Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти іміджу державних установ.

1.1. Питання іміджу в державному управлінні.

1.2. Основні елементи структури іміджу державної установи.

1.3. Психологічні передумови створення позитивного іміджу керівника-державного службовця.

Розділ 2. Створення та покращення іміджу міністерства культури.

2.1. Механізм формування іміджу міністерства культури.

2.2.Організаційна культура державної служби й імідж державних службовців міністерства культури.

2.3. Вдосконалення та покращення іміджу міністерства культури.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Оскільки успіх діяльності організації у значній мірі залежить від ставлення до неї партнерів, споживачів, клієнтів та суспільства в цілому, то з розвитком ринкових механізмів та підвищенням ролі суспільної думки цей фактор буде ставати дедалі сильнішим. Саме це ставлення часто визначається уявленням громадськості щодо певної державної структури або організації.

Спеціалісти з PR особливо підкреслюють, що найвагоміший вплив на зовнішні групи громадськості справляють працівники організації. Відомий професор маркетингу Г. Даулінг зазначає: “Коли співробітники не відчувають поваги до своєї організації, це може отруїти робочу атмосферу та деморалізувати персонал, який надає послуги. У разі, якщо вони поважають свою організацію, то багато хто з них готовий надати їй усіляке сприяння. Ставлення співробітників може безпосередньо впливати на те, як сторонні люди сприймають організацію” [3, с. 37]. Тому роль внутрішньої комунікаційної сфери постійно знаходиться в центрі уваги фахівців із різних галузей.

Зазначеними питаннями займалися В.Бебик, П.Берд, О.Бриза, І.Гофман, С.Колосок, І. Колосовська, А.Панасюк, Т. Пахомова, О.Перелигіна, Г.Почепцов, Е.Семпсон, М.Спіллейн, В.Шепель, В.Шпалінський та ін. Проте, теоретичне обґрунтування комплексного підходу щодо створення іміджу державної установи залишається ще недостатньо розробленим.

Отже, предметом даного дослідження є теоретичні засади формування іміджу державної установи. Відповідно до предмета, доцільним є вирішення таких завдань: з'ясувати структуру образу органу державної влади та визначити сутність процесу формування іміджу державної установи шляхом застосування різних наукових підходів.

Імідж асоціюється, перш за все, із паблік рілейшнз (ПР, зв'язки з громадськістю). Паблік рілейшнз — це самостійна функція менеджменту з встановлення та підтримки комунікацій між компанією та її групами громадськості. Крім цього, формування іміджу вважають своїм повноваженням рекламісти, маркетологи, фахівці з корпоративних комунікацій, менеджери з персоналу, журналісти.

Імідж може бути дещо відмінним для різних груп громадськості, оскільки їх бажана поведінка стосовно компанії може бути різною. Інакше кажучи, одна й та ж компанія може сприйматися по-різному інвесторами, держструктурами, дилерами, міжнародною та місцевою громадськістю тощо.

Наукова новизна роботиполягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема розвитку та формування іміджу банківської установи як корпоративної організації.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні риси розвитку та формування іміджу.

Предметом дослідженнявиступають принципи побудови іміджу державної установи на прикладі міністерства культури.

Методологічна база дослідження. Методологічні основи дослідження склали сучасні підходи управлінської психології до формування іміджу організації (В.М. Шепель, Г.Г. Почепцов, Г.Н. Щокін, Дж. Ягер та інші); теорії розробки успішного іміджу (Л.Д. Кудряшова, В.І. Лебедєв, Р.Л. Кричевський та інші).

Теоретичне значення дослідженнязабезпечується розробкою моделі процесу формування іміджу керівника, розкриттям системної побудови цього іміджу, встановленням чинників, від яких залежить ступінь цілісності іміджу і його позитивний чи негативний знак.

Практичне значення дослідженняполягає у тому, що розроблена концепція процесу утворення іміджу дає можливість психологічно грамотно підходити до його цілеспрямованого формування. Розроблено рекомендації, які допомагають свідомо обирати власні стратегії формування іміджу. Отримані матеріали та рекомендації можуть бути використані у практичній роботі психологів із керівниками різних рівнів та при підготовці практичних психологів у вигляді спецкурсу з формування іміджу організації.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти іміджу державних установ

1.1. Питання іміджу в державному управлінні

Невід'ємним атрибутом будь-якої іміджевої системи є структура. На думку С. Колоска, структура іміджу органу державного управління включає вісім компонентів (складових):

1. Діловий імідж організації — це уявлення про організацію як суб'єкта ділової активності. Як складові ділового іміджу організації виступають повнота і своєчасність наданих послуг громадянину.

2. Імідж працівників включає уявлення про стиль життя, суспільний статус і деякі особистісні (психологічні) характеристики.

3. Внутрішній імідж організації — це уявлення співробітників про свою організацію. Основними детермінантами внутрішнього іміджу є культура організації і соціально-психологічний клімат.

4. Імідж керівника або основних керівників організації включає уявлення про можливості, ціннісні орієнтації, психологічні характеристики і зовнішність керівників.

5. Імідж персоналу — це збірне, узагальнене уявлення про персонал, що розкриває найбільш характерні для нього риси. Фахова компетентність включає: мобільність (швидкість і якість обслуговування); акуратність у виконанні посадових обов'язків; точність виконання роботи; інформованість (готовність надати консультацію чи довідку з приводу будь-якого проблемного питання); висококваліфіковану фахову підготовку; культуру спілкування: комунікабельність (приязність у спілкуванні, успіх), слушність усних виступів; соціально-психологічні характеристики співробітників, а також їх соціально-демографічні й фізичні дані: вік, стать, наявність/відсутність фізичних вад.

6. Візуальний імідж організації — це уявлення про організацію, субстратом якого є зорові відчуття, що фіксують інформацію про інтер'єр офісу, приймальню керівника, кабінет, символіку організації.

7. Соціальний імідж організації — це уявлення широкої громадськості про соціальні цілі й роль організації в економічному, соціальному і культурному житті громадськості.

8. Імідж послуги — це уявлення людей стосовно особливих характеристик, якими є ці послуги.

І. Колосовська підтримує думку щодо такої структури, але відносить до візуального іміджу зовнішній вигляд персоналу, а до внутрішнього іміджу — соціально-психологічний клімат в колективі та культуру організації. В той же час, на її думку, культура персоналу є чинником його іміджу, вербальна і невербальна поведінка є складовою іміджу керівника. Проте, якщо класифікувати ці складові за двома формами іміджу, є можливим уникнути дублювання, адже, наприклад, культура організації може бути єдиним складником, що вміщуватиме різні аспекти її прояву керівником та працівниками. Сюди ж увійдуть й етичні норми та психологічний клімат колективу.

