Вступ.

1. Сутність первинного ринку цінних паперів.

2. Становлення ринку цінних паперів на Україні. Первинний ринок цінних паперів в Україні.

3. Розміщення цінних паперів на первинному ринку.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, оборот цінних паперів стає однією з основних галузей фінансової сфери, без якої даремно сподіватися на нормальне функціонування складного механізму ринкової економіки. Реформування власності супроводжується структурною перебудовою народного господарства і зумовлює створення фондового ринку, а це, в свою чергу, сприяє закріпленню результатів цього реформування.

Ринок цінних паперів поділяють на первинний та вторинний ринок. Термін “первинний ринок” відноситься до продажу нових випусків цінних паперів. У результаті продажу акцій та облігацій на первинному ринку емітент отримує необхідні йому фінансові засоби, а папери осідають у руках першочергових покупців. Слідом за цим першочерговий інвестор має право перепродати ці папери іншим особам, а ті в свою чергу вільні перепродавати їх наступним вкладникам. Наступний перепродаж цінних паперів утворює вторинний ринок, на якому вже не відбувається акумулювання нових фінансових засобів для емітента, а має місце тільки перерозподіл ресурсів серед наступних вкладників. Без повноцінного вторинного ринку не можна говорити про ефективне функціонування первинного ринку. Створюючи механізм для термінового перепродажу цінних паперів, вторинний ринок посилює до них довіру зі сторони вкладників, стимулює їх бажання купувати нові фондові цінності і тим самим сприяє більш повному акумулюванню ресурсів суспільства в інтересах виробництва.

1. Сутність первинного ринку цінних паперів

Випуск цінних паперів — це продаж їх емітентом і придбання учасниками ринку цінних паперів. У цьому розділі йтиметься про угоди купівлі-продажу між емітентами та інвесторами або посередниками, які укладаються і здійснюються вперше. Відносини, що виникають у процесі первинного продажу і придбання цінних паперів, називаються також ще первинним ринком цінних паперів.

Таким чином, поняття «випуск цінних паперів» має на увазі їх випуск для продажу на первинному ринку. І, навпаки, реалізація договорів купівлі-продажу цінних паперів на первинному ринку передбачає те, що згадані угоди здійснюються в межах випуску цих паперів.

Повний продаж емітентом цінних паперів у певних кількісних та часових межах означає завершення випуску. Якщо у передбачений законодавством чи установчими документами час необхідна частина цінних паперів залишилася непроданою, то вважається, що їх випуск не відбувся. Незалежно від того, якими виявляться результати випуску цінних паперів, тобто відбудеться він чи ні, ці результати будуть наслідком взаємодії на первинному ринку.

Це означає, що первинні ринки окремих цінних паперів існують як відносно нетривалі ринкові відносини, іншими словами вони є тимчасовими ринками. Водночас первинні ринки з'являються щоразу, коли здійснюється випуск будь-яких нових цінних паперів. І в цьому розумінні вони підтримують своє існування постійно. Терміном «нові» цінні папери в даному розумінні охоплюються різні випадки: коли цінні папери одного й того ж виду, наприклад, акції, облігації або депозитні сертифікати випускаються різними емітентам; або коли цінні папери різних видів, скажімо, акції і облігації, облігації і переказні векселі випускаються одним і тим же емітентом кілька разів. Тобто в останньому випадку емітент здійснює кілька випусків цінних паперів одного й того ж виду, і тоді називають облігації чи акції емітента першого, другого, (і наступних) випусків.

При випуску акцій термін «нові» цінні папери має деякі особливості. Відмінною рисою договорів купівлі-продажу акцій, які укладаються на первинному ринку, є те, що всі вони здійснюються емітентом з метою формування власного статутного капіталу. Припустимо, що емітент здійснив випуск усіх дозволених видів акцій і що всі вони були придбані інвесторами (як правило, це відбувається з акціями відомого і високоприбуткового емітента). У цьому випадку слід вважати, що випуск акцій було реалізовано на первинному ринку. Через деякий час з метою збільшення статутного капіталу емітент здійснює додатковий випуск акцій. У цьому випадку поняття «нові» цінні папери буде стосуватися тільки акцій нового (вже другого) випуску.

