1. Визначити що таке психологія і педагогіка.

2. Метод освіти в сучасній основі.

3. Найбільш видатні фігури педагогіки і психології (Макаренко, Сковорода).

4. Найбільші університети: Шевченко, КПІ, Богомольця.

5. Приорітети сучасної освіти.

6. Мета виховання.

7. Як ви розумієте духовність?.

8. Психологія праці і управління.

9. Болонський процес, досвід, проблеми.

10. Взаємозв’язок психології ї педагогіки з іншими науками.

11. Що вивчає психологія і педагогіка?.

Список використаної літератури.

1. Визначити що таке психологія і педагогіка

Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Назва її походить від грецьких слів «paidos» — дитина і «ago» — веду, тобто «дітоводіння». У Давній Греції так називали рабів, які супроводжували дітей рабовласників до школи, пізніше — вільнонайманих людей, котрі займалися наставництвом, вихованням та навчанням дітей. Називали ще їх педономами, дидаскалами, майстрами.

До XVII ст. педагогіка розвивалась у лоні філософії, що була тоді майже всеохоплюючою системою наукових знань. Але розвиток матеріального виробництва і духовної культури, зростання у зв'язку з цим ролі освіти і школи, розширення та ускладнення навчально-виховної діяльності й збагачення відповідного фахового досвіду зумовили виокремлення педагогіки в самостійну науку.

Кожна наука має свої предмет і об'єкт дослідження та є синтезом знань про явища дійсності, які вона вивчає. Разом з тим вона неодмінно перебуває в певних взаємозв'язках з іншими науками.

Педагогіка досліджує виховання як свідомий і планомірний процес підготовки людини до життя і праці, розкриває його сутність, закономірності, тенденції та перспективи, вивчає принципи і правила, які регулюють виховну діяльність.

Психологія – одна з наук про людину. Об’єктом її вивчення є найскладніша сфера життєдіяльності людини – психіка.

Предмет педагогічної психології змінювався із зміною завдань, практики, організаційних форм і засобів навчання і виховання. Він (предмет) змінювався і в залежності від того, де, в яких умовах і на розв'язання яких задач спрямоване навчання (загальноосвітня школа, ПТУ, вища школа).

Педагогічна психологія вивчає психологічні проблеми управління процесом навчання, досліджує формування пізнавальних процесів, шукає надійні критерії розумового розвитку і визначає умови, при яких визначається ефективний розумовий розвиток в процесі навчання, розглядає питання взаємовідносин педагога і учнів, а також взаємовідносини між учнями.

2. Метод освіти в сучасній основі

На зміст освіти впливають об'єктивні (потреби суспільства у розвитку людини, науки й техніки, що супроводжуються появою нових ідей, теорій і докорінними змінами технологій) та суб'єктивні чинники (політика панівних сил суспільства, методологічні позиції вчених тощо).

У контексті пріоритетних цілей освіти визначено головні засоби підвищення ефективності діяльності системи освіти:

— забезпечення випереджаючого розвитку всієї системи освіти, її спрямованості на проблеми майбутньої постіндустріальної цивілізації; формування безперевної системи освіти;

— активізація гуманного та творчого начала в освіті, створення передумов для всебічного розвитку й саморозвитку особистості, індивідуалізації та диференціації навчання, переходу на особистісно орієнтовані педагогічні технології;

— формування у процесі навчання цінностей мирного співіснування держав та міжнародного співробітництва;

— формування комунікативних навичок, уміння співпрацювати у колективі, відповідальності за індивідуальні та колективні рішення;

— запровадження гуманістично орієнтованих методів інноваційного та розвиваючого навчання на основі використання перспективних інформаційних технологій;

— забезпечення більшої доступності освіти для населення планети через використання можливостей дистанційної освіти та самоосвіти із застосуванням інформаційних і телекомунікаційних технологій.

3. Найбільш видатні фігури педагогіки і психології (Макаренко, Сковорода)

У роки радянської дійсності проблемам освіти і виховання значну увагу приділяв талановитий український педагог А.С. Макаренко.