Отже, внутрішня (змістовна) форма іміджу включатиме: організаційну культуру, діловий імідж (різні аспекти діяльності установи, в тому числі й соціальні), імідж послуги. Зовнішня (візуальна) форма може складатися з архітектури будівлі, символіки установи, дизайну приміщень, зовнішності персоналу та керівника[20, c. 92-93].

Складові іміджу державної установи доцільно класифікувати за трьома компонентами, а саме:

когнітивним (враження від спілкування зі службовцем, аналіз діяльності установи).

емоційним (відчуття на емоційному рівні, наприклад, від звучання гімну держави в установі).

образним (візуальне сприйняття).

На сучасному етапі державна установа представляє ту багатовимірну систему, яка складає підґрунтя та контекст життєдіяльності суспільства. Здебільшого, в науковій літературі державна установа розглядається без урахування людських цінностей. Але такий підхід може бути ефективним лише за умов постійності зовнішнього середовища. Така ситуація упорядковує внутрішні процеси установи — добору кадрів, управління, стратегічного планування тощо. Разом з тим, виключається психологічний аспект діяльності, обмежуючи дослідження комплексу індивідуальних проявів, які впливають на функціонування установи в не меншому ступені, ніж економічні складники. Для з'ясування значення процесу формування іміджу державної установи необхідно розглянути останню крізь призму існуючих підходів.

У структурно-функціональному підході провідна роль існування організації — це виконання стрижневої функції в оточуючому середовищі. Доки установа виконує цю функцію, вона забезпечується необхідною соціальною підтримкою з боку населення. Основна функція у цьому сенсі і є ціллю організації, а допоміжна пов'язана з управлінням внутрішніми процесами.

У контексті цього підходу суть установи пов'язана з її розглядом у якості природної системи, що прагне виживати за рахунок адаптації. Це означає, що різницю між організаціями можливо пояснити виключно з позицій адаптації до зовнішнього чи внутрішнього середовища. Функціональна теорія може констатувати той факт, що одна організація пристосовується досить успішно, а інша — ні, але вона не може заздалегідь визначити причину даного явища. Ігнорування протиріч між самою установою та її зовнішнім та внутрішнім середовищем, які безперечно можуть виникнути у процесі адаптації, обумовлює певний ідеалізм її функціонування. Наприклад у разі, якщо якість послуг, що надає установа, погіршиться, ставлення до неї з боку громадськості теж зміниться в бік негативу. Але в структурно-функціональному підході не визначається, що має робити установа у такому випадку і як взагалі вона може існувати при постійній зміні рівноваги у зовнішньому та внутрішньому середовищі. Однак, державна установа має більш складні зв'язки з оточуючим середовищем, ніж надання послуг.

Інституціоналізм у цьому сенсі є більш конкретним підходом, бо передбачає наявність певного соціального компонента — внутрішнього середовища, культури та інтересів людей та груп, які не завжди збігаються з функціональною ціллю, але чинять на неї вагомий вплив. Однак, нерідко соціальні компоненти протиставляються продуктивним, у той час як у даному дослідженні формування іміджу спрямовано на підвищення ефективності діяльності державної установи, на покращення її взаємовідносин як з зовнішнім середовищем, так і з внутрішнім. Неможливо стверджувати, що працівники установи відносяться до внутрішнього середовища установи, вони скоріше є тимчасовими її представниками, бо належать зовнішньому компоненту.

Сутність системного аналізу полягає у змісті його базових понять, одним з яких є система. У науковій літературі існує досить велика кількість визначень, що розкривають його зміст, але більшість авторів схиляються до наступного: система — це сукупність взаємопов`язаних елементів, що складають цілісне утворення та взаємодіють між собою для досягнення поставлених цілей. У цьому контексті виявляється можливим визначити імідж державної установи як комплексного образу, що складається з зовнішніх та внутрішніх елементів сприйняття, формування якого спрямовується на суспільну свідомість різних груп аудиторії шляхом актуалізації низки конкретних характеристик із метою створення сприятливих умов щодо позитивної оцінки корпоративними групами діяльності організації[27, c. 13-15].

1.2. Основні елементи структури іміджу державної установи

Як будь-яка система, імідж державної установи характеризується наявністю складу провідних її елементів:

1.Індуктор — джерело інформації, від якого значною мірою залежить кінцевий результат, а особливо ступінь його ефективності та відповідності бажаному образу.

З якості індуктора може виступати певна кількість суб`єктів, яка обумовлюється поставленою метою. У процесі створення позитивного іміджу державної установи носієм іміджформуючої інформації виступає сам представник тієї чи іншої установи, засоби масової інформації, безпосередньо організація з точки зору її візуального іміджу.

2. Реципієнт — сторона, яка приймає інформацію.

У даному випадку це група, яку називають цільовою або групою корпоративної аудиторії, тобто такою, яка утворюється за певними критеріями та є тим суб`єктом, на який спрямовується процес формування іміджу. Дж. Блер, С. Вайтхед, Г. Даулінг, Т. Нікс, та Г. Севедж розрізняють чотири найбільш значущі групи корпоративної аудиторії: нормативні, функціональні, дифузні та групи споживачів.

У даному дослідженні приймається, що:

— нормативні групи зобов`язують організацію здійснювати діяльність, для якої вони встановлюють загальні закони та правила, а також можуть оцінювати та контролювати цю діяльність;

— функціональні групи спричиняють безпосередній вплив на певні аспекти повсякденної діяльності організації, являють собою найбільш помітний груповий тип корпоративної аудиторії;

— дифузні групи виявляють інтерес до організації, коли постають питання захисту прав інших людей, увага цих груп може стосуватися свободи та конфіденційності інформації, навколишнього середовища, рівней можливості працевлаштування і т.п.;

— споживачі намагаються отримати від організації певні переваги або вирішення тих чи інших проблем.

Якщо розглянути ці групи крізь призму владної установи на прикладі державної обласної адміністрації, то можна отримати схему, що зображена на рис. 1.

