповідно до цих рівнів загальні методи пізнання умовно ділять на три групи:

—   методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);

—   методи теоретичного дослідження (ідеалізація, формалізація, логічні й історичні методи);

—   методи, що можуть бути застосовані на емпіричному і теоретичному рівнях (абстрагування, аналіз і синтез, індукція й дедукція, моделювання)[1, c. 27-29].

Вибір конкретних методів дослідження диктується характером фактичного матеріалу, умовами і метою конкретного дослідження. В одній і тій же науковій галузі може бути кілька методик (комплексів методів), які постійно вдосконалюються під час наукової роботи. Найскладнішою є методика експериментальних досліджень, як лабораторних, так і польових. У різних наукових галузях використовуються методи, що збігаються за назвою, наприклад, анкетування, тестування, шкалювання, однак цілі і методика їх реалізації різні.

Класифікація методів розроблена слабо. Досить поширеним є поділ основних типів методів за двома ознаками: мети і способу реалізації.

3а першою ознакою виділяються так звані первинні методи, що використовуються з метою збору інформації, вивчення джерел, спостереження, опитування та ін. Вторинні методи використовуються з метою обробки та аналізу отриманих даних — кількісний та якісний аналіз даних, їх систематизація, шкалювання та ін. Третій тип представлений верифікаційними методами і прийомами, що дають змогу перевірити отримані результати. Вони зводяться також до кількісного та якісного аналізу даних на основі виміру співвіднесення постійних і змінних чинників [3, с. 49].

3а ознакою способу реалізації розрізняють логіко-аналітичні, візуальні та експериментально-ігрові методи. До перших належать традиційні методи дедукції та індукції, що різняться вихідним етапом аналізу. Вони доповнюють один одного і можуть використовуватися з метою верифікації — перевірки істинності гіпотез і висновків [3, с. 49].

Візуальні, або графічні, методи — графи, схеми, діаграми, картограми та ін. дають змогу отримати синтезоване уявлення про досліджуваний об’єкт і водночас наочно показати його складові, їхню питому вагу, причинно-наслідкові зв’язки, інтенсивність розподілу компонентів у заданому об’ємі [3, с. 50].

Експериментально-ігрові методи безпосередньо стосуються реальних об’єктів, які функціонують у конкретній ситуації, і призначаються для прогнозування результатів. 3 ними пов’язаний цілий розділ математики — «теорія ігор»; з їх допомогою вивчаються ситуації в політичних, економічних, воєнних питаннях. Іколи методи поділяють на групи відповідно до їх функціональних можливостей: етапні, тобто пов’язані з певними етапами дослідження, й універсальні, які використовують на всіх етапах. До першої групи відносять спостереження, експеримент, а до другої — абстрагування, узагальнення, дедукцію та індукцію та ін. Розрізняють методи теоретичних та емпіричних досліджень. Такий розподіл методів завжди умовний, оскільки з розвитком пізнання один науковий метод може переходити з однієї категорії в іншу [3, с. 51].

Розрізняють загальні й поодинокі методи дослідження. Якщо перші звичайно використовують майже скрізь, то поодинокі придатні для розв’язання вузького кола завдань і, як правило, в межах однієї дисципліни. Деякі методи мають своїх, так би мовити, двійників, які виконують їх функції у дзеркальній протилежності (наприклад, аналіз і синтез, індукція і дедукція). Загальні методи можуть мати як окремі форми прояву більш прості поодинокі методи та технічні прийоми (прийоми деталізації та елімінування як прояви аналізу). Формування нових наук і дисциплін спричиняє появу і нових методів наукового пізнання або пристосування до потреб дослідження вже існуючих. Під час аналізу використовують здебільшого добре відомі, випробувані практикою методи. Насамперед це стосується методу аналізу. Аналіз — це розбір, розкладання, розчленування предметів або явищ на складові частини, властивості, ознаки. Отже, виникає можливість для поглибленого вивчення складу, зв’язків, властивостей предметів і явищ. Сам процес розкладання слід проводити, ґрунтуючись на певних правилах, принципах.

