1. Основне призначення створення страхових фондів.

2. Функції страхування.

3. Сутність інвестиційної функції страхування.

4. Захисна функція страхування і її прояви.

5. Компенсаційна функція страхування.

6. Суб'єкти страхових правовідносин і їх характеристики.

7. Об'єкти страхування і страховий інтерес, зв'язок між ними.

8. Зв'язок між страховою вартістю і страховою сумою.

9. Призначення страхового тарифу. Страховий платіж і його види.

10. Поняття збитку і збитку у страхуванні.

11. Франшиза: види і джерела походження.

12. Сутність понять "страховий ризик" і "страховий випадок".

13. Страховий фонд, способи і форми та історичні етапи розвитку, форм його організації.

14. Стан і розвиток способів здійснення страхування в Україні.

15. Комерційне страхування та особливості його здійснення.

16. Зміст і призначення основних принципів страхування.

17. Відображення принципів страхування в українському законодавстві.

18. Роль страхування в розвитку сучасних суспільних соціально-економічних відносин

19. Поняття класифікації у страхуванні: значення та критерії.

20. Форми страхових зобов'язань та їх порівняльний аналіз.

21. Принцип добровільності й особливості його реалізації у страхуванні. Види добровільного страхування.

22. Види обов'язкового страхування та основні вимоги до їх здійснення.

23. Об'єктна класифікація видів страхування, галузі та види страхування.

24. Класифікація страхування за родом небезпеки.2

26. Системи страхової відповідальності й особливості їх застосування.

27. Поняття, види, характеристика ризиків.

28. Класифікація ризиків за основними напрямками страхування.

29. Ризикові обставини і їх зв'язок зі страховим ризиком та страховим випадком.

30. Актуарні розрахунки: завдання і основні функції.

31. Класифікація видів актуарних розрахунків.

32. Зміст понять "нетто-ставка" і "брутто-ставка".

33. Основні показники страхової статистики і їх застосування.

34. Рівняння збитковості страхової суми, частоти і ваги збитку.

35. Структура страхової премії для ризикових видів страхування.

36. Структура страхової премії для страхування життя.

37. Види страхових премій і внесків.

38. Визначення, призначення й основні завдання менеджменту ризиків.

39. Процедура ідентифікації ризиків і способи її здійснення,

40. Способи якісної і кількісної оцінки ризиків.

41. Способи керування ризиками: визначення й оцінка придатності.

42. Поняття та основні категорії страхового ринку.

43. Страхова послуга як специфічний ринковий продукт. Особливості реалізації страхової послуги та застосування маркетингу у страхуванні.

44. Договір страхування як форма страхового зобов'язання та умова реалізації страхової послуги.

45. Поняття комплексного страхового ринку і його компонент.

46. Склад структури й інфраструктури страхового ринку.

47. Прямі страхові посередники в Україні: права й обов'язки.

48. Страховий ринок України.

49. Тенденції розвитку страхових ринків інших країн світу.

50. Організаційно-правові форми здійснення страхової діяльності.

51. Порядок створення, функціонування та ліквідації страхової організації.

52. Структура, ресурси та принципи управління страховою організацією.

53. Об'єднання страховиків та їх функціонування в Україні.

54. Необхідність і призначення державного регулювання страхової діяльності.

55. Структура страхового законодавства в Україні та його роль в регулюванні страхової діяльності.

56. Орган нагляду за страховою діяльністю та його функції. Процедура ліцензування страхової діяльності.

57. Вплив норм міжнародного права на формування законодавчої та нормативної бази регулювання страхової діяльності в Україні.

58. Класифікація й основні види особистого страхування.

59. Страхові ризики і страхові випадки для особистого страхування.

60. Обов'язкові види особистого страхування в Україні.

61. Страхування здоров'я та особливості його здійснення в Україні.

62. Класифікація видів майнового страхування.

63. Вогневе страхування і його особливості.

64. Страхування від технічних ризиків і ризиків протиправних дій.

65. Страхування транспортних засобів та вантажів.

66. Страхування майна сільськогосподарських підприємств.

67. Страхування фінансово-кредитних ризиків.

68. Визначення об'єктів страхування для страхування відповідальності

69. Особливості страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

70. Страхування відповідальності роботодавців та товаровиробників.

71. Страхування професійної відповідальності та інші види страхуання відповідальності.

72. Призначення співстрахування і перестрахування.

73. Вимоги до договорів перестрахування.

74. Відмінності факультативного й облігаторного видів перестрахування.

75. Договір пропорційного перестрахування і його особливості.

76. Сутність непропорційного перестрахування.

77. Особливості регулювання перестрахувальної діяльності в Україні.

78. Особливості грошового обігу у страховій компанії.

79. Види доходів страхової організації.

80. Види витрат страхової компанії.

81. Джерела прибутку для комерційної страхової компанії.

82. Особливості оподатковування страхової діяльності.

83. Особливості оподатковування діяльності страховика при страхуванні життя.

84. Основні фінансові показники страхової компанії.

85. Поняття і зміст фінансової надійності страховика та засоби її забезпечення.

86. Види, склад і призначення страхових резервів.

87. Методика визначення резервів при ризиковому страхуванні.

88. Методика визначення резервів при страхуванні життя.

89. Принципи і напрямки розміщення страхових резервів.

90. Параметри платоспроможності страховика і їх визначення.

Список використаної літератури.

1. Основне призначення створення страхових фондів

Страховий фонд розглядається як фонд відшкодування відповідних втрат і руйнувань в засобах виробництва. Певне коло вчених та дослідників, наприклад В. Шахов, свідчать, що за даною теорією джерелом створення страхового фонду є додана вартість. Проте, щоб уникнути суб’єктивного підходу до тлумачення джерела формування страхового фонду розглянемо безпосередньо висловлення К. Маркса. За Марксом сукупний суспільний продукт розподіляється, по-перше, на відшкодування використаних засобів виробництва, по-друге, на додану вартість для розширеного відтворення, по-третє, на резервний або страховий фонд для страхування від нещасних випадків, стихійних лих і таке інше. Зазначений розподіл є економічною необхідністю, не піддається розрахункам на основі справедливості (Маркс К., Енгельс Ф. Соч. 2-е изд., т.19, с.17).

Отже, призначення страхового фонду не для споживання, не для накопичення, а для відшкодування збитків в результаті настання страхового випадку. У відповідності до такого підходу Національний дохід, головним чином, є джерелом розширеного відтворення, а механізм страхування дозволяє утримувати певний рівень виробничого розвитку. Тобто, можна підкреслити: страхування впливає на сталість економіки, на її стабілізацію. Однак, за даною теорією, стихійні лиха та несприятливі випадки рівносильні зносу, фізичному та моральному, оскільки вимивають національні надбання.

2. Функції страхування

Захисна функція страхування здійснюється через його нагромаджувальне призначення (нагромаджування капіталу), що проявляється у створенні страховиком страхового фонду, котрий є резервом для наступних виплат за прийнятими страховиком зобов’язаннями перед його клієнтами.

Нагромаджувальна функція страхування. Нагромаджувальне призначення може бути реалізовано у вигляді:

• накопичувальної функції, що безпосередньо стосується конкретної особи, про страхування якої укладено певне страхове зобов’язання, і яке реалізується у вигляді створення персоніфікованого страхового фонду, що належить до складу загального страхового фонду, необхідного для виконання страхових зобов’язань перед цією особою (наприклад, при довгостроковому нагромаджувальному страхуванні життя);

• накопичувальної функції, що не є безпосередньою відносно кожного страхувальника, і діє через єдиний страховий фонд, який в цілому створюється незалежно від змісту страхових зобов’язань страховика перед конкретними страхувальниками, що беруть участь у створенні цього загального страхового фонду своїми страховими внесками (платежами).

Інвестиційно-зберігальна функція страхування. За допомогою страхування залучаються та економічно використовуються грошові кошти страхувальника, які до цього часу вимушено капіталізувалися ним у вигляді резервного фонду самострахування. Таким чином, при здійсненні страхування утворюються додаткові сприятливі умови для формування і поповнення ринку вільного капіталу, вкрай необхідного для ринкової економіки.

3. Сутність інвестиційної функції страхування

За допомогою страхування залучаються та економічно використовуються грошові кошти страхувальника, які до цього часу вимушено капіталізувалися ним у вигляді резервного фонду самострахування. Таким чином, при здійсненні страхування утворюються додаткові сприятливі умови для формування і поповнення ринку вільного капіталу, вкрай необхідного для ринкової економіки.

Опріч того, створюються умови для інвестування звільнених коштів страхувальника в економіку безпосередньо страховиком (пряма інвестиція) або через фондовий ринок (цінні папери), чи за допомогою фінансових посередників (банківський депозит та ін.) з метою отримання страховиком додаткового прибутку.

Страхування забезпечує функцію інвестування в економіку самим страховиком накопичених ним страхових фондів, які створені з коштів страхувальника, що заплачені страховику як оплата страхової послуги, що придбана у страховика.

Під час реалізації інвестиційної функції, страхування також забезпечує зберігальну функцію, компенсуючи можливі збитки, що можуть бути заподіяні страховому фонду в результаті дії інфляції та інших проявів нестабільності фінансової системи країни. Зберігальна функція автоматично виконується під час реалізації інвестиційної функції, тому що ці функції невід’ємні одна від іншої і взаємно доповняють одна одну.

4. Захисна функція страхування і її прояви

Страхування призначене виконувати такі захисні функції щодо осіб, які є споживачами страхових послуг (страхувальника, застрахованої особи або потерпілої особи):

1. Забезпечення фінансового захисту страхувальника (застрахованої особи або потерпілої особи) від можливої шкоди, майнових збитків і втрат, які фактично виникли внаслідок настання страхових випадків, котрі сталися через деякі випадкові події, що називаються страховими ризиками.

2. Скорочення можливих збитків і втрат страхувальника (застрахованої чи потерпілої особи) шляхом гарантованого виконання умов щодо терміну та обсягу виплати страхової компенсації від страховика. Так, чим менше часу страхувальник (застрахована чи потерпіла особа) перебуває в стані некомпенсованої шкоди, тим істотніше скорочуються майбутні втрати, що неминуче спричиняються заподіяною йому шкодою. А це, насамперед, знижує загальний рівень можливих збитків (шкод, втрат) і стабілізує соціально-економічні відносини у суспільстві.

3. Представлення та захист інтересів страхувальника при можливих суперечках щодо майнових інтересів, які є об’єктами страхування, у суді, перед державою, іншими особами в межах укладеного між цим страхувальником та страховиком договору страхування (виконання функції страхового адвоката із захисту прав, які визначаються обсягом застрахованих майнових інтересів страхувальника).

При здійсненні захисної функції, зазвичай, окрім страхування (передавання відповідальності за наслідки реалізації ризику на іншу особу – страховика) можливе управління ризиками для зменшення ймовірності реалізації ризику і обсягу завданої внаслідок цього шкоди такими заходами, як превенція (попереджування) або репресія (заглушення) ризиків. Однак до обсягу страхових зобов’язань, що приймаються на себе страховиком, ці заходи не включаються, як правило.

5. Компенсаційна функція страхування

На відшкодування збитків та особисте забезпечення громадян (компенсаційна) функція страхування дає право лише тим фізичним та юридичним особам, котрі є учасниками формування страхового фонду. Виплата компенсації здійснюється в рамках укладених договорів страхування. Як правило, страхувальникам, які зазнали серйозних збитків від страхового випадку, виплачується відшкодування в сумах, значно більших за внесені страхові платежі. Порядок відшкодування втрат визначається страховою компанією, виходячи з умов договору страхування і регулюється державою, чинним законодавством. Через цю функцію реалізується об'єктивний характер необхідності страхового захисту.

6. Суб'єкти страхових правовідносин і їх характеристики

Носіями загальноцивільних прав та обов’язків у страхуванні є суб’єкти страхових правовідносин, які є учасниками договірних відносин, що спрямовані на виконання попередньо обумовлених страхових зобов’язань. Суб’єктами страхування є страховик, страхувальник, застрахований та отримувач.

Страховиком в Україні називається юридична особа (суб’єкт підприємництва), створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю, та яка має ліцензію на здійснення страхової діяльності. Кількість засновників страховика повинна бути не менше трьох. Закон допускає утворення державних страхових організацій. Здійснення страхової діяльності в Україні іноземними страховиками (нерезидентами) заборонено, але обмежень на участь нерезидентів у статутному фонді страховика – резидента України законом не передбачено.

Страхувальник – це особа, яка в силу умов, визначених чинним законодавством чи договором страхування, зобов’язується сплатити страховику премію (плату за страхування), а в разі, якщо передбачена подія відбулася (настання страхового випадку), має право вимагати від страховика страхову виплату собі, або застрахованій особі, якщо про страхування цієї особи страховиком був укладений договір особистого страхування, або іншій особі-отримувачу, котрому страхувальник, відповідно до вимог законодавства чи умов договору страхування, доручає отримати страхову виплату.

Застрахована особа – це фізична особа, про страхування якої страхувальником укладений із страховиком договір страхування цієї особи. Тобто це є особисте страхування людини, у житті якої може статися страховий випадок, безпосередньо пов’язаний з її особистістю або обставинами її життя. Це може бути неповнолітня особа – дитина (при страхуванні її батьками), недієздатний інвалід (при страхуванні його опікуном), або робітник (при страхуванні робітника праценадавачем), чи будь-який громадянин, застрахований іншою дієздатною фізичною особою або юридичною особою (наприклад, підприємством – роботодавцем).

Отримувачем може виступати або юридична особа, або дієздатна фізична особа. Якщо отримувач конкретно зазначений у договорі, страхувальник може заміняти цю особу до моменту настання страхового випадку.

7. Об'єкти страхування і страховий інтерес, зв'язок між ними

Об’єкт страхування є необхідним елементом страхових правовідносин, як і будь-яких цивільних правовідносин, оскільки об’єкт є предметом договірних відносин. Розглянемо питання визначення об’єкта страхування у вигляді страхового інтересу, що постійно актуалізується дослідниками страхових правовідносин вже протягом багатьох років.

Страховий інтерес – це законний майновий інтерес, що є в наявності у страхувальника щодо певного об’єкта страхування і є безпосередньою основою для визначення предмета договору страхування. Поняття страхового інтересу нерозривно пов’язано з об’єктом страхування і предметом договору страхування.

Наявність страхового інтересу є необхідною умовою для формування страхового зобов’язання. У страховому зобов’язанні страховий інтерес – головний елемент, що визначає саму можливість існування страхування, і тому має універсальне значення. Страховий інтерес визначає всі найважливіші елементи страхового зобов’язання: його суб’єктивний склад, об’єкт, права й обов’язки суб’єктів, його виконання, відповідальність за невиконання або за неналежне виконання.

Страховий інтерес завжди пов’язаний з суб’єктивним правом або правовідносинами. Наприклад, правом власності або зобов’язанням здійснити відшкодування завданої шкоди, правом на життя, здоров’я, працездатність і т.ін., що визначають предмет майнового інтересу особи (страхувальника та/або застрахованої особи).

8. Зв'язок між страховою вартістю і страховою сумою

Страхова вартість визначається при укладанні договору страхування згідно чинного законодавства за цінами і тарифами, які діють на момент укладання договору. При цьому страховик має право самостійно оцінити вартість майна, і навіть провести власну вартісну експертизу. Страховик може оскаржити розмір страхової вартості майна, що прийняте на страхування, лише тоді, коли страхувальник своїми навмисними діями ввів страховика в оману.

