Найпопулярнішим економічним міфом є міф про те, що головним засобом подолання кризи має бути зменшення розміру податків. В усіх країнах податки непопулярні і заклики до їх зменшення схвально сприймаються виборцями. Проте податки є джерелом фінансування всіх соціальних програм, освіти, медицини, науки, правоохоронної діяльності, витрат на розвиток інфраструктури, фінансування стратегічно важливих для держави підприємств. Тому закликаючи до зменшення податків, потрібно говорити про те, які статті державних витрат мають бути скорочені.

В нормальних умовах рівень податків визначає рівень соціальності держави, тобто те, наскільки держава бере на себе фінансування програм освіти, медицини, захист малозабезпечених, безробітних, інвалідів тощо. Класичним прикладом такої соціальної держави є Швеція, де рівень податків дуже високий, що не заважає економіці динамічно розвиватись.

Очевидно, якщо в Конституції України записане право на безоплатну освіту і медицину, то щоб ці права могли стати реальністю, податки повинні бути високими. Інше питання, чи витрачаються податкові надходження за призначенням і ефективно: адже ми хоч і маємо високі податки, проте освіта і медицина не фінансуються належним чином і переводяться на платну основу, не фінансується наука, не здійснюються державні інвестиції.

Неправильно зводити всі економічні проблеми до проблеми високих податків. Є не менш важливі проблеми, які можуть бути вирішені безболісно для абсолютної більшості громадян. Це ліквідація системи державного рекету, гігантської системи ліцензій і хабарів, стабільність економічного законодавства, забезпечення можливості судового захисту економічних прав, проведення зовнішньоекономічної політики, спрямованої на зростання експорту і зменшення імпорту готової продукції.

Зниження податків без забезпечення додаткових надходжень через розширення податкової бази призведе лише до остаточної руйнації систем освіти, медицини, науки. Тому податкова реформа має спрямовуватись не на механічне зменшення розміру податків, а на раціоналізацію податкової системи, стимулювання економічної активності, ліквідацію механізмів державного рекету, забезпечення сприятливої структури експорту-імпорту.

Спрощення податкової системи

Чим більш корумпованим є державний апарат, тим більш необхідним є максимальна прозорість, простота і однозначність системи оподаткування. Необхідно відмінити безліч пільг, що існують в податковому законодавстві. Адже вони майже завжди використовуються не за призначенням — для ухилення від податків. Вони значно ускладнюють контроль за сплатою податків, що веде до неефективного витрачання коштів на фінансування податкової адміністрації, надає службовцям податкової адміністрації можливості для зловживання службовим становищем. Податкові пільги припустимі лише в тому випадку, якщо є впевненість, що їх неможливо використати не за призначенням, і ті суспільно важливі цілі, на досягнення яких вони спрямовані, не можуть бути досягнуті іншими засобами (як, наприклад, безпосереднє фінансування з бюджету). Зокрема, необхідно відмінити всі пільги щодо імпорту, які надаються не конкретним товарам (пільги для товарів критичного імпорту, сировини тощо можуть бути доцільними), а певним категоріям підприємств і громадян — імпортерів.

Типи податків

Фактично існують два основні типи податків: податки з доходів(підвидами якого є податок на заробітну плату і податок на прибуток) і податки зі споживання (податок з обороту або ПДВ, акцизи). В Україні, як і в більшості інших держав, використовуються обидва ці типи.

За такої системи доходи громадян оподатковуються двічі: вперше — при виплаті зарплати (податок на заробітну плату) або дивідендів (податок на прибуток підприємств), вдруге — при покупці товарів (ПДВ, акцизи). Наскільки це є виправданим? Чи не логічніше було б ввести єдиний податок: або з доходів, або зі споживання. Це могло б спростити систему оподаткування і ускладнити ухилення від податків.

Очевидно, використання обох типів податків є компромісом, пов'язаним з бажанням використати порівняльні переваги кожного з них. Але таке рішення має недолік, властивий компромісам: переваги (як і недоліки) кожного з типів податків, усереднюючись, діють тільки частково. Вирішуючи питання про доцільність використання податків з доходів і зі споживання і про їх співвідношення, необхідно розглянути їх переваги і недоліки з урахуванням специфіки соціально-економічної ситуації в Україні.

Позитивною рисою податку на доходи є можливість диференціації ставок в залежності від розміру доходу, а отже — можливість використовувати прогресивне оподаткування, коли багатші сплачують більшу частку доходу. Проте "прогресивність" оподаткування доходів в Україні є дуже сумнівною, оскільки більше половини всього національного доходу і практично всі наддоходи обертаються в тіні, отже не оподатковуються зовсім.

