Єдиним процесуальним засобом порушення справи в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України (далі — МКАС) є заява зацікавленої сторони: української або іноземної юридичної чи фізичної особи. Для визнання цього процесуального засобу приводом до порушення справи воно має відповідати встановленим вимогам, аналіз яких і є предметом цієї статті.

Оскільки арбітражна угода сторін про передачу спору МКАС є правовою основою, необхідною і достатньою процесуальною умовою для розгляду справи, питання, пов’язані з її висновком, змістом і виконанням, мають першорядне значення.

Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж», що є одним із основних джерел правового регулювання, визначає арбітражну угоду як угоду сторін про передачу в арбітраж усіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з яким-небудь конкретним правовідношенням, незалежно від того, мало воно договірний характер чи ні. Законом також встановлено, що арбітражна угода може бути укладена як арбітражне застереження в договорі або як окрема угода. Частина 2 ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачає способи укладення письмової арбітражної угоди, встановлюючи, що угода вважається укладеною в письмовій формі, якщо вона:

• міститься в документі, який підписаний сторонами;
• укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням інших засобів електрозв’язку, що забезпечують фіксацію такої угоди;
• укладена шляхом обміну позовною заявою і відкликанням на позов, у якому одна зі сторін підтверджує наявність угоди, а друга — не заперечує проти цього;
• міститься у договорі як посилання на документ, що містить арбітражне застереження, за умови, що цей договір укладений у письмовій формі, і це посилання таке, що робить це застереження частиною договору [1].

Насамперед арбітражна угода повинна містити чітко виражену волю сторін на передачу в арбітраж їх правових спорів, об’єкт яких має бути предметом арбітражного розгляду, тобто бути арбітрабільним. При цьому в угоді має бути зазначено, які спори передаються на розгляд цього арбітражу: всі або які-небудь окремі спори, а також у зв’язку з якими правовідносинами вони виникають чи можуть виникнути між сторонами в майбутньому. Щоб виключити будь-які сумніви в компетенції того чи іншого арбітражного інституту, арбітражна угода повинна містити точну офіційну назву такого постійного арбітражного органу, наприклад: Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України.

Останнім часом у зовнішньоекономічних контрактах стали частіше з’являтися альтернативні арбітражні застереження, а саме: застереження, що передбачають право вибору арбітражу залежно від волі ініціюючої його сторони або від якого-небудь іншого обраного сторонами критерію (за місцем перебування відповідача або позивача). Арбітражні угоди, що мають альтернативний характер, не є, власне, нововведенням. Вони вже давно використовуються сторонами як варіант компромісної арбітражної угоди. При цьому, як правило, така арбітражна угода виникає, якщо сторони не можуть домовитися про єдиний для них (нейтральний) арбітражний інститут. У цьому випадку вони компромісно домовляються, що компетентним стосовно вирішення спору, що виник, буде міжнародний арбітражний суд за місцем перебування відповідача (або позивача) [6].

При цьому необхідно прагнути до того, щоб будь-які передбачені в арбітражній угоді обмеження або наступні доповнення, зміни щодо спорів, які розглядаються, повинні бути обґрунтовані, ретельно сформульовані й належно оформлені так, щоб виключити можливість двозначного їх тлумачення, виникнення конфлікту формулювань початкової та наступної редакцій арбітражної угоди, а також можливість витлумачувати обмеження так, що спір виходить за межі компетенції арбітражного суду [4].

Загалом сторонам при складанні арбітражної угоди надана більша свобода і, крім умов щодо її предмета, сторони можуть погодити й інші умови. Зокрема, в арбітражній угоді сторони мають право визначити застосовне до їхніх правовідносин право; місце й мову арбітражу, кількість арбітрів і порядок їх призначення; встановити вимоги, що висуваються до арбітрів (з урахуванням специфіки спору), а також процедуру їх відводу; порядок застосування забезпечувальних заходів і призначення експертизи та інші умови.