Поділ предметів або явищ має враховувати існуючі закономірності, склад, внутрішні кордони, зв’язки, функції. Це перший принцип аналізу. Суворе дотримання цього принципу дає змогу відтворити предмет у первісному вигляді. Послідовне, поетапне відокремлення частин, властивостей від предмета — вимога другого принципу. Окремі частини, компоненти цілого відіграють неоднакова роль у його функціонуванні. Серед них обов’язково знайдеться один або кілька, які формують сутність предмета, його якісна ознаку. Тому пошук цих найважливіших ланок у предметі зумовлює третій принцип — принцип основної ланки. Врахування системної побудови предмета або систем формує четвертий принцип ієрархії. П’ятий принцип визначає межі аналізу, ступінь його можливого поглиблення. Кінцева зупинка в дослідженні звичайно пов’язується з найбільш простими елементами системи, які при цьому зберігають загальні властивості всієї сукупності. Так, товар є найпростіший елемент економічної системи. І, нарешті, шостий принцип обумовлює вибір форми аналізу. Загальновідомі такі форми аналізу: хімічний, математичний, економічний, спектральний, структурний, психоаналіз.

Аналіз і синтез тісно пов’язані один з одним, але в даному курсі акцент робиться на першому з них. Він розпочинає наукове дослідження і забирає головну частку часу та зусиль. Синтез використовують як допоміжний засіб для узагальнення проведеного аналітичного процесу, написання заключного висновку.

2. Основні методи і прийоми в аналітичній діяльності

Під методом розуміється діалектичний спосіб підходу до вивчення господарських процесів у їх становленні і розвитку. Основні його особливості полягають у тому, що досліджувані явища розглядаються у взаємозв’язку і взаємозумовленості, їх русі, розвитку, в єдності та боротьбі протилежностей, що відображає об’єктивні закони дійсності.

Принципи, закони і категорії діалектики безпосередньо відбиваються в особливостях методу аналітичної роботи. Загальний метод, створюючи можливості для вивчення предметів у взаємозв’язку та взаємозалежності процесів і явищ, факторів, причин і наслідків, є методологічною основою аналітичної роботи.

Водночас загальний метод не може бути однаковою мірою придатним для дослідження всіх об’єктів пізнання. Тому, крім загального методу кожна наука має свій метод, якому властиві системи прийомів і принципів, сукупність засобів дослідження, що конкретизують метод та його структуру.

До основних категорій економічного аналізу належать: фактори, резерви, фінансовий результат, капітал, активи, грошовий потік тощо.

Процедурну сторону методології та методики аналітичної діяльності регулюють такі принципи, як системність і комплексність, періодичність, достовірність та об’єктивність, доречність і своєчасність.

Характерними особливостями методу аналітичної діяльності є:

1)       використання системи показників, норм і нормативів, які всесторонньо характеризують господарську діяльність;

2)       виявлення взаємозв’язку і взаємозалежності між показниками та факторами, що визначають їх рівень і на цій основі — між причиною і наслідками;

3)       розчленування загальних (результативних) показників на складові елементи за місцем, часом і факторами формування;

4)       визначення резервів      господарської діяльності,

можливостей підвищення соціально-економічної ефективності.

Найістотніша особливість методу аналітичної діяльності — його системність і комплексність дослідження, спрямованість на виявлення „вузьких місць” та провідних ланок в економіці підприємства, застосування системи показників.

Дослідження економічних явищ поєднується з використанням логічних методів — дедукції та індукції. Дедукція передбачає вивчення явищ за допомогою аналізу від загальних положень, законів і понять до часткових і одиничних. Індукція характеризує хід дослідження від часткового, одиничного до загального, тобто встановлює загальні положення шляхом попереднього спостереження досліду, узагальнення й аналізу результатів.

Дедуктивний метод застосовується переважно в процесі фінансово- економічного аналізу. У даному випадку спочатку вивчають показники господарської діяльності у цілому по підприємству (об’єднанню), після чого ці показники деталізують, розчленовують, що є власне аналізом. Далі узагальнюють матеріали дослідження, що стає основою для загальної оцінки виконання плану, ефективності господарювання, підрахунку резервів, тобто здійснюють синтез.

Метод індукції відіграє особливу роль при техніко-економічному аналізі, де увага зосереджується насамперед на окремих виробничих процесах, вивченні певних видів устаткування, машин, механізмів, матеріалів, конструкцій.

Конкретизацією методу є прийоми, які відіграють неоднакову роль в аналітичній діяльності: без одних її здійснення неможливе, інші лише доповнюють їх, уточнюють деякі аспекти господарських процесів.

Прийоми, які застосовуються в аналітичній діяльності, можна умовно поділити на дві групи: традиційні та математичні.

