Вступ
Актуальність теми. Валютне регулювання й контроль займають провідне місце в економічній політиці держави: від правильного валютного регулювання залежать стабільність і міцність національної грошової одиниці. Валютне регулювання є однією з найбільш динамічних складових як національної, так і світової валютно-фінансових систем. Від валютного курсу залежить стан платіжного балансу, зовнішньої торгівлі, рух довгострокових та короткострокових капіталів. Зміни валютного курсу істотно впливають на розвиток макроекономічних процесів у національній економіці та на зовнішньоекономічні позиції країни. В умовах кризової ситуації в нашій економіці тематика валютного регулювання й контролю є надзвичайно актуальною.

Проте деякі питання, пов’язані з валютним регулюванням і контролем, потребують подальшого вивчення. Необхідність дослідження відносин валютного регулювання й контролю обумовлена такими причинами: у зв’язку з тим, що в сучасній юридичній літературі не зменшується інтерес до інституту валютного регулювання й контролю, доцільним є розгляд їх правової конструкції, оскільки, як показує досвід вивчення українського законодавства, уявлення про цей інститут «грішать» неточностями. У законодавстві України та наукових дослідженнях і досі немає єдиного визначення понять «валютне регулювання» та «валютний контроль».

Ефективне поєднання методів валютного регулювання є одним із найголовніших принципів валютної політики держави. На поточний момент вплив економічних проблем (пов’язаних з проведенням антитерористичної операції на території України) та суспільно-політичне напруження у суспільстві зумовлюють важливість підсилення системи державного регулятивного впливу на діяльність суб’єктів валютних відносин. Це і зумовлює актуальність теми дослідження. 

Актуальні проблеми політики валютного регулювання в Україні

На нашудумку, валютне регулювання — це комплекс заходів та інструментів регуляторного характеру, що використовуються державою для забезпечення контролю валютних операцій, міжнародних розрахунків, правил володіння, користування та розпорядження валютними цінностями, з метою дотримання стабільності національної грошової одиниці, збалансованості платіжного балансу країни, формування і розвитку валютних відносин.

Зазначимо, що розрізняють дві форми валютного регулювання: прямої і опосередкованої (непрямої) дії. До інструментів прямої дії варто віднести валютні інтервенції, валютні обмеження, регулювання рівня конвертованості валюти та режиму валютного курсу. Інструменти непрямої дії представлені диверсифікацією валютних резервів, регулюванням сальдо платіжного балансу.

Головними інструментами системи валютного регулювання і контролю є [4; 5]:

—         дисконтна політика, представлена маневруванням облікової ставкою центрального банку. Вона дає змогу регулювати величину грошової маси в обігу шляхом підвищення або зниження ціни кредитних ресурсів, прямо впливає на курс національної валюти;

—         девізна політика, яка в сучасних умовах здійснюється переважно у вигляді валютних інтервенцій. Валютна інтервенція є купівлею-продажем державними органами іноземної валюти з метою впливу на курс національної валюти. Для підтримки курсу національної валюти центральний банк продає іноземну валюту на валютному ринку, використовуючи резерви іноземних валют, сподіваючись на підвищення курсу національної валюти. І навпаки, якщо центральний банк має на меті провести політику девальвації, він купує іноземну валюту за національну;

—         девальвація і ревальвація спрямовується на згладжування переважно зовнішніх чинників, які визначають структуру платіжного балансу країни;

—         диверсифікація валютних резервів, яка здійснюється шляхом продажу нестабільних валют і купівлі більш стійких, з метою зменшення валютного ризику (страхування) офіційних резервів;

—         політика валютних обмежень — це система законодавчих норм, які обмежують операції з валютними цінностями, золотом. Ця політика була вперше застосована під час Першої світової війни (Австро- Угорщиною, Німеччиною та іншими країнами). До найбільш поширених валютних обмежень відносяться: заборона вільного продажу (купівлі) іноземної валюти, регулювання грошових переказів, ліцензування здійснення валютних операцій тощо.

