Творчість — це складне соціально-психологічне явище. Щоб воно виявилось на особистісному рівні, його необхідно формувати, розвивати, стимулювати, а іноді і примушувати особу до творчої діяльності. На творчість особи справляють вплив не лише суб’єктивні, тобто планомірні, цілеспрямовані дії, а й об’єктивні умови її існування. Творчість завжди мотивована. Мотиваційна сфера як рушійна сила людської поведінки, посідає провідне місце у структурі особи. Вона зумовлює її спрямованість, характер, емоції, діяльність, соціальні ролі й установки, впливає практично на всі психологічні процеси. Мотив — це не лише спонука до діяльності, а й суб’єктивна підстава для її здійснення.

Творча активність особи, її формування та ще більшою мірою реалізація залежать від розвиненості мотиваційної структури. Такі соціальні явища, з одного боку, як знання, навички, вміння, звички, з іншого — ідеали, інтереси, установки, цінності, переконання, є основою творчої активності особи. Сила творчого потенціалу зумовлена не стільки наявністю у людини творчих здібностей, скільки мотивацією потреби у творчості.

Саме тому проблема мотивації творчості є чи не однією із найскладніших і актуальних проблем психології творчості і висуває на порядок денний ряд питань, над якими працює сьогодні наука, зокрема: вплив індивідуально-психологічних особливостей особистості на формування та розвиток мотивації до творчості, фактори впливу зовнішніх та внутрішніх мотивів на активізацію творчості; якісні та кількісні параметри дії мотивуючих факторів та ін.

Мета дослідження: розкрити сутність мотиваційної основи творчості та дослідити вплив мотивації на активізацію творчого процесу особистості.

Творчість, на думку Ротенберга В.С., одна з найбільш природних форм реалізації потреби в пошуку (окрім інших мотивів творчості — потреби в самоствердженні, визнанні з боку інших та ін.)[ 1 ]. 

Творча діяльність зумовлена, в основному, внутрішніми силами — бажанням, прагненням, пристрасним пориванням тощо. Безперечно і те, що у багатьох випадках творча діяльність людини визначається обов’язком — перед суспільством, сім’єю та ін. Мотив повинності — одна з найважливіших соціальних спонук людської творчості, діяльності в цілому [2]. (Кучерявий І.Т., Клєпіков О.І.).

Gрослідковується рівень внутрішньої мотивації (процесуально-змістовні мотиви, або інтринсивні) — спонукання до активності процесом і змістом діяльності, а не зовнішніми факторами.

Зовнішні мотиви (екстринсивні мотиви) — мотиви, які не мають безпосереднього відношення до змісту і процесу діяльності, але є зовнішніми по відношенню до неї [4 ].

Є такі життєві ситуації, коли почуття обов’язку вимагає виконувати набагато менш привабливу роботу, ніж ту, до якої прагне у даний час людина. Тоді, за образним висловом поета, треба себе приборкувати, “стаючи на горло власній пісні”. Слід зазначити, що повиннісне виступає як мотив, коли перетворюється у переконання особи.

Людина може досягти значних результатів не скільки завдяки своїй обдарованості, скільки завдяки постійній наполегливій праці, що передбачає долання труднощів. Історія знає багатьох музикантів з поганим слухом, художників і поетів з посереднім зором, а серед останніх ще й ті, які позбавлені можливості оперувати у творчому процесі руками.

Потреба у творчості ґрунтується на постійному оновленні і ускладненні мети і виробленні відповідного стилю функціонування мозкової діяльності, яка включає потребу в новизні, розширенні і ускладненні цілей, різноплановості в засобах і методах їх досягнення.

Головним спонукальним мотивом творчості, на думку К.Роджерса, виступає прагнення людини реалізувати себе, проявити свої можливості. Під цим прагненням слід розуміти спрямовуюче начало, що проявляє себе у всіх формах життя людини, — прагнення до розвитку, вдосконалення, зрілості, тенденції до вираження і прояви всіх здібностей організму і “Я”. “Це прагнення може бути глибоко приховане під тиском психологічного захисту. Я впевнений, виходячи із власного досвіду, що це прагнення є в кожній людині і очікує тільки необхідних умов для звільнення і прояву. Саме воно і є головною мотивацією творчості, коли організм вступає у нові стосунки з навколишнім світом, намагаючись найбільш повно бути самим собою”[ 5 ].

На думку одного із сучасних представників такого творчого напрямку як ТРВЗ, — Іванова Г.І., людиною, у творчому процесі, рухають такі мотиви:

ВНУТРІШНІ МОТИВИ ТВОР ЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

1. Реалізація генетично закладеної у людини пошукової потреби.