До традиційних прийомів і способів належать порівняння, групування, визначення відносних і середніх показників, індексний метод, прийом ланцюгових підстановок, балансовий та ін.

Порівняння — найпоширеніший спосіб аналізу. У порівнянні на рівні емпіричного пізнання виявляється єдність аналізу і синтезу. Порівняння у ході аналізу господарської діяльності застосовується у таких формах: порівняння з планом, з нормативним значенням показників, з попереднім періодом, передовими організаціями, середньогалузевим рівнем.

Порівнювати можна лише якісно однорідні величини, інакше результати будуть недостовірними. У будівництві, наприклад, непорівняність може спричинятися структурними зрушеннями робіт, що виконуються, зміною цін і норм, територіальними особливостями, організацією та технологією виробництва тощо. При порівнянні діяльності будівельно-монтажних організацій потрібно враховувати їхню галузеву і особливо технологічну спеціалізацію. На основі профілів технологічної спеціалізації можна визначати групи порівнюваних організацій.

Групування — невід’ємна частина майже кожного економічного дослідження. Воно дає змогу вивчати економічні явища в їх взаємозв’язку та взаємозалежності, виявляти вплив на досліджуваний показник найістотніших, визначальних факторів, закономірності та тенденції, властиві економічним явищам і процесам.

Групування передбачає певну класифікацію досліджуваних явищ і процесів, а також факторів, що їх спричиняють. При застосуванні цього способу показник розчленовують на окремі частини за рядом характерних ознак (наприклад, групування робітників за рівнем виконання норм виробітку, будівельних організацій — за річним обсягом виконуваних будівельно-монтажних робіт). Використання в аналізі групувань на рівні будівельно-монтажних організацій (об’єднань) дає змогу виявити приховані резерви зростання продуктивності праці, фондовіддачі, зниження рівня виробничих витрат, прискорення будівництва.

В аналітичній діяльності широко застосовують як структурні, так і аналітичні групування. Наприклад, у будівництві перші використовують в процесі вивчення складу будівельних організацій за потужністю, рівнем механізації, продуктивністю праці, структурою робіт. Склад і структура можуть розглядатися як у статиці, так і в динаміці, що розширює можливості економічного аналізу. Аналітичні групування призначені для виявлення взаємозв’язку, взаємозалежності та взаємодії між явищами, об’єктами та показниками, які досліджуються.

Групування методично доповнюють визначення середніх значень показників, які є узагальненими характеристиками якісно однорідних, але кількісно різних явищ. Застосовуючи в аналітичній діяльності середні значення величин, слід враховувати, що при обчисленні їх поділяють залежно від поставленої мети на дві групи:

• прості середні, при розрахунку яких значення ознаки, що усереднюється, не потребує зваження за іншими ознаками;
• зважені середні, при розрахунку яких значення ознаки, що усереднюється, зважується за значенням інших ознак. В аналітичній діяльності найчастіше застосовують наступні види середніх: середнє арифметичне, середнє хронологічне, середнє гармонічне, середнє квадратичне, середнє геометричне.

Застосування певного виду середніх визначається змістом досліджуваних явищ. Середня використовується правильно, якщо в результаті зважування або додавання отримують значення, що мають реальний зміст. Труднощі при виборі типу середнього значення виникають лише при застосуванні середньої арифметичної або гармонічної. Застосування всіх інших середніх обмежене окремими випадками.

Середня гармонічна зручна в тих випадках, коли необхідна вага вихідних не задана безпосередньо, а входить до одного з наявних показників як співмножник (наприклад, якщо є потреба зробити аналіз середньої заробітної плати на підприємстві, коли відомі середні у структурних підрозділах). Середня квадратична застосовується при аналізі, якщо необхідно усереднити значення величин, що входять до вихідної інформації у вигляді квадратних функцій (при обчисленні середніх діаметрів труб, лісу і т.п.). Середня геометрична використовується при аналізі динамічних рядів для обчислення середніх темпів виконання робіт. Для оцінки середнього рівня динаміки застосовують середню хронологічну, наприклад, при обчисленні середніх залишків оборотних активів.

Індекси. За допомогою індексів порівнюють дані за ряд років. У цьому випадку використовують базисні та ланцюгові індекси. При обчисленні базисних індексів базу порівняння приймають за 100%, а всі наступні показники подають у відсотках до базисного значення. При застосуванні ланцюгових індексів показник порівнюють з його значенням у попередньому періоді. У загальному випадку добуток відповідних ланцюгових індексів повинен становити базисний індекс.

