Вступ.

1. Особливості методики раннього розвитку за Нікітіними.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Що означає ранній інтелектуальний розвиток? Коли варто починати: з народження або з 6 років, коли дитина йде в школу? Ранній розвиток — це "навчання" дитини в дитинстві і дошкільному віці. Наукою знайдені біологічні підтвердження тому, що на ранніх стадіях розвитку мозок вимагає не тільки живлення, але і стимуляції. Відомі випадки дітей-"мауґлі", коли немовлятами діти потрапляли до диких тварин. Повернувшись в суспільство у віці 7-8 років, ці діти так і не змогли навчитися говорити, читати, писати. Так, не треба думати, що маленькі діти можуть і повинні лише їсти, спати і гратися. Насправді діти починають вчитися відразу ж після народження. До 6-7 років, коли вони починають відвідувати школу, вони вже засвоїли величезну кількість інформації.

Вже більше ста років тому було встановлено, що вік від народження до 6 років — вирішальний для всього майбутнього розвитку дитини. З моменту зачаття йде розвиток людського мозку, який поступово сповільнюється. Ефективність навчання і розвитку висока, коли мозок росте, і зменшується при припиненні зростання мозку. Більшість клітин мозку новонародженого не задіяна, але в перші шість місяців після народження мозок досягає вже 50% свого дорослого потенціалу. До трьом рокам структури мозку формуються, зростання завершене на 70-80%, а до восьми — практично закінчений. І саме тому навчанню в перших 3 року життя слід приділяти особливо велику увагу.

1. Особливості методики раннього розвитку за Нікітіними

Перші роки життя — до 3 років (коли спостерігається рівновага між новонародженістю і дорослістю) — найцінніші для майбутнього розвитку і їх треба якнайбільше використовувати. Як пояснення до заклику виховувати дітей з наймолодщого віку, Нікітін посилається на так зване явище незворотнього зниження можливостей ефективного розвитку здібностей — нзмерз, підтверджене роботами шведського нейробіолога Холгера Хідена. Воно полягає в тому, що на ранніх етапах життя мозок дитини дуже швидко розвивається і потребує відповідного живлення та стимуляції. Нейрони, що не мають одного з цих двох факторів, особливо стимулюючого “навчального середовища” , не можуть формувати між собою густої мережі волокнистих сполучень і стають нефункційноздатними. Знову ж таки від себе хочу зауважити на згоду, що за спостереженнями фізіологів, центр мови і нейрони, що керують супінацією — пронацією правої руки ( у лівші — лівої) в головному мозку людини розташовані поруч. Активація одного з центрів стимулююче діє на інший і відтак, — коли працює рука , — то розвивається мова, а мова вже — засіб до більш чіткої передачі думки. Тому то так і важливо, щоб малюк змалечку отримував багату, різноманітну навчальну інформацію із зовні через органи чуття і через свободу ( свобода — дії — внутрішня стимулююча інформація для мозку). Перші поштовхи до розвитку здібностей починаються з раннього плавання, гімнастики, повзання, ходіння і т.ін.

Нікітіни виховали семеро власних дітей і за 20 років практики встигли переконатись, що розвиток творчих здібностей дитини ніяк не даремна справа, а чи не найголовніша. В повсякденному житті людина на кожному кроці стикається з потребою діяти творчо, створювати щось нове, чого раніше не було. Для цього потрібні особливі властивості розуму — спостережливість, вміння порівнювати і аналізувати, комбінувати, знаходити зв’язки і залежності, закономірності і т.ін. Загалом, щоб не писати тут надто багато, то досить промовисто звучить вже те, що виконавча, механічна діяльність під силу тваринам, машинам, а творча — пріоритет людини.

Нікітін визначає сутність творчості в передбаченні результату правильно поставленого досліду, в створенні зусиллями думки робочої гіпотези, близької до дійсності. А від себе я хотів би визначити творчість як розуміння, сприйняття течії природи та духу. Дух — саме той внутрішній стержень, що від початку разом з людиною і має в собі все те, що час від часу через людину народжує. Також як тоді, коли ще не були сформовані основні поняття і писемність, так і тепер, коли це вже до певної міри розвинулось, знання від покоління до покоління передається за допомогою духу, а без духу — воно пусте. І хоч, може, це більше філософське питання, але воно вирізняється в педагогічному підході Нікітіних як підґрунтя їхнього методу.

Виходячи з тверджень радянських біологів Ю.Г.Шевченка і Н.П.Дубініна, духовний розвиток людини не записується в генах, а фіксується в соціальній програмі, котра передається через виховання і ускладнюється з кожним наступним поколінням. Творча діяльність, як елемент духовності, ставить перед людьми вищі вимоги, але в той самий час приносить радість вищого порядку — радість подолання, відкриття, радість творчості[2, c. 41-42].

Загалом для плідного розвитку творчого мислення за логічною схемою Б.П.Нікітіна, виділяються такі

НЕОБХІДНІ, ПЕРЕДБАЧЕНІ МЕТОДОМ УМОВИ:

— ранній початок навчання, виховання (що достатньо обґрунтовано вище)

— друга умова нерозривна з першою — це середовище і система стосунків, котрі б стимулювали різноманітну творчу діяльність і мимохіть розвивали б в дитині саме те, що здатне в даний конкретний момент найбільш ефективно розвиватися.

