ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Економічна сутність поняття „продуктивність праці”

1.1. Сутність продуктивності і продуктивності праці

1.2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці

1.3. Фактори та резерви підвищення продуктивності праці

РОЗДІЛ 2. Економічна оцінка рівня продуктивності праці

2.1. Характеристика виробничої діяльності та основних техніко-економічних показників роботи підприємства

2.2. Оцінка рівня і динаміки продуктивності праці

2.3. Оцінка співвідношення темпів зростання продуктивності праці і заробітної плати

РОЗДІЛ 3. Пропозиції по підвищенню продуктивності праці

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Розвиток економіки, підвищення національного добробуту залежить від подальшого підвищення продуктивності.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці. В посібнику Н.Г. Менк`ю „Макроекономіка” продуктивність праці визначена як „середній продукт”. [12, с.20] Середній продукт будь-якого виду затрат – це відношення обсягу створеної продукції до використаного обсягу даного виду затрат. Огляд публікацій з питань економіки у сучасних наукових та інших виданнях свідчить про те, що у кожній публікації чи публічному виступі майже не згадується і, тим більше, не обґрунтовується таке актуальне і вкрай необхідне питання, як зростання продуктивності. Між тим, яку б проблему не поставити, обійти питання продуктивності не можливо. Насамперед тому, що ця категорія належить до базових виробничих, які складають фундамент і джерела відтворень виробництва, зростання доходів, стримування інфляційного тиску тощо.

Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості України досить низький. Згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10 % від рівня продуктивності праці в США. [14, с.201]

Як свідчить зарубіжний досвід, змінити таке становище можливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства.

Міжнародна організація праці (МОП) дає узагальнене визначення продуктивності (що включає продуктивність парці, продуктивність капіталу, витрати сировини, енергії та інформації, а також витрати, що пов`язані з безробіттям – соціальний фактор). Не менш важливими є також врахування інфляційного фактору та зростання цін, зміна попиту на продукцію. Крім того, в ринковій економіці поняття продуктивності поширюється на всі види організації, в тому числі і на послуги.

В умовах високого технологічного, науковозмістовного, комп`ютеризованого виробництва, що пов`язано із значними внесками капіталу в технічні засоби, інформацію та інші види ресурсів, загальна продуктивність капіталу більш пріоритетна, ніж продуктивність живої праці, тому в економіках ринкового типу широке застосування мають такі поняття, як загальна та часткова продуктивність.

Крім такого трактування, продуктивності праці може визначатись як соціальна категорія, тому, що центральним фактором є якість робочої сили, соціальна активність робітника в досягненні більш високої продуктивності та прибутковості підприємств галузі.

Перехід до ринкових відносин створює нові умови і надає нові функції підвищенню продуктивності праці. Зменшення продуктивності суттєво впливає на всі соціальні та економічні фактори життя. До них відносяться можливості економічного розвитку, зміни у платіжному балансі, контроль інфляції, співвідношення цін і витрат, рівень зайнятості, безробіття, структура та масштаби капітальних вкладень.

Визнанням у світовій практиці є вплив продуктивності на конкурентноспроможність товарів на міжнародному ринку. Низька продуктивність визначає більш високі витрати та ціни. Для підтримки конкурентноспроможності виникає потреба або зменшувати виробництво, або знижувати витрати, шляхом зниження заробітної плати.

При вивченні проблем, що пов`язані з продуктивністю, визначається широке коло інших показників, що відбивають їх взаємний вплив. Продуктивність є показником конкурентноспроможності робітника в системі відносин на ринку праці. В зв`язку з цим в ринкових відносинах особливий інтерес має механізм регулювання факторів виробництва та попиту на ресурси та продукцію.

Оскільки для ринкових відносин важливими критеріями є засоби виходу на визначений рівень виробництва з матеріальними затратами, тому для виробника (власника) у центрі уваги знаходиться мінімалізація витрат на досягнення необхідного рівня виробництва, які залежать від двох параметрів: функції продуктивності (сума різних можливих засобів виробництва) та ціни на різні фактори виробництва.

Це пов`язане з тим, що попит на фактори виробництва залежить від відносної вартості самих факторів виробництва і можливості отримання максимального прибутку.

Вищеназвані висновки орієнтовані на механізм регулювання продуктивності, як ефективне використання трудового ресурсу, що прирівнюється до матеріально-речових факторів виробництва. Такий підхід не включає оцінку витрат інтелектуальних, емоційних та фізичних ресурсів, що витрачаються людиною для досягнення важливих для неї життєвих цілей. Тому найбільш правильним є дослідження продуктивності як соціально-економічної категорії.

Для ринкової економіки показники продуктивності повинні давати змогу оцінювати економічну ефективність національної економіки, галузі, підприємства як результат соціальної та економічної політики. Слід відзначити, що лише фірма або країна, яка організує виробництво або послуги з найнижчими витратами і більш високої якості є найпродуктивнішою та найефективнішою.

Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економною необхідністю розвитку суспільства і має такі цілі:

• стратегічну – підвищення життєвого рівня населення. За рахунок зростання продуктивності в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалася від 40 % до 90 % життєвого рівня; [15, с.204]
• найближчу – підвищення ефективності діяльності галузей і підприємств, а також реальне зростання особистих доходів працівників.

В умовах посиленої конкуренції на ринках товару, послуг і праці великого значення набуває підвищення продуктивності праці на підприємствах, яке виявляється передусім у збільшенні маси продукції, що виробляється за одиницю часу за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу за незмінної якості, або в підвищенні якості і конкурентноспроможності за незмінної її маси, що виробляється за одиницю часу; зменшенні затрат праці на одиницю продукції. Це веде до зміни співвідношення затрат живої та уречевленої праці. підвищення продуктивності праці означає, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат уречевленої праці збільшується. При цьому загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту, зменшується. Зростання продуктивності праці сприяє скороченню часу виробництва й обігу товару, збільшенню маси і норми прибутку. В ході написання даної роботи було поставлено за мету:

1. висвітлити економічну сутність продуктивності праці, її народногосподарське значення, ознайомитись з показниками і методами вимірювання продуктивності праці, дати коротку характеристику об`єкту дослідження – ЗАТ „Радій”;
2. провести економічну оцінку стану ЗАТ „Радій”, а також визначити рівень підвищення продуктивності праці по підприємству , вплив факторів на зростання продуктивності праці, визначити співвідношення темпів зростання продуктивності праці та заробітної плати;
3. зробити узагальнюючі висновки і внести пропозиції по підвищенню продуктивності праці на основі виявлених резервів підвищення продуктивності праці.

У зв`язку з цим було побудовано зміст дипломної роботи, проведено вивчення організаційної, правової, статистичної і бухгалтерської документації, а також спеціальну літературу з зазначеного питання.

РОЗДІЛ І.

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ. ПОНЯТТЯ „ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ”

1. Сутність продуктивності і продуктивності праці

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття „продуктивність” і „продуктивність праці”.

Продуктивність – це ефективність використання ресурсів – праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації – під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв`язок між кількістю і якістю вироблених товарів, або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їх оцінювання необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини , витрат, пов`язаних з безробіттям тощо. Вища продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, у суспільстві. Слід відзначити, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.

Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції не можливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

З`ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції складається з:

• живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;
• минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія – повністю: машини, споруди, тощо – частково).

Продуктивність праці – це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, на створений продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

Продуктивність праці тісно пов`язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженої праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв`язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Отже, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.

1.2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.

Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки.

Вимірювання продуктивності праці має ґрунтуватися на розумінні економічного її змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності у часі і просторі. Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:

• одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;
• повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;
• забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;
• показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади, й окремого працівника.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньо облікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники:

• виробіток
• трудомісткість.

Виробіток – це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньо облікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво:

В = _ Q_ , (1.1.)

Т

де — В – виробіток;

Q– обсяг виробленої продукції

Т– затрати робочого часу

Трудомісткість – це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):

Тр =Т

Q(1.2.)

де Тр – трудомісткість на одиницю продукції.

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так:

% зниження трудомісткості = % підвищенню виробітку х 100 (1.3.)

(100 + % підвищення виробітку)

% підвищення виробітку = % зниження трудомісткості х 100 (1.4.)

(100 — % зниження трудомісткості)

Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток.

У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини новоствореної вартості – національного доходу – за певний період до середньо облікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду.

У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньо облікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:

• виробіток на одну відпрацьовану людино/годину;
• годинний;
• виробіток на один відпрацьований людино/день;
• денний;
• виробіток на одного середньо облікового працівника;
• річний, квартальний, місячний.

Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час. Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньо змінні простої та збитки часу.

Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньо змінні простої та збитки часу, а й цілодобові простої.

Залежність між цими показниками може бути виражена так:

Індекс денного виробітку = Індекс годинного виробітку х Індекс використання робочого часу протягомзміни (1.5.)

Індекс річного виробітку = Індекс денного виробітку х Індекс кількості явочних днів протягом року (1.6.)

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тонах, метрах, тощо).

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продукцію, котра має одне й те саме призначення, проте вирізняється якоюсь однією ознакою, виробіток можна розраховувати за допомогою умовно-натуральних одиниць. Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна враховувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, судно будівництво та ін.)

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробництва або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованих і на певний час незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.

Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємстві розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто непорівнянні у зв`язку з різним ступенем їх обґрунтованості. Відсутні науково обґрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання продуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція. валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв`язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому так і на територіальному рівнях.

Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією, мають схожі переваги і недоліки. Недоліки полягають передусім у тому, що рівень виробітку більшою мірою обумовлений затратами минулої (уречевленої) праці, ніж затратами живої праці. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріальну місткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію. При обчисленні валової або товарної продукції часто має місце повторний рахунок у зв`язку з тим, що вартість продукції підприємства, яке постачає цю продукцію, впливає на величину продуктивності підприємства, яке її використовує. Спотворення величини виробітку, що виникає у разі зміни асортименту продукції, трапляються тоді, коли збільшується або зменшується частка продукції з вищою вартістю сировини, тобто з високою матеріально місткістю і низькою трудомісткістю. У таких випадках на практиці, щоб усунути цей недолік, можна розраховувати індекси продуктивності праці змінного, постійного складу, структурний індекс.

Індекс змінного складу відбиває зміни як у виробітку, так і в складі продукції.

Індекс постійного складу характеризує показник продуктивності праці, незалежний від змін у структурі продукції, і розраховується зважуванням часткових індексів зростання виробітку на кількість працівників у порівнянному (плановому) періоді за кожним виробом.

Структурний індекс розраховується діленням індексу змінного складу на індекс постійного складу. Структурний індекс показує, як впливають зміни структури продукції на загальний показник продуктивності праці. Якщо структурний індекс більший за одиницю, то це означає, що показник продуктивності праці завищується за рахунок збільшення матеріаломісткості і зниження трудомісткості продукції у разі зміни її асортименту, і навпаки.

Між показниками валової і товарної продукції є певні відмінності. Вони полягають у тому, що перший показник характеризує загальний обсяг виробничої діяльності підприємства, другий — обсяг, який надходить у народногосподарський обіг. У деяких галузях промисловості, таких як швейна, поліграфічна тощо, продуктивність праці визначають, використовуючи показник обсягу нормативної вартості обробки (НВО). Для розрахунку нормативної вартості обробки за кожним видом виробів визначають на певний період єдині й постійні нормативи витрат за такими статтями: заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування (вартість витрат живої праці), цехові й загальнозаводські витрати. Прямі матеріальні витрати в цьому нормативі не відображаються, тобто на показник НВО в основному не впливають затрати минулої праці. Недоліками цього показника є те, що він не характеризує обсягу всієї виконаної роботи (повної вартості), собівартості виробленої продукції, новоствореної вартості, враховує не фактичну вартість обробки, а лише її нормативне значення.

З теоретичного погляду найповніше уявлення щодо вкладу підприємства у створення продукції дає показник вартості чистої продукції – новоствореної вартості. Величина чистої продукції розраховується як різниця між обсягом валової продукції і витратами на сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію, амортизаційні відрахування (елементи уречевленої праці):

Чп = Qв – Мв (1.7.)

абоЧп = Зп + Пр (1.8.)

де Чп – обсяг чистої продукції;

Qв — обсяг валової продукції;

Мв – матеріальні витрати;

Зп – заробітна плата з нарахуваннями на соціальне страхування;

Пр – прибуток підприємства.

Чиста продукція точно характеризує новостворену продукцію, якщо продукція реалізується за ринковими цінами, проте нині великий вплив чинять монопольні ціни, які змінюють реальний вклад підприємства у створення нової вартості.

У галузях з високим рівнем технічної оснащеності для розрахунку продуктивності праці застосовується показник умовно-чистої продукції, який містить окрім заробітної плати з нарахуваннями, прибуток, а також суму амортизаційних відрахувань (частину минулої праці).

Проте використання цього показника обмежене у зв`язку з тим, що за значної різниці в рентабельності окремих виробів і великих відмінностей частки прибутку в оптовій ціні підприємства не можна мати точних і надійних результатів зіставлення реального вкладу підприємства щодо випуску продукції і відповідної величини прибутку.

Ширше застосовується на підприємствах показник продуктивності праці, розрахований на основі показника нормативно-чистої продукції.

Сутність нормативного методу визначення чистої продукції полягає в тому, що на кожний вид продукції, котра випускається підприємством, поряд з оптовою ціною встановлюється норматив чистої продукції. Обсяг нормативно-чистої продукції (НЧП) по підприємству визначається множенням обсягу випуску кожного виду продукції в натуральному вимірнику (штук, кг, тощо) на норматив і складанням одержаних результатів. Нормативи чистої продукції мають бути стабільними, тому обсяги нормативно-чистої продукції порівнюються протягом певного періоду.

Обсяг нормативно-чистої продукції розраховується так:

НЧП = Т х Нч х пі (1.9.)

Н ч пі– норматив чистої продукції на і – й виробів, грн.

n– кількість найменувань виробів за планом.

Норматив чистої продукції на виріб визначається:

Н ч пі = З вр. (1 = Кз) + Пн (1.10)

де З вр – заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування, грн.;

К з– коефіцієнт, який обчислюється як відношення суми заробітної плати працівників, зайнятих обслуговуванням і управлінням виробництвом, до суми заробітної плати основних виробничих робітників;

П н– нормативний прибуток, грн.

Недоліки показника нормативно-чистої продукції ідентичні недолікам показника чистої продукції.

Рівень продуктивності праці на підприємстві можна характеризувати показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відбиває суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино – годинах (нормо-годинах).

Розрізняють такі види трудомісткості:

• Технологічна трудомісткість(Т т), яка включає всі затрати праці основних робітників – як відрядників так і почасовиків:

Т т = Т в + Т п (1.11)

де Т в – затрати праці основних робітників – відрядників;

Т п– затрати праці основних робітників – почасовиків.

• Трудомісткість обслуговуваннявиробництва (Т об) включає всі затрати праці допоміжних робітників.
• Виробнича трудомісткість (Т вир.) – це всі затрати праці основних і допоміжних робітників.
• Т вир. = Т т + Т об. (1.12.)

• Трудомісткість управління виробництвом (Т у) включає затрати праці керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців.
• Повна трудомісткість (Т) – це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

Т = Т т+ Т об +Т у (1.13.)

абоТ = Т в + Т п + Т об + Т у (1.14.)

абоТ = Т вир + Т у (1.15.)

За характером і призначенням розрізняють:

• нормативну,
• фактичну ,
• планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції, або виконання певного обсягу робіт, розрахованих згідно з чинними нормами.

1. Поняття і сутність факторів продуктивності праці

1.3.1. Фактори продуктивності праці

Фактори – це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.

Дію факторів, їх виявлення і реалізацію необхідно розглядати в тісній залежності від природних і суспільно-економічних умов.

Природні умови – це те середовище, в якому здійснюється суспільний процес виробництва: природні ресурси, грунт, кліматичні особливості, тощо.

Суспільно-економічні умови визначаються характером виробничих відносин, розвитком ринкових відносин, ступенем розвитку продуктивних сил, рівнем життя.

В умовах становлення ринкових відносин великого значення набувають такі фактори, як посилення конкуренції товаровиробників, роздержавлення і приватизація економіки, розвиток малого і середнього бізнесу, фінансово-економічна стабілізація, сильна система соціальної підтримки на основі активної структурно-інвестиційної політики в напрямі випереджаючого розвитку виробництва устаткування і підвищення ефективності використання матеріалів, поліпшення коефіцієнта обігу матеріалів, управління матеріалами, розвиток ефективних джерел постачання.

Зовнішні фактори впливають на стратегію діяльності підприємства і продуктивність. Така, удосконалення урядом податкової політики, законодавства про працю, соціальної інфраструктури, політики цін, збереження цін, забезпечення більш раціонального порядку використання природних ресурсів мотивують відповідні рішення на підприємстві щодо структурного, організаційно-технологічного його функціонування, виробництва споживчих товарів і надання послуг, підвищення гнучкості виробництва, його сприйнятливості до змін попиту і технологічних нововведень, ефективне формування зайнятості населення.

Отже, фактори продуктивності, які визначають її рівень, пов`язані з працею, ресурсами, середовищем.

Зарубіжні економісти виділяють дві основні групи факторів продуктивності:

• зовнішні(які не контролюються)
• внутрішні (які контролюються)

Зовнішні фактори включають політичні, соціальні й економічні аспекти розвитку суспільства; урядові рішення та інституційні механізми; наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Вони перебувають поза контролем з боку окремого підприємства.

Внутрішні фактори – це ті, які перебувають в зоні контролю окремого підприємства і поділяються на „тверді” та „м`які”.

„Тверді” (стійкі, сталі) включають в себе:

• виріб – його якість, призначення, дизайн, тобто якою мірою він відповідає вимогам, що ставляться до нього споживачем, ринком;
• технологію та устаткування – упровадження нових технологій, зменшення простоїв.