На первинному ринку емітент може здійснювати продаж цінних паперів безпосередньо або за допомогою посередників. За допомогою до посередників емітенти змушені звертатися з ряду причин: невпевненість у тому, що випущені цінні папери будуть продані; недостатнє інформування емітентом потенційних інвесторів; намагання досягти економії в часі і зусиллях тощо[7, c. 63-64].

Поняття «первинний ринок» зазвичай належить до цінних паперів, що випускаються у вільний або обмежено вільний обіг. При закритих випусках цінних паперів частіше йдеться про їх «розподіл».

Випуск цінних паперів в обіг може здійснюватися шляхом підписки на них або безпосередньо купівлі-продажу за готівку. Підписка за змістом також є своєрідною угодою купівлі-продажу, виконання якої відстрочене в часі. Тобто між продавцем цінних паперів та покупцем укладається угода, яка передбачає, що оплата вартості куплених цінних паперів здійснюватиметься частинами протягом певного періоду. Безпосередня купівля-продаж їх може здійснюватися в результаті переговорів, обміну листами або участі в аукціоні.

Слід нагадати, що в Україні до 1996 року тривав розвиток первинного ринку, який характеризувався такими параметрами, як передача державної власності через приватизаційні майнові та компенсаційні сертифікати, акціонування та приватизацію суспільного виробництва, розвиток ринкових відносин, створення фондового ринку, зміна системи управління виробництвом, зміна суспільної свідомості тощо. І лише в 1996 році, з прийняттям Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», зроблено перший важливий крок на шляху створення вторинного ринку цінних паперів, його подальшого формування і розвитку.

Ринок цінних паперів, як і будь-який інший ринок, являє собою систему економічних відносин із приводу купівлі-продажу, де зіштовхуються попит та пропозиція і визначається ціна. Величина ринку, як відомо, безпосередньо зв'язана зі ступенем спеціалізації суспільної праці. Цьому цілком відповідає ринок цінних паперів, що теж розвивається внаслідок росту спеціалізації емітентів і інвесторів, тобто продавців і покупців товару "цінний папір". З одного боку, росте число емітентів, що здійснюють емісії цінних паперів; з іншого боку, усе більш диференціюються їхні види, збільшуються масштаби їхнього звертання, розширюється коло інвесторів.

Ринок цінних паперів безпосередньо складається з первинного і вторинного ринків[9, c. 118-119].

На первинному ринку здійснюється емісія державних і муніципальних облігацій, а також акцій і облігацій, що випускаються різними акціонерними компаніями як фінансового, так і нефінансового профілю. Безпосередніми інвесторами на первинному ринку цінних паперів виступають комерційні й інвестиційні банки, власне біржові фірми, страхові компанії, пенсійні фонди, нефінансові корпорації (інституціональні інвестори) і приватні особи (індивідуальні інвестори), що здобувають чи безпосередньо за допомогою біржових фірм і інвестиційних банків акції й облігації. Вторинний ринок цінних паперів являє собою нецентралізовану чи централізовану (фондова біржа) купівлю-продаж емітованих цінних паперів. Існування нецентралізованого ринку цінних паперів зовсім не означає стихію торгівлі ними. Дрібні акціонерні компанії, як правило, розміщають свої цінні папери серед невеликого кола відомих облич. Гнітюча частина середніх і великих корпорацій, що не котирують свої цінні папери на фондових біржах, найчастіше вдаються до допомоги брокерсько-дилерських фірм комерційних банків, що здійснюють торгівлю цінними паперами, користаючись сучасними системами зв'язку.

У розвитих країнах з ринковою економікою масштаби емісії облігацій значно більше масштабів емісії акцій. Це визначається двома основними причинами: по-перше, емітентами акцій виступають тільки корпорації, а емітентами облігацій — не тільки вони, але і держава, муніципалітети, різні некорпоративні установи; по-друге, для самих корпорацій емісія облігацій за інших рівних умов більш вигідна, оскільки обходиться дешевше і дає більш швидке розміщення серед інвесторів, не збільшуючи при цьому числа акціонерів.

У цінних паперів мається одна характерна риса, завдяки якій вони відрізняються від інших видів приміщення позичкового капіталу: це оборотність, тобто можливість для власника в будь-який момент звернути їх у гроші. Можливість оборотності цінних паперів у вирішальній ступені залежить від ліквідності ринку, на якому вони виступають об'єктами купівлі-продажу.

