Вступ.

1. Теорія плаваючих валютних курсів.

2. Режим вільно плаваючого валютного курсу, його переваги та недоліки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В умовах плаваючих валютних курсів посилюється дія курсових співвідношень на ціноутворення і інфляційний процес.

В умовах плаваючих валютних курсів посилився вплив їх змін на рух капіталів, особливо короткострокових, що позначається на валютно-економічному стані окремих держав. В результаті притоки спекулятивних іноземних капіталів в країну, курс валюти якої підвищується, може тимчасово збільшитися об'єм позикових капіталів і капіталовкладень, що використовується для розвитку економіки і покриття дефіциту державного бюджету. Відлив капіталів з країни приводить до їх браку, згортання інвестицій, зростанню безробіття.

Досвід країн, що використовують режим регульованого плавання валюти показує, що його використання потребує значної матеріально-технічної бази, відповідного методичного забезпечення, високої майстерності та професіоналізму, оскільки дуже важко оцінити, коливання валютного курсу є тимчасовими чи пов'язані з негараздами в макроекономічному плані.

Режим спільного плавання курсів валют — використовувався країнами СС до введення єдиної валюти євро для розрахунків країн-членів Європейського Союзу з іншими членами що знаходились в поза союзній зоні. Окрім фіксованого та плаваючого валютних курсів в світовій економічній практиці використовуються системи множинних валютних курсів, та система подвійного валютного курсу.

Система множинних валютних курсів характеризується розмаїттям валютних курсів, кожний з яких використовується для певного набору операцій.

1. Теорія плаваючих валютних курсів

Ця теорія базувалася на монетаристських поглядах, згідно з якими валютний курс повинен вільно коливатися під впливом ринкових регуляторів. Теорія обґрунтовувала режим плаваючих валютних курсів та окреслювала його основні позитивні моменти, які полягають у такому: валютний ринок визначає курсове співвідношення валют, режим плаваючих валютних курсів, стимулює розвиток світової торгівлі, сприяє автоматичному вирівнюванню платіжного балансу та вільному вибору країною моделі національного економічного устрою без зовнішнього втручання. Представниками цієї теорії були економісти монетаристського напряму: М. Фрідмен, Ф. Махлуп, А. Ліндбек, Л. Ерхард та ін.

Симптоматичною є помічена останнім часом тенденція до відмови від застосування фіксованих режимів валютних курсів і переходу до більш гнучких її варіантів. Передусім це стосується країн із перехідною економікою, зокрема держав, які сподіваються у майбутньому приєднатися до Європейського економічного і валютного союзу (Чехія, Польща, Угорщина). Плаваючі обмінні курси дають змогу долати наслідки кризи, пов’язаної із зовнішньою заборгованістю, та протидіяти зовнішнім «шокам».

Статутом МВФ передбачено, що в сучасних умовах «валютний режим може включати підтримку державою-членом вартості своєї валюти у СДР або, за вибором держави-члена, в іншому еталоні вартості, крім золота; або спільні заходи регулювання вартості своїх валют відносно вартості однієї валюти або валют інших держав-членів; або інші валютні режими за вибором держави-члена» (Стаття IV, розділ 2 (в)) [7, c. 95-96].

Україна, як і більшість держав СНД, входить до групи країн із керованими плаваючими курсами. Режим керованого плавання означає, що уряд виходить на ринки іноземної валюти, щоб вплинути на валютний курс, але не зобов’язується підтримувати його на стабільному (незмінному) рівні.

Прикладом може бути так званий «валютний коридор», запроваджений в Україні з 1 вересня 1997 р. «Валютний коридор» — це такий режим курсу національної валюти, коли на певний термін установлюються мінімальна та максимальна межі офіційного курсу валюти, а центральний банк бере на себе зобов’язання підтримувати курс у встановлених межах.

Регулювання валютних курсів. Стирання об’єктивних меж коливань валютних курсів не означає, що відпала потреба утримувати їх на певному рівні. З крахом золотого стандарту була ліквідована основа, на якій ґрунтувалася свобода валютного обміну, сталість валютних курсів. Різкі коливання валютних курсів у нових умовах роблять більш ризикованими зовнішньоекономічні та кредитні операції.

