Вступ.

1. Історія пластичної хірургії у Стародавньому Єгипті.

2. Розвиток пластичної хірургії в Індії.

3. Пластична хірургія в Стародавній Месопотамії.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Історія пластичної хірургії походить зі стародавності. Ще за 600 років до нашої ери Сушата Самгита в Індії використовував методи пластичної хірургії й трансплантацію шкіри для закриття дефектів носів.

У ті далекі часи на території одних країн їхніх відрізали в злодіїв, а інших — у жінок, щоб відгородити їх від насильства, коли чоловіка під час воєн змушені були надовго йти із селищ. Відновлення втраченого органу було дуже актуально, тому що природним було бажання повернути красу або своє положення в суспільстві.

Термін "пластична хірургія" походить від грецького слова plastikos -створювати, формувати. Він був уведений ще в 1798 році Дезольтом і є розділом відновлюваної хірургії. Пластичні хірурги допомагають відтворити форми, втрачені внаслідок уроджених дефектів або деформацій, що виникли внаслідок травми.

Метою пластичної хірургії є відновлення найчастіше поверхневих тканин організму, нівелювання дефектів таким чином, щоб вони не привертали увагу навколишніх. Остаточним результатом є придбання пацієнтом зовнішнього вигляду, з яким можливо вести природний спосіб життя.

1. Історія пластичної хірургії у Стародавньому Єгипті

Пластична хірургія має свою історію, що бере початок у Древньому Єгипті, Древньому Китаї й Античній Греції. Саме там були виявлені перші записи, зроблені на костях (14 ст. до н.е.), у яких згадані факти проведення пластичних операцій на носі.

Багато хто вважають, що пластична хірургія — порівняно недавня галузь медицини. Але це далеко не так. Адже вона йде коріннями ще в Древній Єгипет, де стали приділяти увагу акуратності хірургічних швів ще за 3000 років до нашої ери. Особливими успіхами в Древньому Єгипті користувалася ринопластика, тобто операції на носі. Знали багато лікарських прийомів також лікарі Персії й Аравії.

В історії пластичної хірургії ще не було випадку, щоб метою проведеної операції було не виправлення зовнішності, а яка-небудь інша причина. Це справедливо й для загальної хірургії. Шрами завжди були одним з небажаних результатів хірургічного втручання. Згідно з папірусними документами Едвіна Сміта (бл.1600 р. до н.е.) давньоєгипетські хірурги також були стурбовані результатами проведених ними операцій. Папірусні документи є копією древніх записів, зробленими єгиптянами в третьому тисячоріччі до н.е. Єгипетський лікарі були дуже акуратні в накладенні швів після операцій на обличчі . Навіть при переломах і інших деформаціях носа "шви накладали, використовуючи пряжений жир і два тампони з льону", які вставляли в ніздрі. Римський учений Аулус Корнелій Цельзус (1 в. н.е.) також відзначав важливість "гарного " шва. Древньокитайский цілитель Бянь Цюе (5 в. до н.е.) залишив після себе документи, у яких описуються операції на вухах і очах пацієнтів. Більше того, знаменитий китайський лікар Хуа Те (ок. 150-208 рр. н.е.) вів дуже докладні записи по таких операціях. Традиційна заборона в Китаї на які-небудь хірургічні втручання в організм людини стримував розвиток пластичної хірургії аж до останніх десятиліть. Тільки в часи династій Тан і Сун (середина 10 століття ) стали з`являтися записи про проведення пластичних операцій по виправленню "заячої губи".

Крім того існували процедури по виправленню зовнішності й корекції фігури. Олександрійський лікар Паулос Айджинский у сьомому столітті проводив операції по видаленню зайвих утворень на грудях в чоловіків, вважаючи подібні прояви фізичними відхиленнями , виправити які може тільки пластична хірургія. Ця хвороба мала назву гінекомастія (жіночі груди). Такі операції по зменшенню занадто великих розмірів грудей в чоловіків проводяться й у наші дні[2, c. 26-27].