„М`які” (змінні) фактори включають:

• якість робочої сили, підвищення ефективності її використання за допомогою подальшого удосконалення мотивації праці; поліпшення її поділу і кооперації; участі всіх категорій працівників в управлінні підприємством;
• організаційні системи і методи – динамічність і гнучкість структури підприємства, удосконалення організації виробництва і праці, трудових методів;
• стилі і методи управління – вплив їх на організаційну структуру, кадрову політику, планування діяльності підприємства.

Розглядаючи сутність праці як процес споживання робочої сили і засобів виробництва, всі фактори, що визначають підвищення продуктивності праці, можна об`єднати в три групи:

• матеріально-технічні;
• організаційно-економічні, котрі характеризують ступінь використання робочої сили.

Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва і одним із основних елементів механізму ринку.

Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва – засоби виробництва, працю, його організацію та управління..

Технічний прогрес здійснюється за такими напрямками:

• упровадження комплексної механізації та автоматизації;
• удосконалення технології виробництва;
• зростання рівня електроозброєності;

Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється через механізацію ручних робіт, упровадження засобів малої механізації; комплексної механізації робіт.

Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням верстатів – автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва.

Для зростання продуктивності праці велике значення має удосконалення технології виробництва, яка охоплює технічні прийоми виготовлення продукції; виробничі методи, способи застосування технічних засобів і агрегатів.

Хімізація виробництва є одним з ефективних напрямів технічного прогресу, який характеризується застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і хімічних процесів.

В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції, її конкурентноспроможності на ринку. Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки велике значення має максимальне використання діючих потужностей.

Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої праці як у цілому по економіці, так і на окремому виробництві.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.

Електроозброєністьпраці визначається відношенням кількості електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до середньооблікової чисельності робітників.

Енергоозброєність праці – споживання всіх видів енергії на одного робітника за певний період.

Фондоозброєність– це показник оснащеності праці виробничими основними фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньо облікової чисельності робітників або працівників.

Фондовіддача – загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому виразі до середньорічної (без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

Залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та продуктивності праці пряма:

П п = Ф о х Ф в (1.16)

де, П п – продуктивність праці;

Ф о– фондоозброєність;

Ф в– фондовіддача.

Рівень механізації та автоматизації обчислюється на основі таких показників, як коефіцієнти механізації робіт (виробництва)

К м.р. (в) і праці – К м.п

К м.р. (в) = (Qм/Q) х 100 (1.17)

К м. п = (Ч м/Ч) х 100 або

К м. п. = (Ч мі х Ч) / Ч х 100 (1.18)

К м. п. = (Ч мі х І) / Ч х 100 (1.19)

де Qм – обсяг робіт, виконаний механізованим способом;

Q— загальний обсяг робіт;

Ч м – чисельність робітників, зайнятих механізованою працею;

Ч – загальна чисельність робітників, які беруть участь у виконанні робіт;

Ч мі – чисельність робітників, зайнятих механізованою працею на даному робочому місці;

Ч — величина, яка характеризує відношення часу механізованих процесів до загального часу виконання операції.

Для визначення рівня комплексної механізації використовують подібні показники. Рівень автоматизації характеризується відношенням кількості автоматизованого устаткування або його потужностей до кількості або потужностей усього використовуваного устаткування, а також часткою автоматизованих операцій або продукції, виробленої на автоматизованому устаткуванні.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:

• удосконалення форм організації виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації; удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної, тощо).
• удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, упровадження багатоверстатного обслуговування, розширеного виробництва, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці (упровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;
• удосконалення матеріального стимулювання праці;
• удосконалення організації управління виробництвом з допомогою удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, упровадження автоматизованих систем управління виробництвом.

Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшенням соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації і психологічного впливу.

1.3.2. Організація праці, як фактор зростання продуктивності праці

Основними загальними показниками економічної ефективності заходів наукової організації праці, що визначають необхідність їх застосування є:

• зростання продуктивності праці;
• річний економічний ефект (економія приведених затрат).

При розрахунках економічної ефективності заходів наукової організації праці (НОП) використовуються і інші (часткові) показники, в тому числі:

• зниження трудомісткості продукції;
• відносна економія (вивільнення) чисельності робітників;
• зростання обсягу виробництва;
• економія робочого часу;
• економія за елементами собівартості продукції;
• зростання доходу – прибуток на гривню витрат.

Приріст продуктивності праці (в відсотках, П п ) в результаті економії чисельності робітників розраховується за формулою:

П п = Е ч х 100

Ч ср. – Е ч (1.20)

де Е ч – відносна економія (вивільнення) чисельності працюючих (робітників) після впровадження окремих заходів, осіб;

Ч с. р. — розрахункова середньостискова чисельність працюючих (робітників) ділянки, цеху, підприємства і обчислена на запланований обсяг виробництва за виробітком базисного періоду), осіб.

Ефективність праці в значній мірі залежить від рівня працездатності людини, яка є фізіологічною основою продуктивності праці. Працездатність людини на протязі зміни, доби, тижня характеризується слідуючи ми фазами:

• впрацьованістю,
• стійкою високою працездатністю,
• зниженням працездатності в зв`язку із втомленістю.

Якщо відволіктись від фізіологічної сутності кожної з цих фаз, то можна відзначити, що в динаміці працездатності виділяються два рівня:

1. високої працездатності людини і відповідного їй високого виробітку продукції;
2. зниженої працездатності і відповідного їй зниженого виробітку продукції за одиницю робочого часу.

При покращенні умов праці збільшується тривалість фази стійкої працездатності за рахунок відповідного зменшення фази зниженої працездатності.

Приріст продуктивності праці (в відсотках) за рахунок збільшення тривалості фази стійкої працездатності в результаті покращення умов праці розраховується за формулами:

П п = П р — П р х 100 х К п

П р + 1 (1.21)

де П р – питома вага тривалості фази підвищеної працездатності в загальному фонді робочого часу до впровадження заходів по покращенню умов праці;

П р– питома вага тривалості фази підвищеної працездатності в загальному фонді робочого часу після впровадження заходів по покращанню умов праці;

К п– поправочний коефіцієнт, що відображає долю приросту продуктивності праці, що залежить від функціонального стану організму людини в різних умовах праці, що дорівнює 0, 20

П р = (t` ф1 n1 + t` ф2 n2) – (tф1 n1 + tф2 n2) х 100

tф1 n1 + tф2 n2 (1.22)

де tф1 (tф2) – сумарний час фази підвищеної (зниженої) працездатності до покращення умов праці, години;

t` ф1 (t` ф2) — сумарний час фази підвищеної (зниженої) працездатності після покращення умов праці, години;

n1 (n2) – середнього динний виробіток в період підвищеної (зниженої) працездатності, шт..

Наведені формули не дуже відрізняються між собою, тому, що обидві ґрунтуються на врахуванні змін динаміки працездатності в результаті покращення умов праці.

Разом з цим формула (1.21) може мати більш широке застосування, тому, що вихідні дані, що зазначені в ній, визначаються незалежно від характеру виробництва. Вона застосовується для розрахунків як фактичного ефекту, так і запланованого.

Проте оцінка економічної ефективності заходів по покращенню умов праці за цією формулою є менш точною, тому, що вона не враховує фактичний виробіток по фазам працездатності.

Крім цього в даному випадку показник збільшення питомої ваги фази стійкої підвищеної працездатності прирівнюється до показника приросту продуктивності праці, що на практиці, як відомо, в більшості випадків не відповідає дійсності.

Зазначені недоліки обгрунтували необхідність введення поправочного коефіцієнта (К п), який був отриманий в результаті статистичної обробки фактичних даних.

Формула (1.22) дозволяє визначити фактичний приріст продуктивності праці з більшою точністю, але її застосування обмежене тими видами виробництва, в яких можливе врахування погодинного виробітку в динаміці працездатності на протязі робочого дня.

Дана формула може застосовуватись в тих випадках, коли тривалість виробничого циклу порівняно невелика і на протязі зміни виготовляється велика серія однорідної продукції.

Через відсутність нормативів часу по фазам працездатності, які б дозволяли встановити приріст продуктивності праці в кожному конкретному випадку покращення умов праці, вихідні дані для розрахунку по вказаним формулам можуть бути отримані шляхом проведення на підприємстві досліджень (хронометражних спостережень, фотографія робочого дня).

Приріст продуктивності праці (в відсотках) в цілому по підприємству при впровадженні заходів по НОП визначається за формулою:

n

П п = ∑ Er. 100 (1.23)

і =1 n

Ч с. р. — ∑Er

і =1

деn

∑Er

і =1 — сума відносної економії чисельності працюючих (робітників) по всім заходам;

n— кількість заходів.

Для визначення величини зростання продуктивності праці в цілому по підприємству на базі отриманого ефекту (в відсотках) в окремому підрозділі, кожний окремий результат розрахунку множиться на питому вагу випуску продукції ( в натуральному, трудовому, чи вартісному виразі) підрозділу в загальному обсязі виробництва продукції підприємства.

Дане коректування робиться і тоді, коли окремим ефектом впровадження заходу є зниження трудомісткості чи економія фонду робочого часу виражені в відсотках.

Річний економічний ефект – Е р (економія приведених затрат) в грошових одиницях розраховується за формулою:

Е р = (С1 – С2) х Q2 х Е н х З од (1.24)

де С1 – С2 — собівартість одиниці продукції (робіт) до і після проведення (заходу поточні затрати), грн;

Q2– річний обсяг продукції, робіт після впровадження заходу в натуральному виразі (м, т, м³).

Е н– нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (величина зворотня нормативному строку окупності Т н);

З од. – одночасові затрати, пов`язані з розробкою і впровадженням заходу, грн.

Нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (Е н) для заходів по НОП встановлюється рівним 0, 15 нормативний строк окупності (Т н) – 6, 7 роки.

При визначенні річного ефекту економія по собівартості продукції (вираз (С1 – С2) х Q2) може бути розрахована безпосередньо в річному розрізі по окремим собівартості (заробітна плата, матеріали, амортизація і ін.) при наявності необхідних вихідних даних.

З врахуванням поділу поточних (експлуатаційних) затрат на умовно-змінні і умовно-постійні формула розрахунку річного економічного ефекту має вигляд:

Е р = [ (а1 — а2) + (У — У)] хQ 2 — Е н х З од

Q1 Q2 (1.25)

деQ1 і Q2 – поточні витрати на одиницю продукції (робіт) по статтям витрат в собівартості продукції до і після впровадження заходів, грн.;

У– річна сума умовно-постійних витрат в собівартості продукції базисного періоду, грн.

Q– річний обсяг продукції (робіт) до впровадження заходу в натуральному виразі.

При визначенні економічної необхідності того чи іншого заходу необхідно враховувати час на протязі якого окупаються витрати на його впровадження.

Захід рахується економічно ефективним, якщо строк окупності одно часових затрат не вище нормативного . При оцінці ефективності заходів по покращенню умов праці перевага надається тим, з них які поряд з економічним ефектом забезпечують підвищення безпеки праці, а також уникнення чи послаблення негативного впливу виробничого процесу і навколишнього середовища на людину.

Строк окупності одно часових затрат (Т од) визначається відношенням одно часових затрат (З од) до річної економії від зниження собівартості продукції, отриманої в результаті впровадження заходів по НОП. Величина, зворотня строку окупності, називається коефіцієнтом ефективності (Е):

З од

Т од = (С1 – С2) х Q2 (1.26)

(С1 — С2) х Q2 1

Е = З од. = Т од. (1.27)

При впровадженні декількох варіантів одного й того ж заходу по НОП проводять порівняння шляхом співставлення величини одно часових затрат і повної собівартості річного обсягу продукції.

Якщо один з двох варіантів дозволяє отримати нижчу собівартість продукції, але потребує великих одночасових витрат, необхідно провести співставлення одно часових витрат з собівартістю на основі строків окупності чи коефіцієнтів порівняльної економічної ефективності. При порівнянні деяких варіантів за оптимальний приймають той, для якого величина (С + Е н х З од.) буде мінімальною. Ця величина включає в себе собівартість продукції і одночасові витрати в співставленні з собівартістю формі і називається приведеними витратами.

Показники економічної ефективності заходів НОП, в залежності від використовуваних на промислових підприємствах вихідних даних розраховується за слідуючи ми формулами:

1. зниження трудомісткості продукції (З т), нормо-години:

З т = ∑(t1 — t2) . Q2 (1.28)

де t1, t2 – трудомісткість одиниці продукції (робіт) до і після впровадження заходу, нормо/година;

Q2 — річний обсяг продукції (робіт) після впровадження заходу, в натуральному виразі.

1. Відносна економія (вивільнення) чисельності працюючих (робітників) (Е r), осіб:

Ф п

а) Е r= Ф д — 1 х Ч 1 (1.29)

деФ д і Ф п – фонд робочого часу в середньому на одного працюючого (робітника) відповідно до і після впровадження заходу, години;

Ч 1 — чисельність працюючих (робітників) до впровадження заходів, осіб;

Б1 – Б2

б) Е r= 100 – Б2 х Ч1 (1.30)

де Б1 і Б2 – втрати робочого часу відповідно до і після впровадження заходів, % .

За цією формулою можна розрахувати відносну економію чисельності працюючих (робітників) також і за рахунок скорочення втрат робочого часу по тимчасовій непрацездатності в зв`язку з покращенням умов праці. При розрахунку можливого скорочення втрат робочого часу необхідно використовувати дані по захворюванням, обумовленим несприятливими умовами виробництва.

Р

в) Е r= Ч1 (1 + 100) — Ч2 (1.31)

де Ч1 і Ч2 — чисельність працюючих (робітників) в даному виробничому підрозділі відповідно до і після впровадження заходу, осіб.

р – приріст обсягу виробництва в результаті впровадження заходу, %.

Ч н. в . Р н. в. (1.32)

г) Е r = 100бочого часу в середньому на одного працюючого (робітника) відповідно до і після впровадження заходу, години;

деЧ н. в. – чисельність робітників, що підвищили процент виконання норм виробітку (часу) в результаті підвищення кваліфікації, осіб;

Р н. в. – приріст проценту виконання норм виробітку (часу), %;

Приріст виробітку на одного робітника в результаті підвищення кваліфікації обчислюється при незмінних нормах виробітку і інших рівних умовах.

Р н. в. 2 — Р н. в. 1 (1.33)

Р н. в. = Р н. в. 1

де Р н. в. 1 і Р н. в. 2 – виконання норм виробітку (часу) до і після підвищення кваліфікації, %.

1. Економія робочого часу в зв`язку із скороченням втрат і невиробничих затрат часу (Е ч.р.)

люд / год: Е ч. р. = б . ч . Ф (1.34)

де б – скорочення втрат і невиробничих затрат часу на одного робітника на протязі зміни, години;

ч — чисельність робітників, у яких скорочуються втрати і невиробничі затрати часу, осіб;

Ф– річний фонд робочого часу одного робітника, дні.

1. Приріст обсягу виробництва (р) , %

Q2 – Q1 х 100 (1.35)

а) Р = Q1

З м + Е ч. р. х 100

б) Р = Q1 (1.36)

де Q1 і Q2 — річний обсяг виробництва до і після впровадження заходу нормо-години, людино-години, в натуральному чи вартісному виразі;

З м– річне зниження трудомісткості, нормо-години, людино-години при Q2;

Е ч. р. – річна економія робочого часу в зв`язку з ліквідацією чи зменшенням втрат і невиробничих затрат часу, нормо-години, людино-години.

1. Економія від зниження собівартості продукції (Е с), грн.

а) Річна економія заробітної плати, грн.: при погодинній і погодинно-преміальній оплаті праці (Е зп):

a

Е зп = (Зп1 — Зп2) . (1 + 100) (1.37)

при відрядній оплаті праці:

a

Е зв = (Рв1 – Рв2) . (1 + 100) . Q2 (1.38)

деЗ п1 і З п2 — річний фонд основної заробітної плати робітників – почасовиків до і після впровадження заходу, співставлений з однаковим обсягом продукції, грн.;

a — додаткова заробітна плата, %;

Р в1 і Рв2 – відрядна розцінка на одиницю продукції до і після впровадження заходу, грн.

Економія по фонду заробітної плати дає економію по відрахуванням на соціальне страхування (Е с. с) грн.;

е

Е с. с = (Е зп + Е зс) . 100 (1.39)

де е – відрахування на соціальне страхування, %.

Річна економія заробітної плати, грн.:

б) Е с = Е ч . З с. р. — ◊ Ф с. р. (1.40)

де Е ч – абсолютне вивільнення чисельності робітників, осіб;

Е с. р.– середньорічна заробітна плата одного робітника (основна і додаткова) до впровадження заходу, грн.;

◊ Ф с. р. – приріст фонду середньої заробітної плати, викликаний впровадженням заходу, грн..:

Річна економія заробітної плати, грн..:

100 + з

в) Е с = (1 — 100 + п) . Ф с. р1 Кв (1.41)

де з – приріст середньої заробітної плати працюючих (робітників) після впровадження заходу, %.

п– приріст продуктивності праці працюючих (робітників) після впровадження заходу, %;

Ф с. р. – річний фонд середньої заробітної плати працюючих (робітників) до впровадження заходу, грн..;

К в – коефіцієнт збільшення обсягу виробництва після впровадження заходу.

За допомогою даної формули можна визначити відносну економію річного фонду заробітної плати всього промислово-виробничого персоналу чи робітників або тільки основних робітників – в залежності від вихідної категорії персоналу, взятої для розрахунку.

При подальшій оплаті праці чи при оплаті по встановленим окладам в формулах ( ) замість приросту фонду середньої заробітної плати (Ф с. р) може бути використаний в розрахунках приріст фонду заробітної плати (Ф з п) .

