Вступ.

1. Організація системи цивільної оборони в Україні.

2. Планування заходів цивільної оборони.

3. Розробка заходів цивільної оборони.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Соціально-економічний розвиток людства в останні роки орієнтувався в основному на прискорення темпів зростання, що в кінцевому рахунку призвело до виникнення особливих умов життєдіяльності людини — умов, сукупність яких можна назвати техносферою, тобто штучним середовищем буття. При цьому людство зіткнулося з протиріччям між потребами, що зростають, і неможливістю довкілля задовольняти ці потреби. Це протиріччя при зростанні потужності економіки і величезній кількості сучасних технологій стало руйнівним як для біосфери, так і для людини, і наблизило історію цивілізації до того моменту, коли маса речовин і кількість енергії, що втягується в технологічний оберт, стали тотожними з масою біологічної речовини планети.

Це призвело сучасний світ на поріг планетарної катастрофи, провісником якої є, перш за все, деградація земель, розширення пустель, скорочення площі лісів і біологічного розмаїття, якісні зміни водного і повітряного басейнів, глобальне потепління на планеті, скорочення озонового прошарку, вичерпання багатьох природних ресурсів, погіршення стану здоров'я людей і т. ін.

Таким чином, рівновага, яку було досягнуто в процесі біологічної еволюції протягом багатьох мільйонів років, порушена, і біосфера вже не в змозі компенсувати порушення, викликані антропогенним тиском.

1. Організація системи цивільної оборони в Україні

Історія виникнення цивільної оборони (ЦО) бере свій початок з часів Радянського Союзу, коли рішенням Ради Народних Комісарів СРСР у 1932 р. була створена протиповітряна оборона.

З появою зброї масового ураження, що здатна наносити удари по всій території країни і утворювати масові осередки ураження на великих площах, існуюча на той час система захисту населення виявилася недостатньою.

Виникла необхідність створення єдиної загальнодержавної оборонної системи, яка б займалася захистом населення, об'єктів і територій в цілому в масштабах країни і в кожній республіці, області, місті, районі, селі, на кожному об'єкті із залученням зусиль усього населення. Такою системою стала цивільна оборона СРСР, яка була створена у 1961 р.

До середини 80-х років минулого століття ІДО, маючи суто воєнний характер, була системою загальнодержавних оборонних заходів, що спрямовувалися на захист населення від зброї масового ураження імовірного противника. З виникненням великих катастроф природного характеру (землетрус у Вірменії) та техногенних (Чорнобильська катастрофа) надзвичайних ситуацій стало очевидним, що держава не має необхідних сил і засобів, здатних запобігти виникненню таких надзвичайних ситуації, виникнення — ліквідувати їх наслідки. З цією метою було прийнято рішення реорганізувати систему ІДО, основним завданням якої з 1987 р. став захист населення і територій від наслідків аварій і катастроф природного, техногенного, екологічного й воєнного характеру.

Цивільна оборона України розпочала своє існування на засадах Закону України "Про Цивільну оборону України" від 3 лютого 1993 р. Цим законом визначається, що кожен громадянин має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Згідно закону Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків НС техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру. Завданнями ЦО України є:

1. Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха.

2. Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку.

3. Захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження.

4. Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час.

5. Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження.

6. Створення систем аналізу і прогнозування, управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх у готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів.

7. Підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях[6, c. 16-17].

Цивільна оборона в Україні організовується за територіально-виробничим принципом на всій території держави. Систему цивільної оборони складають:

— центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

— органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;

— органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування;

— сили і засоби, призначені для виконання завдань цивільної оборони;

— фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;

— системи зв'язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;

— курси та навчальні заклади підготовки і перепідготовки фахівців та населення з питань цивільної оборони;

— служби цивільної оборони.

Керівництво Цивільною обороною України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання.

Начальником Цивільної оборони України є прем'єр-міністр України, а його заступником — керівник центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; Начальником цивільної оборони Автономної Республіки Крим є Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим; начальниками цивільної оборони згідно з адміністративно-територіальним устроєм України є голови місцевих державних адміністрацій; начальниками цивільної оборони в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах і організаціях є їх керівники.

Безпосереднє виконання завдань цивільної оборони здійснюється постійно діючими органами управління у справах цивільної оборони, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами та службами цивільної оборони.

Завдання, функції та повноваження органів управління у справах цивільної оборони визначаються Законом України "Про Цивільну оборону України" і Положенням про органи управління у справах цивільної оборони, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування[2, c. 28-29].

Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами індивідуального та колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з цивільної оборони і несе, пов'язані з цим, матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсягах, передбачених законодавством.

Потенційно небезпечні об'єкти додатково створюють локальні системи виявлення загрози виникнення надзвичайної ситуації та оповіщення персоналу і населення, що проживає в зонах можливого ураження; запроваджують інженерно-технічні заходи, що зменшують ступінь ризику виникнення аварій, пожеж та вибухів, і несуть витрати щодо їх здійснення в обсягах, передбачених відповідними нормативно-правовими актами.

Потенційно небезпечний об'єкт — об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, пожежо-, вибухо-, хімічнонебезпечні речовини та біологічні препарати, а також гідротехнічні і транспортні споруди, транспортні засоби та інші об'єкти, що створюють реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації.

Власники потенційно небезпечних об'єктів відповідають за захист населення, що проживає в зонах можливого ураження, від наслідків аварій на цих об'єктах.

Для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій застосовуються сили цивільної оборони: війська, спеціалізовані і невоєнізовані формування.

Структура управління силами ЦО Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС) України наведена на рис. 1.

Війська Цивільної оборони України, згідно Закону України "Про війська Цивільної оборони України" — це спеціалізовані військові формування, які підпорядковуються керівникові центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і призначені для захисту населення і територій у разі виникнення надзвичайних ситуацій, спричинених аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат, ліквідації їх наслідків та виконання інших передбачених законом завдань.

Основними завданнями військ Цивільної оборони України є:

1. Здійснення заходів щодо підтримання органів управління сил і засобів військ Цивільної оборони України в стані постійної готовності до виконання поставлених завдань.

2. Нагромадження, розміщення, зберігання га своєчасне відновлення озброєння, військової та спеціальної техніки, інших матеріально-технічних засобів, призначених для проведення аварійно-рятувальних робіт у мирний та воєнний час.

3. Проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у зонах надзвичайної екологічної ситуації, осередках ураження та районах стихійного лиха.

4. Проведення піротехнічних робіт, пов'язаних із знешкодженням вибухонебезпечних об'єктів.

5. Сприяння Збройним силам України в обороні України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості.

Діяльність військ Цивільної оборони України базується на принципах:

— гуманізму і милосердя, пріоритетності завдань рятування життя та збереження здоров'я людей і природного середовища в разі виникнення надзвичайних ситуацій;

— поваги до людини, її прав і свобод;

— забезпечення безпеки людей у разі проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

— додержання екологічної безпеки;

— поєднання засад добровільності комплектування та загального військового обов'язку[8, c. 32-34].

Спеціалізовані формування цивільної оборони — це складова частина сил цивільної оборони, що призначена для виконання специфічних робіт, пов'язаних з радіаційною та хімічною небезпекою, значними руйнуваннями внаслідок землетрусу, аварійними ситуаціями на нафтогазодобувних промислах, проведення попереджувальних та профілактичних заходів, у тому числі і поза межами України.

Спеціалізовані формування утворюються в залежності від рівня підпорядкування: центрального підпорядкування — центральним органом виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (далі орган з питань НС та ЦЗН); територіального — місцевою державною адміністрацією, об'єктового — адміністрацією підприємства, установи, організації.

Спеціалізовані формування виконують:

— рятувальні, аварійні та евакуаційні роботи в осередку ураження і надання медичної допомоги потерпілим безпосередньо на робочому місці або під час евакуації;

— роботи щодо запобігання надзвичайним ситуаціям;

— виробництво, ремонт і технічне обслуговування дихальних апаратів, контрольних приладів, засобів аварійного зв'язку, іншого обладнання для боротьби з наслідками надзвичайних ситуацій.

За окремими договорами спеціалізовані формування:

— виконують роботи неаварійного характеру, спрямовані на посилення протиаварійного захисту потенційно небезпечних об'єктів;

— здійснюють підготовку персоналу потенційно небезпечних об’єктів до дій у надзвичайних ситуаціях;

— виконують завдання гуманітарної та інших видів допомоги, визначених Женевськими конвенціями про захист жертв війни та цивільного населення.

Для реалізації покладених завдань спеціалізовані формування мають у своєму складі оперативні та допоміжні підрозділи, науково-дослідні організації, підприємства.

Структуру оперативних підрозділів, їхній штат і чисельність затверджує, виходячи з рівня управління, відповідний орган державної виконавчої влади, адміністрація підприємства, установи, організації.

