Вступ.

1. Становлення податкової системи України.

2. Етапи розвитку системи державної податкової служби України.

3. Аналіз стану й напрямки розвитку податкової системи України та її вплив на зростання економіки.

4.Удосконалення податкової системи України.

Список використаної літератури.

Вступ

Податки є однією з найважливіших фінансових категорій. Історично — це найдавніша форма фінансових відносин між державою та членами суспільства. Головними чинниками виникнення податків були:

— перехід від натурального господарства до грошового;

— зародження та формування держави.

У наш час податки, з одного боку, забезпечують фінансову базу держави, а з іншого – виступають інструментом реалізації її економічної доктрини.

Податки віддзеркалюють фінансові відносини між державою і платниками з метою створення централізованого фонду грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні держави.

Сучасна податкова система України формувалася і продовжує розвиватися у надзвичайно несприятливих соціально-економічних умовах. Тривале ігнорування в нашій крані світового досвіду оподаткування, постійний вплив політичних факторів на хід реформування податкової системи, глибока фінансова криза економіки — все це негативно позначається па ефективності податкової політики в Україні. Тому на сьогодні одним із актуальних питань залишається вдосконалення роботи ДПС України. Вітчизняні та зарубіжні автори приділяють багато уваги організації та функціонуванню Державної податкової служби. В їх роботах аналізуються недоліки та прорахунки сучасної системи ДПА, надаються пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення вже існуючої системи. Це, зокрема, праці таких учених, як: О. Бандурка, Н. Кучерявенко, Г. Ісаншина, О. Орлюк, І. Вакулич, Г. Бех, М. Вишневська, В. Жеванюк, та ін.

1. Становлення податкової системи України

Сутність податків як економічної категорії розкривається и повному обсязі через їх функції. У першу чергу, вони пов'язані з розподільною та контрольною функціями фінансів. Податки виступають інструментом розподілу внутрішнього валового продукту, методом централізації його певної частини у бюджеті. Виходячи з цього, можна сформулювати першу функцію податків як фіскальну. В ній відображається їх суспільне призначення. Податки, перш за все, необхідні для формування доходів бюджету. З точки зору фіскальної функції, вони мають бути постійними, стабільними і рівномірно розподілятися між різними рівнями бюджетів.

Постійність означає, що податки повинні рівномірно, в установлені строки надходити до бюджету. Стабільність означає, що встановлені податки є надійними і є гарантія їх отримання до бюджету в повному обсязі. Рівномірність необхідна для забезпечення самостійності дохідної бази бюджетів усіх рівнів[2, c. 37].

Податки є складовою частиною фінансового механізму і виконують регулюючу функцію. її суть полягає в тому, що податки можуть впливати на всі сторони діяльності платників. Функції податків, як і самі податки, є явищем об'єктивним і незалежно від волі держави впливають на підприємницьку діяльність. Але держава може свідомо використовувати цю функцію для регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Використання податків як фінансових регуляторів — складна справа. Для цього на різних етапах розвитку суспільства можуть використовуватися різні податки, змінюватися об'єкти і ставки оподаткування, а також надаватися пільги.

Для виконання фіскальної і регулюючої функцій, які мають не тільки теоретичне значення, а й використовуються на практиці оподаткування, формується податкова система.

У податковій системі повинні реалізуватися обидві функції податків. З одного боку, податки мають бути інструментом, який забезпечить бездефіцитність бюджету, а з іншого — стимулювати підприємницьку діяльність.

Перед законодавцями держави стоїть вибір: збільшувати дохідну частину бюджету за рахунок високих податків чи формувати систему стабільних стимулів для підприємницької діяльності, яка забезпечить зменшення дефіциту бюджету через деякий час і перспективу економічного росту.

Перший напрямок вирішує лише тимчасові проблеми і є безперспективним для розвитку економіки. Другий — стимулює виробництво, що само по собі скоротить дефіцит бюджету.[9, c. 64-65]

У податковій системі мають діалектично поєднатися дві функції: фіскальна і регулююча. З позиції фіскальної — податкова система повинна забезпечити стабільне і гарантоване надходження доходів до бюджету. З позиції регулюючої — мати можливість впливати на всі сторони економічного і соціального розвитку суспільства. Фіскальна функція реалізується в усіх податках, регулююча ж при певних умовах може проявлятися, а може і не проявлятися, хоча вона об'єктивно притаманна податкам, але на практиці діє не завжди так, як це передбачалось при створенні того чи іншого податку. Тому практично неможливо, щоб одночасно в одному податку реалізувалися обидві функції. Податкова система має включати до себе, насамперед, податки, які б забезпечували сталу фінансову базу держави і давали можливість безперебійно фінансувати державні видатки. Крім цього, в податковій системі має бути достатня кількість податків, на які здебільше покладається регулююча функція. Справа в тому, що неможливо впливати на всі боки господарської діяльності підприємств та всі сфери суспільно-економічного життя за допомогою одного чи двох податків. Виходячи з вищевикладеного, очевидно, що податкова система повинна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості.

Податкова система кожної країни відображає ЇЇ специфічні умови. В ній відображаються соціально-економічні умови розвитку країни. Це — рівень розвитку економіки і соціальної сфери, її зовнішня і внутрішня політика, географічне положення і кліматичні умови, традиції народу і багато інших чинників. Не може бути держав з тотожними податковими системами.[18, c. 135-136]

Україна пройшла досить довгий шлях, поки податки ввійшли до економіки і стали джерелом формування бюджету та регулятором підприємницької діяльності. Ми вважаємо, що історію становлення податкової системи України за часів СРСР і у наш час можна поділити на декілька етапів.

Після революції, в період громадянської війни податки утримувалися в натуральній формі. В жовтні 1918 року ВЦВК було прийнято закон про натуральний податок. У цей же час було встановлено революційні податки. Місцевим радам було дозволено вводити місцеві одночасні надзвичайні революційні податки. В умовах «військового комунізму» створюється система натурального господарства, в результаті якої грошові податки не мають реального значення. В лютому 1921 року утримання грошових податків було зупинено повністю і податковий апарат було розформовано.

Формування податкової системи починається в період НЕПу. Багатоукладність економіки викликала потребу в різноманітних формах податків. Основу податкової системи складали прямі податки. Протягом 1921 — 1923 років було введено промисловий прибутково-майновий та єдиний сільськогосподарський податки.

Промисловий податок було введено в 1921 році. Його сплачували промислові, торгові підприємства та кустарні промисли. Податок складався із патентного та зрівняльного зборів. Патентний збір утримувався при видачі патентів на право займатися промисловою та торговою діяльністю. Зрівняльним збором оподатковувався оборот промислових та торговельних організацій. При його сплаті враховувалася сума патентного збору. На наш погляд, промисловий податок був першою формою податку з обороту. Поряд з промисловим податком частина прибутку підприємств вилучалася у вигляді прибуткового податку та відрахувань від прибутку. Державні підприємства сплачували і прибутковий податок, і відрахування від прибутку. Прообразом сучасного державного мита був спеціальний державний гербовий збір, який сплачувався із документів, різноманітних угод, рахунків, векселів та залізничних накладних.

У 1922 році вводиться прибутково-майновий податок. Він поклав початок розвитку прибуткового оподаткування громадян. Оподаткуванню підлягав сукупний дохід, який визначався на підставі декларацій платників. Ставки податку залежали від розміру доходу, а ставки податку на майно встановлювалися окремо. У 1924 році було відмінено оподаткування майна, а прибутково-майновий податок реорганізовано в прибутковий. Прибутковий податок було поділено на дві частини: основну і додаткову, його платників — на окремі категорії та групи. Податок утримувався у твердих ставках, диференційованих за категоріями та групами платників. Додатковий податок встановлювався в прогресивних ставках до сукупного доходу, який перевищував певний розмір.

У роки НЕПу було введено «комунальні податки та збори»: податок з будівель у містах, квартирний збір, збір з власників транспортних засобів, прописочний збір. їх можна класифікувати як місцеві податки та збори. В Україні вперше місцеві податки та збори було встановлено в 1993 році Декретом Кабінету Міністрів «Про місцеві податки і збори». Ці податки дають можливість, враховуючи особливості економічного і соціального розвитку окремого регіону, доповнювати дохідну базу бюджету.

Сільське населення в перші роки НЕПу сплачувало податки в натуральній формі з різних видів сільськогосподарської продукції. В 1922 році їх було замінено єдиним натуральним податком. Крім нього, існували різні платежі та повинності: гужовий податок, загальногромадянський, подвірно-грошовий та інші. Для розвитку сільськогосподарського виробництва в 1923 році всі податки було скасовано: замість них введено єдиний сільськогосподарський податок, який з 1 січня 1924 року став сплачуватися лише в грошовій формі.

Як непрямі податки, використовувалися акцизи у вигляді надбавки на ціни товару. Ставки було диференційовано по товарах. Найбільш високі встановлювалися на товари не першої необхідності.

Протягом 1930 — 1931 років проводилася податкова реформа. Було встановлено двоканальну систему платежів до бюджету: податок з обороту і відрахування від прибутку.