Необхідність застосування тієї чи іншої формули визначається тим, якими вихідними даними для розрахунку володіє підприємство.

Зниження норм витрати сировини і матеріалів (Е з. н.):

г) Е з. н. = (М1 — М2) . Q2 . Ц (1.42)

де М1 і М2 – норми витрати матеріалу на одиницю продукції до і після впровадження заходу в натуральному виразі;

Q2 – річний обсяг продукції після впровадження заходу в натуральному виразі;

Ц– ціна одиниці відповідного матеріалу, грн.;

Зменшення бракованої продукції (Е с):

(Б в1 — Б в2) . Q2 . С2 (1.43)

д) Е с = 100

(Б в 1 — Б в 2) . (Ц — Ц б) . Q2 (1. 44)

е) Е с = 100

де Б в1 іБ в2 — кількість бракованих виробів (робіт) по відношенню до кількості придатних до і після впровадження заходу, %;

С 2 – собівартість (без відрахування на амортизацію) одиниці продукції (робіт) після впровадження заходу, грн.;

Ц– ціна одиниці придатних виробів, грн.;

Ц б– ціна одиниці бракованих виробів, грн.

В даних формулах можуть бути враховані транспортно-заготівельні витрати, а також виручка від реалізації відходів, якщо вони пов`язані з впровадженням заходів з НОП.

Вихідними даними для розрахунку наступної формули є плинність робочої сили, яка викликана незадовільною організацією і умовами праці:

К п2

ж) Е с = ∑ Р пі . (1 — К п1) (1.45)

і =1

де К п1 – фактичний коефіцієнт плинності робочої сили в зв`язку з недоліками в організації і умовах праці на підприємстві, %;

К п2– очікуваний коефіцієнт плинності робочої сили після впровадження комплексу заходів з наукової організації праці, %;

Е с = ∑ Р пі

і =1

— середньорічний збиток, що спричинений плинністю робочої сили на підприємстві, грн., в тому числі:

Р п1– збиток, обумовлений зниженням продуктивності праці на протязі 2-тижнів у робітників, що вирішили залишити роботу;

Р п2— збиток, спричинений зниженням продуктивності праці у робітників, знову прийнятих на роботу;

Р п3– витрати пов`язані з навчанням знову прийнятих робітників;

Р п4– додаткові витрати, пов`язані з організаційною роботою по прийманню та звільненню робітників за власним бажанням;

Р пі — інші витрати.

1. Економія у зв`язку із скороченням захворюваності обумовленої виробництвом і виробничого травматизму (Е н), грн.:

Е н = (Н1 — Н2) . ∑Р пі (1.46)

і = 1

де Н1 і Н2 – втрати робочого часу в зв`язку з тимчасовою непрацездатністю на протязі року до і після впровадження заходу, дні;

∑Р пі

і = 1 — середній денний розмір збитку підприємству у зв`язку з травмами обумовленими виробництвом в грн. (визначається поданим за період останніх 3 – 5 років і складається із слідуючи складових:

Р н1– виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності;

Р н 2– оплата регрес них виплат за рахунок підприємства на покриття збитку особам, які отримали виробничу травму;

Р н3– виплата пенсій при умові виходу на інвалідність;

Р н4– витрати на придбання медичного обладнання і медикаментів;

Р н5– витрати на санаторно-курортне лікування за рахунок підприємства;

Р н6– інші витрати.

При розрахунку економії по окремим статтям умовно-змінних витрат необхідно керуватися слідуючими:

1. Матеріали.

Економія основних і допоміжних матеріалів, отримана від впровадження заходу, визначається, як різниця між нормами витрат на одиницю продукції до і після його впровадження помножена на річний випуск продукції.

Якщо норми витрат основних і допоміжних матеріалів на одиницю продукції до початку впровадження заходу відсутні або надто високі, то за базову величину приймаються фактичні граничні витрати за останні декілька місяців (3 – 6).

Економія по покупним матеріалам, сировині, напівфабрикатам повинна визначатися, виходячи з оптових цін, діючих на момент впровадження заходу з урахуванням транспортно-заготівельних витрат. До змінних витрат відносяться також амортизаційні відрахування, витрати по поточному ремонту і утриманню додаткового і змінного обладнання.

Економія по сировині, матеріалам і напівфабрикатам власного виробництва обчислюється, виходячи з планової чи фактичної (якщо вона нижча за планову) фабрично-заводської собівартості їх виробництва до початку впровадження заходу з нарахуванням на неї планового процента накопичень.

При визначенні розмірів зменшення собівартості продукції необхідно враховувати не тільки зменшення норм витрат матеріалів, але й скорочення браку і втрат матеріалів , виручку від реалізації відходів, якщо вони отримані внаслідок впровадження заходів з наукової організації праці.

1. Паливо і інші види енергії.

Вихідними даними для розрахунку економії палива і енергії є їх граничні норми витрат на одиницю продукції. Якщо норма витрати палива чи інших видів енергії дана на одиницю продукції, то економія визначається на річну програму, якщо на одиницю обладнання – на річний період його роботи.

Економія електроенергії визначається з урахуванням сумарної потужності двигунів відповідного обладнання, коефіцієнта використання потужності електродвигунів (моторів), корисного часу роботи обладнання і вартості 1 к Вт/год. електроенергії, а також плати за 1 к Вт встановленої потужності в рік по прейскуранту.

Граничні норми витрат палива встановлюються звичайно в кілограмах умовного палива (700 к/кал), а для включення в вихідні дані вони з допомогою перехідних коефіцієнтів переводяться в відповідну кількість палива в натуральному виразі.

Куповані паливо, пара стиснуте повітря, вода і електроенергія при підрахунку економії враховується по відпускним цінам. В тих випадках, коли ці види енергії виробляються самим підприємством, оцінка їх при підрахунку економії здійснюється по плановій собівартості по тим статтям змінних і умовно – постійних витрат, які пов`язані з обсягом їх виробництва.

1. Заробітна плата і відрахування на соціальне страхування.

Економія по фонду заробітної плати обчислюється як різниця між витратами фонду заробітної плати на всю вироблену продукцію до і після впровадження заходу. При цьому повинна забезпечуватись умова співстановності порівняльних даних.

По заходам, спрямованим на зменшення витрат робочого часу на роботах, що оплачуються за відрядною системою, в якості вихідних даних для розрахунку економії повинні бути використані діючі проектовані норми часу і розцінки, годинна тарифна ставка і розряд роботи. Різні доплати враховуються при розрахунках економії в відсотках до основної заробітної плати: до впровадження заходу по середнім фактичним виплатам (за останні 3 місяці) на виробництво відповідного виробу (продукту) , а після впровадження – в розмірі встановленому в плані підприємства.

Розрахунок економії основної заробітної плати відносно робіт, що оплачуються погодинно чи погодинно — преміально зводиться до визначення різниці в річному фонді заробітної плати робітників – почасовиків до і після впровадження заходу. Вихідними даними для розрахунку економії від зміни чисельності робітників – почасовиків є існуючі на даному підприємстві норми обслуговування по кожній професії робітників чи інші показники розраховані на основі фактичної завантаженості робітників.

Економія (чи збільшення) витрат по додатковій заробітній платі і відрахуванням на соціальне страхування визначається: за додатковою заробітною платою – в відсотках до основної заробітної плати (для цеха, який впровадив захід їх розмір встановлюється відділом праці), а по відрахуванням на соціальне страхування – в відсотках (встановлених для підприємства) до суми основної і додаткової заробітної плати.

Якщо неможливо встановити очікувані після впровадження заходу з НОП розцінки на одиницю продукції (робіт), то для розрахунку економії фонду заробітної плати по розцінкам на всю програму даної ділянки (цеху) можна використати розмір загальної зміни продуктивності праці в цьому підрозділі, користуючись відносною залежністю між виробітком та трудомісткістю.

1. Пристосування і інструмент.

По заходам, що потребують виготовлення інструменту, оснащення, пристосувань, розрахунок економії дорівнює різниці в плановій собівартості одиниці інструменту, оснащення, пристосувань ) з урахуванням стійкості) до і після впровадження заходу і множенням різниці на річну потребу в них.

Вихідними даними, що дозволяють визначити планову собівартість одиниці інструменту (пристосувань) є:

• норми витрати матеріалу на виготовлення одиниці інструменту (пристосування) по чорній вазі і середня групова ціна відходів, що повертаються;
• нормована заробітна плата на операції виготовлення одиниці інструменту (пристосувань); плановий відсоток додаткової заробітної плати по цеху, в якому виготовляється інструмент (пристосування); відсоток відрахувань на соціальне страхування;
• нормативи по іншим статтям змінних витрат, що змінюються в зв`язку з впровадженням заходу з НОП.

В тих випадках, коли стійкість інструменту після впровадження заходу змінюється, додатково проводяться нормативи стійкості, затрат на переточування (по різальному інструменту) і витрат на поновлення (по штампах).

Норми стійкості інструменту (в штуках) розраховуються, виходячи з витрат на 1000 деталей чи знімання деталей з 1 шт. інструменту до повного його зношення.

Якщо стійкість інструменту, пристосувань після впроваджень змінюється, необхідно враховувати зміну стійкості відпрацьованого інструменту (пристосувань).

В цеху, що виготовляє пристосування і інструмент, при розрахунку економії заробітної плати, крім нормованої, враховуються премії відрядникам і погодинникам, якщо вони одержують її систематично.

5. Поточний ремонт обладнання.

При підрахунку економії від реалізації заходів з НОП, спрямованих на здешевлення ремонту обладнання, затрати до впровадження визначаються згідно з нормами, передбаченими „Системою планово-передчасного ремонту і раціональної експлуатації технологічного обладнання машинобудівних підприємств” чи по фактичному рівню затрат, якщо останній нижчий за ці нормативи. В не машинобудівних галузях аналогічні затрати визначаються за відповідними нормативними даними, які затверджені міністерствами (відомствами).

6. Утримання обладнання.

Вихідними даними для розрахунку економії по заходам, спрямованим на зниження затрат по утриманню обладнання, наприклад, економії допоміжних матеріалів (мастильних, обтирочних та інших) і заробітної плати робітників, які обслуговують обладнання є нормативи і документація, вказані в статтях затрат „Матеріали” і „Оплата праці”.

Якщо зміна нормативів і технічної документації не оформлена, підрахунок економії здійснюється тільки по витратам, зниження яких затверджується обліковими даними.

1. Втрати від браку.

Вихідними даними для розрахунку економії в зв`язку із зменшенням втрат від браку є:

• Відсоток зниження браку, обчислений як різниця між середнім фактичним відсотком браку (по виду браку, зниження якого забезпечується впровадженням даного заходу) за шість місяців до впровадження і фактичним відсотком браку за три місяці після впровадження заходу;
• нормативи по визначенню планової собівартості бракованого виробу.

В розрахунок приймається собівартість не всього забракованого виробу, а затрати до того моменту, коли знайдено невиправний брак, враховується виручка від власного переплавлення забракованих виробів. Якщо брак можна виправити то при визначенні економії він враховується по фактичним затратам на його виправлення. З вартості використаного матеріалу виключається вартість зданого браку за ціною брухту.

Розрахунок економії здійснюється шляхом множення різниці відсотків браку до і після впровадження заходу з НОП на річну програму випуску і отримання величини – на собівартість виробу.

1. Транспортні витрати.

Транспортні витрати – це витрати пов`язані з доставкою матеріалів, обладнання. До вихідних даних для визначення економії по транспортним витратам відносяться: обсяг перевезень і вантажно-розвантажувальних робіт до і після впровадження заходів; потрібна кількість електрокарів, вантажних машин, транспортерів і інших транспортно-вантажних засобів.

При підрахунку економії по умовно-постійним витратам потрібно розрізняти абсолютну і відносну економію.

Абсолютна економіяпо умовно-постійним витратам – це економія отримана від реального зниження затрат по тим статтям, на які впровадження заходу здійснює безпосередній вплив.

Розрахунок економії здійснюється співставленням цих витрат за рік до і після впровадження заходу.

Відносна економія по умовно-постійним витратам – це економія на одиницю продукції, отримана в результаті збільшення річного обсягу її виробництва.

Для розрахунку відносної економії умовно-постійних витрат на заходи НОП вихідними є слідуючи дані:

• сума постійних витрат цеху по виробу (продукту) за планом на рік;
• річний випуск цього виробу до і після впровадження заходу.

При зростанні обсягу виробництва досягнутого в результаті впровадження заходу з НОП річний економічний ефект може бути досягне ний за рахунок:

а) економії від зниження собівартості на умовно-постійних витратах (Е су) в грн., яка визначається за формулою:

Q2 — Q1

Е су = У . Q1 (1. 47)

де У — річна сума умовно-постійних витрат в собівартості продукції базисного періоду, грн.

Приріст обсягу виробництва може зазначатися в відсотках (р) чи на одиницю продукції, тоді формула матиме наступний вигляд:

У . р

Е су = 100 (1. 48)

або Е су = У1 . (Q2 — Q1) (1. 49)

де У1 – умовно-постійні витрати на одиницю продукції, грн.

б) економії від зниження граничних капітальних вкладень в результаті кращого використання обладнання (Е кв.), що визначається за формулою:

Е н . Фб. . р

Е кв. = 100 (1.50)

де Ф б. – балансова вартість обладнання, на якому збільшився випуск продукції в результаті впровадження заходу з НОП, грн.

Зростання обсягу випуску продукції при розрахунках економії на умовно-постійних витратах визначається виходячи з потреби в цій продукції, можливості реалізації, матеріального забезпечення та інше.

При збільшенні випуску продукції в окремої групи робітників економія на умовно-постійних витратах визначається виходячи з питомої ваги цієї продукції в обсязі виробництва всього підрозділу.

Визначенням економії від зниження собівартості на умовно-постійних витратах виключається можливість розрахунку економії по фонду заробітної плати тих категорій працюючих, сума заробітної плати яких входить в умовно-постійні витрати.

В тих умовах, коли заходи з НОП проводяться на окремих ділянках виробництва чи на окремих технологічних операціях і неможливо достатньо точно виділити суму умовно-постійних витрат, відносна економія на умовно-постійних витратах за рахунок збільшення обсягу виробництва може бути визначеною за формулою:

Е су = Е`з . К`у . Q`2 (1.51)

де Е`з — економія заробітної плати основних робітників на одиницю продукції чи робіт, грн.

К`у — коефіцієнт, що визначається відношенням суми умовно-постійних витрат до заробітної плати основних робітників (по звіту затрат на виробництво);

Q`2– річний обсяг продукції в натуральному чи вартісному вигляді.

Щоб розрахувати поточну економію, тобто ту економію, яка може бути отримана за період часу від початку впровадження заходу до кінця планового року, необхідно річну економію по собівартості чи окремим її елементам помножити на число місяців, що залишилися до кінця року і поділити на 12 (число місяців в році). В сезонних галузях економія по собівартості одиниці продукції множиться на обсяг продукції після впровадження заходу до кінця року.

При розрахунку фактичної економії від зниження собівартості продукції з моменту впровадження заходу до кінця звітного періоду різниця собівартості одиниці продукції до і після впровадження заходу множиться на обсяг продукції, виробленої з моменту впровадження.

Якщо заходи з НОП проводяться одночасно (комплексно) з впровадженням нової техніки, нової технології, автоматизацією і механізацією виробництва, то потрібно використовувати слідуючи принципи щодо отриманого ефекту.

По-перше, потрібно враховувати економічну і соціальну спрямованість розроблюваного заходу – чи передбачається з його впровадженням нарощування потужностей підприємства і збільшення випуску продукції, оновлення застосовуваної техніки, підвищення якості продукції; чи головним мотивом є бажання покращити умови праці, змінити її характер і зміст, підвищити працездатність людини, зменшити плинність робітників.

По-друге, по великим заходам, що пов`язані з одночасною автоматизацією чи комплексною механізацією основних і допоміжних процесів, і з вирішенням питань по організації праці, загальний ефект після впровадження заходу може бути скоригованим на коефіцієнт, що являє собою відношення гумованого ефекту від впроваджуваних заходів з НОП до загального ефекту від впровадження всіх заходів планів з НОП і нової техніки в звітному (минулому) періоду. Подібне коригування може здійснюватись і при розрахунках ефекту від розробки і впровадження заходів по вдосконаленню організації праці робітників управлінського апарату.

1.4. Резерви підвищення продуктивності праці

Резерви підвищення продуктивності праці – це невикористані можливості економії затрат праці (як живої так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконалення техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

Резерви можна класифікувати відносно часу їх використання, а також сфери виникнення. За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви.

Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу, або року.

Використання перспективних резервів передбачається у майбутньому через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферами виникнення розрізняють:

• загальнодержавні,
• регіональні,
• міжгалузеві,
• галузеві,
• внутрішньовиробничі резерви.

До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом і які пов`язані з недовикористанням науково-технічного прогресу, нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.

Регіональнірезерви пов`язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви – це можливості поліпшення міжгалузевих зв`язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій. Так, значному підвищенню продуктивності праці в обробних галузях промисловості сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях.

Галузеві резерви – це резерви, пов`язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для даної галузі економіки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виробництва, прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації; концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви – виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу. наявністю цілодобових і внутрішньо змінних втрат часу, а також прихованого безробіття.

Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на:

• резерви зниження трудомісткості продукції;
• резерви поліпшення використання робочого часу;

Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науково-технічний прогрес, удосконалення організації виробництва, праці й управління. Тому в кожний конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.

Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їх кількісна оцінка.

Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період величину резервів можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці. Оцінити вплив зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна за допомогою таких формул:

За рахунок зниження трудомісткості:

П п = (Т м / Т н) х 100 – 100 (1.52)

де П п – величина підвищення продуктивності праці

Т м, Т н– минула планова трудомісткість на операцію, або виріб;

Е ч = ((Т м – Т н) х р)/Ф х К (1.53)

де Е ч – економія чисельності робітників;

р – кількість виробів або операцій;

Ф– реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;

К– коефіцієнт виконання норм.