Антон Семенович Макаренко (1888—1939) виявив себе активним будівничим соціалістичної школи і радянської педагогіки проте у своїх творах і діяльності широко використовував надбання народної педагогічної мудрості. Вийшовши з глибин народу, А. Макаренко тонко підмітив можливості народних виховних засобів і мудро вплітав їх до своїх навчально-виховних заходів, обстоював їх у своїх творах. Особливо вдало він використовував скарби народної педагогіки в розв'язанні проблем трудового виховання.

Серцевиною педагогічної діяльності А.С. Макаренка є його досвід щодо органічного поєднання навчання з продуктивною працею. У своїй практиці педагог послідовне керувався відомими положеннями основоположників комуністичного вчення про єдність навчання і виховання. 16 років роботи в колонії імені М. Горького та комуні імені Ф.Е. Дзержинського привели педагога до висновку, що труд без освіти, без політичного й суспільного виховання, які йдуть попереду, не приносить виховної користі, виявляється нейтральним процесом.

Макаренко дійшов висновку, що праця без напруження, без громадської й колективної турботи є маловідчутною у справі виховання нових мотивацій поведінки. Така праця швидко й легко стає автономною механічною дією і відбивається на психіці неконструктивно. Вона, на думку педагога, завершується малим розвитком та презирством до навчання і цілковитою відсутністю планів та перспектив на майбутнє. Тому мале мотиваційне значення праці з самообслуговування, велика втомлюваність, малий інтелектуальний зміст роботи, бідна за соціальним змістом реміснича праця самі по собі ще не можуть бути шляхом повноцінного виховання.

Педагог не уявляв трудового виховання поза залученням вихованців до активної продуктивної праці поза умовами виробництва. Він був переконаний у тому, що "праця, яка не має на увазі створення цінностей, не є позитивним елементом виховання".

А.С. Макаренко вважав, що в соціалістичному суспільстві праця є не тільки економічною, а й моральною категорією.

Обов'язковою умовою докорінного поліпшення роботи з виховання безпритульних дітей педагог передбачав "вжити всіх заходів, щоб дитячі будинки перестали бути споживацькими закладами, а стали закладами трудового радянського соціалістичного виховання, щоб на них не треба було викидати десятки мільйонів карбованців зовсім непродуктивне".

Основоположним принципом педагогічної системи А.С. Макаренка є принцип виховання в колективі. Колектив розглядався ним як універсальний метод комуністичного виховання, що є загальним і єдиним, а водночас дає можливість кожній окремій особистості розвивати свої здібності, зберігати свою індивідуальність, іти вперед лініями своїх нахилів. Макаренко розробив і апробував методику колективістського виховання, технологію її втілення.

Ідеями й засобами української народної педагогіки пройняті педагогічна діяльність та літературно-педагогічна й епістолярна творчість Г. Сковороди. Чимало його пісень і висловів стали крилатими, поповнили виховний арсенал української етнопедагогіки.

Центральне місце у творчій спадщині Г. Сковороди посідає проблема людини. Філософ неодноразово підкреслював, що кожна людина – це ніби маленький світ, і її так важко пізнати, як відшукати «у всесвітній машині начало». [8. С. 40-42]

Г. Сковорода не тільки славив українську народну педагогіку, а й творчо застосовував її у своїй педагогічній праці на посаді викладача поетики в Переяславському, а також Харківському колегіумах, де згодом вів також курс катехізису, та на посаді домашнього вчителя в сім'ї українського аристократа Степана Томари. Будучи наставником його сина Василя, Сковорода найперше почав працювати над вихованням серця свого учня і, виявляючи його природні здібності, допомагав їхньому зростові легко, ніжно, нечутно. І вихованець щиро, усією душею полюбив учителя. Завдяки опорі на українську етнопедагогіку й нові науково-педагогічні відкриття, здійснюваний Г. Сковородою навчально-виховний процес, як і розроблені ним педагогічні концепції, відзначені високою ефективністю й неординарністю. Вони нерідко не збігалися з тодішніми офіційними канонами, а то й суперечили їм, викликаючи нерозуміння й протест з боку можновладців. Сковороду звільнили з посади, і, починаючи з 1769 р. й до кінця свого життя (9.XI.1794), впродовж останніх 25 років, він мандрував, проповідуючи свої філософсько-педагогічні погляди серед народу.

