Вступ.

1. Сутність політичної свідомості.

2. Основні категорії політичної свідомості.

3. Політична культура.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Політична свідомість здатна випереджати практику, прогнозувати розвиток політичних процесів, визначати природу діяльності в сфері влади як окремих людей, так і їхніх суспільних об'єднань. Тому від політичної свідомості прямо залежить зміст і характер політичного процесу, мети і засоби режиму правління.

З масовою свідомістю зв'язана суспільна думка, що представляє його окремий випадок. Суспільна думка виражає відношення (сховане чи явне) різних соціальних спільнот до тих чи інших подій реальності. Вона визначає поведінку окремих особистостей, соціальних груп, мас і держав.

Суспільна думка може відбивати істину чи бути помилковою. Вона може виникати стихійно, а може формуватися як частина масової свідомості державними установами, політичними організаціями, засобами інформації. Наприклад, у 30-і роки засобами пропаганди в нашій країні була сформована масова свідомість нетерпимості до інакомислячого. І суспільна думка вимагала смерті усім, хто по своїх переконаннях не вписувалася в рамки масової свідомості.

Правильне уявлення про суспільну свідомість не може скластись без аналізу специфічних форм, за допомогою яких реально здійснюється відображення суспільного буття і зворотний вплив суспільної свідомості на життя суспільства.

В Україні на даному етапі домінуюче місце зайняла позиція – формування постійної політичної свідомості і її всебічної підтримки. Але варто відмітити, що хоч про це і говориться, але реальних кроків у вивченні даного процесу не особливо помітно. Проблема політичної свідомості в Україні, та й не тільки, ще настільки мало досліджена, що це, на думку автора, є на сучасному етапі основною задачею, причому не тільки політологів-теоретиків, але і політиків-практиків.

1. Сутність політичної свідомості

Політична свідомість – це сукупність уявлень і почуттів, поглядів і емоцій, оцінок і установок, що виражають відношення людей до здійснюваної і бажаної політики, що визначають здатність людини до участі у керуванні справами суспільства і держави; це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення в духовному житті людей політичних інтересів і уявлень різних соціальних груп, національних спільнот і суспільства в цілому; політична свідомість являє собою систему ідей, теорій, поглядів, уявлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин; це система знань і оцінок, завдяки яким відбувається усвідомлення сфери політики суб'єктами, що виступають у вигляді індивідів, груп, класів, спільнот. Вона є необхідним елементом функціонування і розвитку політичної системи в цілому.

Сутність політичної свідомості полягає в тім, що це є результат і одночасно процес відображення й освоєння політичної реальності з урахуванням інтересів людей.

Політична свідомість формується з появою класів, держави і політики як сфери громадського життя, тобто з виникненням політичної системи суспільства. В ній відбиваються взаємини класів і соціальних груп, їхня роль і місце в системі державної влади, а також відносин між націями і державами, основою для єдності цих зв'язків є економічні відносини суспільства.

Політична свідомість у класовому суспільстві носить класовий характер. Вона не може бути однорідною, тому що вона охоплює сферу відносин усіх класів і шарів до держави й уряду, сферу взаємин між різними суб'єктами. Політична оцінка дійсності залежить від того положення, що займає суб'єкт, носій цієї оцінки в даному суспільстві. У державі відбувається зіткнення політичних інтересів у боротьбі за владу, і головною проблемою політичного мислення є устрій державної влади. Політична боротьба за визначення державного устрою може проходити в різних формах: парламентські дискусії й економічні вимоги, головне обговорення соціальних проблем, насильницькі державні перевороти, соціальні революції.

Політична свідомість безпосередньо детермінована політичним буттям людини, однак на неї, на її характер впливають соціально-економічні, національні і культурні особливості суспільства, а також глобальні, загальнолюдські проблеми.

У той же час, слід зазначити, що політична свідомість аж ніяк не є пасивним відображенням політичного буття, а здатна прогнозувати і моделювати політичні процеси; вона впливає на політичне життя суспільства, а через неї на економічні, культурні і духовні відносини в суспільстві; визначає основні напрямки політичної діяльності соціальних груп, спільнот, політичних партій і громадських організацій, політичних лідерів і окремих осіб. Саме тому практика керування суспільно-державними процесами повинна враховувати загальне, а бажано й індивідуальне, стан політичної свідомості у всіх його проявах, прагнути до погодженості в політичних позиціях, сприяти формуванню політичної свідомості, яка б відповідала потребам розвитку даного суспільства.

