Ефективність будь-якого виробництва, а тим більше аграрного, неможливо уявити без достатнього рівня забезпеченості матеріально-технічними ресурсами. Матеріально-технічна база є основою функціонування агропромислового комплексу і сприяє розвитку та вдосконаленню сільськогосподарського виробництва в усіх його сферах.

Стабілізація й подальше ефективне функціонування агропромислового комплексу не можна уявити без зміцнення та заощадження його ресурсного потенціалу, оскільки ефективність виробництва характеризується співвідношенням витрат і результатів. У такому разі ресурсовіддача виступає найважливішим показником ефективності виробництва. Відтак пошук шляхів і резервів підвищення ресурсовіддачі має бути спрямований на вивчення кожного виду ресурсів, обґрунтування способів планомірної заміни та компенсації відсутніх ланок, методів оцінки ресурсного потенціалу, формування його оптимальної структури й сукупного, комплексного використання.

Ресурсне забезпечення — це система організаційно-економічних відносин, спрямованих на оптимальне, своєчасне та ефективне забезпечення виробництва ресурсами. Скорочення обсягів валової продукції сільського господарства, зменшення посівних площ, зниження врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин зумовлені, в тому числі, й недоліками у формуванні ринку матеріально-технічних ресурсів, неефективним використанням ресурсного потенціалу агропромислового комплексу.

Гостра нестача найбільш ліквідних фінансових ресурсів (коштів) досить відчутно впливає на ефективність управління ресурсним забезпеченням підприємств АПК і в остаточному підсумку на результати їхньої діяльності.

Так, через низький рівень технічного забезпечення щорічно не обробляється близько 4 млн. га орних земель, а на тих, що обробляються, вирощують низькі врожаї. До того ж, вирощений урожай підприємства нерідко не можуть зібрати. Лише подовження тривалості збирання зернових до 40 — 50 діб, що мало місце останніми роками, призводить до втрати 3-4 млн. т зерна, а зібране з таким запізненням зерно втрачає свою якість і з категорії продовольчого переходить у фуражне, а відтак втрачає й свою економічну вартість. Таким чином, через застарілі та малопродуктивні зернозбиральні комбайни в Україні щорічно втрачається близько 5 млн. т зерна, що еквівалентно 800 млн. дол. США

Лише створення оптимального складу машинно-тракторного парку дасть можливість уникнути непродуктивних втрат у сільськогосподарському виробництві та підвищити рівень його ефективності.

Одним із найважливіших і вагомих показників виробничої експлуатації, за допомогою якого можна оцінити забезпеченість сільськогосподарського процесу технічними засобами виробництва, є сезонне навантаження на одну наявну фізичну одиницю техніки. За базу порівняння при аналізі навантаження можуть бути прийняті статистичні дані аграрного сектора України за 1990 рік і відповідні показники зарубіжних країн.

Для порівняння, у 1990 році у господарствах України налічувалося близько 116 тис. зернокомбайнів (СК-5 «Нива», СК-6 «Колос», «ДО-1500», «Єнісей»), якими було зібрано 50,5 млн. т зернових. Середній термін жнив по Україні становив тоді 21 день, а з урахуванням ризику дощів (0,2) — 17-18 днів, або 220260 год. У середньому за одну робочу годину жнив збирали 200 тис. т зернових, або 58600 га. Площі під зерновими в Україні становили близько 15 млн. га. Нормативне сезонне навантаження в 1990 році на комбайн СК-5 «Нива» становило

120 га/сезон (400-500 т/сезон), «ДОН-1500» — 240 га/сезон (800-1000

т/сезон). Фактично середньостатистичне навантаження на фізичний комбайн у 1990 році сягало 138 га/сезон (близько 520 т/сезон).