Як показує практика розгляду справ у МКАС, у контрактах дотепер часто трапляються неточності формулювань арбітражної угоди, які ставлять сторони у скрутне становище. Так звані «патологічні» арбітражні застереження, як і раніше, мають суттєві дефекти, нечіткі або подвійні формулювання, що не дають змоги встановити справжні наміри сторін щодо арбітражного розгляду. Як не дивно, але одні дефекти виникають через надмірне врегулювання або творчість сторін, а другі навпаки — через їх непоінформованість під час складання договору про арбітражне застереження. Однак головним є те, чи можуть ці помилки бути виправлені.

У кращому випадку склад арбітражного суду в справі заповнить існуючу прогалину при розгляді справи, розтлумачивши двоїсте формулювання в арбітражній угоді, визнавши свою компетенцію на розгляд спору. У гіршому випадку МКАС визнає арбітражну угоду нездійсненною і відмовить у прийнятті спору до свого розгляду або припинить провадження у справі. Неможливість реалізації арбітражної угоди є головною загрозою для арбітражної угоди, оскільки спричиняє неможливість арбітражного розгляду [5].

Не завжди формулювання арбітражної угоди у контракті, який складено двома мовами, відповідає вказівці про те, що обидва тексти є автентичними і мають однакову силу, оскільки дуже часто арбітражні угоди, викладені двома мовами, взагалі кардинально відрізняються. Тому при укладенні контракту двома мовами сторонам бажано не лише уважно й відповідально поставитись до їх перекладу, а й визначити, якою мовою текст контракту (і відповідно арбітражного застереження) при розбіжності формулювань буде пріоритетним.

Як правило, описані вище проблеми зумовлені тим, що при укладенні контракту сторони не замислюються про ініціювання арбітражу, і арбітражна угода сприймається як звичайна формальність. Багато застережень через свою невизначеність або наявність у них кількох варіантів вирішення спорів породжують додаткові труднощі й необхідність з’ясування справжнього наміру сторін, тому й формі, і змісту арбітражної угоди слід приділяти особливу увагу [4]. Волевиявлення сторін про порядок вирішення спору має бути виражене чітко, виразно, з точною вказівкою назви арбітражного інституту. Саме тому багато арбітражних інститутів наполегливо пропонують сторонам застосовувати типові арбітражні застереження, які ними розроблені.

МКАС рекомендує для включення в зовнішньоекономічні договори таке арбітражне застереження:

«Усі спори, розбіжності або вимоги, що виникають за цим договором або у зв’язку з ним, у тому числі ті, що стосуються його виконання, порушення, припинення або недійсності, підлягають вирішенню в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України відповідно до його Регламенту».

Сторони можуть також указати матеріальне право, яким буде регулюватися їх договір, кількість арбітрів (один або три), місце проведення й мова арбітражного розгляду.

Можуть бути використані такі положення:

«Правом, що регулює цей договір, є матеріальне право_____________________________________ »/країни/.

«Арбітражний суд складається з_/одноособового (або трьох) арбітра (арбітрів)/ «Місце проведення засідання Арбітражного суду ___________________ /місто/

«Мова /мови/ арбітражного розгляду /українська, російська або інша/.

При укладенні арбітражної угоди сторони повинні мати на увазі, що не всі спори, що виникають у процесі виконання контракту, можуть бути передані на розгляд в арбітраж.

Спори, які є арбітрабільними за законодавством України, визначені в Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Відповідно до Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України (додаток № 1 до Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж») до МКАС можуть бути передані спори, що стосуються відносин купівлі-продажу (поставки) товарів, виконання робіт, надання послуг, обміну товарами й (або) послугами, перевезення вантажів і пасажирів, торговельного представництва й посередництва, оренди (лізингу), науково-технічного обміну, обміну іншими результатами творчої діяльності, спорудження промислових та інших об’єктів, ліцензійних операцій, інвестицій, кредитно-розрахункових операцій, страхування, спільного підприємництва й інших форм промислової та підприємницької кооперації. Ці категорії спорів не є вичерпними, тому на розгляд до МКАС можуть бути передані й інші спори з договірних та інших цивільно-правових відносин [2].