Політична свідомість, як стає ясним, явище далеке не статичне й одноманітне, вона, по суті своєї, суперечливо, тому що відображаючи політичне буття найчастіше чи відстає від нього, чи випереджає, а в ідеалі – відповідає йому. Детальний, уважний аналіз цих протиріч політичної свідомості дозволяє вчасно визначити серйозні, чи навіть небезпечні недоліки соціального організму. А це означає, що в керуванні державою і суспільством важливий не тільки економічний, статистичний аналіз суспільно-політичного життя, але і дослідження, вивчення стану політичної свідомості.

Суспільна свідомість виникла не після виникнення суспільного буття, а одночасно й у єдності з ним. Без суспільної свідомості суспільство просто не могло б виникнути і розвиватися, тому що воно існує як би в двох проявах: відбивної й активно-творчий. Сутність свідомості саме в тім і складається, що вона може відбивати суспільне буття тільки за умов одночасного активно-творчого його перетворення.

Але, підкреслюючи єдність суспільного буття і суспільної свідомості, не можна забувати і про їхнє розходження, специфічну роз'єднаність, відносній самостійності.

Особливістю суспільної свідомості є те, що вона у своєму впливі на буття може як би оцінювати його, розкривати його потаєний зміст, прогнозувати, через практичну діяльність людей перетворювати його. А тому суспільна свідомість епохи може не тільки відбивати буття, але й активно сприяти його перетворенню. У цьому полягає та історично сформована функція суспільної свідомості, що робить його необхідним і реально існуючим елементом будь-якого суспільного устрою. Ніякі реформи, якщо вони не підкріплюються суспільним усвідомленням їхнього змісту і необхідності, не дадуть очікуваних результатів, а тільки зависнуть у повітрі.

2. Основні категорії політичної свідомості

Політична свідомість – одна з основних форм суспільної свідомості, вона виникає разом з появою державності, політичної влади. Це найбільш загальна категорія, що характеризує суб'єктивну сторону політики. По своєму змісті вона охоплює почуттєві і теоретичні, ціннісні і нормативні уявлення громадян, що опосередковують їхні зв'язки з інститутами влади.

У політології політична свідомість виступає багатогранним, систематичним і складно структурованим поняттям. Політико-соціологічний аналіз, насамперед, передбачає диференціацію свідомості щодо його суб'єктів, у самому загально-конкретному значенні:

• політична свідомість усього суспільства,
• нації,
• соціальної групи,
• окремо узятої особистості.

Функції політичної свідомості:

· регулятивна (дає орієнтири за допомогою ідей, уявлень, переконань і т.п. щодо політичної участі);

· оцінююча (сприяє виробленню відношення до політичного життя, до конкретних політичних подій);

· інтегруюча (сприяє об'єднанню соціальних груп суспільства на основі загальних цінностей, ідей, установок);

· гносеологічна (допомагає людям засвоїти політичну інформацію, аналізувати навколишню політичну дійсність);

· прогностична (створює основу для передбачення змісту і характеру розвитку політичного процесу, дозволяє одержати інформацію про майбутні політичні відносини);

· мобілізуюча (спонукує людей до політично орієнтованої поведінки, до участі в суспільно-політичному житті заради відстоювання своїх інтересів, до об'єднання зі своїми однодумцями в партії, рухи та інші об'єднання).

Виходячи з гносеологічної функції, у політичній свідомості можна виділити чотири різних рівні:

емпіричний;

повсякденний;

теоретичний;

ідеологічний.