Отже, індекси ґрунтуються на відносних показниках, які відбивають відношення рівня певного явища до його рівня у минулому або до рівня аналогічного явища, прийнятого за базу. Будь-який індекс обчислюють шляхом зіставлення звітного значення з базисним. Індекси, які відбивають співвідношення безпосередньо порівнюваних величин, називають індивідуальними, а ті, що характеризують співвідношення складних явищ — груповими.

Спосіб ланцюгових підстановок — це вдосконалений стосовно завдань економічного аналізу індексний метод. Ланцюгова підстановка — перетворена форма агрегатного індексу. Цей спосіб аналізу використовують для визначення впливу окремих факторів на відповідний сукупний показник лише тоді, коли залежність між ними має суто функціональний характер, тобто представлена прямою або обернено пропорційною залежністю. У таких випадках аналізований сукупний показник як функція декількох змінних може бути зображений у вигляді алгебраїчної суми добутку або частки від ділення одних показників на інші.

Метод ланцюгових підстановок може застосовуватися у процесі аналізу у модифікованій формі — у вигляді різниць абсолютних або відносних значень часткових показників. У даному випадку для безпосереднього виходу на кінцевий результат потрібна менша кількість розрахункових операцій.

Дальша розробка теорії ланцюгових підстановок йде у напрямі перетворення у метод інтегрального визначення впливу різних факторів, що забезпечує однозначність в оцінці їх впливу і більш точний результат.

Балансовий прийом широко розповсюджений у бухгалтерському обліку, статистиці, плануванні. Його застосування в аналітичній роботі можливе у тих випадках, коли є суто функціональна залежність. Наприклад, у будівельно- монтажних організаціях за допомогою цього прийому можна вивчати використання фонду календарного (робочого) часу, парку будівельних машин і механізмів, збалансованість потреби у матеріальних ресурсах з джерелами їх покриття, фінансовий стан тощо. Балансовий прийом дає змогу визначити вплив факторів на результат, виявити „вузькі місця” у досліджуваному явищі, підрахувати резерви поліпшення роботи підприємств.

3. Формальні й неформальні методи

При проведенні аналітичних досліджень розрізняють методи формальні й неформальні, причому останні стали виділятися як клас методів лише з кінця 60-х рр. Неформальні методи — це ті, що обходяться без особливо жорстких самообмежень, хоча й дотримуються кожен своїх правил і принципів. Саме вони покладені в основу сучасної інформаційно-аналітичної діяльності. У світлі свого відносно вільного характеру кожна з груп неформальних методів може включати значну кількість більш часткових методів і методик.

Провідне місце серед неформальних методів належить історико-описовому методу, який є основою історії  дипломатії, міжнародних відносин і зовнішньої політики окремих держав, численних праць з аналізу явищ і процесів поточного міжнародного життя (сутність історико-описового методу, полягає у визначенні процесів, що мали місце у минулих та поточних проявах міжсуспільної комунікації). Його різновидом виступає політико-описовий метод, який по суті часто зводиться до реферування документальних джерел. Обидва методи дають первинну фактологічну інформацію на основі якої ґрунтуються всі наступні теоретичні побудови. До цієї ж групи належить порівняльно-історичний метод — спосіб дослідження і пояснення змісту та характеру міжнародних відносин на різних етапах історичного розвитку; виявлення спільного і відмінного між різними стадіями становлення інформаційно-аналітичного дослідження як дослідження на основі їх співставлення (порівняння).

Суттєве місце в інформаційно-аналітичній діяльності належить також двом спорідненим методам — нормативно-ідеологічному та нормативно-гіпотезотворчому. Перший виводить положення з певної ідеології або не усвідомлюючи цього, або усвідомлюючи, але маючи непохитну впевненість у власній правоті (саме цей метод дав концепції «політичного реалізму» та геополітики). Другий дотримується логіки розуму, а не віри: знаючи про дефіцит емпіричного чи теоретичного матеріалу, він компенсує його побудованими на базі тих або інших концепцій гіпотезами, віддаючи при цьому відлік у можливих недоліках такого підходу (концепції зовнішньої політики держав, концепції міжнародної інтеграції).

