Вступ.

1. Періоди процесу етатизації.

2. Економічний розвиток та підйом США після Першої світової війни.

3. Конверсія та її наслідки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У 1919—1928 pp. американська економіка була на піднесенні: США виробляли промислових товарів набагато більше, ніж Франція, Великобританія, Італія, Німеччина, Японія разом. Ця країна домоглася таких успіхів тому, що вона першою взяла курс на переобладнання основних засобів виробництва. Обновлялися основні галузі економіки: хімічна, електрична, приладобудівна, автомобільна, радіотехнічна. Стандартизація, тобто масовий випуск деталей, вузлів, став звичайним явищем у верстатобудівній, автомобільній та інших галузях. Система Тейлора, чи конвеєризація, дала змогу підприємцям наситити товарами національний і світовий ринки.

Промислово-фінансові групи Рокфеллера, Дюпона, Меллона процвітали. Щодо темпів розвитку не мали собі рівних нафтова, автомобільна, електротехнічна галузі промисловості. Якщо до першої світової війни США відставали по вивозу капіталу від ряду країн Європи, то у 20-х роках, випередивши всіх, збільшили його у 5 разів. Такі промислові гіганти, як "Дженерал Електрик", "Форд", "Дженерал Моторе" почали будівництво заводів-філій у багатьох країнах світу. Вони збудували за кордоном десятки заводів у країнах Латинської Америки, Європи, Канаді. До великої депресії (1929 p.) західна півкуля відчувала на собі фінансовий вплив монополій США. Наприкінці 1929 p. американський капітал контролював 1/3 гірничорудної промисловості Канади. Американці зайняли першість і у світовій торгівлі. Використовуючи плани Дауеса, Юнга, вони взяли під свій контроль промисловий потенціал Німеччини.

1. Періоди процесу етатизації

Найбільшим катаклізмом другого десятиліття XX ст. стала Перша світова війна 1914—1918 р. В її орбіту було втягнуто ЗО країн з півторамільярдним населенням, що становило 2/3 всього людства. Найбільшою трагедією стали людські жертви — 10 млн загиблих, 20 млн поранених і скалічених, більше 10 млн померлих від голоду і епідемій. Війною було знищено приблизно 1/3 матеріальних цінностей її країн-учасниць.

Еволюція промислового капіталізму в другій половині XIX — на початку XX ст. Війна вимагала концентрації всіх сил усередині кожної країни. Воєнні витрати були надзвичайно великі. Наприклад, кожний день війни для Росії в 1914 р. обходився в середньому приблизно в 10 млн рублів, у 1915 р. — в 24 млн, в 1916 р. — у 40 млн, а в 1917 р. — в 50—65 млн рублів. На потреби війни було задіяно 86 % промислового потенціалу. Пріоритет надавався галузям, які працювали на військові потреби. Це вимагало посилення ролі держави у господарському житті. В цілому війна прискорила процес становлення системи регульованого капіталізму. Необхідною умовою продовження війни стало введення жорсткої державної регламентації господарських відносин з метою мобілізації економічних ресурсів на виконання воєнно-політичних завдань в екстремальних умовах постійного скорочення економічного потенціалу. Тому до завершення війни в 1918 р. практично у всіх країнах склалася яскраво виражена етатистська система господарських відносин.

Залежно від рівня соціально-економічного розвитку, особливостей національного укладу і соціально-економічних відносин ступінь, форми і методи етатизації у різних країнах були різними. Економіки більшості країн світу переживали потрясіння і нестабільність. Вони залежали від завданих втрат, перемоги чи поразки певної країни у війні, міри мілітаризації й етатизації економіки в роки війни, загального рівня соціально-економічного і політичного розвитку.

Період стабілізації 1924—1929 pp. не привів до повного повороту від етатизму до системи вільних ринкових відносин. Викликано це було тим, що у 20-ті роки практично у всіх країнах спостерігався об'єктивний процес монополізації економіки, зрощування монополій і держави, подальшого викривлення вільних ринкових відносин, що виражалось, зокрема, в поглибленні внутрішньогосподарських диспропорцій. Версальська угода (1918), за якою встановлювався "новий" політичний порядок, у цілому не вирішувала гострих європейських і світових суперечностей, а сприяла збереженню загальної тенденції до мілітаризації, підштовхувала переможені країни до намагань нового територіального й економічного переділу світу. Цим пояснюється збереження досить значних елементів етатизму і в період стабілізації[7, c. 105-108].