Аналіз світового досвіду здійснення процесів регулювання валютних відносин і періодизація їх розвитку дозволяє виділити чотири моделі валютного регулювання, що реалізують країни на різних етапах економічного розвитку, залежно від поточних цілей економічної політики: валютна монополія держави, жорстке валютне регулювання, помірно- ліберальна й ліберальна моделі валютного регулювання. Наприклад, валютна монополія держави, як модель валютного регулювання, використовувалася в плановій економіці СРСР. У цій моделі держава мала виключне право на здійснення всіх операцій з іноземною валютою, концентруючи в своїх руках всі валютні цінності.

Ліберальна модель валютного регулювання використовується більшістю розвинутими країнами Західної Європи та Північної Америка в період економічного зростання. У цих країнах перехід від переважного застосування адміністративно-правових інструментів регулювання до домінування ринкових заходів, властивих ліберальній моделі валютного регулювання, відбувався поступово, протягом другої половини ХХ сторіччя.

Варто зазначити, що проблеми пошуку нових та удосконалення існуючих методів та інструментів валютного регулювання вирішує і наша держава. В Україні помірно-ліберальна модель валютного регулювання використовувалась до вересня 2008 року — в період економічного піднесення, притоку іноземного капіталу, позитивного сальдо платіжного балансу, стабільного зростання золотовалютних резервів.

Зазначимо, що наприкінці 2008 р., у період розгортання світової фінансової кризи, відбулося стрімке знецінення української валюти, погіршення стану платіжного балансу, зростання валютних спекуляцій, активний відтік капіталу за межі держави. За таких умов, регулятор змушений був проводити політику жорстких валютних обмежень у вигляді заборон, ліцензування на здійснення поточних та капітальних операцій.

Зокрема, в Україні використовуються: заборона використання іноземної валюти в якості засобу платежу (всі операції з іноземною валютою здійснюються виключно через уповноважені банки); ліцензування операцій з іноземною валютою; обмеження максимальних термінів заборгованості нерезидентів перед резидентами України за зовнішньоторговельними операціями.

Сфера міжнародних розрахунків та руху капіталу на поточний момент в Україні є досить жорстко регульованою.

Національний банк України є головним органом валютного регулювання та контролю в Україні. На основі нормативно-правових та законодавчих актів ним здійснюється моніторинг всіх операцій в іноземній та національній валюті. Таким чином, він слідкує за станом як і внутрішнього, так і зовнішнього боргу, платіжним балансом, відповідно за сумою експорту та імпорту товарів та послуг, формуючи при цьому курси валют.

Спеціальним законодавчим актом у сфері валютного регулювання, який визначає сферу застосування валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» [8].

На жаль, досвід останніх років свідчить про те, що управління валютним курсом в Україні є в цілому не-послідовним, дещо відірваним від економічних реалій і часто стає предметом політичних спекуляцій.

Управління валютним курсом повинно мати за мету підтримання його стабільності з урахуванням тенденцій внутрішнього економічного розвитку та впливу зовнішніх шоків. Це, у свою чергу, вимагає того, щоб обраний режим валютного курсу відповідав тенденціям розвитку вітчизняної економіки та орієнтирам економічної політики уряду та визначення валютного курсу має бути прозорим і відбуватися з урахуванням поточних ринкових тенденцій.

Національний банк ухвалив рішення лібералізувати валютний ринок, скасувавши низку адміністративних обмежень.

Зокрема, скасовано обмеження на проведення операцій в іноземній валюті зі здійснення розрахунків за імпортними операціями без увезення товару на територію України та зі здійснення платежів за імпортними договорами, за якими продукція була ввезена на територію України та здійснено митне оформлення на підставі ввізної митної декларації, дата оформлення якої перевищує 180 днів.

Для стабілізації ситуації на валютному ринку підвищив норму обов’язкового продажу валютної виручки до 100% і продовжив вимогу щодо обмеження строків розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами до 90 днів, а також закріпив за собою право вимагати від банків призупинити проведення операцій клієнтів, які мають підвищений ризик їх використання в протиправних цілях.

Заходи, пов’язані з лібералізацією валютного ринку, сприятимуть поверненню до ринкового регулювання банківської системи, стабілізації курсу національної валюти, оскільки значно зменшать ажіо- тажний попит на іноземну валюту.

На поточний момент Національний банк проводить щоденно валютні інтервенції у вигляді аукціонів невеликих обсягів за «голландською» схемою, метою яких має стати визначення реального обмінного курсу гривні. НБУ продовжує продавати по 300500 млн доларів США щотижня. Тим самим витрачаючи офіційні резервні активи.