Комплектування спеціалізованих формувань ЦО здійснюється за контрактом з числа фахівців, які мають досвід роботи з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Невоєнізовані формування цивільної оборони — це складова час-тина сил цивільної оборони, які утворюються на воєнний час в областях, містах, районах, а також на підприємствах, що будуть продовжувати свою виробничу діяльність під час війни, а на мирний час — для проведення рятувальних і інших невідкладних робіт в осередках ураження.

За підпорядкованістю всі невоєнізовані формування ЦО поділяються на територіальні та об'єктові, а за призначенням — на формування загального призначення і формування спеціалізованих служб ЦО.

Територіальні формування утворюються в областях, містах, міських і сільських районах та підпорядковуються відповідному начальнику ЦО (області, міста, району). Вони залучаються до виконання завдань ЦО при виникненні надзвичайних ситуацій на найбільш важливих об'єктах.

Об'єктові формування утворюються на об'єктах народного господарства, які продовжують свою діяльність в умовах НС, і виконують рятувальні і інші невідкладні роботи на своїх об'єктах.

Формування загального призначення залучаються до проведення рятувальних і інших невідкладних робіт в осередках ураження. До них відносяться: збірні загони (команди, групи); збірні загони (команди, групи) механізації робіт і рятувальні загони (команди, групи).

Формування спеціалізованих служб ЦО створюються для виконання спеціальних заходів під час проведення рятувальних і інших невідкладних робіт (розвідка, надання медичної допомоги, локалізація і гасіння пожеж, проведення заходів радіаційного і хімічного захисту, ведення аварій-но-технічних робіт, забезпечення охорони громадського порядку тощо).

До невоєнізованих формувань цивільної оборони зараховуються працездатні громадяни України (за винятком жінок, які мають дітей віком до 8 років, жінок із середньою та вищою медичною освітою, які мають дітей віком до 3 років, та осіб, які мають мобілізаційні приписи). Зарахування до невоєнізованих формувань не звільняє від основної діяльності.

Порядок використання особового складу невоєнізованих формувань, його матеріального, технічного і фінансового забезпечення, а також матеріального стимулювання в мирний час визначають Уряд АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації[3, c. 24-27].

2. Планування заходів цивільної оборони

Для проведення заходів цивільної оборони органи управління цивільної оборони, підприємства, установи і організації розробляють плани:

— розвитку й удосконалення цивільної оборони;

— цивільної оборони (дій органів управління та сил в разі надзвичайної ситуації).

Всі плани (за винятком тих, що стосуються мобілізаційних заходів) розробляються як документи відкритого користування. Затверджуються:

— плани Цивільної оборони України — Кабінетом Міністрів України;

— плани цивільної оборони Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя — відповідно Урядом АР Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями після погодження з командуючими військових округів, а для Автономної Республіки Крим та областей, розташованих вздовж узбережжя Чорного моря, та міста Севастополя, крім того, з Командуючим Військово-Морським Флотом України;

— плани цивільної оборони районів, міст, районів у містах, сіл і селищ — районними місцевими державними адміністраціями та відповідними виконкомами Рад народних депутатів;

— плани цивільної оборони міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, які залучені до проведення заходів захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій — керівниками цих органів після погодження з головним управлінням ЦО; ч

— плани цивільної оборони інших міністерств і центральних органів виконавчої влади — їхніми керівниками;

— плани цивільної оборони підприємств, установ і організацій — їхніми керівниками після погодження з відповідним територіальним управлінням з питань НС та цивільного захисту населення.

Плани цивільної оборони вводяться в дію у разі виникнення надзвичайної ситуації відповідно до встановленого порядку[4, c. 39-40].

При плануванні заходів щодо попередження виникнення надзвичайних ситуацій техногенного походження і забезпечення зменшення втрат та збитків в разі стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів та пожеж необхідно передбачати:

— своєчасну розробку та проведення інженерно-технічних заходів з метою зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій та захисту робітників, службовців, населення від впливу їх наслідків;

— підготовку науково-обгрунтованого прогнозу наслідків можливих надзвичайних ситуацій;

— забезпечення безперервного спостереження за станом потенційно небезпечних об'єктів і навколишнього природного середовища;

— підтримку в готовності до негайного використання засобів оповіщення і інформаційного забезпечення робітників, службовців і населення, створення локальної системи виявлення місць зараження і локальної системи оповіщення;

— створення спеціалізованих формувань і здійснення їх підготовки до дій за призначенням;