Своєрідність проповідей ідей народної педагогіки Сковородою полягає у підкріпленні її наукою. Належачи до найосвіченіших людей свого часу, він трактує українську етнопедагогіку, як це личить робити синові української європейської нації, стоячи на позиціях європеїзму.

4. Найбільші університети: Шевченко, КПІ, Богомольця

Київський національний університет — вищий навчально-науковий заклад, який готує спеціалістів з багатьох галузей знань і проводить широку науково-дослідну роботу. Київський університет повністю виправдовує таке визначення. Але це не просто вуз, яких багато в Україні. Це головний національний осередок вищої освіти і прогресивної думки. Університет має найбільшу кількість факультетів і спеціальностей для підготовки майбутніх фахівців.

Київський університет імені Тараса Шевченка — всесвітньо відомий вищий навчальний заклад. Більш як за півтора століття свого існування він став осередком, де плекалися передові ідеї та виховувалася національна інтелігенція, де волелюбний дух і визвольна боротьба українського народу здобували своїх провідників.

Сьогодні Київський політехнічний інститут — найбільший вищий навчальний заклад України.

Враховуючи велику організаторську роль Київського політехнічного інституту в підготовці інженерних і наукових кадрів, Указом Президента України за №289/95 від 8 квітня 1995 року “Про Київський політехнічний інститут” йому надано статус Національного технічного університету України.

На сьогодні головною метою діяльності НТУУ „КПІ” є підготовка висококваліфікованих фахівців і проведення наукових досліджень для „проривного” розвитку економіки України насамперед з таких пріоритетних напрямків:

· сучасні технології в галузі інформатики, машинобудування, хімії, матеріалознавства;

· інформаційні мережі та інформаційні телекомунікаційні технології;

· проблеми енергозбереження і розвиток енергозберігаючих технологій;

· моніторинг і охорона навколишнього середовища;

· ліквідація наслідків ядерних і техногенних катастроф;

· космічні та авіаційні технології;

· дослідження і використання людських ресурсів;

· медична інженерія;

· системний аналіз і прийняття рішень та ін.

Національний медичний університет імені Олександра Богомольця — провідний вищий медичний навчальний заклад України.

Історія університету розпочинається з 1841 року, коли було засновано медичний факультет Імператорського університету Св. Володимира. Сторінки історії НМУ прикрашають імена відомих вчених-лікарів — Миколи Пирогова, Володимира Караваєва, Героїв країни — Олександра Богомольця, Миколи Амосова, Євгена Чазова. Відомий письменник Михайло Булгаков також був вихованцем нашого університету.

Зараз, у сучасних умовах, колектив університету на чолі з ректором — членом-кореспондентом АМН України В. Ф. Москаленком, робить все, щоб бути гідними своїх видатних попередників. Національний медичний університет удостоєний почесного звання «Лідер сучасної освіти», а згідно державного рейтингу МОН України університет здобув перше місце за результатами діяльності 2006 р. і є кращим медичним навчальним закладом України.

Традиційно однією з найбільш популярних серед спеціальностей, за якими ведеться підготовка фахівців в університеті, є лікувальна справа (медичний факультет № 1). І це не дивно, адже випускники цього факультету — лікарі різних профілів: акушери-гінекологи, хірурги, терапевти, дерматовенерологи — здобувають базову медичну освіту саме на нашому факультеті. В цьому їм допомагає професорсько-викладацький склад 7 теоретичних та 9 клінічних кафедр факультету, на яких працюють 8 членів-кореспондентів АМН України, 5 членів зарубіжних академій, 14 лауреатів Державних та іменних премій. На факультеті навчається близько 1500 студентів, в тому числі близько 300 іноземців з різних країн світу. На факультеті, як і в усьому університеті, широко впроваджуються новітні комп'ютерні технології, англомовне навчання, прогресивні форми навчально-виховного процесу (кредитно-модульна система).

5. Приорітети сучасної освіти

Пріоритети розвитку освіти:

· перехід із режиму функціонування на режим розвитку;

· створення передумов для всебічного розвитку й саморозвитку особистості, індивідуалізації та диференціації навчання, переходу на особистісно зорієнтовані технології;

· формування особистісних якостей громадянина-патріота України; вивчення народних традицій, звичаїв, обрядів свого краю;

· посилення практично-діяльнісної та творчої складових у змісті навчального процесу;

· створення умов для розвитку педагогічної ініціативи, підвищення загальнодидактичного, науково-методичного та професійного рівня вчителів, самоосвіти;

· сприяння гармонізації стосунків між учасниками навчально-виховного процесу (партнерства педагогічного такту, толерантності);

· профілактика правопорушень, створення умов для соціальної реабілітації бездоглядних дітей.

