Вступ.

1. Хвойка.

2. Г.Сковорода.

3. І.Мазепа.

4. Б.Хмельницький.

5. Вернадський.

6. Княгиня Ольга.

7. І.Франко.

8. Л.Українка.

9. Тарас Шевченко.

10. Я.Мудрий.

11. Володимир Великий.

12. Кирило Розумовський.

13. Пам’ятник жертвам голодомору.

14. Пам’ятник на честь Акту про незалежність України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Україна — значить «земля, що лежить скраю». Це влучна назва для країни, розташованої на південно-східному пограниччі Європи, на порозі Азії, по окраїнах Середземноморського світу, з обох боків колись важливого кордону між лісом, де ховалися від небезпеки, і відкритим степом. Іншою суттєвою рисою географії краю є відсутність природних бар'єрів. За винятком Карпатських гір на заході й невеликого Кримського кряжу на півдні 95 % території України — це рівнина, котра поступово спадає з покритих лісом Галицького, Волинського та Подільського плато до горбистих місцин по обидва боки Дніпра й переходить в неосяжний відкритий Причорноморський степ. Неозорі рівнини настільки переважають в українському краєвиді, що один географ писав на початку нашого століття: «Дев'ять десятих українців звичайно ніколи не бачили гір і навіть не знають, які вони на вигляд». Тут на розлогих степах — знамениті, надзвичайно родючі українські чорноземи, які займають мало не дві третини території краю. Україна багата на корисні копалини, зокрема вугілля та залізну руду, що залягають на південному сході. Природа тут узагалі благодатна. Можна навіть сказати, що за природними ресурсами це найбагатша країна Європи.

Отже, й постаті які творили історію цієї великої держави, заслуговують особливої шани та поваги серед населення України, особливо молоді.

1. Вікентій Хвойка

Вікентій Вячеславович Хвойка (Хвойко) (1850 — 1914) — український археолог. Чех за походженням. Жив у Києві, працював викладачем. Відкрив і дослідив перші пам'ятки трипільської, зарубинецької, черняхівської культур, пам'ятки палеоліту (Кирилівська стоянка). Вивчав скіфські городища та пам'ятки часів Київської Русі. Дотримувався концепції автохтонності слов'янського населення Середнього Подніпров'я.

2. Григорій Сковорода

Сковорода Григорій Савич (1722—1794)—філософ, поет, просвітитель—гуманіст. Навчався у Києві. Викладав у Переяславському та Харківському колегіумах. Останні 25 років життя мандрував по Україні, пропагуючи свої філософські погляди. Зміст людського буття бачив у самопізнанні. Засуджував кріпацтво. У майбутньому суспільстві вважав необхідними відносини братерства і любові. Засуджував всілякі спроби розпалювання ворожнечі між народами. Щастя людини вбачав у праці, яка відповідає її природним нахилам. Головний педагогічний принцип Сковорода— розвиток природних здібностей людини. Автор багатьох філософських праць, віршів, байок, пісень тощо.