Інтуїтивно-логічний і формально-логічний методи єдині в прагненні керуватися логікою, але надають перевагу різним її видам. Перший керується тим, що на момент проведення дослідження прийнято вважати «здоровим глуздом» — у науці, політиці, масовій свідомості. Цей метод на практиці іноді дуже важко відрізнити від нормативно-гіпотезотворчого. Другий, як випливає з назви, спирається на формальну логіку (наприклад, у дослідженнях внутрідержавних і міждержавних відносин поширений варіант, який базується на логіці права).

Ще одну групу споріднених неформальних методів становлять операційно-прикладний і аналітико-прогностичний. При багатьох відмінностях їх поєднує націленість на вирішення прикладних завдань і отримання результатів, які могли б знайти насамперед пряме політичне — як теоретичне, так і практичне застосування. До операційно-прикладних можна віднести різні методи аналізу ситуації (просте та включене спостереження, вивчення документів і об’єктивних матеріальних джерел, порівняльний аналіз), методи аналізу змісту (контент-аналіз, аналіз подвійних даних, когнітивне картування), методи аналізу варіантів поведінки (імітації, ситуаційні аналізи, ділові, штабні та стратегічні ігри).

Аналітико-прогностичні методи націлені на прогноз більш складних, ніж окремі ситуації та варіанти поведінки, процесів і явищ; динаміки міжнародної системи в цілому, її окремих географічних і проблемних напрямів тощо. При цьому треба мати на увазі, що сама прогностика — одна із сфер методології, яка розвивається найбільш динамічно і в якій дуже багато дискусійного. Останнім часом отримують визнання та поширення такі цікаві теоретичні її відгалуження, вкрай важливі для вивчення міжнародних відносин, як альтернативістика (вірогідні або можливі реально виконувані варіанти майбутнього), ретроальтернативістика (реально можливі, але втрачені варіанти минулого). З точки зору практичної значимості найкраще зарекомендували себе сценарний метод (побудова сценаріїв гіпотетичного ходу розвитку подій і надання принципових рекомендацій на випадок матеріалізації кожного із сценаріїв) і методи експертного аналізу («мозковий штурм», метод «дельфі» і т.п.).

Також можуть використовуватися чисто кількісні (статистичні) методи, зокрема при вивченні, наприклад, окремих сфер внутрішніх і міжнародних відносин (війни, конфлікти, матеріальний потенціал держав). Однак вони поки що не дали вагомих результатів, що пояснюється з відсутністю загальної теорії досліджуваних явищ і процесів, принциповою неможливістю порівняти багато їхніх важливих характеристик, складністю взаємозв’язків між зовнішніми проявами та сутнісними аспектами явищ і процесів суспільного життя.

Наслідком наукового осмислення методу як явища, а також сукупності конкретних методів і досвіду їх використання виступає методика. Це штучно створений на базі загальної методології й теоретико-методологічних положень конкретної науки комплекс методів, призначених для вирішення певного класу задач, щоб забезпечити високу ступінь стандартизації множини конкретних досліджень і отриманих на їх основі результатів з наступним використанням таких результатів у фундаментальній і прикладній науці та на практиці.

Безперечно, принципи і підходи мають важливе значення у вивченні минулого. Однак не меншу роль відіграють тут і методи історичного пізнання, тому що будь-який науково-пізнавальний процес складається з трьох компонентів: об’єкта пізнання, тобто минулого, пізнає суб’єкта, тобто історика і методу пізнання. За допомогою методу вчений пізнає досліджувану проблему, подію, епоху. Обсяг і глибина нових знань залежать насамперед від ефективності застосовуваних методів. Зрозуміло, кожен метод може бути застосований вірно чи невірно, тобто сам по собі метод не гарантує отримання нового знання, але без нього не можливо ніяке пізнання. Тому одним з найважливіших показників рівня розвитку історичної науки виступають методи дослідження, їх різноманітність і пізнавальна ефективність.