Розкриємо сутність оновленої освіти в початковій ланці. Сьогодні в початковій школі, яка, безперечно, є найважливішою ланкою освіти, змінюються пріоритети навчання — на перший план виступає її розвивально-пізнавальна функція; культ нестандартної самостійної думки, а освітня реформа має успіх, якщо кожний учитель почуватиметься реформатором свого власного навчального досвіду. На мою думку, вільніше стало в педагогіці, зникла єдина уніфікована освіта, яка вимагає від учителя чіткого виконання змісту й не дозволяла відступати ні на крок. Чудовий перший крок до змін — вибір учителем початкової школи технології інтерактивного навчання, розвитку та виховання. Активне використання пошукових, дослідницьких методів сприяє інтенсивному процесу розвитку та саморозвитку особистості молодшого школяра, який треба стимулювати, підтримувати в дитині прагнення нових вражень, допитливість, бажання експериментувати, самостійно шукати істину. І тут початковій школі потрібна виважена система оцінювання: вербальна — у 1-2-х класах, бальна — у 3-4-х класах за 12-бальною системою оцінювання.

Сучасний етап розвитку суспільства базується на використанні інформаційних технологій. Ті держави, які не роблять ставку на їх упровадження й розвиток, ризикують залишитись на узбіччі світової цивілізації. Це стосується й України. Тому потрібні рішучі кроки, щоб здійснити прорив у розв'язанні цієї глобальної проблеми.

Першим кроком у цьому напрямку повинно стати забезпечення інформатизації освітнього простору, а для нашого регіону зокрема — реалізації широкомасштабних заходів для створення Донецької обласної інформаційної освітньої мережі. Звичайно, цей напрям залежить від фінансування. В умовах дефіциту бюджетних асигнувань важливим є залучення різноманітних джерел фінансування (державно-бюджетних, муніципальних, спонсорських, власних коштів).

6. Мета виховання

Мета виховання — всебічний і гармонійний розвиток особистості — з порядку денного не тільки не знімається, а й розвивається відповідно до нових цілей і цінностей, які стоять перед особистістю та суспільством. Мета виховання конкретизується через систему виховних завдань, які об'єднуються в пріоритетні виховні напрями: розумове, моральне, трудове та інші. Дані напрями тісно пов'язані, доповнюють один одного, мають самостійне теоретико-методологічне значення. Водночас вони утворюють цілісну систему національного виховання.

Національне виховання — це виховання, яке здійснює все суспільство в цілому: сім'я, навчальні заклади, формальні і неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади культури, релігійні об'єднання та ін. Найвагомішою складовою національного виховання є виховання, яке здійснюється державними установами, інститутами тощо. Але останнє є вужчим, поодиноким стосовно національного, що діє поза межами державного і має значно ширший діапазон впливу на процес соціалізації особистості. Загальноосвітні навчальні заклади покликані реалізувати вповні мету й основні завдання національного виховання. Водночас вони мають ряд специфічних виховних завдань: формування в учнів основ наукового світогляду, розвиток пізнавальної активності, культури розумової праці, вироблення уміння самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці тощо. Тому головними напрямами виховання дітей та молоді в практичній діяльності школи є: розумове, патріотичне, моральне, правове, трудове, екологічне, художньо-естетичне, фізичне, статеве виховання.

7. Як ви розумієте духовність?

Духовність — це почуття й усвідомлення реальності, яка безпосередньо чи опосередковано спрямовує життєдіяльність людини.

Духовність — це все те у світі, що є реальним керманичем життя людини і суспільства.

При цьому слід мати на увазі, що духовність — єдність об'єктивного і суб'єктивного стосовно визначеності людського життя. А тому, залежно від історичних реалій, обставин життя певної особи, духовність має розмаїті форми. Але найчастіше виявлення духовності спостерігається у творчій діяльності людини.