Первинною, самою нижньою ланкою відображення політичної дійсності, природно, є емпірична політична свідомість, на якій безпосередньо фіксується весь попередній практичний досвід політичного суб'єкта. Найчастіше емпіричний рівень синтезують, змішують, плутають з рівнем повсякденним, однак, вони далеко не тотожні, тому що повсякденна свідомість містить в собі ще й елементи ідеологічного і теоретичного рівнів. Повсякденна політична свідомість являє собою систему ідей, поглядів, представлень, що випливають безпосередньо з повсякденного життя того чи іншого суб'єкта суспільно-політичних відносин. Тут слід певним чином відокремити перші два рівні від ідеологічного і теоретичного, тому що, на думку більшості дослідників, емпірична і повсякденна свідомість відображають тільки поверхневі процеси політичного життя, особливо не аналізуючи всіх її проявів, і характеризуються такі рівні політичної свідомості, в основному, соціально-психологічними факторами, такими як: впливом емоцій, почуттів, настроїв і ін. У перший період життя людей повсякденна свідомість була єдиною і головною. По мірі розвитку суспільства виникає необхідність у більш глибоких узагальненнях, а повсякденна свідомість стає недостатнім для задоволення зрослих потреб. Тоді виникає теоретична свідомість. Виникаючи на основі повсякденної свідомості, воно націлює увагу людей на відображення сутності явищ природи і суспільства, спонукаючи до більш глибокого їхнього аналізу. Через повсякденну свідомість теоретична свідомість зв'язана із суспільним буттям. Теоретична свідомість робить життя людей більш усвідомленим, сприяє більш глибокому розвитку суспільної свідомості, оскільки розкриває закономірний зв'язок і сутність матеріальних і духовних процесів. Над суспільною психологією піднімається ідеологія. Ідеологія — це сукупність ідей, поглядів, теорій, що відбивають суспільні відносини в більш-менш стрункій системі. Ідеологія містить у собі політичні і правові погляди, теорії, філософію, мораль, мистецтво, релігію.

По глибині відображення дійсності виділяють наступні рівні політичної свідомості: ідеологічний (формується визначеними соціальними групами на основі цілеспрямованого дослідження політичного процесу і має такі риси, як цілісність, систематизованість, здатність до прогнозування, зв’язаний із виробленням концепцій, ідей, понять, втілюється в деклараціях, програмах і т.п.); психологічний (формується на базі життєвого, повсякденного досвіду людей і має такі риси, як суперечливість, поверховість, несистематизованість, емоційність і т.д.).

Існує також і інша, більш узагальнена точка зору на рівні політичної свідомості: повсякденно-практичний і ідеолого-теоретичний. Однак основний зміст від цього абсолютно не страждає, а тільки підсилює широту знайомства з механізмом політичної свідомості.

Повсякденна-теоретична політична свідомість виникає стихійно, із практичної діяльності людей, їхнього життєвого досвіду. Тут взаємозалежать: емоційне і раціональне, досвід і традиції, настрій і стереотипи. Ця свідомість нестабільна, тому що залежить від конкретних умов життя, емоцій і мінливого досвіду. У той же час вона багато в чому статична, тому що стереотипи заважають гнучкості мислення. У цій свідомості немає прогнозів, теоретичних узагальнень. Завдяки прямої залежності повсякденної свідомості від об'єктивної економічної реальності в ньому міститься початок теоретичної політичної ідеології класу. Не слід думати, що повсякденна свідомість укладає в собі тільки оману й ілюзії. Незважаючи на стихійність формування повсякденної свідомості, в ній є цінними і реалістичність суджень, здоровий глузд, і перевірені часом аксіоми народної мудрості. Повсякденна свідомість суперечлива. З одного боку, в ній міститься здоровий глузд, а з іншого, її висновки не завжди бувають справедливими, тобто її можливості обмежені.

Носіями повсякденної свідомості є всі члени суспільства, і вона виконує масштабну роль, відбиваючись в масових політичних настроях.

Способом вираження повсякденної свідомості є суспільна психологія, у структуру якої включаються такі елементи, як потреби, інтереси, цінності, традиції, звичаї, емоції, почуття, настрій, наслідування, сугестивність. Повсякденна свідомість коректується, шліфується і перевіряється практичним життям. В ній відбивається відношення суб'єктів до державної влади, і вона визначається рівнем економічного і соціального життя. Повсякденна політична свідомість цінна тим, що вона характеризується цілісністю життєрозуміння і, піддаючись творчій обробці, є основою для теоретичної політичної свідомості.