Методи дослідження є найбільш динамічним компонентом історичної науки, який рухає її вперед. Поява нових методів часто призводить до зміни співвідношення та ролі старих і нових методів, а не до втрати першими всякого значення. На відміну від конкретно-історичних фактів та концепції, що піддаються швидкому оновленню, методи дослідження відрізняються найбільшою «живучістю». [4]

Методи дослідження економічних процесів та явищ практично використовують від моменту цієї спеціальної системи знань. Їх визначають як традиційні, базові, основні, спеціальні, логічні. Йдеться про найпоширеніші, ключові моменти, без яких аналітичні дослідження практично неможливі. Існують різні класифікацію логічних методів, і найпоширеніша така:

— аналітичний метод — дає змогу пізнати його окремі сторони, процеси, елементи, існуючи зв’язки і факторні взаємодії, дати проміжні оцінки виробничим подіям та роботі окремих підрозділів

— деталізація — розкладання підсумкових показників дає змогу побачити серйозні відмінності і різноманітність первісних показників. Тому виникає потреба йти від загальних показників до деталізованих, послідовно розчленовуючи загальні показники на складові.

— порівняння — це метод, за допомогою якого предмет (явище), що вивчається, характеризується через співвідношення, вимірювання, зіставлення з іншими одноякісними предметами або явищами.

— балансовий метод ґрунтується на обмеженості, кінцевості величини матеріальних ресурсів і жорстких взаємозв’язках між окремими елементами сукупності, які у зв’язку з цим виникають. У процесі аналізу в цьому курсі вивчають баланс товарної продукції, усілякі баланси окремих відхилень, узгодженість дії факторів.

— суть методу елімінування полягає у тому, що, абстрагуючись від взаємовпливу факторів, послідовно розглядається вплив кожного фактора на результативний показник за незмінності інших факторів.

— серед статистичних методів, що використовуються в аналізі, чільне місце посідає табличний метод. Таблиці служать накопиченню, опрацюванню і зберіганням цифрової інформації.

— економіко-математичні та інші методи передбачають використання комп’ютерної технології та належних програм. У практиці економічного аналізу дедалі ширше застосування знаходять соціологічні методи дослідження, насамперед анкетний, опитування, співбесіди та ін.

4. Економіко-математичні методи і моделі в аналітичній діяльності

Застосування економіко-математичних методів і моделей в аналітичній діяльності. Широке використання економіко-математичних методів і моделей в аналітичній діяльності забезпечує більш повне дослідження впливу факторів на результати господарської діяльності, більшу достовірність розрахунків порівняно з традиційними методами.

Застосування в аналітичній роботі економіко-математичних методів і моделей потребує:

• вдосконалення системи економічної інформації про роботу підприємств (об’єднань) та інших господарських формувань;
• розробки комплексу економіко-математичних моделей, які б відбивали кількісну характеристику економічних процесів і завдань, що розв’язуються за допомогою економічного аналізу;
• наявності сучасних ЕОМ, які здійснюють зберігання, обробку та передачу інформації для економічного аналізу;
• організації навчання працівників економічних служб підприємств щодо застосування економіко-математичних методів (ЕММ) та ЕОМ в аналітичній діяльності організації.

Залежно від мети, завдань, масштабів організації аналітичної роботи в підприємствах використовують різноманітні види економіко-математичних методів і моделей, які умовно можна класифікувати за такими групами:

• інтегральний метод факторного аналізу;
• методи кореляційно-регресійного аналізу;
• методи математичного програмування;
• матричні методи та моделі;
• інші економіко-математичні методи і моделі.

Розглянемо деякі аспекти застосування їх в аналітичній діяльності підприємств.

Інтегральний метод факторного аналізу. Порівняно з прийомами ланцюгових підстановок (абсолютних різниць) і дроблення приростів факторних ознак інтегральний прийом є більш досконалим. Він базується на сумуванні приростів функцій, що визначається як окрема похідна, помножена на приріст аргументу на нескінченно малих проміжках.

Виділяють два напрямки практичного використання інтегрального метода в процесі проведення факторного аналізу. До першого належать задачі факторного аналізу, коли відсутні дані про зміну факторів всередині аналізованого періоду або від них можна абстрагуватися. Цей тип задач можна умовно назвати статичним, оскільки фактори, що беруть участь в аналізі, характеризуються незмінністю положення відносно одного фактора і стабільністю умов аналізу вимірюваних факторів незалежно від їх розміщення у моделі факторної системи.

До статичних типів задач інтегрального методу факторного аналізу можна віднести розрахунки, пов’язані з аналізом виконання плану або динаміки показників. У цьому випадку відсутня інформація про зміну факторів всередині аналізованого періоду.