В принципі, ніщо не заважає зробити податок зі споживання прогресивним через диференціацію ставок, — знижені ставки або й звільнення від оподаткування товарів першої необхідності, що поглинають більшу частину доходів малозабезпечених. (Так само держава має підтримувати продукцію і послуги, важливі для духовного і інтелектуального розвитку: книговидання, театр, кіно тощо.

Вплив податків на експортно-імпортні відносини

Надзвичайно важливим є питання про вплив податків на зовнішньоторгівельні умови. Податки з доходів стимулюють імпорт, а податки зі споживання захищають внутрішній ринок і стимулюють експорт.

Причина в тому, що податок зі споживання сплачується не виробником, а споживачем за ставками, що діють в країні, де здійснюється споживання. Розглянемо дві ситуації:

1) В країні А відмінено податок на споживання (ПС) і введено єдиний податок на доходи(ПД), розмір якого збільшений так, щоб компенсувати втрати, спричинені відміною ПС. Припустимо, що до введення єдиного ПД розміри податків були: ПД=30%, ПС=20%. Після введення єдиного ПД його розмір став ПДа=50%, ПСа=0%. Припустимо в країні В діють податки в такому ж розмірі, що діяли в країні А до податкової реформи: ПДв=30%, ПСв=20%.

Якщо не враховувати імпортні мита, то споживча ціна товару, що імпортується з країни В в країну А включає суму ПДв=30%, що діє в країні В, і суму ПСа=0%, що діє в країні А. Загальна сума податку в ціні імпортного товару дорівнює Пв=30%. Сума податку в ціні власних товарів країни А на внутрішньому ринку дорівнює Па=ПДа=50%. Звичайно, за таких умов власне виробництво не витримає конкуренції з імпортом.

Так само невигідним буде експорт з країни А в країну В. Споживча ціна власних товарів в країні В буде включати податок за ставкою Пв=ПДв+ПСв=30%+20%=50%, а імпорт з країни А — податок за ставкою Па=ПДа+ПСв=50%+20%=70%

2) В країні А відмінено податок на доходи (ПД) і введено єдиний податок на споживання(ПС), розмір якого збільшений так, щоб компенсувати втрати, спричинені відміною ПД. Припустимо, що до введення єдиного ПС розміри податків були: ПД=30%, ПС=20%. Після введення єдиного ПС його розмір став ПСа=50%, ПДа=0%. Припустимо в країні В діють податки в такому ж розмірі, що діяли в країні А до податкової реформи: ПДв=30%, ПСв=20%.

Якщо не враховувати імпортні мита, то споживча ціна товару, що імпортується з країни В в країну А включає суму ПДв=30%, що діє в країні В, і суму ПСа=50%, що діє в країні А. Загальна сума податку в ціні імпортного товару дорівнює Пв=50%+30%=80%. Сума податку в ціні власних товарів країни А на внутрішньому ринку дорівнює Па=ПСа=50%. Звичайно, за таких умов власне виробництво витримає конкуренцію з імпортом.

Так само вигідним буде експорт з країни А в країну В. Споживча ціна власних товарів в країні В буде включати податок за ставкою Пв=ПДв+ПСв=30%+20%=50%, а імпорт з країни А — податок за ставкою Па=ПДа+ПСв=0%+20%=20%

Зміна співвідношення між податками зі споживання і податками з доходів (або й відміна податків з доходів) може бути досить ефективним засобом впливу на зовнішню торгівлю, який має деякі переваги над традиційним для політики протекціонізму встановленням високих імпортних мит.По-перше, це одночасно обмежує імпорт і стимулює експорт. При цьому держава відносно легко може регулювати структуру експорту/ імпорту, наприклад встановлюючи експортні мита на сировину або звільняючи від сплати податку на споживання товари критичного імпорту (нафта, газ тощо). По-друге, оскільки ставки оподаткування (на відміну від ставок імпортного мита) розглядаються як внутрішня справа кожної держави, то це ускладнює можливості адекватної протекціоністської реакції інших держав (хіба що їм доведеться самим змінювати податкову систему, але це не відбудеться швидко.)

Типи обігових податків: спроба порівняльного аналізу

Останнім часом в ЗМІ досить активно розгорнулась дискусія щодо доцільності існування ПДВ і можливості заміни його іншими обіговими податками. На жаль ця дискусія є, як правило, чисто голослівною і зводиться до тверджень:

· умови України значно відрізняються від умов країн Європи, де діє ПДВ;

· ПДВ введений в країнах Європи для запобігання "перегріву економіки", кризам перевиробництва, що нам поки що не загрожує;

· ПДВ вимиває обігові кошти підприємств;

· ПДВ — найскладніший для обчислення і контролю тип непрямого податку.

Комплексного порівняльного аналізу цих податків мені знайти не вдалося.

