Перевищення влади або службових повноважень
Вступ.
1. Загальні засади кваліфікації посадових злочинів.
2. Перевищення влади або посадових повноважень.
3. Судова практика у справах про перевищення влади або службових повноважень
Задача 1.
Задача 2.
Висновки.
Список використаних джерел.
Вступ
Під посадовими особами розуміються особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також займають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.
Під посадовими особами, які займають відповідальне становище, розуміються особи, зазначені у частині 1 цієї статті, посади яких згідно з статтею 25 Закону України "Про державну службу" ( 3723-12 ) віднесені до третьої, четвертої, п'ятої, шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі. Під посадовими особами, які займають особливо відповідальне становище, розуміються особи, зазначені у частині 1 статті 9 Закону України "Про державну службу", та особи, посади яких згідно з статтею 25 цього ж Закону віднесені до першої і другої категорій.
Істотною шкодою, якщо вона полягає в заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в п'ять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тяжкими наслідками за тієї ж умови вважається шкода, яка в двадцять п'ять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Великим розміром хабара вважається такий, що в 2,5 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, особливо великим — такий, що в 7,5 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Повторним у статтях 168-170 визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями.
Вимаганням хабара визнається вимога посадовою особою хабара під загрозою вчинення або невчинення, з використанням влади чи посадового становища, дій, які можуть завдати шкоди правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення посадовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.
Тема: „Перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК)”.
Мета: показати перевищення влади та службовий повноважень.
Завдання:
1. показати загальні засади кваліфікації посадових злочинів;
2. розкрити перевищення влади або посадових повноважень;
3. охарактеризувати судова практика у справах про перевищення влади або службових повноважень.
4. практичні задачі.
1. Загальні засади кваліфікації посадових злочинів
Посадовими називаються злочини, що їх вчинюють посадові особи з використанням наданих ним законом прав і повноважень на шкоду інтересам служби або невиконання чи неналежне виконання ними своїх посадових обов'язків [4, с. 211].
Усі посадові злочини посягають на державне чи громадське управління як певну систему суспільних відносин. Безпосередніми об'єктами цих злочинів, поряд з державним чи громадським управлінням, можуть бути також відносини власності, система господарювання, громадська безпека та деякі інші важливі соціальні цінності і блага.
Залежно від конкретних особливостей окремих посадових злочинів та їх законодавчої конструкції всі вони віднесені за ознаками безпосереднього об'єкта посягання до різних глав Особливої частини Кримінального кодексу. В чинному Кримінальному кодексі України посадовими є злочини, передбачені статтями ч. 2 ст. 84, 133, 134, 134', 135, 147, 1488, 1563, 165-168, 171, 172, 173-176, 203, 204, 254, 254-1 та 256. Частково посадовими можна назвати злочини, передбачені статтями 1472, 1473, 2152, 2154, 219, 220, 220', 227 та 227-1 КК. Певну кількість цих злочинів вчинюють посадові особи з використанням своїх посадових Повноважень або з невиконанням чи неналежним виконанням своїх посадових обов'язків.
Головним у визначенні посадових злочинів є ознаки суб'єкта — посадової особи. Відповідно до закону (ст. 164 КК) посадовими визнаються особи, які постійно чи тимчасово виконують функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Таке визначення поняття посадової особи не дуже вдале. На думку автора, кращим було б таке: посадовою особою є особа, наділена владними юридичними повноваженнями відносно певного кола осіб — надавати їм певні права чи покладати на них певні обов'язки. Не можуть визнаватися посадовими особи, які виконують власне технічні обов'язки, заборони-дозволи чи контроль (кондуктори, вахтери, охоронці тощо).
Певне суспільно небезпечне діяння може бути визнане посадовим злочином і кваліфікуватися за відповідною статтею Кримінального кодексу лише у тому випадку, якщо воно вчинене посадовою особою, тобто особою, яка була наділена повноваженнями представника влади або виконувала обов'язки, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій. Якщо на певну особу у встановленому порядку такі обов'язки покладені не були, то ця особа не може бути відповідальною за посадові злочини [4, с. 213].
Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що до представників влади належать працівники державних органів і установ, які наділені правом у межах своєї компетенції пред'являти вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від Їх відомчої належності чи підлеглості.
Організаційно-розпорядчі обов'язки — це функції по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції, зокрема, виконують керівники міністерств, відомств, державних, колективних чи приватних підприємств, державних, колективних чи приватних установ і організацій. Їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами, їх заступники тощо), керівники дільниць (майстри, виконроби, бригадири і т.п.).
Адміністративно-господарські обов'язки — це повноваження по управлінню чи розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (встановлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження у тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, їх заступників, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів цих підприємств, відомчих ревізорів і контролерів тощо [4, с. 215].
Особа є службовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції чи обов'язки постійно, а й тоді, коли вона їх виконує тимчасово або за спеціальним повноваженням за умови, що ці обов'язки чи повноваження покладені на неї у встановленому законом порядку правомочним органом або посадовою особою.