Слід також зазначити, що у післявоєнний період посилились взаємозв'язок і взаємозалежність центрів світового капіталістичного господарства. Англія і Франція виявились прив’язаними до США значними боргами, викликаними ввезенням із-за океану промислових та сільськогосподарських товарів. Японія, Англія, США мали суперечливі інтереси на ринках Південно-Східної Азії. Тому будь-який прояв нестабільності в одному з центрів світового господарства в цих умовах призводив до збою всієї системи. Переконливим підтвердженням може слугувати економічна криза 1929—1933 pp., що розпочалася в США і швидко охопила все світове господарство. Криза показала, що капіталізм вільної ринкової конкуренції втратив здатність до саморегулювання, тому необхідна радикальна перебудова економічної системи, впровадження якогось регулювального механізму. Пошуки цього механізму в різних країнах привели до створення різних моделей регульованого капіталізму[9, c. 47].

2. Економічний розвиток та підйом США після Першої світової війни

Якщо Великобританія, Франція, Німеччина домоглися відносної стабілізації лише в 1924 p., то США зуміли подолати потрясіння наслідків першої світової війни уже в 1920 p. З того часу і до 1929 p. в США продовжувалося невпинне економічне піднесення. Чисті прибутки монополій США досягли 55,5 млрд дол., або в 1,5 раза більше, ніж у роки першої світової війни. Будувалися нові фабрики і заводи. Виплавлення сталі зросло з 49 до 61,7 млн т, видобуток нафти — з 723 до 1007 млн барелів, виробництво електроенергії — 371,4 до 116,7 млрд кВт/год. На фоні розорених війною Великобританії, Франції, особливо Німеччини, США були процвітаючою країною, яка виробляла промислової продукції на 10% більше, ніж усі індустріальні країни разом. На початку 1929 p. Америка давала 48% світового промислового виробництва. У тому самому році у США випущено 5337 тис. автомашин, що вії разів більше, ніж до війни. Найбільше їх продукували на заводах "Форд", "Крайслер" та "Дженерал Моторс" (82%).

Зросла роль США у світовому експорті капіталу. Інвестиційні вкладення США за кордоном досягли в 1929 p. 27,7 млрд дол., з них в Латинську Америку — 3462 млн дол., Канаду — 2010 млн дол.. Західну Європу — 1353 млн дол. На той самий час американські монополії повністю підпорядкували собі 14 країн Латинської Америки (з 20, що тоді були незалежними державами). Американські бізнесмени відсунули англійських капіталовкладників в Канаді на другий план, їхні інвестиції в цій країні перевищували англійські в 4,5 раза, 1/3 гірничорудних підприємств та фабрик стали власністю США, 73 % мексиканської нафти опинилися в руках американських корпорацій. Вони також швидко проникли в європейські країни. У 1928 p. "Дженерал Моторе" відкрила автомобільні заводи у 18 містах Європи, Канади, Латинської Америки, "Форд"— у Великобританії, Франції, Німеччині, Італії, Бельгії, Данії, Ірландії. Великобританія вперше за 300 років поступилася першістю у світовій торгівлі США.

Прискореними темпами розвивалися й інші галузі промисловості США, зокрема радіотехнічна, побутової техніки (пилососи, холодильники, пральні машини тощо). В країні зростали міські конгломерації з великою кількістю населення. Якщо в 1920 p. обширних урбанізованих районів налічувалося 58, у яких проживало 36 млн жителів, то в 1930 p.— 97 районів з чисельністю населення 55 млн чол. В індустріальних районах США зосередилося 45% усього населення країни.[2, c. 169-171]

Сільське господарство США в 1920—1929 pp. відставало від бурхливого розвитку промисловості. Проте в аграрному секторі країни також відбувалися структурні перетворення. З одного боку, йшов швидкий процес витіснення дрібних виробників з землеробства, а з іншого — продовжувалася індустріалізація американських ферм. 547 тис. господарств було продано за несплату податків і боргів. Мільйони фермерів переселялися в міста. В цілому сільське господарство США в 20-х роках не мало собі рівних у світі щодо кількості випущеної продукції, технічного устаткування та продуктивності праці. Саме США направляли безплатно із своїх запасів великі партії продуктів розореній війною Європі, іншим країнам світу.

У ці роки в США позначився різкий перехід сільського господарства від екстенсивного до інтенсивного способу виробництва. Державний земельний фонд вичерпався. Роздавання гомстедів за символічну ціну (10 дол.), що тривало понад 50 років, остаточно припинилося. У конкурентній боротьбі виживали лише ті фермери, які застосовували на своїх полях найдосконалішу техніку, штучні та хімічні добрива, найновіші досягнення агрономічної науки. Хоч і з великими труднощами, сільське господарство Америки оновлювалося, вдосконалювалося, підтягувалося до швидких темпів розвитку промислового виробництва. Вже в кінці 20-х років на полях фермерів США з'явилося 920 тис. тракторів і 61 тис. комбайнів. Однак тракторами, за американською статистикою, у той час були забезпечені лише 13,5 % господарств, а комбайнами — 1 %. Проте процес переходу сільського господарства США з мануфактурної стадії в індустріальну розпочався, хоч і повільно, але остаточно і безповоротно.