— організацію забезпечення робітників підприємств, установ і організацій індивідуальними засобами захисту і будівництво захисних споруд у відповідності з нормами і правилами інженерно-технічних заходів ЦО;

— оповіщення робітників, службовців і населення про загрозу і виникнення надзвичайної ситуації, постійне інформування його про стан поточної обстановки;

— захист робітників, службовців і населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж;

— практичні заходи по евакуації робітників і населення, організованого їх вивезення і виведення із районів можливого впливу наслідків надзвичайної ситуації (якщо виникає безпосередня загроза життю і нанесення шкоди здоров'ю людей);

— комплекс заходів щодо медичного захисту населення з метою запобігання ураження людей або зменшення його масштабів, своєчасного надання допомоги постраждалим і їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій;

— захист від біологічних засобів ураження;

— радіаційний і хімічний захист;

— організацію і проведення аварійно-рятувальних і інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;

— створення систем аналізу, прогнозування, управління, оповіщення і зв'язку, попередження і контролю за радіаційним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримка їх у готовності до сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях;

— організацію життєзабезпечення робітників і населення в разі аварій, катастроф, стихійних лих, що включає тимчасове розселення громадян в безпечних районах, організацію харчування в районах лиха і тимчасового розселення, організацію забезпечення постраждалого населення одягом, взуттям та товарами першої необхідності, організацію надання фінансової допомоги постраждалим, забезпечення медичного обслуговування і санітарно-епідеміологічного нагляду в районах тимчасового розселення, тепло-, водо-, газопостачання, а також транспортного забезпечення[5, c. 31-33].

3. Розробка заходів цивільної оборони

Плани цивільної оборони об'єкта — це сукупність документів, в яких визначені сили і засоби, порядок і послідовність дій з метою забезпечення захисту населення, особового складу об'єкта, а також виконання завдань відповідних органів вищого рівня, пов'язаних із наданням допомоги населенню інших об'єктів і міст.

Ці документи розробляються з урахуванням реальних можливостей і умов господарства, є настановою для організаційних дій як з метою підготовки об'єкту до захисту в надзвичайних умовах, так і з метою ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (стихійних лих, виробничих аварій і осередків воєнних конфліктів).

На об'єкті розробляються два плани: на мирний і на воєнний час.

План ЦО на мирний час — це документи, які визначають організацію і порядок виконання заходів ЦО з метою запобігання або зменшення можливих втрат від великих виробничих аварій, катастроф і стихійних лих, а також проведення рятувальних та інших невідкладних робіт при їх виникненні.

План ЦО на воєнний час — це документи, які визначають організацію і порядок переведення ЦО об'єкту з мирного на воєнний час і ведення ЦО у початковий період війни.

Як вихідні документи, що будуть використані при розробці документів плану ЦО об'єкта, необхідні: директивні документи Президента, Верховної Ради та Уряду України; витяг з рішення облдержадміністрації, райдержадміністрації, міськвиконкому про організацію і ведення ЦО на відповідній території, дані про кількість формувань, їх особовий склад, які потрібно створити на об'єктах; витяг з плану прийому і розміщення евакуйованого і розосередженого населення з міста; витяг з наряду раивійськкомату на постачання техніки у збройні сили у зв'язку з мобілізацією; окремі розпорядження начальника відповідного штабу ЦО (наряд на виконання спеціальних завдань і т. ін.); документи, які характеризують господарство і населені пункти.

Реальність розроблених планів ЦО залежить від повноти вихідних даних, наявності сил і засобів, правильного обліку всіх можливостей об'єкта. Плани ЦО об'єкта розробляють його керівники, спеціалісти і штаб ЦО.

Розробка плану здійснюється у три етапи у відповідній послідовності.

Перший етап — підготовчий, протягом якого визначається склад виконавців і їх затвердження, підготовка виконавців до роботи, доведення до них вказівок з питань планування, вивчення необхідних настанов, директив, рекомендацій та інших документів, узагальнення і аналіз вихідних даних, необхідних для розробки плану ЦО, визначення обсягу робіт і розподіл обов'язків між виконавцями, закріплення відповідальних за розділами плану.

Другий етап — практична розробка, оформлення документів. Заходи, які плануються в документах плану, повинні бути спрямовані на виконання завдань ЦО у надзвичайних ситуаціях.

У документах плану визначаються заходи, які потрібно виконати в мирний час, при загрозі виникнення надзвичайних ситуацій, стихійних лихах, виробничих аваріях, катастрофах і при ліквідації* наслідків надзвичайних ситуацій, проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт, а також характер і порядок дій формувань, зміст і обсяг робіт, строки виконання заходів, з урахуванням конкретних умов і можливостей даного об'єкта[7, c. 19-20].