Посадовими можуть бути визнані лише ті особи, коло повноважень яких визначено в ч. 1 ст. 164 КК, за умови, що такими повноваженнями вони були наділені у встановленому порядку (призначені чи обрані на посаду) або виконували певні обов'язки за спеціальним розпорядженням, вказівкою відповідних органів або осіб. Не можуть бути визнані посадовими особи, які видавали себе за осіб, наділених певними адміністративно-владними повноваженнями, або самовільно присвоїли собі певні звання чи повноваження. Дії таких осіб, що видавали себе за посадових, пов'язані із заподіянням злочинної шкоди громадянам або державі, кваліфікуються як шахрайство за ст. 83 або ст. 143 КК, або ст. 191 КК як самовільне присвоєння влади або звання посадової особи[4, с. 216].
Згідно із законодавчим визначенням посадовими особами були визнані: механік комбінату комунальних підприємств, наглядач кладовища, інспектор оперативної частини ВТУ, черговий помічник спецкомендатури РВВС, лісничий. Для визнання особи посадовою не має значення, постійно чи тимчасово вона обіймала певну посаду, була призначена на цю посаду чи обрана, працювала за платню чи безоплатно. Посадовими визнаються також особи, які виконують посадові обов'язки на громадських засадах. Посадовою особою є, наприклад, керівники самодіяльної туристської групи за умови, що вони були затверджені керівниками походу відповідною організацією (установою), яка проводить такий похід чи мандрівку.
Не визнаються посадовими особи, які виконують у державних або громадських організаціях, установах чи на підприємствах не організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції, а функції виробничо-професійні або тільки професійні (лікарі, вчителі, адвокати тощо). При цьому для кваліфікації діяння вирішальне значення мас не найменування посади чи установи (організації), а характер обов'язків, що їх виконує певна особа. Тому для правильної кваліфікації посадового злочину необхідно чітко визначити правовий статус притягнутої до відповідальності особи, коло її посадових повноважень і характер покладених на неї обов'язків [4, с. 217].
Лікар, який отримує від хворого винагороду за виконання своїх професійних обов'язків, а не за виконання функцій посадової особи не може бути визнаний суб'єктом посадового злочину. Безпідставно, наприклад, був засуджений за ч. 2 ст. 168 КК С., який працював завідуючим хірургічним відділенням районної лікарні і не раз одержував від оперованих ним хворих винагороду за якісне проведення операцій та за післяопераційний догляд.
Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, зазначила, що С. отримував винагороду не за виконання функцій посадової особи, а за належне виконання ним професійних обов'язків. На цій підставі судова колегія Верховного Суду України ухвалені судові рішення щодо С. скасувала і справу провадженням закрила за відсутністю в його діях складу злочину.
Необгрунтовано були визнані посадовими особами прийомоздавальник багажу на залізничній станції, фельдшер наркологічного кабінету поліклініки районної лікарні, провідник залізничного вагона, оскільки особи, що обіймають такі посади, не наділені організаційно-розпорядчими або адміністративно-господарськими повноваженнями і фактично таких функцій не виконують.
Характерна особливість посадових злочинів полягає в тому, що вони завжди проявляються як спосіб використання наданих особі за посадою повноважень для виконання покладених на неї обов'язків. Посадова особа може бути відповідальною лише в межах наданих їй прав і покладених на неї обов'язків. Будь-яке інше суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з виконанням особою своїх посадових обов'язків або з використанням наданих їй повноважень, не може кваліфікуватися як посадовий злочин.
Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що діяння може кваліфікуватися як посадовий злочин у випадках, коли дії винної особи були зумовлені її службовим становищем і перебували у зв'язку зі службовими повноваженнями цієї особи. Діяння, не пов'язані з використанням особою своїх посадових повноважень, кваліфікуються як злочини проти особи, власності, громадського порядку (статті 87, 1552, 191 та 198 КК). Зокрема, згідно із законом за ст. 1552 КК кваліфікуються дії осіб, які не є посадовими, хоч вони працюють у державних або громадських організаціях, установах чи підприємствах торгівлі, транспорту, медицини і т, ін., що обслуговують населення[4, с. 219].
Разом з тим і дії осіб, які не є посадовими, кваліфікуються за ст. 1552 КК лише в тому разі, коли ці особи одержують незаконну винагороду шляхом вимогательства за виконання своїх безпосередніх службових обов'язків, пов'язаних з обслуговуванням населення. Якщо ж ці особи одержують винагороду із застосуванням і внаслідок обману, то їхні дії кваліфікують за ст. 143 КК як шахрайство.
Особливість посадових злочинів полягає і в тому, що суспільна сфера вчинення їх не має обмежень. Аналіз слідчо-судової практики та керівних постанов Пленуму Верховного Суду України свідчить, що посадові злочини вчинюються у всіх сферах господарської, культурної та громадської діяльності. Пленум у своїх керівних роз'ясненнях вказав, що:
1) дії службових осіб виправно-трудових закладів, які пов'язані з незаконною передачею засудженим заборонених предметів, за наявності необхідних ознак злочину і залежно від обставин справи можуть кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених статтями 165 і 1834 КК;
2) дії працівників контрольно-ревізійного апарату, а також інших посадових осіб, які з корисливої чи іншої особистої заінтересованості умисно приховують розкрадання і нестачі, кваліфікуються як зловживання посадовим становищем, а якщо такі дії були поєднані із співучастю в розкраданні або з хабарництвом — за сукупністю ст. 165 КК та розкрадання або хабарництва;
3) шахрайство, вчинене посадовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довір'ям зловживала владою або посадовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 143 і 165 КК;
4) сприяння посадовою особою підприємств (організацій) торгівлі та інших організацій у скуповуванні і перепродажу товарів або інших предметів завідомо для спекуляції кваліфікується за сукупністю за ст. 165 і статтями 19 і 154 КК, а якщо таке вчиняють за хабар — ще й за ст. 168 КК;
5) дії посадових осіб, які допустили внаслідок зловживання владою чи посадовим становищем або халатності введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд, коли при цьому заподіяно істотну шкоду державним чи громадським інтересам, мають кваліфікуватися за ст. 167 КК, а при забрудненні водойм чи атмосферного повітря — і за ст. 228 КК[4, с.221].