До податку з обороту ввійшли промисловий, акцизи та інші податки. До відрахувань від прибутку — прибутковий податок, власне відрахування від прибутку та інші. Для державних підприємств було встановлено відрахування від прибутку в розмірі від 10% до 81% фактично отриманого прибутку. Кооперативні організації сплачували прибутковий податок, а для сільськогосподарських підприємств сільгоспподаток також було замінено прибутковим.

Цю реформу не можна оцінити однозначно.

Позитивним ми вважаємо уніфікацію податкової системи. Наприклад, податок з обороту увібрав у себе 53 платежі. Це спростило роботу з розрахунку податків і для підприємств, і для держави. Але реформа мала негативні моменти: диференціація відрахувань від прибутку ставила підприємства в нерівні економічні умови; було анульовано місцеві податки, і дохідна база низових бюджетів залежала від державного, тобто вже не можна було говорити про самостійність бюджетної системи; податок з обороту став єдиним непрямим податком, який виконував лише фіскальну функцію.

У середині 60-х років з'явилися негативні тенденції у розвитку економіки. У 1965 році проводиться господарська реформа. Складовою частиною реформи був перегляд взаємозв'язків підприємств з бюджетом. Існуюча система платежів до бюджету виконувала лише фіскальну функцію і не стимулювала виробництво. Тому для підприємств було встановлено плату за основні виробничі фонди та оборотні кошти. Вона сплачувалася з прибутку залежно від вартості виробничих фондів. Для деяких підприємств (які мали більш вигідні умови для своєї діяльності) вводилися фіксовані (рента) платежі. І останнім платежем був вільний залишок прибутку. Він вираховувався як різниця між загальною сумою прибутку, платою за виробничі фонди та рентні платежі і сумою, яка направлялася до фонду економічного стимулювання. Це на деякий час поліпшило фінансовий стан підприємств.

Почався пошук нових форм взаємовідносин між державою та підприємствами. Додатково до плати за виробничі фонди та рентні платежі було встановлено плату за трудові ресурси; платежі вільного залишку прибутку було замінено на норматив відрахувань від прибутку. Нормативи носили індивідуальний характер, встановлювалися вищестоящими органами і досить часто носили суб'єктивний характер.

Єдиною ефективною формою відносин між державою та платниками можуть бути лише податки. Тому в 1991 році було прийнято перший Закон СРСР «Про податки з підприємств, об'єднань і організацій». Україна почала побудову власної податкової системи з 1992 року. Це досить короткий час для створення високоефективної податкової системи. [15, c. 43-47]

Для ефективного функціонування податкової системи необхідне наукове обґрунтування принципів, на яких вона буде базуватися. Вперше принципи побудови податкової системи було розроблено Смітом:

— податки повинні бути розмірними з доходами і рівномірно обкладати всі їх види;

— час, способи і кількість податків мають бути наперед відомими для платників;

— механізм вилучення податків повинен бути зручним для платників;

— кожний податок повинен стягуватися з мінімальними витратами.

Нині при виборі податків, об'єктів оподаткування та ставок ми вважаємо за необхідне керуватися такими принципами:

— стабільність податкового законодавства. Цей принцип передбачає незмінність основних податкових платежів та правил їх утримання протягом певного часу. Часта зміна податків дестабілізує планування фінансово-господарської діяльності підприємств. Це — з точки зору окремих підприємств. Держава в цілому теж потерпає від нестабільності податкового законодавства. Проявляється це в процесі бюджетного планування. Вводитися податки можуть лише згідно з Законом «Про систему оподаткування». Необхідно заборонити практику затвердження податків, які відсутні в Законі. Як приклад, можемо навести платежі до Інноваційного фонду, фонду охорони праці, фонду соціального захисту інвалідів, податок до фонду споживання тощо;

— економічна ефективність податкової системи. У цьому принципі має знайти відображення дія і фіскальної, і регулюючої функцій. Для держави ефективність виражається в повноті та своєчасності надходження податків до бюджету. Виграти на збір податків (контроль з боку податкових органів, розробка нормативної бази) не повинні перевищувати доходи від збору податків. З іншого боку, податки повинні формувати економіку та правову зацікавленість у здійсненні підприємницької діяльності. Держава повинна мінімально втручатися в діяльність платника податку, її завдання — контроль за своєчасністю та повнотою сплати податків. Механізм розрахунку і утримання податків має буті; зручним для платника. Це спростить роботу і контролюючого органу;

— виключення подвійного оподаткування. Необхідно забезпечити чітке визначення об'єктів оподаткування з метою запобігання випадкам подвійного оподаткування. Ми можемо навести приклади подвійного оподаткування.

Об'єктом оподаткування при утриманні відрахувань до Фонду зайнятості, Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування с фонд споживання, який складається з фонду оплати праці, фонду матеріального заохочення та фонду дивідендів. Фонд оплати праці включається до собівартості, а фонд матеріального заохочення та дивідендів формується з прибутку після сплати всіх податків. Незважаючи на це, на виплати, які здійснено з цих фондів, нараховуються внески до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування та Фонду зайнятості. Джерелом сплати відрахувань є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємств;

— встановлення податкової квоти. Податкова квота – це частка податку в доході платника, яка характеризує рівень оподаткування. У податковій практиці України таке поняття не використовується. Бюджет США не отримає нічого, якщо ставка податку буде перевищувати 50%. Рівень оподаткування не повинен перевищувати 1/3 доходу. Дослідження, проведені на підприємствах Києва, показали, що рівень оподаткування коливається в межах від 40% до 80%;

— соціальна справедливість податкової системи. Податкова система повинна враховувати всі фактори діяльності юридичних і фізичних осіб: доходи, майно, споживання та капітал. Цей принцип реалізується через систему пільг;

— гнучкість податкової системи. Соціально-економічна ситуація в країні може змінюватися, а це викликає необхідність вносити певні зміни і до системи оподаткування.

Кращим варіантом є не революційні зміни, а поступове реформування податків. Гнучкість і передбачає своєчасність змін у розрахунку податків, системі пільг та санкцій;

— податки повинні мати бюджетну орієнтацію. Вони необхідні для формування дохідної частини бюджету, яку буде використано для покриття відповідних видатків. Нині введення нових податків та розширення об'єктів оподаткування здійснюється з метою ліквідації бюджетного дефіциту. Дефіцит бюджету має інші джерела фінансування і першоосновою його скорочення має бути зменшення бюджетних витрат. Ми вважаємо, перш ніж змінювати порядок стягнення окремих податків, необхідно реформувати в цілому податкову систему. Для цього, з нашої точки зору необхідно:

— створення стабільної податкової системи. Введення податків повинно здійснюватися лише згідно з Законом України «Про систему оподаткування». Виходячи з цього, необхідно заборонити стягнення податкових платежів, не передбачених Законом;

— чітке визначення об'єкта оподаткування для виключення подвійного оподаткування. На сьогоднішній день неможливо повністю відмовитися від відрахувань до Пенсійного фонду, але їх необхідно нараховувати не до фонду споживання, а до фонду оплати праці. Це виключить подвійне оподаткування прибутку;

— встановлення податкової квоти, тобто максимального розміру податкових платежів, які вилучаються державою у платників;

— переорієнтація податків з чисто фіскальної функції на регулюючу. Податки не повинні вводитись з метою фінансування дефіциту бюджету. В цьому випадку зони виконують лише фіскальну функцію, вирішують тимчасові проблеми з фінансування державних видатків, а в перспективі призводять до приховування доходів і переходу підприємницької діяльності до сектора нелегальної економіки. Для скорочення дефіциту бюджету необхідно залу чати неемісійні джерела (державні облігації, лотереї) та скорочувати видатки. [21, c. 42-46]

Податкова система як один із важливих атрибутів держави формується і розвивається із становленням державності. 25 червня виповнилося 10 років із часу прийняття першого Закону нашої держави "Про систему оподаткування". Аналіз становлення та розвитку системи оподаткування, її проблеми і шляхи удосконалення сьогодні заслуговують на особливу увагу.

Система оподаткування — це сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави.

Це визначення дає відповіді на три питання про: склад податкової системи (податки і збори); її призначення ( формування бюджетів різних рівнів і цільових державних фондів); правову основу системи (стягнення податків регулюється відповідними законами держави).

Вивчаючи систему оподаткування в цілому доцільно виділити дві її підсистеми: оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності (підприємств), оподаткування фізичних осіб. Це дає змогу: сконцентрувати увагу на двох самостійних напрямах в оподаткуванні — юридичних і фізичних осіб; здійснювати пошук шляхів удосконалення кожної підсистеми, які мають суттєві особливості, щодо реалізації фіскальної і регулювальної функцій. На рисі приведено склад підсистеми оподаткування підприємств в Україні у відповідності з чинними законодавчими актами з оподаткування.

У Законі "Про систему оподаткування" названо 12 принципів її побудови:

— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

— стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

— обов'язковість;

— рівнозначність і пропорційність;

— рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

— соціальна справедливість;

— стабільність;

— економічна обґрунтованість;

— рівномірність сплати;

— компетентність;

— єдиний підхід;

— доступність.