До другого напряму можна віднести задачі факторного аналізу, коли є інформація про зміни факторів всередині аналізованого періоду і вона повинна враховуватися. Завдання полягає в тому, щоб визначити справжній вигляд кривої т , по якій відбувався у часі рух факторів jc та у. Цей тип задач можна умовно назвати динамічним, оскільки фактори, які беруть участь в аналізі, змінюються у кожному періоді, поділеному на відрізки часу. До цього типу задач належать розрахунки, пов’язані з аналізом часових рядів економічних показників. У даному випадку можна дослідити зміну факторів у часі за весь період, що аналізується.

Важливою особливістю інтегрального методу факторного аналізу є те, що він дає загальний підхід до розв’язання різних задач незалежно від кількості елементів, які входять до моделі факторної системи, та форми зв’язку між ними. Однак для спрощення розрахунків розкладення приросту результативного показника на фактори доцільно дотримуватися двох видів факторних моделей: мультиплікативних і кратних. Обчислювальна процедура інтегрування однакова, а отримувані кінцеві формули розрахунку факторів різні.

Методи кореляційно-регресійного зв’язку в аналітичній роботі використовують у тих випадках, коли залежність між показником і факторами впливу на нього носить стохастичний характер. Основна умова кореляційно — регресійного аналізу — забезпечення репрезентативності даних, обґрунтованість застосування до досліджуваного явища відповідних ймовірнісних схем та наявність достатньої сукупності даних однопрофільних підприємств.

Кореляція розглядається як імовірнісна залежність між явищами, що не мають суто функціонального характеру. Кореляційний аналіз передбачає певні форми і тісноту зв’язку. При визначенні форми зв’язку виявляють зміну середнього значення результативної ознаки залежно від зміни факторної ознаки. Якщо збільшення (зменшення) факторної ознаки спричиняє збільшення (зменшення) результативної, то зв’язок буде „прямий”. Якщо збільшення (зменшення) факторної ознаки призводить до зменшення (збільшення) результативної, то зв’язок буде „зворотний”. Якщо зміна факторної ознаки не змінює результативної, то у цьому випадку залежності немає.

Рівняння зв’язку може бути прямолінійним (пряма лінія) або криволінійним (парабола, гіпербола, показова крива — експонента тощо). На основі рівняння зв’язку можна заздалегідь визначити середнє значення результативної ознаки, коли значення факторної ознаки відоме.

Застосування лінійного програмування дає змогу знайти оптимальне значення показників для ряду випадків. Лінійне програмування доцільно використовувати для економічного аналізу варіантів розкроювання матеріалів, завантаження будівельних машин і механізмів, транспортних схем доставки будівельних матеріалів і конструкцій тощо. У кожному випадку зіставлення фактичного виконання з оптимальним варіантом, визначеним методами лінійного програмування, дає змогу виявити додаткові резерви підвищення ефективності виробництва.

Методи динамічного програмування використовують при розв’язанні оптимізаційних задач, у яких цільова функція або обмеження характеризуються нелінійними залежностями. Ці методи доцільно застосовувати під час дослідження стохастичних факторних систем. При розв’язанні задач динамічного програмування як і у випадку рішення задач лінійного програмування, використовують програмне забезпечення роботи ЕОМ.

Методи експертної оцінки. В умовах ринку при прийнятті управлінських рішень часто використовують професійний досвід та інтуїції спеціалістів, особливо при прогнозуванні розвитку економічних систем. До основних методів експертної оцінки відносять: метод „мозкової атаки”; метод колективних експертних оцінок; морфологічний метод аналізу; метод асоціацій та аналогій; метод контрольних запитань та ін.

Отже, основні класи економіко-математичних методів сьогодні можна більш широко використовувати на підприємствах інвестиційно-будівельного комплексу. Зокрема, для аналізу збалансованості виробничої програми з потужностями будівельно-монтажних організацій, впливу тривалості будівництва об’єктів на рівень виробничих витрат, оптимальності схеми перевезень будівельних матеріалів, зростання продуктивності праці тощо.

Висновки

Таким чином, метод (у тій або іншій формі) зводиться до сукупності певних правил, прийомів, способів, норм пізнання та діяльності. Він є системою принципів, вимог, які орієнтують суб’єкта на вирішення конкретного завдання, досягнення результатів у певній сфері діяльності. Метод дисциплінує пошук істини, дає змогу зекономити сили і час, рухатися до мети найкоротшим шляхом, регулюючи пізнавальну та інші форми діяльності людини.