У цьому випадку нормативні групи будуть репрезентовані зовнішніми та внутрішніми об`єднаннями. До перших можна уналежнити Адміністрацію Президента України, яка безпосередньо впливає на діяльність даної установи, Кабінет Міністрів України, постанови якого є обов`язковими для виконання адміністрацією, та регулюючі органи, до яких можна віднести міністерства, державну податкову адміністрацію та інші, які в тій чи іншій мірі впливають на діяльність обласної державної адміністрації. До другої категорії, тобто до внутрішніх нормативних груп можна уналежити професійні спілки та колегію облдержадміністрації, тобто такі підгрупи, які впливають на діяльність установи, водночас перебуваючи у її складі. До функціональних груп належать співробітники, сервісні організації (поштові та телекомунікаційні служби) та підпорядковані організації, у даному випадку – райдержадміністрації. Деколи позитивну репутацію однієї з цих груп можна використовувати з метою покращення іншої. Так, наприклад, проведення спільних заходів районною держадміністрацією, яка має в цілому добру репутацію, з обласною державною адміністрацією автоматично підвищить шанси останньої стосовно набуття її репутацією рис більш позитивного характеру[18, c. 115-117].

Дифузні групи представляють засоби масової інформації, громадські об`єднання та групи особливих інтересів. Найбільш важливою з цих груп є журналісти. Вплив, який справляють ЗМІ на формування суспільної думки та популяризацію окремих проблем, спроможний викликати великий позитивний або негативний резонанс. Державна установа є особливо сприйнятливою для ЗМІ під час кризи. В результаті невірної тактики поведінки з представниками ЗМІ можуть скластися обставини, які призведуть до деградації іміджу та руйнування репутації, що будувалися роками. Як приклад громадських організацій можна навести політичні партії, які відстоюватимуть свої інтереси та матимуть відповідне уявлення щодо параметрів позитивної репутації облдержадміністрації. До групи споживачів можна віднести населення. Сюди увійдуть всі ті, хто не має відношення до жодної з вищеперелічених груп, але певним чином його інтереси перетинаються з діяльністю облдержадміністрації на підставі певних зв`язків, які існують між даною установою та пересічним громадянином[19, c. 121-122].

1.3. Психологічні передумови створення позитивного іміджу керівника-державного службовця

Створення позитивного іміджу, високої репутації організації здійснюється в процесі тривалої і складної PR-кампанії. Суттю або головною прописною істиною іміджування є те, що саме воно виступає основним складовим елементом усієї діяльності PR. До особливостей проведення кампанії варто віднести їх цілеспрямованість, довгостроковість і складність реалізації.

Розпочинаючи кампанію, зазначає В.А. Моисеев, необхідно дати їй словесний вираз, тобто дати певні формулювання, визначення, які будуть підкріплені відповідними засобами. Сам процес формування іміджу в свою чергу буде сприяти вдосконаленню всієї філософії організації, підвищенню якості її товарів та послуг [5].

РR-кампанії спрямовані на: створення певного впливу на громадськість; встановлення сприятливих зв'язків з урядом і електоратом; вирішення довгострокових програм; розв'язання кризових ситуацій; налагодження відносин з місцевими органами управління; покращення морального клімату на підприємстві; поліпшення відносин з інвесторами; стимуляцію роботи зі споживачами; стимуляцію споживчого інтересу до нового товару (послуг) і до вже розміщеного на ринку;

організацію спеціальних ювілейних заходів; організацію заходів по захисту навколишнього середовища; організацію заходів, спрямованих на захист досягнень корпоративної культури; благодійні цілі тощо.

Для створення позитивного іміджу організації в /^-кампанії необхідно показати її популярність, фінансову стабільність, якість товарів та послуг, інноваційність, цінову політику, умови платежів і систему знижок, лозунг, девіз, участь в суспільному житті, конкурентний статус, спонсорство, авторство і визнання керівника.

♦ Організація проведення РР-кампанії

PR — кампанія — це перш за все комплекс заходів, що дають можливість оцінювати відношення громадськості, ідентифікувати комунікативну політику і дії організації з інтересами суспільства.

Розглянемо варіант проведення кампанії силами власного підрозділу PR в організації. До основних стадій проведення кампанії відносяться:

• визначення загальних завдань;
• дослідження умов проведення кампанії;
• формулювання основної концепції;
• розробка плану проведення кампанії;
• складання детального кошторису витрат;
• організація виконання, запланованих заходів;
• контроль та оцінка ефективності проведення;
• підведення підсумків проведення кампанії.

Тепер трохи докладніше про кожен зазначений етап проведення PR- компанії.

• Визначення загальних завдань

Загальні завдання кампанії розробляються після прийняття рішення керівником організації та підписання відповідного наказу про її проведення. Варто передбачити суму поетапних витрат та систему оплати праці зайнятих працівників. Без підрахування загальних витрат і затвердження кошторису кампанію не слід починати[9, c. 143-146].

Так, В.А. Моисеев пропонує такий розподіл необхідних витрат щодо проведення PR-кампанії:

1) визначення загальних завдань і їх досконала розробка — 5 % суми проекту;

2) дослідження умов проведення, формулювання концепції, розробка плану, проведення, розгляд і затвердження кошторису — 10 %;

3) реалізація запланованих в кампанії заходів — 70 %;

4) аналіз ефективності проведення, підведення підсумків — 15 %;

Як показує практика та зарубіжний досвід від кампанії не можна очікувати швидкого ефекту, вона повинна цілеспрямовано проводитися декілька років. Намітивши загальні завдання, можна переходити до вирішення конкретних завдань, що стосуються більш вузького кола питань

• Дослідження умов проведення кампанії

Починається кампанія з дослідження умов її проведення. За допомогою опитувань, спостережень, експерименту, вивчення статистичних даних і звітів, аналізу каталогів ярмарок, наукових публікацій, доступної документації конкурентів тощо визначається стартова позиція організації і її зовнішнє оточення. Варто також вивчити загальну політичну й економічну ситуацію в регіоні, зробити методологічний аналіз оточуючого середовища.

Необхідне проведення систематичної роботи над створенням повного переліку аудиторій організацій незалежно від того підтримуються з ними стосунки чи ні. Для кожної з категорій перелічених аудиторій бажано створення поіменної картотеки осіб, які будуть виконувати певні обов'язки. Без проведення методологічного аналізу аудиторій програма кампанії буде мати концентуальні недоробки, що виявиться або в неправильному визначенні цільових аудиторій і як результат — в негативній реакції з їх боку, або в помилковому визначенні основних пріоритетів.

Детальний структурний аналіз можна значно спростити завдяки комп'ютерним засобам управління картотеками і передачею інформації з доступом до різних баз даних.