Планування таких заходів, як: підготовка і забезпечення майном формувань, навчання керівного і особового складу формувань, працюючих, організація зв'язку і оповіщення, створення навчально-матеріальної бази та інше проводиться за рахунок коштів об'єкта.

Третій етап — узгодження розроблених планів зі штабом ІДО та службами ІДО, затвердження їх. Документи плану підписує керівник — начальник ІДО об'єкта, деякі (план евакуації, прийому і розміщення евакуйованого чи розосередженого населення) підписує голова відповідного органу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення (НС та ЦЗН) вищого рівня (населеного пункту, району).

Після затвердження плану об'єкта організовується вивчення документів усім його керівним складом.

Уточнення і коригування документів плану проводять на штабних тренуваннях, командно-штабних, тактико-спеціальних і комплексних об'єктових навчаннях ІДО.

Приблизна структура і зміст плану забезпечення життєдіяльності у надзвичайних ситуаціях наводяться нижче:

А. План ЦО на мирний час. План складається з текстової частини і Додатків. Текстова частина плану складається з двох розділів.

Розділ І. Висновки з оцінки можливої обстановки на об'єкті при виникненні виробничих аварій, катастроф і стихійних лих.

Зміст: перелік можливих аварій, катастроф і стихійних лих на даному об'єкті; висновки з оцінки обстановки, яка може скластися на об'єкті при виникненні великих виробничих аварій, катастроф і стихійних лих.

Розділ II. Виконання заходів при загрозі і виникненні великих виробничих аварій, катастроф і стихійних лих на об'єкті.

1. Заходи при загрозі виникнення виробничих аварій, катастроф і стихійних лих: оповіщення керівного складу формувань ЦО, працівників і населення; доведення інформації до вищестоящих органів; порядок приведення в готовність сил і засобів для рятувальних робіт; організація прискореного проведення інженерно-технічних заходів, пов'язаних із зміцненням існуючих або будівництвом нових інженерних споруд, захи-стом населення, виробничих фондів, матеріальних цінностей.

2. Заходи при виникненні виробничих аварій, катастроф і стихійних лих: порядок повідомлення керівного складу, формувань, працівників про аварію, яка трапилася, і доведення інформації до вищестоящих органів ЦО; організація розвідки і спостереження на об'єкті, де виникла аварія; організація дозиметричного і хімічного контролю; порядок приведення в готовність сил і засобів, призначених для ведення аварійно-рятувальних і інших невідкладних робіт; організація медичного забезпечення; вжиття заходів для безаварійної зупинки виробництва; приведення в готовність протирадіаційних укриттів, організація укриття населення; організація видачі засобів індивідуального захисту; організація евакуаційних заходів; організація забезпечення дії рятувальних сил (вид забезпечення); організація взаємодії з органом управління з питань НС та ЦЗН, формуваннями і військовими частинами.

3. Організація управління: порядок переходу штабу ЦО в пункт управління, строки підготовки його до роботи; організація зв'язку з підрозділами, вищестоящими органами управління; порядок подання донесень у вищі територіальні і галузеві органи.

На випадок аварії на атомній електростанції важливими заходами є організація управління силами і засобами. Крім того, в районі розміщення АЕС необхідно виконати такі заходи: забезпечити високу ступінь готовності у 30-кілометровій зоні, забезпечити фонд захисних споруд для повного укриття на об'єкті працюючих і членів їх сімей; забезпечити виконання комплексу медичних заходів; створити запас засобів розвідки, дозиметричного контролю, захисту органів дихання, шкіри, знезараження. Штаб ЦО разом з керівництвом АЕС складає план заходів захисту населення: оповіщення населення про можливі наслідки аварії; захист населення; заходи ліквідації наслідків аварії; ведення рятувальних та інших невідкладних робіт.

З досвіду аварії на ЧАЕС заходи ЦО необхідно планувати в три етапи:

1-й — від початку аварії до трьох діб. У цей час необхідно терміново оцінити обстановку і масштаби проведення першочергових заходів, спрямованих на захист населення і запобігання наслідкам аварії; надавати інформацію про аварію; викликати аварійну бригаду і формування ЦО; провести заходи щодо ліквідації наслідків аварії.

ІІ-й — уточнити радіаційну обстановку; вжити додаткові заходи для захисту населення; провести дозиметричний контроль.