Кожний індивід з перших днів свого життя активно досліджує

середовище, в яке він потрапив, і намагається його пристосувати для свого існування. Реалізація природної пошукової потреби (цікавість) заставляє аналізувати ситуацію, робити висновки, приймати творчі рішення.

2. Інстинкт самозбереження, продовження роду і виживання.

В екстремальних умовах життя людини спостерігається спалах творчих дій і вчинків, спрямованих на збереження життя і його продовження.

3. Задоволення первинних матеріальних потреб (їжа, одежа і т.д.).

Значна частина світового патентного фонду містить у собі творчі

рішення, спрямовані на задоволення власне цих потреб людини ( винахід молотка, телевізора та ін.).

4. Задоволення первинних духовно-соціальних потреб(самоповага, визнання, любов, самореалізація, саморозвиток).

Це потреба в емоційному контакті з іншими людьми, знаходження своєї ролі й індивідуального смислу свого існування в соціумі, а також свого статусу, який визначається кількістю впливів, що здійснюються на інших. Людина починає самоутверджуватись, оцінювати себе, і очікує такого ж визнання з боку оточуючих. Ця постійно зростаюча потреба є одним із сильних мотивів проявів творчості.

При задоволенні первинних матеріальних потреб проявляються духовні потреби, як ідеальна форма життя, до якої прагне кожна людина в глибині душі. Це відчуття інтересу до життя, краси і радості буття, доброти і взаєморозуміння між людьми, почуття власної необхідності для інших, виконання своєї місії.

Творчість завжди включає діяння для інших, а тому розглядається як головна духовна потреба, яку необхідно розвивати.

5. Користолюбство, кар’єризм.

Прагнення бути владним і багатим для деяких людей є сильним мотивом розвитку своїх творчих здібностей. Вірогідно, це пов’язано із задоволенням особистісної потреби у безпеці і виживанні.

6. Лінь, не бажання тратити свою енергію, паразитизм.

Існує думка, що лінь і бажання людини паразитувати на навколишньому середовищі, є однією із рушійних сил розвитку людства, особливо на його ранніх стадіях.

Втомилась первісна людина шукати корінці для свого проживання, і, зайнялась землеробством, лінь було полювати мамонта — придумала ловчу яму, для того щоб не ходити пішки — з’явилась кінна упряжка, автомобіль, паровоз та ін.

ЗОВНІШНІ МОТИВИ ТВОР ЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

1. Задоволення потреби сім’ї, країни, людства у своєму збереженні і розвитку.

Тут можна навести широкий ряд прикладів прояву творчості для задоволення даної потреби — від загальних винаходів (сімейних, зокрема) до супутникового зв’язку, системи Internet.

2. Наслідування ідеології, культурі і міфам суспільства.

Кожна особистість в тій чи іншій мірі піддана впливу культивуючої у даній спільності ідеології, а також загальновизнаним міфам і забобонам. Ці елементи стимулюють і спонукають прояв творчої активності людини, спрямованої на задоволення потреби у підтриманні і збереженні тієї спільності, в якій вона знаходиться.

3. Почуття моди (стадності). Бажання бути не гірше інших.

Цей мотив особливо розвинений у тих спільностях, де поняття “бути не таким як усі” означає порушення загальноприйнятих правил і норм, а значить відчувати неприйняття суспільством. Якщо середовище, в яке потрапила людина, є творче, то ця людина прагне розвивати свої здібності.

Зазвичай, перераховані мотиви діють одночасно, кожний в тій чи іншій мірі, проте один із них, все ж є домінуючим. Це визначається історичними і соціальними умовами, в яких знаходиться людина, її вихованням, освітою і світоглядом.

На думку Г.Алдера, найбільш визнана теорія, в якій мотивація, супутня творчому процесу, викликана тією енергією, що знаходиться у самому предметі занять (конкретному завданні, при виконанні якого необхідно вийти за межі звичайного). Саме те, чим митець займається, є самодостатнє джерело задоволення (“чисте задоволення”). Звідси, на креативність, реалізацію творчих здібностей мотиви зовнішнього порядку можуть здійснювати пригнічуючий вплив з тієї причини, що вони заважають людині, не дають їй у повній мірі відчути задоволення від натхненного заняття.