Кожний метод розробляється на основі певної теорії, яка тим самим виступає його необхідною передумовою. Ефективність, сила кожного методу обумовлена змістовністю, глибиною, фундаментальністю теорії, яка «співіснує з методом». Своєю чергою, метод розгортається в систему й використовується для подальшого заглиблення й розгалуження знання та його матеріалізації в практиці.

Методи аналізу, інтерпретації та тлумачення даних теоретичного та емпіричного дослідження дають змогу науково обґрунтувати об’єктивність проведеного дослідження, диференціювати змістовні прояви сутності предмета дослідження за їхніми типологічними характеристиками, визначити та представити дослідницький ефект здійсненого пізнавального акту. Кожному конкретному дослідженню, має відповідати своєрідна аналітична модель, яка, безумовно, відтворює загальні закономірності аналізу, інтерпретації та тлумачення теоретичних та емпіричних даних, але обов’язково виявляє сутнісні характеристики предмета дослідження, його якісну неповторність.

Список використаної літератури

1. Аналітика, експертиза, прогнозування / С. А. Макаренко (відп.ред.). — К. : Науково-видавничий центр «Наша культура і наука», 2003. — 614с.
2. Аналітика, експертиза, прогнозування : Монографія/ Макаренко С.А., Рижков М.М., Ожеван М.А. та ін.. — К., 2003.- 612 с..
3. Вашедченко, А. Н.. Прогнозирование : Учеб. пособие для менеджера/ Нац. ун-т кораблебудування ім. Макарова. Ин-т последиплом. образования. —         Николаев, 2007. — 135 с.
4. Глівенко С. В., Соколов М. О. Економічне прогнозування: Навч. посіб. для екон. спец.. — 2.ВИД., перероб. та доп. — Суми : Університетська книга, 2001.—207с.: іл.
5. Інформаційно-аналітична діяльність в міжнародних відносинах: Матеріали наук.-практ. конф., 24-25 квіт. 2003 p.: [Збірник] / Нац. ун-т ім. Т.Шевченка, Ін-т міжнар. відносин, Технол. ун-т Поділля; [Редкол.: Скиба М.Є. та ін.] —г Хмельницький, 2003- Ч. 1: — 2003. — 102, [2] с.: іл., табл.
6. Ковальчук, Т. Т. Економічна безпека і політика : Із досвіду проф. аналітика. — К.: Знання, 2004.— 638 с.:
7. Макаренко, Т. І. Моделювання та прогнозування у маркетингу : [Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти] / Міжнар. ун-т бізнесу і права. — К.: [Центр навч. л-ри], 2005. — 154 с.: іл., табл.
8. Моделі і методи соціально-економічного прогнозування : Підручник. / [Геєць В.М., Клебанова Т.С., Черняк О.І. та ін.]; Харк. нац. екон. ун-т. — X.: ВД «ІНЖЕК», 2005. — 392, [2] с.: іл., табл., портр
9. Пархоменко В.Д., Пархоменко О.В. Інформаційна аналітика у сфері науково-технічної діяльності: Монографія. — К.: УкрІНТЕІ, 2006. — 224 с.
10. Пархоменко О.В. Інформаційна аналітика як складова управління сферою науково-технічної діяльності // Науково-технічна інформація. — 2004.-№ 2.-С. 27-31.
11. Політичний аналіз і прогнозування : Посібник/ А.О. Коваленко. -К.: Наук, світ, 2002.-201 с.
12. Ребкало В. А., Валевський О. Кальниш Юрій Григорович. Політична аналітика та прогнозування: Навч. посібник / Українська Академія держ. управління при Президентові України. — К. : Видавництво УАДУ, 2002.— 60с..
13. Свириденко С. С. Информационные технологии интеллектуальной деятельности. — М.: МНЭПУ, 1995.
14. Сурмін Ю. П. Аналітична діяльність: Посібник для аналітика неприбуткової організації. — К. : Центр інновацій та розвитку, 2002. — 96с.
15. Сурмін Ю.П. Аналітична діяльність у державному управлінні: технологічний аспект / Актуальні проблеми державного управління. — Дніпропетровськ: ДФ УАДУ,- 2000. — Випуск 3(3). — С.27 — 48.
16. Телешун С. О., Баронін А. С. Політична аналітика, прогнозування та політичні консультації: Курс лекцій і Благодійний фонд «Співдружність». — К. : Видавець Паливода А.В., 2011. — 112с.