Визначення принципів побудови системи оподаткування, без сумніву, має важливе значення для створення ефективної, дієздатної податкової системи. Принципи побудови системи оподаткування значною мірою визначають податкову концепцію держави, її податкову політику. [17, c. 3-11]

На нашу думку, зазначені вище принципи системи оподаткування потребують: уточнення змісту ("компетентність", "єдиний підхід", "доступність"); скорочення кількості принципів, при цьому необхідно визначити найважливіші з них для побудови дієздатної системи; зміни черговості постановки окремих принципів залежно від їх важливості.

Побудова ефективної системи оподаткування залежить від повноти реалізації суспільного призначення податків, тобто їх функцій. Необхідно звернути увагу, що в офіційних документах з оподаткування функції податків не визначені. Однак у спеціальній літературі, підручниках автори називають різну кількість функцій, що їх виконують податки: фіскальну, стимулюючу, регулювальну, соціальну та інші. Спроба обґрунтування значної кількості функцій податків ще недостатньо аргументована.

Не можна погодитися з точкою зору, що податки виконують самостійну стимулюючу функцію. Оподаткування — це стягнення окремих платежів.

Функції податків не можна ототожнювати з принципами оподаткування, побудови податкової системи. Як зазначалося вище, стимулювання підприємницької діяльності є одним із принципів побудови системи оподаткування.

Отже, податки виконують дві функції — фіскальну і регулювальну.

Фіскальна функція податків надзвичайно важлива для характеристики, визначення їх суспільного призначення. Ця функція проявляється в мобілізації коштів у розпорядження держави. Отже, фіскальна функція завжди властива всім податкам і реалізується при їх стягненні. Можна стверджувати, що фіскальну функцію податки виконують ідеально. Водночас для її реалізації важливе значення має стабільне і регулярне надходження податків. Це досягається при визначенні об'єкта оподаткування та методики його розрахунку, розміру ставок податків, термінів сплати податків, застосуванні штрафних санкцій до платників за порушення податкового законодавства.

Регулювальна функція податків реалізується через їх вплив на різні напрями, показники діяльності суб'єктів господарювання. Слід зауважити, що прояв регулювальної функції податків залежить від багатьох обставин, факторів і є досить складним питанням у системі оподаткування. Він залежить від досконалості чинних законодавчих і нормативних документів із питань оподаткування та їх практичної реалізації. Безумовно, що можливість прояву регулювальної функції окремими податками різна, а отже, має місце і різний їх вплив на діяльність підприємств. [11, c. 19-22]

Порядок обчислення окремих податків та умови їх сплати можуть позитивно впливати на діяльність підприємств у цілому, окремі напрями їх діяльності. На основі цього робиться спроба наділити податки стимулюючою функцією. Але насправді це прояв регулювальної їх функції. Стягнення окремих податків може обмежувати діяльність суб'єктів господарювання, створювати несприятливі умови для неї. В цьому також проявляється регулювальна функція податків.

Посилення регулювальної функції податків має важливе практичне значення для вдосконалення оподаткування суб'єктів господарювання. Це необхідно враховувати при підготовці відповідних законодавчих і нормативних документів з оподаткування, що, на жаль, не завжди має місце.

При використанні податків для регулювання діяльності підприємств слід зосередити увагу на таких основних питаннях, від правильного, виваженого вирішення яких залежить дієвість регулювальної функції податків:

— визначенні об'єкта оподаткування та методики його розрахунку;

— визначенні джерела сплати податків;

— визначенні розмірів ставок податків і методики їх розрахунку;

— установленні термінів сплати податків, тобто податкового періоду;

— наданні податкових пільг при стягненні податків;

— застосуванні штрафних санкцій за порушення податкового законодавства платниками податків.

Сьогодні відбувається багато дискусій, здійснюються спроби вдосконалення системи оподаткування. При цьому багато надій покладається на прийняття Податкового кодексу держави.

Причини (фактори), що зумовлюють наявність недоліків у системі оподаткування, досить різноманітні. При цьому необхідно виділити об'єктивні та суб'єктивні фактори.

До об'єктивних факторів можна віднести:

— недостатність вітчизняного досвіду оподаткування юридичних і фізичних осіб в умовах формування ринкової економіки;

— недостатність професійно підготовлених фахівців, які могли б бути залучені до розробки законодавчих і нормативних актів з оподаткування;

— стан економіки, дефіцит державних фінансових ресурсів, які зумовлюють прийняття законодавчих і нормативних документів з оподаткування фіскального спрямування.

До суб'єктивних факторів слід віднести:

— відсутність альтернативних варіантів розробки законодавчих і нормативних документів з оподаткування; монополію Міністерства фінансів, податкової служби в їх підготовці, що мала місце на перших етапах становлення системи оподаткування;

— залучення до розробки законодавчих і нормативних документів з оподаткування недостатньо професійно підготовлених фахівців, а в результаті низька їх якість, необхідність наступного внесення змін;

— лобіювання розробки та прийняття окремих законодавчих і нормативних документів з оподаткування, Податкового кодексу держави в цілому, які спрямовані на вдосконалення системи оподаткування;

— неузгодженість чинного законодавства із питань оподаткування. [6, c. 92-95]

Можна констатувати, що в сучасних умовах негативний вплив більшості

факторів об'єктивного і суб'єктивного характеру, які зумовили наявність недоліків системи оподаткування, значно знизився. Отже, створилися умови для прийняття рішень щодо вдосконалення системи оподаткування.

Але слід зауважити, що вдосконалення системи оподаткування не можна розглядати спрощено, наприклад, шляхом зниження ставок оподаткування і таким чином зменшення податкового навантаження на платників. Така спроба мала місце при підготовці малого Податкового кодексу. Вдосконалення системи оподаткування об'єктивно потребує активізації регулювальної функції податків.

Закономірно, що вдосконалення системи оподаткування суб'єктів господарювання в цілому пов'язано зі змінами стосовно основних податків (податку на прибуток, податку на додану вартість), сфер і напрямів підприємницької діяльності (виробничої сфери, банківської і страхової діяльності, операцій із цінними паперами, торгово-посередницької діяльності, малого підприємництва).

Оподаткування прибутку є досить активним важелем, із допомогою якого держава суттєво може впливати на фінансово-господарську діяльність підприємств. Це значною мірою пов'язано з визначенням об'єкта оподаткування, методикою його розрахунку. При оподаткуванні прибутку можлива реалізація його регулювальної функції.

Чинний порядок визначення оподатковуваного прибутку дає можливість платнику податку активно впливати на формування абсолютної суми оподатковуваного прибутку, а отже, і податку на прибуток, враховуючи:

— склад основних валових витрат, що виключаються із суми скоригованого валового доходу;

— склад валових витрат подвійного призначення, на суму яких також зменшується скоригований валовий дохід;

— встановлений порядок визначення амортизаційних відрахувань, які зменшують оподатковуваний прибуток. [19, c. 83-85]

Важливою особливістю оподаткування прибутку суб'єктів господарювання з числа резидентів є те, що коли у платника податку оподатковуваний прибуток за результатами звітного податкового періоду (кварталу) має від'ємне значення (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), дозволяється зменшення оподатковуваного прибутку у наступному звітному податковому періоді (кварталі), а також у кожному наступному звітному податковому періоді (протягом двадцяти періодів) до повного погашення від'ємного значення оподатковуваного прибутку.

Ця пільга потребує уточнення. Доцільне скорочення періоду надання зазначеної пільги. Він має становити не більш як вісім податкових періодів (два роки). Крім того, повинні враховуватися причини виникнення від'ємного значення оподатковуваного прибутку. Зменшення від'ємного значення оподатковуваного прибутку має відбуватися на нових підприємствах, а також на тих, які здійснюють реконструкцію, технічне переозброєння, освоєння нової продукції.

Зауважимо, що хоча в Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" відсутня окрема стаття, яка стосується надання пільг, платники податку отримують значну кількість пільг. Механізм їх одержання пов'язаний із можливістю зменшення оподатковуваного прибутку на суму численних витрат, що виключаються із скоригованого валового доходу, в тому числі використання коштів на благодійну діяльність, утримання соціальної інфраструктури, створення страхових резервів. Водночас не отримують податкових пільг підприємства, які використовують прибуток на фінансування реальних інвестицій, збільшення оборотного капіталу.

На нашу думку, вдосконалення оподаткування прибутку не повинно здійснюватися шляхом зниження ставки оподаткування для всіх платників. Як відомо, в проекті Податкового кодексу пропонується знизити ставку податку на прибуток із 30 до 25%. Це значні втрати доходів бюджету, що створює проблеми з прийняттям Податкового кодексу. При цьому відсутні обґрунтування зниження ставки податку саме на 5%. Запропоноване зниження ставки оподаткування зменшить загальне податкове навантаження, але не буде супроводжуватися посиленням регулювальної функції податку на прибуток. Зменшення податкового навантаження при оподаткуванні прибутку повинно здійснюватися по відношенню до суб'єктів господарювання, які проводять активну інвестиційну політику, працюють у сфері малого бізнесу. [7, c. 82-83]

2. Етапи розвитку системи державної податкової служби України

Податкова система — це сукупність податків, зборів та платежів, що законодавчо закріпленні в державі, принципів, форм та методів їх сплати, контроль та відповідальність за порушення податкового законодавства. Управління податковою системою є складовою загальної системи управління фінансами країни. Сутність управління розкривається в його функціях.