За рахунок поліпшення поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат).

П п = (100 – п) х 100 / (100 – т) – 100, (1.54)

або П п ( м – п) х 100 / (100 – т), (1.55)

де т – втрати робочого часу в базовому періоді, %;

п – втрати робочого часу в поточному періоді, %;

За рахунок змін у структурі кадрів:

І п. з. = І п х І а, (1.56)

де І п. з. – індекс загальної продуктивності праці;

І п– індекс продуктивності праці основних робітників;

І а– індекс зміни частки основних робітників у загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно з базисним, який обчислюється за формулою:

І d =dп х dб (1.57)

де dп – частка основних робітників у поточному періоді;

dб – частка основних робітників у базисному періоді.

Зіставлення динаміки річного, денного і годинного виробітків сприяє виявленню резервів підвищення продуктивності праці через поліпшення використання робочого часу.

На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно – технічних заходів, в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх використання, витрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці.

РОЗДІЛ 2

ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА РІВНЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

2.1. Характеристика виробничої діяльності та основних техніко-економічних показників роботи підприємства.

ЗАТ „Радій”, 25006 Україна, м. Кіровоград, вул. Героїв Сталінграда, 29.

Підприємство засноване в січні 1954 року. Основним напрямком діяльності в період з 1954 по 1963 рік було виробництво абонентських гучномовців і електропобутових виробів. З 1963 року підприємство приступило до виробництва динамічних гучномовців для малогабаритних транзисторних радіоприймачів.

У 1971 році, після реконструкції, завод почав випуск апаратури для телевізійних центрів.

У 1976 році освоєне виробництво телевізійних передавачів, а в 1977 році виробництво апаратури для оснащення телевізійних комплексів, що брали участь у висвітленні Олімпійських ігор 1980 року в м. Москві. Усього було виготовлено 116 технічних апаратних, 43 пересувні станції і більш 600 комплектів устаткування для коментаторів.

У 1988 році підприємство стало головним у виробничому об'єднанні, куди ввійшли ще три підприємства м. Кіровограда й області. Виробниче об'єднання „Радій” стало найбільшим у СРСР виробником телестудійного устаткування, пересувних телевізійних станцій, телевізійних ї радіомовних передавачів, апаратури кабельного телебачення і гучномовців динамічних. Зроблено і поставлене устаткування для більш 150 телецентрів 25 великих спортивних об'єктів, виготовлено близько 300 пересувних телевізійних станцій різного призначення і близько 100 комплектів устаткування для суден Воєнно-Морського Флоту.

Введено в експлуатацію більш 2500 передавачів і ретрансляторів, 80 комплектів апаратури кабельного телебачення, що працюють на території від Прибалтики до Чукотки. Виготовлено більш 250 млн. голівок динамічних різного призначення.

Продукція підприємства експортувалася в країни Європи, Азії, Латинської Америки.

З квітня 1994 року підприємство перетворене в акціонерне товариство, пізніше виробництва голівок динамічних і інструмента були перетворені в дочірні підприємства „Динамік-Радій” і „Інструмент-Радій”.

З 1994 року, у порядку конверсії виробництва, підприємство приступило до проектування та виготовленню автоматизованих систем керування технологічними комплексами для всіх атомних електростанцій .України, значний обсяг робіт виконується для замовників Росії.

Основні напрямки діяльності, продукції і послуги ЗАТ „Радій”:

— комплексне проектування, виготовлення, іспити і постачання систем контролю керування промислових об'єктів на базі найсучасніших індустріальних апаратно-програмних платформ і технологій, включаючи платформи власної розробки;

— розробка, виготовлення і постачання електронної апаратури для автоматизованих систем управління технологічними процесами атомних електростанцій і промислових підприємств;

— випробування систем і пристроїв;

— супровід, і ремонт систем експлуатації;

— навчання персоналу замовника.

На ЗАТ „Радій” працюють висококваліфіковані фахівці по системному аналізу і проектуванню, функціональному проектуванню, програмному забезпеченню, конструюванню електронної апаратури; виготовленню й випробуванням систем і пристроїв. Загальна чисельність робітників і фахівців — близько 1200 чоловік.

На підприємстві діє система керування якістю, цілком відповідна усім вимогам міжнародних і українських стандартів серії ДСТУ ISO9001, 2001. Виконуються підготовчі роботи із сертифікації системи керування якістю.

А все почалося з маленького заводу „Динамік”, на якому працювало не більше ста осіб. Там виготовлялися .абонентські гучномовці, що прийшли на зміну паперовим гучномовцям-тарілкам. Потім до радіотехнічних виробів додалися трансформатори для телевізорів „Весна”, блоки живлення до радіол „Промінь”, „Чайка”, транзисторні радіоприймачі — новинка і мрія багатьох радянських людей. Серед досягнень заводчан — випуск апаратури для телевізійних центрів, зокрема розробка і освоєння виробництва пересувних станцій і студійного обладнання, серійний випуск ретрансляторів, якими було оснащено радіо телецентри всіх союзних республік колишнього СРСР. Апаратуру для телецентрів виготовлену кіровоградцями, закуповували Чехословаччина. Болгарія, Куба, Монголія…

Але найпочеснішим було замовлення ЦК КПРС і Ради Міністрів РСР на виготовлення телевізійного обладнання для Московської Олімпіади. Виникла необхідність у звих технічних рішеннях і розробках, аналогів яким в країні не було, завод виготовив і поставив на Олімпійські ігри вМоскві продукції на 1 мли карбованців. Відмінна якість обладнання для коментаторських кабін викликала здивування радянських і закордонних спортивних фахівців. Крім того, на цьому грандіозному святі працювало 116 технічних апаратних, 43 пересувні телевізійні станції.

Апаратурою заводу було оснащено кораблі і бази Військово-морського флоту СРСР, зокрема авіаносець „Новоросійськ” і флагманський крейсер „Кіров”. З 1982 по 1989 рр. виробниче об'єднання „Радій” взяло участь у розробці і поставці обладнання для стартових комплексів „Буран”, „Енергія”, а також Центру управління польотами.

Бути першими у всьому — це не просто традиція, а сенс життя кожного члена колективу. Не опустили рук на підприємстві й тоді, коли, уже в ринкових умовах, різко зменшився попит на їхню продукцію. З 1994 року завод розпочинає розробку апаратури для контролю роботи енергоблоків АЕС і гасіння реакторів у критичних ситуаціях без втручання людини. До закінчення переведення реактора в режим охолодження прилади вже не реагують на жодні команди оператора і діють швидше за людину, усуваючи тим самим сумнозвісний „людський фактор”, на який списано чимало бід і горя.

Виробляти такого класу апаратуру мають можливість тільки в п'яти країнах світу. Спеціалісти „Радію” стверджують, що їхня продукція за деякими параметрами перевершує розробки таких відомих у цій галузі фірм, як „Сіменс” і „Вестингауз”. Обладнання кіровоградців відіграло провідну роль у завершенні будівництва четвертого енергоблоку Рівненської і другого Хмельницької атомних електростанцій, право поставок на які об'єднання вибороло, вигравши тендер, умови проведення якого були досить жорсткими.

Надзвичайно важливо, що у цього напряму є перспектива, адже і в Україні, і за її межами існує чимало АЕС, на яких передбачено планові ремонти енергоблоків, заміна застарілого технологічного обладнання. Таким чином, вважають заводчани, роботи на років 4—5 вистачить. Над „потім” працює мізковий центр „Радію” — п'ять конструкторських бюро з різних напрямів діяльності, де трудяться талановиті люди, справні професіонали. Організація їх праці — це творчий процес. Головне — спілкування, дискусія, пошук єдиного погляду на реалізацію ідеї. До речі, більшість працівників підприємства мають вищу і середню спеціальну освіту.

У1998 році було порушено справу про банкрутство цього підприємства, а 2000-го укладено мирову угоду терміном на шість років (починаючи з січня 2001 року) на суму понад 850 тис. грн.

У травні 2001-го на підставі ст. 18 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” „Радію” було списано заборгованість на зазначену суму та укладено договір про реструктуризацію боргу в 170223 грн терміном на три роки — до четвертого кварталу 2004-го. А вже у першому кварталі поточного року завод повністю погасив заборгованість за минулі періоди з пільгових пенсій та регресних вимог.

Сьогодні середньо-облікова чисельність працюючих — близько 980 осіб, що в 1,3 раза більше, ніж 2003-го. „Радій” сплатив страхових внесків в 2004 році втричі більше, ніж минулого. Середньомісячна заробітна плата зросла в 1,6 раза, на деяких дільницях вона становить 1000 і більше гривень.

До традиційного випуску гучномовців, встановлених у салонах автомобілів, тролейбусів, автобусів, на відкритих майданчиках і в приміщеннях з підвищеним рівнем шуму, а також у телевізійних приймачах додалася рульова гідромеханіка. На сьогодні на ДП „Автобусний завод „Богдан” (М.Черкаси), ХК „Авто-КрАЗ2 (М.Кременчук), виробниче об'єднання „Південмашзавод” ім. Макарова” ведуться поставки дослідних партій цієї продукції.

На підприємстві розроблено й виготовлено серію бурильних верстатів для видобування гранітних і мармурових блоків в кар'єрах.

Закрите акціонерне товариство „Радій” (в минулому Кіровоградський завод радіо виробів) є провідним підприємством в Україні та в країнах СНД по виробництву телевізійних і радіомовних передавачів, телестудійного обладнання загального і спеціального призначення, пересувних передавальних станцій, головок динамічних прямого випромінення.

Структура ЗАТ „Радій” складається з:

• головного підприємства, яке забезпечує розробку, виготовлення, поставку і сервісне обслуговування обладнання для АЕС і гідравлічної апаратури для транспортних засобів;
• дочірнього підприємства „Динамік – Радій”, що спеціалізується на розробці, виготовленні і поставках головок динамічних широкої номенклатури і області застосування, потужністю від 0,25 Вт до 35 Вт.

Структура виробництва ЗАТ „Радій” складається із слідуючи виробничих напрямків:

• механізмозбірне виробництво оснащене універсальним металообробним обладнанням; станками з цифровим програмним управлінням, автоматами і напівавтоматами, пресовим обладнанням з цифровим програмним управлінням фірми „Амада” (Японія), зварювальними напівавтоматами, станками для намотування трансформаторів;
• виробництво по виготовленню виробів із пластмас;
• виробництво нестандартного обладнання;
• виробництво гальванічного покриття, оснащене обладнанням для нанесення різного гальванічного покриття потрібної товщини;
• фарбувальне виробництво, оснащене комплексом обладнання для нанесення порошкового полімерного покриття.

В 2001 році в зв`язку з введенням в дію на Україні нових нормативних документів по ядерній і радіаційній безпеці, що відповідають рекомендаціям МАГАТЕ, ЗАТ „Радій” розробив нове покоління шаф УКТС – М – Д і блоків УКТС – ДПІ (28 найменувань) з цифровою обробкою сигналів і вмонтованою функцією діагностики. Для реалізації алгоритмів роботи блоків, вперше на Україні та в Росії були застосовані програмуючі логічні інтегральні мікросхеми (ПЛІС).

Згідно з договорами, що були укладені за результатами виграних тендерів, на Запорізьку АЕС, Рівненську АЕС, Південно — Українську АЕС, тільки у 2003 році було поставлено 438 шаф УКТС – М – Д. В 2004 році на 3 і 4 енергоблоки Рівненської АЕС і на 1, 2 і 5 блоки Запорізької АЕС та 3 блок Південно — Української АЕС поставлено 505 шаф УКТС – М – Д і 27103 блоки УКТС – ДПІ.

Також в 2003 році ЗАТ „Радій” розробив програмно-технічних комплекс системи аварійного захисту (ПТК – АЗ – ПЗ) і програмно-технічний комплекс автоматичного регулювання, розвантаження і обмеження потужності реактора і прискореного передчасного захисту (ПТК – АРМ — РОМ – УПЗ).

В ПТК – АЗ – ПЗ вперше в світі було реалізовано принцип підвищення надійності шляхом виготовлення двох комплектів аварійного захисту на різній елементній базі.В 2004 році ЗАТ „Радій” розробив систему промислового телебачення для АЕС.

Підставою для розробки системи є „Проект закінчення будівництва і підвищення безпеки блока № 2 Хмельницької АЕС і блока № 4 Рівненської АЕС”.

Також з 2002 року на ЗАТ „Радій” ведуться розробки і освоюється виробництво рульової гідромеханіки. На кінець 2004 року були розроблені і виготовлені агрегати різних типорозмірів, що зробило можливим їх використання в широкому діапазоні автотранспортних засобів на вісь, що керується від 0, 8 до 9, 5 т. Рульова гідромеханіка ЗАТ „Радій” проходить апробацію на автомобілях таких виробників як: ГАЗ, ПАЗ, КрАЗ, ЛАЗ.

На ВАТ „ПАЗ” м. Павлово і ВАТ „ГАЗ” м. Нижній Новгород тривають експлуатаційні випробування рульової гідромеханіки. З цими підприємствами проводиться робота по укладенню договорів на поставку пробних партій в звітному році.

Також на етапі дослідницько-конструкторських робіт знаходиться створення програмно-технічного комплексу системи групового та індивідуального управління приводами органів регулювання (ПТК СГІУ). ПТК СГІУ призначений для управління приводами виготовленими фірмою „Шкода” (Чехія) і „Гідропрес” (Росія). Найбільш активним і вирішальним фактором виробництва є фактор живої праці – трудові ресурси, кадровий потенціал та ефективність його використання. Саме від забезпечення підприємства потрібними трудовими ресурсами, раціонального їх використання залежать рівень продуктивності праці, організаційно-технічний рівень виробництва, імідж підприємства, його фінансова стабільність, усі економічні показники діяльності. Зокрема, від забезпечення підприємства трудовими ресурсами залежать обсяг і своєчасність виконання всіх робіт, ефективність використання обладнання, машин, механізмів і як результат обсяг виробництва продукції, її собівартість, прибуток.

В табл.. 2.1 наведені дані про чисельність працюючих на підприємстві ЗАТ „Радій”, а також структура працюючих підприємства. Тут вказані зміни, що відбулися в чисельності персоналу на протязі 2002 – 2004 років і проаналізовано виконання плану по чисельності, складу і структурі працюючих підприємства. Як показують дані, середньовікова чисельність усіх працівників підприємства на протязі 2002 – 2004 років постійно збільшувалася. Так, якщо в 2002 році чисельність працюючих складала 450 осіб, то в 2003 році чисельність працюючих зросла на 38, 4 % і становила 623 особи. В 2004 році чисельність працюючих становила 971 особу, тобто перевищила чисельність працюючих в 2002 та 2003 роках на 115, 8 % та 55, 9 % відповідно. Зокрема, чисельність робітників в 2004 році складала 617 працюючих, тоді як в 2003 році чисельність робітників становила 343 особи, тобто була нижчою за відповідний показник 2004 року на 79,9 %. В 2002 році чисельність робітників становила 239 чоловік і відповідно була меншою за чисельність працюючих в 2003 році на 43, 5 % і більш ніж в 2, 5 рази меншою за показник 2004 року. Чисельність керівників в 2002 році становила 80 осіб; в 2003 році чисельність керівників структурних підрозділів становила 103 особи, тобто перевищила відповідний показник 2002 року на 23 особи, або на 28, 8 %. В 2004 році чисельність керівників становила 226 осіб, тобто перевищила показник 2003 року та 2002 року більш ніж в 2 рази. Поряд із збільшенням загальної чисельності працюючих в 2004 році в порівнянні з минулими роками чисельність спеціалістів в звітному році дещо зменшилась і налічувала 108 чоловік, тобто була меншою за показник 2003 року на 32, 5 % і на 6, 9 % менша за показник 2002 року. Також в 2004 році збільшилась кількість охорони. Якщо в 2002 та 2003 роках кількість охоронців складала 10 і 12 осіб відповідно, то в звітному році їх чисельність становила 16 осіб. Збільшення чисельності працюючих в динаміці 2002 – 2004 років призвело до зростання обсягу промислової продукції. Так, якщо в 2002 році обсяг промислової продукції становив13008, 8 тис. грн.., то в 2003 та 2004 роках обсяг валової продукції склав 91042, 6 тис. грн.. і 17897, 5 тис. грн.. відповідно.

.

№ п/п	Показники	Од. виміру	Роки								Темпи зростання
			2002		2003		2004 план звіт				2003/2002	2004/2003	2004/2002	План 2004/2003	Звіт 2004/ план 2004
			кількість	Структура, %	кількість	Структура, %	кількість	Структура, %	кількість	Структура, %
1.	Середньо облікова чисельність усіх працівників в еквіваленті повної зайнятості з них:	особи	450	100	623	100	986	100	971	100	138, 4	155, 9	215, 8	158, 3	98, 5
1.1.	Робітники в т.ч.	особи	239	53, 1	343	55, 1	631	64, 0	617	63, 6	143, 5	179, 9	258, 2	184, 0	97, 8
	основні	особи	138	30, 7	205	32, 9	354	35, 9	359	37, 0	148, 6	175, 1	260, 1	172, 7	101,4
	допоміжні	особи	101	22, 4	138	22, 9	277	28, 1	258	26, 6	136, 6	187,0	255, 4	200, 7	93, 1
1.2.	Учні	особи	5	1, 1	5	0, 8	4	0, 4	4	0, 4	100	80	80	80	100
1.3.	Службовці з них:	особи	196	43, 6	263	42, 2	334	33, 9	334	34, 4	134, 2	127, 0	170, 4	127, 0	100
	керівники	особи	80	17, 8	103	16, 5	226	22, 9	226	23, 3	128, 8	219, 4	282, 5	219, 4	100
	спеціалісти	особи	116	25, 8	160	25, 7	108	11, 0	108	11, 1	137, 9	67, 5	93, 1	67, 5	100
1.4.	охорона	особи	10	2, 2	12	1, 9	17	1, 7	16	1, 6	120	133, 3	160	141, 7	94, 1

Таблиця 2.1. Чисельність персоналу підприємства ЗАТ „Радій” в 2002 – 2004 роках.