На практиці страхова вартість найчастіше розраховується, як вартість придбання майна за відрахуванням фактичного зносу. Це пояснюється тим, що страхування лише компенсує шкоду і не є джерелом отримання прибутку для страхувальника. Якби договір страхування був укладений на страхову суму в розмірі вартості придбання майна, то після закінчення часу, протягом якого частина вартості майна була б амортизована, могла б виникнути можливість незаконного збагачення страхувальника.

Розмір страхової суми є однією з істотних умов договору страхування. Страхова сума – це виражена в грошовому вигляді сума максимального розміру зобов’язання страховика щодо страхової виплати страхувальнику або третій особі, яка має право на її отримання. Страхова сума в договорі страхування може бути встановлена окремо по кожному об’єкту і ризику, прийнятому на страхування, або по кожному страховому випадку для визначення максимальних зобов’язань страховика.

9. Призначення страхового тарифу. Страховий платіж і його види

Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Поняття страховий тариф в страховій термінології відповідає термінам: тариф-брутто, тарифна ставка, брутто-ставка і означає ставку платежу за страхування з одиниці страхової суми, відображає ціну страхового ризику та інших витрат страховика з організації страхового захисту за укладеним договором страхування. Отже, страховий тариф є найважливішим елементом у погодженні інтересів сторін страхових відносин. На страховий тариф покладено вирішення суперечливого завдання: з одного боку, його мінімізація для можливості здійснення страхування широкому колу страхувальників, з іншого – його максимізація для можливості забезпечення значних обсягів страхової відповідальності. Отож, однією із умов встановлення раціонального страхового тарифу є підтримання еквівалентності інтересів страхових партнерів, що відповідає замкнутому розподілу збитку одного застрахованого на всіх учасників страхового портфелю.

Окрім того, страховий тариф визначає фінансову стійкість ведення страхової справи. Від страхових тарифів залежить ефективність страхових відносин між страховиком і страхувальником, а також весь економічний добробут страхової компанії. Адже саме він формує страховий фонд для здійснення страхових виплат, який має обмежені джерела свого створення. Саме він забезпечує відшкодування витрат на фінансування превентивних заходів, на ведення страхової справи та отримання прибутку страховиком.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Страхова премія являє собою плату за страхування, яку страхувальник зобов’язаний сплатити страховику, згідно з договором страхування або за законом. Залежно від виду об’єкта страхування існує низка особливостей визначення обсягу й умов внесення страхової премії.

10. Поняття збитку і збитку у страхуванні

У страхуванні необхідно розрізняти поняття “шкода” і “збиток”. Під шкодою у цивільному праві розуміють виражений у грошовій формі збиток майну певної особи внаслідок заподіяння шкоди цій особі або невиконання укладеного з цією особою договору. Збиток – це виражена у грошовій формі втрата, що заподіяна одній особі протиправними діями іншої. Під збитком розуміється або реальна втрата (витрати, що особа, чиї права порушені, повинна зробити чи зробила для відновлення своїх прав, або втрата, ушкодження його майна), або втрачена вигода – неотримані доходи, котрі ця особа одержала б у звичайних умовах цивільного обороту, якщо б не порушувались її права.

11. Франшиза: види і джерела походження

Франшиза є частиною можливої шкоди, що може бути заподіяна майновим інтересам страхувальника, яка залишається на відповідальності самого страхувальника і не підлягає відшкодуванню страховиком. Через те, що розмір франшизи означає частину збитку, який не відшкодовується страховиком, її конкретне значення визначається в договорі страхування на підставі згоди сторін. Франшиза звичайно встановлюється в абсолютній величині або у відсотках від страхової суми, але в деяких випадках може встановлюватися в частках від страхової вартості об’єкта страхування або від розміру реально отриманого збитку. Спосіб завдання франшизи повинен бути зафіксований у договорі страхування.

Франшиза буває двох видів – умовна і безумовна. Безумовна, або ексцедентна (та, що віднімається) франшиза означає, що страховий збиток за будь-яких умов завжди відшкодовується за відрахуванням встановленого відсотка франшизи.

Франшиза може встановлюватися окремо для частин об’єкту страхування, для кожного виду застрахованої шкоди, для кожного страхового випадку чи сукупно. Франшиза для одного об’єкта страхування визначається за кожним страховим випадком окремо без урахування попереднього значення завданої шкоди, тобто не акумулюється від одного страхового випадку до іншого і не може бути застрахована іншим страховиком (за виключенням деяких випадків страхування дуже дорогих об’єктів — наприклад, засобів повітряного транспорту).

12. Сутність понять "страховий ризик" і "страховий випадок"

Страховий ризик — це ймовірна подія або сукупність подій, на випадок яких здійснюється страхування. У міжнародній практиці ризиком вважають також конкретний об'єкт страхування або вид відповідальності. Нерідко страховий ризик тлумачать як розподіл між страховиком і страхувальником несприятливих економічних наслідків у разі настання страхового випадку.

З огляду на такі розбіжності у тлумаченні терміна «ризик» нерідко виникають непорозуміння між страховиками і страхувальниками. Тому під час укладання страхових угод та оформлення іншої страхової документації потрібно особливу увагу приділяти змісту, який вкладається у слово «ризик».

Страховий випадок — подія, передбачувана договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

13. Страховий фонд, способи і форми та історичні етапи розвитку, форм його організації

За сучасними науково-теоретичними уявленнями страховий фонд – це частина вилученого національного доходу і валового внутрішнього продукту. В загальному обсязі страховий фонд вказує на розмір втрат, які мають місце в суспільстві в результаті збитків.

Існує декілька теорій страхового фонду. Вчений В. Шахов свідчить, що найбільш поширеними є Марксова та амортизаційна.

Зрозуміло, що фундаторами Марксової теорії страхового фонду є вчені політекономії К. Маркс (1818-1883) та Ф. Енгельс (1820-1895), прихильники – марксисти, відомий вчений, доктор юридичних наук, професор В. Райхер та інш. За Марксовою теорією страховий фонд розглядається в розрізі суспільно-економічних відносин. Концепція страхового фонду К. Маркса ґрунтується на тому, що у страховому фонді на перший план виступає його виробничий характер. Страховий фонд розглядається як фонд відшкодування відповідних втрат і руйнувань в засобах виробництва. Певне коло вчених та дослідників, наприклад В. Шахов, свідчать, що за даною теорією джерелом створення страхового фонду є додана вартість.

У відповідності до їх вчення джерелом створення страхового фонду є не збільшення вартості, а оновлення вартості капіталу, як і у випадку з амортизаційним фондом. Тільки масштабом оновлення частки вартості капіталу в амортизаційному фонді є перенесення зносу на готову продукцію, а у страховому фонді – міра ризику, якому піддається майно.

Централізований (резервний) страховий фонд – формується централізованим методом на рівні держави, територіально-адміністративної одиниці, його призначення – відшкодування збитків та усунення наслідків стихійного лиха, великих аварій, інших страхових подій шляхом перерозподілу загальнодержавних ресурсів, формується як в натуральній так і в грошовій формі;

Фонд самострахування – формується децентралізованим методом на рівні господарюючого суб’єкта, його мета – долання тимчасових труднощів та відшкодування втрат в процесі виробництва при настанні страхового випадку шляхом цільового використання власних ресурсів, переважно формується у вигляді натуральних запасів суб'єкта, але може мати й грошову форму.

Страховий фонд страховика – формується децентралізованим методом за рахунок внесків страхувальників, його мета – організація страхового захисту у відповідності до встановлених правил та умов страхування шляхом виплати страхових сум страхувальникам при настанні страхового випадку, а також реалізація економічних інтересів страховика в отриманні прибутку. В сучасних умовах зазначений страховий фонд формується тільки у грошовій формі та знімає суперечливість відносини між страхувальником та страховиком, хоча й залишає відмінності у пріоритетах. Так, для страхувальника страховий фонд – це, насамперед, гарант виконання зобов’язань страховика з організації страхового захисту, а потім вже існує зацікавленість у його кількісному зростанні. Для страховика, навпаки, пріоритетним є те, що страховий фонд, насамперед, капітал, який може прирости, тобто принести прибуток, а на другому плані – засіб виконання зобов’язань перед страхувальниками з приводу страхових виплат.

14. Стан і розвиток способів здійснення страхування в Україні

Розглянемо основні методи здійснення страхування, що притаманні історії розвитку нашого суспільства, починаючи з найдавніших форм до нашого часу. Вочевидь, усі ці способи потрібно розглядати щодо певного об’єкту, котрий потребує захисту у вигляді надання страхової гарантії, тобто об’єкту страхування, визначення якого буде наведено далі.

Самострахування – найдавніший спосіб страхового захисту. При цьому страховий фонд формується з власних коштів суб’єкта (страхувальника), який самостійно хоче захистити свої майнові інтереси. Система індивідуального накопичення страхового фонду передбачає, що страхувальник (він же одночасно є і страховиком, тому що, створюючи фонд самострахування, фактично страхує сам себе) здійснює внесок до особливого фонду з власного доходу (прибутку).

Взаємне страхування відоме з часів стародавніх цивілізацій Ассирії, Месопотамії та Давнього Єгипту. Взаємне страхування ґрунтується на принципі колективного нагромадження взаємного страхового фонду особами, що об’єднані спільною економічною зацікавленістю до одного об’єкту страхування, або особами, які мають однакові майнові інтереси стосовно різних, але еквівалентних (подібних, маючих спільні риси) об’єктів страхування.

Комерційне страхування, яке в основному вивчається у цьому підручнику, зародилося в системі взаємного страхування у добу становлення капіталістичних відносин шляхом вдосконалення та розвитку системи взаємного страхування.

15. Комерційне страхування та особливості його здійснення

Комерційне страхування, яке в основному вивчається у цьому підручнику, зародилося в системі взаємного страхування у добу становлення капіталістичних відносин шляхом вдосконалення та розвитку системи взаємного страхування. Соціально-економічні відносини епохи початку капіталізму характеризувалися появою великої кількісті суб’єктів з індивідуальними майновими інтересами та специфічними об’єктами страхування, і потреби у захисті яких система взаємного страхування через вказані причини задовольнити вже не могла .

Економічно обумовлена потреба цих суб’єктів у страховому захисті призвела до появи товарно-грошових відносин особливого вигляду, коли страхова послуга набула характеру та основних рис товару, максимально індивідуалізованого до потреб конкретного клієнта (за специфікою цього об’єкту, ризиків та небезпек, які йому загрожують та ін.).

Це призвело до виникнення суб’єкта підприємництва, який юридично пов’язаний з його окремими клієнтами тільки індивідуальними страховими зобов’язаннями ІСЗі згідно з угодами страхування, які він уклав. Він ставить основною метою своєї діяльності отримання прибутку шляхом укладання та виконання цих договорів, що оплачуються клієнтами. При цьому страховий фонд створюється страховиком із страхових премій Pі його клієнтів – страхувальників і до певного часу не є власністю страховика, проте повністю перебуває в його розпорядженні з моменту формування. Дохід від результатів управління коштами цього фонду також безпосередньо належить страховику.

16. Зміст і призначення основних принципів страхування

Базисні принципи здійснення страхування:

1) принцип страхового (майнового) інтересу;

Згідно з принципом страхового інтересу, страхувальник повинен мати законний майновий (фінансовий) інтерес до конкретного об’єкта, що підлягає страхуванню, на підставі якого він може одержати користь у вигляді матеріальної захищеності від втрати життя, здоров’я, працездатності або зберігання обсягу своїх матеріальних коштів, чи звільнення його від виниклого боргу або від матеріальної відповідальності за шкоду іншим особам у вигляді наслідків його діяльності (бездіяльності).

2) принцип граничної сумлінності (найвищої довіри);

Принцип граничної сумлінності потребує виконання двох умов. Перша – при укладанні договору страхувальник зобов’язується повідомити про всі обставини, що цікавлять страховика у зв’язку з прийняттям на страхування конкретного об’єкта страхування. Друга – страхувальник зобов’язаний дотримуватися певного стану речей, робити або не робити будь-які дії протягом усього періоду дії договору страхування.

3) принцип відшкодування;

Згідно з принципом відшкодування, страхувальник не повинен отримувати прибуток внаслідок страхування своїх ризиків. Страхове відшкодування повинно лише відновити його майнове положення до того рівня, що був безпосередньо перед настанням страхового випадку. Страхове відшкодування повинно компенсувати лише реально заподіяну страхувальнику матеріальну шкоду, причому на тих умовах, за якими було укладено договір страхування (ст. 9 ЗУ “Про страхування”).

4) принцип безпосередньої причини;

Збитки і втрати страхувальника можуть бути обумовлені багатьма причинами – прямими і непрямими. Щоб страхове відшкодування за договором страхування підлягало сплаті, повинна бути безпосередня причина (іншими словами, першопричина збитку), що прямо призводить до виникнення збитку. Вона повинна бути зафіксована в договорі як страховий ризик, на випадок якого здійснюється страхування.

5) принцип суброгації;

Принцип суброгації (зустрічного, регресного позову страховика) означає, що страховик, виплачуючи страхове відшкодування по договору майнового страхування страхувальнику (вигодонабувачу), після фактичної виплати суми відшкодування отримує у страхувальника (вигодонабувача) право на позов до третьої особи, з вини якої відбулося заподіяння шкоди об’єкту страхування, для компенсації матеріальних витрат страховика в обсязі виплаченого ним страхового відшкодування за рахунок винної сторони.

6) принцип абандону;

Абандон (Abandonment) – це умова, визначена у договорі страхування за згодою страховика і страхувальника, яка передбачає одержання від страховика повної страхової суми в обмін на відмову страхувальника від своїх прав на застраховане майно (як правило, транспортний засіб або вантаж) на користь страховика, після чого останній стає власником об'єкта страхування і розпоряджається їм на власний розсуд (наприклад, утилізує).

7) принцип подвійного страхування (сприяння страховиків, або контрибуції).

Принцип подвійного страхування (сприяння, контрибуції) застосовується тоді, якщо страхувальник застрахував той самий об’єкт за договорами майнового страхування у декількох страховиків одночасно, причому загальна страхова сума за всіма договорами страхування перевищує реальну вартість майна, і всі страховики застрахували однакові ризики цього об’єкта.

17. Відображення принципів страхування в українському законодавстві

Принцип подвійного страхування наведено у статтях 9 і 21 Закону України “Про страхування”.

Принцип сприяння не суперечить очевидному положенню, згідно з яким страхувальнику завжди дозволяється дострахування об’єкту страхування по тих самих страхових ризиках до величини реальної дійсної вартості об’єкта у будь-яких страховиків, про що буде наведено пізніше.

Слід зазначити, що спочатку страховик повинен виплатити страхове відшкодування, тобто фактично визнати свою відповідальність за договором майнового страхування, і лише після цього він може одержати право знайти винуватця збитку, законним чином довести його провину і зажадати від нього компенсувати виплачену суму страхового відшкодування (ст. 25 і ст. 27 Закону України “Про страхування”).