Не претендуючи на повноту, я спробую з'ясувати обгрунтованість наведених вище тверджень та порівняти різні типи обігових податків, використовуючи схему аналізу впливу на співвідношення експорту/імпорту.

Світова практика знає два основних типи обігових податків, альтернативних ПДВ. Це — кумулятивний податок з обігу(КПО) та податок з продажу(ПП).

Податок з продажу (використовується в США) за ознакою того, хто і скільки платить в кінцевому рахунку, повністю ідентичний ПДВ. Кінцевий споживач сплачує однаковий для всіх товарів процент податку. Тому і з точки зору впливу на експорт/імпорт вони діють однаково. Відмінність між ПП та ПДВ полягає в тому, що ПП сплачується лише на етапі кінцевого споживання, в той час як ПДВ спочатку сплачується виробниками при купівлі сировини, комплектуючих і т.ін., а потім повертається їм покупцями їх продукції. Така схема значно ускладнює обчислення ПДВ, контроль за правильністю цього обчислення. Відповідно збільшуються витрати на утримання податкової служби. Важливо також те, що ПДВ "вимиває" обігові кошти підприємств. Адже кожний виробник повинен сплачувати з обігових коштів (тобто тих коштів, що спочатку вкладаються у виробництво продукції, а потім, після її реалізації, повертаються) за сировину, комплектуючі та інші засоби виробництва крім "чистої" ціни ще й ПДВ. Це збільшує потребу в обігових коштах. А нестача обігових коштів веде до кризи неплатежів.

Кумулятивний податок з обігу(КПО) (який використовувався раніше в країнах Європи, і від якого ці країни відмовились на користь ПДВ) — непрямий податок, що сплачується при кожному обороті ( тобто при кожній реалізації продукції від сировини до готової продукції). Базою обчислення КПО є не очищена від непрямих податків додана вартість (як для ПДВ), а повна (з уже сплаченими непрямими податками) ціна товару. Тому в процесі виробництва і руху товару до споживача одна й та ж додана вартість може обкладатись КПО двічі, тричі і більше разів.

Наприклад: група підприємств А виробляє сировину і продає її групі підприємств В; група підприємств В виробляє комплектуючі і продає їх підприємству С; підприємство С виробляє готову продукцію та продає її споживачеві S. При кожному продажу АВ, ВС та СS сума податку та ціна продукції складає:

АВ: Taxes_AB=Р_А*КПО, Price_AB=P_A+Taxes_AB ;

ВС: Taxes_BC=(Price_AB+P_B)*КПО, Price_BC=Price_AB+P_B+Taxes_BC ;

СS: Taxes_CS=(Price_BC+P_C)*КПО, Price_CS=Price_BC+P_C+Taxes_CS ;

де КПО — ставка податку з обігу,

P_A , P_B , P_C— додана вартість, що створюється відповідно підприємствами А,В,С,

Price_AB , Price_BC , Price_CS— ціна продажу продукції відповідно підприємствами А підприємствам В, підприємствами В підприємствам С, підприємством С споживачеві S,

Taxes_AB , Taxes_BC , Taxes_CS— суми податків з обігу, що сплачуються при відповідних продажах.

Додана вартість підприємств групи А оподатковується тричі (на етапах AB, BC, CS), підприємств групи В — двічі (на етапах BC та CS), підприємства С — один раз (на етапі CS). Крім того, на кожному новому етапі сплачується податок на раніше сплачені податки.

Рівень непрямого оподаткування- відсоток, що складає сума непрямих податків по відношенню до сумарної доданої вартості (ціни товару, очищеної від податків).

При застосування податку з обігу рівень непрямого оподаткування є різним для різних товарів і суттєво змінюється в залежності від кількості оборотів (кількості проміжних продажів продукції — від продажу сировини і до продажу готової продукції кінцевому споживачеві) і від доданої вартості, що створюється на кожному етапі.

Для ПДВ або ПП рівень непрямого оподаткування для всіх товарів дорівнює ставці ПДВ або ПП.

Оскільки при дії КПО одна й та ж додана вартість оподатковується кілька разів, то ставка КПО є значно нижчою за рівень оподаткування, і має бути значно нижчою за ставку ПДВ чи ПП.

При дії КПО "вимивання" обігових коштів значно менше, ніж при дії ПДВ.

Рівень проміжного оподаткування наростає на кожному новому обороті. (Наприклад: на етапі АВ він складає 10 %, на етапі ВС — 15%, на етапі СS — 20%.)

Для ПДВ при тому ж рівні оподаткування кінцевої продукції (20%) рівень оподаткування на всіх проміжних етапах однаковий і дорівнює 20%.