Негативний вплив коливання валютних курсів на розвиток зовнішньоекономічних зв’язків викликає необхідність втручання державних органів у сферу міжнародних валютних відносин з метою обмежити ці коливання через операції центральних банків.

Отже, плаваючі курси — це системи при яких у валют не має офіційних валютний паритетів. Тут виділяють дві групи валют: вільно плаваючі валюти (самостійно змінюються на базі попиту та пропозиції на ринку) та керовано плаваючі валюти (уряд виходе на ринок іноземної валюти, щоб вплинути на валютний курс, але не обов'язково він підтримує валютний курс на незмінному рівні) [3, c. 43-44].

2. Режим вільно плаваючого валютного курсу, його переваги та недоліки

Плаваючий валютний курс самостійно (вільно) формується на валютних біржах (ринку) під впливом попиту і пропозиції. При змішаному валютному курсі держава вибирає валютний режим з урахуванням конкретної економічної ситуації, намагаючись подолати абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Змішаний валютний курс іншими словами можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс. Однією з форм такого контролю є введення так званого курсового валютного коридору — встановлення мінімального і максимального значення відхилення валютного курсу.

Режимом вільно плаваючого валютного курсу також передбачається встановлення валютних курсів на підставі приватного попиту та пропозиції на іноземну валюту. При цьому змінюється валютний курс, але не рівень міжнародних резервів країни, що сприяє автоматичному відновленню платіжного балансу.

За сучасних умов режими фіксованого та вільно плаваючого курсів у чистому вигляді практично не застосовуються, діють їх модифікації: фіксований, але регульований валютний курс та курс керованого плавання.

Режим керованого плавання означає, що уряд виходить на ринки іноземної валюти, щоб вплинути на валютний курс, але не зобов'язується підтримувати його фіксованим. Залежно від характеру втручання центрального банку при змінах приватного попиту та пропозиції іноземної валюти можуть змінюватися валютні курси та/або міжнародні резерви.

Зі скасуванням золотого стандарту фіксовані та плаваючі режими, по суті, стали операційними різновидами плаваючого валютного курсу. Країни, що увійшли до Європейської валютної системи, підтримували свої валютні курси фіксованими між собою. Водночас їхні валюти перебували у спільному плаванні щодо інших валют, зокрема долара США.

Різниця між двома полярними режимами значною мірою полягає у технічній стороні забезпечення відносної стабільності обмінних курсів національних валют, коли вони коливаються одна відносно одної. Але й ці, суто операційні відмінності поступово стираються. За умов зростання мобільності капіталу та збільшення обсягів зовнішньої заборгованості країнам доводиться вдаватися до все частіших і все незначніших коригувань фіксованих обмінних курсів. Це необхідно для того, щоб підтримати рівноважний курс і протистояти потрясінням, які мають незворотний характер [1, c. 89-90].

При плаваючих режимах під впливом таких факторів, як стан ВВП, обсяг зовнішньої заборгованості, динаміка внутрішньої та зовнішньої пропозиції грошей тощо, відбувається безперервний рух обмінного курсу; фіксованим режимам притаманні перервність (дискретність) та більша амплітуда змін курсу. Тому при застосуванні фіксованих обмінних курсів сумарний дисбаланс, обумовлений відхиленням офіційно встановлених паритетів від реальних валютних курсів, може призвести як наслідок до суттєвого зростання інфляції. До цього спричиняються недостатня динаміка товарного ринку та ринку праці, залежність від імпорту, а найбільше те, що значне зниження курсу суб'єкти ринку розцінюють як результат неефективності економічної політики уряду. Брак довіри до економічної політики завжди супроводжується підвищенням темпів інфляції.

За сучасних умов і плаваючі, і фіксовані курси, щоб ефективно функціонувати, потребують регулювання з боку держави. Це підтверджує практика економічно розвинутих країн (де, як правило, застосовуються плаваючі курси): втручання центральних банків у доларовий ринок в останні десятиліття значно посилилося порівняно з періодом існування бреттон-вудської системи. Фактично йдеться про координоване втручання групи центральних банків з метою проведення єдиної курсової політики. Прикладом тому — домовленість у вересні 1985 року керівних грошово-кредитних установ країн так званої Великої п'ятірки — Франції, Німеччини, Великобританії, Японії та США (нині це ж стосується Великої сімки) — про спільні дії, спрямовані на стимулювання тенденцій до зниження вартості долара. Така узгоджена курсова політика проводилась і в подальшому.