Згідно з принципом відшкодування, страхувальник не повинен отримувати прибуток внаслідок страхування своїх ризиків. Страхове відшкодування повинно лише відновити його майнове положення до того рівня, що був безпосередньо перед настанням страхового випадку. Страхове відшкодування повинно компенсувати лише реально заподіяну страхувальнику матеріальну шкоду, причому на тих умовах, за якими було укладено договір страхування (ст. 9 ЗУ “Про страхування”).

18. Роль страхування в розвитку сучасних суспільних соціально-економічних відносин

Страхування надає впевненості в розвитку бізнесу. В умовах формування приватної власності не можна централізовано в наказовому порядку керувати розміщенням фінансових ресурсів. Таке керування — справа окремого власника, причому діє він згідно зі своїми інтересами, що постійно коригуються ситуацією на ринках товарів, цінних паперів, кредитів. Жодний власник не інвестує свого капіталу в розвиток виробництва тих чи інших товарів або у сферу послуг, не врахувавши можливого ризику втрати авансованих ресурсів.

Завдяки переданню за окрему порівняно невелику плату відповідальності за наслідки ризикових подій страховим товариствам інвестор упевнений, що в разі стихійного лиха або іншого страхового випадку завдані збитки будуть відшкодовані.

Страхування дуже важливе як для тих підприємств, що вже функціонують, так і для новостворених, які ще не набули достатнього виробничого потенціалу і не нагромадили власних резервних фондів. Страхування не лише забезпечує відшкодування фактичних збитків, зумовлених певною подією. Наявність відповідної страхової угоди дає змогу впевненіше користуватися кредитом, щоб спорудити чи придбати необхідні засоби виробництва.

Страхування забезпечує раціональне формування й використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм.

Світовий досвід довів доцільність нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховим методом. Сформовані цим методом ресурси застосовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямовуваних на фінансування освіти, охорони здоров'я, пенсійне забезпечення та деякі інші соціальні заходи.

19. Поняття класифікації у страхуванні: значення та критерії

Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Без такої впорядкованості неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Щоб досягти необхідної впорядкованості, застосовують класифікацію. І потреба в ній тим нагальніша, чим складніший об'єкт, який має бути класифіковано.

Поняття "класифікація" походить від латинського classis — розряд, клас. Латинський корінь визначає "квінтесенцію" цього поняття, його найістотніше, найсуттєвіше значення: поділ предметів певної сукупності за спільними ознаками з утворенням системи класів цієї сукупності. Отже, під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняттями (класами).

Будуючи таку систему підпорядкованих понять, використовують певні спільні ознаки, притаманні цим поняттям. Вони називаються ознаками класифікації і відіграють вирішальну роль в отриманні результату класифікації. Розрізняють натуральну класифікацію, коли за ознаку класифікації беруть істотні ознаки понять, що класифікуються (скажімо, класифікація за об'єктами страхування), і штучну класифікацію, коли для неї використовуються несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку).

20. Форми страхових зобов'язань та їх порівняльний аналіз

Страхові правовідносини можуть бути договірними, що виникають після волевиявлення сторін про укладання договору страхування, або позадоговірними, тобто обов’язковими для сторін. І ті, й інші правовідносини повинні фіксуватися в письмовій формі. В залежності від підстав виникнення зобов’язань, страхування традиційно поділяється на дві форми: добровільну й обов’язкову. Обидві форми страхування можуть здійснюватися будь-яким страховиком України, що має ліцензію на відповідний вид страхування. Жодний із страховиків, які мають ліцензію на той або інший вид страхування, не може одержати перевагу перед іншими страховиками з боку держави. Монополізація страхової діяльності в Україні заборонена (ст. 41, 42 ЗУ “Про страхування”).

Відповідно до ст. 6 ЗУ “Про страхування”, “Добровільне страхування – це страхування, що здійснюється на підставі договору між страхувальником і страховиком”. Договором відповідно до загальноцивільного законодавства визнається угода двох або декількох сторін щодо про встановлення, зміни або припинення цивільних прав і обов’язків.

21. Принцип добровільності й особливості його реалізації у страхуванні. Види добровільного страхування

Добровільне страхування — це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом.

Видами добровільного страхування можуть бути:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

4) страхування здоров'я на випадок хвороби;

5) страхування залізничного транспорту;

6) страхування наземного транспорту (крім залізничного);

7) страхування повітряного транспорту;

8) страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);

9) страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

10) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

11) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9);

12) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

13) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

14) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

15) страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена пунктами 12-14);

16) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

17) страхування інвестицій;

18) страхування фінансових ризиків;

19) страхування судових витрат;

20) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;

21) страхування медичних витрат.

22. Види обов'язкового страхування та основні вимоги до їх здійснення

В Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування:

· медичне страхування;

· державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

· державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

· державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

· державне обов'язкове особисте страхування працівників митних органів;

· державне обов'язкове особисте страхування працівників прокуратури;

· державне страхування життя і здоров'я народних депутатів;

· державне особисте страхування службових осіб державної контрольно-ревізійної служби в Україні;

· державне особисте страхування службових осіб державних податкових інспекцій;

· державне обов'язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;

· особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

· державне страхування посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

· державне страхування спортсменів вищих категорій;

· державне страхування працівників державної лісової охорони;

· страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

· страхування життя і здоров'я суддів;

· державне страхування донорів крові та/або її компонентів;

· особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

· страхування членів екіпажу та авіаційного персоналу;

· страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;

· страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;

· страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу;

· страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;

· страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

· страхування авіаційних суден;

· обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах.

23. Об'єктна класифікація видів страхування, галузі та види страхування

Види страхування в залежності від об'єктів страхування (згідно з Законом України "Про страхування"):

— особисте — об'єктом є майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю або з додатковою пенсією;

— майнове — об'єктом є майнові інтереси, пов'язані з володінням, використанням і розпорядженням майном;

— відповідальності — об'єктом є майнові інтереси, пов'язані з необхідністю здійснити відшкодування завданого збитку третім особам.

Галузі страхування:

— загальнообов'язкове

— приватне страхування

— державне

— соціальне страхування.

24. Класифікація страхування за родом небезпеки

Іноді практика страхування потребує комплексного страхового захисту майнових інтересів страхувальника. Тоді за одним страховим полісом беруться на страхування кілька різнорідних об'єктів на випадок одних і тих самих страхових подій. У цьому разі доцільніше додержувати класифікації не за об'єктами страхування, а за родом небезпеки. Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які супроводжують конкретну діяльність страхувальника. Із цього погляду в загальному страхуванні виокремлюють, наприклад, автотранспортне страхування, морське та авіаційне страхування, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо.

25. Класифікація за статусом страхувальника та спеціалізацією страховика

Класифікація за статусом страхувальника передбачає поділ усього розмаїття страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси громадян (у зарубіжному страхуванні використовують термін "Personal lines"), і ті, які обслуговують інтереси суб'єктів підприємницької діяльності ("Commer-cional lines"). Така класифікація охоплює різноманітні об'єкти, але здебільшого вона стосується майнового страхування і страхування відповідальності.

Окрім класифікації за статусом страхувальника, існує потреба також у класифікації за статусом страховика. Така класифікація використовується здебільшого для забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видання ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку в інституційному і територіальному розумінні. У цьому плані можна виокремити страхування комерційне (в Україні, згідно з чинним законодавством, його здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типу, повних, командитних товариств, товариств із додатковою відповідальністю; в інших країнах комерційне страхування здійснюють також приватні страхові компанії), взаємне (його здійснюють товариства взаємного страхування), державне (його здійснюють спеціалізовані державні страхові організації).

26. Системи страхової відповідальності й особливості їх застосування

Система страхової відповідальності, що є головною частиною будь-якого договору страхування, визначає розмір, умови і методику здійснення страхового відшкодування збитку в майновому страхуванні і страхуванні відповідальності за шкоду майна. Ця система визначає наявність функціонального співвідношення між страховою сумою, страховою вартістю об’єкта страхування, страховим збитком, франшизою і сумою виплачуваного страхового відшкодування.

Відмінності в системах страхування ґрунтуються на неоднаковому співвідношенні вартості майна та страхової суми, страхового відшкодування та збитку страхувальника. Система страхової відповідальності встановлюється не за бажанням страхувальника, а у відповідності до страхового законодавства та встановлених правил страхування.

27. Поняття, види, характеристика ризиків

Ризик як ймовірність небажаних подій є невід’ємним компонентом життя будь-якої людини та економічної формації. Людина протягом життя зазнає впливу різних ризиків: ризику втрати здоров’я, пов’язаного з професійної діяльністю (професійний ризик); радіаційному ризику; ризику для здоров’я, обумовленого впливом різних факторів навколишнього середовища; ризику, пов’язаного з умовами та якістю життя і т. ін.

Аналіз ризиків дозволяє класифікувати їх на дві великі групи: страхові й нестрахові (не включені в договір страхування). Сукупність страхових ризиків складає обсяг страхової відповідальності за договором страхування, який виражається за допомогою страхової суми договору. Ціна ризику в грошовому виразі оцінюється тарифною ставкою, яка, звичайно, розраховується на 100 грошових одиниць страхової суми або в процентах до її абсолютної величини.

Катастрофічні ризики складають значну групу, що охоплює велику сукупність застрахованих об’єктів або страхувальників, нерідко спричиняючи збитки в значних розмірах. До числа їх належать землетруси, урагани, цунамі та інші прояви стихійних сил природи. До причин катастрофічних ризиків може відноситись і перетворювальна діяльність людини в процесі створення матеріальних благ (наприклад, аварія на атомній станції чи хімічному об’єкті). Катастрофічні ризики можуть бути застраховані на особливих умовах договору між страховими партнерами.

Об’єктивні ризики відображають шкідливу діє неконтрольованих сил природи чи інших випадковостей на застраховані об’єкти і не залежать від волі та дій людини. Суб’єктивні ризики базуються на ігноруванні або відкиданні об’єктивного підходу до дійсності, і пов’язані з недостатнім пізнанням довкілля в об’єктивній реальності. Тому вони залежать від дій та свідомості людей.

28. Класифікація ризиків за основними напрямками страхування

У загальному розмежуванні ризиків виділяють декілька груп:політичні, екологічні, транспортні й спеціальні.

Політичні (репресивні) ризики пов’язані з не передбачуваними діями, заходами чи акціями законодавчих або виконавчих органів влади іноземних держав щодо конкретної суверенної держави, підприємців або просто приватних осіб цієї держави. Політичні ризики можуть через систему всіляких допущень чи особливих умов договору страхування включатись в обсяг відповідальності страховика.

Екологічні ризики пов’язані із забрудненням довкілля і зумовлені перетворювальною діяльністю людини у виробництві. Екологічні ризики, як правило, не включають до обсягу відповідальності страхової організації. Однак певні страхові інтереси, зумовлені екологічними ризиками, привели до створення самостійного виду страхування, що відповідає цим інтересам.

Транспортні ризики підрозділяються на ризики каско і карго. Транспортні ризики каско стосуються страхування повітряних, морських і річкових суден, автомобілів та рухомого залізничного складу під час пересування, стоянки (простою) і ремонту. Транспортні ризики карго належать до страхування вантажів, що перевозяться всіма видами транспортних засобів.

Спеціальні ризики передбачають страхування перевезення особливо цінних вантажів (грошової готівки, виробів з коштовних металів та каміння, творів мистецтва тощо). Зміст спеціальних ризиків зазначається в особливих умовах договору страхування і може включатися до обсягу страхової відповідальності.

29. Ризикові обставини і їх зв'язок зі страховим ризиком та страховим випадком

На основі аналізу ризикових обставин розраховується страхова премія, виплачувана в страховий фонд. Спеціалісти страхової організації мають підбирати й вивчати необхідну інформацію, яка характеризує суттєві ризикові обставини та їхню динаміку. В результаті цього аналізу аргументуються висновки, що враховуються через систему скидок та надбавок (накидок) у процентах або сталих фінансових умах до обчисленої страхової премії для базової сукупності відповідних ризикових обставин.

Вивчення ризикових обставин дозволяє прогнозувати можливість настання очікуваної події в майбутньому. Але лише одна чи декілька ризикових обставин викликають реалізацію ризику, тобто зумовлюють настання страхового випадку. Він може настати щодо одного чи багатьох об’єктів в межах певної страхової сукупності. Страховий випадок стосовно багатьох об’єктів страхування зумовлює кумуляції ризику, тобто може викликати катастрофічний ризик.

30. Актуарні розрахунки: завдання і основні функції

Актуарні розрахунки являють собою систему статистичних і економіко-математичних імовірнісних методів розрахунку тарифних ставок і визначення необхідних фінансових показників діяльності страховика. За їхньою допомогою визначаються розміри тарифних ставок, тобто вартість страхової послуги і частка участі кожного страхувальника у створенні спільного страхового фонду. Величина тарифу (страхової премії, що оплачується страхувальником) вимагає вимірювання ризику, що береться на страхування. У складі тарифу відбивається також середня сума витрат з обслуговування одного договору страхування.

Актуарні розрахунки здійснюються з урахуванням таких особливостей страхування:

• події, що оцінюються (ризики), мають імовірнісний характер, який прямо впливає на величину страхового тарифу, що розраховується;

• вартість страхової послуги, що надається страховиком страхувальнику, визначається за сукупністю всіх страхових послуг такого виду;

• визначаються оптимальні розміри страхових резервів страховика;

• враховується розмір поточного банківського відсотка і тенденції його зміни протягом часу надання страхової послуги;

• враховується можливість заподіяння повної або часткової шкоди внаслідок страхового випадку шляхом аналізу оцінки зміни величини розподілу шкоди (збитку) у часі й просторі;

• виконується дотримання принципу рівноваги між сумою зібраних страховиком страхових премій і обсягом його страхових зобов’язань.

Задачею актуарних розрахунків є:

• вивчення і класифікація ризиків за певними ознаками (групами) у рамках усієї страхової сукупності;

• обчислення математичної ймовірності настання страхового випадку, визначення частоти й обсягу шкоди (збитку) як в окремих ризикових групах, так і в цілому за страховою сукупністю;

• математичне обґрунтування необхідних витрат нa організацію процесу страхування;

• математичне обґрунтування необхідних резервних фондів страховика і джерел їх формування;

• дослідження норми вкладення капіталу (процентної ставки) при використанні страховиком зібраних страхових премій як інвестицій і тенденцій її зміни у конкретному часовому інтервалі, визначення залежності між процентною ставкою і величиною тарифної ставки.

31. Класифікація видів актуарних розрахунків

Актуарні розрахунки можна класифікувати за галузями страхування, за часовою чи за ієрархічною ознакою.

За галузями страхування вони поділяються на розрахунки за:

• особистим страхуванням;

• майновим страхуванням;

• страхуванням відповідальності.

За ознакою часу актуарні розрахунки діляться на:

• звітні, що здійснюються по вже зроблених операціях страховика, тобто за наявними звітними даними. Вони орієнтовані на діяльність страховика у майбутньому щодо цього виду страхування;

• планові, що здійснюються при введенні нового виду страхування, для якого відсутня достовірна статистика спостережень. Тут використовують результати актуарних розрахунків за однотипними чи близькими за змістом видами страхування, котрі вже здійснювалися страховою компанією. Після закінчення певного терміну (як правило, після трьох років) аналізуються отримані статистичні дані за цим ризиком, і планові актуарні розрахунки відповідно коригуються. Таким чином, планові актуарні розрахунки перетворюються у звітні.