Також наведені дані свідчать про те, що план по чисельності працюючих виконується досить задовільно. Забезпечивши збільшення обсягу промислової продукції в оптових цінах в 2004 році на 96, 6 % і перевиконавши план по її випуску на 11, 1 % підприємство в зв`язку з перевиконанням планового завдання по підвищенню продуктивності праці змогло виконати даний обсяг робіт при загальному скороченні чисельності промислово-виробничого персоналу на 15 осіб, чи на 1, 5 % порівняно з планом. Зокрема, чисельність робітників зменшилась на 14 осіб порівняно з планом, а чисельність охоронців зменшилась на 1 особу порівняно з планом. Поряд з тим чисельність основних робітників збільшилась проти плану на 5 осіб, тобто на 1, 4 %. Чисельність допоміжних робітників зменшилась проти плану на 6, 9 % тобто на 19 чоловік. Не дивлячись на абсолютне і відносне скорочення чисельності робітників порівняно з планом питома вага основних робітників в загальній чисельності працюючих збільшується. В 2002 році вона складала – 30, 7 %, в 2003 році – 32, 9 %, згідно з планом 2004 року – 35, 9 %, а фактично — 37 %. Це означає, що питома вага основних робітників повинна була збільшитись в 2004 році на 9, 12 %, а фактично вона зросла на 12, 46 %.

Питома вага допоміжних робітників в 2002 році становила 22, 4 % в 2003 році – 22, 9 %. В 2004 році питома вага допоміжних робітників становила 26, 6 %, тобто була нижчою за заплановану на 1, 5 %.

При фактичному скороченні працюючих, зменшується питома вага службовців в загальній чисельності працюючих, яка в 2002 році складала – 43, 6 %, в 2003 році – 42, 2 %, а в 2004 році згідно з планом – 33, 9%, фактично – 34, 4 %. Це означає, що питома вага службовців згідно з планом в порівнянні з 2003 роком повинна була зменшитись на 19, 7 %, а фактично – вона зменшилась на 18, 5 %.

Що стосується охорони то питома вага цієї категорії працівників в 2002 році становила – 22 %, в 2003 році – 1, 9 %, в 2004 році згідно з планом – 1, 7 %, фактично – 1, 6 %. Це означає, що питома вага охорони згідно з планом повинна була зменшитись на 10, 5 %, а фактично вона зменшилась на 15,8 %.

З усього вище зазначеного випливає, що основні напрямки практичної роботи по комплектуванню кадрів в основному задовільні, тому, що структура кадрів на підприємстві покращується.

Збільшення питомої ваги основних робітників як проти плану, так і проти минулого року свідчить про деяке підвищення виробничого потенціалу підприємства. Зменшення чисельності допоміжних робітників досягнуто за рахунок підвищення рівня механізації допоміжних робіт та вдосконалення праці цих робітників.

В табл. 2.2 наведені дані про рух робочої сили на ЗАТ „Радій” в динаміці 2002 – 2004 років.

Оцінивши наведені дані слід зазначити, що кількість прийнятих на підприємство працівників щорічно збільшується. Так, якщо в 2002 році кількість прийнятих працівників становила 151 особу, то в 2003 році цей показник зріс на 66, 2 %, тобто на 100 осіб.

В 2004 році кількість прийнятих осіб становила 468 чоловік, тобто зросла на 86, 5 % порівняно з 2003 роком і більш ніж в 3 рази перевищила відповідний показник 2002 року. Найбільша кількість звільнених працівників спостерігалася в 2004 році – 81 особа. Цей показник перевищує відповідні показники 2002 і 2003 років на 22, 7 % та 17, 4 % відповідно. Причому, слід зазначити, що працюючі, які були звільнені в звітному році були звільнені за прогули, тоді як в число осіб звільнених в 2002 та 2003 роках входили особи яких було звільнено з причин скорочення штатів. Їх налічувалося 14 осіб в 2002 році та 4 особи в 2003 році. В 2004 році підприємству вдалося зберегти робочі місця та запобігти скороченню кадрів, що безумовно слід оцінювати позитивно. Проте слід відзначити і те, що в 2004 році 109 осіб працювали в умовах неповної зайнятості, а в 2003 році цього явища вдалося уникнути.

№ п/п	Показники	Одиниці виміру	Роки			Темпи зростання, %
1.	Прийнято працівників	особи	2002	2003	2004	2003/2002	2004/2003	2004/2002
			151	251	468	166, 2	186, 5	309, 9
2.	Вибуло працівників всього:	особи	66	69	81	104, 6	117, 4	122, 7
2.1.	З них з причин скорочення штатів	особи	14	4	—	28, 6	—	—
2.2.	За власним бажанням звільнено за прогул	особи	52	65	81	125, 0	124, 6	155, 8
3.	Облікова чисельність штатних працівників на кінець звітного періоду	особи	570	752	1139	131, 9	151, 5	199, 8
3.1.	З них працювали в умовах неповної зайнятості	особи	136	—	109	—	—	80, 1
4.	Середньо облікова чисельність працівників в еквіваленті повної зайнятості	особи	450	623	971	138, 4	155, 9	215, 8
5.	Коефіцієнт плинності		0, 147	0, 111	0, 083	75, 5	74, 8	56, 5

Таблиця 2.2. Динаміка руху робочої сили на ЗАТ „Радій” в 2002 – 2004 роках.

Для характеристики руху робочої сили в таблиці розраховано такий показник, як коефіцієнт плинності кадрів (Кпл):

Кількість звільнених за власним бажанням,

за порушення трудової дисципліни

К пл. ______________________________________ (2.1)

Середньооблікова чисельність працівників

66 осіб

К пл.(2002) _______ = 0, 147

450 осіб

69 осіб

К пл.(2003) _______ = 0, 111

623 особи

81 особа

К пл.(2004) _______ = 0, 147

971 особа

Вище зазначені розрахунки вказують на те, що показник коефіцієнта плинності щорічно зменшується. Якщо в 2003 році коефіцієнт плинності був на 24, 5 % меншим за показник 2002 року, то в 2004 році коефіцієнт плинності був на 25, 2 % меншим за показник 2003 року та 43, 5 % меншим за показник 2002 року.

Оскільки скорочення плинності кадрів є основним резервом підвищення продуктивності праці, то зменшення показника плинності слід розглядати, як позитивне явище у роботі підприємства.

При оцінці трудових показників велике значення має визначення ступеню впливу трудових факторів на зміни в обсязі промислової продукції. На обсяг валової продукції в основному впливають два основні фактори: чисельність працюючих і продуктивність їх праці. Оцінку впливу трудових факторів на обсяг продукції проведено в табл. 2.3.

Як свідчать дані обсяг промислової продукції в 2003 році проти 2002 року збільшився на 78033, 8 тис. грн. (91042, 6 – 13008, 8)

За рахунок підвищення продуктивності праці на 117227, 35 грн. (146135, 79 – 28908,44) у розрахунку на одного працюючого обсяг промислової продукції збільшився на 73032, 6 тис. грн.. (117227, 35 — 623), а за рахунок збільшення середньо облікової чисельності працюючих на 173 особи (623 – 450), — збільшився на 5001, 2 тис. грн.. (173 — 28908, 44).

Загальний вплив обох факторів:

73032, 6 тис. грн.. + 5001, 2 тис. грн.. = 78033, 8 тис. грн..

Обсяг промислової продукції в оптових цінах у звітному 2004 році збільшився проти 2003 року на 96, 6 % або на 87934, 9 тис. грн. (178977, 5 – 91042, 6).

За рахунок підвищення продуктивності праці на 38187, 07 грн. (184322, 86 – 146135, 79) у розрахунку на одного працюючого обсяг промислової продукції збільшився на 37079, 6 тис. грн.. (38187, 07 – 971), а за рахунок збільшення середньо облікової чисельності працюючих на 348 осіб – збільшився на 50855, 3 тис. грн. (348 – 146135, 79)

Загальний вплив обох факторів:

37079, 6 тис. грн. +50855, 3 тис. грн. = 87934, 9 тис. грн.

Якщо порівняти показники обсягу промислової продукції в оптових цінах 2004 та 2002 років можна зробити слідуючи висновки. Обсяг промислової продукції в оптових цінах у 2004 році збільшився проти 2002 року на 165968, 7 тис. грн.. (178977, 5 – 13008, 8). За рахунок підвищення продуктивності праці на 155414, 42 грн. (184322, 86 – 28908, 44) у розрахунку на одного працюючого обсяг промислової продукції збільшився на 150907, 4 тис. грн.

Таблиця 2.3. Оцінка впливу трудових факторів на обсяг промислової продукції

№ п/п	Показники	Одиниці виміру	Роки				Темпи зростання, %
			2002	2003	2004		2003/ 2002	2004 /2003	2004 /2002	План 2004/ 2003	Звіт 2004/ План 2004
					План звіт
1.	Обсяг промислової продукції в оптових цінах	Тис. грн.	13008, 8	91042, 6	161078,6	178977, 5	699, 9	196, 6	1375, 8	176, 9	111, 1
2.	Середньо облікова чисельність працюючих в еквіваленті повної зайнятості	особи	450	623	986	971	138, 4	155, 9	215, 8	158, 3	98, 5
3.	Середньорічний виробіток одного працівника	Грн.	28908, 44	146135, 79	163365, 79	184322, 86	505, 5	126, 1	637, 6	111, 8	112, 8

(521 . 28908, 44).

Загальний вплив обох факторів:

150907, 4 тис. грн.. + 15061, 3 тис. грн.. = 165968, 7 тис. грн.

План по виробництву валової продукції на підприємстві перевиконано в 2004 році на 11, 1 %.

Причому обсяг промислової продукції збільшився за рахунок підвищення продуктивності праці проти плану на 20957, 14 грн. у розрахунку на одного працюючого. У цьому випадку збільшення обсягу промислової продукції склало 20349, 4 тис. грн.. (20957, 14 . 971).

За рахунок зменшення середньооблікової чисельності працюючих проти плану на 15 осіб, обсяг промислової продукції зменшився на 2450, 5 тис. грн.. (- 15 . 163365, 72).

Загальний вплив обох факторів:

20349, 4 тис. грн.. – 2450, 5 тис. грн. = 17898, 9 тис. грн.

Таким чином, в результаті використання як передбачених планом, так і додатково виявлених резервів на підприємстві ЗАТ „Радій” в 2004 році не тільки було досягнуто планового приросту обсягу промислової продукції, але й перевиконане планове завдання по її збільшенню. При цьому за рахунок перевиконання завдання по підвищенню продуктивності праці додатково отримано валової продукції на 20349, 4 тис. грн.., що переважило невиконаний план по виробництву промислової продукції (в зв`язку із зменшенням чисельності працюючих проти плану на 15 осіб)) на 17898, 9 тис. грн..

Збільшення випуску промислової продукції за рахунок перевищення плану зростання продуктивності праці є позитивним моментом в роботі підприємства.

В табл. 2.4. проведено оцінку виробництва основних видів промислової продукції на підприємстві ЗАТ „Радій” в динаміці 2002 – 2004 років.

Як свідчать дані найбільшу питому вагу в обсязі промислової продукції в динаміці 2002 – 2004 років займає виробництво електронно-розподільного обладнання для АЕС в тому числі виробництво шаф базових для блоків. В 2002 році електронно-розподільного обладнання було вироблено на суму 12795, 7 тис. грн. Зокрема, шаф було вироблено на 6727 тис. грн., а вартість блоків складала 5912, 5 тис. грн. В 2003 році обсяг виробництва електронно-розподільного обладнання становив 91007, 8 тис. грн., тобто перевищував даний показник 2002 року більш ніж у 7 разів. Зокрема, якщо шаф було вироблено на суму 20752, 6 тис. грн.., тобто більше ніж в 3 рази за обсяг промислової продукції цього виду в 2002 році, то обсяг вироблених блоків у вартісному виразі складав 63603, 9 тис. грн.., тобто більше ніж в 10 разів за обсяг промислової продукції цього виду в 2002 році.

Крім цього в 2003 році було впроваджено в виробництво деякі види іншого обладнання для АЕС, вартість якого складала 6557, 9 тис. грн.. Обсяг комплектуючих виробів в 2003 році на 14 % перевищував показник 2002 року і становив 10, 3 тис. грн.. проти 9 тис. грн. в 2002 році. Збільшення обсягу комплектуючих виробів в 2003 році відбулося через збільшення виробництва деталей на „Рупор”. Значну частку в обсязі промислової продукції в 2002 році займали роботи промислового характеру яких було виконано на суму 204, 1 тис. грн.. В 2003 році обсяг робіт промислового характеру становив 24, 5 тис. грн., тобто на 88% менше ніж відповідний показник 2002 року.

В 2004 році обсяг промислової продукції в оптових цінах становив 178977, 5 тис. грн., тобто, перевищував показник 2003 року на 96, 6 %, а показник 2002 року був нижчим за показник звітного року більш ніж в 13 разів. Збільшення обсягу промислової продукції в 2004 році проти минулих років відбулося через збільшення обсягу виробництва електронно-розподільчого обладнання для АЕС, а також через введення в виробництво нових видів продукції: гідро обладнання та головок динамічних. Зокрема, шаф для АЕС було вироблено на суму 25487, 8 тис. грн.., тобто на 22, 8 % більше ніж в 2003 році і майже в 4 рази більше ніж в 2002 році.

Таблиця 2.4.

Виробництво основних видів промислової продукції у діючих оптових цінах підприємств на підприємстві ЗАТ „Радій” в 2002 – 2004 роках

№ п/п	Показники	Одиниці виміру	Роки				Темпи зростання, %
			2002	2003	2004		2003/ 2002	2004 /2003	2004 /2002	План 2004/ 2003	Звіт 2004/ План 2004
					План звіт
1	Електронно-розподільне обладнання для АЕС в т.ч.	Тис. грн.	12795, 7	91007,8	159165,8	176950,1	711,2	194,4	1382,9	174,9	111,2
1.1.	шафи	Тис. грн.	6727,0	20752,0	24200,2	25487,8	308,5	122,8	378,9	116,6	105,3
1.2.	блоки	Тис. грн.	5912,5	63603,9	74598,0	76122,9	1075,8	119,7	1287,5	117.3	102,0
1.3.	Інше обладнання	Тис. грн.	—	6557,9	60367,6	75339,4	—	1148,8	—	920,5	124,8
1.4.	Інші роботи	Тис. грн.	156,2	93,4	—	—	59,8	—	—	—	—
2.	Комплектуючі вироби	Тис. грн.	9	10,3	1109,4	1161,7	114,4	104,7	12907,8	10770,9	104,7
2.1.	В т.ч. деталі на „Рупор”	Тис. грн.	2,8	8,4	1,6	1,6	300	19,0	57,1	19,0	100
2.2.	гідрообладнання	Тис. грн.	—	—	1107,8	1160,1	—	—	—	—	104,7
2.3.	Масляний бачок	Тис. грн.	—	1,7	—	—	—	—	—	—	—
2.4.	Інші роботи	Тис. грн.	6,2	0,2	—	—	3,2	—	—	—	—
3.	Головки динамічні	Тис. грн.	—	—	737,9	780,3	—	—	—	—	105,7
4.	Роботи промислового характеру	Тис. грн.	204,1	24,5	65,5	85,4	12,0	348,6	41,8	267,3	130,4
5.	Всього	Тис. грн.	13008,8	91042,6	161078,6	178977,5	699,9	196,6	1375,8	176,9	111,1

Обсяг виробництва блоків в звітному році поряд з 2003 роком було збільшено на 19, 7%, і в 12 разів більше цієї продукції було вироблено порівняно з показником 2002 року. Іншого обладнання для АЕС в звітному 2004 році було вироблено на суму 75339, 4 тис. грн.., тобто більш ніж в 11 разів було перевищено відповідний показник 2003 року. В 2004 році обсяг виробництва комплектуючих виробів становив 1161, 7 тис. грн.. і перевищував даний показник 2003 року на 4, 7 %, а показник 2002 року було перевищено в 129 разів. Збільшення обсягу виробництва комплектуючих виробів відбулося через введення в виробництво гідро обладнання. Поряд з цим було зменшено обсяг виробництва деталей на „Рупор”. Так, якщо в 2002 році обсяг виробництва деталей на „Рупор” становив 2, 8 тис. грн.., в 2003 році цей показник дорівнював 8, 4 тис. грн., то в 2004 році обсяг виробництва деталей на „Рупор” склав вже 1, 6 тис. грн.., тобто був нижчим за показник 2003 року на 81 %, а порівняно з показником 2002 року зменшився на 42, 9 %. Обсяг робіт промислового в 2004 році склав 85, 4 тис. грн., тобто був на 58, 2 % меншим за показник 2002 року і майже в 3, 5 рази більшим за показник 2003 року.

Як зазначалося вище, план по виробництву промислової продукції на 2004 рік було перевиконано. Зокрема, електронно-розподільчого обладнання було вироблено на суму 176950, 1 тис. грн., що на 11, 2 % перевищило плановий обсяг виробництва. Так, обсяг виробництва шаф для АЕС перевищив плановий рівень на 5, 3 % і становив 25487, 8 тис. грн. проти 24200, 2 тис. грн. запланованого обсягу. Блоків було виготовлено на 2 % більше ніж планувалося. Що стосується іншого обладнання для АЕС, то план в цьому випадку було перевищено на 24, 8 %. Стосовно комплектуючих виробів, а саме деталей на „Рупор”, то планове завдання в цьому випадку було виконане на 100 %. Обсяг виробництва гідрообладнання в 2004 році перевищив плановий на 4, 7 %. План по виробництву головок динамічних було перевиконано на 5, 7%. Обсяг робіт промислового характеру в 2004 році перевищив плановий показник на 30, 4 %.