Відтак довгострокове підвищення попиту на міжнародні резерви, яке спостерігалося після падіння бреттон-вудської системи, можна пояснити як подальшим застосуванням фіксованих валютних режимів, так і втручанням центральних банків країн із розвинутою ринковою економікою за умов керованого плавання курсу.

За сучасних умов і плаваючі, і фіксовані курси для свого ефективного функціонування потребують регулювання з боку держави, набір інструментів для якого залежить від ступеня ринкової трансформації економіки [2, c. 104-105].

Зазначимо, що існує суттєва різниця між можливостями впливу на грошово-кредитну політику за фіксованих валютних курсів і використанням короткострокових грошово-кредитних коливань із метою стабілізації (але не фіксації) обмінного курсу при плаваючому режимі . У першому випадку політика позбавлена найменшої самостійності і цілковито підпорядкована завданню утримувати заявлений обмінний курс — навіть тоді, коли змінилися фактори, що його визначають. При цьому за умов нестабільного попиту на гроші валютний курс використовується як показник, орієнтир грошово-кредитної політики.

Застосування режиму плаваючого курсу в Україні, по-перше, потребує скасування регулятивних антикризових заходів щодо організації торгівлі іноземною валютою, які тимчасово запровадили уряд та НБУ, щоб утримати курс гривні у визначених межах. Однак нинішній стан платіжного балансу не дає змоги відмовитися від застосування адміністративних важелів підтримки валютного курсу в Україні.

По-друге, фінансові ринки в Україні недостатньо розвинуті для того, щоб Національний банк міг ефективно застосовувати непрямі інструменти регулювання валютного курсу — облікову ставку та операції на відкритих ринках із метою впливу на рівень процентних ставок і потенційний рівень прибутковості. Це робить проблематичним перехід до гнучкішого валютного курсу. По-третє, існує загроза політичного тиску щодо емісії грошей у разі відміни зобов'язань уряду України підтримувати валютний курс у визначених межах, що може призвести до нестабільності плаваючого валютного курсу.

Неадекватний розвиток ринку ОВДП спричинив деградацію фінансових ринків в Україні, зумовив надвисокі процентні ставки та призвів до вилучення грошей із реального сектора економіки і, як наслідок, поширення грошових сурогатів.

Крім того, за відсутності форвардного валютного ринку в Україні страхування валютного ризику зовнішньоторговельних угод можна забезпечити лише з допомогою прив'язки курсу гривні до вільно конвертованої валюти.

Саме відсутність зазначених передумов звела нанівець спробу Росії відмовитися 2 вересня 1998 року від практики підтримки курсу рубля щодо долара США у межах майже вдвічі розширеного валютного коридору. Центральний банк Росії змушений був повернутися до моделі жорстко керованого валютного курсу і заявити, що до кінця 1998 року утримуватиме курс на рівні, не нижчому 20 рублів за долар. Ці зобов'язання за умов обмежених валютних резервів Росії (як, власне, і в Україні) підтримуються системою адміністративної регламентації торгів іноземною валютою [10, c. 63-65].

За сучасних умов і плаваючі, і фіксовані курси для свого ефективного функціонування потребують регулювання з боку держави, набір інструментів для якого залежить від ступеня ринкової трансформації економіки.

Зазначимо, що існує суттєва різниця між можливостями впливу на грошово-кредитну політику за фіксованих валютних курсів і використанням короткострокових грошово-кредитних коливань із метою стабілізації (але не фіксації) обмінного курсу при плаваючому режимі . У першому випадку політика позбавлена найменшої самостійності і цілковито підпорядкована завданню утримувати заявлений обмінний курс — навіть тоді, коли змінилися фактори, що його визначають. При цьому за умов нестабільного попиту на гроші валютний курс використовується як показник, орієнтир грошово-кредитної політики.