Притягнення до кримінальної відповідальності за посадовий злочин (як і за будь-який інший) вимагає повного і всебічного дослідження всіх обставин вчинення злочину, встановлення всіх ознак складу злочину. Пленум Верховного Суду України вимагає, щоб у справах про посадові злочини глибоко досліджувалися обставини справи про перевищення влади чи посадових повноважень, були забезпечені повнота, всебічність і об'єктивність попереднього слідства, щоб вирок грунтувався на доказах, ретельно перевірених у ході судового розгляду. При цьому необхідно з'ясувати всі фактичні обставини, в тому числі посадове становище і коло повноважень особи, обвинуваченої у вчиненні посадового злочину, її поведінку до вчинення злочину, мотив, мету і характер вчинених дій, їх зв'язок з посадовим становищем притягнутої до відповідальності особи та наслідки, що настали. До кримінальної справи мають додаватися колії положень, інструкцій та інших документів, що розкривають характер повноважень посадової особи.
Але ці вимоги Пленуму Верховного Суду виконуються не завжди. Необгрунтовано була засуджена, наприклад, за ч. 1 ст. 165 КК Р. Вона була визнана винною в тому, що, працюючи начальником райсількомунгоспу, фіктивно оформила Г. на роботу сторожем і одержала через його дружину 439 крб. 95 коп. нарахованої заробітної плати. ЦІ гроші вона використала на виробничі потреби, закупивши різне обладнання та інвентар для райсількомунгоспу. Ці дії Р. суд кваліфікував як зловживання службовим становищем із заподіянням державним інтересам істотної шкоди. Президія обласного суду, розглянувши справу, визнала таку кваліфікацію дій Р. необгрунтованою і вказала на те, що Р. використала нараховані Г. гроші на виробничі потреби. Як свідчить акт інвентаризації, обладнання, придбане Р., є в райсількомунгоспі. Отже, фіктивно оформивши на роботу Г. і використавши нараховану йому заробітну плату для придбання обладнання, Р. не мала корисливої мети або іншої особистої заінтересованості. Таким чином, як зазначила президія, засудження Р. за ч. 1 ст. 165 КК є необгрунтованим через відсутність у її діях передбаченого цією нормою складу злочину. На цій підставі президія обласного суду вирок щодо Р. скасувала із закриттям провадження у справі.
2. Перевищення влади або посадових повноважень
Перевищення влади (посадових повноважень) є вихід посадової особи за межі наданих їй законом прав і повноважень.
За ст. 166 КК кваліфікуються дії лише посадових осіб. Аналогічні дії приватних осіб, які не є посадовими, кваліфікуються за наявності відповідних ознак як самоправство за ст. 198 КК або як злочин проти особи чи власності.
За своєю соціальною сутністю перевищення влади або посадових повноважень є самоправством посадової особи. Від інших посадових злочинів перевищення влади або посадових повноважень відрізняється тим, що вчинювані винною особою дії не входять у коло її повноважень, не надані їй законом, не передбачені правовим статутом її посади [5, с. 377].
За ст. 166 КК кваліфікуються лише такі дії посадової особи, які явно (очевидно для всіх) виходять за межі наданих їй прав і повноважень, не зумовлювалися необхідністю даної конкретної обстановки і заподіяли істотну шкоду державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом інтересам громадян.
Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що як перевищення влади або посадових повноважень кваліфікуються:
а) вчинення дій, які є компетенцією іншої посадової особи даного відомства чи посадової особи іншого відомства;
б) вчинення дій одноособово, тоді як вони могли бути здійснені лише колегіально;
в) вчинення дій, які дозволяються тільки в особливих випадках, з особливого дозволу і з особливим порядком проведення, — за відсутності цих умов;
г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти [5, с.378].
Для кваліфікації діяння за ст. 166 КК досить одного з цих різновидів перевищення посадовою особою влади або наданих їй посадових повноважень.
Обсяг, зміст і межі наданих посадовій особі прав і повноважень є однією з головних ознак складу злочину, передбаченого ст. 166 КК, і предметом доведення в конкретній справі. Коло повноважень, що надаються посадовій особі, визначається не тільки законом, а й підзаконними актами, статутами, інструкціями, наказами. Для кваліфікації злочину завжди потрібно певно і чітко визначити правовий статус посадової особи і межі її повноважень. Тільки після цього можна буде зробити правильний висновок — вийшла ця посадова особа за межі наданих їй прав і повноважень чи ні.
Якщо при цьому з'ясується, що правовий статус конкретного працівника державної, громадської або приватної Організації, установи чи підприємства взагалі не визначено, його права і повноваження ніяким чином не регламентовано, то певні дії цієї особи в такому випадку не Можуть бути визнані перевищенням влади, прав та повноважень і кваліфікуватися за ст. 166 КК.