Сполучені Штати раніше від інших високорозвинутих країн вступили в період стабілізації. США отримали найбільше від участі в Першій світовій війні. З країни-боржника США перетворились у кредитора, а воєнні замовлення дали могутній поштовх економічному розвитку. Крім цього, США стали країною, де нова техніка, технології і системи управління найбільш широко впроваджувались у виробництво. Америка стала країною масового виробництва. Автомобілі, пральні машини, холодильники, радіоприймачі, фотоапарати, програвачі стали звичайним явищем. Регулярними стали авіаційні пасажирські перевезення.

У 1922-1929 pp. відбувався бурхливий розвиток промислового виробництва. На кінець періоду США виробляли 44% промислової продукції капіталістичного світу, тобто більше, ніж Великобританія, Франція, Німеччина, Італія та Японія разом узяті[6, c. 92-94].

Важливим поштовхом до зростання виробництва стало поширення конвеєрного методу масового виробництва.

Вперше з найбільшою ефективністю ці методи були використані на автомобільних заводах Генрі Форда в Детройті. Впровадження нових технологій призвело до укрупнення виробництва. Відповідно окремим підприємцям стало вже не під силу створення таких підприємств. Тому все більшу роль починають відігравати акціонерні товариства та корпорації — своєрідні форми колективного бізнесу. Але піднесення економіки стало основою і для небувалого розквіту середнього і дрібного бізнесу. Це стало основою для формування міцного середнього прошарку суспільства.

Найбільш інтенсивний розвиток отримали автомобільна, машинобудівна, електротехнічна, хімічна, авіаційна та деякі інші галузі. У кожній з них домінували 3-4 найбільші компанії. До 1929 р. корпорації об'єднували майже половину фабрик та заводів країни. Кількість банків у США зменшилась за 1920-1929 pp. з 30 до 24 тис, а їхні капітали збільшились на 21 млрд. доларів.

США значно збільшили експорт товарів, активно наступаючи на позиції своїх суперників. Перевищення експорту над імпортом в 1921-1929 pp. досягло 7,7 млрд. доларів. Високі митні тарифи захищали американську промисловість від іноземної конкуренції. Важливим засобом фінансової експлуатації інших країн був вивіз капіталу. Американські капіталовкладення за кордоном з 1920 р. по 1931 р. склали 11,6 млрд. доларів, причому 40% цієї суми припадало на Європу, а 22% — на Латинську Америку. Отримуючи величезні відсотки з позичок та платежів з воєнних боргів, США перетворилися в державу-рантьє.

Економічне піднесення 20-х років мало ряд особливостей. Суднобудівництво, виробництво залізничного обладнання, текстильна та вугільна промисловості перебували у стані застою. Виробничі потужності в машинобудуванні та металургії не були повністю завантажені. Сільське господарство переживало затяжну кризу. В країні було 2-3 млн. безробітних. З кожним роком зростав обсяг продажу в кредит за рахунок майбутніх доходів населення, що свідчило про звуження внутрішнього ринку та загострення проблем збуту.

Це пояснювалось нерівномірністю розподілу національного багатства. Заробітна плата ледь-ледь збільшилась, в той час як прибутки великих підприємців виросли втричі. Багаті стали багатшими. Вони купували дорогі машини, будинки, яхти, але їх було мало і вони не могли замінити масового споживача в умовах бурхливого розвитку виробництва.

Несталою була і фінансова система. У 20-ті роки на Нью-йоркській фондовій біржі — найбільшій у світі — відбувався справжній бум, викликаний небувалим підвищенням курсу акцій. Це залучило на ринок цінних паперів значні фінансові ресурси. Всі і прагнули купити акції лише для того, щоб потім їх продати. Коли ж цей спекулятивний бум досяг вищої точки, почалось обвальне падіння акцій, а згодом і криза[3, c. 142-144].