Функції управління — це певний вид діяльності в управлінні, що виокремився в процесі спеціалізації управлінської праці. До них належать: планування, організація, координація, стимулювання і взаємозалежність. Надійна податкова система передбачає наявність високоорганізованої, добре забезпеченої кадрами та необхідною технікою податкової служби — сукупності державних органів, що організовують контроль та надходження податків та податкових платежів до бюджету.

Система податкових органів — це розгалужена мережа спеціалізованих структур. У вузькому значенні слова податкові органи ідентичні податковій адміністрації з підвідомчими їй інспекціями. Вони здійснюють контроль тільки за надходженнями до бюджету податкових платежів. Податкові служби в широкому значенні слова забезпечують надходження до бюджету всіх відрахувань, які згідно із законом включаються до податкової системи. У цьому випадку система податкових органів включає також і митні органи, казначейство і податкову міліцію.

Відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» органи податкової служби визначені як єдина система контролю за дотриманням податкового та валютного законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю внесення до відповідного бюджету податків, зборів (інших обов'язкових платежів), а також неоподатковуваних прибутків, встановлених законодавством України. [14, c. 24-25]

До системи органів державної податкової служби належать:

• Державна податкова адміністрація України;

• державні податкові адміністрації в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

• державні податкові інспекції у районах, містах, районах у містах.

У складі органів державної податкової служби функціонують відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями — податкова міліція. Податкова міліція здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Визначальну роль у функціонуванні ДПС України відіграє Державна податкова адміністрація України, яка є центральним органом податкової служби. Вона безпосередньо організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій щодо реалізації державної податкової політики з питань забезпечення належного та своєчасного збирання податків, інших платежів.

Структура ДПА України затверджується Кабінетом Міністрів України. Очолює Державну податкову адміністрацію (ДПА) України Голова, який призначається на посаду Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Розподіл обов'язків між його заступниками здійснюється Головою ДПА. Кількість заступників зумовлена необхідністю забезпечити злагоджену роботу як із закріпленими згідно з наказом Голови ДПА лінійними підрозділами — головними управліннями та управліннями Державної податкової адміністрації України, так і з обласними державними податковими адміністраціями.

У структурі Державної податкової адміністрації України для погодженого вирішення питань, що належать до її компетенції, обговорення найважливіших напрямів діяльності податкової служби діє колегія, яка є дорадчим органом. Персональний склад колегії затверджується Кабінетом Міністрів.

Відповідно до принципу державного управління — поєднання одноособового керівництва та колегіальності — практика схиляється до застосування колегіальності, що і виражається у створенні та діяльності колегії. Основним завданням колегії є здійснення ефективного контролю за дотриманням податкового законодавства, а також забезпечення стягнення з порушників податкового законодавства накладених на них фінансових санкцій і адміністративних штрафів/захист інтересів держави у судових органах у справах, що стосуються сплати податків. Відповідно до цих завдань колегія на своїх засіданнях розглядає концепції податкової політики та практики застосування податкового законодавства, питання структури та штатів державних податкових органів країни, добору, розстановки і фахової підготовки кадрів, пропозиції щодо вдосконалення системи обчислення і справляння податків і неподаткових платежів, звіти керівників структурних підрозділів Державної податкової адміністрації України і державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій про стан роботи відповідних підрозділів, виконання ними своїх функціональних обов'язків, матеріали перевірок і обстежень їх роботи щодо забезпечення виконання покладених на них функцій, наказів та інших рішень, пропозицій, заяв і скарг платників податків, інші питання.

Лінійні підрозділи (головні управління) побудовані відповідно до функціональних напрямів діяльності, в яких концентрується виконання певної функції Державної податкової адміністрації України.

При створенні у 1990 р. державної податкової служби та її вищої ланки — Головної державної податкової інспекції, розподіл функцій і побудова структурних підрозділів базувалися на розмежуванні їх діяльності за видами податків і платежів з урахуванням форм власності. При цьому кожен підрозділ здійснював розроблення проектів законодавчих актів та інструктивних матеріалів, організовував і здійснював перевірки з питань правильності справляння податків, надавав роз'яснення з питань оподаткування, організовував роботу підпорядкованих податкових інспекцій, тобто виконував комплекс роботи з кожного виду податків, що не давало змоги чітко розмежовувати функції між управліннями та відділами. Починаючи з 1994 р. структура податкових органів будувалася за функціональними ознаками. Чітке розмежування функцій давало можливість уникнути дублювання у роботі, дозволяло вивільнити більше часу для аналізу діяльності. У здійсненні контрольних функцій тіснішими стали зв'язки з органами внутрішніх справ і прокуратури, Службою безпеки, Митним комітетом України, державною контрольно-ревізійною службою, іншими відомствами. У 1996 р. у рамках реорганізації державних податкових інспекцій у державні податкові адміністрації було відповідно змінено їх структуру.

Структура Державної податкової адміністрації України була значно розширена, хоч її побудова за функціональною ознакою і збереглася. Згідно із затвердженим Головою Державної податкової адміністрації України переліком головних управлінь, управлінь, самостійних відділів і відділів у складі Державної податкової адміністрації України функціонує 14 головних управлінь, 10 управлінь у складі головних, 12 окремих управлінь, окремо виділена податкова міліція у вигляді головного управління податкової міліції.

Структурні підрозділи ДПА України традиційно класифікують за функціональними напрямами діяльності. На функціональний напрям нормотворчої, методичної та аналітичної роботи покладається розроблення проектів нормативних актів та інструктивних матеріалів з усіх видів податків, податкових платежів, економічний аналіз, вивчення світового досвіду організації податкової системи та податкової справи, здійснення міжнародних зв'язків із зарубіжними податковими службами. Зазначена діяльність, за винятком економічного аналізу, є прерогативою вищої ланки.

Головними управліннями функціонального напряму організації роботи державних податкових адміністрацій (інспекцій) із справляння податків здійснюється безпосереднє керівництво роботою місцевих податкових органів щодо справляння податків, податкових і неподаткових платежів на єдиній методологічній основі, даються роз'яснення з питань застосування податкового законодавства. Цей напрям діяльності покладається на головне управління прямих податків, головне управління непрямих податків, головне управління оподаткування фізичних осіб, управління місцевих податків і зборів та неподаткових платежів.

Функціональний напрям організації процесуальної сторони роботи державних податкових адміністрацій (інспекцій) та координації діяльності їх підрозділів передбачає роботу з організації та координації окремих видів діяльності податкових органів, узгодження їх дій між собою. До цього напряму слід віднести головне управління організації документальних перевірок, головне управління апеляцій, головне організаційно-розпорядче управління, управління координації підрозділів Державної податкової адміністрації України [3, с. 42].

Крім лінійних підрозділів, до складу Державної податкової адміністрації України входять також відповідні служби, які називають функціональними підрозділами. Функціональні підрозділи (служби) забезпечують кваліфіковане здійснення окремих функцій управління (планування, розстановка кадрів, фінансування, юридичне забезпечення, матеріально-технічне постачання тощо). За своїм положенням функціональні підрозділи — це передусім допоміжні, підготовчі ланки керівництва Державної податкової адміністрації. Вони не наділені самостійними розпорядчими повноваженнями і реалізують свої пропозиції через вказівки голови, його заступників, керівників лінійних підрозділів. У Державній податковій адміністрації України до функціональних служб відносяться: управління кадрів; управління фінансування державних податкових адміністрацій (інспекцій); управління справами; управління матеріально-технічного забезпечення та будівництва; юридичне управління. Обслуговуючі підрозділи, які виконують переважно матеріально-технічні завдання, забезпечують нормальну роботу Державної податкової адміністрації України і не беруть безпосередньої участі у здійсненні управлінської діяльності (секретарські, референтські, канцелярські операції, господарське обслуговування апарату, охорона тощо).

Наказом Голови Державної податкової адміністрації України від 14.11.1996 р. затверджено типову структуру органів податкової служби в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, містах, районах, районах у містах. За цим наказом ліквідовано у містах обласного підпорядкування районні (сільські) та міські податкові інспекції. На їх базі створені єдині територіальні державні податкові інспекції. Вирішено ліквідувати в обласних центрах та містах обласного підпорядкування, у яких кількість районів не перевищує трьох, районні державні податкові інспекції, передавши їх функції міським державним податковим інспекціям. Запропоновано подати пропозиції щодо створення міжрайонних територіальних податкових інспекцій за рахунок об'єднання державних податкових інспекцій, які здійснюють контроль за незначною кількістю платників податків.

Структура державних податкових адміністрацій (інспекцій) середньої ланки в цілому схожа на структуру Державної податкової адміністрації України.