За територіальною ознакою актуарні розрахунки можуть бути:

• загальнодержавними, тобто зробленими для всієї території держави;

• регіональними, тобто проведеними для окремої області, району;

• індивідуальними, що виконуються для конкретного страховика.

32. Зміст понять "нетто-ставка" і "брутто-ставка"

Брутто-ставка (gross rate) — сума визначеної нетто-ставки та навантаження. Ці складові мають різне призначення. Нетто-ставка має забезпечити відшкодування витрат на покриття збитків з ризикових видів страхування, а також на виплати зі страхування життя. Навантаження призначене для забезпечення фінансування витрат страховика на ведення справи та отримання прибутку від страхових операцій. У міжнародній практиці тарифна ставка, що лежить в основі страхового внеску (платежу, премії), називається брутто-ставкою.

Брутто-ставка складається з двох частин: нетто-ставки і навантаження.

Нетто-ставка призначена для формування страхового фонду, який використовується для страхових виплат страхувальникам (страхового забезпечення — при особистому страхуванні та страхового відшкодування — при майновому страхуванні), тобто для виконання фінансових зобов'язань страховика за договорами страхування. Навантаження призначена для компенсації витрат страховика: погашення накладних витрат (РВД), формування запасних, резервних та інших фондів (ПМ). В навантаження включається також певна планова прибуток від страхової діяльності.

Нетто-ставка в особистому і майновому страхуванні має різну структуру, яка обумовлена видами страхування та їх призначенням. Так, нетто-ставка особистого страхування складається з ризикового страхового внеску (нещасний випадок, хвороба, смерть) або накопичувального (ощадного) внеску, т. е., нетто-ставка відображає кожний вид страхової відповідальності, яку взяв на себе страховик. Тому, якщо умови страхування даної галузі або підгалузі містять декілька видів страхової відповідальності (змішане страхування життя, страхування фінансових ризиків і т. п.), то сукупна нетто-ставка може складатися з декількох приватних нетто-ставок.

33. Основні показники страхової статистики і їх застосування

У практиці актуарних розрахунків широко використовується страхова статистика. Вона являє собою систематизоване вивчення й узагальнення наймасовіших і найтиповіших страхових операцій на основі вироблених статистичною наукою методів опрацювання узагальнених підсумкових натуральних і вартісних показників, що характеризують страхову справу. Всі показники, що підлягають статистичному вивченню, поділяються на дві групи:

• перша відбиває процес формування страхового фонду;

• друга відображає результати використання страхового фонду.

Статистика за допомогою масового спостереження, що здійснювалося за фактами й обставинами настання тих або інших страхових випадків у минулому, одержує дані для встановлення статистичної імовірності ризику. Аналіз отриманого масиву інформації показує закономірність настання страхового випадку і служить меті наукового передбачення майбутнього розміру шкоди. Чим більше кількість об’єктів спостереження, тим більш достовірну основу для оцінювання майбутнього розвитку подій подає встановлена імовірність, тому що лише щодо страхової сукупності закон великих чисел може бути застосований найбільш коректно.

Основними показниками страхової статистики є такі:

n – число об’єктів страхування;

L – число страхових випадків;

m – число об’єктів, що постраждали внаслідок настання страхового випадку;

– сума всіх зібраних страхових нетто-премій;

– сума усіх виплачених страхових відшкодувань;

– загальна страхова сума для всіх об’єктів страхування;

– страхова сума, що припадає на всі постраждалі об’єкти страхової сукупності;

– страхова сума, що припадає на один постраждалий об’єкт страхової сукупності.

34. Рівняння збитковості страхової суми, частоти і ваги збитку

Коефіцієнт збитковості, або коефіцієнт шкоди, є відношенням суми виплаченого страхового відшкодування до страхової суми об’єкту страхування, що постраждав внаслідок нещасного випадку:

Kзі=SBSm

де Kзі – коефіцієнт збитковості для окремого і-го об’єкту страхової сукупності;

SB – сума виплаченого відшкодування по і-му об’єкту страхової сукупності, що постраждав;

Sm – середня страхова сума, що припадає на і-й постраждалий об’єкт страхової сукупності.

Коефіцієнт збитковості може бути менше або дорівнювати одиниці. Він не може бути більше одиниці, тобто це означало б, що або порушено принцип відшкодування, або застрахований об’єкт був застрахований більше одного разу (подвійне страхування), або був знищений більше одного разу.

Показник тяжкості ризику використовується тоді, коли оцінюють частоту страхового випадку.

Збитковість страхової суми, або ймовірність шкоди, являє собою відношення виплаченого страхового відшкодування до страхової суми всіх об’єктів страхування.

Y=SbS0

де Y – збитковість страхової суми;

Sb – сума усіх виплачених страхових відшкодувань;

S0 – страхова сума для всіх об’єктів страхування.

Показник збитковості страхової суми завжди менше одиниці. Інше неможливо, тому що це означало б недострахування. Збитковість страхової суми можна також розглядати, як міру величини ризикової премії.

Частота шкоди обчислюється через множення частоти страхових подій на коефіцієнт кумуляції:

Чз=Чс -Кк =m-100%

де Чз – частота збитку, %;

m – число постраждалих об’єктів від страхового випадку певного виду;

n – число об’єктів страхування.

35. Структура страхової премії для ризикових видів страхування

У ризиковому страхуванні страхова премія може бути подана середньою величиною, що отримана як відношення суми очікуваних премій страхувальників за цей час до загальної кількості застрахованих об’єктів n, тобто

Математично страхова премія є середньою величиною стосовно одиниці страхової сукупності. Не може бути точної рівності між зобов’язаннями страховика за окремим договором страхування і сумою премії окремого страхувальника за цим договором. Така рівність існує тільки для всіх договорів страхування (страхової сукупності).

При визначенні нетто-ставки за особистим страхуванням життя враховують імовірність смерті, інвалідності внаслідок каліцтва, захворювання. До уваги беруться розмір страхової суми і норма прибутку страховика.

Коли визначаються нетто-ставки за ризиковими видами особистого, майнового і страхування відповідальності, то враховуються: імовірність настання страхового випадку, частота і тяжкість прояву ризику, розмір страхової суми. Норма прибутку страховика при цьому звичайно до уваги не береться через її незначність.

Страхова премія обчислюється, виходячи із страхового тарифу і страхової суми, з урахуванням індивідуальних ризикових коефіцієнтів, знижок і надбавок.

36. Структура страхової премії для страхування життя

Для довгострокових видів особистого страхування (із виплатою страхових сум у вигляді постійної ренти або одноразово) премія звичайно називається страховим внеском. За математичним змістом страховий внесок – це періодично повторюваний платіж страхувальника страховику. Визначаючи індивідуальний розмір внеску, який потрібно внести згідно з укладеним договором, страховику необхідно враховувати всю страхову сукупність (сукупність усіх застрахованих у нього осіб).

Якщо прийняти загальний розмір зобов’язань страховика при страхуванні життя за В, вартість однієї ренти за Ах, де х – вік особи, що сплачує страховий внесок Рх, то одержимо, що Рх = В/Ах тоді, якщо страховий внесок сплачується довічно, або Рх = B/(Lt•Aх), якщо страхові внески мають терміновий характер. При цьому Lt•Aх виражає вартість однієї строкової ренти.

37. Види страхових премій і внесків

Розглянемо основні види страхових премій (внесків), що використовуються у практиці страхування.

Достатній внесок подає суму премії в розмірі, що достатній для покриття страхових витрат страховика. Достатній внесок дорівнює сумі нетто-ставки і навантаження (витрат страховика), тобто подає брутто-ставку без прибутку страховика.

Натуральний внесок являє собою премію, що призначена для покриття ризику за певний проміжок часу. Натуральний внесок за цей відрізок часу дорівнює ризиковому внеску, але з часом він змінюється, збільшуючись або зменшуючись залежно від характеру ризику. У договорах страхування життя, внаслідок їхнього тривалого терміну, натуральний внесок збільшується. Врахування зміни натурального внеску в договорах страхування життя має велике значення для фінансових результатів страхування.

Постійний внесок не змінюється з часом. Його сталість викликана незмінністю у часі страхового ризику. Застосовується у більшості договорів майнового страхування. Звичайно ці договори укладають строком до одного року. При цьому умовно приймається, що за цей період не можуть відбутися різкі коливання у поводженні страхового ризику, і величина внеску повинна залишитися постійною.

За формою сплати страхові премії (внески) поділяються на одиничні, поточні, річні і розстрочені.

Одинична премія сплачується страхувальником страховику наперед за весь період страхування. Сума цієї премії визначається до моменту укладання договору страхування і виражає еквівалентність зобов’язань страховика і страхувальника.

Поточний внесок – частина від загальних зобов’язань страхувальника стосовно страховика. Сума поточних внесків за цим видом страхування завжди буде більше одиничного внеску, що пояснюється втратами прибутку страховика при розстрочених поточних внесках.

Річний внесок – це єдиний внесок, який здійснюється строком до одного року. Він неподільний і за теорією актуарних розрахунків завжди більше одиничного внеску. В особистому страхуванні виділяються строкові і довічні річні страхові внески. Строкові внески – це внески, що сплачуються протягом певного проміжку часу. Довічний страховий внесок сплачується щорічно протягом усього життя страхувальника.

Розстрочений страховий внесок являє собою внесок, що сплачується на виплат. Розстрочений страховий внесок поділяється на річні, а річні, своєю чергою, на піврічні, квартальні, місячні. Частина річного внеску, що сплачується страхувальником за укладеним договором, називається розстроченим страховим внеском. Сума розстроченого страхового внеску завжди більше суми річного внеску через утрату прибутку страховиком за договорами із розстроченим внеском.

Цильмерівський внесок – це сума нетто-ставки і витрат на обслуговування договорів страхування цього виду за рік. Цей внесок містить певні резерви, завдяки яким відшкодовуються витрати на укладання договорів страхування. У цьому зв’язку активізовані витрати являють собою активи страховика.

Перестраховочний внесок – це внесок, котрий страховик сплачує перестраховику за умовами укладеного між ними договору перестраховування. Стосовно відповідальності, взятої перестраховиком за договором перестраховування, перестраховочний внесок може бути пропорційним і непропорційним.

38. Визначення, призначення й основні завдання менеджменту ризиків

Найповніша сукупність послідовних заходів антиризикової діяльності, застосування яких має комплексний, системний характер, у сучасній економічній теорії та практиці визначається терміном англомовного походження — "Ризик-менеджмент" (risk management), тобто управління ризиками у його найширшому розумінні. Як система ризик-менеджмент утворюється з ряду послідовних етапів, які, у свою чергу, складаються з низки різноманітних заходів організаційно-фінансового характеру. Зазначені етапи набувають такого змісту:

1. Аналіз ризику.

2. Контроль за ризиком.

3. Фінансування ризику.

Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого передбачається послідовна кваліфікація та квантифікація ризику, а саме:

· діагностика, або ідентифікація, ризиків (кваліфікація);

· оцінювання ризиків кількісними методами (квантифікація);

· визначення послідовності наступних дій на підставі загальної оцінки ризику в даній конкретній ситуації.

39. Процедура ідентифікації ризиків і способи її здійснення

Задача ідентифікації ризиків перебуває у виявленні всіх можливих ризиків, тобто в складанні класифікаційного списку (інвентаризації) ризиків. Єдиного підходу щодо описання складу та характеристики ризиків немає. Це, на наш погляд, визначається їх різноманітністю, складністю проявлення та, як наслідок, класифікації, а також необхідністю подальшого їх використання в процесі кількісної оцінки окремих ризиків. Ідентифікація ризику — передбачає дослідження сукупності якісних параметрів виявленого ризику, зокрема, джерела його формування, форми, виду і т.д., та факторів їх формування.

40. Способи якісної і кількісної оцінки ризиків

Оцінка рівня ризику є найбільш складним і відповідальним моментом, оскільки саме від її результатів залежать подальші дії підприємства. В першу чергу необхідно встановити перелік ризиків, які є найбільш реальними.

Процес оцінки ризику відбувається в три етапи:

· виявлення можливих варіантів вирішення проблеми;

· визначення можливих економічних, політичних, моральних та інших наслідків, головним чином негативних, котрі можуть наступити в результаті реалізації рішення;

· визначення інтегральної сторони ризику, що складається з двох взаємозалежних аспектів — якісного й кількісного.

Основним є кількісний аспект оцінки ризику. Проте прийнято вважати, що недоцільно здійснювати рішення, які за умови їх відповідності кількісним параметрам оцінки не відповідають якісним параметрам ризику. Такий підхід прийнято називати технократичним.

Існують три основні критерії кількісної оцінки ризику. Суть першого полягає в тому, що рішення, прийняті в ситуації ризику, повинні насамперед оцінюватися з позиції ймовірності досягнення передбачуваного результату і можливого відхилення від поставленої мети.

Для того, щоб кількісно визначити величину ризику, необхідно знати всі можливі наслідки певної дії та ймовірність самих наслідків. Ймовірність означає можливість отримання конкретного результату. По відношенню до економічних задач методи теорії ймовірностей зводяться до визначення значень ймовірностей настання подій і до вибору з усіх можливих подій найбільш привабливої події, виходячи з найбільшої величини математичного сподівання.

Другий критерій кількісної оцінки ризику полягає в тому, що кращим буде те рішення, яке в існуючих умовах забезпечує досягнення потрібного результату за менших витрат порівняно з іншими варіантами.

Суть третього критерію полягає в тому, що кращим буде те рішення, на реалізацію якого витрачається найменше часу.

При якісній оцінці рівня ризику дається визначення лише міри (або ступеня) ймовірності виникнення ризикової події та розміру втрат від неї.

Якісна оцінка базується на використанні суб'єктивних критеріїв, які базуються на різноманітних припущеннях. Визначення рівня ризику в цьому разі носить описовий характер, наприклад: великий, середній, низький рівень ризику абощо.

Іншою формою якісної оцінки є оцінка рівня ризику за допомогою балів. При цьому залежність між кількістю балів та рівнем ризику встановлюється суб'єктивно, перед проведенням роботи з оцінки ризику. Наприклад, 40-60 балів — високий ризик, 20-40 балів — середній, нижче 20 балів — низький ризик.

41. Способи керування ризиками: визначення й оцінка придатності

Вибір методів управління ризиком і їх застосування проводиться на даних оцінки ризику. Серед способів управління ризиками виділяють дві групи — організаційно-технічні і фінансово-договірні способи.

До організаційно-технічних відносяться способи уникнення ризиків і способи зменшення ризиків. Спосіб уникнення ризиків заключається в обмеженні збитку.

Способи зменшення ризиків націлені на зменшення або неймовірності збитків. З цією метою використовують такі методи:

— організаційні способи (розділення, об'єднання, диверсифікація);

— технічні способи;

— навчання і тренування персоналу;

— комбінований спосіб.

42. Поняття та основні категорії страхового ринку

Страховий ринок – це особливі соціально-економічне середовище і сфера економічних відношень, де об’єктом купівлі-продажу (товаром) є страхова послуга, формуються попит і пропозиція на неї. Основна мета страхового ринку – забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення через продаж специфічної фінансової послуги (страхової гарантії), що здійснює матеріальну компенсацію шкоди (збитку), яка заподіяна майновим інтересам страхувальників у результаті настання подій, що називаються страховими випадками. Страховий ринок можна розглядати і як особливу систему організації грошових відносин із формування і розподілу страхового фонду, щоб забезпечити страховий захист суспільства за допомогою створення структури страхових організацій, які беруть участь у продажу відповідних страхових послуг.