3. Конверсія та її наслідки

США вийшли з війни, зміцнивши свої позиції як лідер світового господарства (країна зберігала нейтралітет аж до 6 квітня 1917 p., втратила під час війни близько 120 тис. осіб). За період підготовки до Першої світової війни, і особливо в її роки, США удалось активно використати місткий ринок воюючих країн. Виконання контрактів на постачання зброї сприяло прискореному промисловому розвитку, а поставки продовольства зумовили різке збільшення рівня сільськогосподарського виробництва в країні. Американський експорт за період 1914—1919 pp. зріс більше ніж у три рази — з 2,4 млрд до 7,9 млрд дол. США вдалось також розширити свій вплив на ринках, які раніше контролювалися західноєвропейськими країнами, зайнятими в той період воєнними проблемами. Війна була "великим" бізнесом для американських підприємців, прибуток яких за ті роки сягнув майже 35 млрд дол. До закінчення війни, завдяки прибуткам від масового експорту, країна погасила половину всієї зовнішньоекономічної заборгованості та перетворилась у найбільшого кредитора. У 1918 р. США зосередили у своїх руках половину світового золотого запасу.

Тимчасовий післявоєнний спад 1920—1921 pp. був викликаний конверсією промисловості. Як і в інших країнах, у США протягом війни відчутно виявилась диспропорція в розвитку галузей народного господарства. Це було частково як причиною, так і наслідком державного втручання у господарське життя країни.

Великий попит європейських держав на американські товари і кредити сприяв значному господарському піднесенню країни. Швидкими темпами розвивалося автомобілебудування, літакобудування, радіо і кінопромисловість та інші галузі. Обсяг індустріального виробництва у 1923-1929 рр. зріс на 20%. США випускали промислової продукції більше ніж Німеччина, Франція, Англія, Японія та Італія разом узяті.

Американські підприємці впроваджували у виробництво нову техніку й технологію, раціоналізацію виробничих процесів, широку стандартизацію. Найбільш швидкими темпами ці заходи здійснювались у новітніх галузях. Високого розвитку досягла, наприклад, автомобільна промисловість, яка випускала 4-5 млн. машин на рік. Масове виробництво автомобілів зумовило швидкий ріст мережі шосейних доріг, вплинуло на міське і сільське будівництво[1, c. 39-41].

Форсованими темпами йшла концентрація виробництва й капіталів. До 1929 р. великі монополії об’єднали майже половину промислових підприємств держави, на яких було зайнято 90% усіх робітників. Вони випускали 92% усієї промислової продукції. Сталевий трест Моргана зосередив у своїх руках 40—45% усього виробництва сталі. Компанії «Форд», «Дженерал моторе» та «Крайслер» підпорядкували собі майже всю автомобільну промисловість.

Водночас зріс вивіз капіталів за межі США. Основна маса капіталовкладень здійснювалася у економіку країн Латинської Америки та Європи. В той же час у США було встановлено високі тарифи на ввіз іноземних товарів. У 1921—1929 рр. експорт США переважав імпорт на 7,7 млрд. дол.

Економічне зростання у 20-х роках американці назвали «ерою процвітання». Успіхи в економічному житті базувалися на ефективній організації виробництва та інтенсифікації праці американських робітників. Широко впроваджувалися наукові методи організації виробництва (зокрема, система Тейлора) та раціонального використання робочого тижня, тривалість якого становила 50 і більше годин.

США, на відміну від інших воюючих країн, не зазнали таких потрясінь і спадів виробництва. Протягом двох післявоєнних років у країні зберігалася досить висока господарська кон’юнктура, підставою для якої була активна державна допомога США, американських приватних компаній європейським країнам у відбудові зруйнованого війною їхнього господарського потенціалу. Проте скорочення розмірів воєнних і цивільних замовлень негативно відбилось на розвитку економіки країни. Криза 1920— 1921 pp., яка розпочалася у військовій промисловості, швидко поширилась і на цивільне господарство.

Внаслідок економічного піднесення США вдалось досить швидко подолати кризові явища конверсійного періоду. Уже в 1923 р. у країні спостерігалися зростання й активізація виробництва. Процес швидкого економічного піднесення продовжувався аж до 1929 р. Фундаментом процвітання в цей період став прискорений розвиток нових галузей (автомобільної, електротехнічної, хімічної, радіотехнічної та ін.), завдяки їх модернізації і втіленню останніх досягнень НТП, наукових методів організації виробництва. Фінансовою базою цього процесу були величезні прибутки, які американські корпорації отримували від експорту капіталів і товарів до європейських та інших країн світу. З 1923 по 1929 р. їх чистий прибуток становив більше 50 млрд дол.[5, c. 348-349]

Посилилася експансія США на Далекий Схід, головним чином у Китай, по відношенню до якого Сполучені Штати проводили політику «відкритих дверей і рівних можливостей». У Вашингтоні розраховували на те, що економічна перевага дасть змогу американському бізнесу витіснити англо-японських суперників. У квітні 1927 р. США надали допомогу Чан Кайші, внаслідок чого домоглися значних переваг над своїми конкурентами у Китаї. На початку 30-х років, американські капіталовкладення .в Латинській Америці досягли 5,7 млрд. дол. Фінанси більшості латиноамериканських держав потрапили під безпосередній контроль США.