Ця ліквідність тим вище, чим вище обертається цінний папір, чим більше актів купівлі-продажу з нею відбувається.

Характерні риси ринку цінних паперів і самого цінного папера як об'єкта угод на цьому ринку, розглянуті вище, знаходять прояв і на міжнародному ринку цінних паперів, але з деякими особливостями. Міжнародний ринок цінних паперів — це насамперед первинний ринок. Вторинний ринок поки що не одержав адекватного розвитку. Тому під міжнародним ринком цінних паперів розуміється випуск останніх, виражений у так званих євровалютах і здійснюваний емітентами поза рамками якого-небудь національного регулювання емісій. У більш широкому плані міжнародний ринок цінних паперів розглядається як сукупність власне міжнародних емісій і іноземних емісій, тобто випуску цінних паперів іноземними емітентами на національному ринку інших країн. В даний час міжнародний ринок цінних паперів включає як ринок акцій, так і ринок облігацій.

Отже, формування і розвиток первинного ринку в умовах складного економічного становища сприятиме: по-перше, залученню фінансових ресурсів для розвитку виробництва підприємств у процесі їх акціонування; по-друге, збільшенню обсягу ринку цінних паперів і, зокрема, зростанню обсягів його капіталізації; по-третє, появі та розвитку вторинного ринку цінних паперів[3, c. 127-129].

2. Становлення ринку цінних паперів на Україні. Первинний ринок цінних паперів в Україні

Ринок цінних паперів обслуговує процес відтворення капіталу. Залежно від ролі, яку він відіграє у процесі відтворення, його поділяють на первинний і вторинний ринки.

Первинний ринок цінних паперів — це ринок, що обслуговує випуск (емісію) і первинне розміщення цінних паперів. На такому ринку учасниками завжди виступають емітенти та інвестори. Ринкова взаємодія між ними може бути безпосередньою або здійснюватися через брокерів і дилерів. Одне з найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі й нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги щодо оприлюднення інформації про емітента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Первинні ринки є тимчасовими ринками і здебільшого — небіржовими. Доходи від продажу належать емітентові.

Первинний ринок – це ринок, на якому розміщуються вперше випущені папери. Тут відбуваються мобілізація грошових коштів акціонерними товариствами та запозичення їх державою. Продаж цінних паперів може бути прямим і опосередкованим. Прямий продаж – це публічна реалізація цінних паперів населенню або незначній кількості інвесторів. Опосередкований продаж – це реалізація цінних паперів через посередника, яким є банк або брокерська контора.

На первинному ринку відбувається розподіл вільних грошових коштів за галузями й сферами національної економіки. Критерієм цього розміщення за умов ринкової економіки слугує дохід, що приносять цінні папери. Це означає, що вільні грошові кошти спрямовуються у підприємства, галузі й сфери господарства, які забезпечують максимізацію дохідності. Первинний ринок виступає засобом створення ефективної з точки зору ринкових критеріїв структури національної економіки, підтримує пропорційність господарства. Таким чином, він є фактичним регулятором ринкової економіки.

Емітентом цінних паперів може бути держава (в особі уповноваженого органу), юридична особа та у випадках, передбачених законодавством, фізична особа (рис. 1). Щодо фізичної особи, то вона може виступати у ролі емітента лише у випадку, передбаченому Законом України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р., тобто коли вона є векселедавцем[5, c. 46-47].

Покупцями цінних паперів можуть бути індивідуальні й інституційні інвестори. При цьому співвідношення між ними залежить як від рівня розвитку економіки й рівня заощаджень, так і від стану кредитної системи. У розвинених країнах на ринку цінних паперів переважають інституційні інвестори. Це комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії, інститути спільного інвестування тощо.

Хоча підґрунтям ринку цінних паперів слугує первинний ринок і саме він визначає його сукупні масштаби й темпи розвитку, нині його обсяг на Заході незначний. Випуск акцій з метою фінансування інвестицій у виробництво пов’язаний із заснуванням нових компаній і реорганізацією приватних компаній у галузях «високих технологій», що використовують венчурний капітал. При цьому джерелом венчурного капіталу є кошти індивідуальних та інституційних інвесторів, які, маючи великі активи, можуть дозволити собі ризикувати. Для більшості дрібних фірм, тисячі яких виникають у традиційних галузях економіки, реальної можливості досягти розмірів, що дозволяють випускати акції, не існує.