Якщо такі дії містять ознаки іншого складу злочину (проти особи, власності і т. ін.), вони повинні кваліфікуватися за статтями КК, що передбачають відповідальність за такі злочини.
Кваліфікація діяння за ст. 166 КК можлива лише в разі вчинення посадовою особою дій, які будь-яким чином пов'язані з її посадовими повноваженнями. Протиправні дії посадової особи, ніяким чином не поєднані з її посадовими обов'язками, не можуть кваліфікуватися як перевищення влади або посадових повноважень за ст. 166 КК.
Для кваліфікації діяння за ст. 166 КК не має значення постійно чи тимчасово виконувала посадова особа покладені на неї обов'язки, була вона призначена на посаду чи обрана, обіймала посаду за штатним розкладом чи на громадських засадах, працювала за плату чи безоплатно. Зокрема, народні дружинники (члени громадського формування з охорони громадського порядку), громадські помічники дільничних інспекторів міліції, громадські інспектори ДАІ та інші представники громадськості, які виконують функції представників влади і мають спеціальні повноваження на таку діяльність, при явному виході за межі наданих їм прав і повноважень несуть відповідальність за ст. 166 КК[5, с.379].
Наприклад, за ч. 2 ст. 166 КК були кваліфіковані дії Катаргіна. Виконуючи обов'язки громадського інспектора рибнагляду, Катаргін помітив, що К. з 9-річним сином з, човна незаконно ловлять рибу сіткою. Катаргін вирішив затримати їх, але К., незважаючи на неодноразові вимоги Катаргіна, човна не зупинив і став маневрувати, щоб уникнути затримання. Катаргін кілька разів вистрелив з малокаліберної гвинтівки вгору. Коли і це не зупинило К., Катаргін став стріляти то по один, то по другий бік човна, намагаючись перешкодити маневруванню. Від останнього пострілу куля влучила в металеву частину човна і розірвалася. Її осколками К. було поранено в голову, від чого він помер. Розглянувши справу, Пленум Верховного Суду вказав, що Катаргін виконував обов'язки посадової особи на громадських засадах. Отже вчинені ним дії із застосуванням зброї, які явно виходили за межі прав і повноважень, наданих йому як громадському інспекторові, мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 166 КК.
Обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ч. 1 ст. 166 КК, є заподіяння істотної шкоди державним, громадським чи приватним інтересам окремих громадян внаслідок перевищення влади або посадових повноважень.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, істотною шкодою державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, заподіяною при перевищенні влади або посадових повноважень, можуть визнаватися прямі матеріальні збитки, упущена вигода, порушення охоронюваних законом політичних, трудових, житлових, особистих і майнових прав та інтересів громадян, підрив престижу представників влади та управління, створення обстановки, що утруднює установі, організації, підприємству здійснення основних функцій, порушення громадського порядку та ін [5, с.382].
Якщо внаслідок перевищення влади або посадових повноважень посадова особа протиправно заволоділа державним, колективним чи індивідуальним майном громадян або умисно знищила чи пошкодила таке майно. Її дії кваліфікують за сукупністю ст. 166 КК і статей КК, які передбачають відповідальність за злочини проти державної і колективної чи індивідуальної власності (статті 81 — 84, 862, 89 та статті 140-144, 145 КК)[5, с. 382].
Перевищення влади або посадових повноважень, якщо воно супроводилося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими діями, що ображають особисту гідність потерпілого, кваліфікуються за ч. 2 ст. 166 КК. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що ч. 2 ст. 166 охоплює застосування посадовою особою при перевищенні влади або посадових повноважень як фізичного, так і психічного насильства.
Фізичне насильство при перевищенні влади або посадових повноважень може бути виявлене в незаконному позбавленні волі, нанесенні удару, заподіянні побоїв, вчиненні дій, характерних для мордування, заподіянні легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Психічне насильство при перевищенні влади або посадових повноважень може виявлятися в реальній погрозі заподіяти фізичне або інше насильство щодо потерпілого чи його близьких. Заподіяння внаслідок перевищення влади або посадових повноважень тяжких тілесних наслідків чи вбивства, вчинених як умисно, так і з необережності, підлягають кваліфікації за сукупністю ч. 2 ст. 166 КК і статей КК, які передбачають відповідальність за вбивство чи тяжкі тілесні ушкодження, Вбивство чи заподіння тяжких тілесних ушкоджень, вчинені посадовою особою при перевищенні меж необхідної оборони, підлягають кваліфікації відповідно за ст. 97 або ст. 104 КК і додаткової кваліфікації за ст. 166 КК не потребують.
Самогубство особи або замах на самогубство, що стали наслідком перевищення влади або службових повноважень, підлягають кваліфікації за сукупністю ч. 2 ст. 166 та ст. 99 КК.
Застосування посадовою особою насильства під час провадження дізнання чи попереднього слідства кваліфікується за ч. 2 ст. 175 КК.