Структурна побудова податкових інспекцій базового рівня відображає їх основну функцію — ведення податкової роботи. Вона має три варіанти структури: в районах у містах, у містах (крім міст Києва та Севастополя), а також міжрайонні, об'єднані державні податкові інспекції. Структура державних податкових інспекцій у районах, районах у містах, у містах (крім міст Києва та Севастополя), а також міжрайонних майже ідентична структурі державних податкових адміністрацій (інспекцій) середньої ланки. В таких державних податкових інспекціях відсутні лише відділи апеляції.

Порядок розподілу завдань і повноважень є показником фактичного здійснення управлінської функції між структурними підрозділами, в основі якого лежать процеси спеціалізації та кооперації. Виконання завдань, що ставляться перед Державною податковою адміністрацією України, об'єктивно потребує спеціалізації окремих підрозділів. Як вже зазначалося, до 1994 р. структурні підрозділи були побудовані відповідно до видів податків та платежів із урахуванням форм власності. На сьогодні закріплена структура податкової служби згідно із функціональними напрямами діяльності. Слід виділити основні напрями діяльності органу податкової служби вищого рівня, відповідно до яких визначаються його завдання та повноваження:

• нормотворча та методична робота;

• робота з організації податкового процесу;

• робота з організації аудиту;

• робота з платниками податків;

• контроль за законністю та робота, спрямована на запобігання і припинення порушень податкового законодавства.

Кожен із зазначених напрямів відповідно до реальних обсягів роботи реалізується в діяльності кількох головних управлінь, у яких, у свою чергу, відбувається розподіл завдань і повноважень серед управлінь та відділів уже в руслі закріпленої за блоком функції.

Слід зазначити, що система ДПС України на сьогоднішній день працює досить ефективно. Але сучасний розвиток світової економіки вимагає постійного її розвитку та вдосконалення, тому необхідно робити все для того, щоб сучасна система ДПС України була спроможна реагувати на зміни, яких вимагає час, адже від ефективності дій цієї системи залежить добробут держави. [12, c. 85-88]

3.Аналіз стану й напрямки розвитку податкової системи України та її вплив на зростання економіки

Світова економічна практика накопичила значний досвід податкового регулювання економічних процесів в умовах кризових ситуацій. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що податкова політика постійно коригується залежно від стадії кризових ситуацій та їх тривалості. Організація оподаткування впливає на економічні процеси як на макро-, так і на мікроекономічних рівнях. У раціонально побудованій системі оподаткування податки використовують як інструмент економічної і структурної політики.

Отже, існує необхідність дослідження питань, пов'язаних із впливом податкової системи на економічні процеси, зокрема, виконання бюджетної програми. Для подолання негативних тенденцій і з метою підвищенню ефективності оподаткування необхідне подальше удосконалення як системи оподаткування і цілому, так і окремих податків.

Огляд численних публікацій щодо ролі і місця податків в економічній системі в пресі, наукових статтях та спеціальних виданнях дозволяє стверджувати про актуальність цього питання. Зокрема, роботи Вишневського В.П., Луніної І.О.,Соколовської A.M. Шаблистої Л.М., Череднеченко Ю.В. та ін. присвячені дослідженню питань, пов'язаних з принципами побудови, розвитком та напрямами реформування податкової системи тощо.

На сьогодні ефективність податкової системи, передусім, визначається здатністю рівнозначно виконувати фіскальну та регулюючу функції.

Досягнення економічного зростання можливе тільки за умови ефективного державне регулювання через застосування податкових важелів. В основу формування вітчизняної податкової системи в Україні покладені міжнародні податкові системи, які не враховують особливостей економічного розвитку країни.

Непорівнянність економіки України з розвинутими країнами унеможливлює застосування податкового механізму у такому ж вигляді, як він застосовується у розвинутих країнах. Усі ці обставини не враховані при формування вітчизняної податкової системи, що обумовлює її суперечність і неефективність. Податкова система може бути ефективною тільки тоді, коли при її формування не відкидаються специфічні умови національної економіки, трудові традиції населення, а також інші чинники.

Аналізуючи виконання в цілому зведеного бюджету як головного документа фінансово-бюджетної системи України, слід зазначити, що вона характеризується, результатами виконання основних макроекономічних показників і, насмперед, — ВВП. Одним із основних чинників впливу на позитивну бюджетну ситуацію минулого року було зростання ВВП.

Як свідчать дані рис. 1 зростання ВВП відбулося на 9,4% у 2003 р. проти 5,2% — у 2002 р, що стало наслідком проведення суто фіскальної податкової політики. [3, c. 39-42]

Вперше за роки незалежності України було виконано дохідну частину загального фонду Державного бюджету України. Рівень виконання склав 100,1%. Порівняно з попереднім роком — доходи збільшилися на 7563,9 млн. грн., або на 21,8% (рис. 2).

Слід зазначити, що позитивні зміни були результатом виконання планових показників Державною податковою службою.

Відомо, що базовою функцією податків є фіскальна, головне завдання якої полягає в забезпеченні надходжень доходів до бюджету, а ефективність податкової системи визначається рівнем податкових надходжень до зведеного бюджету України.

За останні роки спостерігалася тенденція поступового зменшення в податкових надходження до бюджету частки ПДВ і платежів за використання природних ресурсів та водночас — зростання податку на прибуток підприємств, прибуткового податку, акцизного збору.

У табл. 1 наведені дані щодо доходів Зведеного бюджету України за період 2000-2003 pp.

Протягом 2000-2003 pp. динаміка структури доходів зведеного бюджету демонструє залежність від податкової політики (зміни податкових ставок окремих податків, бази оподаткування, податкових пільг тощо), а також від економічної ситуації в країні.

Аналізуючи ці дані, можна відзначити, що за досліджуваний період відбулося збільшення надходжень доходної частини зведеного бюджету більше ніж у півтори рази у 2003 р. порівняно з 2000 p., що обмовлено, передусім, зростанням обсягів податкових надходжень на 22982,5 млн. грн. Вилучення з доходної частині бюджету приватизаційних надходжень з 2002 p., а також цільових фондів: соціального страхування і страхування на випадок безробіття — з 2001 р. вплинуло на зростання відносної частки податкових надходжень.

У загальній сумі зведеного бюджету України частка податкових надходжень становила у середньому — 69,0%. При цьому частка прямих податків була вищою від частки непрямих податків. Так, у 2000 р. проти 2003 р. частка прямих податків у загальному обсязі доходів збільшилась на 3,3% і становила 32,1 і 35,4 % відповідно. Стосовно непрямих податків, то за цей же період їх частка зменшилась на 6,4% з 30,2 % у 1998 р. до 23,8 % у 2003 р.

Слід зазначити, що структура податкових надходжень також зазнала певних змін. За досліджуваний період намітилась позитивна тенденція до збільшення питомої ваги податку а прибуток підприємств на 1,9% (з 15,7% у 2000 р. до 17,6% у 2003 p.).

Майже на 10% знизилися надходження від „головного джерела" бюджету — ПДВ і становили 16,8% проти 19,2% відповідно у 2000 р. і 2003 р. Так у 2001 р. залишилася невирішеною ціла низка економічних проблем та факторів, які унеможливлювали використання позитивних зрушень в економіці країни для успішного виконання державного бюджету.

Досягнуте економічне зростання не призвело до адекватного збільшення податкових надходжень в державний бюджет. При зростанні ВВП на 9,1% реальні податкові надходження до державного бюджету збільшилися у 2001 р. лише на 3,2%, а за виключенням бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ у сумі 5,8 млрд. грн., реальні податкові надходження проти 2000 р. зменшилися на 4,6%.

Збільшення ВВП та оподаткованого прибутку нівелювалось подальшим звуженням бази оподаткування через пільги та списання податкових боргів. Втрати держави від списання і реструктуризації податкових боргів та наданих пільг з оподаткування становили в 2001 р. майже 58 млрд. грн., що на 7,4 % перевищило загальні надходження до бюджетів усіх рівнів та в 1,5 рази — до державного бюджету.

Сума пільг з оподаткування, наданих платникам податків у 2001 p., становила 51,2 млрд. грн., з них прямі втрати бюджетів — 29,8 млрд. грн. або 55,2% надходжень до зведеного бюджету. Істотне звуження бази оподаткування зумовлено наданням значних обсягів пільг, утворенням податкового боргу та чутливістю цього податку до експорту. Зокрема, прямі втрати бюджету від пільг за цим податком за 2001 р. склали 23,1 млрд. грн. і більше ніж у 2 рази перевищили його надходження до бюджету.

Незважаючи на списання та реструктуризацію боргів із сплати ПДВ у сумі 9 млрд. грн., проведених у 2001 р. відповідно до ст. 18 Закону України "Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами ".заборгованість за цим податком досягла на 1 січня 2002 р. 3,8 млрд. гривень.