За даними Міністерства аграрної політики України, у 2007 році в середньому по країні сезонне навантаження на комбайн становило 330 га. А якщо за базу розрахунків взяти не фізичну кількість комбайнів, а кількість працездатних та укомплектованих (а це близько 80% від їх фізичної кількості), то сезонне навантаження на комбайн становитиме 412 га.

1. Навантаження на зернозбиральний комбайн зібраної площі зернових у Запорізькій області, га

Зауважимо, що за такого низького рівня технічного забезпечення аграрних формувань України у 2007 році (330 га/комбайн), по Запорізькій області воно становило 498 га при нормативі 80-100 га (табл. 1).

Значно переважає норматив і навантаження на трактор (табл. 2).

2. Навантаження ріллі на трактор у Запорізькій області, га

Динаміка навантаження як по тракторах, так і по комбайнах у Запорізькій області засвідчує, що рівень технічної оснащеності погіршився. Лише деяке зрушення спостерігається в окремі роки. Однак це не може характеризувати оцінку використання машинно-тракторного парку сільгосппідприємствами області.

За такого стану технічного оснащення Україна значно відстає від інших країн світу. Якщо, наприклад, у 1991 році сезонне навантаження на фізичний комбайн в Україні становило 138 га, то в Росії — 157 га, США — 62,5 га, Німеччині — 31,3 га (рис.).

Сезонне навантаження на комбайн у різних країнах світу

Як свідчать дані рисунка, у розвинутих країнах навантаження на комбайн за останні 16 років практично не змінилося, тоді як в Україні воно зросло майже у 2,4 раза, в т.ч. у Запорізькій області — більше ніж у 2,3 раза.

Щоб навантаження на сільськогосподарську техніку довести до рівня США, Україні треба мати 220 тис. зернозбиральних комбайнів, а до рівня Німеччини — близько 400 тис. Це означає, що підприємства України повинні щороку одержувати по 10 тис. комбайнів і не списувати їх протягом 40-50 років взагалі.

Якщо в 1990 році наявним парком зернових комбайнів в Україні за годину під час жнив намолочували в середньому близько 200 тис. т зернових, то в 2007 році — близько 50 тис. т/год., тобто в 4 рази менше. За таких темпів, щоб зібрати 35 млн. т, жнива у 2007 році тривали 630 год., або 2,5 місяця. Втрати врожаю від осипання через затягування строків жнив становили близько 8 млн. т, або майже 22% вирощеного врожаю.

Сезонне навантаження 330 га на фізичний комбайн складно оцінити у відриві від технічних характеристик, стартових і поточних показників технічного стану техніки. Сучасні зернові комбайни із п´ятиклавішним соломотрясом збирають за годину близько 2,5 га. Зміна технічного стану неминуче знижує середнє значення продуктивності за годину жнив. На продуктивність комбайнів негативно впливає також строк їхньої експлуатації.

У розвинутих країнах світу в міру старіння техніки сезонне навантаження знижується, про що свідчать такі дані. Якщо зернокомбайн використовувати протягом 5—9 років, його річне навантаження становить 547 акр. При використанні комбайнів віком 15—19 років навантаження знижується до 213 акр., тобто в 2,5 раза.

В Україні ситуація протилежна — техніка спрацьовується, старіє, а сезонне навантаження тільки збільшується. Це є характерним і для підприємств Запорізької області.

Зокрема, при середньому по області навантаженні на трактор на рівні 183 га, найгіршим забезпеченням характеризуються підприємства Оріхівського (233 га), Приазовського (227,4 га), Якимівського (210,3 га) та Гуляйпільського (201,0 га) районів.

Найкраща ситуація із забезпеченням сільгоспвиробників тракторною технікою склалася у Великобілозерському (124 га), Бердянському (125,6 га), Михайлівському (135,3 га) та Кам´янко-Дніпровському (139,2 га) районах.