3. Іван Мазепа

Іван Мазепа — 1639 (1644) с.Мазепинці б. Білої Церкви — 22.ІХ.1709, Бендери — гетьман Лівобережної України (1687-1708). Походив з родини шляхтичів. Навчався у Києво-Могилянській колегії і єзуїтські колегії в Полоцьку (за даними відомостями, у Варшаві). За юнацьких років служив “покойовим” при дворі польського короля Яна Казимира. За кордоном (Німеччина, Італія, Франція, Нідерланди) вивчав артилерійську справу. 1663 повернувся в Україну, щоб допомогти хворому батькові. 1669 після сутички з польським магнатом перейшов до гетьмана Петра Дорошенка. Мазепа був командиром гетьманської гвардії, генеральним осавулом. 1674 перейшов на бік лівобережного гетьмана Івана Самойловича, був генеральним осавулом. Брав участь у Чигиринських походах 167-78. 1687 став гетьманом і уклав з Росією Коломацькі статті. У Мазепи було близько 0,5 млн. селян-кріпаків. Був меценатом, збудував державним і власним коштом чимало церков і монастирів. Мазепа стояв на ґрунті української козацько-гетьманської державності і соборності України — Гетьманщини, Правобережжя, Запоріжжя і, якщо можливо, Слобожанщини й Ханської України. Намагався встановити міцну автократичну гетьманську владу із збереженням традиційної системи козацького устрою. Мазепа спочатку виступав за можливість співіснування України з Росією на засадах Переяславської угоди 1630. У 1-й період Північної війни 1700-21 Мазепа підтримував Росію, завдяки цьому опанував 1704 Правобережною Україною. Але довідавшись про плани Петра І скасувати козацький устрій української держави і її автономію, Мазепа розпочав таємні переговори спочатку з польським королем Станіславом Лещинським, а згодом із шведським королем Карлом ХІІ. У 1708 була підписана угода про прилучення України до антимосковської коаліції. Пізніше до цієї коаліції приєдналося Запоріжжя. 28.ІІІ.1708 у Великих Будищах був укладений договір між Мазепою і кошовим отаманом К.Гордієнко, з одного боку, і Карлом ХІІ — з другого, про зобов’язання шведського короля не укладати з Росією мирної угоди, доки не буде визволено з-під рос. влади Україну й Запоріжжя. Але українсько-російська війна 1708-09 на території України закінчилася поразкою союзників. Полтавська битва 1709 і капітуляція шведської армії під Переволочною вирішили долю України. Мазепа з Карлом ХІІ подалися в еміграцію до Туреччини.

4. Богдан Хмельницький

Богдан Хмельницький (Зіновій; бл. 1595, імовірно, Чигирин, тепер місто Черкаської області — 6.VIII.1657, там же, похований у с. Суботові Черкаської обл.) — гетьман Війська Запорізького з 1648, державний діяч, полководець, засновник козацько-гетьманської держави. Походить з родини дрібного шляхтича. Освіту здобув в єзуїт. колегії у Львові. Вільно володів латинською, польською, турецькою і татарською мовами, був добре обізнаний із всесвітньою історією. Служив у війську рєестрових козаків, брав участь у походах проти турок. У 1637 був військовим писарем; 1638-46 — сотником. За деякими даними, 1645-46 Хмельницький на чолі близько 2500 козаків виїхав до Франції, де вони відзначились у штурмі фортеці Дюнкерка. У кінці грудня 1647 Хмельницький, переслідуваний польським урядом, з невеликим загоном козаків втік на Запорізьку Січ, де був обраний гетьманом. Хмельницький почав підготовку до повстання проти польсько-шляхетського панування в Україні. Починаючи війну з Польщею, Хмельницький заручився союзом з Туреччиною і Кримом, які дали йому політичну і військову допомогу. Під керівництвом Хмельницький було здобуто перемоги у Жовтоводській битві 1648, Корсунській битві 1648, Пилявецькій битві 1648, Зборівській битві 1649, Батозькій битві 1652. Триумфальний в’їзд Хмельницький у Київ і зустріч його як “пресвітлого володаря й князя Русі” свідчили про початок нової козацько-гетьманської держави. Хмельницький створив 300-тисячне українське військо, яке було першорядною збройною силою в тогочасній Європі й основою, на якій будувалася нова українська держава. Хмельницький був видатним дипломатом. Найбільшим досягненням Хмельницького було утворення і формування козацько-гетьманської держави — Війська Запорізького (1648-1782). Хмельницький створив державний апарат і цілу провідну верству козацько-гетьманської Держави.

5. Володимир Вернадський

Вернадський Володимир Іванович (1863 — 1945) — основоположник геохімії, біогеохімії, радіогеології, перший президент АН України (1918 — 1921). Ідеї В.. лягли в основу нових напрямів у геології, мінералогії, гідрогеології. Праці В. зберігають сучасність у вирішенні проблем навколишнього середовища та екології.

6. Княгиня Ольга

Княгиня Ольга, що правила Руссю після загибелі чоловіка Ігоря одноосібно (945-964 р.г) , увійшла в історію як одна з фундаторок древньої Київської Русі.

В 955 році Ольга з більшим посольством відправилася в Царьград (Константинополь). Її приймав імператор Костянтин Багрянородний.

Літопис говорить, що Ольга так сподобалася імператорові, що він став домагатися її любові.