За допомогою проведення зазначених досліджень визначається стартовий рейтинг підприємства, стан його виробничих потужностей, визначається стратегія, уточнюється рівень його конкурентоспроможності. Усі результати досліджень фіксуються в підсумковій довідці, де визначаються загальні контури організації проведення РR-кампанії.

• Формулювання основної концепції

Визначення концепції проведення кампанії проводиться на підставі аналізу наявних досліджень та моніторингу релевантної інформації. Вона заснована на загальній меті і стратегічних завданнях фірми. Після цього уточнюються зв'язки з державними органами, засобами масової інформації, комерційними та суспільними організаціями, соціальними і професійними групами населення, конкретизуються форми і методи роботи зі споживачами, визначаються глобальні і локальні завдання PR- кампанії.

Джерелом громадської думки при певному формуванні концепції є: ретроспективне ознайомлення з наявною інформацією по зазначеному колу питань в пресі та електронних виданнях, уважний перегляд традиційних місць вираження пропозицій та ідей, що формують думку тієї чи іншої аудиторії (аналіз парламентських дебатів, спеціалізовані публікації в мас-медіа щодо обраного сегменту ринку, бюлетені держадміністрацій, професійних асоціацій, перегляд найбільш важливих подій завдяки телебаченню, опитування представників тих чи інших організацій і т.п.)[11, c. 65-68].

♦ Розробка плану проведення кампанії

За обсягом зони впливу проводимі РР-кампанії можна класифікувати як місцеві, регіональні, національні та міжнародні. За сферами діяльності кампанії ділять на: комерційні,

PR держустанов та індивідуальні, що стосуються управління, політичні, банківські тощо.

План проведення PR-кампанії повинен містити найменування конкретних заходів, термін їх проведення, можливі фінансові витрати, необхідні для цього ресурси та технічні засоби, відповідальних осіб за її проведення.

У робочому плані PR- кампанії необхідно детально зазначити кінцеві цілі програми, визначити конкретні аудиторії і методи впливу на них, сформулювати основні лозунги, визначити принципи вибору органів преси, розробити тактику взаємодії з засобами масової інформації, державними управлінськими структурами, передбачити засоби контролю за реалізацією плану проведення кампанії та визначити критерії оцінки ефективності її проведення.

• Складання детального кошторису витрат

Сьогодні прийнято вважати, що інвестування в паблік рілейшнз, як і в будь-яку іншу сферу, повинно приносити додану вартість, тобто бути рентабельним. По рентабельності судять про результативність, навіть якщо на першому етапі її виміряють не завжди в грошовому еквіваленті.

В кошторисі визначаються можливі фінансові витрати на проведення кожного етапу. Окремо передбачаються податки на рекламну діяльність та податки на додану вартість.

• Організація виконання запланованих заходів

Перед тим як проводити виконання запланованих заходів (прес-конференцію, брифінг, прийом, презентацію, день відкритих дверей, круглий стіл, семінар) необхідно перш за все засвоїти загальні правила їх організації.

1. За всіма формальностями проведення заходу повинна бути інформаційна начинка, привід.

2. Кожен захід вимагає ретельної, старанної підготовки та розробки сценарію. Інформація для публікації повинна бути подана якнайліпше.

3. Спілкування з представниками ЗМІ вимагає таланту налагодження неформальних стосунків. При цьому, як зазначає Сем Блек [3], необхідно: наполягати на правді та повноті інформації, не перебільшувати і не набивати собі ціну, бути цікавим співбесідником, слідкувати за правилами переговорного процесу, не шкодувати час на вияснення громадської думки, бути пильним і конструктивним на кожному етапі взаємодії.

• Контроль та оцінка ефективності кампанії

Для знаходження відповідей на питання про те, який прибуток принесла вкладена в рекламу гривня, необхідні комплексні форми контролю ефективності проведення PR-кампанії. Чим конкретніше визначені цілі і показники, чим точніше розроблені планові заходи, тим ефективніше контроль. Важливо при цьому, щоб виконавці, приступаючи до роботи, добре знали показники своєї діяльності.

Аналіз ефективності проведення кампанії проводиться поетапно з підготовкою необхідних рекомендацій на майбутнє.

• Підведення підсумків проведення РR-кампанії

Після проведення кампанії готується загальний звіт і робиться оцінка кінцевих результатів, які порівнюються з очікуваними. Під кінцевим результатом розуміється не лише досягнення поставленої мети, її вичерпаність, а й моральний продукт, задоволення результатами праці виконавців.

Підсумок проведення кампанії фіксує також конкретний етап накопичення професійного і життєвого досвіду. Він сигналізує учасникам про необхідність осмислити зроблене, щоб увійти в нову кампанію більш підготовленими до успіхів і невдач. Після завершення кампанії готується загальний звіт і робиться заключний розрахунок зазначених витрат[16, c. 142-144].

Розділ 2. Створення та покращення іміджу міністерства культури

2.1. Механізм формування іміджу міністерства культури

Кожна людина, усвідомлюючи рівень впливу на оточення враження, яке вона справляє, свідомо чи несвідомо намагається відповідати запитам тієї групи, що на даний момент є для неї найбільш значущою. Впровадження іміджу здебільшого відбувається за допомогою системи методів, які перебувають у комунікативній площині, а відтак серед великої кількості характерних ознак вони пов`язані між собою, перш за все, спрямованістю на керування масовою свідомістю. Враховуючи цю особливість, можна визначити такі засоби формування іміджу державної установи, як методи соціологічного опитування.

Основними функціональними одиницями системи іміджу державної установи можна вважати такі: мета створення іміджу, процес планування та розробки іміджової стратегії, переробка та розповсюдження інформації, моніторинг та контроль.

Система іміджу поділяється на дві підсистеми. Перша з них базується на образі, який виникає у масовій свідомості стихійно. Його створення та впровадження найчастіше розтягується на дуже тривалий період. Однією з основних властивостей, які характеризують дану підсистему, є відносна стійкість стереотипів, що пояснюється зв`язком заново утворених асоціацій із вже існуючими традиціями та особливостями менталітету. Друга підсистема містить інформацію щодо штучно сформованого образу, який створюється та впроваджується у масову свідомість цілеспрямовано з урахуванням потреб та запитів реципієнта та на підставі визначеної мети. Процес актуалізації за подібних обставин може займати мінімальну кількість часу, що є його безумовною перевагою, але суттєвим недоліком виступає таке ж швидке зникнення уявлень. Саме тому виникає потреба у постійній підтримці та стимуляції такого образу до того часу, коли не зникне необхідність, або ж сам стереотип позбудеться своєї актуальності. У разі, якщо над створенням позитивного іміджу не ведеться цілеспрямована робота, образ, який буде формуватись в уяві громадян, може виявитись невідповідним реальному стану речей та мати небажані відхилення від дійсності, що позначатиметься на ставленні населення до влади, поглиблювати існуючі протиріччя та викликати недовіру до державних структур.