Важливим фактором підвищення продуктивності праці є ефективне використання робочого часу працюючих і передусім робітників.

Робочий час являє собою кількісну міру праці, що затрачується на виробництво продукції. Тому систематичне вивчення використання робочого часу дозволяє вчасно здійснювати потрібні заходи по організації більш ефективного використання праці робітників, що має важливе значення для покращання всієї виробничої роботи промислових підприємств.

В табл. 2.5. наведено дані про використання робочого часу на підприємстві ЗАТ „Радій” за 2002 – 2004 роки.

Так, фонд робочого часу усіх працюючих в 2002 році становив 998998 люд. – год., в тому числі число відпрацьованих людино-годин усіма працюючими складало 834113 людино/години. Сума не відпрацьованих людино-годин становила 164885 людино/години, тобто 16, 5 % від усього фонду робочого часу. В 2003 році фонд робочого часу працюючих складав 1293292 людино-годин, що на 29, 5 % перевищило показник 2002 року. Відпрацьовано було 1191163 людино-годин, тобто на 42, 8 % більше ніж в 2002 році. Кількість не відпрацьованого робочого часу складала в 2003 році 102129 людино-годин і становила 7, 9 % від усього фонду робочого часу. Якщо порівняти даний показник 2002 року з показником 2003 року, то можна побачити, що кількість не відпрацьованого часу в 2003 зменшилась на 38, 1 % поряд з минулим роком, що безумовно слід відзначити як позитивне явище в роботі підприємства. Щорічні відпустки (основні і додаткові) в 2002 році становили 63352 людино/години, тобто 38,4% від усієї кількості невідпрацьованого часу. В 2003 році тривалість основних і додаткових відпусток складала 54032 людино/години, тобто була меншою за відповідний показник 2002 року на 14, 7 %. В загальній кількості невідпрацьованих людино/годин основні і додаткові відпустки в 2003 році займають 52, 9 %, тобто їх частка в структурі невідпрацьованого часу зросла на 14, 9 % поряд з показником 2002 року.

Таблиця 2.5. Використання робочого часу на підприємстві ЗАТ „Радій” у 2002 – 2004 роках

№ п/п	Показники	Одиниці виміру	Роки				Темпи зростання, %
			2002	2003	2004		2003/ 2002	2004 /2003	2004 /2002	План 2004/ 2003	Звіт 2004/ План 2004
					План звіт
1	Фонд робочого часу, всього	люд./год.	998998	1293292	1810800	2012000	129,5	155,6	201,4	140,0	111,1
1.1.	Відпрацьовано всього, з них надурочно	люд./год.	834113	1191163	1575396	1788167	142,8	150,1	214,4	132,3	113,5
1.2.	Не відпрацьовано всього	люд./год.	164885	102129	235404	223833	61,9	219,2	135,8	230,5	95,1
	у т.ч. щорічні відпустки (основні і додаткові)		63352	54032	108286	103808	85,3	192,1	163,9	200,4	95,9
1.3.	Тимчасова непрацездатність	люд./год.	23864	39280	94162	71120	164,6	181,1	298,0	239,7	75,5
1.4.	Навчальні відпустки та інші неявки	люд./год.	2272	2184	8057	7952	96,1	364,1	350	368,9	98,7
1.5.	Неявки у зв`язку з тимчасовим переведенням для роботи на іншому підприємстві	люд./год.	10283	—	—	—	—	—	—	—	—
1.6.	Неявки з дозволу адміністрації з них:	люд./год.	64938	6137	24899	21228	9,5	345,9	32,7	405,7	85,3
1.7.	Відпустки тривалістю понад 3 місяці підряд	люд./год.	64938	—	—	—	—	—	—	—	—
1.8.	Неявки у зв`язку з переведенням на скорочений робочий день, тиждень	люд./год.	—	—	24899	19093	—	—	—	—	76,7
1.9.	Прогули	люд./год.	176	496	—	632	281,8	127,4	359,1	—	—
2.	Середньо облікова чисельність штатних працівників облікового складу	люд./год.	499	646	1015	1000	129,5	154,8	200,4	157,1	98,5

Слід відзначити те, що в 2003 році зросла кількість людино/годин, що припадають на тимчасову непрацездатність. В 2003 році кількість годин, що припадають на тимчасову непрацездатність становить 39280 людино/годин, що перевищує показник 2002 року на 64, 6 %. Питома вага тимчасової непрацездатності в загальній кількості невідпрацьованого часу в 2003 році становила 38, 5%, тоді, як в 2002 році питома вага відповідного показника становила 14, 5 %, тобто була меншою на 24 %.

Тривалість навчальних відпусток та інших неявок в 2002 році становила 2272 людино/години. В 2003 році цей показник зменшився проти показника минулого року на 3, 9 % і становив 2184 людино/години.

Питома вага навчальних відпусток та інших неявок в загальному обсязі невідпрацьованого часу в 2002 році становила – 1, 4 %, а в 2003 році – 2, 1 %, тобто була вищою за показник 2002 року на 0, 7 %.

В 2002 році мали місце неявки у зв`язку з тимчасовим переведенням для роботи на іншому підприємстві – 10283 людино/години, тобто становили 6, 2 % від загальної кількості невідпрацьованого часу.

Найбільша кількість невідпрацьованого часу в 2002 році припадала на неявки з дозволу адміністрації які становили 64938 людино/годин. Причому ця кількість людино/годин припадала на відпустки тривалістю понад 3 місяці підряд. Неявки з дозволу адміністрації займали в 2002 році – 39, 4 % від усієї кількості невідпрацьованого часу. Неявки з дозволу адміністрації в 2003 році становили 6137 людино/годин, тобто були на 90,5 % нижчими ніж в 2002 році. Питома вага цього показника і загальній кількості невідпрацьованого часу в 2003 році – 6 %.

Кількість прогулів в 2003 році налічувала – 496 людино/годин, тобто перевищувала даний показник 2002 року майже в 3 рази. Питома вага прогулів загальній кількості невідпрацьованого часу в 2002 році становила – 0, 1 %, а в 2003 році – 0, 5 %.

В 2004 році фонд робочого часу становив – 2012000 людино/годин, тобто на 55, 6 % перевищував даний показник 2003 року і більше ніж в 2 рази перевищував фонд робочого часу 2002 року.

Кількість людино/годин відпрацьованих усіма працюючими в 2004 році становила – 1788167 людино/годин, тобто перевищувала кількість відпрацьованого часу в 2003 році на 50, 1 % і більш ніж в 2 рази перевищує відповідний показник в 2002 році.

Питома вага відпрацьованого часу в структурі фонду робочого часу в 2004 році становила – 88, 9 %, тоді як в 2002 році цей показник становив 83, 5 %, а в 2003 році – 92, 1 %.

Кількість невідпрацьованого часу в 2004 році становила – 223833 людино/годин і перевищила даний показник в 2003 році більше ніж в 2 рази і показник 2002 року на 35, 8 %.

Питома вага невідпрацьованого часу в структурі фонду робочого часу в 2004 році становила 11, 1 %, тоді як в 2002 році цей показник дорівнював 16, 5%, а в 2003 році – 7, 9%.

Найбільша кількість невідпрацьованого часу в 2004 році припадала на щорічні відпустки (основні і додаткові). Їх тривалість в звітному 2004 році дорівнювала 103808 людино/годин і перевищила показник 2003 року на 92, 1 %, а показник 2002 року на 63, 9 %. Питома вага щорічних відпусток (основних і додаткових) в загальній кількості невідпрацьованого робочого часу в 2004 році – 46, 4 %, тоді як в 2003 році їх вага складала 52, 9 %, тобто їх частка в структурі невідпрацьованого часу була вищою за показник 2004 року на 6, 5 %. Якщо порівнювати з показником 2002 року, то він був нижчим за показник 2004 року на 8 %.

В 2004 році зросла кількість людино/годин, що припадають на тимчасову непрацездатність . Зокрема, поряд з 2003 роком кількість часу, що припадає на тимчасову непрацездатність зросла на 31840 людино/годин або на 81, 1 % і порівняно з 2002 роком зросла на 47256 людино/годин, або майже в 3 рази.

Питома вага тимчасової непрацездатності в структурі невідпрацьованого часу в 2004 році становила 31, 8 %, тобто була меншою за питому вага показника в 2003 році на 6, 7% і більшою за кількість годин, що припадають на тимчасову непрацездатність в 2002 році на 17, 3 %.

Тривалість навчальних відпусток та інших неявок в 2004 році становила 7952 людино/годин, тобто була вищою за відповідний показник 2003 року в 3, 6 рази, і за показник 2002 року в 3, 5 рази.

Питома вага навчальних відпусток в звітному 2004 році становила 3, 6 % від усієї кількості невідпрацьованого часу, тобто була більшою за показник 2003 року на 1, 5 %, а також більшою за питому вагу даного показника в 2002 році на 2, 2 %.

Збільшилась в 2004 році порівняно з 2003 роком кількість неявок з дозволу адміністрації, а саме неявок у зв`язку з переведенням на скорочений робочий день, тиждень.

Порівняно з 2003 роком кількість неявок з дозволу адміністрації збільшилась на 15091 людино/годину, тобто в 3, 5 рази, а порівняно з 2002 роком зменшилась на 43710 людино/годин, або на 67, 3 %.

Питома вага неявок з дозволу адміністрації в 2004 році становила 9, 5 % від усієї кількості невідпрацьованого часу, тобто перевищила питому вагу цього показника в 2003 році на 3, 5 %, а питому вагу неявок з дозволу адміністрації в 2004 році, яка тоді становила – 39, 4 %, було зменшено в 2004 році на 29, 9%.

Кількість прогулів в 2004 році становила 632 людино/годин, тобто перевищила кількість прогулів в 2003 році на 136 людино/годин, або на 27, 4 %, а кількість прогулів в 2002 році було перевищено на 456 людино/годин, або в 2, 8 рази.

Питома вага прогулів в 2004 році становила 0, 3 % від усієї кількості невідпрацьованого часу, тобто була меншою за питому вагу прогулів в 2003 році на 0, 2 % і більшою за показник 2002 року на 0, 2 %.

Збільшення фонду робочого часу в 2004 році проти плану, слід розглядати як позитивне явище, тому, що його збільшення відбулося через збільшення кількості відпрацьованого часу.

Так, якщо за планом було передбачено збільшення фонду робочого часу на 517508 людино/годин, або на 40 %, то в 2004 році фонд робочого часу було збільшено ще на 11, 1 % або на 201200 людино/годин. В тому числі збільшення відпрацьованого часу проти запланованого рівня становило 212771 людино/години.

Питома вага відпрацьованого часу в структурі фонду робочого часу в запланованому обсязі становить 87 %. Тобто питома вага відпрацьованого часу в 2004 році була більшою на 1, 9 %.

Кількість невідпрацьованого часу в 2004 році була меншою від запланованої на 4, 9 % або на 11571 людино/годину.

Зокрема, зменшилась кількість щорічних відпусток (основних і додаткових). Якщо щорічних відпусток було наведено за планом в обсязі – 108286 людино/годин, то в 2004 році їх кількість зменшилась на 4, 1 %.

Що стосується тимчасової непрацездатності то кількість людино/годин, що припадала на тимчасову непрацездатність в звітному 2004 році була на 24, 5 % меншою від запланованого рівня.

Кількість навчальних відпусток та інших неявок в 2004 році порівняно із запланованим рівнем була меншою на 1, 3 %.

Кількість неявок з дозволу адміністрації, а саме неявок у зв`язку з переведенням на скорочений робочий день, тиждень в 2004 році була меншою за заплановану на 5806 людино/годин, тобто на 23, 3 %.

Проте в 2004 році прогули налічували 632 людино/години, тоді як в плані їх не передбачалося. Це безумовно вплинуло на виробничу діяльність підприємства..

Що ж стосується питомої ваги невідпрацьованого часу в обсязі фонду робочого часу, то в 2004 році вона була меншою від запланованого відсотка на 1, 9%.

Зокрема, питома вага щорічних відпусток (основних і додаткових) в обсязі

невідпрацьованого часу становила в 2004 – 46, 4 %, тобто стільки скільки й було заплановано.

Питома вага тимчасової непрацездатності в обсязі невідпрацьованого часу в 2004 році була меншою за заплановану на 8, 2 %. Питома вага навчальних відпусток в 2004 році збільшилась проти плану на 0, 2 %.

Питома вага неявок у зв`язку з перевиконанням на скорочений робочий день, тиждень в 2004 році була меншою за планову на 2, 1 %. За рахунок прогулів в 2004 році питома вага неявок з дозволу адміністрації в загальному обсязі невідпрацьованого часу збільшилась на 1 %, тобто в загальному цей показник був меншим за плановий на 1, 1 %.

Фонд робочого часу збільшився за рахунок збільшення чисельності працюючих, зокрема робітників, кількості відпрацьованих днів одним робітником за рік і середньої тривалості робочого дня.

Оцінка використаних трудових ресурсів на підприємстві, рівня продуктивності праці необхідно розглядати у взаємозв`язку з оплатою праці. З зростанням продуктивності праці створюються реальні умови для підвищення рівня її оплати.

При цьому кошти на оплату праці потрібно використовувати таким чином, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання її оплати.

Тільки при таких умовах створюються можливості для нарощування темпів розширеного виробництва.

В табл. 2.6. наведені дані про склад фонду оплати праці та середньомісячну заробітну плату працівників основної діяльності на підприємстві ЗАТ „Радій” за 2002 – 2004 роки.

Таблиця 2.6.

Склад фонду оплати праці та середньомісячна заробітна плата працюючих на підприємстві ЗАТ „Радій” в 2002 – 2004 роках

№ п/п	Показники	Одиниці виміру	Роки									Темпи зростання, %
			2002		2003		2004					2003/ 2002	2004 /2003	2004 /2002	План 2004/ 2003	Звіт 2004/ План 2004
			Сума	Структура, %	Сума	Структура,%
							План Звіт
							Сума	Структура,%	Сума	Структура,%
1	Фонд оплати праці штатних працівників	Тис.грн.	2047,0	100	4646,7	100	10243,8	100	10295,3	100		227,0	221,6	502,9	220,5	100,5
1.1.	В т.ч. фонд основної заробітної плати	Тис.грн.	1505,4	73,5	4135,4	89,0	8154,0	79,6	8241,6	80,1		274,7	199,3	547,5	197,2	101,1
1.2.	Фонд додаткової заробітної плати	Тис.грн.	541,5	26,5	511,2	11,0	2089,8	20,4	2053,7		19,9	94,4	401,7	379,3	408,8	98,3
1.3.	Інші заохочувальні і компенсаційні виплати	Тис.грн.	0,1	0,005	0,1	0,002	—	—	—		—	100	—	—	—	—
2.	Середньооблікова чисельність працівників	Особи	499	Х	646	Х	1015	Х	1000		Х	129,5	154,8	200,4	157,1	98,5
2.1.	В т. ч. в еквіваленті повної зайнятості		450	Х	623	Х	986	Х	971		Х	138,5	155,9	215,8	158,9	98,5
3.	Середньомісячна зарплата одного працівника основної діяльності	Грн.	379,08	100	621,55	100	865,77	100	883,56		100	164,0	142,2	233,1	139,3	102,1
3.1.	Основна заробітна плата	Грн.	278,78	73,5	553,16	89,0	689,15	79,6	707,31		80,1	198,4	127,9	2537	124,6	102,6
3.2.	Додаткова заробітна плата	Грн.	100,28	26,5	68,38	11,0	176,62	20,4	176,25		19,9	68,2	257,8	175,8	258,3	99,8
3.3.	Інші заохочувальні і компенсаційні витрати	Грн.	0,02	0,005	0,01	0,002	—	—	—		—	50,0	—	—	—	—

Фонд оплати праці штатних працівників в 2002 році становив 2047, 0 тис. грн.. В тому числі фонд основної заробітної плати становив 1505, 4 тис. грн.., тобто 73, 5 % від загального фонду заробітної плати. Фонд додаткової заробітної плати в 2002 році становив 541, 5 тис. грн., тобто 26, 5 % від усього фонду заробітної плати. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати в структурі фонду заробітної плати складали 0, 005 %, тобто 0, 1 тис. грн..

В 2003 році фонд оплати праці штатних працівників зріс більше ніж в 2 рази і становив 4646, 7 тис. грн.. Фонд основної заробітної плати в 2003 році зріс порівняно з 2002 роком на 2630 тис. грн.. і становив 4135, 4 тис. грн.. Питома вага даного показника в 2003 році становила 89 %, тобто зросла порівняно з показником 2002 року на 15, 5 %. Фонд додаткової заробітної плати в 2003 році становив 511, 2 тис. грн.., тобто зменшився порівняно з показником 2002 року на 5, 6 %, або на 30, 3 тис. грн.. Зменшилася і питома вага даного показника в структурі фонду оплати праці в 2003 році. Зменшення становило 15, 5 % порівняно з питомою вагою даного показника в 2002 році.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати в 2003 році складали як і в 2002 році 0, 1 тис. грн. Питома вага даного показника в 2003 році становила 0, 002 %, тобто зменшилась на 0, 003 % порівняно з минулим роком.

На збільшення фонду оплати праці вплинуло і збільшення чисельності працюючих. Так, якщо в 2002 році чисельність працівників в еквіваленті повної зайнятості становила 450 осіб, то в 2003 році їх чисельність збільшилась на 38, 5 % і становила 623 особи.

Середньомісячна заробітна плата одного працівника основної діяльності в 2002 році становила 379, 08 грн. В тому числі основна заробітна плата становила 278, 78 грн. і додаткова заробітна плата складала 100, 28 грн., а інші заохочувальні і компенсаційні виплати – 0, 02 грн.