Неарбітрабільними спорами, за загальним правилом, є спори, що належать до виняткової підвідомчості державних судів, отже, такі спори не можуть бути передані на розгляд у міжнародний арбітраж. Тому при визначенні арбітрабільності спору в Україні необхідно також враховувати положення Господарського процесуального кодексу України (ст. 12) і Цивільного процесуального кодексу України (ст. 234, ч. 5 ст. 235), а також інших законів. Відповідно до цих законів неарбітрабільними є, зокрема, спори про визнання права власності на нерухоме майно; спори, що виникають у зв’язку з оформленням права інтелектуальної власності, яке вимагає реєстрації або видачі свідоцтва (патенту) в Україні; спори, пов’язані з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних або фізичних осіб — підприємців; спори, що стосуються дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; спори у справах про банкрутство, якщо боржник був створений відповідно до законодавства України; спори, пов’язані з випуском або знищенням цінних паперів, що оформлені в Україні. Також не можуть бути передані на розгляд в арбітраж спори про визнання недійсними актів; спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні й виконанні господарських договорів, які пов’язані із задоволенням державних потреб; справи особливого провадження, зокрема про встановлення фактів, що мають юридичне значення [5].

Пред’явленню позову найчастіше передує доарбітражне врегулювання спору. Сторони, як правило, у контракті при складанні арбітражного застереження передбачають положення про доарбітражне врегулювання спору у формі ведення переговорів. Це — найпоширеніше положення, що передбачає дотримання сторонами принципу сумлінності у веденні зовнішньоекономічної діяльності. У цьому випадку поняття «переговори» тлумачиться широко, а саме: передбачає телефонні переговори, переписку електронною поштою, за допомогою факсимільного зв’язку тощо, тобто посилання в позовній заяві на те, що, незважаючи на проведені переговори і звернення, сторона, яка допустила порушення договірного зобов’язання, не виконала його належним чином, цілком достатня і характеризує добрий намір позивача спочатку вирішити розбіжність, що виникла, мирним шляхом.

Ситуація ускладнюється, коли вимога про проведення переговорів є більш конкретизованою і пов’язана з певними тимчасовими обмеженнями.

Наприклад, пункт контракту містить положення, згідно з яким при порушенні зобов’язань однієї зі сторін інша (друга) сторона зобов’язана пред’явити їй претензію у письмовій формі, термін розгляду якої становить днів, або умова, що у разі невирішення розбіжності протягом 10 днів з моменту направлення (або отримання) претензії спір передається в МКАС. Таким чином, право на подання позову в МКАС виникає у позивача на підставі факту незадоволення його претензії під час доарбітражного врегулювання спору і після закінчення строків, установлених договором для такого врегулювання спору. У таких випадках МКАС завжди пропонує позивачеві підтвердити дотримання доарбітражного порядку вирішення спору (подати претензію, докази її відправлення і вручення відповідачеві). Недотримання позивачем передбаченого сторонами порядку доарбітражного врегулювання спору спочатку дає можливість відповідачеві заперечити прийняття справи до провадження через порушення позивачем умов арбітражної угоди, тому що відповідач, посилаючись на це, має право заявити про порушення його права на мирне врегулювання спору.

Водночас включення в контракт більш складних умов про доарбітражне врегулювання спору, наприклад про формування погоджувальної комісії, безумовно, надзвичайно ускладнює реалізацію такого доарбітражного порядку. Особливо в тих випадках, коли відповідач спочатку ухиляється від яких-небудь контактів і переговорів, у тому числі від отримання кореспонденції, яка йому направляється, а кожна наступна дія щодо доарбітражного врегулювання спору залежить від закінчення певного часу з моменту отримання відповідної пропозиції (наприклад, про узгодження складу погоджувальної комісії, потім — її затвердження, потім — призначення дати засідання і т. д.). Безумовно, у цьому випадку в МКАС необхідно подавати водночас із позовними матеріалами докази дотримання такого порядку: або підтвердження того, що спроба сформувати погоджувальну комісію не відбулася з вини відповідача, або підтвердження недосягнення погоджувальною комісією позитивного рішення.