За ч. 2 ст. 166 КК діяння кваліфікується за ознакою перевищення влади або посадових повноважень із застосуванням зброї у випадках, коли посадова особа застосувала предмети, призначені для ураження живої цілі, тобто вогнепальну зброю, в тому числі гладкоствольну, або холодну зброю. Що стосується кваліфікації дій, пов'язаних з незаконним застосуванням зброї посадовими особами, які мають право володіти нею, то при цьому повинні враховуватися положення нормативних актів, які встановлюють підстави і порядок застосування зброї такими особами.
Необгрунтовано, зокрема, був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 166 КК Ю. Він запропонував водієві Ж., що керував у стані сп'яніння автомобілем ГАЗ-21, зупинитися, але Ж. не підкорився цим вимогам і почав тікати вулицями міста, без освітлення, перевищуючи швидкість руху. Ю. зробив попереджувальний постріл, але Ж. не зупинився. Тоді Ю. зробив кілька пострілів у колеса, одним з яких поранив Ж. Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, вказала, що зазначені дії Ю. відповідають вимогам ст. 15 Закону України "Про міліцію" щодо застосування зброї для зупинки транспортного засобу, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров'ю громадян. За таких обставин, як зазначила колегія, визнання Ю. винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 166 і ст. 105 КК, Є необгрунтованим, тому вирок суду та інші судові рішення щодо нього підлягають скасуванню, а справа — закриттю за відсутністю у діях складу злочину[10, с. 409].
Заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, побоїв або смерті при застосуванні зброї не є обов'язковою ознакою ч. 2 ст. 166 КК. Разом з тим демонстрація посадовою особою зброї або погроза словами застосувати її не можуть бути визнані перевищенням влади або посадових повноважень за обтяжуючих обставин і кваліфікуватися за ч. 2 ст. 166 КК.
Не може кваліфікуватися за ч. 2 ст. 166 КК як перевищення влади або посадових повноважень із застосуванням зброї використання посадовою особою при вчиненні діяння таких предметів, як сигнальні або стартові пістолети, вибухові пакети, гумові кийки, газові балончики і т.п., оскільки вони не є зброєю.
Якщо внаслідок перевищення влади або посадових повноважень потерпілому були заподіяні тяжкі наслідки, діяння кваліфікується за ч. З ст. 166 КК. Кваліфікуюча ознака ч. З ст. 166 КК (тяжкі наслідки) має таку саму характеристику, як і тяжкі наслідки у ч. 2 ст. 165.
Дії, передбачені статтями 130 і 173-175 КК як спеціальні види перевищення влади або посадових повноважень, кваліфікуються за цими статтями КК згідно із загальним правилом: при конкуренції загальної (ст. 166 КК) і спеціальної норм застосовується спеціальна норма. Дії співучасників цих злочинів кваліфікуються за ст. 19 і статтями 130 та 173-175 КК залежно від вчиненого ними злочину. Кваліфікація дій виконавців і співучасників зазначених злочинів ще й за ст. І66 КК можлива лише за наявності реальної сукупності злочинів, тобто у випадках, коли, крім злочину, передбаченого статтями 130 І 173-175 КК, особа додатково визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого ст. 16.6 КК[5, с. 385].
Перевищення влади або посадових повноважень (ст. 166 КК) має багато спільних ознак із зловживанням владою або посадовим становищем (ст. 165 КК): обидва ці злочини вчинюються лише посадовими особами, умисно і у сфері службової діяльності. Відрізняються ці злочини лише характером вчинюваних посадовою особою дій. Зловживання владою або посадовим становищем характерне тим, що посадова особа вчинює дії, які вона має право вчинювати за посадою, дії, передбачені її посадовим статусом. Але посадова особа при цьому зловживає своїми правами і діє всупереч інтересам служби, прагнучи отримати від цього матеріальну або іншу особисту вигоду. Злочин, передбачений ст. 165 КК полягає не в тому, що посадова особа чинить недозволені Їй дії, а в тому, що вона прагне використати ці дії у своїх інтересах, погоджуючись із заподіянням шкоди інтересам служби. Злочин, передбачений ст. 165 КК, утворює не заподіяна шкода чи її розмір, а спосіб заподіяння цієї шкоди — використання влади чи посадових повноважень для задоволення своїх корисливих чи інших особистих інтересів[5, с. 386].
В.А. Клименко, М.І. Мельник та М.І. Хавронюк наводять приклад із судової практики справу Р., який, працюючи механіком комбінату комунальних підприємств, тричі виділяв громадянам автобус для поїздок до м. Ленінграда, за що отримав від них 2320 крб. і привласнив їх. Автори роблять висновок, що Р. перевищив свої посадові повноваження, оскільки привласнив гроші, чого не мав права робити. На їх думку Р. таким чином вийшов за межі наданих йому прав. Автори помиляються, вважаючи, що злочин Р. полягає не у привласненні грошей, а в тому, що він виділив громадянам автобус, на що він як механік комбінату мав повноваження, але використав їх на свою користь, всупереч інтересам служби.