Намагаючись впорядкувати операції з відшкодування ПДВ та розрахунки з бюджетом, Уряд, в порушення ст. 6 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік, в якій заборонено здійснення розрахунків з бюджетом у негрошовій формі, у тому числі, шляхом взаємозаліку, застосування векселів, бартерних операцій та зарахування зустрічних платіжних вимог у фінансових установах, за винятком операцій, пов'язаних з державним боргом України, фактично дозволив проводити бюджетні взаємозаліки шляхом зарахування зустрічних платіжних вимог.

Прорахунки в адмініструванні ПДВ негативно вплинули і на виконання державного бюджету в 2002 р. За умов погашення наявної бюджетної заборгованості в сумі 5,8 млрд. грн., з урахуванням 7 млрд. грн., які спрямовані на відшкодування заборгованості в 2001 р. за рахунок платежів 2002 р.,недонадходження ПДВ становили близько 12,8 млрд. грн., що майже дорівнює обсягу його надходжень, затвердженому Законом України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" — 12,9 млрд. гривень.

Закон України „Про Державний бюджет на 2003 рік" містить положення, які не тільки не погіршували існуючі умови стягнення ПДВ, а й вводили додаткові пільги.

Отже, на нашу думку, ПДВ не виконує своїх функцій як щодо фактичного наповнення бюджету, так і щодо регулювання економічних процесів у державі. Упродовж останніх років щорічні темпи збільшення обсягів ПДВ, заявленого на відшкодування з державного бюджету, втричі випереджали темпи зростання його надходження. Зокрема, якщо за 2000-2003 pp. надходження зросли з 9 до 13 млрд. грн., то заявлених для відшкодування коштів — з 7 до 21 млрд. грн. За підсумками першого півріччя 2004 р. в окремих регіонах України до бюджету коштів від ПДВ взагалі надійшло менше, ніж було відшкодовано його платникам. Кожне восьме підприємство взагалі не сплачує цей податок. Крім того, зростає податкова заборгованість, що негативно впливає на економічний розвиток держави. Незадовільний рівень ефективності застосування ПДВ обумовлений недосконалістю чинного законодавства.

Стосовно зростання обсягів ПДВ, то, слід відзначити, що частка цього податку в загальній сумі доходів бюджету України є вищою, ніж у розвинених країнах.

Проте надходження від іншого непрямого податку — акцизного збору зросли за цей же період на 2,5%. Порівняно з іншими країнами, надходження за цим податком є майже незначним, враховуючи обсяги виробництва підакцизних товарів, що свідчить про наявність тіньового сектора, а також обумовлено наданням численних пільг як вітчизняним підприємцям, так і окремим категоріям громадян і в результаті довільного вибору при визначенні кола підакцизних товарів, унаслідок чого ряд товарів і послуг, що є в західних країнах об'єктами обкладання акцизним збором, в Україні в перелік підакцизних товарів не включені.

З огляду на це, на нашу думку, доцільно було б більше уваги приділяти специфічним акцизам, тобто надходженням від акцизного збору, як важливої складової сучасної податкової політики. Наприклад, у західних ринкових країнах ще на початку 90-х років частка надходжень від усіх видів акцизів у сукупних податкових надходженнях дорівнювала 12,4%, причому майже 80% цієї величини складали акцизи від алкогольних напоїв, тютюнових виробів і автомобілів. Для порівняння в Україні частка надходжень від акцизного збору з зазначеної групи товарів у доходах бюджету 1997 р. дорівнювала 3,44% (або ж, відповідно, — від алкогольних напоїв — 2,58%, тютюнових виробів — 0,47%,автомобілів — 0,39%),що також відповідає майже 80% загальної відносної величини акцизного збору, що, утім, складала всього 4,3% у сукупних доходах бюджету.

Отже, можна зробити висновок, що рівень навантаження акцизним збором у нашій країні значно нижчий, ніж за кодоном. Тому, на наш погляд, ставки акцизного збору, зокрема, щодо таких товарів, як алкогольні напої, тютюнові вироби, автомобілі (особливо іномарки) доцільно періодично переглядати в сторону їхнього збільшення і, крім того, важливо розширити загальний перелік підакцизних товарів за рахунок предметів розкоші тощо.

Прибутковий податок з громадян „приніс" бюджету у 2003 р. — 17,8 % від загальної суми надходжень, що майже у 1,5рази більше ніж у 2000 p., що обумовлено зростанням номінального обсягу доходів населення і покращенням процедури адміністрування податку після його закріплення у повному обсязі за субнаціональними бюджетами.

Стосовно іншого податку — платежів за використання природних ресурсів, то враховуючи потужний потенціал екосистеми нашої країни, його частка є надто низькою в загальному обсязі податкових надходжень до зведеного бюджету і за досліджуваний період знизилася на 0,6% (з 4,0% у 2000 р. до 3,4% у 2003 р.)

Питома вага інших податків в загальному обсязі податкових надходжень до зведеного бюджету протягом періоду. що аналізується, була незначною — в середньому 4,4%.

Таким чином, аналізуючи наведені дані, можна зробити висновок, що нинішня структура" податкової системи України є неадекватною ринковій економіці. Це обумовлено тим, що переважна частина податків сплачується юридичними особами.

На відміну від країн із ринковою економікою основними платниками податків є фізичні особи. Це пов'язано з тим, що принципова модель податкової системи України формувалась на базі структури доходів господарюючих суб'єктів, яка склалася в рамках економіки командно-адміністративного типу. Ця модель передбачала, що:

1) основна маса оподатковуваного доходу формується в державному секторі економіки;

2) основними платниками податків виступають юридичні особи;

3) основним джерелом податкових надходжень є промисловість (сільськогосподарське виробництво має податкові пільги, сектор послуг — незначний, роль будівництва та інших сфер матеріального виробництва — невелика);

4) основними податками є непрямі податки, а прямі податки носять допоміжний характер.

Крім того, на сьогодні існує проблема сплати податків, яка виникла через розбіжність між кількістю зареєстрованих підприємств, організацій, які контролюються ДПА, кількістю тих організацій і підприємств, що повинні сплачувати, і тих, що фактично сплачують податки (табл. 2).

Як видно з даних табл. 2, в 2000-2001 pp. менше третини з тих, що зареєстровані як платники податку на прибуток підприємств, і приблизно третина із зареєстрованих платниками ПДВ сплачувала ці податки. Співвідношення кількості платників, що сплачували податки, і тих, що повинні були сплачувати, коливалась по податку на прибуток підприємств в межах 40-42% , а ПДВ — 62-63% . Кожен четвертий-п'ятий із зареєстрованих платників податку на прибуток підприємств не має об'єкта оподаткування, ухиляється від оподаткування, визнаний банкрутом тощо. По ПДВ кількість таких платників становила 12% до кількості зареєстрованих платників цього податку.

Таблиця 2. Ступінь сплачуваності податків, що контролюються ДПА

Показники	Податок на прибуток	ПДВ
2000	2001	2000	2001
Кількість зареєстрованих підприємств, організацій, тис.	785,1	825,4	785,1	825,4
з них повинні сплачувати податок	562,4	543,9	424,5	430,2
Кількість платників, що сплачують податок, тис.	226,3	229,0	268,9	269,6
Кількість платників, що сплачують податок до зареєстрованих, %	28,8	27,7	34,2	32,7
Кількість платників, що сплачують податок до тих, що повинні сплачувати, %	40,2	42,1	63,1	62,7
Кількість платників, які не мають об'єкта оподаткування, ухиляються від оподаткування, визнані банкрутами, збиткові, тис.	216,6	174,0	95,2	99,3
Кількість платників, які не мають об'єкта оподаткування, ухиляються від оподаткування, визнані банкрутами, збиткові, тис. в % до кількості зареєстрованих	27,6	21,1	12,1	12,0

Однією з причин низької сплачуваності податків є невідповідність існуючої системи бухгалтерського обліку та звітності вимогам — формування нової податкової системи. Після Запровадження у 1997 р. податкового обліку відбулося розмежування бухгалтерського обліку прибутку підприємства. Показник прибутку, відображений у бухгалтерській звітності для статистичних органів, став суттєво відрізнятися від показника прибутку, що враховується при обчисленні фактичної суми податку на прибуток.

Найбільшу загрозу з точки зору забезпечення фінансових потреб держави являє собою розширення практики приховування доходів від оподаткування.

Розрахунки, проведені групою експертів Гарвардського інституту міжнародного розвитку, показують, що обсяги тіньової економіки в Україні становлять близько 74% від обсягів офіційного ВВП, у тому числі 14%, які враховуються офіційно, і 60%, не враховані в офіційних показниках.

Найпоширенішими способами ухилення від сплати податків в останні роки стали: банкрутство; фальсифікація документів, наданих підприємствами на відшкодування негативного сальдо ПДВ; створення фіктивних підприємницьких структур, зареєстрованих на підставних осіб, які після проведення кількох фінансових операцій, як правило, припиняють своє існування; завищення валових витрат;неповернення експортної виручки; створення офшорних компаній; зловживання при одержанні іноземної фінансової допомоги; масова контрабанда імпортних підакцизних товарів; багатоступінчаті схеми взаєморозрахунків через цілу галузь посередників; зростання частки готівки в грошовій масі, яка обертається поза банками тощо. Як свідчать результати перевірок податкових органів, у загальному обсязі податкових витрат бюджету частка податків, не сплачених шляхом примітивного заниження чи приховування об'єктів оподаткування, відносно незначна і виявляється простою перевіркою бухгалтерських документів.