Оскільки намір вирішити спір у доарбітражному порядку відповідає духу договірних відносин і ніхто, крім самої сторони, чиї інтереси порушено, не може виключити його із практики ведення справ, видається більш обґрунтованим не ускладнювати договірні умови особливим, багатоступінчастим доарбітражним порядком урегулювання спору. Цілком достатнім є положення про мирні переговори. Якщо під час останніх виникає можливість вирішення спору, що вимагає додаткового узгодження, позивач має право й повинен самостійно визначитися, влаштовує його таке узгодження чи ні, якщо ні — звертатися до арбітражу. Якщо ж передбачений певний порядок із тимчасовими рамками, його необхідно дотримуватись, як і будь-якої іншої умови контракту, оскільки недотримання обов’язково спричинить негативні наслідки, позаяк уже буде порушенням договірних умов з боку позивача.

Обов’язкове дотримання доарбітражного врегулювання спору зумовлене ще й тим, що відповідачі дуже часто у своїх запереченнях указують на порушення позивачем договірного зобов’язання з вирішення спору мирним шляхом і багато хто з них принципово відстоює цю точку зору аж до заперечення прийнятого МКАС рішення і його скасування.

Відповідно до ст. 17 Регламенту МКАС провадження у справі порушується постановою голови МКАС про прийняття справи до провадження за фактом пред’явлення в МКАС належним чином оформленої позовної заяви, оплаченої реєстраційним збором. Датою подання позовної заяви вважається день його вручення МКАС, а при відправленні позовної заяви поштою — дата штемпеля на конверті поштового відомства місця відправлення [3].

При цьому позивачеві слід мати на увазі, що на позовних матеріалах, що надійшли поштою, при реєстрації ставиться вхідний штамп МКАС і дата фактичного отримання позовних матеріалів. Отже, позовні матеріали приймаються до провадження в день їх фактичного отримання, проте в цьому випадку в постанові фіксується дата відправлення позивачем позовних матеріалів — дата штемпеля на конверті поштового відомства місця відправлення, тобто дата звернення позивача до суду. Оскільки ця обставина в подальшому вимагає додаткових роз’яснень з боку МКАС, необхідно враховувати встановлений порядок при направленні позовних матеріалів поштою, особливо резидентами України, для яких часто дата прийняття позовної заяви є принципово важливою, оскільки саме з дати прийняття позовних матеріалів до провадження припиняється нарахування штрафних санкцій за порушення законодавчо встановлених термінів повернення в Україну валютної виручки за зовнішньоекономічними контрактами.

Згідно з п. 2 ст. 2 Регламенту МКАС питання про наявність правових підстав для пред’явлення позову в МКАС вирішує голова МКАС при прийнятті справи до провадження [3]. На практиці це зводиться до встановлення наявності відповідної арбітражної угоди й оцінки його змісту з точки зору адекватності вказівки компетентного арбітражного інституту. У постанові, що підписується головою МКАС, про прийняття справи до провадження обов’язково відображається, яким пунктом контракту або якою угодою сторін визначена юрисдикція МКАС. Більше того, якщо відповідна арбітражна угода має специфіку або передбачена нею процедура суттєво відрізняється від процедури, що закріплена у Регламенті, то саме на цій стадії такі особливості відображаються в постанові про прийняття справи до провадження, яка є першим процесуальним документом у справі.

Якщо очевидно, що розгляд пред’явленого позову не належить до компетенції МКАС при ТПП України, позовні матеріали підлягають поверненню позивачу без розгляду. Зокрема, до таких категорій справ належать спори неарбітрабільні, які не підпадають під юрисдикцію МКАС, а також якщо спір, що виник, є внутрішнім і спірний контракт укладений між резидентами України. У тому випадку, якщо до МКАС надходить позовний матеріал по спору, що виник із зовнішньоекономічного контракту, в якому відсутня будь-яка арбітражна угода про передачу можливих спорів на вирішення до інституційного арбітражу, МКАС повертає позивачеві документи, що надійшли, але при цьому пропонує йому вжити заходів щодо погодження з відповідачем компетенції МКАС і в разі узгодження його юрисдикції повторно звернутися з позовом, надавши відповідну угоду сторін.