Теоретична політична свідомість (ідеологія) характеризується повнотою і глибиною відображення політичної реальності, відрізняючись здатністю до прогнозування, систематизацією поглядів. Вона покликана виробити обґрунтовану політичну програму, спираючись на економічну і соціальну практику. Ідеологія націлена активно впливати на суспільну свідомість. У теоретичній політичній свідомості конкретні політичні погляди й інтереси класу чи соціальної групи повинні бути представлені досить стрункою і переконливою теорією і для сучасного функціонування суспільства, і на його перспективний розвиток. Прогресивна ідеологія здатна прискорити соціальний і економічний розвиток суспільства так само, як реакційна може гальмувати його. При цьому слід зазначити, що роль ідеології в суспільстві не повинна бути перебільшеної, тобто політична ідеологія не може ставитися над економікою.

Виробленням ідеології займаються не всі члени суспільства, а фахівці (ідеологи), що присвятили себе політичній творчості і що займаються осмисленням законів громадського життя. При цьому слід зазначити, що на вироблення теоретичної політичної свідомості роблять значний вплив особистісні якості самих авторів.

Політична ідеологія може дуже впливати на суспільну свідомість у цілому, тому що вона є не тільки системою поглядів, але і має державну силу, свою систему пропаганди, використовуючи при цьому науку, право, мистецтво, релігію, усі засоби масової інформації. Однак у сучасних умовах розвитку демократії і гласності необмежений і неконтрольований вплив пануючої ідеології знижується.

Теоретична політична свідомість виступає як спосіб відображення політики і має визначену структуру, що включає наступні елементи:

1) система наукових знань про політичне життя, тобто політичні теорії;

2) концепції політичного розвитку, що спираються на реальну політичну практику;

3) політичні ідеї, що є основою для нових політичних теорій;

4) конкретні політичні програми.

Теоретична політична свідомість покликана спиратися на суспільне буття, хоча цей зв'язок має складний і суперечливий характер. Свідомість впливає на соціальну практику, рухає її, перевіряючи істинність політичних поглядів. Саме політична практика є критерієм істинності ідеології.

Політична свідомість покликана закріплювати й удосконалювати досягнутий рівень політичної практики. І ефективність її впливу на суспільство є показником рівня розвитку теоретичної політичної свідомості.

У залежності від суб'єктів в загальноабстрактному розумінні політична свідомість може бути:

— масовою (виражає суспільну думку, настрій і дію мас);

— груповою (узагальнює установки і мотиви політичного поводження конкретних класів, шарів, еліт);

— індивідуальною (містить систему інформаційних, мотиваційних і ціннісних компонентів, що забезпечують пізнання особою політики й участь у ній).

Говорячи про процес формування політичної свідомості окремого індивіда, звичайно відзначають чотири фактори, що впливають на цей процес: власний життєвий досвід людини (включаючи соціально-економічні умови її існування); міжособистісні комунікації, що розширюють індивідуальний досвід людини до сукупного досвіду його референтної групи; суспільні інститути (церква, школа, партії й об'єднання і т.п.), що тиражують очищений до ідеології досвід різних соціальних груп; нарешті, засобу масової комунікації (ЗМІ), які надають можливість кожному скористатися досвідом усіх у всім різноманітті форм і змісту (головним чином, ставка робиться на InterNet).

Очевидно, що тільки ЗМК, включаючи (крім газет, журналів, радіо, кіно, телебачення і InterNet) і найперший «засіб» масової комунікації – книги – дозволяють сучасній людині по-справжньому повно усвідомити своє місце в політичному просторі. Однак така «завершальна» у процесі політичної самоідентифікації індивіда роль ЗМІ зовсім не обов'язково є вирішальної і визначальної. Внесок кожного фактора в цей процес, мабуть, сильно розрізняється для різних людей.

Переходячи від категорії індивідуального до категорії масового, можна сказати, що значення і роль кожного з перерахованих факторів у формуванні масової політичної свідомості в різних суспільствах різна. Це обумовлено не тільки національно-культурними особливостями й історією того чи іншого суспільства чи держави, рівнем його економічного, соціального і технологічного розвитку, але і пережитої їм у даний період конкретною соціально-політичною ситуацією.