В 2003 році середньомісячна заробітна плата одного працівника основної діяльності становила 621, 55 грн., тобто збільшилася порівняно з відповідним показником 2002 на 242, 47 грн., або на 64 %. Основна заробітна плата в 2003 році становила 553, 16 грн., тобто була вищою від основної заробітної плати в 2002 році на 274, 38 грн., тобто збільшилась на 98, 4 %.

Додаткова заробітна плата в 2003 році становила 68, 38 грн., тобто була меншою за відповідний показник 2002 року на 31, 9 грн., або на 31, 8 %.

Інші заохочувальні і компенсаційні виплати в складі середньомісячної зарплати одного працівника в 2003 році складали 0, 01 грн., тобто зменшилися поряд з 2002 роком на 50 %.

Фонд оплати праці штатних працівників в 2004 році становив 10295, 3 тис. грн., тобто перевищував показник 2002 року на 8248, 3 тис. грн., тобто більше ніж у 5 разів.

Якщо порівнювати фонд оплати праці штатних працівників в 2004 році з відповідним показником 2003 року, то можна побачити, що в 2004 році фонд оплати праці був більшим поряд з 2003 роком на 5648, 6 тис. грн., тобто більше ніж в 2 рази.

Фонд основної заробітної плати в 2004 році становив 8241, 6 тис. грн.., тобто був вищим за показник 2003 року на 4106, 2 тис. грн.., або на 99, 3 %. Якщо порівнювати даний показник з фондом основної заробітної плати в 2002 році, то можна побачити, що в 2004 році він був більшим на 6736, 2 тис. грн., тобто більше ніж у 5 разів.

Питома вага фонду основної заробітної плати в 2004 році збільшилася в порівнянні з відповідним показником 2002 року на 6, 6 %, а порівняно з фондом основної заробітної плати в 2003 році зменшилась на 8, 9 % і становила 80, 1 %.

Фонд додаткової заробітної плати в 2004 році дорівнював 2053, 7 тис. грн.., тобто перевищував показник 2002 року на 1512, 2 тис. грн., тобто в 3, 8 рази, а показник 2003 року був меншим за показник звітного року на 1542, 5 тис. грн.

Питома вага фонду додаткової заробітної плати в загальному обсязі фонду оплати праці в 2004 році складала 19, 9 %, тобто була меншою за питому вагу відповідного показника в 2002 році на 6, 6 % і більшою за питому вагу фонду додаткової заробітної плати в 2003 році на 8, 9 %.

Інші заохочувальні і компенсаційні виплати в 2004 році компенсаційні виплати в 2004 році передбачені не були.

Середньомісячна заробітна плата одного працівника основної діяльності в 2004 році становила 883, 56 грн. Даний показник перевищує середньомісячну заробітну плату в 2003 році на 42, 2 %, тобто на 262, 01 грн. Показник 2002 року було перевищено більше ніж у 2 рази, або на 504, 48 грн.

Основна заробітна плата в 2004 році складала 707, 31 грн., тобто перевищила основну заробітну плату в 2003 році на 154, 15 грн., або на 27, 9 %. Середньомісячна основна заробітна плата в 2002 році була менша за показник 2004 року більше ніж у 2, 5 рази або на 428, 53 грн.

Додаткова заробітна плата в 2004 році становила 176, 25 грн., тобто більше ніж в 2, 5 рази перевищила показник 2003 року.

Відповідний показник 2002 року було перевищено в 2004 році на 75, 97 грн., тобто на 75, 8 %.

Якщо порівняти дані звіту 2004 року з планом на 2004 рік, то можна побачити, що фонд оплати праці штатних працівників в плановому обсязі нижчий за суму витрачену на оплату праці в 2004 році.

Абсолютна економія чи перевитрати по фонду заробітної плати (АЕ фз) визначається без урахування рівня виконання плану по виробництву промислової продукції шляхом порівняння фактичного (ФЗ ф) і планового (ФЗ пл.) фондів заробітної плати (як різниця між фактичним і плановим фондами):

АЕ фз. = ФЗ ф. — ФЗ пл. (2.2.)

АЕ фз. = 10295, 3 тис. грн.. – 10243, 8 тис. грн.. = +51, 5 тис. грн.

Даний розрахунок свідчить про те, що у звітному 2004 році план по фонду заробітної плати було перевиконано, тобто є перевитрати відносно плану у розмірі 51, 5 тис. грн..

Середньомісячна заробітна плата працюючих (СЗ р) розраховується діленням річного фонду заробітної плати (ФЗ р) на середньо облікову чисельність працюючих в еквіваленті повної зайнятості (ЧП):

ФЗ р

СЗ р = ________ (2.3)

ЧП

Таким чином, середньорічна заробітна плата у плановому обсязі становить:

ФЗ пл. 10243, 8 тис. грн.

СЗ р = ________ = ________________ х 1000 = 10389, 2 грн.

ЧП пл. 986 осіб

ФЗ ф. 10295, 3 тис. грн.

СЗ ф = ________ = ________________ х 1000 = 10602, 8 грн.

ЧП ф. 971 осіб

З вищезазначених розрахунків видно, що середньорічна заробітна плата у звітному 2004 році становила 10602, 8 грн., тобто була вищою за планову середньорічну зарплату на 213, 6 грн.

Абсолютна економія чи перевитрати по фонду оплати праці працюючих, що утворилася в зв`язку із зміною їх середньої заробітної плати (АЕ с.з.) визначається як добуток різниці між фактичною (СЗ ф.) і плановою (СЗ пл..) середньою заробітною платою працюючих на їх фактичну середньооблікову чисельність працюючих в еквіваленті повної зайнятості (ЧП ф):

АЕ с.з. = (СЗ ф – СЗ пл..) х ЧП ф. (2.4.)

АЕ с.з. = (10602, 8 грн. – 10389, 2 грн.) х 971 особа = 207405, 6 грн. ≈+ 207, 4 тис. грн.

Абсолютна економія чи перевитрати по фонду заробітної плати працюючих, що утворилася в зв`язку із зміною їх середньо облікової чисельності (АЕ чп), визначається множенням планової середньої заробітної плати працюючих на різницю між їх фактичною (ЧП ф) і плановою (ЧП пл.) середньообліковою чисельністю:

АЕ чп = СЗ пл.х (ЧП ф – ЧП пл.) (2.5.)

АЕ ч.п. = 10389, 2 грн. (971 особа — — 986 осіб) = — 155838 грн. ≈— 155, 8 тис. грн.

З даних розрахунків можна зробити висновок, що на підприємстві при перевиконанні плану по виробництву промислової продукції на 11, 1 %, існують абсолютні перевитрати по фонду оплати праці працюючих, які складають 51, 6 тис. грн. (+207, 4 тис. грн. – 155, 8 тис. грн.), тобто близько 0, 5 % планового фонду заробітної плати.

Перевитрати по фонду заробітної плати виникли в зв`язку з перевищенням планової середньої заробітної плати працюючих свідчать про те, що фонд оплати праці на підприємстві використовувався не досить правильно.

Однак, при даних перевитратах, слід відзначити й те, що планове завдання по зростанню продуктивності праці було значно перевиконано. Тому в деякій мірі перевитрати по фонду оплати праці працюючих економічно виправдані. Для того, щоб більш точно оцінити цей факт потрібно детально вивчити дані про співвідношення темпів зростання продуктивності праці і середньої заробітної плати.

2.2. Оцінка рівня і динаміки продуктивності праці

Дослідження продуктивності праці розпочинають з оцінки її рівня та динаміки.

Дані, що характеризують рівень та динаміку продуктивності праці на підприємстві ЗАТ „Радій” на протязі 2002 – 2004 років наведені в табл. 2.7.

Таблиця 2.7.

Рівень та динаміка продуктивності праці на підприємстві ЗАТ „Радій” в 2002 – 2004 роках

№ п/п	Показники	Одиниці виміру	Роки				Темпи зростання, %
			2002	2003	2004		2003/ 2002	2004 /2003	2004 /2002	План 2004/ 2003	Звіт 2004/ План 2004
					План звіт
1	Обсяг промислової продукції в оптових цінах	Тис. грн.	13008,8	91042,6	161078,6	178977,5	699,9	196,6	1375,8	176,9	111,1
2.	Середньо облікова чисельність працюючих в еквіваленті повної зайнятості	Особи	450	623	986	971	138,4	155,9	215,8	158,3	98,5
2.1.	У тому числі робітників	Особи	239	343	631	617	143,5	179,9	258,2	184,0	97,8
3.	Середньорічний виробіток
3.1.	Одного працівника	Грн.	28908,44	146135,79	163365,72	184322,86	505,5	126,1	637,6	111,8	112,8
3.2.	Одного робітника	Грн.	54430,13	265430,32	255275,11	290076,98	487,7	109,3	532,9	96,2	113,6

Так, середньорічний виробіток одного працюючого в 2003 році становив – 146135, 79 грн., тобто збільшився порівняно з відповідним показником 2002 року на 117227, 35 грн., або більше ніж у 5 разів, у тому числі на одного робітника – на 211000, 19 грн., або більше ніж у 4 рази.

У 2004 році середньорічна продуктивність праці одного працюючого становила 184322, 86 грн., 38187, 07 грн., або на 26, 1 %.

Середньорічний виробіток одного робітника у 2004 році становив -290076, 98 грн., тобто зріс порівняно з відповідним показником 2003 року на 24646, 66 грн., тобто на 9, 3 %. Порівняно з середньорічною продуктивністю в 2002 році продуктивність праці працюючих в 2004 році зросла більше ніж у 6 разів, тобто на 155414, 42 грн.

Середньорічний виробіток одного працівника в 2002 році був нижчим за показник продуктивності в звітному 2004 році на 235646, 85 грн., тобто більше ніж у 5 разів.

З наведених даних випливає, що на підприємстві ЗАТ „Радій” передбачається підвищення рівня продуктивності праці (середньорічного виробітку продукції в розрахунку на одного працюючого) з 146135, 79 грн. в 2003 році до 163365, 72 грн. в 2004 році.

Фактично через використання колективом підприємства внутрішньовиробничих резервів планове завдання було перевиконано і рівень продуктивності праці склав 184322, 86 грн.

В результаті зростання продуктивності праці працюючих становило 26, 1 % — замість 11, 8 % в зв`язку з цим планове завдання було перевиконане на 12, 8 %.

Середньорічний виробіток одного робітника в звітному 2004 році перевищив плановий показник на 13, 6 %.

В табл.. 2.8 зазначені фактори, що впливають на рівень середньорічної продуктивності праці робітників та їх зміна на протязі 2002 – 2004 років на підприємстві ЗАТ „Радій”.

Таблиця 2.8.

Фактори, що впливають на рівень продуктивності праці робітників та їх зміна в динаміці 2002 – 2004 років

№ п/п	Показники	Одиниці виміру	Роки				Темпи зростання, %
			2002	2003	2004		2003/ 2002	2004 /2003	2004 /2002	План 2004/ 2003	Звіт 2004/ План 2004
					План звіт
1	Обсяг промислової продукції в оптових цінах	тис. грн.	13008,8	91042,6	161078,6	178977,5	699,9	196,6	1375,8	176,9	111,1
2.	Середньо облікова чисельність працюючих в еквіваленті повної зайнятості	особи	450	623	986	971	138,4	155,9	215,8	158,3	98,5
2.1.	В т.ч. робітники	особи	239	343	631	617	143,5	179,9	258,2	184,0	97,8
3.	Питома вага робітників в загальній чисельності працюючих	%	53,1	55,1	64,0	63,6	103,8	115,4	119,8	116,2	99,4
4.	Кількість людино/годин відпрацьованих робітниками за рік	люд/год.	529775	711379	1159589	1281941	134,3	180,2	242,0	163,0	110,6
5.	Кількість людино/днів відпрацьованих робітниками за рік	люд/год.	69071	92267	148285	162271	133,6	175,9	234,9	160,7	109,4
6.	Середнє число днів відпрацьованих робітниками за рік	дні	289	269	235	263	93,1	97,8	91,0	87,4	111,9
7.	Середня тривалість робочого дня	год.	7,67	7,71	7,82	7,90	100,5	102,5	103,0	101,4	101,0
8.	Середньорічний виробіток одного робітника	грн.	54430,13	265430,32	255275,11	290076,98	487,7	109,3	532,9	96,2	113.6
9.	Середньоденний виробіток робітника	грн.	188,34	986,73	1086,28	1102,95	523,9	111,8	585,6	110,1	101,5
10.	Середнього динний виробіток робітника	грн.	24,56	127,98	138,91	139,61	521,1	109,1	568,4	108,5	100,5

Основними факторами, які впливають на середньорічний виробіток є: кількість днів відпрацьованих одним робітником за рік, кількість годин відпрацьованих одним робітником за день, середньогодинний виробіток робітника.

Так, в 2003 році середнє число днів відпрацьованих одним робітником за рік становило – 269 днів, тоді як в 2002 році цей показник дорівнював 289 днів, тобто був більшим на 20 днів, або на 6, 9 %, середня тривалість робочого дня в 2002 році становила 7, 67 години, а в 2003 році цей показник збільшився на 0, 5 % і становив – 7, 71 години.

Середньогодинний виробіток в 2002 році дорівнював 24, 56 грн., а в 2003 році цей показник зріс більше ніж у 5 разів і становив 127, 98 грн.

Вплив вищезазначених факторів на рівень середньорічної продуктивності робітників підприємства можна визначити методом ланцюгових підстановок.

Так, зміна середнього числа днів, відпрацьованих за рік одним робітником вплинула на середньорічний виробіток в 2003 році наступним чином:

269 х 7, 67 х 24, 56 – 289 х 7, 67 х 24, 56 = 3767, 5 (грн)

Зі зменшенням кількості днів, відпрацьованих одним робітником за рік, на 20 днів середньорічний виробіток одного робітника зменшився на 3767, 5 грн.

Зміна тривалості робочого дня (середнього числа годин, відпрацьованих одним робітником за день) так вплинула на середньорічний виробіток:

269 х 7, 71 х 24, 56 – 269 х 7, 67 х 24, 56 = +264, 27 (грн).

Зі збільшенням тривалості робочого дня на 0, 04 години середньорічний виробіток одного робітника збільшився на 264, 27 грн.

Підвищення середньогодинного виробітку одного робітника в 2003 році так вплинуло на середньорічний виробіток:

269 х 7, 71 х 127, 98 – 269 х 7, 71 х 24, 56 = +214492, 05 грн.

Тобто, збільшення середнього динного виробітку одного робітника на 103, 42 грн. в 2003 році сприяло збільшенню середньорічного виробітку на 214492, 05 грн.

Загальний вплив факторів на рівень середньорічного виробітку становить:

— 3767, 5 грн + 264, 27 грн + 214492, 05 грн = 210988, 82 грн, або 211 тис. грн.

В 2004 році середнє число днів відпрацьованих одним робітником за рік становило 263 дні, тобто зменшилось поряд з 2003 роком на 6 днів, або на 2, 2 %.

Середня тривалість робочого дня в 2004 році становила 7, 9 години, тобто збільшилась проти 2003 року на 0, 19 години, тобто на 2, 5 %.

Середнього динний виробіток в 2004 році дорівнював — 139, 61 грн., тобто перевищував даний показник 2003 року на 9, 1 %. Зміна середнього числа днів, відпрацьованих за рік одним робітником вплинула на середньорічний виробіток в 2004 році наступним чином:

263 х 7, 71 х 127, 98 – 269 х 7, 71 х 127, 98 = — 5920, 36 (грн)

Зі зменшенням кількості днів, відпрацьованих одним робітником за рік, на 6 днів середньорічний виробіток одного працівника зменшився на 5920, 36 грн.

Зміна тривалості робочого дня (середнього числа годин, відпрацьованих робітником за день) так вплинула на середньорічний виробіток:

263 х 7, 9 х 127, 98 – 263 х 7, 71 х 127, 98 = + 6395, 16 (грн)

Зі збільшенням тривалості робочого дня на 0, 19 години середньорічний виробіток одного робітника збільшився на 6395, 16 грн.

Збільшення середнього динного виробітку одного робітника в 2004 році проти 2003 року так вплинуло на середньорічний виробіток:

263 х 7,9 х 139, 61 – 263 х 7, 9 х 127, 98 = + 24163, 65 (грн)

Тобто, збільшення середньогодинного виробітку одного робітника на 9, 1 % поряд з 2003 роком, сприяло збільшенню середньорічного виробітку на 24163, 65 грн. Загальний вплив факторів на рівень середньорічного виробітку становить:

— 5920, 36 грн + 6395, 16 грн + 24163, 65 грн = 24638, 45 грн = 24, 6 тис. грн

Якщо порівняти показники 2004 року з відповідними даними 2002 року можна зробити слідуючи висновки: середнє число днів відпрацьованих одним робітником в 2004 році зменшилось поряд з показником 2002 року на 26 днів: тривалість робочого дня в 2004 році збільшилась проти показника 2002 року на 0, 23 години; середньогодинний виробіток в 2004 році був більшим за середньогодинну продуктивність робітників в 2002 році на 115, 05 грн. Зміна середнього числа днів, відпрацьованих за рік одним робітником так вплинула на середньорічний виробіток:

263 х 7, 67 х 24, 56 – 289 х 7, 67 х 24, 56 = — 4897, 75 (грн)

Зі зменшенням кількості днів відпрацьованих одним робітником за рік на 26 днів середньорічний виробіток одного робітника зменшився на 4897, 75 грн.