Останнім часом зростає кількість країн, які у своїй грошово-кредитній політиці надають перевагу такому орієнтиру, як показник рівня інфляції в абсолютному вираженні. Слід зауважити, що внаслідок швидкої трансформації фінансової сфери при здійсненні монетарної політики стало важко оперувати середньостроковими показниками темпів зростання грошової маси та зміни валютних курсів, особливо у 1980-90-х роках — із бурхливим розвитком фінансових ринків та появою різноманітних похідних фінансових інструментів (так званих деривативів), підвищенням мобільності капіталів, яке спричинилося до значних диспропорцій між номінальною і реальною вартістю грошей та зміни швидкості їх обігу. За даними МВФ, частка країн — членів цієї організації, де застосовувався режим фіксованих валютних курсів, знизилася із 70% у 1989 році до 45% у 1995 році.

За цих обставин зросла роль ціни на фінансові активи — процентних ставок. Вони є одночасно і проміжним орієнтиром, і показником ефективності грошово-кредитної політики: операції центрального банку на відкритому ринку поряд зі встановленням облікової ставки стали основним інструментом регулювання плаваючих валютних курсів у розвинутих ринкових економіках.

Регулювання плаваючих валютних курсів вимагає створення ефективно діючих фінансових ринків, оскільки вплив центрального банку на рівень цін на фінансові активи є головним інструментом для забезпечення їх стабільності.

У країнах, що розвиваються, внаслідок зрушень у структурній політиці відбуваються аналогічні процеси поширення ринкових непрямих (на відміну від прямих — таких, як валютні інтервенції, норми резервування, система депозитів центрального банку, валютні обмеження, торговельний режим тощо) інструментів впливу на попит i пропозицію іноземної валюти. Додаткову інформацію дають криві дохідності або форвардні процентні ставки. Однак вона буде надійною лише при значній глибині фінансових ринків. Якщо її бракує, реальні процентні ставки неможливо оцінити, і обмінний курс є головним показником, метою грошово-кредитної політики.

Отже, курсовий режим як такий не впливає на фактори, що визначають динаміку курсу: визначальними чинниками є ефективність та адекватність економічної і валютної політики. Проте чим гнучкіший курс, тим успішніше амортизує він потрясіння, обумовлені накопиченими в економіці дисбалансами [5, c. 56-58].

Перевагами плаваючих валютних курсів можна вважати те, що визначаються вони в основному ринковими силами під впливом попиту та пропозиції, і відображають реальний стан економіки держави. Якщо ринки працюють ефективно і валютний курс вільно плаває, то в спекулянтів не буде можливості отримувати прибуток за рахунок центрального банку. Попит та пропозиція на іноземну валюту буде балансуватись ринком і в центрального банку не буде потреби проводити валютну інтервенцію. Тому зовнішні потоки не будуть впливати на внутрішні монетарні показники і буде проводитись незалежна грошово-кредитна політика.

Недоліками плаваючих валютних курсів можна вважати те, що може виникнути ситуація, коли валютний курс може перебувати на необумовленому економічними прогнозами рівні. Майбутній валютний курс може бути взагалі не визначеним, що може створити труднощі для підприємств в сфері планування та ціноутворення. В деяких ситуаціях від невизначеності прогнозу валютного курсу можна застрахуватися використовуючи форвардні або ф'ючерсні угоди, проте такі дії супроводжуються додатковими витратами.

Проведення зваженої внутрішньої грошово-кредитної політики може бути порушено, коли уряд та центральний банк, не маючи можливості протидіяти падінню валютного курсу, вимушені будуть проводити інфляційну бюджетну та грошово-кредитну політику.

Перевагами фіксованого валютного курсу можна вважати те, що фіксований валютний курс, коли він стабільний, дає підприємствам учасникам зовнішньоекономічної діяльності основу для планування та ціноутворення. Режим фіксованого валютного курсу може використовуватися у випадках, коли в державі не достатньо розвинені інструменти для проведення ринкової грошово-кредитної політики.

Недоліком фіксованих валютних курсів можна вважати те, що на сьогоднішній день не існує надійного способу для визначення, чи г обраний валютний курс оптимальним. Ні уряд, ні центральний банк не можуть з впевненістю сказати, що вони краще за ринок знають в якій точці знаходиться курс рівноваги.