Духовність — це одна з характеристик людини. яка включає в себе поняття "душа", внутрішнє "я". конструювання особистості. Структура духовності нами відзначається: 1) індивідуальною вираженістю людини; 2) духовними потребами; 3) пізнавальними потребами; 4) само актуалізацією людини; 5) соціальними потребами; 6) потребою в діяльності.

8. Психологія праці і управління

Психологія управління є відносно молодою галуззю наукових знань. її зародження припало на початок XX ст. і засвідчило зрілість суспільних (передусім психології) та економічних наук. Воно стало результатом управлінської практики, психологічних спостережень та узагальнень за розвитком і наслідками управління.

Психологія управління — галузь психології, яка продукує психологічні знання про управлінську діяльність.

Багато засадних принципів цієї галузі знань перейнято від загальної психології — психологічного напряму, що вивчає загальні, універсальні принципи для всіх об´єктів дослідження, а також акумулює в собі базові теорії. Особливу цінність для психології управління мають положення загальної психології, що стосуються характеру, здібностей, функціонування психічних процесів людини (волі, емоцій, уявлень тощо).

Отже, психологія управління, згідно з суб´єкт-об´єктним підходом, покликана досліджувати психологічні особливості суб´єкта управління — керівника (прийоми та методи здійснення управлінської діяльності, характеристики його особистості тощо) та об´єкта управління (персоналу організацій), які мають бути враховані в процесі реалізації управлінських відносин.

Організаційно-психологічний підхід. Його прибічники вважають, що сфера наукової компетенції психології управління розширюється завдяки дослідженню не лише психологічних основ управління персоналом, а й психологічних основ управління організацією у науковому та практичному напрямах.

9. Болонський процес, досвід, проблеми

Кредитно-модульна система (КМС) організації навчального процесу — це форма організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій та використання залікових одиниць — залікових кредитів. Поширеною є кредитна система, яка ґрунтується на принципах Європейської кредитно-трансферної системи — ECTS.

Кредитно-модульна система організації навчального процесу передбачає можливість складання індивідуальних навчальних планів для окремих студентів.

За шість років від часу прийняття Закону України "Про вищу освіту" ступенева освіта так і не стала ступеневою повним обсягом, а студенти в деяких вищих навчальних закладах про її існування дізналися тільки торік після введення обов'язкових вступних випробувань для зарахування навчання за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра. Ми щорічно витрачаємо понад 2 мільйони гривень для видачі дипломів бакалавра, який не має на ринку праці майже ніякого попиту. Не реалізовано і принципи мобільності студентів та викладачів. Наші студенти та молоді науковці недостатньо обізнані з іншими документами з упровадження положень Болонського процесу, такими як: Європаспорт, "Євростудент 2000", Міжнародна картка студента (ISIC). До цього часу вища школа не забезпечена повністю українськими підручниками навіть з нормативних дисциплін, в деяких ВНЗ, зокрема і національних, навчання проводиться російською мовою.

Аналіз стану справ в українській вищій освіті порівняно з вимогами Болонської декларації показує, що Україна поки що перебуває на початковій фазі входження до європейського простору. Отже, насамперед, необхідно визначити структуру вищих навчальних закладів, зокрема, вона можлива така: доуніверситетська: професійні коледжі; університетська: університети, академії, коледжі. Поняття "рівень акредитації", "освітньо-кваліфікаційний рівень", якими звичними вони не були б, необхідно вилучити із термінології вищої школи України.

Входження національної вищої школи в європейський освітній та науковий простір є складною та багатоаспектною задачею, яка вимагає вирішення багатьох питань як на державному рівні, так і в кожному окремому вищому навчальному закладі. Інтеграційні процеси, які відбуваються в освіті європейських країн і в першу чергу – країн-учасниць Болонської декларації, базуються на спільних вимогах цієї декларації, критеріях та стандартах національних систем вищої освіти. Вони спрямовані на суттєве підвищення конкурентоспроможності національних систем освіти та науки, на забезпечення мобільності студентів, викладачів і науковців.

Найважливішими аспектами таких інтеграційних процесів є запровадження в державах-учасницях Болонської співдружності двоступеневої (двоциклової) системи підготовки фахівців (бакалавр-магістр) та Європейська кредитно-трансферна система навчання (ECTS), що в умовах ринкової економіки дає змогу поєднати інтереси особи з інтересами суспільства.