У період найвищого процвітання країни сформувалась концепція американського типу цивілізації, в основі якої лежали твердження про національну винятковість, необмежені можливості, в тому числі бізнесу, що ґрунтується на індивідуалізмі, вільній конкуренції, запереченні державного втручання в економіку. Тому в цей період система державного регулювання економіки в США не дістала розвитку.

Разом з тим на тлі загального економічного процвітання галузі промисловості, які не мали споживацького характеру, переживали серйозні труднощі (суднобудування, вугільна галузь), багато ринків були перенасичені, що викликало труднощі у текстильній, швейній промисловості. У важкому становищі перебувало сільське господарство. Диспропорції у народному господарстві стали причиною наростання незбалансованості між виробництвом і споживанням, які доповнювались хронічним безробіттям, лихоманковим спекулятивним біржовим ажіотажем. У країні назрівала криза[8, c. 97-98].

Висновки

Після завершення Першої світової війни США опинилися у надзвичайно сприятливому становищі. На відміну від європейських держав США не зазнали значних воєнних руйнувань. Монополії отримали величезні прибутки від воєнних поставок. Національне багатство США в роки війни зросло більш як у 2,5 рази. З боржника європейських країн США стали їх кредитором. Борг європейських держав США на початок 20-х років становив 11 млрд. доларів. Америка вступила в епоху процвітання (проспериті).

Подолавши проблеми повоєнної структурної перебудови і скоротивши податки на оборонну промисловість, США стали на шлях створення економіки широкого споживання. Порівняно з довоєнним рівнем на кінець 20-х років промислове виробництво збільшилось на 70%. США виробляли на 10% більше світової продукції, ніж Англія, Франція, Німеччина, Італія та Японія. Особливе місце у промисловому піднесенні США відігравала автомобільна промисловість.

До 1923 року США удалося перебороти економічні труднощі, викликані наслідками першої світової війни і кризою 1920-1921 р.р. Економічний підйом, що продовжувався до середини 1929 року і пов’язані з ним збільшення позицій США у світовій економіці, одержали в економічній історії назву «американське процвітання». Основу «процвітання» склали наступні фактори: Перетворення США у світовий фінансовий центр, що дозволило монополістичної буржуазії витягти величезні прибутки.

Список використаної літератури

1. Алексєєв Ю. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Юрій Алексєєв, Андрій Вертегел, Олександр Казаков,; За ред. Юрія Алексєєва,. — К.: Каравела, 2006. — 239 с.

2. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Б.М. Гончар, М. Ю. Козицький, В. М. Мордвінцев, А. Г. Слюсаренко,. — К.: Знання, 2002. — 565 с.

3. Голованов С. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Сергій Голованов,; За ред. Ю. М. Алексєєва. — К.: Каравела, 2005, 2007. — 271 с.

4. Даниленко В. Всесвітня історія: Хронологія основних подій/ Віктор Даниленко, Сергій Кокін,. — К.: Либідь, 1997. — 261 с.

5. Кіндер Г. Всесвітня історія: Довідник: Пер. з нім./ Герман Кіндер, Вернер Хільгеман,; Наук. ред. пер. А. Г. Слюсаренко, О. Ф. Іванов, Худ. Гаральд Букор, Рут Букор,. — Пер. з нім. 2-го вид.. — К.: Знання-Прес, 2001. — 631 с.

6. Ладиченко Т. Всесвітня історія: Посібник для старшокласників та абітурієнтів/ Тетяна Ладиченко,. — К.: А.С.К., 2000. — 315 с.

7. Пивовар С. Всесвітня історія: Новітній період 1900-1945: Посібник для 10 кл./ Сергій Пивовар, Анатолій Слюсаренко, Сергій Стельмах. — К.: Академія, 1998. — 383 с.

8. Пивовар С. Всесвітня історія ХХ століття: учбовий посібник/ Сергій Пивовар, Яків Серіщев, Сергій Стельмах,. — К.: Феміна, 1995. — 236 с.

9. Теміров Ю. Всесвітня історія ХХ століття: Основні відомості шкільного курсу: Дати, події, коментарі / Юрій Теміров, Людмила Шикова, . — Донецьк: ВКФ "БАО", 1998. — 93 с.