Тому при КПО потреба в обігових коштах в цілому значно менша, і тим менша, чим ближче підприємство до першого (сировинного) етапу.

КПО стимулює об'єднання підприємств, що приймають участь у виробництві товару на різних етапах, збільшення частини доданої вартості на етапах, найближчих до споживача, зменшення кількості оборотів продукції. Завдяки цьому досягається зменшення рівня оподаткування.

Якщо співставити рівень проміжного оподаткування КПО та податку з продажу, то для останнього воно взагалі дорівнює нулю.

Кінцевий рівень оподаткування для всіх товарів, що виробляються і споживаються всередині держави, складає 21,4%.

Припустимо, що в Україні і в країні Х діє однаковий ПДВ (або податок з продажу) розміром 21,4%. І от Україна вирішила замінити цей ПДВ еквівалентним податком з обігу розміром 10%.

В цьому випадку на внутрішньому ринку України непряме оподаткування українських товарів кінцевого споживання дорівнює трьохетапному КПО (КПО3), тобто 21,4%. А непряме оподаткування імпорту з країни Х дорівнює лише одноетапному КПО (КПО1), тобто 10% (оскільки цей товар здійснює в Україні лише один етап обігу — етап продажу кінцевому споживачу). Непряме оподаткування сировини, як імпортної так і власної, складає 10%, оскільки в обох випадках це — перший етап обігу.

На ринку країни Х непряме оподаткування товарів кінцевого споживання дорівнює сумі ПДВ країни Х та двохетапному КПО України (оскільки в Україні здійснюється два етапи обігу, а третій здійснюється вже в країні Х), приведеному до трьохетапної доданої вартості:

КПО2₃ = КПО2*2/3 = 15.5%*2/3 = 10.3%.

Власний же товар країни Х оподатковується лише ПДВ країни Х. Сировина обкладається однаковим непрямим податком — ПДВ країни Х.

Результати зведені в таблиці.

Наведена схема є дуже спрощеною і конкретні цифри будуть різними для різних товарів. Але вона відображає характер впливу КПО на зовнішньоекономічні відносини. Причини цього впливу полягають в тому, що:

1) додана вартість українських товарів на внутрішньому ринку обкладається КПО стільки разів, скільки було оборотів від її створення до кінцевого споживання, в той час як додана вартість імпортної готової продукції оподатковується КПО лише один раз;

2) при реалізації української продукції за кордоном в ціну продукції закладаються не лише непрямі податки країни-імпортера, але й податки з обігу, сплачені в Україні на проміжних оборотах.

На відміну від КПО податок з продажу не оподатковує проміжних оборотів.

При дії податку на додану вартість рівень проміжного непрямого оподаткування вищий, ніж при КПО. Але при експорті продукції держава повертає виробникові сплачений ПДВ і таким чином рівень непрямого оподаткування стає рівним нулю. Це можливо тому, що рівень непрямого оподаткування для всіх товарів (або принаймні для всіх товарів певної групи — якщо є пільги з ПДВ) однаковий (дорівнює ставці ПДВ) і тому сума сплаченого ПДВ може бути відносно легко обчислена.

Щодо можливості "очищення" експорту від КПО, то для цього необхідно вираховувати окремо для кожного товару суми всіх доданих вартостей, створених на різних етапах виробництва. Так само для створення рівних умов на внутрішньому ринку України для національних і імпортних товарів, необхідно було б обкладати іноземні товари спеціальним податком, що дорівнював би середньому рівню оподаткування аналогічних українських товарів. Цей податок також необхідно було б обраховувати для кожного окремого товару. На практиці це реалізувати просто неможливо: на утримання бухгалтерії підприємств, податкових і розрахункових органів буде витрачено більше коштів, ніж приноситиме зовнішня торгівля.

Отже, заміна ПДВ на податок з обігу ставить державу, що здійснює цю заміну, в несприятливі зовнішньоекономічні умови, стимулює імпорт і перешкоджає експорту готової продукції, а отже, — стимулює розвиток іноземного і занепад національного виробництва.

Висновки:

1) Податки з продажу і обігу значно легші для розрахунку, ніж ПДВ.

2) Рівень «вимивання» обігових коштів найбільший у ПДВ, найменший(0) — у податку з продажу.

3) Вплив податку з обігу на експортно-імпортні відносини (порівняно з податком з продажу та ПДВ) є несприятливим для національної економіки.

4) В цілому за названими показниками очевидною є перевага податку з продажу.

5) Заміна ПДВ на податок з продажу може викликати короткочасове зменшення бюджетних надходжень, пов’язане з більш пізньою датою виникнення податкових зобов’язань у податку з продажу (дата реалізації кінцевої продукції) порівняно з ПДВ (дата реалізації проміжної продукції).