На практиці трапляються випадки, коли позивач у позовній заяві, посилаючись на наявність домовленості сторін про компетенцію МКАС, наполягає на прийнятті справи до провадження і просить направити відповідачу позовні матеріали. У цьому випадку голова МКАС відповідно до п. 4 ст. 17 Регламенту МКАС, не вирішуючи наперед питання про допустимість заперечень щодо існування, дійсності або обсягу арбітражної угоди сторін, приймає справу до провадження МКАС, а питання про компетенцію МКАС по конкретній справі остаточно вирішується складом Арбітражного суду, який розглядає спір [3].

Таке «умовне» прийняття позовних матеріалів до провадження застосовується МКАС також і при неточних і сумнівних арбітражних угодах. Заява про відсутність у МКАС компетенції відповідно до п. 2 ст. 3 Регламенту МКАС може бути зроблена відповідачем не пізніше подання заперечень щодо позову [3].

У позовній заяві позивач, з урахуванням допущеного щодо нього порушення, викладає свою вимогу, що полягає в застосуванні того чи іншого способу судового захисту його прав — стягнення сум заборгованості, вживання заходів відповідальності, перетворення правовідносин тощо. Позовні вимоги, як правило, ґрунтуються на певних подіях, що відбувались і які мають бути відображені в позовній заяві. З огляду на це позивач при підготовці позовної заяви зазвичай здійснює аналіз дій або бездіяльності відповідача, визначає, в чому полягають для нього негативні наслідки поведінки відповідача, дає їм правову кваліфікацію. Викладені в позовній заяві обставини повинні бути певним чином підтверджені. Для цього позивачу необхідно в позовній заяві повідомляти певні факти, вказувати на дії чи бездіяльність, наводити докази, які підтверджують викладені в позові обставини.

Щодо оформлення позовної заяви, то вона повинна містити: назву МКАС; повне найменування сторін, їх поштові адреси, номери телефонів, факсів; вартість позову; обґрунтування компетенції МКАС; вимоги позивача; виклад фактичних обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, із зазначенням доказів, які підтверджують ці обставини; обґрунтування позовних вимог з урахуванням відповідних норм права; розрахунок сум, які пред’являються до стягнення, і на завершення перелік доданих до позовної заяви документів.

З практичної точки зору важливо наголосити на таких моментах.

Позовна заява повинна бути оформлена мовою, яка погоджена сторонами (рідше — мовами) арбітражного розгляду. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та Регламент МКАС насамперед надає самим сторонам право узгодити питання про мову чи мови, які будуть використовуватися під час арбітражного розгляду. Як показує практика, домовленість сторін про мову арбітражного розгляду не часто трапляється як окрема умова в тексті самої арбітражної угоди, тому ця умова (бажано додатково) узгоджується сторонами під час арбітражного розгляду. Незважаючи на те, що сторони протягом усього періоду арбітражного провадження, аж до слухання справи, можуть узгодити мову арбітражного розгляду (за відсутності такої угоди), а також змінити раніше узгоджену мову арбітражного розгляду, доцільно досягти згоди про мову на початковій стадії арбітражного розгляду. Для цього позивач у позовній заяві або в окремому клопотанні звертається до МКАС із проханням вести провадження у справі певною мовою. Згодом це клопотання надсилається відповідачу з пропозицією висловити власну думку щодо мови арбітражного розгляду. Якщо після закінчення наданого сторонам терміну вони не досягнуть згоди про мову (мови) арбітражного розгляду, МКАС відповідно до п. 2 ст. 11 Регламенту визначає мову, що використовується в арбітражному розгляді справи, якою відповідно до п. 1 ст. 11 Регламенту МКАС може бути українська або російська мови. У таких випадках, як правило, перевага надається тій, якою укладено спірний контракт. До уваги береться також мова листування сторін.