Головними причинами випуску акцій у розвинених країнах сьогодні є фінансування поглинання й необхідність зниження частки позикового капіталу у сукупному капіталі корпорацій. Перша причина емісії нових акцій — поглинання (злиття) компаній. Поглинання здійснюються у формі обміну акцій компаній, що поглинаються, на акції компаній, що поглинають. Поглинальні компанії активно виходять на первинний ринок цінних паперів через емісію нових акцій.

Друга причина виходу сучасних корпорацій на ринок цінних паперів — необхідність зменшення частки позикового капіталу в сукупному капіталі корпорації.

У деяких країнах співвідношення між власним і позиковим капіталом встановлюється законом. Однак незалежно від наявності закону в кожній країні існує чітке уявлення про розмір межі позикових коштів. Вихід за цю межу пов’язаний зі значним ризиком для компанії загалом та її акціонерів зокрема. У цій ситуації корпорація регулює структуру свого капіталу шляхом емісії нових акцій, замінюючи ними свої боргові зобов’язання.

Отже, емісія нових акцій на сучасному етапі розвитку ринку цінних паперів у розвинених країнах дуже незначна і не завжди пов’язана з мобілізацією вільних грошових ресурсів для фінансування економіки. Це означає, що в розвинених країнах відбувається не лише зменшення масштабів первинного ринку цінних паперів, а й паралельно триває зниження його ролі як регулятора інвестицій та економіки загалом[2, c. 215-217].

В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії становлення. За умов масового акціонування державних підприємств, створення нових акціонерних структур, які гостро потребують інвестицій, постійних позик коштів державою, первинний ринок слугує провідним сегментом ринку цінних паперів.

Первинний ринок цінних паперів передбачає обов’язкове існування вторинного ринку. Більше того, існування первинного ринку за умов відсутності вторинного ринку практично неможливе.

Отже, первинний ринок цінних паперів — це ринок, на якому цінні папери переходять від їхньої особи, що випустило, у власність до перших власників. Учасниками первинного ринку є їхні особи, що випустили, першим власники, посередники, що полегшують і оптимізуючі процес зміни власності й державних органів контролюючі й реєструючі процедуру випуску й розміщення цінних паперів.

З погляду особливостей розміщення й обігу цінні папери бувають емісійними й не емісійними. Емісійний цінний папір, що характеризується одночасно наступними ознаками:

· закріплює сукупність майнових і немайнових прав;

· розміщається випусками;

· має рівні обсяг і строки здійснення прав усередині одного

· випуску поза залежністю від часу придбання цінного папера.

Емісія цінних паперів — установлена федеральним законом послідовність дій емітента по розміщенню емісійних цінних паперів.

Основні способи первинного розміщення цінних паперів:

1. Пряме запрошення до покупки — пропозиція громадськості цінних паперів за фіксованою ціною. Всі формальності й андерайтинг( гарантії розміщення) виконуються професійним учасником ринку цінних паперів.

2. Приватне розміщення — немає андерайтингу й професійний учасник ринку цінних паперів залучається для пошуку потенційних покупців і консультування;

3. Закритий аукціон — збір заявок на придбання цінних паперів і задоволення найбільш привабливих для емітента;

4. Конвертація інших цінних паперів у зновувипускаємі;

5. Бонусна емісія (тільки для акцій);

6. Випуск прав (тільки для акцій).

Первинний ринок цінних паперів, грубо говорячи, починається з думки про те, що необхідно залучити сторонні кошти для інвестицій у які — або проекти й одержати досить високий прибуток, яку б вистачило й для інвесторів і для особи, що залучає дані засоби. Після ухвалення рішення про залучення засобів шляхом випуску цінних паперів, необхідно подумати й про проспект емісії безпосередньо.

Первинна емісія цінних паперів здійснюється в наступних формах:

· відкритого розміщення серед потенційно необмеженого кола інвесторів з публічним оголошенням, проведенням рекламної кампанії й реєстрацією проспекту емісії;

· закритого (частки) розміщення без публічного оголошення, без проведення рекламної кампанії, публікації й реєстрації проспекту емісії. Закрите розміщення допускається серед заздалегідь відомого обмеженого кола інвесторів[7, c. 183-185].