Валютне регулювання відіграє значну роль у грошово-кредитній політиці держави. Уряд та Національний банк України формують відповідну стратегію розвитку грошової-кредитної системи та корегують її відповідно до зміни впливу зовнішніх та внутрішніх факторів.

Варто зазначити, що застосовувати інструменти валютного регулювання доцільно лише у короткостроковому періоді.

Можна виділити основні напрями вдосконалення валютного регулювання. А саме:

—         створення правової бази для вжиття екстрених заходів для стабілізації банківської системи під час криз (наприклад, під час ринкової паніки 2004 та 2008 рр. НБУ вводив мораторій на дострокове зняття депозитів, який фактично й врятував вітчизняну банківську систему від повного колапсу. Проте, з юридичної точки зору, такі дії прямо суперечать положенням господарського законодавства, які передбачають право вкладника у будь-який момент забрати свої кошти з банку);

—         забезпечення стабільності національної валюти та достатнього обсягу золотовалютних резервів. Адже застосування валютних інтервенцій призводить до зменшення обсягу валютних резервів;

—         застосування методів регулювання грошової маси, а саме: операцій з облігаціями внутрішньої державної позики;

—         вдосконалення структури внутрішнього валютного ринку та створення сприятливих умов для інвестування в національну економіку. На поточний момент вважаємо за доцільне для залучення іноземних інвесторів в Україну скасувати обмеження на купівлю валюти для виплати дивідендів та зняття грошей з депозитів (оскільки це утискає права вкладників). 

Висновки

На нашу думку, на законодавчому рівні державою мають бути визначені певні критерії (документи), за дотримання яких зовнішньоекономічні операції вважаються закінченими, а інформація про них може надаватися одним контролюючим державним органом іншому.

Валютна політика повинна сприяти розвитку зовнішньоекономічних відносин між країнами. Для притоку іноземних інвестицій в економіку країни, покращення інвестиційного клімату України необхідно лібералізувати валютне законодавство.

Таким чином, валютне регулювання й контроль є важливими інструментами валютної та грошово-кредитної політики. Валютне регулювання — це комплекс здійснюваних державними органами правових заходів із метою створення й забезпечення органів валютного регулювання та контролю, встановлення й проведення певного порядку здійснення операцій із валютними цінностями, забезпечення та захисту права власності на валютні цінності, регламентації міжнародних розрахунків, підтримання стабільності курсу іноземної валюти. Валютний контроль — це діяльність держави та уповноважених органів із забезпечення дотримання валютного законодавства під час здійснення валютних операцій. 
Список використаної літератури

1. Андрусь О.І. Механізм державного регулювання валютного ринку в Україні / О.І. Андрусь, Л.В. Ряба // Сучасні проблеми економіки і підприємництво : збірник наукових праць. — 2012. — Вип. 10. — С. 196-202.
2. Береславська О.І. Актуальні проблеми курсової політики України / О.І. Береславська // Вісник НБУ. — 2010. — № 2. — С. 16-20.
3. Бодрова Н.Е. Валютний ринок України: стан, проблеми й перспективи / Н.Е. Бодрова // Вісник Сумського державного університету. Серія Економіка. — 2012. — № 1. — С. 102-114.
4. Боринець С. Міжнародні валютно-фінансові відносини : під-ручник / С. Боринець. — К. : Знання, 2013. — 305 с.
5. Козак Ю.Г. Міжнародні фінанси : навчальний посібник / Козак Ю.Г. — 3-тє видан., доповн. і переробл. — К. : ЦУЛ,2007. — 640 с.
6. Ніздельська І.А. Вплив валютного регулювання на розвиток вітчизняної економіки / І.А. Ніздельська // Фінанси України. — 2010. — № 2. — С. 83-88.
7. Салмінський Д.В. Валютне регулювання і контроль у сучасних умовах економічного зростання України / Д.В. Сал-мінський // Міжнародна економічна політика : наук. журнал / ДВНЗ «Київський нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана» ; голов. ред. Д.Г. Лук’яненко. — 2012. — Спец. вип.: у 2 ч. — Ч. 2. — С. 339-342.