Страховий ринок може бути охарактеризований за територіальним і галузевим (видовим) принципом. У територіальному аспекті можна виділити:

• внутрішній (місцевий) страховий ринок;

• національний (зовнішній) страховий ринок;

• міжнародний (світовий) страховий ринок.

43. Страхова послуга як специфічний ринковий продукт. Особливості реалізації страхової послуги та застосування маркетингу у страхуванні

Страхова послуга – товар, який пропонує страхова компанія страхувальнику за певну плату.

Визначають здебільше три функції страхової послуги:

1. Властива формуванню страхового фонду, який створюється для відшкодування втрат, що виникають внаслідок реалізації певних страхових випадків.

2. Спрямована на безпосереднє грошове відшкодування збитків, яке зазнали страхувальники. Саме через цю функцію найповніше реалізується об’єктивна потреба у страховому захисті.

3. Зумовлюється специфікою економічних відносин, що виникають між страхувальником і страховиком. Оскільки страховик бере на себе ризик і зобов’язується відшкодувати збитки при його настанні, то він економічно зацікавлений створити умови для обмеження ризику. Щоб досягти цього, страховик обумовлює дії страхувальника відносно недопущення збільшення ступеня ризику і намагається сам створити умови для упередження втрат страхувальника. Страховик також зацікавлений в упорядкуванні законодавства, чіткому визначенні меж громадської економіко-правової відповідальності страхувальника.

Маркетинг у страхуванні — це комплекс заходів, спрямованих на формування й постійне вдосконалення діяльності страховика, а саме:

1) розробка конкурентоспроможних страхових продуктів (послуг) для конкретних категорій споживачів (страхувальників);

2) впровадження раціональних форм реалізації цих продуктів за належного сервісу та реклами;

3) збір і аналіз інформації щодо ефективності діяльності страховика.

44. Договір страхування як форма страхового зобов'язання та умова реалізації страхової послуги

Договір страхування — письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору. Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Договір страхування повинен містити:

· назву документа;

· назву та адресу страховика;

· прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника і його адресу;

· зазначення об'єкта страхування;

· розмір страхової суми;

· перелік страхових випадків;

· визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни їх сплати;

· строк дії договору;

· порядок зміни і припинення дії договору;

· права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

· інші умови за згодою сторін;

· підписи сторін.

45. Поняття комплексного страхового ринку і його компонент

Комплексним страховим ринком називається страховий ринок, об’єднаний системою соціально-економічних зв’язків в одне ціле з необмеженою кількістю інших ринків, що вільно існують і розвиваються у заданих політико-економічних рамках (у конкретній країні) на основі законів ринкової економіки. Розглянемо модель комплексного страхового ринку на прикладі страхового ринку окремої країни.

Комплексний страховий ринок складається з наступних компонентів:

• законодавче ядро (система державного регулювання) ринку;

• структура й інфраструктура ринку;

• ринкові господарські форми, призначені для керування процесами на ринку;

• система взаємозв’язків з іншими вільними ринками, що розвиваються у цій країні спільно або паралельно з її страховим ринком, створюючи комплексний страховий ринок.

46. Склад структури й інфраструктури страхового ринку

Страховий ринок представляє всю сукупність економічних відносин, що виникають при купівлі-продажу страхового продукту, і реалізує прямі відношення між страховиком і страхувальником за допомогою наповнення змісту страхової послуги конкретними товарно-грошовими відносинами.

Відставання рівня страхування від світових стандартів перешкоджає активному залученню в економіку регіонів іноземних інвестицій, які могли б бути дуже вигідними для інвестиційно привабливих областей. Удосконалення інфраструктури страхового ринку вимагають, перш за все, ті області, що мають найменшу питому частку на страховому ринку: Кіровоградська, Волинська, Чернівецька, а особливо Херсонська – єдина область, що не має жодної зареєстрованої страхової організації.

Проблеми, з якими стикаються страхові компанії, спричинені об’єктивними та суб’єктивними факторами. До об’єктивних належать такі: наявна, хоч і керована, інфляція, економічний спад, що триває; жорстка конкуренція, яка іноді буває потворних форм; відносно високий рівень безробіття, що провокує пожвавлення кримінальних елементів; використання застарілих, які містять значний відсоток ризику, економічно «брудних» технологій; недосконалі законодавчі акти тощо. Суб’єктивні фактори – це «захоплення» страховими компаніями ринку, що не узгоджується з рівнем їхньої реальної платоспроможності; недостатньо високий професіоналізм кадрів; відносно вузький діапазон ризиків, які страхуються (однорідний страховий портфель); відсутність практики перестрахування.

Нинішній етап переходу до ринкової економіки потребує жорсткого додержання дисциплінарних процедур, які ще недостатньо розроблені та слабо функціонують. Необхідно створити професійні стандарти як для рівнів страхування (страхування – перестрахування – ретроцесія), так і для ієрархії службових функцій (агент – брокер – андерайтер). Державна служба нагляду повинна створювати в регіонах своєрідний фільтр, що не допускатиме на страховий ринок «ефемерні» і «тіньові» компанії. Тільки після врахування і усунення вищеозначених проблем може йти мова, особливо на рівні регіонів, про вдосконалення страхового ринку та його ринкової інфраструктури.

47. Прямі страхові посередники в Україні: права й обов'язки

Страховий посередник — одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв'язку, агентства нерухомості, автосалони тощо.

Страхові агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

48. Страховий ринок України

Український страховий ринок ще молодий і перебуває у стадії формування. Але уже сьогодні появляються ознаки того, що страхування стає важливішим сегментом ринкових економічних відносин. Саме страхування в змозі забезпечити не тільки безпеку, стабільність, соціальні гарантії в суспільстві через механізм страхового захисту, але у перспективі може стати серйозним механізмом перерозподілу інвестиційних ресурсів і механізмом вирішення питання занятості населення.

Аналіз сучасного стану, тенденцій і проблем розвитку вітчизняного страхового ринку свідчить про певні здобутки та численні недоліки, притаманні функціонуванню як окремих страхових компаній, так і всієї системи страхування.

Розвиток страхового ринку стримує дія наступних факторів: відсутність державної політики розвитку як економіки в цілому, так і програми розвитку ринків фінансових послуг, неузгодженість господарського і страхового законодавства, недосконалість податкового законодавства, нестабільність фінансового середовища господарюючих суб’єктів і населення, слабкість стимулів у розвитку страхування.

Актуальність питання розвитку страхового ринка України обумовлює необхідність розробки державної політики ефективного розвитку страхування у поєднанні з загальнонаціональними економічними пріоритетами, яка б передбачала умови для:

— подальшого розвитку законодавчої та удосконалення нормативної бази;

— визначення основних напрямків формування механізму страхових послуг для забезпечення соціального захисту, зокрема: страхування майна, страхування відповідальності, страхування фінансових ризиків, а також методичне страхування, страхування життя від нещасних випадків на виробництві. Необхідно передбачити розширення переліку страхових послуг, інфраструктури, удосконалення порядку оподаткування страхової діяльності, подальшу інтеграцію України в міжнародні структури.

49. Тенденції розвитку страхових ринків інших країн світу

У різних країнах світу співвідношення між кількістю агентів та брокерів, що діють на страховому ринку, помітно різні. На одних ринках переважають агенти, на інших — брокери. Наприклад, нідерландський страховий ринок називають "брокерським". У Франції 42 % страхових продуктів зі страхування життя продається через банки. Брокери Великої Британії забезпечують 70 % страхування, іншого ніж страхування життя, та 44 % страхування життя. У Німеччині 50 % ризиків у промисловості страхується за посередництвом кептивних брокерів, а 65 % страхування життя та автомобільного транспорту провадять страхові агенти. Має значення те, як історично розвивався страховий ринок у тій чи іншій країні, особливості законодавчої системи, національні традиції та деякі інші фактори.

50. Організаційно-правові форми здійснення страхової діяльності

В Україні страховиками згідно чинного законодавства визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, які пройшли відповідну реєстрацію та одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Проте, діюче законодавство не визначає порядку “відповідної реєстрації”, а досить жорстко регламентує порядок отримання ліцензії на здійснення страхової діяльності.

На вітчизняному страховому ринку переважно діють дві форми акціонерних страхових компаній:

— закриті акціонерні страхові компанії, акції яких розповсюджуються серед засновників;

— відкриті страхові компанії, акції яких вільно продаються та купуються на фондовому ринку країни.

Крім того в Україні існують страхові організації у вигляді товариств з додатковою відповідальністю, які є господарськими товариствами, статутний фонд яких поділено на частки, визначені статутними документами. В свою чергу зазначені товариства можуть утворюватись у вигляді:

— товариств з повною відповідальністю (кожний з учасників товариства несе повну відповідальність за зобов’язаннями страхової компанії усім своїм майном);

— командитних товариств (одні учасники несуть відповідальність за зобов’язаннями страхової компанії усім своїм майном, а інші – відповідають тільки своїм вкладом).

51. Порядок створення, функціонування та ліквідації страхової організації

Порядок створення нових або реорганізації існуючих страхових компаній регулюється як загальними законами (про підприємницьку діяльність, реєстрацію юридичних осіб, виконання грошово-валютних операцій, рух цінних паперів і т. ін.), так і законодавством, що стосується особливостей страхового профілю діяльності.

Процес створення страхової компанії можна поділити на два етапи:

формування юридичної особи і надання їй статусу страховика. Безперечно, ці етапи тісно взаємозв'язані, що відбивається в установчих документах, розмірі статутного фонду, визначенні сфер діяльності тощо.

Юридичні особи (крім банків) мають бути зареєстрованими в адміністраціях за місцем розташування. Компанія, котра отримала реєстраційне посвідчення як підприємницька структура, може виконувати певні фінансові операції, пов'язані з формуванням статутного фонду, підготовкою офісу. Але на цьому етапі компанія ще не є страховиком. Вона набуває такого статусу тільки після внесення її до Державного реєстру страховиків та видачі їй ліцензії на право здійснення певних видів страхування.

52. Структура, ресурси та принципи управління страховою організацією

Під структурою компанії розуміються насамперед зв'язки, що існують між різними частинами організації для досягнення її мети. Це поділ роботи на окремі завдання, що виконуються керівництвом, галузевими та функціональними управліннями (департаментами), відділами, секторами й іншими підрозділами центрального офісу та регіональної мережі компанії.

Організаційна структура відображується в таких формах, як поділ праці, створення спеціалізованих підрозділів, ієрархія посад, внутрішньоорганізаційні процедури.

Комерційна діяльність не може здійснюватися без наявності необхідних факторів, а саме: основних і оборотних засобів, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів. Їх сукупність і раціональна структура визначають потенціал фірми.

У діяльності страхових компаній вирішальними є розміри грошових фондів і наявність кваліфікованого персоналу. Слід, проте, пам'ятати, що успіх роботи часто залежить від "найвужчого" складника потенціалу. Крім того, нерідко стає можливим і доцільним підсилити один фактор за рахунок послаблення іншого. Отже, створюючи чи розвиваючи страховий бізнес, потрібно звертати увагу на раціональне формування кожного компонента потенціалу компанії.

Формування ресурсів ґрунтується на порівнянні витрат на їх придбання (залучення) і можливої віддачі від їх використання. Компанія має визначити кількісні та якісні параметри необхідних ресурсів, спосіб, тривалість і місце їх взаємодії. Іншими словами, ідеться про необхідність постійного управління ресурсами.

Велике значення має вдалий добір приміщень для офісу компанії. Цей захід починають з визначення потреби в приміщеннях для нормального розташування там усіх структурних підрозділів.

Важливо визначити, де саме буде розміщена компанія. Під час вирішення цього питання береться до уваги насамперед створення максимальних зручностей для потенційних страхувальників. Якщо стратегія регіональної компанії передбачає, наприклад, пріоритетний розвиток діяльності зі страхування будівельних (технічних) ризиків, то офіс їй доцільно мати в районі перспективної забудови міста.

53. Об'єднання страховиків та їх функціонування в Україні

У багатьох країнах світу страховики створюють свої професійні об'єднання (асоціації), які ставлять за мету захищати й обстоювати інтереси своїх членів, вживати погоджених заходів у разі, коли цих інтересів торкнуться дії або наміри урядових органів, співробітничати з будь-яким іншим об'єднанням, що має споріднений напрямок діяльності.

Найбільшим об'єднанням вітчизняних страховиків є Ліга страхових організацій України (ЛСОУ). Вона діє на принципах добровільності і самоуправління. Це незалежна некомерційна організація. ЛСОУ є юридичною особою.

Головні завдання ЛСОУ такі: сприяти опрацюванню рекомендацій з методології страхування; готувати пропозиції з питань вдосконалення страхового законодавства; брати участь в експертному оцінюванні нормативних актів, програм та інших документів у галузі страхування. З цією метою створено ряд комісій, які працюють над підготовкою відповідних пропозицій. Певна увага приділяється підвищенню кваліфікації кадрів для членів Ліги, що сприяє формуванню розвиненої інфраструктури страхового ринку в Україні.

Великого значення ЛСОУ надає захисту інтересів своїх членів у державних і громадських організаціях.

54. Необхідність і призначення державного регулювання страхової діяльності

Державне регулювання страхування, як і економіки загалом, є науково обґрунтованим самозахистом суспільного ладу від властивих механізму ринкової економіки тенденцій, що саморуйнуються, які зумовлені наявністю позитивних зворотних зв’язків. Визначальними структурними ознаками ринкової економіки є:

— основні форми власності;

— спосіб координації господарських економічних інтересів.

В умовах створення правової держави та розвитку ринкової економіки в Україні визначення основ регулювання страхової діяльності має важливе значення. Можна зазначити основні причини необхідності державного регулювання страхової діяльності в Україні. А саме:

— по-перше, гроші за страховку платяться сьогодні, а потенційна вигода буде отримана в майбутньому, а отже, страховики можуть покористуватися та витягнути несправедливий дохід;

— по-друге, страхування є дуже складним предметом, інформаційна асиметрія між страхувальниками та страховиками може призвести до того, що споживачі придбають не той страховий продукт чи заплатять за нього дуже дорого;

— по-третє, страхування – це досить прибутковий вид бізнесу, який повинен підлягати оподаткуванню;

— в-четвертих, страхування має великі можливості інвестиційної діяльності, в якій кровно зацікавлена держава.

На наш погляд, система державного регулювання страхової діяльності, що існує в Україні, за ступенем впливу на розвиток ринку та за методами, що при цьому застосовуються займає проміжне положення між німецькою та французькою. На кожний конкретний вид страхування страхова компанія повинна отримати ліцензію. Законодавчі та нормативні акти встановлюють чіткі вимоги до платоспроможності страховиків (розміру Статутного капіталу, кількості, порядку формування, нормам відрахування та порядку розміщення страхових та вільних резервів тощо). Разом з тим держава гарантує захист інтересів страхових компаній, а також забезпечує умови вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності. Не дозволяється (за винятком страхування життя та обов’язкових видів страхування) будь-яке централізоване регулювання розмірів страхових тарифів, страхових сум, страхових виплат та інших умов договорів страхування, якщо вони не суперечать законодавству України. Не припускається також втручання з боку держави та інших структур в роботу страхових компаній, за винятком здійснення своїх повноважень органами державного нагляду.