3. Розміщення цінних паперів на первинному ринку

Ринок цінних паперів обслуговує процес відтворення капіталу.

Залежно від тієї ролі, що він грає в процесі відтворення, його прийняте ділити на первинний і вторинний ринки.

Первинний ринок — ринок, на якому здійснюється розміщення вперше випущених цінних паперів.

Основними його учасниками є емітенти цінних паперів і інвестори.

Емітенти, що бідують у фінансових ресурсах для інвестицій в основний і оборотний капітал, визначають пропозиція цінних паперів на фондовому ринку.

Інвестори, що шукають вигідну сферу для застосування свого капіталу, формують попит на цінні папери. Саме на первинному ринку здійснюється мобілізація тимчасово вільних коштів і інвестування в економіку. Але первинний ринок не тільки забезпечує розширення нагромадження в масштабі національної економіки.

На первинному ринку відбувається розподіл вільних коштів по галузях і сферам національної економіки. Критерієм цього розміщення в умовах ринкової економіки служить дохід, принесений цінними паперами. Це означає, що вільні кошти направляються в підприємства, галузі й сфери господарства, що забезпечують максимізацію доходу.

Первинний ринок виступає засобом створення ефективної з погляду ринкових критеріїв структури національної економіки, підтримує пропорційність господарства при сформованому в цей момент рівні прибутку по окремих підприємствах і галузям.

Все це означає, що первинний ринок цінних паперів є фактичним регулятором ринкової економіки. Він у значній мірі визначає розміри нагромадження й інвестицій у країні, служить стихійним засобом підтримки пропорційності в господарстві, що відповідає критерію максимізації прибутку, і в такий спосіб визначає темпи, масштаби й ефективність національної економіки.

Первинний ринок припускає розміщення нових випусків цінних паперів емітентами. При цьому як емітенти можуть виступати корпорації, уряд, муніципалітети.

Покупцями цінних паперів можуть бути індивідуальні й інституціональні інвестори. При цьому співвідношення між ними залежить як від рівня розвитку економіки, рівня заощаджень, так і від стану кредитної системи. У розвинених країнах на ринку цінних паперів переважають інституціональні інвестори. Це комерційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, взаємні фонди й т.д.

В Україні ринок цінних паперів перебуває на етапі свого становлення. В умовах масового акціонування державних підприємств, створення нових акціонерних структур, які гостро мають потребу в засобах для інвестування, постійного запозичення засобів державою, первинний ринок є основним сегментом ринку цінних паперів. Однак, у силу слабкого розвитку ринкових відносин, інфляції, загальній нестійкості, первинний ринок України не виконує сьогодні функцій регулювання економіки[8, c. 96-98].

Розміщення цінних паперів на первинному ринку здійснюється у двох формах:

· Шляхом прямого звертання до інвесторів.

· Через посередників.

Особливість ринку розвинених країн — розміщення цінних паперів через посередників, роль яких виконують інвестиційні банки. Взаємини між компанією-емітентом і інвестиційним банком будуються на основі емісійної угоди. Інвестиційні банки разом з компанією-емітентом визначають умови емісії, починаючи із суми капіталу й кінчаючи строками й способом розміщення цінних паперів, і здійснюють їхнє безпосереднє розміщення.

Відповідно до емісійної угоди інвестиційний банк розміщає цінні папери або як покупець, або як агент. Звичайно він закуповує весь випуск, тобто приймає на себе фінансову відповідальність за весь випуск (андеррайтинг). Рідше інвестиційні банки діють як агент. При цьому їхня роль або може обмежуватися комісійними функціями, або вони беруть на себе обов'язку гаранта розміщення випуску, а у випадку неможливості реалізації паперів у межах установленого строку повинні придбати за свій рахунок.

Незалежно від форми розміщення цінних паперів — шляхом прямого звертання до інвесторів або через посередника — підготовка нового випуску завжди включає ряд етапів.

1. Реєстрація випуску спеціально уповноваженим для цього урядовим органом. Вона виробляється на основі заяви на реєстрацію, що характеризує всі основні умови випуску.

2. Період остигання. Протягом цього періоду проводиться перевірка заяви. Емітент же використовує його для публікації попередніх проспектів емісії, що дають необхідну інформацію, для оцінки привабливості випуску. По цих проспектах потенційні інвестори можуть направити емітенту лист про свою зацікавленість у даних паперах.