Сьогодні як новий засіб від зайвої ваги використовують ліпосакцію. Пліній- Молодший (23/24-79 рр. н.е.) описував застосування цього методу в сина консула Апронийского, а в 1190 році хірург розкрив черевну порожнину в графа Дедо геть Рошлиц-Гройтша V для видалення зайвої жирової тканини. У Середні Віки пластична хірургія розглядалася як єдиний засіб для виправлення всіляких патологій: фізичні й психологічний захворювання розглядалися в нерозривному зв`язку один з одним. І все-таки ушкодження носа й інших частин тіла були наслідком воєнних дій, нещасних випадків і різних хвороб Середньовіччя. Передбачалося , що людина може прожити без якоїсь частини тіла, хоча й буде почувати себе частково недієздатним. Тільки в епоху Відродження хірурги стали виділяти пластичну хірургію, або як її ще назвали — "хірургію краси", як окрему область медицини.

У Лондонському музеї зберігається єгипетська мумія хлопчика (2 тисячоріччя до н.е.). Ніс і вуха мумії зроблені зі спеціальних смол. Це свідчить про те, що штучні матеріали в хірургії застосовувалися ще в далекій давнині. Але ж сам термін "пластична хірургія" у багатьох людей асоціюється з поняттям "пластик". Слово "пластик" походить від грецького "пластикос", що означає "плавити", або "відливати у форму".

Отже, медицина в Стародавньому Єгипті перебувала на дуже високому рівні й у значній мірі вплинула на розвиток медицини в Древній Греції. Геродот у своїй "Історії" згадував, що єгипетські лікарі вважаються кращими у світі.

Єгиптяни, від яких, можливо, успадкували медицину греки, з ідеї чотирьох основних стихій, а саме: вогню, води, повітря й землі, які, на їхню думку, впливали на здоров'я людини. Їхнього знання анатомії багато в чому минулому схожі зі знаннями китайців, а фізіологія ґрунтувалася на існуванні серця, 44 судин і життєдайної сили подиху — подібно китайської концепції Ці.

У єгиптян була добре розвинена косметика: вони робили прекрасні масла й креми, щоб, незважаючи на палюче сонце, шкіра залишалася м'якої й гладкої. У медицині єгиптяни на кілька тисяч років випередили англійців, які навіть в епоху Єлизавети вважали основним органом людини печінка. Цікавою рисою єгипетської медицини була спеціалізація, але, очевидно, скоріше, через недостатність знань, ніж внаслідок глибокої ерудиції[6, c. 52-54].

2. Розвиток пластичної хірургії в Індії

Якщо ви вважаєте, що пластична хірургія — це сучасне явище, можливе тільки завдяки технологіям XX ст., ви здивуєтесь, довідавшись, що древні індуси були одними із самих митецьких пластичних хірургів у світі.

Класичну індійську з можна розділити на два періоди: вибухобезпечний період — до 800 р. до н.е. , коли були написані Веди, релігійні й філософські добутки, у яких докладно пояснюються прийоми лікування; і Брахманський період — 800 р. до н.е. — 1000 р. н.е. , коли медична практика й всі релігійні питання були у віданні могутніх брахманів.

Індійських ліків було дуже багато, але виготовлялися вони в основному з лікарських рослин. На Заході відомі два препарати, запозичені з Індії, до складу яких входять кардамон і кориця. В індійській фармакопеї докладно описувалися еліксири, афродизиаки, косметичні засоби й протиотрути. При постановці діагнозу використовувалися п'ять органів почуттів і враховувався характер подиху хворого, зміни його голосу. У діагностиці індійські лікарі також користувалися теорією пульсу, основний у китайців. Головними методами лікування були викликання блювоти, очищення кишечника, викликання чихания й парентеральное введення води або рослинного масла.

Найбільшими індійськими лікарями були Дша- Рака (ок. І в.) і Сушрута (ок. 500 р.), а їхньої книги, присвячені вибухобезпечній медицині, уважалися авторитетними медичними посібниками. В основі індійської медицини лежала концепція прани, подібної з китайською концепцією Ці, або енергії.

Одним з видатних досягнень класичної індійської медицини був надзвичайно високий рівень хірургії. Сотні років тому індійські хірурги успішно видаляли пухлини, розкривали нагноєння, витягали сторонні предмети, випускали рідина, що скопилася в животі, і накладали на рани шви, використовуючи як затиски голівки мурах. Високого рівня вони досягли в операціях по видаленню каменів сечового міхура, а в пластичній хірургії їм не було рівних у світі.

В історії Індії багато прикладів охорони здоров'я населення. 3000 років тому в древніх містах Мохенджо- Даро й Хараппе існували суспільні лазні й складні системи каналізації. А в часи правління Маурьев щедрий імператор Ашока Великий в ІІІ в. до н.е. побудував не тільки лікарні, але й ветеринарні лікарні по всій Індії, за тисячу років до того, як на Заході вперше були організовані лікарні[4, c. 125-126].