У більшості випадків для ухилення від оподаткування використовуються як недоліки та упущення у діючому законодавстві, так і досить заплутані схеми розрахунків, а також трансфертні ціни.

Негативно впливало на стан надходження доходів до бюджетів внесення впродовж бюджетного року окремих змін до податкового законодавства.

Так, наприклад протягом 2001 p. Верховною Радою України було прийнято 78 законів, які вносили зміни до порядку оподаткування, у тому числі, 22 закони, які скоротили річну базу оподаткування на 12,6 млрд. грн. Зокрема, рішення про продовження дії п. 11.29 ст. 11 Закону України від 03.04.97 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" до 1 січня 2004 року щодо пільгового оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, що здійснюються сільськогосподарськими виробниками, прийняте Верховною Радою України 18 січня 2001 р, призвело до втрат доходів бюджету на суму майже 700 млн. грн. Внаслідок прийняття Закону України від 17.05.2001 № 2410 "Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування" в частині державної підтримки видавничої діяльності, державний бюджет не одержав 84,4 млн. грн., у тому числі, 42,4 млн. грн. податку на додану вартість та 42 млн. грн. податку на прибуток підприємств.

Проте слід зазначити, що недоліки чинних нормативно-правових актів, які виправлялися протягом 2000-2003 pp. спеціальними рішеннями КМУ забезпечило додаткові надходження до бюджету. Так, проектом Програми діяльності КМУ у 2003 р. було передбачено лібералізацію податкової політики, а саме через:

· реформування системи оподаткування доходів та майна громадян, а також зниження максимальної ставки оподаткування громадян;

· зниження ставки ПДВ водночас з ліквідацією пільг та приховуваного субсидування, розширення бази оподаткування;

· зниження ставки податку на прибуток підприємств;

· удосконалення процедур адміністрування податків тощо.

Таким чином, на сьогодні існують серйозні проблеми в проведенні податкової політики. Відсутній глибокий аналіз фінансових зв'язків в економіці ,потреб держави у фінансових ресурсах для виконання покладених на неї функцій щодо регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки, підтримки на належному рівні суспільного добробуту, обороноздатності та систем державного управління, що повинно лежати в основі визначення ставок податків і розміру податкових пільг.

У результаті податкова система знаходиться під дією значного числа суперечливих і не завжди взаємопов'язаних заходів, з одного боку, направлених на утримання доходної бази бюджету на відносно прийнятному рівні, а з іншого — таких, що формують пільгові режими оподаткування для окремих галузей і груп підприємств.

Проведений аналіз основних податкових надходжень до зведеного бюджету України свідчить, що на сьогодні залишаються не вирішеними питання переорієнтації діючої податкової системи на стимулювання процесів економічного розвитку країни, а також дозволяє зробити висновки, що істотними причинами недоодержання запланованих доходів є:

нездатність більшості підприємств виконувати свої зобов'язання перед бюджетом унаслідок скорочення обсягів, виробництва і незадовільного фінансового стану;

• стан справ, що склався в сфері податків і податкової політики, суперечить принципам ефективної роботи і управління складними системами, до яких відноситься податкова система. Відсутність єдиного методологічного центру, який приймає принципові податкові рішення і несе відповідальність за них, веде до розмивання цілісної податкової політики, неузгодженості її з іншими елементами економічної політики (бюджетною, структурною, інвестиційною, інноваційною тощо);

• державною податковою адміністрацією не вжито достатніх заходів щодо забезпечення повноти та своєчасності сплати до бюджету податків і зборів (обов’язкових платежів);

• існування занадто широкої практики податкових пільг у системі оподатковування України;

• для податкової системи України характерна нестабільність, що пов'язана з неузгодженістю та невідпрацьованістю податкових законів, поспішністю з їх прийняттям.

Таким чином, дослідження стану та динаміки структури податкової системи, свідчить про нестабільність податкової політики в Україні. Постійна зміна акцентів не може сприяти зміцненню податкової системи, ні нормальному функціонуванню економіки. У силу цього, очевидна першочергова задача у фінансовій сфері — визначення пріоритетів мінімум на 5 років і стабілізація податкової системи. [4, c. 3-9]

4.Удосконалення податкової системи України

Серед численних економічних проблем, які постали перед Україною у період переходу її від командно-адміністративної до ринкової форми ведення господарства, чільне місце посідає створення ефективної системи оподаткування юридичних і фізичних осіб. У цьому зацікавлена як держава, податкові органи, так і платники податків.

Тому особливої актуальності набувають дослідження теоретичних, методологічних і прагматичних підвалин податкової політики та формування податкової системи в державі.

Слід зазначити, що податкова система України пройшла певний шлях свого становлення і нині перебуває на етапі вдосконалення. Недосконалість системи оподаткування в Україні визнається багатьма вченими-фінансистами. Так, професор О.Д. Василик зауважує: "Нинішня податкова система виявилася неадекватною до умов перехідної економіки, створила значні податкові навантаження на суб'єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах.

Надмірна кількість податкових пільг зумовила необґрунтований перерозподіл ВВН, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Все це призвело до утворення значного неофіційного сектору економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень".

Звертаючись до засад управління податками, визначених свого часу А. Смітом, таких, як визначеність, простота та зручність для платників податків і установ, які їх стягують, дешевизна і мінімум податкового тягаря на платників, можна зауважити, що ці принципи не завжди ефективно працюють у вітчизняній системі оподаткування. Так, варто пригадати еволюцію податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств, часті зміни розмірів ставок мита й акцизного збору, досить високі тарифи відрахувань у державні цільові фонди соціального спрямування, відсутність стимулюючого впливу при справлянні прибуткового податку з громадян, недоречності та невизначеність у стягненні гербового збору тощо. Не можна назвати простими і доступними для розуміння законодавчі акти щодо цих податків у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Розрахунки цих податків стали заплутаними і незручними як для платників, так і для контролюючих органів.

Негативно впливають на якість роботи платників податків, а також працівників податкових служб, які контролюють правильність нарахування і сплати податків, наявні розбіжності, сумнівні тлумачення окремих термінів, положень, визначених у законах і підзаконних актах. Ще однією вадою нинішньої системи оподаткування є безпрецедентна багаторазовість оподаткування оплати праці, яка призводить до спотворення співвідношення у структурі виробленої вартості між окремими її частинами: фондом заміщення, оплатою праці й чистим доходом. [16, c. 80-84]

Одним із недоліків податкової системи України, на який є багато нарікань із боку платників податків, — це досить часті перевірки їхньої діяльності працівниками податкових органів та інших державних структур. Урозріз із загальним правилом оподаткування йде і практика авансової сплати податків, яка застосовувалася в окремі періоди в Україні у механізмі справляння ПДВ, а нині має місце при розрахунках із податку на прибуток, наслідком чого стало вилучення обігових коштів підприємств, особливо руйнівне в умовах інфляції.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні розроблено законодавчу базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні органи, які контролюють виконання законодавства суб'єктами господарювання, але сказати, що податкова система є ефективною і досягає свого функціонального призначення, не можна.

Серед практиків і вчених проводиться велика спільна робота щодо утвердження сучасних принципів податкової політики. Узагальнити і звести воєдино всі точки зору, як і задовольнити одночасно всі побажання, неможливо. Суть їх у тому, що податкова політика повинна забезпечити розв'язання двоєдиного завдання. З одного боку, це встановлення оптимальних податків, які слугуватимуть всебічному розвитку і стимулюванню вітчизняного товаровиробника, в тому числі зайнятості населення, нарощенню темпів виробництва, задоволенню попиту споживачів товарів (послуг), насиченню ринку споживання необхідними товарами тощо. З другого — забезпечення надходження до бюджету коштів, достатніх для виконання державою покладених на неї функцій.

• Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а також до скорочення податкової бази. Тому важливе місце у здійсненні оптимальної податкової політики відводиться принципу фіскальної достатності. Він полягає у здійсненні податкової політики, необхідної для забезпечення такої величини податкових надходжень, яка оптимально бажана з огляду на проголошену економічну доктрину.

• Рівень податкової ставки повинен враховувати можливості платника податку, тобто рівень його доходів. Оскільки можливості різних фізичних і юридичних осіб неоднакові, для них мають бути встановлені диференційовані податкові ставки. Тобто податок на прибуток повинен бути прогресивним.

Платежі кожного до бюджету мають бути пропорційні його доходам, і винятки для окремих осіб недопустимі. Порушення цього принципу призведе до того, що додаткове податкове навантаження ляже на законослухняних платників податків або на тих, хто має можливості ухилятися від оподаткування.