Крім того, центральному банку необхідно мати достатню кількість валютних резервів, та бути готовим провести валютну інтервенцію. Порівняння фіксованих та плаваючих валютних курсів і відповідно систем валютного регулювання дають змогу зробити висновок, що жодна з цих систем на маг суттєвих переваг Плаваючі валютні курси як правило не стійкі що до короткострокових періодів, проте в довгостроковій перспективі вони достатньо гнучкі і відображають стан економіки. Фіксовані валютні курси мають перевагу з точки зору короткострокової стабільності, але вони виявляються надзвичайно нееластичними в довгостроковій перспективі. У зв'язку з цим, більшість країн віддають перевагу керованому плаваючому валютному курсу [8, c. 42-43].

Висновки

Отже, під плаваючим валютним курсом розуміють такий курс, рівень якого визначається па ринку під впливом попиту та пропозиції.

Плаваючий валютний курс в свою чергу можна поділити на: 1) Вільно плаваючий — це курс, який формується на валютних ринках під впливом попиту та пропозиції при помірних інтервенціях центрального банку Тобто, теоретично такий режим валютного курсу можливий, але на практиці в довгостроковому плані використовується рідко Як правило центральні банки хоч і рідко, але проводять Інтервенції. Такий курс використовують в основному економічно розвинені країни та деякі країни, що розвиваються. До них відносяться Сполучені штати Америки. Японія. Великобританія. Норвегія. Канада. Індія. Гана та інші (всього 59 країн).

Режим вільного плавання валют найбільш поширений серед країн з розвиненою ринковою економікою та високим рівнем доходів населення. Його успішно використовують в умовах економічної та політичної стабільності, повної відсутності інфляції або незначного її рівня.2) Регульований плаваючий валютний курс — це курс подібний до вільно плаваючого, але при більш значному втручанні центрального банку в процес його формування. Використовується Ізраїлем, Україною, Туреччиною, Росією. Польщею та ін. (всього 36 країн).

Режим керованого плавання полягає в тому, що держава вибирає валютний режим з врахуванням конкретної економічної ситуації, намагаючись не використовувати жорстке фіксування або вільне плавання. Керований плаваючий курс, який інколи називають змішаним, можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс.

Однією з форм такого контролю є встановлення так званого курсового валютного коридору — встановлення мінімальної та максимальної межі коливання валютного курсу. Для проведення такої політики необхідні або значні валютні резерви, або періодичне позитивне та негативне коливання сальдо платіжного балансу. При чому, чим більш нестабільний стан економіки держави, тим більші повинні бути запаси валюти.

Список використаної літератури

1. Валютне регулювання та контроль: навчальний посібник/ О. В. Боришкевич, І. В. Краснова, В. С. Білошапка та ін.; за заг. ред. : О. В. Боришкевича; М-во освіти і науки України, Київський нац. економ. ун-т ім. В. Гетьмана. — К.: КНЕУ, 2008. — 399 с.

2. Костюченко О. Валютне законодавство України: Навчальний посібник/ Олег Костюченко,; Академія адвокатури України. — К.: Атіка, 2006. — 302 с.

3. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навчальний посібник/ О.І. Береславська, О.М. Наконечний та ін.; Ред. М.І. Савлук; М-во освіти і науки України, Київський нац. економ. ун-т. Укр. фінансово-банківська школа. — К.: КНЕУ, 2002. — 389 с.

4. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник/ Олег Мозговий, Тетяна Оболенська, Тетяна Мусієць, Юрій Руденко та ін.. — К.: КНЕУ, 2005. — 502 с.

5. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник/ Юрій Макогон, В’ячеслав Рижиков, Сергій Касьянюк; Ред. Ю. В. Макогон; М-о освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 423 с.

6. Патика Н. Валютні операції: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Наталія Патика ; за наук. ред. : С. М. Кваші; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2008. — 187 с.

7. Поєдинок В. Провове регулювання зовнішньоекономічної діяльності: Навчальний посібник/ Валерія Поєдинок,; Мін-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 285 с.

8. Руденко Л. Організація міжнародних кредитно-розрахункових операцій в банках: Посібник/ Л.В. Руденко,. — К.: Видавничий центр "Академія", 2002. — 375 с.

9. Швец И. Б. Международные валютные отношения/ И. Б. Швец; М-во образ. и науки Украины, Дон. нац. техн. ун-т. — Донецк: ДонНТУ, 2003. — 132 с.

10. Шило В. П. Організація міжнародних банківських операцій: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. П. Шило, В. Н. Васькова; М-во науки і освіти України. — К.: Професіонал, 2008. – 218 с.