Якщо розглянути імідж державної установи з позиції цих тверджень, стає можливим виокремити показники, що сприяють формуванню ставлення громадськості до державної установи:

1. ефективність діяльності як цілісної структури, так і окремих її функціональних одиниць;

2. впорядкованість, згуртованість та монолітність державної організації;

3. рівень культури, зокрема, етичні норми;

4. ставлення співробітників до своєї установи та її керівників;

5. стиль взаємодії з макро- та мікросередовищем;

6. відображення та врахування потреб населення, менталітету громадян та історичних особливостей місцевості.

Стосовно першого компоненту доцільно виділити основні критерії ефективності діяльності державних установ[10, c. 33-35].

Підхід Р. Білика до оцінки ефективності діяльності районної державної адміністрації ґрунтується на засадах відповідальності перед державою та її громадянами за результати діяльності, верховенства права та свободи людини і громадянина, гласності, поєднання місцевих та державних інтересів. Автор пропонує ефективність діяльності районної державної адміністрації як основний критерій дотримання правової бази, яка серед інших позицій передбачає, що державні службовці виконують функції лише в межах компетенції органу, в якому вони працюють, і в межах прав, закріплених за посадою; державні органи та посадові особи належним чином, а не для задоволення власних потреб, реалізують права людини [2, с. 69]. А це можливо лише за умов наявності високого рівня професіоналізму та дотримання етичних норм. При комплексній оцінці діяльності районних державних адміністрацій застосовується 49 показників, серед яких є такі, як якість надання послуг та виконавча дисципліна.

Кожен орган державної влади має свою компетенцію, яка характеризує цілі, зміст, можливості та межі його діяльності, а в ньому кожна посада державного службовця – своїми кваліфікаційними ознаками, що відображають її роль і участь у реалізації компетенції відповідного органу. Це нормативна модель управлінської діяльності, яку можна розглядати як засіб впорядкування, раціоналізації та забезпечення ефективності управління. Отже, одним з критеріїв ефективності діяльності державної установи є високий рівень професіоналізму її працівників та дотримання ними меж компетенції. Професіоналізація державної служби підвищує якість надання послуг населенню, відповідальність за прийняті рішення, їх швидку реалізацію, що, в свою чергу, сприяє підвищенню рівня довіри до державних органів влади.

Цю думку підтримує й І. Артим, яка виокремлює такі фактори, що впливають на ефективність державного управління: компетентність та спеціальна професійна підготовка керівника і державних службовців, мотиваційні чинники, взаємодія місцевих державних адміністрацій з органами місцевого самоврядування, організаційний клімат, зв'язки з громадськістю [1, с. 72]. Таким чином, об'єднання двох перших показників у одну групу надасть можливість виділити такий фактор формування іміджу державної установи, як кадрова політика.

Важливу роль у формуванні позитивного ставлення громадян до діяльності державних структур відіграє також так званий моральний фактор, який є ще одним виміром ефективності. Оцінка населенням діяльності державно-адміністративного апарату з точки зору моральності виходить, насамперед, з того, які особистісні духовно-моральні якості мають службовці і якою мірою вони прагнуть до захисту економічних, соціальних, культурних, індивідуальних й інших інтересів громадян. Низький моральний рівень чиновників, бюрократизм, байдуже, неповажне ставлення до людей, відірваність від народу, прагнення використовувати свою роботу з корисливою метою, хабарництво, корумпованість, зневага до законів багато в чому визначають якість функціонування державних установ. Таким чином, показники 3, 4, 5 складають наступний фактор формування іміджу державної установи – організаційну культуру[2, c. 59-62].

2.2.Організаційна культура державної служби й імідж державних службовців міністерства культури

Протягом останніх десятиліть усе більше професійна етика сприймається як суспільна необхідність, породжена специфікою професійної діяльності державних службовців та соціальним контекстом, у якому вона функціонує, набуваючи усталеності й визнаної нормативності, стає важливим засобом соціалізації й, навіть, визначенням професійної відповідності, індикатором професійного добору. Слід зауважити, що основними, визначальними категоріями професійної етики є професійна честь і професійний обов'язок, перша з яких є головним змістовим елементом структури професійної свідомості, друга — визначальним механізмом її імперативності, обов'язковості [4], а разом вони забезпечують соціальну і професійну відповідальність службовця. Аналізуючи ситуацію в нашій державі, слід наголосити, що професійна етика є не витвором вузького кола професіоналів-функціонерів, ізольованих від пануючої в суспільстві моралі, а її специфічним поширенням на одну зі сфер буття суспільства, її модифікацією зі своїм кодексом офіційних і неофіційних принципів. Вона визначає засади взаємовідносин державних службовців із громадянами, суспільством і державою, практику діяльності і прийняття рішень, а також ставлення службовця до самого себе як до людини і громадянина, що виконує особливі за соціальною значущістю професійні обов'язки.

До важливих частин плану по іміджу, якими часто зневажають, відносяться елементи внутрішнього іміджу, і, насамперед, поводження персоналу і його відношення до роботи, атмосфера усередині компанії, позитивне і негативне відношення робітників до керівників і політики міністерства. Виконання цієї частини плану повинне передбачати підвищення морального настрою робітників. При створенні внутрішнього іміджу компанії немає дрібниць, істотно важливо все, починаючи від можливостей кар'єрного росту робітників і закінчуючи програмами їх стимулювання . Формування внутрішнього іміджу містить у собі такі аспекти:

• фінансове планування

• кадрова політика компанії

• орієнтація та тренінги робітників

• програма заохочення робітників

Розробка плану з формування іміджу спрямована на досягнення 3 головних задач:

1. Досягнення високого рівня компетенції й ефективна робота з суспільством.

2. Підтримка іміджу успішної компанії, що формує довіру.

3. Встановлення емоційного зв'язку з суспільством.

Імідж міністерства виступає як один з інструментів досягнення стратегічних цілей,що торкаються основних сторін його діяльності та орієнтовані на перспективу. Переваги позитивного іміджу очевидні. Однак позитивна популярність не з'являється сама собою і не існує сама по собі. Вона вимагає цілеспрямованої систематичної роботи з формування позитивного іміджу міністерства.