10. Взаємозв’язок психології ї педагогіки з іншими науками

Педагогіка пов´язана з багатьма науками: філософією (етикою), соціологією, естетикою, психологією, анатомією і фізіологією людини, економічними науками, етнологією, педіатрією, кібернетикою тощо. Міжпредметні зв´язки педагогіки з іншими науками дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища і процеси.

Філософські науки допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, забезпечують оперативною інформацією про зміни в науці й суспільстві, коригуючи спрямованість виховання. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка — ефективність виховних впливів, які зумовлюють зміни у її внутрішньому світі й поведінці. Кожен розділ педагогіки спирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини є основою для розуміння її біологічної сутності — розвитку вищої нервової діяльності, першої і другої сигнальних систем, розвитку та функціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем. Економічні науки дають змогу простежити вплив закономірностей розвитку виробничих відносин, економічних процесів, навчання й виховання. Етнологія вказує на національні особливості людей, які завжди є представниками певних етнічних груп. Соціологія допомагає у пізнанні таких систем суспільства, як сім´я, школи різних типів, трудові колективи, формальні та неформальні групи, юнацька субкультура тощо, використовуючи фактичний матеріал для раціональної організації навчання й виховання. Використання досліджень кібернетики дає можливість сконструювати і застосувати в педагогічному процесі навчальні та контрольні машини.

11. Що вивчає психологія і педагогіка?

Ми можемо сказати, що психологія вивчає факти, закономірності, а педагогіка — виховання, освіту і навчання. Завдяки цьому поєднуються ці дві науки, вони взаємопов'язані між собою, і доповнюють одна одну.

Кожна наука є цілісною системою і розпочинається вона там, де проводять дослідження (зокрема такі науки, як педагогіка і психологія).

Психологія — наука про факти, закономірності і механізми психіки, як створюваного в мозку образу дійсності, на основі та з допомогою якого здійснюється керування поведінкою і діяльністю, які мають у людини особистісний характер. Психологія — наука про закономірності виникнення і діяльність психіки у людини і вищих тварин, про психічні процеси, які є складовими діяльності та спілкування людей, поведінки тварин.

Предметом вивчення психології є психіка, як функція мозку.

Категорією психології є відображення.

Вищою, хоча й не єдиною формою відображення у людини є її свідомість.

Педагогіка — це наука, що охоплює питання виховання, освіти і навчання.

До основних завдань відносять:

· Визначення змісту навчання і виховання, виходячи із досягнень цивілізації і прийнятих загальнолюдських норм моралі;

· Дослідження і розробка теоретичних засад процесу навчання і виховання та їх практична реалізація;

· Виділення завдань;

· Розробка проблем виховання і підготовки висококваліфікованих фахівців для потреб народного господарства;

· Формування демократичного світогляду, почуття державності, виховання патріотизму і поваги до свого народу.

Список використаної літератури

1. Волкова Н. Педагогіка: Посібник/ Наталія Волкова,. — К.: Академія, 2001,, 2002. — 575 с.

2. Кузьмінський А. Педагогіка: Підручник/ Анатолій Кузьмінський, Віталій Омеляненко. — К.: Знання-Прес, 2003. — 418 с.

3. Максимюк С. Педагогіка: Навчальний посібник/ Світлана Максимюк,; М-во науки і освіти України, Рівненський держ. гуманіт. ун-т. — К.: Кондор, 2005. — 670 с.

4. Мойсеюк Н. Педагогіка: Навчальний посібник/ Неля Мойсеюк. — 4-е вид., доп.. — К., 2003. — 615 с.

5. Пальчевський С. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Степан Пальчевський,. — К.: Каравела, 2007. — 575 с.

6. Основи психології: Підручник для студ. вузів/ За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. — 3-є вид., стереотип.. — К.: Либідь, 1997. – 630 с.

7. Психологія: Підручник для студ. вуз./ За ред. Ю.Л.Трофімова. — 3-тє вид., стереотип.. — К.: Либідь, 2001. — 558 с.

8. Цимбалюк І. Психологія: Навчальний посібник/ Іван Цимбалюк,; М-во освіти і науки України . — Київ: ВД "Професіонал", 2004. — 214 с.