Ясно, що характер відносин суспільства й інституту ЗМК у країнах постсоціалістичного простору (зокрема, в Україні) кінця 90-х років не тільки істотно відрізняється від характеру аналогічних відносин в інших країнах, але він також помітно видозмінився з часів кінця 80-х і тим більше 70-х років.

Анітрошки не претендуючи на повноту висвітлення заявленої в заголовку проблематики, автор хотів би лише звернути увагу на кілька істотних моментів, що характеризують взаємовплив засобів масової інформації (ЗМІ) – у даному випадку, InterNet і масової політичної свідомості в Україні дійсного часу.

Політичну свідомість людей можна класифікувати за різноманітними підставами. Найчастіше проводиться типологізація за наступними підставами:

· за прихильністю людей до тих або інших суспільних ідеалів і цінностей (ліберальна – що висуває як пріоритет у політиці принцип свободи індивіда, консервативна – спрямована на збереження традиційних суспільних устоїв і цінностей, соціалістична – що орієнтується на пріоритет в політиці принципів колективізму, соціальної рівності і справедливості, інтернаціоналістська – спрямована на реалізацію, в першу чергу, загальних інтересів і цілей народів, націоналістична – відокремлювальною рисою якої є переконання у вищості однієї нації над іншими);

· за характером відношення суб'єкта соціальної дії до держави як політичного інституту (етатистський тип політичної свідомості – що орієнтується на активну участь держави в суспільних процесах, в тому числі і в сфері економіки ; анархістський тип, для якого характерна орієнтація на позадержавне регулювання суспільних процесів і, передусім, у сфері матеріального виробництва);

· за прихильністю суб'єктів політики до тих або інших форм політичного влаштування суспільства можна виділити демократичний, авторитарний і тоталітарний типи політичної свідомості;

· в залежності від орієнтації на той або інший характер соціальної діяльності суб'єкта політична свідомість може бути консервативною (орієнтованою на збереження колишніх суспільних порядків), радикальною (орієнтованою на докорінні, рішучі перетворення), реформістською (орієнтованою на здійснення соціальних перетворень шляхом реформ).

3. Політична культура

Доцільність і усвідомлення поведінки суб'єктів політичної діяльності залежить від того, наскільки вони вписуються в загальний соціокультурний контекст, відображаючи завдяки цьому міру засвоєння нагромадженого людиною досвіду, традицій та механізмів засвоєння досвіду і їх реалізації. Політична діяльність, що ігнорує культурні підстави — політиканство, що спирається на авантюризм і безвідповідальність і виражає в своєрідній псевдокультурний формі політичне безкультур'я. Політична культура — соціально-психологічне, досить З складне структурне явище. Суб'єктом політичної культури можуть виступати: індивід із його настановами, цінностями і перевагами, соціальні спільності, верстви, групи, нації, політичні партії, стани. На кожному з рівнів суб'єкт політичної культури — носій та охоронець певних політичних цінностей. Важливо тут і розрахунок об'єкту, на що спрямовані орієнтації суб'єкту: політична j система, політичні режими, політичні інститути та владні структури, політичні партії та ін. Звичайно ж, політична культура дасть З уявлення про те, як люди займаються розв'язанням політичних питань, чому беруть участь у політичній діяльності, чому реагують саме так, які соціально-політичні якості людей, що беруть участь у політиці тощо.

Поняття політичної культури зараз стійко увійшло в склад ключових категорій політичної науки.

Політична культура — це система знань, уявлень, цінностей і відносин, що функціонують у суспільстві і відтворюються в процесі зміни поколінь. Її можна визначити як обумовлений історичними, соціально-економічними й політичними умовами якісний стан політичного життя суспільства, що відбиває рівень освоєння суб'єктом (суспільством, групою, особою) політичних відносин, цінностей і норм, ступінь соціокультурного розвитку людини та міру її активності у перетворенні політичної дійсності.

Дослідження в області політичної культури допомагають глибше побачити закономірності політичного процесу, особливості політичної свідомості і поведінки людей в сучасному суспільстві. Аналіз проблеми політичної культури дає можливість зрозуміти, чому групи людей або цілі народи, діючи в межах ідентичних політичних систем, але ж виховані на різних цінностях та маючи різноманітний історичний досвід, по-різному сприймають одні і ті ж політичні події, по-різному поводять себе в одних і тих же політичних ситуаціях.

