Вступ.

1. Поняття застави.

2. Припинення договору застави.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

На етапі побудови і утворення суверенної демократичної України з соціально орієнтованою економікою, який розпочався з проголошенням незалежності, особливого значення набуває проблема реалізації закладених в Конституції України принципів регулювання майнових відносин фізичних та юридичних осіб.

Політичні та соціально-економічні процеси, що проходять в Україні, зумовили радикальні структурні та функціональні зміни кредитно-фінансової системи. За останні роки банківська система України практично повністю змінилась. Змінилась як сама банківська система країни, так і способи діяльності фінансово-кредитних установ. Особлива увага почала приділятись кредитним ресурсам, які стали предметом купівлі-продажу на фінансовому ринку країни, оскільки кредитна діяльність стала інструментом регулювання й перерозподілу вільних фінансових ресурсів у різні сектори економіки. І в той же час, з розвитком ринкової економіки, кредитна діяльність стала досить ризиковою справою. У комерційних банків з'явились проблеми з поверненням наданих кредитів, що у свою чергу, стимулювало вдосконалення механізмів повернення та забезпечення їх повернення на етапі надання. Правове регулювання кредитування, на жаль, до цього часу потребує вдосконалення. Ситуація дещо змінилась у зв'язку з прийняттям нового Цивільного та Господарського кодексів України. Держава отримала законодавчі акти, які надали можливість суб'єктам господарювання у сфері банківської діяльності здійснювати більш ефективний захист своїх прав.

Проте саме прийняття вказаних законодавчих актів викликало певні труднощі в регулюванні заставних відносин. Комплексні теоретичні дослідження з питань правового регулювання засобів забезпечення виконання зобов'язань на основі новітньої нормативної бази практично відсутні, що, у свою чергу, породжує проблеми їх застосування та використання.

1. Поняття застави

З розвитком ринкових відносин все більшого поширення у фінансово-кредитній сфері набуває застава, і саме вона стала одним з найефективніших видів забезпечення кредитних договорів. Застосування застави викликане намаганням забезпечити належне виконання зобов'язань. В умовах нестабільної економіки, доки відсутня переконаність у надійності партнера, кредитор зацікавлений в одержанні додаткових гарантій належного виконання боржником зобов'язань, що випливають з кредитного договору.

Ефективному застосуванню застави повинно сприяти розвинуте законодавство про заставу. Таке законодавство існує в усіх країнах з ринковою економікою. Пояснюється це тим, що застава виникла давно і протягом її розвитку сформувалися оптимальні моделі поведінки учасників заставних відносин, які й було закріплено у законодавстві. Враховуючи стрімкий розвиток господарських відносин та сучасні дослідження в галузі цивільного права України, постала об'єктивна необхідність здійснення дослідження заставних правовідносин як підгалузі цивільного права1.

Неоднозначний підхід до визначення поняття застави спостерігався ще на початку XX століття. Г.Ф. Шершеневич визначав заставу як право на чужу річ, яке належить довірителю для забезпечення його права вимоги за зобов'язанням і полягає в можливості переважного задоволення із цінності цієї речі2.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про заставу», застава — це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Аналогічне визначення поняття наводиться у Цивільному кодексі України. Так, ст. 572 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року дає поняття застави в такому вигляді: «В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави)». Необхідно звернути увагу на виділені моменти. В першому випадку мова йде про задоволення вимог з вартості майна, і для цього необхідно реалізувати заставлене майно. В другому визначенні законодавець застосовує поняття «за рахунок». Тлумачення даного терміна дає підстави говорити про використання заставленого майна і без його реалізації. Дане положення є неприпустимим щодо застави, оскільки порушується сама суть застави. Крім того, застава не є підставою для виникнення права власності на майно. Тому необхідність приведення норм Цивільного кодексу України у відповідність із теоретичними положеннями та іншими законодавчими актами є нагальною.

Визначення поняття застави наводиться також і на нормативному рівні. Інструкція про порядок застосування в бібліотеках України грошової застави за особливо цінні книги та об'єкти користування (затверджено Наказом Міністерства культури і мистецтв України від 05.05.99 № 274, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 липня 1999 р. за № 459/3752) наводить у п. 2.1 таке поняття застави: «Застава — це засіб реалізації зобов'язань користувача щодо повернення книг, одержаних у бібліотеці в тимчасове користування, виражений як їхній грошовий еквівалент». І хоча інструкцію розроблено у відповідності із законами України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про заставу» і постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.93 № 14 «Про Книгу запису застав», поняття застави, яке дається у наведених нормативних актах, є різним.

Російське законодавство визначає заставу так: кредитор-заставодержатель набуває право у випадку невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, отримати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами, за виключеннями, передбаченими законом. В ст. 334 ЦК РФ і Законі РФ «Про заставу» наведені аналогічні поняття застави, хоча змістовне значення застави в ЦК РФ ширше, ніж в Законі РФ «Про заставу». ЦК РФ уточнює, що заставодержатель має право на переважне задоволення своїх вимог «із вартості заставленого майна» кредитора або «особи, якій належить це майно (заставодавця)».