У випадках, коли позивач у позовній заяві вказує кілька адрес відповідача або своїх (юридична та поштова), йому необхідно конкретизувати, за якою з адрес МКАС слід направляти кореспонденцію. При цьому адресу відповідача — іноземного резидента слід вказувати мовою країни знаходження адресата. Для направлення відповідачу кореспонденції за двома адресами позивачеві необхідно подати МКАС відповідне клопотання про це і додатковий комплект позовних матеріалів. Важливим як для позивача, так і для МКАС, є також адреса відповідача, оскільки трапляються випадки, коли спроби знайти іноземного партнера для вручення йому позовних матеріалів і повістки про виклик його в арбітраж виявляються безуспішними. Зокрема, вказівка в адресі лише поштової скриньки (P. Box) надзвичайно ускладнює можливість отримання зворотного повідомлення про вручення адресату рекомендованої кореспонденції. Часто в контракті взагалі відсутні юридичні адреси сторін, або містяться фіктивні юридичні адреси, а іноді й зовсім фірма не зареєстрована в торговельному реєстрі і, відповідно, не є юридичною особою країни, що вказана як місце її знаходження. Тому при укладенні сторонами контракту слід перевіряти не лише адресу партнера, контактні телефони, а й його правовий статус (що юридично він собою являє, де зареєстрований, який обсяг його правоздатності), а також його фінансове становище, комерційну репутацію і повноваження його представника на укладення контракту.

Також слід мати на увазі, що у випадках, коли позовну заяву оформлено за підписом повноважного представника і в позові міститься його прохання про направлення йому кореспонденції у справі, МКАС, незважаючи на наявність довіреності, пропонує представнику позивача представити розпорядження безпосередньо від позивача про здійснення листування у справі з його представником.

Щодо ціни позову слід зазначити насамперед, що позовні вимоги повинні бути заявлені в тій валюті, яку сторони визначили як розрахункову за контрактом. Якщо позовні вимоги складаються з кількох вимог, то вони мають бути капіталізовані на дату подачі позову і зазначені також в одній валюті. У тих випадках, коли контракт передбачає дві валюти розрахунків (наприклад долар США і євро), позовні вимоги слід заявляти у двох валютах, тобто ту частину позовних вимог, коли рахунки виставлялися і оплачувалися в доларах США — у доларах США і, відповідно, в євро за той період, коли рахунки виставлялися і оплачувалися у євро. Якщо рахунки виставлялися і оплачувалися в одній із двох узгоджених валют, то позовні вимоги бажано заявляти саме в тій валюті, яка застосовувалася при виставленні та оплати рахунків. Крім того, в ціну позову не включаються вимоги про відшкодування арбітражного збору. Слід зазначити, що сторони, користуючись своїм правом, під час арбітражного розгляду відповідно до Регламенту МКАС при ТПП України до закінчення усного слухання справи можуть змінити або доповнити свої позовні вимоги або заперечення за позовом. Такі дії сторін можуть торкнутися розміру позовних вимог (збільшення або зменшення вартості позову, розмір визнаних або відхилених відповідачем вимог), розширення або зменшення обсягу поданих сторонами на обґрунтування своїх позицій доказів. Однак слід враховувати, що такі дії сторін вважатимуться правомірними, якщо змінена вимога, як і раніше, охоплюється арбітражною угодою сторін і не порушує досягнуту сторонами раніше угоду про неприпустимість зміни позовних вимог або заперечень щодо позову, якщо така угода сторін існувала. І ще в заяві про зміну або доповнення позовних вимог або заперечень необхідно чітко визначати долю спочатку пред’явлених вимог або заперечень.

Розрахунки сум основного боргу, штрафних санкцій, збитків, відсотків річних бажано оформляти окремим документом, що додається до позовної заяви, щоб не обтяжувати текст позовної заяви відповідними розрахунками.

Що стосується доказів, які підтверджують позов, то, крім первинних документів, які підтверджують факт виконання договірних зобов’язань, необхідно залучати до позовної заяви всі додатки, доповнення, зміни до спірного договору, які укладались сторонами згодом. Регламент МКАС встановлює, що кожна зі сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Відповідно до Регламенту МКАС сторони можуть вести свої справи у МКАС і брати участь в арбітражному розгляді як безпосередньо, так і через належним чином уповноважених представників.