Здійснюючи податкову політику, слід також пам'ятати, що догматичність норм податкового регулювання суперечить реаліям економічного буття і тому неврахування певних соціально-економічних змін, пов'язаних із розвитком суспільства, може призвести до непередбачуваних наслідків. Податкова політика має бути гнучкою і такою, що легко адаптується до мінливих суспільно-політичних і економічних потреб. Один із важливих аспектів цього положення — практика надання різних пільг. Але треба виступати проти їх безоглядного і безсистемного "роздавання", практикувати адресне податкове стимулювання пріоритетних галузей або регіонів. [5, c. 37-39]

• У процесі реформування системи оподаткування в Україні важливою проблемою є не лише рівень податкового тягаря, а й оптимальне поєднання прямих і непрямих податків. Слід зазначити, що в останні роки у вітчизняній системі оподаткування спостерігається тенденція до збільшення частки прямих податків, що відповідає практиці розвинутих країн. Непрямі податки хоч і зручніші для фіскальних органів з позиції їх стягнення, однак їх сплата лягає тягарем на плечі кінцевого споживача. Тому переважання справедливих прямих податків дасть змогу уникнути таких негативних наслідків, як зубожіння більшості населення, подальший спад і занепад вітчизняного виробництва, нездатного конкурувати з дешевшою продукцією іноземних фірм, тощо.

У процесі реформування системи оподаткування в Україні необхідно докорінно змінити ставлення до місцевих податків і зборів, суттєво підняти їх значення у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів. Однак, незважаючи на наявність суттєвих із позиції змін, які планувалося здійснити згідно з Указом Президента України "Про місцеві податки і збори", докорінного реформування системи оподаткування поки що не передбачається. Найсуттєвішими вадами місцевого оподаткування, на нашу думку, є незначна фіскальна роль податків і зборів та відсутність прав у органів місцевого самоврядування запроваджувати на своїй території власні податки і збори. Якнайшвидше усунення вказаних вад сприятиме становленню місцевого самоврядування в Україні, зміцненню його фінансової бази та переведенню місцевого оподаткування на обслуговування органами Державного казначейства. [8, c. 11-12]

— Органи місцевого самоврядування повинні мати право запроваджувати на своїй території власні податки і збори, а центральний уряд може лише контролювати загальний рівень оподаткування. Річ у тім, що на місцях завжди є свої особливі об'єкти оподаткування, які можуть відчутно наповнити місцеві бюджети, а отже, дати змогу спрямувати додаткові кошти на розв'язання економічних і соціальних проблем регіонів.

Світовий та вітчизняний досвід переконує, що не існує і не може існувати податкової політики, котра задовольняла б усіх платників податків і державу в цілому одночасно. Тому держава, розглядаючи фіскальну функцію податків, повинна враховувати також, що на величину податкових надходжень впливає і таке явище, як ухилення від сплати податків.

Саме відсутність традицій сплати податків в Україні ще довго даватиметься взнаки, і це одна із причин того, що прогресивне податкове законодавство в Україні дає менший ефект, ніж у тих же розвинутих європейських країнах. [20, c. 115-120]

Слід зазначити, що інституційні зміни — найважчі та найтриваліші, і якщо не врахувати цього фактору, то законодавство можна змінювати щодня, а ефект буде той самий. Відсутність усталених інститутів податкової системи призводить до нестабільності податкового законодавства. Уряд і законодавці змушені шукати такий варіант податкового законодавства, який, з одного боку, враховував би досвід економічно розвинутих країн, а з другого — відповідав би традиціям і звичкам платників податків.

Як свідчить практика, неможливо побудувати ефективну податкову систему, не сформувавши платника податку як елемент податкової системи, як суспільний інститут. Для цього потрібно проводити всебічну організаційну і просвітницьку роботу з платниками податків, урегульовувати і вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами контролю за їх сплатою, а також враховувати соціально-культурні й психологічні особливості громадян країни, усталені традиції при прийнятті рішень у галузі оподаткування.

Однак готовність платити податки у демократичних суспільствах вища саме тому, що платник має достатньо інформації для того, щоб бачити напрями використання бюджетних коштів. Тоді він може порівняти суму своїх сплат до бюджету із вигодами, які отримує він або оточуючі його. Тільки так платник податку оцінює ефективність податків.

Тому, формуючи податкову політику, вдосконалюючи податкове законодавство, потрібно дотримуватися принципу соціальної справедливості. Між величиною рівня оподаткування та розміром повернення раніше сплачених податків існує певна залежність. Причому збільшення норми оподаткування в державі приводить до абсолютного зростання розміру трансфертних платежів із бюджету. Але темпи зростання фінансованих із бюджету суспільних благ відстають від темпів зростання рівня оподаткування.

— Сплата податків має носити обов'язковий характер. Система штрафів і санкцій, громадська думка у країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідні платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов'язань перед бюджетом.

Узагальнюючи вищесказане, зазначимо, що у реальному суспільно-економічному житті всі принципи взаємопов'язані, взаємозалежні й не можуть існувати відокремлено. Оптимальне їх поєднання забезпечує ефективні податкові взаємовідносини платників і держави. [10, c. 26-32]

Висновки

Історія сучасної податкової системи України починає свій відлік з прийняття Закону України «Про Державну податкову службу в Україні», який визначає функції податкової служби, принципи її роботи, права й обов'язки як працівника податкових органів, так і платників податків.

Досвід розвитку податкової системи свідчить, що податкові надходження можуть бути не лише основним джерелом наповнення бюджету, а й інструментом регулювання соціально-економічних процесів.

Молода Українська держава протягом останніх десяти років будує свою власну податкову систему, враховуючи досвід інших країн, що не є простим його копіюванням. Адже не можна переносити податкову систему будь-якої країни на реалії нашої економіки. Об'єктивно необхідно будь-які новації в податковому законодавстві приймати тільки після глибокого вивчення певної проблеми і досвіду окремих елементів податкової системи країн з ринковою економікою, проведення групового аналізу доцільності зазначеної норми й можливості її застосування в українському законодавстві.

Слід зазначити, що надзвичайно важливою умовою ефективності податкової політики є стабільність її системи і передбачуваність, що, з одного боку, викликає в усіх суб'єктів господарювання стабільний інтерес до перспективної фінансової політики, а з іншого — забезпечує високий рівень роботи податкової служби на основі розроблюваних нормативно-правових актів із питань оподаткування та основних механізмів стягнення того чи іншого податку.

Список використаної літератури

1.Бабич Л. Податкове реформування в Україні: напрями удосконалення // Економіка України. — 1998. — № 8. — C. 9-21

2. Базилюк А. Податкова система у пошуку оптимізації // Актуальні проблеми економіки. — 2001. — № 1-2. — C. 37-44

3. Базилюк А. Принципи реформування податкової системи // Розбудова держави. — 1997. — № 12. — C. 39-47

4. Бурденко І. Аналіз стану й напрямки розвитку податкової системи України та ії вплив на зростання економіки // Економіка. Фінанси. Право. — 2004. — № 7. — C. 3-9.

5. Василик О. Удосконалення податкової системи України // Фінанси України. — 1997. — № 10. — C. 37-43

6. Захарін А.В. Удосконалення механізму податкового регулювання сталого економічного розвитку // Фінанси України. — 2005. — № 2. — С.92-100.

7. Каламбет С. Удосконалення формування податкової системи// Фінанси України. — 2001. — № 5. — C. 82-86

8. Концепція реформування податкової системи України // Урядовий кур'єр. — 2005. — 4 жовтня. — C. 11-12

9. Крисоватий А. Державна податкова політика і система податків // Фінанси України. — 1998. — № 1. — C. 64-69

10. Лащак В.В. Удосконалення системи прямого оподаткування в Україні // Фінанси України. — 2004. — № 11. — С.26-32

11. Льовочкін С.Податкова структура в Україні та шляхи ії вдосконалення // Економіка України. — 1999. — № 8. — C. 19-25

12. Манжула А. Етапи розвитку системи державної податкової служби України // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 11. — C. 85-88.

13. Мельник П. Деякі суперечності в розвитку податкової системи та шляхи їх подолання // Економіка України. — 2001. — № 7. — C. 16-21

14. Найдьонов В. Про реформування податкової системи // Економіка України. — 2001. — № 12. — C. 24-29

15. Невмержицький В. Становлення податкової системи України// Вісник податкової служби України. — 1997. — № 6. — C. 43-47

16. Піхоцький В. Реформування податкової системи України — вимога сьогодення // Фінанси України. — 2003. — № 9. — С.80-84

17. Поддєрьогін А. Податкова система України на шляху розвитку// Фінанси України. — 2001. — № 11. — C. 3-11

18. Поляков Б. Розвиток податкової системи України// Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 12. — C. 135-136

19. Соколовська А. Податкова система України в контексті світового досвіду // Фінанси України. — 1997. — № 7. — C. 77-90

20. Стоян В. Удосконалення податкової системи України // Фінанси України. — 2001. — № 7. — C. 115-124

21. Федосов В. Проблеми розбудови податкової системи України// Фінанси України. — 1999. — № 6. — C. 40-48

22. Чередніченко Ю. В. Питання реформування податкової системи України в період її незалежності // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 9. — C. 83 – 90.