У законодавстві України зустрічається дефініція поняття застави не тільки як способу забезпечення виконання зобов'язання у цивільному праві, але й як запобіжного засобу в кримінально-процесуальному праві. Згідно із ст. 154-1 КПК України, суть застави як запобіжного засобу полягає у внесенні на депозит органу попереднього розслідування чи суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним або іншими фізичними чи юридичними особами грошей або передачі ними інших матеріальних цінностей з метою забезпечення загальнослухняної поведінки обвинуваченого, виконання ним процесуальних обов'язків, а також у забезпеченні виконання вироку. Якщо інші запобіжні заходи мають характер психічного чи фізичного примусу, застава загрожує обвинуваченому та членам його сім'ї матеріальними втратами у випадку невиконання покладених на нього зобов'язань. При внесенні застави іншими особами над обвинуваченим тяжіють моральні зобов'язання, пов'язані з небажанням завдати заставодавцеві шкоду.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» було введено також поняття «податкова застава» — спосіб забезпечення не погашеного в строк податкового зобов'язання. Незважаючи на схожість визначень, інститути застави та податкової застави відрізняються предметом регулювання, сферою застосування та підставами виникнення. Податкова застава застосовується у сфері фінансових відносин, відносин суб'єктів підприємницької діяльності з приводу оплати податків та обов'язкових платежів до бюджету. Вона, як вказують окремі науковці, покликана захистити інтереси споживачів бюджетних коштів, тобто установ, організацій, підприємств, фінансування яких здійснюється за рахунок державного регулювання, користувачів соціальних програм.

Іншим законодавчим актом, Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», встановлюється, що для реєстрації як учасника аукціону, конкурсу покупець поряд із реєстраційним внеском вносить заставу в розмірі 10 процентів початкової ціни продажу, якщо остання перевищує 20 тисяч карбованців. По закінченні аукціону, конкурсу застава в 10-денний строк повертається всім його учасникам. Покупцю, який придбав об'єкт приватизації, сума застави після відрахування державного збору зараховується при кінцевих розрахунках. Вказаний закон надає заставі нову функцію, а саме платіжну, що притаманне для завдатку. Предметом в даному випадку є не річ, а грошова сума, покликана, з одного боку, забезпечити належне виконання покупцем своїх обов'язків як учасника аукціону, конкурсу, а з іншого боку, вона виконує роль платежу за приватизований об'єкт. Підставою для виникнення застави в даному випадку є факт участі покупця в аукціоні, конкурсі з урахуванням можливого його перетворення в набувача приватизованого об'єкта6.

Законодавство України про нотаріат визначає ще один вид застави — страхової застави. Поняття законодавство не наводить, але знаходимо ознаки та мету застосування. Відповідно до Закону України «Про нотаріат» та листа НБУ від 03.04.96 р. № 12-111/435-1780, для обліку страхової застави на ім'я приватного нотаріуса в установах банків відкривається рахунок на балансовому рахунку № 144 «Депозити». На цей рахунок в тримісячний строк після отримання реєстраційного посвідчення на право нотаріальної діяльності приватний нотаріус зобов'язаний перерахувати страхову заставу у розмірі стократної мінімальної заробітної плати. Застава призначається для відшкодування заподіяної шкоди внаслідок недбалості або незаконних дій нотаріуса. У разі витрачання коштів на цю мету приватний нотаріус зобов'язаний протягом року поповнити заставу до встановленого розміру.

Конституційне право України також використовує поняття права застави. Цей інститут також має свої специфічні риси, і його не можна віднести до класичного засобу забезпечення виконання зобов'язань. Відповідно до положень ст. 43 Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 року № 2766-ІП (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 51-52, ст. 265), кандидат у народні депутати України (далі — кандидат у депутати), якого висунуто в одномандатному окрузі, до подання документів окружній виборчій комісії для реєстрації вносить на рахунок окружної виборчої комісії грошову заставу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а партія (блок) до подання документів Центральній виборчій комісії для реєстрації кандидатів у депутати, включених до виборчого списку в багатомандатному виборчому окрузі, вносить у безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії грошову заставу в розмірі п'ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, можемо констатувати той факт, що в законодавстві термін «застава» вживається у декількох значеннях.

По-перше, застава є видом забезпечення виконання зобов'язання, по-друге, застава є запобіжним засобом, по-третє, засобом страхування, по-четверте, грошовою заставою.

У даній роботі застава розглядається як вид забезпечення виконання зобов'язань у цивільному праві.