3. Етап доемісійної наради, на якому перевіряється заява про реєстрацію й визначається остаточний проспект емісії. Якщо випуск розміщається через посередників, обговорюються остаточні умови контракту між емітентом і банком.

4. Період безпосередньої реалізації нових випусків.

Основи формування й розвитку первинного ринку цінних паперів у Україні заставлялися в ході приватизації (акціонування) державних і муніципальних підприємств, створення нових комерційних структур. Первинний ринок включає конструювання емітентом нового випуску цінних паперів і його розміщення серед інвесторів. Акції й інші цінні папери акціонерне товариство може розміщати за допомогою відкритої й закритої підписки. При цьому закрите суспільство може використовувати тільки спосіб закритої підписки, а відкрите акціонерне товариство самостійно визначає спосіб розміщення своїх акцій або в уставі, або рішенням загальних зборів і, як правило, застосовує відкриту передплату на свої акції[6, c. 53-54].

Обов'язковою умовою розміщення цінних паперів на ринку України є реєстрація їхнього випуску. У тих випадках, коли цінні папери розміщаються у формі відкритої підписки або число власників закритого суспільства більше 500, а загальний обсяг емісії перевищує 50 тис. мінімальних розмірів оплати праці, поряд з реєстрацією випуску цінних паперів необхідна реєстрація проспекту емісії. Кожному випуску цінних паперів привласнюється свій реєстраційний номер. До випуску й обігу на території України допускаються тільки акції, що пройшли державну реєстрацію.

Відповідно до Законів "Про акціонерні товариства"(від 24 листопада 1995 р.) і "Про ринок цінних паперів"(від 22 квітня 1996 р.) емітенти, професійні учасники ринку цінних паперів, що роблять за згодою з емітентом продаж цінних паперів їхнім першим власникам, зобов'язані забезпечити кожному покупцеві можливість ознайомлення з умовами продажу й проспектом емісії до моменту покупки цих паперів і опублікувати повідомлення про порядок розкриття інформації в періодичній пресі.

Проспект емісії містить дані про самий емітент, його фінансовому становищі, передбачуваних до продажу цінних паперах, загальному обсязі випуску, кількості цінних паперів у випуску, процедурі й порядку їхнього випуску й іншу інформацію, що може вплинути на рішення про покупку цінних паперів або про відмову від такої покупки.

Емітент і професіонали ринку зобов'язані забезпечити першим власникам акцій рівні цінові умови для придбання акцій. Реалізація акцій повинна здійснюватися по ринковій вартості, але не нижче їхньої номінальної вартості. Тільки засновникам акціонерного товариства при його установі дозволяється оплата акцій по номіналі. Разом з тим закон надає працівникам державних і муніципальних підприємств, перетворених на основі приватизації в акціонерні товариства, право купувати акції свого підприємства й з знижкою 30% номінальної вартості. При цьому максимальний розмір пакета акцій, надаваного кожному члену трудового колективу на пільгових умовах, установлюється в Державній програмі приватизації. Акції, що здобуваються на пільгових умовах, оплачуються на виплат, що надається на три роки з моменту реєстрації акціонерного товариства.

З метою захисту інтересів інвесторів вибірково перевіряються відомості, що представляються в проспектах емісії. У випадках, коли емітенти вказують у проспектах емісії недостовірні або неповні відомості, а також порушують у процесі випуску вимоги чинного законодавства, випуски цінних паперів оголошуються що не відбулися й емітентам відмовляється в їхній реєстрації.

Після того, як акціонерне товариство представило всі документи, необхідні для реєстрації випуску цінних паперів і проспекту емісії, у відповідний орган, що реєструє, емітент приступає до передплати на акції. У практиці нашої країни як підписка використовуються передплатні аркуші, де втримується інформація про покупця й визначена кількість акцій, що здобуваються їм. Передплатні аркуші залишаються в емітента для визначення ступеня зацікавленості інвесторів у з його цінних паперів. Відривні талони (купони) передплатних аркушів передаються передплатникам і після реєстрації випуску й повної оплати купона обмінюються на акції.

Первинна емісія цінних паперів на українському ринку може здійснюватися емітентами або самостійно, або за допомогою фірми-посередника, що є професіоналом ринку цінних паперів.