— дитину має оточувати навчально багате середовище і має бути свобода до вибору занять, щоб робити якусь справу тільки коли є до неї бажання, наколи — коли ця справа набридла, і ніколи — з примусу. Це є уникнення перевтоми, перенапруги.

— далі, за Нікітіними, наступна важлива умова розвитку творчих властивостей випливає з самого характеру творчого процесу. Виявляється, що якісь якості розвиваються тим більше, чим частіше людина в своїй діяльності доходить межі своїх можливостей і поступово розширює ці межі. Тут багато вирішує те, коли батьки дають шанс спробувати “власні сили” , а не поспішають дитині на допомогу з готовими розв’язками життєвих проблем.

— за останню умову Борис Павлович ставить доброзичливу і ненав’язливу допомогу дорослих. Допомогу, котра би не була підказкою, але запобігала б перетворенню свободи в безнаказаність.

Нікітін в якості сходинок до творчості — від пізнання загальновідомих істин до маловідомих і , нарешті, нікому не відомих — пропонує розроблений і випробуваний життям метод ігор для розвитку, котрі об’єднуються загальною, спільною для них всіх ідеєю і мають такі

ХАРАКТЕРНІ РИСИ ІГОР:

1- кожна гра — набір задач, котрі дитина вирішує за допомогою кубиків, цеглинок, квадратиків з картону, пластику, деталей конструктора і т.ін.

2- завдання до задач подаються дитині в різній формі (моделі, малюнка плоского в ізометрії, кресленні, письмовій чи усній інструкції — демонструючи різні способи передачі інформації.

3- в основі всіх ігор заладено принцип “від простого до складного”.

4- ігри мають широкий діапазон складності, що дозволяє дитині весь час іти вперед. Будуючи модель, дитина вчиться сама брати всю необхідну їй інформацію з реальної дійсності.

5- ігри мають наочний розв’язок у вигляді простих речей, котрі можна побачити і потрогати. Таким чином, дитина може сама перевіряти себе і контролювати правильність виконання завдань.

6- ігри — відкриті для вдосконалення. А можливість створювати нові варіанти завдань — це вже елемент творчості вищого рівня.

7 — завдання ігор дозволяють дитині досягати своєї “межі”, де іде найактивніший розвиток.

Крім того, в іграх є об’єктивний критерій, за яким можна бачити коли дитина виросла настільки, що гра вже нічого їй не дає — це кількість самостійно виконаних завдань. Але й після цього в іграх залишаються дві істотні сходинки розвитку такі як :

І. скорочення часу, протягом якого дитина виконує завдання

ІІ. власна творчість, придумування нових моделей.

Саме у грі виявляються і розвиваються різні сторони особистості, задовольняються різні інтелектуальні і емоційні потреби, формується характер. Іграшки проектують людську особистість, моделюють саме життя. А з іншого боку, гра не є “звичайне” чи “справжнє” життя. Це радше вихід в тимчасову сферу діяльності, де панують її власні закони. Гра вирізняється на тлі “звичайного” життя і місцем дії і тривалістю. Вона наділена ритмом і гармонією, має внутрішній лад всередині свого простору, що і захоплює гравців.А елемент напруги в грі надає їй певної етичної цінності, бо він випробовує гравця з усіх його боків : на винахідливість, сміливість, чесність (дотримання правил) та ін.[4, c. 26-28]

Щоби досягти бажаного результату за допомогою нікітінських ігор, не достатньо просто купити чи виготовити гру. Кубики та інше знаряддя — це просто фізична основа методу, а сам процес їхнього застосування з навчальною метою — це вже те динамічне і неповторне, що майже неможливо сформулювати, щось із породи духу. Однак, Нікітін в своїй книзі “Ступеньки творчества или развивающие игры” приблизно окреслює ті правила, якими мають керуватися батьки в процесі гри і які допомогли б досягти успіху.

Отже, правила гри:

— будь-які ігри тільки тоді бувають плідними, коли малюк грається в них із задоволенням. Творчість завжди пов’язана з підвищеною інтелектуальною напругою. Інтерес до цієї напруги і треба у дитини розвивати. Саме розвивати, тому що сам він ніколи не з’являється. Іноді батьки просто не знають джерела, звідки цей інтерес виник, хто і коли його в дитині посіяв і хто підготував грунт. В іграх діє така закономірність : чим сильніше розвинена якість, тим більше вона прагне виявити себе.

— головна умова успіху в іграх — посмішка, радість, похвала, щира зацікавленість старших в досягненнях дитини, в її прогресі і ростові. Але дитину краще не перехвалювати. Завжди треба їй показати резерв її можливостей — що можна робити ще краще.

— треба гратися тільки тоді, коли є до цього бажання. Примус і тиск здатні дуже легко притупити зацікавленість грою. Бажання ж дитини батьки можуть тонко формувати (чи то власним прикладом, чи запрошуючи до гри інших дітей, чи навіть виставляючи гру як щось напівзаборонене, “заборонений плід”).