55. Структура страхового законодавства в Україні та його роль в регулюванні страхової діяльності

Система правового регулювання в Україні включає в себе наступну ієрархію нормативно-правових актів:

— Конституція України – основний закон;

— Міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких дала Верховна Рада, і які в силу цього є частиною національного законодавства України;

— Цивільний Кодекс України;

— Закони України – акти вищої юридичної сили;

— Декрети Кабінету Міністрів (на сьогодні в Україні ще діють близько 50 документів);

— усі інші нормативно-правові акти – є підзаконними, видаються для конкретизації законодавчих розпоряджень або їх трактування, також мають юридичну обов’язковість; їх ієрархія залежить від становища, компетенції та повноважень органів, що видають ці акти: укази й розпорядження Президента, постанови Кабінету Міністрів, акти Міністерств і відомств, акти регіональних органів влади й місцевого самоврядування.

Документи, прийняті державними органами у формі листів, методичних рекомендацій, роз’яснень тощо не є нормативно-правовими.

56. Орган нагляду за страховою діяльністю та його функції. Процедура ліцензування страхової діяльності

Головними „регулювальниками” компромісу інтересів суб’єктів страхових відносин в Україні є органи трьох гілок влади, що побудовані за ієрархічною ознакою, а також Національний банк України. Законотворча влада представлена Кабінетом Міністрів України, де вирішальну роль відіграють комітети, підкомітети, комісії з економічних питань. Саме тут досягається компроміс між групами економічних інтересів, узгоджуються регіональні програми розвитку страхової галузі з іншими програмами економічної діяльності. Судова влада покликана слідкувати за суворим дотриманням законів, постав, положень тощо. До органів, які відповідальні за економічну ситуацію відносяться Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Національний банк.

Мета ліцензування – формування інституту страховиків, який відповідає встановленому законодавством України стандарту підприємницької діяльності.

Ціллю контрольної форми держнагляду є дотримування інтересів суб’єктів страхової діяльності. Предмет зазначеного контролю – ведення страховиком фінансових операцій, пов’язаних з формуванням страхових резервів, розміщенням активів, забезпечення наявності вільних активів в розмірах не менше встановленого нормативу, а також відповідність діяльності виданій ліцензії.

57. Вплив норм міжнародного права на формування законодавчої та нормативної бази регулювання страхової діяльності в Україні

Аналіз розвитку страхової діяльності в багатьох країнах дозволяє вітчизняним дослідникам дійти до висновку про те, що практично у всіх них діє система державного регулювання, хоча форми та методи, рівень розповсюдження такого регулювання різняться в залежності від особливостей конкретного ринку. Окрім того кожна країна має свою систему страхового нагляду. У Великобританії, наприклад, функції страхового нагляду виконує з 1998 р. Державне казначейство (тривалий час функцію нагляду виконував Департамент торгівлі та промисловості), в Австрії – Міністерство фінансів, у Франції – комісія з контролю за страхуванням; в Італії – Державний інститут контролю за діяльністю страхових компаній; в Нідерландах – Палата страхових справ; в Китаї – Китайський комітет по страховому регулюванню, в Росії – Федеральна служба з нагляду за страховою діяльністю, в Латвії – Державна страхова Інспекція та інше.

Узагальнюючи та систематизуючи світовий, історичний досвід з організації національного страхового нагляду, у відповідності до типів державного регулювання страхової діяльності, можна виділити його основні моделі:

— самостійний орган державної виконавчої влади (Португалія, Німеччина, Франція, Азербайджан);

— орган нагляду, як підрозділ більш великого органу державної виконавчої влади (Україна, Росія, Великобританія);

— орган державної влади, що виконує інші наглядові функції (Південно-Африканська Республіка, Росія та Україна до 1917 року).

58. Класифікація й основні види особистого страхування

Однією з галузей страхування є особисте страхування, здійснюване з метою надання певних послуг як фізичним (окремим громадянам, членам їхніх сімей), так і юридичним особам (наприклад, страхування працівників підприємств від нещасних випадків). Ці послуги передбачають страховий захист страхувальників (застрахованих) у разі настання несприятливих подій для їхнього життя й здоров'я.

До підгалузей особистого страхування належать страхування життя (пенсій), страхування від нещасних випадків і медичне. Останні дві підгалузі в економічній літературі об'єднуються під назвою "страхування здоров'я".

59. Страхові ризики і страхові випадки для особистого страхування

Здійснення особистого страхування має певні особливості. Зокрема, при його проведенні дуже важко правильно оцінити той ризик, який береться на страхування. Через це таке страхування пов'язане, по суті, із установленням умовної страхової суми, яка лише наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.

Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також накопиченням страхових сум. Враховуючи останнє, саме страхування життя характеризується ознакою накопичення страхових сум під час дії договору страхування. Це пов'язане з тим, що сукупність ризиків, які беруть на себе страхові компанії при проведенні страхування життя, за будь-яких умов передбачає необхідність здійснення виплати страхувальнику (застрахованому або користонабувачу). На відміну від страхування життя страхування від нещасних випадків і медичне страхування не передбачають поступового накопичення страхової суми під час дії договору страхування, і тому вони називаються ризиковими видами особистого страхування.

Ризики, які існують при страхуванні життя, пов'язані з невизначеністю тривалості останнього для кожного окремого страхувальника. Так, коротке життя людини, наприклад годувальника сім'ї, породжує значні проблеми для його дружини й дітей. Тривале життя створює проблему фінансового забезпечення в похилому віці.

При проведенні страхування життя основними випадками є дожиття до закінчення строку страхування або смерть страхувальника (застрахованого) протягом його дії. Саме тому страховій компанії потрібно визначити ймовірність цих подій.

60. Обов'язкові види особистого страхування в Україні

Обов’язкові види страхування:

— обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

— обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

— обов’язкове особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

— обов'язкове страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів;

— обов’язкове страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї.

61. Страхування здоров'я та особливості його здійснення в Україні

Страхування здоров'я на випадок хвороби передбачає виплату страхової суми (її частини) Застрахованій особі в разі настання захворювання, що визначене страховою програмою. Страхові програми розраховані на працівників з невисоким рівнем заробітної плати, для яких даний вид страхування є дуже важливим засобом соціального захисту. В страхові програми входять хвороби з 12 класів захворювань:

· інфекційні хвороби,

· хвороби нервової системи та органів відчуття,

· хвороби системи кровообігу,

· хвороби органів дихання,

· хвороби органів травлення та інші.

Практика дії договору страхування здоров’я на випадок хвороби.

При захворюванні на хворобу, вказану в договорі страхування здоров’я на випадок хвороби, Застрахована особа звертається до лікувального закладу за отриманням необхідної медичної допомоги. При цьому вона повинна повідомити Страховика про настання страхового випадку будь-яким способом протягом терміну, зазначеного в договорі страхування.

Після закінчення терміну лікування для отримання страхової виплати Страховальнику необхідно надати усі необхідні документи, зазначені у договорі страхування, зокрема, медичну довідку (або довідки) із вказаними прізвищем пацієнта, точним діагнозом, датою звернення за медичною допомогою, тривалістю лікування, яка повинна бути підписана відповідальною особою та завірена печаткою медичного закладу, листок непрацездатності з медичного закладу з відповідним штампом.

62. Класифікація видів майнового страхування

Власність громадян являє собою систему економічних відносин між громадянами і державою, між громадянами і підприємствами та організаціями усіх форм власності, між самими громадянами щодо майна, яке входить у коло об'єктів особистого споживання, а також господарського, виробничого, комерційного, соціального, культурного, інтелектуального та іншого призначення. У власності громадян можуть бути: житло, земельні ділянки, предмети домашнього вжитку, сільськогосподарські та інші тварини, грошові засоби, підприємства;

майнові комплекси у сфері виробництва товарів, побутового обслуговування, торгівлі, в інших сферах підприємницької діяльності;

споруди, устаткування, транспортні засоби, засоби інформаційного обслуговування і т.ін.

Із розвитком суспільства зростає обсяг майна, що перебуває у приватній власності громадян а, отже, зростає потреба в захисті майнових інтересів громадян.

Майнове страхування — галузь страхової діяльності, в якій об'єктом страхового захисту є майно в найрізноманітніших його проявах. До майнового страхування відносять: страхування засобів повітряного, наземного та водного транспорту, страхування вантажів, інших видів майна, страхування фінансових ризиків тощо.

63. Вогневе страхування і його особливості

Страхування майна промислових підприємств від вогню є традиційним і найпоширенішим видом страхування. Сутність страхування від вогню — відшкодування збитку від раптових і непередбачених випадків пожежі або вибуху, а також деяких інших випадкових і непередбачених подій (ризиків), додаткових Щодо ризиків пожежі та вибуху, що призвели до спалаху застрахованого майна (страхування "від вогню та інших випадків"). Під поняттям "пожежа" слід розуміти неконтрольоване горіння, яке спричинило матеріальний збиток. Страхові компанії відшкодовують також збитки, які виникли внаслідок безпосередньої дії вогню (пожежі), а також дії побічних явищ (тиск повітря або газу, тепло, дим).

64. Страхування від технічних ризиків і ризиків протиправних дій

В Україні зазначений вид страхування лише починає розвиватися. Створюються та вдосконалюються належні правила страхування, розробляються та вводяться в дію відповідні законодавчі й нормативні акти з цього питання. Нині страхування технічних ризиків в Україні здійснюється як страхування майнових інтересів під час виконання будівельно-монтажних робіт і охоплює розглянуті далі галузі страхування.

— Майнове страхування, яке поширюється на такі об'єкти страхування:

— продукцію будівельно-монтажних та інших робіт, прямо пов'язаних з будівництвом, реконструкцією та капітальним ремонтом;

— продукцію пусконалагоджувальних робіт;

— будівельні машини, а також засоби та обладнання для виконання монтажу;

— обладнання будівельного майданчика;

— будови та споруди, які реконструюються або капітально ремонтуються.

— Страхування — відповідальності перед третіми особами.

65. Страхування транспортних засобів та вантажів

Засоби транспорту, як і домашнє майно, страхуються добровільно. На страхування беруться автотранспортні засоби та водні маломірні судна, які підлягають державній реєстрації у встановленому порядку.

Одночасно із транспортним засобом можуть бути застраховані (за бажанням страхувальника) водій та пасажири, додаткове устаткування до транспортного засобу, вантаж, який на ньому перевозять.

Страхування вантажу від нещасних випадків та цивільної відповідальності буде розглянуто пізніше.

Страхування від усіх видів ризиків передбачає найповніше страхове покриття. Воно забезпечує відшкодування збитків, спричинених втратою або пошкодженням застрахованого транспортного засобу, фізичними травмами людей та пошкодженням майна третьої сторони.

При страхуванні автомобілів приватних власників, крім перерахованих уже ризиків, додаються ще відшкодування бенефіціару (правонаступнику) в разі смерті страхувальника всієї капітальної суми, при фізичних каліцтвах — затрати на лікування, а також на покриття збитків від пошкодження багажу та інших предметів, що знаходились у салоні автомобіля.

66. Страхування майна сільськогосподарських підприємств

Найбільш ризикованим є вирощування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень. Під це виробництво відведено більш як половину території України. Рослинництво — це діяльність, здійснювана переважно під відкритим небом, і на результати господарювання тут істотно впливають коливання кліматичних умов та інші природні чинники, які точно прогнозувати неможливо.

Згідно з чинним законодавством в Україні протягом останніх десяти років страхування врожаю сільськогосподарських культур у колективних і фермерських господарствах було добровільним, а в державних — обов'язковим.

Тривалий час перелік страхових подій у сільському господарстві був надто великий. Страховикові важко було визначати справжні причини та розміри конкретних ризиків. До того ж існував порядок, згідно з яким платежі з добровільного страхування могли здійснюватися тільки за рахунок прибутку, що залишався в господарстві після оподаткування. Через це платити за страхові послуги для більшості господарств було непосильним.

Останнім часом застосовується значно коротший перелік страхових ризиків, а страхові платежі дозволено відносити на витрати виробництва.

Страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень здійснюється на випадок їх пошкодження або загибелі з таких причин: вимерзання, град, злива, буря, ураган, повінь, пожежа. Крім того, до страхових подій належать вимокання, випрівання, спричинені стихійним лихом. На прохання страхувальника перелік страхових випадків можна доповнювати або скорочувати.

Уточнено склад страхових ризиків у разі вирощування врожаю в захищеному ґрунті. Тепер страхування врожаю може здійснюватися на випадок: граду, бурі, урагану, пожежі, а також пошкодження самої споруди.

67. Страхування фінансово-кредитних ризиків

Суть цього виду страхування полягає у зменшенні або усуненні кредитного ризику. Він поширюється тільки на споживчий кредит, тобто на придбання товарів довгострокового користування.

Надаючи споживчий кредит, продавець практично позбавлений можливості контролювати платоспроможність покупця. За великої кількості продажів у кредит деякі з них не будуть оплачені. Це типово страховий ризик, оскільки тут діють випадковість та математичний закон великих чисел. Коли ж ідеться про страхування банківських кредитів, то не знайдеться такого страховика, який би взяв на себе відшкодування збитків за неповернення кредиту або невчасне його повернення, бо ніяка інша установа не знає ступеня надійності позичальника краще, ніж сам банк. До того ж винагородою банкіру за ризик, який він на себе бере, є банківський прибуток. Якби всі ризики банку, пов'язані з кредитуванням, передати страховикам, не було б потреби платити банкірам.

Викладене не означає, що в банківській діяльності немає страхових ризиків. У процесі кредитування застосовують такі способи страхового захисту:

· страхування ризику неповернення кредиту;

· страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту банку (або іншому кредитору);

· страхування невчасної сплати позичальником відсотків за кредит;

· страхування споживчого кредиту;

· страхування комерційного кредиту (страхування векселів);

· страхування депозитів фізичних осіб;

· страхування депозитів юридичних осіб.

68. Визначення об'єктів страхування для страхування відповідальності

Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (ст. 4) визначає об'єкти страхування як майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані:

· з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

· з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

· з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Отже, страхування відповідальності передбачає можливість завдання шкоди як здоров'ю, так і майну третіх осіб, яким за законом або за рішенням суду роблять відповідні виплати, що тією чи іншою мірою компенсують збитки.

69. Особливості страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів

Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів в Україні є обов'язковим. Це найпоширеніший вид страхування і за кордоном.

Суб'єкти обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів:

· страховики (страхові компанії);

· моторне (транспортне) страхове бюро;

· страхувальники (власники транспортних засобів);

· юридичні та фізичні особи, яким заподіяна шкода транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Об'єктом страхування є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок ДТП, а саме: здоров'ю або життю фізичних осіб, їхньому майну та майну юридичних осіб.

Відшкодуванню страховиком підлягає пряма шкода, заподіяна третій особі під час руху транспортного засобу за умови, що встановлено причинний зв'язок між рухом транспортного засобу та заподіяною ним шкодою.

Страховим випадком вважається дорожньо-транспортна пригода, що сталася з участю транспортного засобу страхувальника, внаслідок якої настає його цивільна відповідальність за заподіяну шкоду майну, життю чи здоров'ю третіх осіб.