Перевищення влади або посадових повноважень (ст. 166 КК), навпаки, характеризуються тим, що посадова особа вчинює дії, які не передбачені її посадовим статусом, здійснює повноваження, які не надані їй законом. Але не можна думати, що це взагалі будь-які дії, які ніякого зв'язку з посадою винної особи не мають. Так вважають, зокрема, В.А. Клименко, М.І. Мельник І М.І. Хавронюк, стверджуючи: "Зрозуміло, що ніхто не має права розкрадати майно, вимагати хабара, ґвалтувати жінку, катувати, ображати особисту гідність потерпілого і т.п.". Перевищення влади чи посадових повноважень може кваліфікуватися за ст. 166 КК лише тоді і там, де і коли певна особа діяла як посадова. Якщо громадянин, який працює прокурором, на своїй садовій ділянці наніс побої підліткам, які залізли у садок за яблуками, то дії цього громадянина не можна вважати перевищенням влади прокурором. Такі дії повинні кваліфікуватися як вчинення громадянином злочину проти здоров'я особи за ч. 1 ст. 107 КК, оскільки вони ніякого зв'язку з посадою прокурора не мають. Полісоціальність особи вимагає, щоб у кожному конкретному випадку чітко і певно визначалося, в якій своїй якості діяла та чи інша особа, оскільки у кожному окремому випадку вона може бути то прокурором, то глядачем (у театрі), то чоловіком, батьком і сином (вдома), пасажиром (у літаку, в метро), покупцем (у магазині) і т. ін[10, с. 412].
Отже не може бути перевищенням влади чи посадових повноважень вчинення будь-якого злочину (наприклад, зґвалтування, хуліганство та деякі інші), який ніякого зв'язку з посадовими повноваженнями не має. Крім того, вчинюючи такі діяння, особа ніяким чином не може використати надані їй законом права і повноваження. Тому такі злочини не можуть кваліфікуватися як злочини посадові.
3. Судова практика у справах про перевищення влади або службових повноважень
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Перевищення влади або службових повноважень є небезпечним злочином, який вчинюється у сфері службової діяльності і посягає на охоронювані законом права й інтереси окремих громадян, інтереси юридичних осіб, державні та громадські інтереси.
Суди в основному вирішують справи про такі злочини з додержанням вимог закону. Проте в їх діяльності є й недоліки, пов’язані з неправильним розумінням об’єктивної сторони і кваліфікуючих ознак цього злочину, відмежуванням його від суміжних злочинів. Допускаються помилки при призначенні покарання.
З метою забезпечення однакового застосування судами законодавства у справах зазначеної категорії Пленум Верховного Суду України постановляє:
1. Звернути увагу судів на те, що належне здійснення правосуддя у справах про перевищення влади або службових повноважень повинно максимально сприяти захисту охоронюваних законом прав та інтересів окремих громадян, інтересів юридичних осіб, державних і громадських інтересів, зміцненню законності та правопорядку.
2. При розгляді справ про перевищення влади або службових повноважень суди відповідно до вимог ст. 161 Кримінально-процесуального кодексу України повинні, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створювати необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов’язків та здійснення наданих їм прав, зокрема щодо з’ясування всіх фактичних обставин справи; службового становища й кола повноважень особи, обвинувачуваної у вчиненні злочину; мотиву, мети і характеру вчинених дій, їх зв’язку зі службовим становищем зазначеної особи та наслідками, що настали; даних, що характеризують цю особу, її поведінку до вчинення злочину.
Суди зобов’язані вимагати від органів досудового слідства долучення до матеріалів кримінальних справ про перевищення влади або службових повноважень копій нормативно-правових актів, положень, інструкцій, інших документів, що розкривають характер повноважень службової особи.
3. Судам необхідно мати на увазі, що виконавцем (співвиконавцем) злочину, відповідальність за який передбачена ст. 365 Кримінального кодексу України, може бути лише службова особа. При вирішенні питання про те, чи є особа службовою, потрібно виходити з положень, що містяться у примітках 1 і 2 до ст. 364 КК.
Відповідальність за ст. 365 КК настає лише за умови, що дії службової особи були зумовлені її службовим становищем і пов’язані з її владними чи службовими повноваженнями. Якщо такого зв’язку не встановлено, дії винного за наявності до того підстав можуть кваліфікуватися за статтями названого Кодексу, що передбачають відповідальність за злочини проти особи, власності, громадського порядку тощо.
Організаторами, підбурювачами, пособниками перевищення влади або службових повноважень можуть визнаватись як службові, так і не службові особи. Дії таких співучасників потрібно кваліфікувати за відповідними частинами статей 27 та 365 КК.
4. Відповідно до ч. 1 ст. 365 КК перевищенням влади або службових повноважень визнається умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо ними заподіяно істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.
При вирішенні питання про те, чи є вихід за межі наданих прав або повноважень явним, суди мають враховувати, наскільки він був очевидним для службової особи і чи усвідомлювала вона протиправність своєї поведінки. Мотиви та мета вчинення таких дій можуть бути різними і на кваліфікацію злочину, як правило, не впливають.
Ставлення службової особи до наслідків вчинюваних нею дій можливе як умисне, так і необережне.
5. Судам необхідно відмежовувати перевищення влади або службових повноважень від зловживання владою або службовим становищем. В останньому випадку службова особа незаконно, всупереч інтересам служби використовує надані їй законом права і повноваження (ст. 364 КК) [11, с.54].
Під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти:
а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;
б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, – за відсутності цих умов;
в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;
г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.
6. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 365 КК, є заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб [11, с. 54].