Спритні лікарі придумали оригінальну відбудовну операцію. Зі шкіри центральної частини чола, яка перебувала між бровами, вони вирізали шматок, який при розвороті на 180° відмінно приживався на місці , де раніше був ніс.

Ніздрі в настільки оригінальному носі формувалися за допомогою дерев`яних трубочок. За формою новий ніс був далекий від ідеалу, але все-таки краще, чим його повна відсутність. Оскільки війни між племенами в Індії були справою звичайним, армія безносих претендентів на пластичну операцію не зменшувалася.

Коли англійські колонізатори прибутки в Індію, вони були уражені рівнем розвитку хірургії носа в цій дикій, феодальній країні. І, незважаючи на расові забобони, змушені були визнати пріоритет індусів у ринопластиці.

В 1814 році англійським військовим лікарем була зроблена перша в Європі ринопластика. Вона також була реконструктивної й повністю копіювала індійську технологію. Операція тривала, смішно сказати, 15 хвилин.

Уже за стародавніх часів індійські лікарі вивчали мацеровані трупи людей і своїми знаннями з анатомії перевершували знання лікарів усіх інших країн. Вони перші почали розглядати знання анатомії як обов'язковий ступінь для кожного, хто присвятив себе медичній справі. Можливо, що стародавні індійські вчені, які добре знали акушерство, найбільше вивчали анатомію людського плода і тому вважали, що центром життя є пупок, з якого починаються всі судини й нерви. Безсмертна душа, яка перебуває в ньому, за їхніми уявленнями, надає тілу життя. В описах тіла розрізнялись місця, пошкодження яких небезпечне або безпечне для життя.

Перший трактат з нормальної анатомії людини на підставі даних розтинів людських трупів було написано лише в кінці X ст. н. е. Бхаскаре Бхате[3, c. 61-63].

Давньоіндійські хірурги при переломах відзначали крепітацію, вміли спиняти кровотечу лігатурами, робили ампутації, витини каменів, трепанації, усунення катаракти, лапаротомії для врятування плода в разі смерті матері, робили поворот на голівку та ніжку в разі поперечного положення плода. Широко практиковане за тих часів відрізування носа як кари і для позначення рабського стану змусило індійських лікарів розробити методи пластичних операцій, окремі з яких збереглися в хірургічному вжитку до наших часів. Інструментарій давньої індійської хірургії налічує близько 200 зразків. Не маючи уяви про антисептику та асептику, індійські лікарі вимагали ретельно додержувати чистоти під час операцій.

Давня індійська медицина порівняно з медициною інших країн знала найбільше лікарських засобів. Лише лікарських рослин було відомо близько тисячі назв; широко використовувалися органічні і хімічні речовини, передусім ртуть; виготовляли еліксир із золотом для продовження життя. Учені Індії, зокрема лікарі, підтримували стосунки і ділилися своїм досвідом з лікарями Китаю, Ірану. В Київську Русь з Індії завозили камфору, панти, мускус та інші лікарські речовини і прянощі.

Наводимо з Аюрведів Сушрути опис операції пластики носа. «Передусім хірург повинен намалювати на аркуші розмір частини носа, що її не вистачає. Цю зарисовку він має вирізати і прикласти до щоки поруч з носом. Потім належить вирізати клаптик шкіри щоки відповідно до прикладеної зарисовки, але з'єднання з шкірою щоки не перерізувати. Цей клаптик тепер належить перевернути і пришити до решток носа, відповідно до форми частини, якої не вистачає; попередньо цю рештку потрібно освіжити. В ніздрі слід також ввести дві гілки касторового дерева або лотоса чи порожнистої трави. За допомогою їх хірург може підняти прикладену шкіру так високо, як це потрібно. Прикладений кусок слід пришити до решток носа і потім присипати рановим порошком. Зверху накладається смуга бавовни, яку належить частіше обприскувати холодним сезамовим маслом… Коли виявиться, що перенесена шкіра добре прижилася, треба перерізати зв'язок її з щокою».