Деякі вважають, що міністерство може успішно працювати без активної іміджової політики в ЗМІ [8 c.273-275]

Доволі часто держслужбовцям доводиться брати участь у прес-конференціях, дебатах, телеконференціях, дискусіях, давати інтерв’ю для газети, журнала, телебачення чи радіо. Тому дуже важливо йому:

1. вміти спілкуватися з журналістами;
2. бути в курсі подій економічного, політичного, культурного, духовнгго і спортивного життя;
3. вміти працювати з прес-релізами;
4. мати хороші комунікативні навички;
5. завжди мати власну позицію і власну точку зору на ті чи інші явища, подій, процеси;
6. навчитися добре виглядати і говорити в камеру.

На нашу думку, в основі іміджу державного службовця має бути висока самооцінка і впевненість у собі, високі морально-етичні і поліфтичні якості, почуття міри та здатність до змін, саморозвитку і самовдосконалення. При цьому кожен держслужбовець не повинен забувати про мудрі слова А.Маслоу: „Людина повинна бути тим, ким вона може бути і вона повинна відповідати своїй внутрішній природі”.

Є декілька причин, які вказують на те, що особистий імідж є важливою складовою для кар’єри:

— імідж впливає на тих, хто приймає рішення в питаннях професійног росту;

— ми віримо в те, що бачимо;

— ми всі зайняті люди і часто приймаємо рішення на основі першого враження;

— ми діємо, усвідомлюючи це чи ні, як посли своєї організації чи професії;

— добре виглядати і впевнено почуватися – це добре для нас самих.

Насправді з усієї величезної кількості матеріалу по створенню іміджу люди беруть те, що використовувати легше усього: посміхатися усім і скрізь, демонструвати щирість і увагу, стежити за взуттям і зачіскою, одягом. Проте люди н подив швидко розкушують усі наші „хитрощі”. Можнаудавати щирість, скільки завгодно, але рано чи пізно буде виявлена. Отже, імідж – це завжди єдність внутрішнього і зовнішнього єства керівника.

Імідж, що постійно не підкріплюється реальними вагомими справами, зокрема, таке з часом, як сніг на весняному сонечку. Для професіонала дуже важливий ефективний взаємовигідний контакт з навколишнім світом, тому визначною частиною його іміджу є:

• висока самооцінка, впевненість в собі;
• віра в доброзичливість Всесвіту і віра в добру людину;
• соціальна і особиста відповідальність;
• бажання змінюватися й уміння ризикувати при здоровому почутті самозбереження.

Державний службовець більшу частину свого життя проводить у контактах з людьми. Надзвичайно важливо, щоб ці стосунки були якнайкращі, адже від них , як правило, залежить настрій, а часом і щастялюдини. А тому дуже важливо державним службовцям піклуватися за свій зовнішній вигляд. Турбота про добрий зовнішній вигляд виявляється передусім в систематичному додержанні гігієни всього тіла, догляді за шкірою, за власним, за руками й нігтями, правильному харчуванні, нормальному сні [13, с.124].

2.3. Вдосконалення та покращення іміджу міністерства культури

Плануючи програму створення іміджу організації, як зазначає П. Стоукс — президент фірми з питань управління «Стоукс, Вуд енд Асошіейтс», необхідно пам'ятати, що рекламування всіх основних засад повинне здійснюватись одночасно, скоординовано і з максимальним урахуванням всіх можливих обставин.

Масова свідомість має стійку звичку співставляти різноманітні об'єкти з певними людськими якостями. Саме такі якості й повинен мати імідж організації, яка має сприйматись як «дружня», «турботлива», «порядна». Вся складність полягає в тому, підкреслює В.Г Королько, що створюваному іміджу повинні повірити різні аудиторії громадськості.[7 c.178-181]

До загальних ознак іміджу, які реально визначаються на практиці, пропонується включати такі:

1. Синтетичність. Імідж повинен створювати певне враження за допомогою поєднання фірмового знака, логотипу, торгової марки, девізу та товару, який випускається.

2. Правдоподібність. Імідж повинен бути «дієвим» і набувати більшої популярності, ніж оригінал. Тут необхідна стриманість у висловлюваннях.

3. Стабільність. Спочатку імідж повинен працювати на організацію, а потім вона стає подобою іміджу.

4. Вразливість. Імідж краще спрацьовує і легше сприймається, коли апелює до почуттів, зосереджуючись на конкретних рисах і яскраво висвітлюючи характерні ознаки організації.

5. Стислість. Імідж, щоб обійти небажані ефекти повинен, бути, простішим за об'єкт, який репрезентує. Спрощений імідж легше запам'ятовується, хоча це вимагає від його конструктора (піармена) високої майстерності. А оскільки імідж — це лише фрагмент, то не кожен потенційний споживач здатен зробити через неповноту інформації потрібний висновок.

6. Невизначеність. Імідж повинен знаходитись десь між почуттями і здоровим глуздом, між очікуванням і реальністю. Імідж має набути власного існування, стати окремою цінністю і виявлятись коли це необхідно, без істотних викривлень. Йдеться зокрема, про культурний рівень та емоційний стан отримувача інформації. Небажані редакційні правки і скорочення тексту, рекламного звернення, уточнення редактором його заголовка, призводить до акцентування уваги не на тому, що передбачалось спочатку[11, c. 126-128].

Для будівлі фундаменту іміджу і репутації необхідно провести ретельну ревізію ділових принципів, спираючись на які підприємство може розробити положення про цілі свого бізнесу. Потім необхідно відобразити принципи і цілі в простому і короткому робочому варіанті філософії корпорації. Наступний крок — визначення довгострокових задач. Після того як підприємство визначилося з цілями, необхідно вирішити, яких стандартів повинні додержуватись робітники. Ці правила або стандарти, необхідні для досягнення цілей, найкраще сформулювати письмово. Вони повинні випливати з результатів ревізії принципів і визначення цілей. Підпорядкування стандартам і правилам — метод, що допоможе зберегти в цілості фундамент нового іміджу[5, c. 11].

Складання плану по зовнішньому іміджу означає ретельний аналіз усього того, що в першу чергу упадає в око суспільству і конкретному покупцеві. Зовнішній імідж компанії формується за допомогою наступних елементів:

• якість продукту

• реклама

• суспільна діяльність

• зв'язки з засобами масової інформації

• зв'язки з інвесторами

• відношення персоналу до роботи і його зовнішній вигляд.