Коли розміщення відбувається за допомогою посередницької фірми, між емітентом і фірмою можливі два варіанти взаємин. У першому випадку фірма-посередник приймає цінні папери на комісію й тоді її роль зводиться до того, щоб прикласти максимум зусиль для продажу цінних паперів. Ризик залишається на компанії-емітенті, що випускає акції, а фірма-посередник одержує комісійну винагороду за реалізовану кількість акцій. У другому варіанті посередницька фірма проводить операції по розміщенню цінних паперів за свій рахунок. Вона викуповує в емітента весь обсяг акцій, що випускаються, по одній ціні й перепродує в роздріб інвесторам по інший, небагато перевищуючої первісну. При цьому фірма, що викуповує акції в емітента й бере на себе ризик, пов'язаний з їхньою реалізацією, стає андерайтером.

У практиці нашої країни широко розповсюджений спосіб розміщення акцій "самотужки". Це пояснюється, з одного боку, тим, що керівники багатьох акціонерних суспільств упевнені в тім, що впораються із цим завданням без допомоги посередника й збережуть частину своїх засобів.

З іншого боку, число брокерських і дилерських фірм, що вміють професійно організувати первинне розміщення акцій, ще недостатньо, а їхні засоби незначні[4, c. 81-83].

Висновки

Первинний ринок цінних паперів — ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому здійснюються їх початкові розміщення серед інвесторів. Рамки первинного ринку цінних паперів фактично обмежуються першим актом купівлі-продажу цінного паперу. На цьому етапі емітент передає майнові права на свою власність (частину власності) іншим особам, одержуючи за це грошові кошти для інвестиції. Після цього цінний папір переходить на вторинний ринок цінних паперів.

Межі первинного ринку обмежуються фактично найпершим актом купівлі-продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент передає майнові права на свою власність іншим особам, одержуючи, натомість, кошти для інвестицій.

Як правило, більшість цінних паперів згодом переходить від одного власника до іншого — відбувається наступна їхня купівля-продаж, інші операції, що залежать від ринку і, в свою чергу, впливають на його кон'юнктуру. Словом, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів — це прерогатива вторинного ринку.

Одне з найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі та нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги щодо опублікування інформації про емітента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найкращої торгівлі ними. Це, в свою чергу, дає можливість власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший термін при незначних варіаціях курсів і невисоких витратах щодо реалізації.

Список використаної літератури

1. Загородній А. Цінні папери. Фондовий ринок: Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк. — Львів: БаК, 1999. — 165 с.

2. Кузнєцова Н. Ринок цінних паперів в Україні: Правові основи формування та функціонування/ Наталія Кузнєцова, Ігор Назарчук ,. — К.: Юрінком Інтер, 1998. – 525 с.

3. Мельник В. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підприємства: Спец. випуск/ Віктор Андрійович Мельник,; Віктор Мельник. — К.: А.Л.Д.: ВІРА-Р, 1998. — 559 с.

4. Мендрул О. Ринок цінних паперів: Навч. посіб./ Олександр Мендрул, Ірина Шевчук; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. — К.: КНЕУ, 1998. — 150 с.

5. Мендрул О. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навчальний посібник/ Олександр Мен-друл, Ірина Павленко; М-во освіти України; КНЕУ. — 2-е вид., доп. та перероб.. — К.: КНЕУ, 2000. — 156 с.

6. Мозговий О. Фондовий ринок: Навчальний посібник/ Олег Мозговий,; М-во освіти України; КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2000. — 314 с.

7. Павлов В. Цінні папери в Україні: Навчальний посібник/ Володимир Павлов, Іван Пилипенко, Ігор Кривов’язюк,; Держ. акад. статистики, обліку та аудиту Держкомстату України, Тернопільська акад. нар. госп-ва. — 2-е вид., доповнене. — К.: Кондор, 2004. — 398 с.

8. Пальчевич Г.Т. Ринок цінних паперів: Навчальний посібник/ Г.Т. Пальчевич, В.В. Подплєтній. — Кіровоград: Мавік, 2002. — 238 с.

9. Регулювання ринку цінних паперів в Україні: закони і законодавчі акти/ Ред. В. Г. Гончаренко, Е. Ф. Демський, О. М. Джужа, О. В. Дзера. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 382 с.