70. Страхування відповідальності роботодавців та товаровиробників

Роботодавець несе відповідальність перед службовцями в разі, коли:

— він припустився особистої необережності (якщо роботодавець є фізичною особою);

— не зміг забезпечити відповідного та безпечного обладнання, устаткувати безпечні робочі місця й підібрати кваліфікованих, компетентних службовців;

— сталися порушення законодавчих актів, які можуть призвести до відповідальності роботодавця;

— необережність одного зі службовців призвела до травми іншого службовця.

Якщо працівникові було завдано шкоди під час виконання роботи в будь-якому місці, не пов'язаному з діяльністю роботодавця, останній жодної відповідальності за це не несе і компенсація не виплачується.

За договором страхування відповідальності роботодавця страховики відшкодовують збитки страхувальникові в разі притягнення його до відповідальності за шкоду, якої було заподіяно життю та здоров'ю службовця, і сталося це в період дії договору страхування, коли службовець працював на страхувальника, виконуючи службові обов'язки. Додатково страховики сплатять витрати страхувальника, понесені ним за згодою страхової компанії і пов'язані з розслідуванням, медичними та технічними звітами про обставини пригоди, а також із захистом у суді.

Даний вид страхування дозволяє товаровиробнику захистити cвої майнові інтереси у випадку завдання шкоди життю, здоров'ю або майну споживачів в результаті використання ними неякісних товарів (робіт, послуг).

Об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди третім особам, а саме:

· шкоди життю і здоров’ю фізичних третіх осіб;

· шкоди майну фізичних та юридичних третіх осіб.

Страховим випадком є встановлення державними органами та/або судом зобов’язання страхувальника щодо відшкодування шкоди, завданої життю, здоров’ю або майну третіх осіб, пов’язаної з використанням виробленого (проданого) страхувальником неякісного товару чи виконаних робіт (наданих послуг).

71. Страхування професійної відповідальності та інші види страхування відповідальності

Такий вид страхування пов'язаний із можливістю пред'явлення претензій особам за наслідки помилок, допущених ними під час виконання професійних обов'язків, зазначених у страховому полісі. Це вид захисту від претензій з професійної діяльності. Претензії страхувальнику, не пов'язані з виконанням ним професійних обов'язків, не підлягають страховому захисту.

У страхуванні професійної відповідальності виділяють дві групи ризиків:

ризики, пов'язані з можливістю заподіяння третім особам тілесних пошкоджень та шкоди здоров'ю. Такі випадки трапляються в роботі лікарів, хірургів, дантистів, фармацевтів, водіїв транспортних засобів, що працюють за наймом, тощо;

ризики, пов'язані з можливістю заподіяння матеріальних збитків, куди включають термін втрати права на пред'явлення претензій. Вони пов'язані з діяльністю архітекторів, будівельників, консультантів тощо.

Термін втрати права на пред'явлення претензій встановлюється законодавством.

Передбачається, що вина страхувальника, який підлягає страхуванню з даного виду, може проявлятися двояко: у формі необачності недбалості, некваліфікованого виконання своїх обов'язків та у формі навмисних дій. Вину в формі навмисних дій страхувальника може встановити тільки суд.

Страховий випадок — помилка, допущена страхувальником під час виконання професійних обов'язків, яка призвела до матеріальних збитків або втрати здоров'я, заподіяння тілесних пошкоджень чи смерті третіх осіб.

Розмір страхового відшкодування визначається договором страхування при добровільному страхуванні. При обов'язковому — мінімальна страхова сума визначається чинним законодавством або згодою сторін.

72. Призначення співстрахування і перестрахування

Один і той самий об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування і, за згодою страхувальника, кількома страховиками.

Співстрахування — страхування, при якому два та більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі-поліси, кожний на страхову суму у своїй частці.

При цьому договір має містити умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика.

За наявності угоди між співстрахувальниками та страхувальником один зі співстраховиків може представляти всіх інших у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.

У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування — страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково). Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією.

При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються Договорами, що укладаються між ними.

Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності і т. ін.

73. Вимоги до договорів перестрахування

Отже, в основі перестрахування лежить договір, згідно з яким одна сторона (цедент) передає повністю або частково страховий ризик (або групу ризиків) іншій стороні — перестраховику, котрий в свою чергу бере на себе зобов'язання відшкодовувати цеденту відповідну частину страхового покриття.

За способом взаємозобов'язань цедента та цесіо-нарія договори перестрахування бувають:

· факультативними;

· облігаторними;

· факультативно-облігаторними.

Договір облігаторного перестрахування зобов'язує цедента передати перестраховику в межах певної частки всі ризики одного й того ж характеру, взяті на страхування в тій чи іншій країні, наприклад, ризики пожежі та непрямі ризики. Передача таких часток ризиків перестраховику здійснюється тільки тоді, коли страхова сума перевищує визначену раніше власну участь страховика.

Перестраховик за умовами даного виду договору зобов'язується прийняти всі ці ризики в перестрахування, не маючи можливості контролювати ні тарифікацію, ні виплати з ліквідації збитків. Цей вид договору укладається на невизначений строк з правом його розірвання. Договір дуже вигідний для цедента, оскільки всі заздалегідь визначені ризики автоматично покриваються перестраховиком.

Облігаторне перестрахування дешевше від факультативного. Воно передбачає встановлення між цедентом та цесіонарієм стосунків повної взаємної довіри. Передача ризиків відбувається в рамках юридичного документа — договору, який має ряд положень, практично ідентичних для всіх країн світу.

Якщо договір страхування укладено з умовою перестрахування, про це робиться застереження в перестраховому договорі.

Факультативно-облігаторні договори перестрахування — це договори "відкритого покриття".

За цією формою цедент вільний у виборі ризику (чи груп ризику), які він хоче передати перестраховику, а також у визначенні їхнього розміру.

Квотний перестрахувальний договір передбачає передачу цесіонарію премії та збитків в однаковій пропорції в межах певного ліміту прийняття ризиків. Якщо власне утримання цедента становить, скажімо, 30%, перестрахувальник отримує 70% премій, сплачених цеденту, і відшкодовує 70% його збитків.

74. Відмінності факультативного й облігаторного видів перестрахування

Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Отже, договір факультативного перестрахування — це індивідуальна угода, що найчастіше стосується одного ризику. Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику.

Факультативне перестрахування в багатьох аспектах схоже на пряме страхування, зокрема в тому, що перестраховик, приймаючи ризик, дуже докладно його вивчає, знайомиться з практикою страхових операцій цедента. Таке докладне, ретельне вивчення партнера та його пропозицій має сенс, особливо якщо це одне з перших приймань від компанії-цедента. Проте вивчення інформації в такому обсязі потребує багато часу і чималих адміністративних витрат для обох сторін (перевірка документів, вивчення подробиць щодо ризиків і т. ін.).

Переваги факультативного методу полягають ось у чому:

— у можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов перестрахування (розміщення ризику в кількох перестрахувальних компаніях, вибір найкращих пропозицій);

— у використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань.

Характерною особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.

При розгляді факультативного перестрахування необхідно звернути увагу на недоліки цього методу:

1) без згоди перестраховика перестрахувальник не може змінити умови страхування;

2) великі витрати з оформлення факультативного перестрахування, особливо в разі неодноразової факультативної пропозиції;

3) тривалість оформлення факультативного перестрахування впливає на можливість укладання договору або навіть відмови від нього;

4) вивчення кожного ризику і часте проведення перестрахувань дає певну інформацію конкурентам про андеррайтерську політику компанії-цедента;

5) неможливість автоматичного поновлення факультативного покриття.

Комісія у факультативному перестрахуванні встановлюється не регулярно, тантьєма здебільшого не виводиться. Факультативні договори перестрахування укладаються на період дії оригінального полісу.

Факультативна цесія здійснюється в усіх галузях страхування. Найчастіше до неї вдаються при покритті великих ризиків (промислові підприємства, вузли та агрегати, що мають високу вартість у майновому страхуванні), а також при страхуванні цивільної відповідальності, де страхові випадки не поодинокі і більш імовірні.

75. Договір пропорційного перестрахування і його особливості

Пропорційна форма перестрахування передбачає часткову участь сторін у розподілі відповідальності. Відповідно до узгодженої частки участі в договорі між сторонами розподіляються страхові премії і збитки.

У пропорційному перестрахуванні розрізняють квотний договір перестрахування, договір ексцедента суми і квотно-ексцедентний договір. Крім того, використовуються різні системи чи модифікації цих форм.

При пропорційних договорах страхові інтереси цедента та цесіонарія збігаються. При непропорційних — цедент може домагатися певних результатів, а перестраховик — зазнати збитків. Здебільшого ці договори діють у зв'язку з подіями, а не ризиками, їхня мета — захист цедента:

· від великих збитків;

· від суміщення збитків;

· від подій катастрофічного характеру (землетрус, ураган і т. ін.).

76. Сутність непропорційного перестрахування

Непропорційне перестрахування – це перестрахування, за якого перестраховик несе відповідальність за збитки, які перевищують певну суму. Непропорційне перестрахування оформлюється договором ексценденту збитків.

Непропорційне перестрахування найчастіше використовується при страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів за збитки, спричинені третім особам в результаті ДТП, а також у тих випадках страхування, де немає верхньої межі відповідальності страховика.

Аналіз на ринку непропорційного перестрахування в Україні показує, що збори перестрахувальних премій зростають щороку на протязі останніх п’яти років, тобто маємо позитивну тенденцію. Разом з тим, завдяки активним заходам регулятора різко знизилась частка ризиків що перестраховується нерезидентами.

77. Особливості регулювання перестрахувальної діяльності в Україні

Перевага перестрахування полягає в тому, що страховик, який перестраховує прийняті на себе ризики, створює додаткові гарантії своєї фінансової стійкості. Відповідно, страхувальник отримує додаткову впевненість у повному і вчасному відшкодуванні збитків.

За договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

Перестрахування також можна визначити як систему економічних відносин вторинного страхування, відповідно до якої страховик, приймаючи страхові ризики, частину відповідальності за ними передає на узгоджених умовах іншим страховикам (перестраховикам) з метою створення за можливістю збалансованого страхового портфеля, забезпечення фінансової стійкості і рентабельності страхових операцій.

Відповідно до ст. 12 Закону «Про страхування» перестрахування — це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно із законодавством країни, в якій він зареєстрований.

78. Особливості грошового обігу у страховій компанії

Фінанси, що є власністю страховика, якими він володіє і розпоряджається, забезпечують підприємницьку діяльність із надання страхових послуг. Страховик формує і використовує кошти утворених ним страхових фондів (страхових резервів) для покриття завданої матеріальної шкоди страхувальникам, а також покриває власні витрати на організацію страхової діяльності. Опріч того, щоб отримати дохід від використання фінансів, що надійшли у його розпорядження, страховик займається інвестиційною діяльністю, використовуючи для цього як кошти накопичених ним страхових фондів, так і власні кошти. Внаслідок цього, фінансовий обіг коштів у страховика є більш складним, ніж обіг грошей в інших сферах бізнесу. Розглянемо головні складові фінансових коштів страховика й особливості їх обігу.

Грошовий обіг страховика містить два таких самостійних грошових потоки:

• оборот коштів, що забезпечує страховий захист;

• оборот коштів, пов’язаний з організацією страхової справи.

При цьому перший грошовий потік проходить два етапи:

• на першому етапі формуються і розподіляються страхові фонди;

• на другому етапі частина коштів із створених страхових фондів інвестується для одержання прибутку.

Найважливішою особливістю першого потоку є ризиковий, ймовірнісний характер руху грошей у ньому, оскільки в основі формування страхового фонду є ймовірність завдання шкоди, що обчислюється на основі статистичних даних і теорії ймовірності. А в основі витрат цього фонду є фактична сумарна шкода, випадково заподіяна страхувальникам на заданому інтервалі часу, величина якої може випадково відхилятися від величини можливої сумарної шкоди, незалежно від змісту всіх укладених з цим страхувальником договорів страхування.

79. Види доходів страхової організації

Страховик може отримувати наступні види доходів:

• доходи від страхової діяльності;

• інші доходи, в тому числі доходи від інвестиційної діяльності.

До складу доходів від страхової діяльності страховика належать такі доходи:

• страхові премії, що отримані за укладеними з ним договорами страхування і перестрахування;

• комісійні винагороди, отримані страховиком за перестрахування його ризиків;

• частки від страхових відшкодувань, сплачені іншими перестраховиками;

• повернуті страховику суми з централізованих страхових резервних фондів;

• повернуті страховику суми страхових (технічних) резервів, інших, ніж резерви незароблених премій, у випадках і на умовах, які передбачені законодавством.

Страхові премії, що страховик отримує за надані ним страхові послуги – первинний і головний вид доходів від страхової діяльності. Страхові премії є основою для подальшого кругообігу фінансових коштів, головним джерелом для створення страхових фондів і фінансування всієї діяльності страховика.

Інвестиційна діяльність страховика – інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів, що є його власністю або якими він володіє (розпоряджається). Доходи від цієї діяльності є вторинними (похідними) від первинних доходів (зібраних страхових премій), але за обсягом можуть істотно перевищувати первинні доходи. Збираючи страхові премії, страховик накопичує обсяг первинних доходів і має право розпоряджатися ними протягом певного часу. Інвестування тимчасово вільних коштів страхового фонду грунтується на ймовірнісному характері обігу коштів цього фонду у процесі страхової діяльності, тому що від моменту надходження премій страхувальників на рахунки страховика до виплати страхових відшкодувань завжди проходить певний час.

80. Види витрат страхової компанії

Витрати страховика формуються у процесі витрачання страхового фонду. Склад і структуру витрат визначають два взаємозалежних економічних процеси: погашення зобов’язань перед страхувальниками і фінансування діяльності страхової організації. Через це у страхуванні існує така класифікація витрат:

• витрати, пов’язані з виконанням страхових зобов’язань і проведенням страхових операцій (виплати страхових відшкодувань і страхових сум; відрахування до запасних фондів і резервів внесків; відрахування на попереджувальні заходи; реалізація витрат на ведення справи й ін.);

• витрати на проведення інших операцій (витрати на одержання доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних власних коштів страховика, сформованих ним страхових резервів, й інших видів доходів).

Витрати на проведення страхових операцій, що є основними для страховика і складають більшість його загальних витрат, містять:

• виплати страхових сум і страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування;

• відрахування до страхових резервних фондів;

• відрахування до технічних резервів, крім резерву незароблених премій, на умовах, що передбачені чинним законодавством;

• витрати на проведення й обслуговування процесу страхування і перестрахування;

• витрати на оплату праці робітників страховика, а також:

a) оплата стороннім установам, організаціям, підприємствам або фізичним особам наданих ними послуг, які пов’язані з основною діяльністю страховика, а також:

— виплата комісійних винагород брокерам, посередникам за укладення і обслуговування договорів страхування;

— оплата послуг із метою оцінювання взятих на страхування (перестрахування) ризиків і збитків, які заподіяні об’єктам страхування;

— оплата за виготовлення бланків страхової документації;

— оплата банківських послуг, які пов’язані з інкасацією страхових премій і здійсненням виплат страхового відшкодування;

— оплата послуг, які пов’язані із розробкою умов, правил страхування і проведенням актуарних розрахунків;

б) відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки, що пов’язані з виконанням ними службових обов’язків, включаючи придбання з цією метою проїзних квитків.