Інколи вважають, що про імідж фірми не варто піклуватися, що він створюється сам собою, і до того ж його значення важко обчислити і тим більше виразити в цифрах. Але, насправді, імідж організації так само важливий, як і її виробничі та економічні показники, хоча він й не фігурує в обліково-фінансовій документації. Якщо організація має недостатньо хорошу репутацію, її продукція не буде сприйматись ринком. Не тільки закордонний, але вже і наш діловий вітчизняний досвід, свідчать про необхідність турботи про підвищення престижу фірми, створення їй відповідного образу з боку громадськості, управління його сприйняттям.

Незалежно від розміру масштабів діяльності організація повинна мати свій чіткий позитивний імідж, який необхідний для виходу на нові ринки, встановлення благосприятливих відносин з покупцями, клієнтами, партнерами, постачальниками, конкурентами і т.п. Без наявності чіткого іміджу її керівництву буде важко пояснити, що ця організація являє собою, що конкретно вона пропонує і яка, власне, користь від неї в економічному та культурному житті регіону.

Через це в пресу, радіо чи на телебачення повинні щоразу подаватись про цю організацію конкретні новини, які чітко пов'язані з інформаційними приводами. Зазначені новини в свою чергу повинні нести в собі повідомлення про організацію відпрацьовані таким чином, щоб підкреслити необхідні аспекти її корпоративного іміджу. При цьому треба чітко знати на кого саме в першу чергу розраховане повідомлення, тобто визначити пріоритет тієї чи іншої аудиторії. Помилка може призвести до результатів, прямо протилежних завданням іміджування. Особливо толерантними необхідно бути в стосунках з акціонерами, постачальниками, органами влади, інвесторами або іншими угрупуваннями, що можуть значно вплинути на процеси формування суспільної думки.[3 c.32-37]

Для успіху мас-медіа у проведенні РR-кампанії необхідно вирішити ряд таких завдань:

— вибрати актуальну проблему, що цікавить цільову аудиторію;

— просто і аргументовано викладати матеріал, починаючи з головного;

— підбирати логічно побудовані відповідно до жанру засоби;

— технічно грамотно та високоякісно подавати матеріали;

— ефективно взаємодіяти з цільовою аудиторією;

— всім колективом старанно працювати над проектом статті;

— щорічно збільшувати тираж видання чи обсяг передачі.

Серед основних засобів реалізації завдань PR через мас-медіа називають правдивість і зрозумілість подаваного аудиторії матеріалу. Результат PR у пресі досягається по двох каналах: творчому і технологічному. Перший канал — підготовка статей на основі зібраного й обробленого журналістом матеріалу. Другий канал — власне видання друкованої продукції.

Робота редакцій газет і журналів повинна проводитись, зазвичай, у творчій атмосфері колективного обговорення по темах. Для адекватного відображення нової теми чи проблеми, освітлюваної в мас-медіа, треба обрати той жанр оповідання, засоби якого дозволяють найбільш ефективно подати матеріал. Будь-яка публікація повинна мати свої закономірності жанру: коли, де і що відбулося — це необхідно виносити на передову.

Завдання PR можуть вирішуватись або відкрито через публікацію іміджевих статтей про справи й успіхи міністерства чи подаватись як результат опитувань експертів про те, що передувало виходу фірми на передове місце рейтингу. Ці завдання в мас-медіа можна вирішити і непрямим шляхом, розповідаючи про щось зовсім інше, чи другорядне і лише злегка торкаючись основної проблеми. При цьому поступово, начебто здалеку, розпочинати розповідь про фірму, й тим самим теж виконуючи поставлену мету.

Сама по собі преса може служити вичерпним джерелом інформації для спецслужб і спецвідділів інших підприємств, що конкурують на ринку. Вони проводять моніторинг інформації, що подається в пресі і роблять відповідні висновки. Саме такі висновки дозволяють конкуруючій фірмі переорієнтувати вчасно свої основні фонди та зусилля і в кінцевому плані привести її до успіху.

Організація роботи з представниками мас-медіа — це специфічний вид діяльності. Для цілеспрямованої роботи організації у формуванні іміджу у відділі PR необхідна служба, що відповідає за роботу з пресою. Працівники такої служби повинні організовувати і проводити прес-конференції, розповсюджувати оброблену інформацію, передавати підготовлені матеріали для публікації в пресі.

В.А. Моисеев[11]радить не переслідувати журналістів за те, що вони не змогли опублікувати чи правильно описати необхідний матеріал. В поважаючій себе і партнерів фірмі обов'язково повинен бути власний прес-секретар, який підпорядковується завідуючому відділом PR, отримує від нього інструктаж та радиться з ним з певних проблем. Бажано, щоб у роботі з журналістами в прес-секретаря був особистий контакт, певне коло знайомих, хороші взаємовідносини.

Особливої уваги, на нашу думку, заслуговує вивчення норм етики в управлінні службовцями безпосередньо на робочих місцях. Мова йде про подекуди забуте апаратне навчання, головною метою його є надання нової оперативної інформації з конкретних напрямів діяльності, поглиблення фахового рівня на підставі систематичної самостійної роботи. Доповнення до цього переліку актуальних проблем етики, без сумніву, дасть можливість підвищити культуру праці державних службовців, підняти її ефективність.

На успішне вирішення цих проблем мають бути спрямовані ефективні механізми формування і реалізації державної кадрової політики, що передбачають:

подальше становлення професійної державної служби, високоавторитетної у населення, політично нейтральної та незалежної, покликаної відображати потреби державної моралі;

унормування параметрів та підвищення статусу державного службовця, його службової кар'єри, престижного матеріального забезпечення під час перебування на державній службі і після виходу на пенсію;

запровадження гласності, публічності та прозорості в діяльності державного службовця, морального впливу на негативні прояви та зловживання працівників апарату управління;

досягнення максимальної об'єктивності процесів відбору, прийому та просування службовців щаблями професійної кар'єри, формування дійового кадрового резерву, враховуючи разом з тим особистісні якості претендентів;

удосконалення системи механізмів організаційного, освітньо-інформаційного та навчально-методичного забезпечення безперервного підвищення професійної кваліфікації державних службовців;

вивчення зарубіжного досвіду високорозвинених держав щодо професійно-етичної специфіки державної служби.

Отже, слід зазначити, що професійна етика державних службовців має державно-управлінську специфіку, а різноманітність виконуваних ними функцій вимагає складного поєднання морально-етичних якостей, в основі яких мають бути чіткі етичні принципи та моральний світогляд[13, c. 128].