Щодо зернових комбайнів, то найгірше ними забезпечені підприємства у Якимівському та Василевському районах. Водночас найкраще забезпечення комбайнами спостерігається в аграрних підприємствах Розівського (195,4 га), Куйбишевського (228,8 га), Веселівського (237,4 га) та Приморського (238,1 га) районів.

Найвищі темпи зниження технічного оснащення сільськогосподарських підприємств спостерігаються у Гуляйпільському, Вільнянському, Запорізькому, Пологівському, Приазовському, Приморському та Якимівському районах Запорізької області.

Порівнюючи темпи збільшення навантаження по сільгосппідприємствах Запорізької області у 1996, 2005 та 2007 роках, слід відзначити, що у 2007 році вони дещо стабілізувалися і зростання відбувається вже не такими інтенсивними темпами, як це було у 90-х роках.

Проведене нами групування адміністративних районів Запорізької області за навантаженням площ збирання зернових на комбайн наведено у таблиці 3.

Дані таблиці 3 свідчать, що протягом останніх років відбувається поступове зміщення районів області з першої групи навантаження у другу, а з другої у третю. В результаті цього у 2007 року до групи з навантаженням до 190 га вже не входило жодного району, тоді як ще в 1996 рік їх було 18. До другої групи у тому ж 2007 році входило 11 із 20 районів області. Останні дев´ять районів увійшли до групи з найбільшим навантаженням — понад 300 га. За попередніми даними, у 2008 році відбувся майже однаковий розподіл районів Запорізької області між другою та третьою групами за рівнем навантаження площ на комбайн.

3. Групування районів Запорізької області за навантаженням площ зернових на зернозбиральний комбайн

Узагальнюючи вищевикладене, слід зазначити, що стан матеріально-технічної бази агропромислового виробництва потребує докорінних змін і модернізації.

Очевидно, слід відмовитися від постулату, за яким вважалось і досі вважається, що вся проблема зводиться до насичення сільського господарства технікою як основою запровадження механізованої технології. Звичайно, наявність і якість технічних та інших промислових ресурсів була, є й буде одним із головних напрямів інтенсифікації сільського господарства. Проте в сучасних умовах у світовому сільському господарстві механізовані технології набувають нових, інноваційних компонентів — ресурсозбереження, реального управління процесами росту і розвитку живих організмів, оптимізації термінів виконання передбачених технологічних операцій та агротехнічних вимог, біологізації технології, одержання продукції із завчасно визначеними (відповідно до реального попиту) кількісними й якісними характеристиками.

Запровадження таких інновацій неодмінно вплине на сучасну технічну політику, найголовнішими напрямами якої, на нашу думку, слід вважати:

1. Розробку та впровадження таких технічних засобів, які б відповідали новим технологіям і базувалися на автоматиці й електроніці, відповідали ідеології живих організмів.
2. Формування на цій основі сучасної системи машин з максимальним урахуванням галузевих і грунтово-кліматичних особливостей регіону та технологічних особливостей живих організмів.
3. Підпорядкування подальших земельних перетворень можливості створення високотоварних аграрних підприємств, в яких, власне, й організується реальна база для високоефективного використання нової системи впровадження ресурсозберігаючих технологій.
4. Досить важливо кардинально вирішити питання щодо імпорту техніки та інших промислових ресурсів для потреб сільського господарства. Керуватись слід одним принципом: що краще — загубити власне сільськогосподарське машинобудування чи відкрити зелене світло імпортованим машинам, у тому числі й тим, які вже відпрацювали амортизаційний строк.
5. Очевидним має бути одне: сільському господарству потрібен перспективний парк сільськогосподарської техніки, перспективні добрива, агрохімікати, нарешті, перспективні енергозберігаючі та біологічні технології.

Лише на цій основі можна передбачити забезпечення точного виконання технологічних операцій і досягнення високої продуктивності праці за оптимальних витрат виробництва; скорочення потреби у механізаторах; комплексного виконання агротехнічних заходів при дотриманні оптимальних термінів і вимог технології.