Згідно з п. 3 примітки до ст. 364 КК шкода, якщо вона полягає в спричиненні матеріальних збитків, визнається істотною за умови, що вона в 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Якщо шкода полягає у заподіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру, питання про її істотність вирішується з урахуванням конкретних обставин справи. Зокрема, істотною шкодою можуть визнаватися порушення охоронюваних Конституцією України чи іншими законами прав та свобод людини і громадянина (право на свободу й особисту недоторканність та недоторканність житла, виборчі, трудові, житлові права тощо), підрив авторитету та престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, порушення громадської безпеки та громадського порядку, створення обстановки й умов, що утруднюють виконання підприємством, установою, організацією своїх функцій, приховування злочинів.
При вирішенні питання про те, чи є заподіяна шкода істотною, потрібно також ураховувати кількість потерпілих громадян, розмір моральної шкоди чи упущеної вигоди тощо.
У разі заподіяння поряд із матеріальними збитками і шкоди нематеріального характеру загальна шкода від злочину може визнаватись істотною навіть у випадку, коли зазначені збитки не перевищують 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
7. Відповідальність за кваліфіковані види перевищення влади або службових повноважень настає лише за наявності всіх ознак злочину, передбачених ч. 1 ст. 365 КК, і хоча б однієї кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч. 2 або ч. 3 зазначеної статті.
При цьому необхідно мати на увазі, що перевищення влади або службових повноважень, супроводжуване насильством, застосуванням зброї або болісними й такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями (ч. 2 ст. 365 КК), як правило, вже за змістом цих дій свідчить про заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам громадян.
8. Насильство при перевищенні влади або службових повноважень може бути як фізичним, так і психічним. Якщо фізичне насильство полягає в незаконному позбавленні волі, завданні побоїв або ударів, заподіянні легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, у мордуванні, а психічне – у реальній погрозі заподіяння фізичного насильства щодо потерпілого чи його близьких, дії винної особи потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 365 КК.
9. Болісними й такими, що ображають особисту гідність потерпілого (ч. 2 ст. 365 КК), необхідно вважати дії, які завдають йому особливого фізичного болю чи моральних страждань. Вони можуть полягати у протиправному застосуванні спеціальних засобів (наручники, гумові кийки, отруйні гази, водомети тощо), тривалому позбавленні людини їжі, води, тепла, залишенні її у шкідливих для здоров’я умовах, використанні вогню, електроструму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, а також у приниженні честі, гідності, заподіянні душевних переживань, глумлінні тощо.
10. Тяжкими наслідками при перевищенні влади або службових повноважень (ч. 3 ст. 365 КК) визнаються заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень або смерті, доведення його до самогубства, спричинення матеріальних збитків, які у 250 і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (п. 4 примітки до ст. 364 КК), розвал діяльності підприємства, установи, організації, їх банкрутство, створення аварійної ситуації, що потягла людські жертви, тощо.
11. Умисне заподіяння смерті чи тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні влади або службових повноважень кваліфікується за сукупністю злочинів – за ч. 3 ст. 365 КК та однією з таких його статей: 112, 115, 121, 348, 379, 400, а вчинення таких дій через необережність охоплюється ч. 3 ст. 365 КК і додаткової кваліфікації за ст. 119 чи ст. 128 КК не потребує.
Умисне вбивство або умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчинене службовою особою при перевищенні меж необхідної оборони, кваліфікується за ст. 118 або ст. 124 КК.
Якщо перевищення влади або службових повноважень призвело до самогубства потерпілого чи спроби його вчинити, наслідком якої стало тяжке тілесне ушкодження, дії службової особи підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 365 КК і додаткової кваліфікації за ст. 120 цього Кодексу не потребують.
12. У разі, коли при перевищенні влади або службових повноважень фізичне насильство полягало в катуванні, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 127 КК, вчинене охоплюється ч. 2 ст. 365 цього Кодексу. Якщо ж катування містило ознаки злочину, відповідальність за який передбачена ч. 2 ст. 127 КК, дії службової особи необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів – за ч. 2 ст. 127 і ч. 2 ст. 365 КК.
Перевищення влади або службових повноважень, поєднане з незаконним позбавленням особи волі (ч. 1 або ч. 2 ст. 146 КК), кваліфікується за ч. 2 ст. 365 КК, а якщо таке позбавлення волі потягло тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 146 КК), – за ч. 3 ст. 365 КК. Вчинення цих злочинів організованою групою належить кваліфікувати за сукупністю ч. 3 ст. 146 і ч. 3 ст. 365 КК [11, с.55].
13. При вирішенні питання про кваліфікацію дій службової особи за ч. 2 ст. 365 КК за ознакою застосування зброї треба враховувати, що нею визнаються предмети, призначені для ураження живої цілі, і що вона може бути як вогнепальною (у тому числі гладкоствольною), так і холодною. Застосування зброї передбачає не тільки заподіяння чи спробу заподіяння за її допомогою тілесних ушкоджень або смерті, а й погрозу нею.
Розглядаючи справи, пов’язані з незаконним застосуванням зброї службовими особами, які мають право володіти нею, суди зобов’язані керуватися нормативними актами, що визначають підстави й порядок її застосування цими особами.
У разі застосування службовою особою при перевищенні влади або службових повноважень зброї, якою вона володіла незаконно, її дії необхідно додатково кваліфікувати за ст. 262 або ст. 263 КК.