Висновки

Враховуючи вищезазначене, можна зробити такі висновки:

По-перше, зважаючи на те, що імідж установи певною мірою є персоніфікованим, вона має подаватись як “особистість”, застосовуючи техніку позиціонування та висвітлюючи такі внутрішні параметри, як взаємовідносини між працівниками, стиль керівництва в установі, рівень корпоративної культури тощо.

По-друге, організація повинна створювати сприятливі умови щодо підвищення довіри та авторитету як важливих умов позитивного ставлення до неї з боку суспільства. З цією метою необхідно дотримуватись єдиної місії, стратегії й тактики, адекватних до вимог зовнішнього середовища.

По-третє, для підтримки власної репутації необхідно дотримуватись єдиної інформаційної політики, уникаючи при цьому взаємовиключних характеристик та надаючи перевагу простим, доступним повідомленням.

По-четверте, імідж державної установи має розглядатись не відокремлено, а в контексті комплексу взаємопов'язаних іміджових систем, а саме: іміджу службовця, іміджу держави та іміджу відповідної сфери, тобто державного управління.

Слід зауважити, що концентрація на одному з засобів або на одному із складників іміджу не дасть позитивного ефекту. Бо якщо під іміджем розуміти виключно вміння, наприклад, вигідно себе “подати”, то державних службовців треба вчити саме етикету, який теж є важливим, але є лише частиною іміджу. Вагомий вплив на імідж установи чинить і рівень ефективності її діяльності, який повинен віднайти вираз та публічну оцінку під час його прояву у якійсь формі, яку не завжди можна одразу побачити, власне імідж стає у цій ситуації необхідним репрезентантом. Велика роль у створенні цілісного іміджу державного владного органу належить також засобам масової інформації, які висвітлюють різні аспекти образу, починаючи від персоніфікованих портретів і закінчуючи поданням інформації стосовно результатів втілення будь-якої програми. З іншого боку, ЗМІ оперативно реагують на думку громадськості і у цьому сенсі є надійним засобом зворотного зв’язку між населенням та органами влади.

При створенні іміджу враховуються головні принципи маркетингової комунікації з метою зробити підприємство не тільки відомим, а й привабливим. Імідж є найефективнішою формою подання повідомлення, здатною сформувати саме таке сприйняття у цільової аудиторії, яке необхідно для досягнення конкретних цілей підприємства.

Вдало сформований імідж запам'ятовується і закріплюється у свідомості цільової аудиторії, він є своєрідним сигналом до позитивного сприйняття людини, організації, подій і через це — найефективнішим видом повідомлення, спроможним подолати фільтри недовіри і неуваги, характерні для масової свідомості.

Список використаної літератури

1. Браун Л. Имидж — науки к успеху. — СПб.: Питер Пресс, 1996.-288 с.
2. Бурстін Д. Імідж. — СПб.: Пітер, 2000. — 216 с.
3. Гусарова Ю. В. О некоторых основаниях разделения понятий „образ” и „image” // Вестник АмГУ, № 7, 1999
4. Джи Б. Имидж фирм. Планирование,формирование, продвижение.-СПб.: Издательство « Питер»,2000.-224с.
5. Іміджелогія: Навч.-метод. матеріали до курсу / Харківська держ. академія культури. Кафедра книгознавства та фондознавства / Ю.Є. Петрухно (уклад.). — Х. : ХДАК, 2003. — 23с.
6. Катлип СМ. и др. Паблик рилейшнз.— М., 2000.— 624 с.
7. Коварш І.С. Вплив іміджу фірми на споживача. // Проблеми іміджології. Збір, матер. IV Міжнародної конференції з іміджології. — К., 2003. — С 88.
8. Королька В.Г. Паблік рілейшнз. Наукові основи, методика, практика. — К: Скарби, 2001. — 400 с
9. Маслова Н. О. Маркетингові комунікації у створенні іміджу // Збірник наукових праць. — Черкаси, 2002. — N2. — С.143–147
10. Маценко В. Технологія іміджу. — К. : Главник, 2005. — 96с.
11. Мойсеєв В. А. Паблік Рілейшнз: Навч. посіб. – К.: «Академвидав». – 2007. – 224 с.
12. Мойсеєнко Ю.В. Імідж національного виробника // Проблеми іміджології. Збірн. матер. IV Міжнародної конференції з іміджології. — К., 2003. — С 97.
13. Нечаев В.А., Чухарев СМ. Мероприятия PR — инструмент формирования имиджа банка // Проблемы имиджелогии: Сб. матер. II Международ, конф.— Кр. Рог, 2001.— С. 128.
14. Норіцина Н.І. Маркетингова політика комунікацій: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2003. – 120 с.
15. Палеха Ю.І. Іміджологія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського університету, 2004. — 323с
16. Панасюк А. Ю. Формирование имиджа: стратегия, психотехнологии, психотехники. – М.: «Омега-Л». – 2007. – 266 с.
17. Почепцов P.P. Имиджелогия. — М— К.: Рефл-бук. Ваклер, 2001.-699 с.
18. Почепцов Г.Г. Имиджелогия: теория и практика.— К., 1998.— 392 с.
19. Почепцов Г.Г. Имиджмейкер: Паблик рилейшнз для политиков и бизнесменов. — К., 1995. — 236 с.
20. Прохоренко О.С. Фактори та складові іміджу підприємства / Збірник наукових доповідей учасників IV Міжнародної науково-практичної конференції. — К, 2003. — С 92—93.
21. Смирнова Т.В. Моделювання рекламного іміджу: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл., які навчаються за напрямом "Журналістика" / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут журналістики. — К., 2005. — 166с.
22. Спиллейн М. Создайте свой имидж. — М., 1996. — 204 с.
23. Холод О.М. Основы имиджелогии.— К., 2002.— 88 с.
24. Хомуленко Т.Б., Падафет Ю.Г., Скориніна О.В. Теоретичні та практичні аспекти дослідження іміджу / НДІ педагогіки та психології ім. В.О.Сухомлинського Харківського національного педагогічного ун-ту ім. Г.С.Сковороди. — Х. : ВД "Інжек", 2005. — 272с.
25. Чумиков А. Н., Бочаров М. П. Связи с общественностью: теория и практика. – М.: Дело. – 2003.
26. Шепель В. М. Имиджелогия: Секреты личного обаяния. – М.: Культура и спорт: ЮНИТИ. – 1997.
27. Шкардун В.Д., Ахтямов Т.М. Оценка и формирование корпоративного имиджа предприятия // Маркетинг в России и за рубежом,№3/2001.