2. Припинення договору застави

Згідно зі ст. 593 ЦКУ право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

Так, дія договору застави припиняється після повної сплати позики, а також у випадках прийняття законодавчих актів, що припинили заставне право або право заставодавця на заставлене майно. Збитки, заподіяні заставодержателю в результаті прийняття цих актів, відшкодовуються державою. Якщо органи державної виконавчої влади прийняли рішення, яке не відповідає чинному законодавству та порушує права заставодержателя або інших осіб щодо володіння та розпорядження предметом застави, ці органи відшкодовують у повному обсязі збитки, заподіяні заставодержателю.

У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані. У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

Прикладом припинення договору застави виконанням зобов'язання може бути приклад з практики Вищого арбітражного суду України від 30.05.2001 р. № 01-8/637

Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю (далі — товариство) до приватного підприємства (далі — підприємство) та банку про визнання договору застави припиненим з огляду на те, що підприємством достроково повернуто кредит та відсотки за користування кредитними коштами.

У заяві до Вищого арбітражного суду України про перевірку рішення та постанови арбітражного суду в порядку нагляду товариство просило скасувати ці судові акти з огляду на невідповідність викладених у них висновків чинному законодавству та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Відповідно до укладеного кредитного договору банком відкрито підприємству кредитну лінію у національній валюті України.

Як випливає з матеріалів справи, згідно з додатковими угодами до кредитного договору підприємству перераховано частину обумовлених договором кредитних коштів та на забезпечення їх повернення укладено договір застави на відповідну частину кредитної лінії. Матеріалами справи підтверджується факт дострокового повернення підприємством суми виданого кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, тобто зобов'язання за кредитним договором припинено виконанням, проведеним належним чином (ст. 216 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про заставу», право застави припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання. З огляду на це судовою колегією Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни.

До припинення договору застави може бути застосовано загальні способи припинення зобов'язань. Так, згідно зі ст. 651 ЦКУ, сторони можуть укласти договір про розірвання нотаріально посвідченого договору про відчуження майна. Договір про розірвання оформлюється шляхом складання окремого документа, який додається до примірника договору про відчуження майна, що знаходиться в справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, або викладено в самому договорі. Договір підписується сторонами і посвідчується нотаріусом. На всіх примірниках договору робиться відмітка про розірвання договору, в якій зазначається номер за реєстром та дата посвідчення угоди про розірвання. Відмітка підписується нотаріусом і скріплюється його печаткою. Про розірвання договору відчуження майна робиться запис в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій.

Отже, застава — це спосіб забезпечення зобов'язань.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає в силу договору чи закону.

Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Висновки

Із розвитком заставних відносин зросла ймовірність порушення державних прав та інтересів у даній сфері. Передання у заставу майна, яке не може бути предметом договору застави, порушення порядку реєстрації предмету застави, неналежні суб’єкти застави і порушення порядку реалізації заставного майна тощо.

Це далеко не весь перелік порушень, які виявляються при перевірках органами прокуратури. І в подальшому, зі збільшенням обсягів заставних відносин, у господарському обігу роль прокурорського нагляду ще буде більше зростати".

Для професійного та досконалого здійснення наглядової функції працівники прокуратури повинні досконало володіти питаннями заставного права, зокрема іпотеки.

Отже, право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

Список використаних джерел

1. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга первая. — М., 2001.

2. Виноградова А. Правовое регулирование залоговых отношений на Украине // Юридическая практика. — 1996. — № 9-10 (май). — С. 8.

3. Витрянский В. Обеспечение исполнения обязательств: Залог // Хозяйство и право. — 1995. — № 10. — С. 3-22.

4. Голобов Д. Регистрация залоговых сделок: проблемы совершенствования // Хозяйство и право. — 1995. — № 10. — С. 80-87.

5. Головин Ю. Возникновение и развитие ипотеки как формы залога // Нотариус. — 1998. — № 2. — С. 86-87.

6. Гриджук Д.М., Олійник В.О. Застава як спосіб забезпечення виконання зобов'язань. — К.: Оріон, 2002.

7. Гриценко Б. Экономико-правовые вопросы регулирования отношений на рынке недвижимости // Підприємство, господарство і право. — 2002. — № 4. — С. 102-103.

8. Грось Л. Залог: вопросы гражданского права и гражданского процесса // Хозяйство и право. — 1996. — № 2. — С. 69-81.

9. Дацюк Л. Договір застави // Юридичний вісник України. — 1998. — № 40 (квітень). — С 4.

10. Дацюк Л. Застава: дві сторони однієї медалі // Юридичний вісник України. — 1998. — № 40 (1-7 жовтня). — С 6.

11. Попович В.М., Степаненко А.И. Управление кредитными рисками заемщика, кредитора, страховика: Учеб.-практич. пособие. — К.: Правові джерела, 1996. — С. 92.

12. Попович В.М., Степаненко А.И. Управление кредитными рисками заемщика, кредитора, страховика. — С 93.

13. Скловский К.И. Собственность в гражданском праве: Учеб.-практич. пособие. — 3-е изд. — М.: Дело, 2002. — С. 439.