Порівняльний аналіз різноманітних політичних культур служить підставою для визначення її типів, видів. Родоначальниками типології політичної культури стали американські політологи Габріель Алмонд, Стефан Верба та ін. На основі аналізу політичної культури п'ятьох країн (США, Великобританії, Італії, ФРН та Мексики) виділили три «чистих» типи політичної культури: патріархальна, підданська та активістська.

Патріархальний тип культури характерний для суспільств, у яких або ще не сформувалася, або тільки почала формуватися політична культура. У такому суспільстві немає спеціалізованих політичних ролей: виступають як деяка недиференційована сукупність. Тому політичні орієнтації членів суспільства невіддільні від релігійних і соціальних. Характерна риса патріархального типу політичної культури — повна відсутність у підданих інтересів до політичних проблем.

Підданська політична культура (або культура підпорядкування) також характеризується пасивним ставленням більшості до проблем політичного життя. Але особа, вихована в середовищі такого типу культури, усвідомлює особливий авторитет уряду, виробляючи по відношенню до нього або позитивні, або негативні емоції. Але та ж особа не висловлює готовності брати участі у політичній діяльності.

Активістський тип політичної культури (або культура участі) формує особу, що орієнтується на активну роль у функціонуванні політичної системи. Із змішання елементів трьох «чистих» типів політичної культури формуються патріархально-підданська, підданськи-активістська та патріархально-активістська політичні культури. Оптимальним варіантом, з точки зору Габріеля Алмонда та Стефана Верби, є змішаний тип політичної культури, що вони запропонували назвати «культурою громадянина». «Культура громадянина» по своїй основі активістська культура, що інтегрує певні елементи патріархальної та підданської культури. «Культура громадянина», на думку західних соціологів, характерна для демократичних суспільств, сприяє їх нормальному функціонуванню, створює основу соціальної стабільності. Політична культура виражає ту органічну єдність між політикою та культурою, що встановлюється в нормальному суспільстві, яке функціонує, і що стало на шлях еволюційних змін. У нормальному суспільстві, що функціонує, відбувається постійний процес залучення культурних цінностей в політику і їх деформація у відповідності з політичними настановами. Тут же має місце актуалізація апробованих соціокультурних освіт, що дістали нове життя, активно беручи участь у вирішенні соціальних проблем. Тому і соціалізація особи, і гуманізація політики неможливі поза культурою. Більш того, політична культура, ґрунтуючись на загальній культурі як історичних певному рівні розвитку і особистості, і суспільства, виконує, по-перше, функцію узагальненої характеристики громадської людини, а, по-друге, виступає формою реалізації її власних сил. Культура не є сукупність високих понять чи високих цінностей. Вона не є хоча б тому, що ніякі цінності, ніякі досягнення та ніякі механізми не є в даному випадку гарантією. З будь-яких висот культури можна завжди зірватися в безодню.

У політичному процесі політична культура забезпечує реалізацію загальнокультурних цінностей з урахуванням конкретних інтересів соціальних спільностей, верств, груп. Адже для забезпечення політичного панування й реалізації групових інтересів потрібно звертатися до минулого досвіду, затребувати знання й цінності, що становлять фундамент сучасних соціальних структур. Цьому якраз і сприяє політична культура, орієнтуючи на певні цінності і теоретичні осмислення еволюції політичних реалій. Включаючи відібрані цінності (норми, програми, інститути, засоби тощо) у «технологію» політичного життя, політична культура утверджує групові інтереси як інтереси усього соціуму, що дозволяє активним політичним силам знаходити консенсус, та є наявність деяких базисних цінностей та норм, що поділяються всіма основними соціальними спільностями, групами тощо. Тут проявляється комунікативна функція політичної культури, що зв'язує не лише різні політичні сили, але й громадянина з політичною системою. На основі ж таких зв'язків стає можливим формування політичних інститутів, в якійсь мірі полярні інтереси різних соціальних груп що задовольняють навіть і соціальні спільності. Відбиваючись крізь політичну культуру суспільства, групові інтереси втрачають чималу частину агресивно-безкомпромісного потенціалу, а критично-деструктивний заряд політичних партій чиниться конструктивним програмам суспільного поновлення. Стосовно до особи політична культура представляє комплекс раціонально та емоційно засвоєних імперативів політичної поведінки, що стали нормами і мислення, і діяльності.