Тоді хитромудра княгиня зажадала, щоб Костянтин спочатку охрестив її. Коли ж Ольга стала хресною дочкою імператора, той уже не міг жадати від неї любові.За цей учинок переказ нарік Ольгу Хитрою, а церква — Святою за те, що вона стала першою княгинею-християнкою.

7. Іван Франко

Іван Якович Франко (1856 — 1916) — письменник, поет, учений, публіцист, громадський діяч. Продовжувач традицій Т. Шевченка у творчості і громадській діяльності. За пропаганду ідей вітчизняної революційної демократії зазнав переслідувань і арештів. Автор збірок творів політичної («З вершин і низин», «Іван Вишенський», «Мойсей»), філософської та інтимної («Зів'яле листя», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби») лірики. Драматичні твори: «Сон Святослава», «Учитель», «Кам'яна душа» та ін. Соціальна драма «Украдене щастя». Праці з історії та теорії літератури, історико-публіцистичні праці, про життя і побут робітників і селян Сх. Галичини тощо. Наукові праці з економічної теорії та аграрного питання.

8. Леся Українка

Леся Українка (справжнє прізвище — Косач-Квітка Лариса Петрівна; 1871 — 1913) — поетеса і громадська діячка. Здобула глибоку і різнобічну освіту. Знала близько 10 мов. На формування літературно-естетичних поглядів У. великий вплив мав М. Драгоманов. Успішно працювала в різних жанрах літератури. Виступала як поетеса, драматург, прозаїк, перекладач, публіцист, літературний критик. За художньою силою поезії Лесі Українки стоять на рівні кращих світових зразків і продовжують традиції Т. Шевченка, І. Франка. Новим явищем в українській драматургії стали написані протягом 1896 — 1913 рр. твори «Кассандра», «В пущі», «Камінний господар» та ін., в яких виражено актуальні філософські і морально-етичні проблеми. Вершина художньої майстерності Лесі Українки — драма-феєрія «Лісова пісня» (1911), яка утверджує людську мрію, високі почуття, перемогу краси над бездуховністю.

9. Тарас Шевченко

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. Важко переоцінити також роль Шевченкової спадщини в розвитку не тільки естетичної, а й соціальної і національної свідомості українського народу. Творчість Шевченка стала новим етапом у розвитку естетичного мислення українського народу. Вона визначила на десятиліття вперед подальший поступ української літератури (не тільки поезії, а й прози і драматургії), прискорила український літературний процес. Шевченко, ім'я якого стоїть нарівні з іменами Пушкіна, Лермонтова, Байрона, Міцкевича, підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу. Великий вплив мала творчість Шевченка на літератури слов'янських народів (болгарського, чеського, польського та ін.), який був виразно помітним уже в другій половині XIX ст. Шевченкова поезія стала етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.

10. Ярослав Мудрий

Ярослав Мудрий (бл. 978 — 20.1.(2.II) 1054, Вишгород, поховали у Софіївському соборі в Києві) — великий князь київський з 1019, державний діяч Київської Русі, син Володимира Святославича. Вів боротьбу проти свого брата Мстислава, прагнучи об’єднати всі руські землі. Але 1026 у городку під Києвом між ними був укладений мир, після якого територія була поділена. В 1036 після смерті Мстислава Ярослав Мудрий став єдиним володарем могутньої Київ. держави (окрім Полоцька). Поріднився з багатьма європейськими дворами. Впорядковуючи соціальні відносини і закріплюючи владу в державі, Я.М. уклав збірку давнього руського права “Правду Ярослава” ( “Руська правда”) Я.М. ствердив існування Київської митрополії під юрисдикцією константинопольського патріарха. Митрополитом київським собор місцевих єпископів обрав русина Іларіона. За Ярослава Мудрого було складено літописний звіт, побудовано Софійський собор. Русь за часів Ярослава Мудрого була в Європі великою і могутньою державою. Це був період найвищого розквіту Київської Русі.

11. Володимир Великий

Володимир Святославич (? — 1015, Київ) — великий князь київський з 980. Син Святослава Ігоревича. Звершив об’єднання всіх східнослов’янських земель у складі Київської Русі. Запровадив християнство на Русі (бл. 988-989), почав будувати християн. храми і монастирі, заснував школи і бібліотеки. За князювання В. Київська Русь досягла найбільшої могутності. Це була централізована християнська імперія з усталеним місцем в європейській політиці. Після смерті православна церква канонізувала Володимира Великого.