Сушрута, представник школи хірургів дханвантари, у своїй праці деталізує складне хірургічне встаткування, дає класифікацію наривів, опіків, переломів, ран, ампутацій, пластичної хірургії, анально-ректальної хірургії. У нього можна знайти докладне обговорення анатомії людини. Увага Сушрути направляється на кості, вузли, нерви, серце, кровоносні посудини, систему кровообігу й так далі. Справедливість і дивна точність його хірургічних методів підтверджується сучасними складними медичними приладами. З "Сушрута самхити" можна докладно довідатися також про науку масажу, використовуючи марми (життєво важливі точки); це знання перегукується з китайською акупунктурою.

Медицина Аюрведів для зміцнення здоров'я рекомендує займатися гімнастикою, вставати до схід сонця, широко використовувати водні процедури, танці, ігри, які підтримують добрий настрій, роблять людину сильною і спритною.

Древні мудреці й провидці вважали здоров'я невід'ємною частиною духовного життя. Уважається, що вони знайшли аюрведичеські знання в результаті інтуїтивних прозрінь, найглибших медитацій і за допомогою божественного одкровення. Мистецтво й наука зцілення, профілактика хвороб, знання про продовження життя й хірургії було дано їм понад. Потім це знання довгий час передавався через усну традицію, перегукуючись із іншими аспектами повсякденного життя й духовності. В "Чарака самхите" говориться: "Тому що життя була завжди, те живі істоти завжди мали знання про неї й про методи зцілення" ("Сутрастхана", 1:40)[1, c. 25-27]

3. Пластична хірургія в Стародавній Месопотамії

У Месопотамії хірургія теж перебувала на дуже високому рівні. У величезному кам'яному документі, що ставиться приблизно до 1700 р. до н.е., де записані Закони пануючи Хаммурапі, говорилося, що недбале виконання хірургічних операцій спричиняє суворе покарання. Але інших видів лікарської практики це не стосувалося, оскільки в Месопотамії вважалося, що у своїй хворобі винуватий сам пацієнт.

Перші письмові свідчення, що прийшли до нас із Вавилона й Древнього Єгипту, містять самі ранні згадування про медичну допомогу, мабуть, систематизуючи ще більш ранні досвіди, письмових свідчень про які не збереглося. Медицина шумерів, що ставиться до приблизно 3000 р. до н.е., мала релігійну основу. Народ Месопотамії вірив у божественне втручання буквально в усі. Причинами хвороб вони вважали вселення злих парфумів, чаклунство, злий намір, псування або порушення табу, за що людина каралася хворобою. Ассірійський текст приблизно від 650 р. до н.е. приводить опис симптомів епілепсії в демонологічному контексті: "Якщо в той момент, коли його опанував демон, розум його не спить, демона можна вигнати; якщо в той момент, коли їм опанував демон, розум його спить, демона вигнати не можна". Головні болі, з у шиї, кишкові захворювання й імпотенція вважалися знаками, що вказують на вселення демона. Їх лікували шляхом визначення, який саме демон вселився в людину, і вигнання його за допомогою змов і заклинань. Однак медицина включала й емпіричний елемент — деякі захворювання приписувалися впливу холоду, пили й посухи, гниття, недоїдання, венеричним інфекціям і іншим природним причинам. Вавілоняне склали великий лікарський довідник, що зберігся в записі на дощечках, у якому даний опис 120 неорганічних лікарських препаратів і близько 240 ліків на органічній основі. Крім різних жирів, масел, меду*, воску й молока, у них входила безліч активних компонентів, наприклад, гірчиця, олеандр і чемериця (рослина сімейства жовтців, сильнодіюча шлунково-кишкова отрута, більші дози якого смертельні, але в малих дозах робила потужна проносна дія). Колоквинт, сенна й касторове масло застосовували як проносне, а до складу матеріалів для обробки ран входили сушений винний осад, сіль, рослинне масло, пиво, яловець, іл або тваринний жир у суміші з лугом і травами. З винаходом способу перегонки жителі Месопотамії почали виготовляти есенцію з кедра й інші летучі масла. Варто також згадати живицю, асафетиду, блекоту, мирр, м'яту, мак, фігу й мандрагору. Собачі й інші фекалії використовувалися для вигнання демонів.

Месопотамські хірурги лікували поранення, переломи й нариви. У ролі докторів виступали жерці; після 2000 р. до н.е. їхня практика підкорялася строгим законам Кодексу Хаммурапі. Кодекс установлював винагороду за успіх і покарання за невдачу в лікуванні й містив закони, що ставляться саме до медичної практики, що говорить про високий ступінь організації в області медицини й хірургії. Плата за послуги встановлювалася по ковзній шкалі залежно від рангу пацієнта, а у випадку невдачі Кодекс передбачав суворі покарання.