Позовна заява підписується повноважною особою з документальним підтвердженням його повноважень. Якщо позовна заява підписується керівною особою підприємства, до позовної заяви необхідно додавати копію наказу про його призначення на керівну посаду. У тому випадку, якщо позовна заява підписана представником позивача, право його підпису підтверджується відповідною довіреністю на його ім’я, яка підписана керівником підприємства. Коли ж позивачем у справі є іноземна юридична особа, то довіреність на ім’я його представника в Україні має бути оформлена належним чином, тобто нотаріально посвідчена і легалізована в установленому законом порядку або апости- льована. При цьому така довіреність має містити право представляти інтереси довірителя саме у МКАС (тобто має бути пряме посилання на МКАС при ТПП України). Це також стосується довіреностей, що видані на ім’я директорів представництв іноземних компаній в Україні, які від імені цих компаній підписують позовні заяви.

Необхідно звернути увагу на такий суттєвий момент. У тих випадках, коли в арбітражному розгляді бере участь спочатку один представник позивача за довіреністю, а потім другий вже на підставі нової окремої довіреності, довіритель повинен повідомити МКАС про статус попереднього представника, тобто чи продовжує він представляти інтереси довірителя, чи його повноваження припинені.

У позовній заяві позивач може послатися на документи чи інші докази, які він надасть МКАС надалі. Проте відповідно до Регламенту МКАС всі документи, подані однією зі сторін, повинні бути передані іншій стороні, тому в разі подання додаткових документів у засіданні у справі або за кілька днів до його проведення є підстави припускати, що справа буде відкладена на більш пізній термін. При цьому слід пам’ятати, що при підготовці справи до арбітражного розгляду генеральний секретар МКАС має право відповідно до Регламенту МКАС вимагати від сторін додаткову інформацію щодо будь-яких поданих ними письмових заяв, а також витребувати додаткові документи.

Позовна заява з доданими до неї документами, а також усі документи, що стосуються порушення та здійснення арбітражного розгляду, повинні надаватися сторонами в МКАС не менш ніж у трьох примірниках (із відповідним збільшенням кількості примірників у разі участі в спорі кількох позивачів або відповідачів). Необхідний ще один додатковий комплект документів у тому випадку, коли у справі бере участь іноземний арбітр, і МКАС повинен завчасно направити на його адресу позовні матеріали.

У разі якщо позов подано без дотримання вимог, передбачених Регламентом, МКАС пропонує позивачу усунути виявлені недоліки протягом 30 днів із моменту отримання такої пропозиції. До усунення недоліків позовні матеріали залишаються без дії, а у разі невиконання позивачем пропозиції МКАС у встановлений термін арбітражний розгляд припиняється [3].

Важливим є правило про те, що якщо позовна заява містить вимоги, які випливають із кількох договорів, вона приймається до розгляду в рамках одного провадження, як правило, лише за наявності арбітражної угоди, що охоплює ці вимоги. На практиці трапляються випадки, коли спори (часто однотипні за своєю природою) виникають з різних контрактів, укладених між тими ж сторонами, і договори містять самостійні (автономні) арбітражні угоди на користь МКАС, але і тоді вважається, що кожне з таких застережень належить до спорів з конкретного (так би мовити «свого») договору. Тобто для об’єднання чи консолідації вимог з різних контрактів в одному провадженні у практиці МКАС необхідна наявність на це згоди сторін. Вона може бути досягнута сторонами заздалегідь або при виникненні спорів і виявитися, зокрема, у формулюванні єдиного арбітражного застереження, дія якого поширюється на ряд договорів між тими ж сторонами.

При недосягненні такої згоди певним способом вирішення цього питання може бути формування, якщо можливо, ідентичного складу арбітражу у кількох схожих справах, синхронізація на прохання сторін порядку їх розгляду, включаючи призначення усних слухань по них на одну й ту саму дату. Така практика існує у МКАС і сприяє процесуальній економії, оптимізації витрат, що пов’язані з розглядом спорів у МКАС.