81. Джерела прибутку для комерційної страхової компанії

Діяльність страховика припускає не тільки відшкодування своїх витрат, але й одержання прибутку. Обсяг балансового прибутку страховика забезпечується доходами, які він отримає у результаті виконання як страхових, так і нестрахових операцій.

Балансовий прибуток страховика складається з прибутку від страхової діяльності, прибутку від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів, прибутку від інших операцій. Найскладнішим є обчислення прибутку від страхової діяльності. Прибуток від страхових операцій – це такий позитивний фінансовий результат, при якому досягається перевищення доходів над витратами із забезпечення страхового захисту, коли страховик повністю виконує зобов’язання за договорами страхування, що укладені від його імені, за встановлений період часу (звичайно за рік).

Прибуток від страхової діяльності з ризикового страхування обчислюється послідовно у результаті здійснення наступних кроків:

1 – розрахування резерву незароблених премій

2 – визначення розміру заробленої премії;

3 – розрахування загальної суми доходів від страхової діяльності;

4 – визначення загальної суми витрат страховика;

5 – розрахування результату (прибутку або збитку) від страхової діяльності.

Окрім прибутку від страхових операцій, у страховика може бути також прибуток від інвестиційної діяльності й інших нестрахових операцій.

До прибутку від нестрахової діяльності належить прибуток, отриманий страховиком від агентського продажу страхових послуг інших страхових компаній, комісійних за передачу ризиків страховикам у перестрахування, а також проведення робіт із менеджменту ризиків, консультацій, доходів від позареалізаційних операцій тощо. В цьому випадку прибуток визначається як перевищення доходів від нестрахових операцій над валовими витратами на цю діяльність.

82. Особливості оподатковування страхової діяльності

Система оподатковування, виконуючи функції ринкового регулятора в умовах розвитку ринкових відносин, є важливим фінансовим важелем керування діяльністю суб’єктів підприємництва. Згідно з чинним податковим законодавством, страховики у процесі фінансово-господарської діяльності зобов’язані робити оплату як загальнодержавних, так і місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів).

Українським податковим законодавством передбачено особливий порядок прямого оподатковування діяльності страховика.

Страхова діяльність (окрім страхування життя) страховиків-резидентів оподатковується за ставкою три відсотки від суми валового доходу від страхової діяльності.

83. Особливості оподатковування діяльності страховика при страхуванні життя

Облік операцій із страхування життя ведеться страховиками окремо. Доходи, отримані страховиками як суми страхових внесків, що накопичені протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування життя на території України або за її межами, не належать до складу валових доходів для оподатковування. При цьому операцією із страхування життя вважається операція, що передбачає страхову виплату у таких страхових випадках:

• смерть застрахованого;

• рішення суду про оголошення застрахованого померлим;

• дожиття застрахованого до закінчення терміну дії договору страхування або досягнення ним віку, що визначений цим договором.

При цьому термін дії договору не може бути менше ніж 120 календарних місяців і не може передбачати часткових виплат до закінчення терміну такого договору або настання страхового випадку. На перехідний період до 2003 р. договори зі страхування життя громадян, що досягли віку понад 50 років, можуть укладатися на термін не менше чим 60 календарних місяців.

Якщо договір страхування життя буде достроково припинений через причину, що не пов’язана зі смертю застрахованої особи, то доходи, отримані страховиком, підлягають оподатковуванню за період часу, коли відбулося припинення договору, із використанням ставки податку шість відсотків.

84. Основні фінансові показники страхової компанії

Окрім прибутковості, ефективність страхових компаній, що здійснюють страхування інше, ніж страхування життя, можна відобразити системою таких показників.

1. Показник ділової активності, який показує відношення надходжень страхових премій (платежів) на певну дату поточного року до валюти балансу на цю ж дату за попередній рік.

2. Зіставлення обсягів власного капіталу і статутного капіталу.

Нагадаємо, що складовими власного капіталу є:

· статутний капітал;

· додатковий капітал;

· нерозподілений прибуток;

· резервний фонд;

· інший капітал, за винятком несплаченого і вилученого капіталу.

3. Рівень сплаченого статутного капіталу. Чим він вищий, тим вищий рівень зацікавленості власників капіталу в розвитку страхової компанії.

4. Показники структури активів, які визначать рівень платоспроможності страховика.

5. Темп зростання страхових премій визначається як відношення надходжень страхових премій у поточному році до надходжень страхових премій попередньому році. Досвід показує, що цей темп діяльності страховика перебуває у межах 25%.

6. Показник забезпечення страховика власними засобами визначається як відношення обсягу власного капіталу до технічних резервів. Оптимальне значення показника більше 28%. Достатній обсяг власних засобів страховика, вільних від зобов'язань, є надійним чинником фінансової стійкості страхової компанії.

7. Рівень покриття інвестиційними активами страхових резервів визначається як відношення обсягу інвестиційних активів та грошових коштів до страхових резервів (резервів незароблених премій).

85. Поняття і зміст фінансової надійності страховика та засоби її забезпечення

Особливістю діяльності страховика є забезпечення страхового захисту за умови акумулювання коштів у вигляді надходжень страхових премій до страхових резервів. Страхові резерви є коштами страхувальників, які тимчасово перебувають у розпорядженні страховика. Використання коштів страхових резервів має цільове призначення. Страховик у змозі їх використовувати тільки у разі настання страхового випадку за укладеними ним договорами страхування. Інакше кажучи, особливість організації діяльності страховика визначається своєрідністю страхового процесу, на вході і на виході якого знаходяться гроші, які лише тимчасово затримуються у страховика.

При оцінці фінансової надійності страховика постає потреба застосовувати кілька критеріїв:

— розмір власних коштів;

— правильність розрахованих тарифних ставок;

— наявність збалансованого страхового портфеля;

— величину страхових резервів, адекватних сумі взятих страховиком на себе зобов'язань;

— ефективність розміщення страхових резервів;

— перестрахувальницькі операції.

Фінансова надійність страховика — це спроможність страховика виконати страхові зобов'язання, прийняті за договорами страхування та перестрахування у випадку впливу несприятливих чинників. Тому стійка фінансова надійність страхових операцій дає змогу страховикові виконати усі зобов'язання за будь-яких несприятливих обставин.

86. Види, склад і призначення страхових резервів

Проведення страхування зумовлює інверсію страхового циклу, оскільки потребує спочатку внесення страхової премії, а потім, через деякий час, — надання страхової послуги у вигляді виплати страхового відшкодування. Моменти надходження страхових премій і виплати страхового відшкодування, як правило, не збігаються, і це дає змогу страховику акумулювати значні кошти у вигляді страхових резервів. Розмір цих резервів на будь-який момент має бути постійно достатнім для виконання страховиком умов договору страхування. Міжнародний досвід розрахунку розміру страхових резервів показує, що вони формуються за рахунок страхової премії до визначення фактичної збитковості страхової суми з урахуванням наявності у страховому портфелі страховика видів страхування та терміну дії договору страхування. Методика розрахунку страхових резервів визначається залежно від виду та строку дії договору страхування. Через неоднаковий розподіл ризику та різну методику і структуру тарифної ставки як джерела формування страхових резервів страхові резерви у ризикових видах страхування і страхуванні життя мають відмінності у складі та методах визначення. При страхуванні життя згідно з особливостями його проведення формуються резерви зі страхування життя. За видами страхування, відмінними від страхування життя, формуються технічні резерви. Формування резервів зі страхування життя здійснюється відрахуванням частини страхової премії, яка передбачена для забезпечення страхових виплат (нетто-премії), та частини інвестиційного доходу від розміщення тимчасово вільних коштів страховика. Технічні резерви — це показник, який виражає грошову оцінку обов'язків страховика за страховими зобов'язаннями, і одночасно — сума коштів, що є гарантією виконання зобов'язань перед страхувальниками з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування. Технічні резерви дозволяють страховику бачити загальний обсяг відповідальності за діючими договорами страхування. Обсяг технічних резервів має бути достатній для покриття відшкодування всіх збитків за діючими договорами страхування, навіть у випадках припинення надходження премій за цими договорами. З огляду на це при оцінюванні фінансового стану страховика та його надійності, розміру статутного фонду і резервів, вільних від зобов'язань, правильно розрахованої тарифної ставки та збалансованого страхового портфеля важливе місце має відводитися достатності страхових резервів. Остання зумовлюється складом таких резервів і застосуванням тих чи інших методів їх обчислення.

87. Методика визначення резервів при ризиковому страхуванні

У ризиковому страхуванні страхова премія може бути подана середньою величиною, що отримана як відношення суми очікуваних премій страхувальників за цей час до загальної кількості застрахованих об’єктів n, тобто

Математично страхова премія є середньою величиною стосовно одиниці страхової сукупності. Не може бути точної рівності між зобов’язаннями страховика за окремим договором страхування і сумою премії окремого страхувальника за цим договором. Така рівність існує тільки для всіх договорів страхування (страхової сукупності).

При визначенні нетто-ставки за особистим страхуванням життя враховують імовірність смерті, інвалідності внаслідок каліцтва, захворювання. До уваги беруться розмір страхової суми і норма прибутку страховика.

88. Методика визначення резервів при страхуванні життя

Резерви зі страхування життя мають у своєму складі резерви довгострокових зобов'язань (математичні резерви); резерви належних виплат страхових сум. Величина резервів довгострокових зобов'язань обчислюється актуарно, окремо за кожним договором за методикою формування резервів зі страхування життя. Законодавством України передбачено: резерв позароблених премій, що включає в себе частки від сум надходжень страхових платежів, які відповідають страховим ризикам, що не минули на звітну дату, а резерв збитків — зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників.

89. Принципи і напрямки розміщення страхових резервів

Закон України “Про страхування” (ст. 31) вимагає розміщувати страхові резерви з урахуванням їхньої безпеки, прибутковості, ліквідності і диверсифікації. Ці принципи є загальновизнаними у світовій страховій та інвестиційній практиці. За ступенем важливості забезпечення фінансової надійності страховиків, їх можна побудувати у такій послідовності.

1. Принцип надійності (зворотності)

Цей принцип обумовлює максимально надійне розміщення активів, що забезпечує їх повернення у повному обсязі, що визначений заздалегідь. Він ставить перед страховиком задачу зведення до мінімуму інвестиційного ризику, як ймовірності того, що фактичний інвестиційний дохід виявиться нижче розрахункового. У цілому, чим вище ймовірність отримання низького доходу або збитку, тим вище ризик. У практиці інвестування самими безпечними є будь-які державні цінні папери, особливо казначейські білети й облігації. Досить надійні також облігації великих корпорацій, що раніше вже добре зарекомендували себе. Більш ризиковими є акції невеликих і наукомістких фірм.

2. Принцип ліквідності

Згідно з цим принципом, загальна структура розміщення активів повинна бути такою, щоб у будь-який час активи швидко і беззбитково для їхнього власника могли бути обернені у гроші. Ліквідні активи мають високий статус, коли оцінюють інвестиційний портфель страховика, і займають особливе місце у фінансовому менеджменті.

3. Принцип диверсифікації

Цей принцип можна ще назвати “принципом зсуву і розсіювання”; він забезпечує розподіл інвестиційного ризику на різноманітні види вкладень і тим самим забезпечує більш високий ступінь стабільності інвестиційного портфеля страховика. Потрібно не допускати значної переваги якогось одного виду вкладень над іншими. Структура розміщення активів не повинна бути однобічною, а також не повинна припускатися регіональна концентрація капіталу.

4. Принцип прибутковості (рентабельності)

Згідно з цим принципом, страхові резерви необхідно розміщувати так, щоб забезпечити реалізацію названих вище принципів, з урахуванням ситуації на ринку капіталу, і при цьому розміщення повинне приносити постійний і достатньо високий дохід.

90. Параметри платоспроможності страховика і їх визначення

Платоспроможність страховика – це об’єктивний показник його поточного фінансового стану шляхом його прогнозування в осяжному майбутньому. Інакше, це можливість виконання в осяжному майбутньому його зобов’язань завдяки тим активам, які є в розпорядженні страховика, являють собою реальні цінності, а тому є ліквідними.

Усі зобов’язання страховика можна розділити на дві групи:

• зовнішні зобов’язання перед страхувальниками, перестрахувальниками, бюджетом, банками й іншими кредиторами;

• внутрішні зобов’язання перед фундаторами, акціонерами, філіями, співробітниками й ін.

Страхова платоспроможність за зовнішніми зобов’язаннями перед страхувальниками (по страхових зобов’язаннях) забезпечується за допомогою страхових резервів і власних вільних коштів (статутного фонду, резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку й інших резервів, не пов’язаних зобов’язаннями). Якщо обсяг страхових резервів недостатній, то страховик виконує страхові зобов’язання за рахунок власних коштів. Якщо обсяг власних коштів перевищує обсяг зовнішніх (у тому числі страхових) зобов’язань, можна вважати страховика платоспроможним.

В Україні прийняті такі вимоги для забезпечення платоспроможності:

• наявність оплаченого статутного фонду в обсязі, що встановлений вимогами законодавства;

• наявність у страховика гарантійного фонду, вільного від прийнятих ним страхових зобов’язань;

• створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

• перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Список використаної літератури

1. Алєксєєв І. Страхові послуги: Навчальний посібник для студ. 4 курсу спец. / Ігор Алєксєєв, Ірина Кондрат, Ната-ля Ярошевич,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". — Львів: Вид-во Національного ун-у "Львівська політехніка", 2006. — 203 с.

2. Бігдаш В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Бігдаш,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2006. — 444 с.

3. Базилевич В. Страховий ринок України: монографія/ Віктор Базилевич,. — К.: Знання, 1998. — 371 с.

4. Базилевич В. Страховий ринок України: природа та особливості функціонування: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. доктора економ. наук: Спеціальність 08.01.01 — Економічна теорія/ Віктор Базилевич,; Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. — К., 1998. — 35 с.

5. Внукова Н. Страхування: Навч.-метод. посібник/ Наталія Внукова, Віталій Успаленко, Людмила Временко,; За заг. ред. Н. Внукової. — Харків: Бурун Книга, 2004. — 371 с.

6. Говорушко Т. Страхові послуги: Навчальний посібник/ Тамара Говорушко,; М-во освіти і науки України, Укр. нац. ун-т харчових технологій. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 397 с.

7. Охріменко О. Страхування у сфері туризму та готельного господарства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Оксана Охріменко,; Ред. Т.Ю. Ходирева; Київський ун-т туризму, економіки і права. — К.: Вища школа, 2003. — 257 с.

8. Плиса В. Страхування: Навчальний посібник/ Володимир Плиса,. — К.: Каравела, 2006. — 391 с.

9. Стожок Л. Страхування: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Людмила Стожок,; Ред. Г. Г. Старостенко; Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2005. — 162 с.

10. Страхування: Навч.-метод. посібник/ За заг. ред. О.О.Гаманкової; М-во освіти і науки України; КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2000. — 117 с.

11. Страхування: Підручник/ М-во освіти і науки України, КНЕУ, Українська фінансово-банківська школа; Керівник авт. колективу і наук. ред. Семен Осадець,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.