12. Кирило Розумовський

Кирило Розумовський 16 (29).III.1728, х. Лемеші, тепер село Чернігівської обл. — 2 (15).І.1803, Батурин, тепер смт. Чернігівської обл. — останній гетьман Лівобережної України (1750-64), генерал-фельдмаршал, граф. Обраний гетьманом на Глухівській раді. У 1746-98 — президент Петербурзької АН. За Розумовським було відновлено автономію Гетьманщини й поширено права гетьмана на Київ і Запоріжжя. Розумовський намагався перебудувати Гетьманщину на зразок держави європейського типу в дусі освіченого абсолютизму, гетьманську спадкову монархію в роді Розумовський з певними конституційними формами. Розумовський провів судову реформу в Україні 1760-63. З примусу Катерини ІІ, яка обмежувала економічні і політичні права України, в 1764 році Розумовський зрікся булави. Провівши кілька років за кордоном, з середини 70-х рр. Розумовський оселився у Батурині

13. Пам’ятник жертвам голодомору

Коли дослідники говорять про голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 — щогодини, майже 25 тисяч — щодня…

Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів.

У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській рівень смертності був вищій у 5-6 разів. У Донбасі — у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці.

Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5, 7, 9 та 10 мільйонів. Але, в будь-якому випадку, мова йде про мільйони безневинних жертв. З урахуванням непрямих жертв, за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.

Причиною голодомору стала політика сталінського режиму щодо українців як нації і, зокрема, щодо селян як класу. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади та забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення.

Проблема визнання голодомору 1932-33 рр. в Україні злочином проти людства розглядається на 58-й сесії Генеральної Асамблеї ООН.

15 травня 2003 р. Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор 1932-33 рр. актом геноциду.

Протягом останніх 10-12 років тема голодомору, після багаторічного замовчування, набула досить великого розголосу в Україні. З‘являються нові факти, які переконують, що ця трагедія торкнулася кожної української родини. Все більше людей бачать це і намагаються, в межах своїх можливостей, вшанувати пам‘ять жертв голодомору. Ентузіасти створюють музейні експозиції або власним коштом встановлюють пам‘ятники загиблим.

14. Пам’ятник на честь Акту про незалежність України

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом OOH та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканою.

Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

Висновки

З давніх-давен аж до новітніх часів через свої природні багатства й незахищеність Україна — можливо, більше, ніж будь-яка інша країна Європи — зазнавала спустошливих нападів і завоювань. У результаті тема чужоземного поневолення й боротьби з ним стала домінуючою в її історії. Розгортаючись на неозорій, відкритій і щедро прикрашеній сцені, ця історична епопея була довгою, барвистою, сповненою бурхливих подій.

Список використаної літератури

1. Історія України :/ Упор.: Тетяна Приліпко, Марина Лук’яненко та ін., Ред. Алла Скорохватова, Зейтуна Мусіна,; М-во культури і мистецтв України, ДІБУ. -К.: Авокадо, 2005. -615 с.

2. Історія України : Маловідомі імена, події, факти: (Збірник наукових праць)/ Нац. Академії Наук України, Ін-т історії України, Головна редакційна колегія науко-во-документальної серії книг "Реабілітовані історією" . -К. Випуск 29/ Укл. Є. М. Скляренко. -215 с.

3. Бойко О. Історія України : Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. -3-тє вид., випр., доп.. -К.: Академвидав, 2004. -687 с.

4. Губарев В. Історія України : Довідник школяра і студента/ Віктор Губарев,. -Донецьк: БАО, 2005. -622 с.

5. Кормич Л. Історія України : Підручник/ Людмила Кормич, Во-лодимир Багацький,; М-во освіти і науки України. -2-ге вид., доп. і перероб.. -К.: Алерта, 2006. -412 с.

6. Котова Н. Історія України : Навчальний посібник/ Наталія Котова,. -Харків: Одіссей, 2005. -413 с.

7. Лановик Б. Історія України : Навчальний посібник. -3-е вид., виправлене і доп. -К.: Знання-Прес, 2006. -598 с.

8. Юрій М. Історія України : Навчальний посібник/ Михайло Юрій,. -К.: Кондор, 2004. -249 с.