Отже, у всіх країнах Давнього Сходу одержала розвиток пластична хірургія. Стимулом до цього служило нанесення каліцтв як покарання (відрізання носа, вух, губ, кінцівок)[1, c. 29-30].

Висновки

Перші операції з області пластичної хірургії проводилися ще в Древньому Єгипті й Індії, за шість сотень років до нашої ери. Уже тоді лікарі вміли відновлювати ушкоджені носи, вуха й губи. Для цього вирізали шкірний шматок на судинній ніжці зі шкіри щоки або чола. Індійський метод пластичної хірургії ввійшов в історію за назвою ринопластики.

Історія пластичної хірургії цікава не тільки для задоволення простої цікавості. Вона дає також можливість представити якусь перспективу прогресу й ідеалів людства. Ми знаємо, що багато якостей успадковуються, а не є просто продуктом впливу навколишнього середовища або часу , у якім ми живемо . Але важливо також розуміти, який вплив робить на нас історія. Або, як сказав Сантайяна на початку XІX століття : "Ті , хто не пам`ятає історію, приречено повторювати її". Черчилль підкреслив важливість історичної перспективи у своїй мові перед Британським Хірургічним Суспільством , сказавши: "Чим далі ви вдивляєтеся назад, тим далі можете бачити майбутнє".

В Стародавньому Єгипті, де місцеві лікарі практикували операції по корекції "заячої губи" і ампутованих носів. У далекій давнині подібними прийомами володіли лікарі Персії й Аравії. Операція ж, що виконав Джозеф Карпю, повністю копіювала ту, що виконували в Індії ще за 600 років до нашої ери. У ті часи в Індії були часті міжплемінні війни, а полоненим ворогам відрізали носи, щоб їх було легше помітити в юрбі. Тому відновлення носа було для жителів цієї східної країни дуже актуальною проблемою. Час зберіг навіть точне ім'я індійського лікаря, що описав цю операцію — Сушата Самгита.

Сьогодні ми знаємо, що хірургічні процедури, такі, як трепанація (свердління отвору в черепі ) проводили ще за 10000 років до нашої ери. Спеціалізовані хірургічні операції, такі, як видалення катаракти, люди проводили ще до нашої ери! Нам також відомо, що операції, подібні до сучасних операцій пластичної хірургії, виконували ще за 600 років до нашої ери, коли в Індії Сушата Самгита відновлював ушкоджені носи шкірою переміщеної із чола. Приблизно в це ж час подібні операції почали виконувати в древньому Єгипті . У більше пізніше час сліди розвитку пластичної хірургії відсутні до кінця XV століття. У цей час сицілієць Антоні Бранка використовував тканину з руки для відновлення ушкоджених вух і губ . Італієць по імені Гаспар Тальякоцці (1545-1599) вважається засновником сучасної пластичної хірургії. В 1597 році він опублікував трактат про роботу всього свого життя — він відновлював ушкоджені носи за допомогою фрагментів тканин з руки. Він писав: "Ми лікуємо й відновлюємо частини тіла, дані природою, але відняті долею . Ми робимо це не для приємності очей, а для того, щоб підтримати надії людину , що одержала травму, і допомогти його душі".

Список використаної літератури

1. Верхратський С. Історія медицини : [Навч. посіб. для мед. ін-тів] / С. А. Верхратський, П. Ю. Заблудовський. — 4-е вид., перероб. і доп. — К. : Вища шк., 1991. — 430 с.

2. Історія медицини: Метод. посібник для студ. 1 курсу / Чернівецький держ. медичний ін-т / Борис Якович Дробніс (уклад.), Сергій Дмитрович Кобилянський (уклад.). — Чернівці, 1996. — 62с.

3. Малая Л. История медицины: Очерки. — К. : Либідь, 2003. — 413с.

4. Сорокина Т. История медицины: учебник для студ. вузов, обучающихся по спец. 040100 "Лечебное дело",. — 5-е изд., перераб. и доп. — М. : Академия, 2006. — 460с.

5. Строкань А. Вступ до фаху (історія фармації): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київський національний ун-т технологій та дизайну. — К. : КНУТД, 2004. — 132с.

6. Шегедин М. Історія медицини та медсестринства: Підручник для студ. вищих мед. навч. закл. І-ІІ рівнів акредитації. — Т. : Укрмедкнига, 2003. — 328с.