14. Суди повинні мати на увазі, що перевищення влади або службових повноважень, поєднане з умисним знищенням чи пошкодженням чужого майна без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 194, ч. 1 ст. 347, ч. 1 ст. 352, ч. 1 ст. 378, ч. 1 ст. 399 КК), кваліфікується за відповідною частиною ст. 365 КК і додаткової кваліфікації за переліченими статтями про злочини проти власності не потребує.
Якщо перевищення влади або службових повноважень було поєднане з діями, відповідальність за які передбачена частинами другими зазначених статей, а також ч. 3 ст. 399 КК, вчинене винним має кваліфікуватися за сукупністю злочинів.
15. Коли службова особа перевищила владу або службові повноваження з метою запобігти шкідливим наслідкам, більш значним, ніж фактично заподіяна шкода, і їх не можна було відвернути іншими засобами, її дії як вчинені в стані крайньої необхідності відповідно до ст. 39 КК не можуть бути визнані злочинними.
16. Питання про відповідальність службової особи, яка перевищила владу або службові повноваження на підставі наказу чи розпорядження керівника, і це потягло шкідливі наслідки, вирішується з урахуванням вимог ст. 41 КК.
17. Звернути увагу судів на те, що злочини, відповідальність за які передбачена ч. 2 ст. 157 КК (перешкоджання здійсненню виборчого права), ч. 2 ст. 162 (порушення недоторканності житла), статтями 371–373 (завідомо незаконні затримання, привід або арешт, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, примушування давати показання) та ч. 2 ст. 376 КК (втручання в діяльність судових органів), являють собою спеціальні види перевищення влади або службових повноважень. Кваліфікація дій виконавців і співучасників цих злочинів ще й за ст. 365 цього Кодексу можлива лише за наявності реальної сукупності останніх.
18. Члени громадських формувань з охорони громадського порядку під час її здійснення мають спеціальні владні повноваження, а отже, виконують функції представників влади. У зв’язку з цим за наявності в їхніх діях ознак перевищення влади або службових повноважень вони притягаються до відповідальності за відповідною частиною ст. 365 КК.
19. Військова службова особа за перевищення влади чи службових повноважень несе відповідальність за ст. 424 КК.
20. Призначаючи покарання особам, винним у перевищенні влади або службових повноважень, суди мають неухильно виконувати вимоги ст. 65 КК щодо індивідуалізації покарання, а саме враховувати характер вчиненого діяння, тяжкість наслідків, що настали, дані про особу винного та інші обставини, які пом’якшують чи обтяжують покарання [10, с. 415].
Оскільки позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю в усіх частинах ст. 365 КК передбачене як обов’язкове додаткове покарання, суди можуть не застосовувати його лише за наявності умов, визначених ст. 69 КК, з обов’язковим наведенням у вироку мотивів прийнятого рішення.
При розгляді справ про злочини, передбачені ч. 2 або ч. 3 ст. 365 КК, суди повинні з’ясовувати, чи є у підсудного військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, і відповідно до ст. 54 КК вирішувати питання про доцільність позбавлення засудженого звання, рангу, чину, класу і зазначати про це у вироку.
21. Відповідно до вимог статей 23 і 232 КПК судам необхідно в кожній справі виявляти причини й умови, які сприяли перевищенню влади або службових повноважень, і реагувати на них шляхом винесення окремих ухвал (постанов).
22. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. № 12 “Про судову практику в справах про перевищення влади або посадових повноважень” (зі змінами, внесеними постановами Пленуму від 4 червня 1993 р. № 3 та від 3 грудня 1997 р. № 12) [10, с. 415-416].
Задача 1.
Ніконов, обурений тим, що продавець магазину Шилова подала йому брудний стакан з напоєм, а потім відмовилась його замінити чи повернути гроші, поїхав додому де взяв мисливську рушницю і повернувся в магазин. Він два рази вистрелив шротом у прилавок, пошкодивши охолоджувальний апарат, чим спричинив матеріальні шкоду на 250 грн. Коли Ніконов стріляв нікого поблизу не було. Шилова, побачивши Ніконова з рушницею, також сховалася в кабінет директора.
Кваліфікуйте дії Ніконова.
Дії Ніконова можна кваліфікувати за ст. 296 п.1, 4 Кримінального Кодексу України.
Стаття 296. Хуліганство
1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, — карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.
2. Ті самі дії, вчинені групою осіб, — караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, — караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, — караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
Задача 2.
Особливо небезпечний рецидивіст Зубов в нічний час, розбивши вікно, проник у приміщення дитячого садка з метою крадіжки. Оглянувши кімнати, Зубов нічого цікавого для себе не знайшов і, залишивши будівлю, прихопив із собою кухонний ніж вартістю 20 грн.
Кваліфікуйте дії Зубова.
Дії Зубова можна кваліфікувати за ст. 185 п. 3 Кримінального Кодексу України.
Стаття 185. Крадіжка
1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, — карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, — карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.
4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах, — карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.
5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою, — карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Висновки
Перевищення влади або посадових повноважень, тобто умисне вчинення посадовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноважень, якщо воно завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб, — карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Перевищення влади або посадових повноважень, якщо воно супроводжувалось насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років.
Дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти
років з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років. ( Стаття 166 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4571-10 від 12.01.83, Законом N 282/95-ВР від 11.07.95 )
Під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти:
а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;
б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, – за відсутності цих умов;
в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;
г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.