— дуже важливо, щоб дитина самостійно виконувала всі завдання. Не можна ні словом, ні поглядом, ні жестом допомагати, треба утримуватися від коментарів, щоби малюк оцінював свої дії за результатами роботи, а не за реакцією оточення. Це розвиває в дитині самоконтроль. На помилки доцільно делікатно вказувати після закінчення роботи, але краще наштовхнути дитину, щоб вона знайшла їх сама. Іноді, коли відчувається що дитина здатна з цим впоратися, можна попросити її довести , що помилки в певному місці нема.

— треба починати ігри з найлегших. Коли дитина з самого початку радіє зі свого успіху, це стимулює її і додає сили та впевненості.

— можна одночасно використовувати 2-3 різні за характером гри. Бо зміна видів діяльності запобігає втомі і нудьзі.

— якщо в сім’ї кілька дітей, бажано кожній дитині мати по 1 комплекту гри, бо дітям разом грати в одну й ту саму гру завжди набагато цікавіше.

— під час гри батькам треба пильно стежити за схильностями і вподобаннями дитини і спрямовувати більше уваги саме на них, не забуваючи, звичайно, про універсальність, щоб дитина мала з чого вибрати те що їй сподобається.

— під час гри має бути невимушена атмосфера — вся увага на гру, а не на те, як дитина сидить, лежить чи т.ін., не треба стримувати рухової активності дітей.

— дуже добре проводити перегони, змагання хто швидше впорається з завданням. Коли батько чесно визнає власну поразку — це завжди велика нагорода для дитини.

На завершення хотілося б зробити очевидний на мою думку висновок про те, що метод, застосований Нікітіними для розвитку творчого мислення у дітей вартий для застосування широким загалом батьків і навіть в дошкільних навчальних закладах, а оскільки ігри бувають дуже різні за складністю, то деякі з них будуть корисні і для школярів (як наприклад ігри на зорову пам’ять, увагу, тощо).

Педагог і психолог Борис Нікітін, що пише: "Ранній розвиток рухів — майже не розкритий резерв непоясненого поки, але настільки ж безсумнівного розвитку розуму дитини". Погоджуючись із ним, медики затверджують, що фізичні вправи, які для дитини є масажем, стимулюють розвиток нервової системи. Тому психотерапевти й неврологи для нормального розвитку дитини радять буквально з перших днів починати робити масаж .

Розвивальні ігри відповідають концепції формальної освіти і , здається, крім всього іншого, роблять дитину більш життєздатною і спроможною триматися на поверхні життєвого моря, допомагають зрозуміти цілісність і єдність життя. І невід’ємною їхньою частиною є внутрішній стержень – дух[5, c. 54-55].

Висновки

Дуже цікавою є методика розвиваючих ігор створена знаменитими російськими педагогами Борисом та Оленою Нікітіними.

В більшості, ігри представлені в вигляді головоломок, направлених на розпізнання та добудову образів, тобто на розвиток логічного та образного мислення.

Іграм присутні такі характерні особливості:

кожна гра являє собою набір задач, які дитина розв'язує за допомогою кубиків, квадратів, брусочків, тощо. Задачі подаються дитині в різних формах: у вигляді моделі, плоского малюнку в ізометрії, кресленні і таким чином знайомлять з різними можливими способами передачі інформації.

Задачі розташовані в послідовності: просто-складно, тобто, коли дитина опановує прості завдання їй пропонується складніше по такому ж принципу.

Діапазон складності дуже широкий: від самого «юного» віку (1.5-2) до зрілого дорослого.

Корифей вітчизняної педагогіки Б.П.Нікітін зазначає: «Ось перша умова успішного розвитку творчих здібностей — ранній початок. Друге — стимулювання творчості, створення умов, які опереджують розвиток. Третє — максимальна напруга сил — здібності розвиваються краще, якщо людина у процесі діяльності досягає «стелі» своїх можливостей. Тому й спортсменам, і дітям цікавіше грати з більш досвідченими професіоналами. Четверта умова — свобода у виборі діяльності, тривалості, зміні і т.ін.

Список використаної літератури

1. Нікітін Б. П. Ми та наші діти: науково-популярна література/ Б. П. Нікітін, Л. О. Нікітіна; Пер. А. М. Лук’янець, Авт.передм. М. М. Амосов. — К.: Молодь, 1989. — 240 с.

2. Нікітін Б. Сходинки творчості або розвиваючі ігри: Пер. з рос./ Борис Нікітін, . — К.: Рад. шк., 1991. — 144 с.

3. Никитин Б.П., Никитина Л.А. Резервы здоровья наших детей. — М.: Физкультура и спорт, 1990. — 221 с.

4. Никитин Б. П. Здоровое детство без лекарств и прививок. — 6-е изд., испр. и дополн. — М.: «Лист Нью», 2001. — 256 с.

5. Никитин Б.П. Развивающие игры. — Москва, "Педагогика" 1981