Відповідно до ст. 4 Регламенту МКАС на прохання будь-якої сторони голова МКАС, а після формування складу — склад Арбітражного суду може встановити розмір і форму забезпечення позову. При пред’явленні позову таке прохання може міститися як у позовній заяві, так і в окремому документі. Проте слід враховувати, що МКАС, не будучи державним судом, не має владних повноважень щодо накладення арешту на грошові кошти та майно боржника. Тому в ряді випадків МКАС рекомендує заявнику з проханням про вжиття забезпечувальних заходів звертатися безпосередньо до державного суду, оскільки згідно зі ст. 9 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» таке звернення до або під час арбітражного розгляду не є несумісним з арбітражною угодою.

Державний суд має право, але не зобов’язаний задовольнити такі прохання.

Постанова МКАС про вжиття забезпечувальних заходів є обов’язковою для сторін, що вступили у спір, діє до винесення остаточного арбітражного рішення, але владним примусом не забезпечена.

Отримавши належним чином оформлену позовну заяву, МКАС направляє позивачу постанову про прийняття справи до провадження, Регламент, Рекомендаційний список арбітрів та повідомляє суму арбітражного збору відповідно до розділу III Положення про арбітражні збори і витрати, який позивач має сплатити на рахунок Торгово-промислової палати України протягом 30 днів з моменту отримання пропозиції. Водночас МКАС пропонує позивачу, залежно від умов арбітражної угоди, повідомити ім’я та прізвище призначеного ним арбітра або вжити заходів щодо погодження з відповідачем кандидатури одноособового арбітра у справі й надати в подальшому докази такого погодження. Невиконання позивачем пропозиції про сплату арбітражного збору в 30-денний термін з дня отримання повідомлення є підставою для припинення арбітражного розгляду [3].

Відповідно до п. 3 ст. 9 Регламенту сторони та їх представники повинні сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами, не допускати зловживання ними і дотримуватися встановлених термінів. Водночас МКАС у разі потреби має право продовжити встановлений ним термін для виконання сторонами тих чи інших процесуальних дій [3].

На завершення слід зазначити, що МКАС досить лояльно підходить до прийняття позовних заяв, випадки відмови у прийнятті є рідкісними. Однак хочеться висловити побажання, щоб сторони, звертаючись до МКАС не лише з позовною заявою, а й із відкликанням і запереченнями, коментарями, враховували рекомендації, викладені у цій статті.

При здійсненні арбітражного розгляду в МКАС сторонам гарантовано справедливе і неупереджене вирішення спорів.

Успішна 18-річна діяльність МКАС підтверджує визнання міжнародного комерційного арбітражу в Україні як ефективного методу вирішення спорів, що виникли в міжнародному торговельному обороті.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

1. Про міжнародний комерційний арбітраж : Закон України від 24 лютого 1994 р. № 4002-XII // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 25. — Ст. 198.
2. Положение о Международном коммерческом арбитражном суде при Торгово-промышленной палате Украины (Приложение № 1 к Закону Украины «О международном коммерческом арбитраже» от 24 февраля 1994 г. № 4002-XII) // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 25. — Ст. 198.
3. Регламент Международного коммерческого арбитражного суда при Торгово-промышленной палате Украины, утвержденный решением Президиума Торгово-промышленной палаты Украины от 17 апреля 2007 г., протокол № 18 (1).
4. Международный коммерческий арбитраж в Украине : законодательство и практика / под общ. ред. И. Г. Побирченко. — К., 2000. — С. 24—27.
5. Практика международного коммерческого арбитража. — 2007. — № 1—2 (3—4). — С. 60—61.
6. Международный коммерческий арбитраж : современные проблемы и решения : сб. ст. к 75-летию Международного коммерческого арбитражного суда при Торгово-промышленной палате Российской Федерации / под ред. А. С. Комарова ; МКАС при ТПП РФ. — М., 2007. — С. 426-427.
7. Слипачук Т. Новая редакция Регламента МКАС при ТПП Украины : информация к размышлению // Международный коммерческий арбитраж. — 2008. — № 1.