ІІІ-й — перехідний від аварійного до нормального стану (коли прийняті всі заходи захисту): уточнюються дози опромінення, ступінь забрудненості радіоактивними речовинами урожаю, продуктів, води, сировини і т. ін.

До плану ЦО на мирний час додаються додатки:

1. Календарний план основних заходів ЦО при загрозі і виникненні великих виробничих аварій, катастроф і стихійних лих.

2. План захисту об'єкта і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у зазначених потенційно небезпечних місцях.

3. Розрахунок сил і засобів для виконання заходів ЦО при загрозі і виникненні аварій, катастроф і стихійних лих.

4. План медичного забезпечення.

5. Розрахунок евакозаходів.

6. Схема організації управління, зв'язку і оповіщення.

Б. План ЦО на воєнний час. План на воєнний час складається з текстової частини і додатків[1, c. 24-27].

Висновки

У 1993 р. Цивільна оборона України розпочала своє існування на засадах Закону України "Про Цивільну оборону України", де чітко визначено її завдання, фінансово-ресурсні принципи забезпечення і окреслено структуру виконання цих завдань на всіх рівнях. Згідно із Законом громадяни України мають право на захист свого життя і здоров'я від наслідків надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу.

А саме, метою цивільної оборони є:

— створення надійних гарантій безпечної життєдіяльності населення, техногенної та технологічної безпеки, забезпечення безаварійної роботи на об'єктах підвищеної небезпеки, досягнення високих норм та стандартів захисту населення і територій від НС природного, техногенного та воєнного характеру;

— підтримка та сприяння реалізації спільних міжнародних проектів з питань цивільного захисту населення і територій, постійний розвиток і удосконалення відповідної нормативно-правової бази.

У системі захисту населення і територій найважливішим заходом попереджувального характеру є підготовка керівного складу органів управління і навчання всіх верств населення. Кінцевим підсумком цього має бути значне зменшення людських і матеріальних втрат.

Наявність в Україні розвиненої однобічної промисловості (металургійної, гірничодобувної, енергетичної, хімічної), надвисока її концентрація в окремих регіонах, наявність великих промислових комплексів, більшість з яких потенційно небезпечні, концентрація на них агрегатів та установок великої і надвеликої потужності, розвинена мережа транспортних комунікацій, в т. ч. нафто-, газо- та продуктопроводів, велика кількість енергетичних об'єктів, використання у виробництві у значних кількостях потенційно небезпечних речовин — усе це збільшує ймовірність виникнення техногенних надзвичайних ситуацій, які несуть у собі загрозу для людини, економіки і природного середовища.

Список використаної літератури

1. Депутат О. Цивільна оборона: Підручник/ О.П. Депутат, І.В. Коваленко, І.С. Мужик,; Ред. В.С. Франчук; М-во освіти і науки України, Нау.-метод. центр вищої освіти, М-во з надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильсбкої катастрофи. — 2-е вид., доп.. — Львів: Афіша, 2001. — 332 с.

2. Коваленко Г. Цивільна оборона: Конспект лекцій для студентів денної і заочної форм навчання/ Григорій Коваленко, Едуард Матицин, Федір Мусіяченко,; М-во освіти і науки України, Харківський національний економічний університет. — Х.: Інжек, 2005. — 254 с.

3. Миценко І. Цивільна оборона: Навчальний посібник/ Іван Миценко, Оксана Мезенцева,. — Кіровоград: Кіровоградська районна друкарня, 2003. — 402 с.

4. Стеблюк М. Цивільна оборона: Підручник/ Микола Стеблюк,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2003. — 455 с.

5. Стеблюк М. Цивільна оборона: Підручник/ Микола Стеблюк,. — 3-тє вид., перероб. і доп.. — К.: Знання, 2004. — 490 с.

6. Ткачук А. Цивільна оборона: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів/ Андрій Ткачук, Сергій Кононеко,; кіровоградський державний педагог. ун-т ім. В. Винниченка. — Кіровоград: Б. в., 2006. — 199 с.

7. Цивільна оборона в установах та закладах освіти: Методичний посібник/ Упр. освіти Тернопільської облдержадміністрації, Тернопільський обл. комунальний ін-т післядипломної пед. освіти; Упор. Роман Лещишин, Михайло Величко,. — Тернопіль: Мандрівець, 2002. — 137 с.

8. Шоботов В. М. Цивільна оборона: Навчальний посібник/ В. М. Шоботов; М-во освіти і науки України, Приазовський держ. техн. ун-т. — 2-ге вид. перероб.. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 436 с.