Зміна тривалості робочого дня (середнього числа годин відпрацьованих одним робітником за день) так вплинула на середньорічний виробіток:

263 х 7, 9 х 24, 5 – 263 х 7, 67 х 24, 56 = + 1485, 63 (грн)

З даного розрахунку випливає, що збільшення тривалості робочого дня в 2004 році, сприяло підвищенню середньорічної продуктивності одного робітника на 1485, 63 грн., поряд з відповідним показником 2002 року. Підвищення середньогодинного виробітку одного робітника в 2004 році так вплинуло на середньорічний виробіток робітника:

263 х 7,9 х 139, 61 – 263 х7, 9 х 24, 56 = + 239039, 381 (грн)

Тобто збільшення середньогодинного виробітку одного робітника в 2004 році призвело до зростання середньорічного виробітку на 239039, 38 грн.

Загальний вплив факторів на рівень середньорічного виробітку становить:

— 4897, 75 грн + 1485, 63 грн + 239039, 38 грн = 235627, 26 грн = 235, 6 тис. грн.

Що стосується планового завдання по підвищенню середньорічного виробітку, то в 2004 році воно було перевиконане.

Зміна середнього числа днів відпрацьованих за рік одним робітником у звітному 2004 році порівняно з планом так вплинула на середньорічний виробіток:

263 х 7, 82 – 138, 91 – 235 х 7, 82 х 138, 91 = +30415, 74 (грн)

Із збільшенням кількості днів відпрацьованих одним робітником за рік порівняно на 28 днів середньорічний виробіток одного робітника збільшився на 30415, 74 грн.

Збільшення тривалості робочого дня проти плану так вплинуло на середньорічний виробіток:

263 х 7, 9 х 138, 91 – 263 х 7, 82 х 138, 91 = + 2922, 66 (грн)

З даного розрахунку випливає, що збільшення тривалості робочого дня на 0, 08 години в 2004 році сприяло підвищенню середньорічної продуктивності поряд з планом на 2922, 66 грн.

Підвищення середньогодинного виробітку одного робітника в 2004 році призвело до зростання середньорічного виробітку на 1454, 39 грн:

263 х 7, 9 х 139, 61 – 263 х 7, 9 х 138, 91 = +1454, 39 (грн)

Загальний вплив факторів на рівень середньорічного виробітку становить:

30415, 74 + 2922, 66 + 1454, 39 грн. = 34792, 79 = 34, 8 тис. грн.

Якщо порівняти дані про середньорічну продуктивність в 2003 році з плановими показниками на 2004 рік, то можна побачити, що не дивлячись на те, що запланований рівень середньорічного виробітку працюючих був більшим за показник 2003 року на 17229, 93 грн., середньорічна продуктивність робітника в запланованому обсязі була меншою за показник 2003 року на 10, 2 тис. грн.

Зміна середньорічної виробітку одного робітника в запланованому обсязі відбулася через зменшення днів відпрацьованих одним робітником за рік.

Зміна середнього числа днів відпрацьованих за рік одним робітником так вплинула на середньорічний виробіток одного робітника:

235 х 7, 71 х 127,98 – 269 х 7, 71 х 127, 98 = — 33548, 68 (грн).

Тобто, із зменшенням кількості відпрацьованих днів на 34 дні середньорічний виробіток одного робітника зменшився на 33548, 68 грн. Збільшення тривалості робочого дня у запланованому обсязі так вплинуло на середньорічний виробіток:

235 х 7, 82 х 127, 98 – 235 х 7, 71 х 127, 98 = + 3308, 28 (грн)

Тобто збільшення тривалості робочого дня у плані на 2004 рік на 0, 11 години призвело до підвищення середньорічної продуктивності на 3308, 28 грн.

Зміна середньогодинного виробітку одного робітника в плані на 2004 рік вплинула на середньорічний виробіток наступним чином:

235 х 7, 82 х 138, 91 – 235 х 7, 82 х 127, 98 = +20086, 06 грн.

Тобто збільшення середньогодинного виробітку в плані на 2004 рік на 10, 93 грн. сприяло підвищенню середньорічного виробітку на 20086, 06 грн.

Загальний вплив факторів на середньорічний виробіток:

— 33548, 68 грн + 3308, 28 грн + 20086, 06 = — 10154, 34 грн = — 10, 15 тис. грн

2.3. Оцінка співвідношення темпів зростання продуктивності праці і заробітної плати

Для розширеного виробництва, отримання прибутку і рентабельності потрібно, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджували темпи зростання її оплати. Якщо цей принцип не виконується, то ввиникають перевитрати фонду оплати праці, підвищення собівартості продукції і відповідно зменшення суми прибутку. Зміна середньої заробітної плати працюючих за той чи інший відрізок часу (рік, місяць, тиждень, годину) характеризується її індексом (І с. з), який визначається відношенням середньої зарплати за звітний період до середньої зарплати в базисному періоді:

І с. з. = С з1

С з 0

де С з1 – середня зарплата за звітний період;

С з 0– середня зарплата в базисному періоді;

Аналогічним чином розраховується індекс продуктивності праці (І п. п.)

І п. п. = П 1

П 0

де П 1 – рівень продуктивності праці в звітному періоді

Якщо порівняти дані про середньорічну заробітну плату працюючих в 2003 році з відповідними даними 2002 року, то можна побачити, що індекс середньої заробітної плати в цьому випадку становитиме:

І с. з. = 4646,7 :623 х 100 0 = 7458,59 грн. = 1, 630 (див. табл. 2.6)

2047,0 :450 х 1000 4548,89 грн.

Індекс продуктивності праці в цьому випадку становитиме:

І п. п. = 146135,79 грн. = 5,055 (див. табл. 2.7.)

28908,44 грн.

Про випередження темпів зростання продуктивності праці над темпами зростання середньої заробітної плати можна свідчити по коефіцієнту випередження (К вип..), який визначається відношенням індексу продуктивності праці (І п.п.) до індексу середньої заробітної плати (І сз):

К вип. = І п. п.

І с. з.

В даному випадку коефіцієнт випередження становитиме:

К вип. = 5,055 = 3,1012269

1,630

Для визначення суми економії чи перевитрати (+Е) фонду зарплати в зв`язку із зміною співвідношень між темпами зростання продуктивності праці її оплати можна використати слідуючи формулу:

Е = ФОП ф х І с. з. – І п. п.

І с. з.

де ФОП ф — фонд оплати праці у звітному році;

Е = 4646,7 тис. грн. х 1,630 – 5,055 = — 9763, 8

1,630

Тобто, більш високі темпи зростання продуктивності праці порівняно з темпами зростання оплати праці сприяли економії фонду оплати праці на суму 9763,8 тис. грн.

Якщо порівняти дані про середню заробітну плату та продуктивність праці працюючих в 2003 році з даними про середню заробітну плату та продуктивність праці працівників в 2004 році, то можна побачити, що:

І с. з. = 10295,3 : 971 х 1000 = 10602,78 грн. = 1,422

4646,7 : 623 х 1000 7458,59 грн.

І п. п. = 184322,86 грн. = 1, 261

146135,79 грн.

В даному випадку коефіцієнт випередження становитиме:

К вип. = 1,261 = 0,8867791

1,422

З наведених розрахунків випливає, що на підприємстві ЗАТ „Радій” в 2004 році темпи зростання продуктивності праці працюючих були нижчими за темпи зростання оплати праці.

Таким чином перевитрати по фонду заробітної плати в 2004 році поряд з 2003 роком становили:

Е = 10295,3 тис. грн. х 1,422 – 1,261 = +1165,6 тис. грн.

1,422

Дані розрахунків вказують на те, що на підприємстві не досить повно використовувались резерви зростання продуктивності праці і були недоліки в організації і оплаті і праці.

Якщо порівняти відповідні дані про середню заробітну плату і продуктивність праці працюючих в 2004 та 2002 роках, то результати розрахунків виглядатимуть наступним чином:

І с. з. = 10295,3 : 971 х 1000 = 10602,78 грн. === 2, 331

2047,0 : 450 х 1000 4548,89 грн.

І п п. = 184322,86 = 6, 376

28908,44 грн.

К вип. = 6, 376 = 2, 7353067

2,331

Е = 10295,3 тис. грн. х 2,381 — 6,376 = — 17865,5 тис. грн.

2,331

Тобто, завдяки перевищенню темпів зростання продуктивності праці темпів її оплати в 2004 році порівняно з 2002 роком вдалося досягти економії фонду оплати праці на суму 17865, 5 тис. грн.

РОЗДІЛ 3.

РОЗРОБКА ПРОПОЗИЦІЙ ПО ПІДВИЩЕННЮ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

Одним із основних факторів, що впливають на підвищення продуктивності праці є підвищення технічного рівня виробництва, а саме підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів; вдосконалення технології і підвищення технологічної оснащеності виробництва; підвищення якості продукції; зміна технічно-конструктивних характеристик виробництва; введення нових видів і покращення використання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива і енергії.

На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на допоміжних процесах – транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо. Про низький рівень механізації та автоматизації свідчить той факт, що частка робітників зайнятих на цих процесах, у загальній кількості робітників становить приблизно 46 %. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.

Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти збільшенням потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією та автоматизацією допоміжних робіт (подача, зняття, транспортування і контроль виробів) і автоматизацією управління устаткування.

Одним із елементів вдосконалення технології є хімізація виробництва. Хімізація виробництва вносить докорінні зміни в технологічні процеси, інтенсифікує, прискорює їх, поліпшує техніко-економічні показники виробничих процесів, використання сировини, сприяє підвищенню якості продукції. Синтетичні полімери застосовуються не тільки як замінювачі дорогих та дефіцитних кольорових матеріалів, деревини тощо, а й як нові конструкційні і технічні матеріали. Використання пластмас у машинобудівній промисловості сприяє поліпшенню експлуатаційних властивостей машин, зменшенню їх ваги, поліпшенню зовнішнього вигляду.

Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома принципами:

• екстенсивним– збільшення часу їх роботи через скорочення простоїв, введення в дію не використовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта змінності в національних розмірах, скорочення строків ремонту тощо;
• інтенсивним– поліпшення використання машин та устаткування за одиницю часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.

Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів. У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технологічного прогресу необхідно інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Планування і регулювання капітальних вкладень здійснювалося в Україні без урахування процесу відтворення основних фондів і суспільного продукту. Віддавалася перевага новому будівництву на неосвоєних територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне планування відтворення основних фондів у країні не було.

Наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам часу.

Рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40 %. Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48 %, а в будівництві досягає 61 %. Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою яких можна розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному регіоні.

Для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в економіці. У підвищенні технічного рівня виробництва велику роль мають відіграти фондові біржі, які дають змогу на взаємовигідній основі залучати в діюче виробництво не використані устаткування та виробничі площі, організовувати й обслуговувати лізингові операції, у тому числі й міжнародні.

Покращення управління виробництвом також впливає на підвищення рівня продуктивності праці.

Управління виробництвом включає в себе:

— вдосконалення організаційної структури:

а) об`єктів управління (створення об`єднань, укрупнення цехів, ділянок, введення без цехової структури, зміни в принципах побудови цехів і виробничих ділянок підприємства в співвідношенні між цехами, раціоналізацію планування підприємства, забезпечення пропорційності між всіма ділянками підприємства з метою прибирання „вузьких місць”).

Кожне робоче місце повинне займати мінімальні, але достатні площі і обсяги виробничих приміщень в залежності від габаритів станків, обладнання і предметів праці. Наприклад, по діючим нормативам мінімальний розмір площі на одного працюючого встановлено рівним 4,5 м², а висота приміщення – 3, 2 м. Збільшення цих нормативів залежить від розмірів обладнання. Так, для машинобудівних заводів і цехів, оснащених дрібними станками, встановлений норматив площі робочого місця до 10 м², для середніх за розмірами станків він підвищується до 20 м², для великих – до 40 м².

При загальному плануванні робочих місць в цеху необхідно створити потрібну для конкретного виробництва ширину і розміщення транспортних проїздів і проходів, які повинні бути, як правило, наскрізними і без тупиків. Приблизні нормативи ширини для головних проїздів — 3 м², а для допоміжних – ширина візка плюс 0,8 м.

б) апарату управління і укрупнення і спеціалізація відділів і служб, прибирання дублювання функцій, впровадження типових структур, покращання оперативно-виробничого планування, впровадження автоматизованих систем управління.

В систему покращання управління виробництвом включається вдосконалення організації виробництва, а саме:

• зміна внутрішньозаводського кооперування і спеціалізації виробництва (спеціалізація цехів, ділянок, робочих місць, укрупнення партій).
• вдосконалення організації допоміжних служб (покращення організації складського господарства, раціоналізація транспортних потоків, централізація і спеціалізація промислового транспорту, енергетичного, інструментального і ремонтного господарства, раціональна експлуатація інструменту і організація централізованого його заточування);
• удосконалення організації матеріально-технічного постачання (своєчасне і комплексне забезпечення матеріально-технічного постачання матеріалами, напівфабрикатами, паливом і енергією.

Покращення організації праці, як механізм підвищення продуктивності праці включає в себе:

• удосконалення організації і обслуговування робочих місць (впровадження типових проектів організації робочих місць робітників і службовців, а також організації праці на ділянках і в цехах);
• удосконалення кооперації праці. впровадження передових прийомів і методів праці, покращення оплати праці (включаючи системи матеріального заохочення і умов праці;

Крім того:

• підвищення кваліфікації робітників, інтенсивності парці, набуття практичних навичок;
• покращення використання робочого часу.

ВИСНОВКИ

Метою даної роботи було вивчення питання продуктивності праці, розробити пропозиції по підвищенню продуктивності праці на прикладі об`єкта дослідження – підприємства – ЗАТ „Радій”.

Підприємство засноване в січні 1954 року. Основним напрямком діяльності в період з 1954 по 1963 рік було виробництво абонентських гучно мовників і електропобутових виробів. З 1963 року підприємство приступило до виробництва динамічних гучномовців для малогабаритних транзисторних радіоприймачів.

З квітня 1994 року підприємство перетворене в акціонерне товариство, пізніше виробництва головок динамічних і інструмента було перетворено в дочірні підприємства „Динамік – Радій” і „Інструмент – Радій”. З 1994 року, у порядку конверсії виробництва, підприємство приступило до проектування та виготовлення автоматизованих систем керування технологічними комплексами для всіх атомних електростанцій України, значний обсяг робіт виконується для замовників Росії.

Збільшення рівня продуктивності праці відбулося за рахунок збільшення фонду робочого часу працюючих, зокрема за рахунок збільшення питомої ваги відпрацьованого часу в загальному обсязі робочого часу.

В 2004 році фонд робочого часу становив – 2012000 людино/годин, тобто на 55, 6 % перевищував показник 2003 року і більше ніж в 2 рази перевищував показник 2002 року.

Під впливом всіх вищезгаданих факторів середньорічний виробіток в 2004 році 184322, 86 грн., тобто більше ніж в 6 разів перевищив показник 2002 року і на 26, 1 % перевищив показник 2003 року.

Зростання продуктивності праці свідчить про правильну організацію праці на підприємстві та вірне використання внутрішньовиробничих резервів підвищення продуктивності.

Обсяг промислової продукції в 2003 році збільшився проти 2002 року на 78033, 8 тис. грн. (91042, 6 – 13008, 8).

Причому за рахунок підвищення продуктивності праці на одного працюючого обсяг промислової продукції збільшився на 73032 тис. грн., а за рахунок збільшення чисельності працюючих збільшився на 5001, 2 тис. грн. Також за рахунок підвищення продуктивності праці в 2004 році обсяг промислової продукції збільшився проти 2003 року на 37079,6 тис. грн., а за рахунок збільшення середньо облікової чисельності працюючих збільшився на 50855, 3 тис. грн.

Найбільшу питому вагу у обсязі промислової продукції в динаміці 2002 – 2004 років займало виробництво електронно-розподільчого обладнання для АЕС. В 2003 році обсяг виробництва електронно-розподільного обладнання становив 91007,8 тис. грн., тобто перевищував даний показник 2002 року більше ніж в 7 разів.

Обсяг виробництва електронно-розподільчого обладнання в 2004 році склав 176950,1 тис. грн., тобто на 94,4 % перевищив показник 2003 року і більше ніж в 13 разів перевищив показник 2002 року.

Одним із економічних показників, що впливають на зростання показника продуктивності праці є чисельність трудових ресурсів підприємства.

Згідно даних табл. 2.1. середньо облікова чисельність працюючих в еквіваленті повної зайнятості щорічно зростає. Якщо в 2002 році вона становила 450 осіб, то в 2003 році чисельність працюючих зросла до 623 осіб, тобто перевищила показник 2002 року на 38, 4 % . В 2004 році кількість працюючих в еквіваленті повної зайнятості становила – 971 особу, тобто перевищила показник 2002 і 2003 років на 115, 8 % та на 55, 9 % відповідно.

В 2002 році чисельність робітників становила 239 чоловік і відповідно була меншою за показник 2003 року на 43,9 % і більш ніж в 2, 5 рази меншою за показник 2004 року. Збільшення чисельності працюючих в динаміці 2002 – 2004 років призвело до зростання обсягу промислової продукції. Так, якщо в 2002 році обсяг промислової продукції становив 13008,8 тис. грн., то в 2003 році та в 2004 році обсяг промислової продукції склав 91042,6 тис. грн. і 178977, 5 тис. грн. відповідно.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України прийнята 28 червня 1996 року
2. Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокина М.Е. Экономика и социология труда: Учебник для ВУЗов. – М.: ЮНИТИ, 1999, 407 с.
3. Генкин Б.М. Экономика и социология труда: Учебник. – М.: НОРМА – ИНФРА — М, 2001. – 432 с.
4. Поляков И.А., Ремизов К.С. Справочник экономиста по труду. – М.: Прогресс, 1996. – 239 с.
5. Френзель А.А. Прогнозирование производительности труда: методы и модели. – М.: Экономика, 1989. – 214 с.
6. Экономика труда и социально — трудовые отношения /Под ред Г.Г. Меликьяна, Р.П. Колосовой. – М.: Изд-во МГУ, Изд-во ЧеРо, 1996. – 623 с.