Одним з найважливіших елементів, ланок політичного процесу виступає політична участь, стратегія і тактика в політиці.

Висновки

Протягом усієї свідомої історії людства різні суспільно-політичні рухи, партії, окремі правителі прагнули поставити собі на службу політичну свідомість, досягти тим самим визначених політичних цілей, сформувати які у об'єктів державної політики повинні політичні цінності, норми й установки. Методи при цьому використовувалися зовсім різні, що випливає з різного розуміння ступеня впливу політичної свідомості на політичний процес. Основні дві лінії зберігаються і донині.

Сучасне розуміння однієї з них полягає в тім, що політична свідомість вважається непостійним і, тому постійне його формування і підтримка зайві, тобто усе ставиться залежним від даної політичної ситуації – це, звичайно ж, не формує «ідеального громадянина», але з цього погляду це і не потрібно, не треба для цього ніякого політичного утворення, а політична свідомість з цих позицій пускається на самоплив.

Існування різних форм суспільної свідомості визначається багатством і різноманіттям самого об'єктивного світу – природи і суспільства. Різні форми свідомості відбивають відносини між класами, націями, соціальними спільнотами і групами, державами і є основою політичних програм. У науці пізнаються конкретні закони природи; мистецтво відбиває світ у художніх образах і т.д. Маючи своєрідний предмет відображення, кожна форма свідомості має свою особливу форму відображення: наукове поняття, моральну норму, релігійну догму, художній образ.

Але багатство і складність об'єктивного світу створюють тільки можливість появи різних форм суспільної свідомості. Реалізується ж ця можливість на основі конкретної суспільної потреби.

Список використаних джерел

1. Гелей С. Політологія: Навчальний посібник/ Степан Гелей, Степан Рутар. — 5-є вид., перероб. і доп.. — К.: Знання , 2004. — 645 с.

2. Дробінка І. Г. Політологія: Навчальний посібник/ І. Г. Дробінка, Т. М. Кришталь, Ю. В. Підгорецький; Мін-во освіти і науки України. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 289 с.

3. Іщенко М. Політологія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Черкаси : Видавництво ЧНУ, 2004. — 387с.

4. Кирилюк Ф. Політологія Нової доби: Посібник для студ. вищ. навч. закл./ Федір Кирилюк,. — К.: Академія, 2003. — 303 с.

5. Кузь О. Політологія: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2004. — 340с.

6. Обушний М. Політологія: Довідник/ Микола Обушний, Анатолій Коваленко, Олег Ткач; За ред. Ми-коли Обушного; КНУ ім. Т. Г.Шевченка. — К.: Довіра, 2004. — 599 с.

7. Політологія: Навчальний посібник/ Валентина Штанько, Наталія Чорна, Тетяна Авксентьєва, Лідія Тіхонова,; Мін-во освіти і науки України, Науково-методичний центр вищої освіти. — 2-є вид., перероб. і доп.. — К.: Фирма "ИНКОС": Центр учбової літератури, 2007. — 287 с.

8. Політологія: Академічний курс: Підручник/ Л. М. Герасіна, В. С. Журавський, М. І. Панов та ін.; М-тво освіти і науки України. — 2-ге вид., перероб. і доп.. — К.: ВД "Ін Юре", 2006. — 519 с.

9. Політологія: терміни, поняття, персоналії, схеми, таблиці: Навчальний словник-довідник для студентів вищих закладів освіти/ Укл.: В.М. Піча,Н.М. Хома,; Наукова ред. В.М. Пічі. — К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. — 311 с.

10. Холод В. Політологія: Навчальний посібник/ Володимир Холод,. — Суми: Університетська книга, 2001. — 405 с.

11. Шляхтун П. Політологія: Теорія та історія політичної науки: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Петро Шляхтун,; Ред. В. М. Куценко. — К.: Либідь, 2002. – 573 с.