Високу креативність можна пояснити, з однієї сторони, як феномен інтенсивності, а з іншої сторони, як феномен частоти чого-небудь, що для індивіда має найбільшу мотивуючу силу. Відповідно, щоб розвивати творчий інтелект необхідно: прагнути досягнути росту як інтенсивності, так і частоти найбільш мотиваційно-значущого фактору, але ні в якому випадку не намагатись забезпечити ріст одного параметра за рахунок іншого.

В основі мотиваційної основи творчості лежить дотримання таких постулатів:

*творчість можлива там і тоді, де є відсутність зовнішнього контролю і регуляції цього процесу;

*для особистості мають бути створені усі можливості для самоактуалізації (А.Маслоу), а не тоді, коли митцю треба думати про “хліб насущний” (коли не задоволені потреби нижчого рівня за А.Маслоу);

*сприятливий грунт для творчості створюють самомотивація і дотримання особою встановлених критеріїв оцінки; бажання виправдати будь-які очікування, догодити чужому смаку, тим паче очікування матеріальної винагороди згубні для творчості;

*для творчості необхідна свобода;

*творчість передбачає свободу фантазій, які не контролюються суворим вартовим — свідомістю;

*творчість неможлива без захоплення, занурення у справу, відданості їй; *потреба творчих людей в усамітненні (Г.Алдер).

Таким чином, для творчої особистості первинна саме внутрішня мотивація, самомотивація. У відповідність з “правилом Парето” — 20% зусиль забезпечують 80% приросту продуктивності праці, самомотивація — це те, що гарантує шанси на успіх при мінімальних затратах сил і часу.

Щодо зовнішньої мотивації, нестандартне рішення виступає не як самодостатня ціль, а головним чином як допоміжний засіб досягнення іншої, стратегічної цілі. Деколи зовнішні фактори відіграють позитивну роль, сприяючи пробудженню у людини інтересу до задачі, над якою необхідно буде працювати.

Проте першочерговий імпульс швидко згасне, якщо на наступному етапі не буде підкріплений появою дослідницького азарту — відчуттям глибинного порядку, вірним супутником творчості. На зміну творчій праці (“чистої творчості”) знову приходить зовнішня мотивація: її роль суттєва на завершальному етапі оцінки результатів праці і матеріалізації замислу. Людині хочеться сягнути результату, до якого вона так прагнула у творчому процесі. Разом з тим, не останнє місце тут займає і оцінка роботи з боку інших (хоча б значущих осіб чи груп), а також матеріальна винагорода, яка, як і визнання, хоча і не здатні забезпечити механічний “приріст” творчості, тим не менше слугують своєрідною її “підзарядкою”. У результаті більш ефективно виконується трудомістка, чисто технічна робота і т.д. Стимули зовнішнього порядку найкраще працюють саме на завершальному етапі.

Як досягнути оптимуму мотивації у творчості ?

Існує думка, що якщо людина довго не може справитись із завданням, то це означає, що воно їй не під силу і вона повинна від нього відмовитись. Тут не береться до уваги, що тривалі невдачі, самі по собі, можуть тільки знизити мотивацію, що людина втрачає внутрішню підтримку для рішення задачі. Зберегти мотивацію на належному рівні можна або поступовим нарощуванням складності вирішуваних завдань, або поділом великої задачі на складові. Рухаючись від успіху до успіху, людина зміцнює впевненість у собі, стає здатною долати все більші труднощі. Звідси — мотивація на рішення задачі важливіша, ніж сама задача.

Практика показує, що велике значення має те, наскільки особистісного характеру ставиться завдання перед людиною — “своє” чи “чуже” (нав’язане ззовні). Мотивація першого плану (“своя”) безумовно сильніша, триваліша у роботі особистості над проблемою. Мотивація другого плану (“чужа”) слабша, короткотривала. Звідси випливає важливість надання максимальної свободи вченим, науковцям та ін. І тоді їхня творчість стане більш ефективніша.

Дослідник Чирков В.І. на основі узагальнення результатів багатьох досліджень з питань мотивації поведінки проводить порівняльний аналіз особливостей внутрішньої та зовнішньої мотивації. Виявляється, що за допомогою внутрішньої мотивації бажання працювати є стійким і тривалим; діти обирають для себе складні завдання, краще виконують творчі завдання, які вимагають нестандартного підходу. Внутрішньо мотивована діяльність дітей характеризується високою креативністю та супроводжується емоціями радості і задоволення. Діти успішно засвоюють навчальну програму, краще розуміють теоретичний матеріал, у них поліпшується пам’ять, зростає рівень самоповаги. Тоді як від зовнішньої мотивації поведінка є нестійкою і зникає разом із підкріпленням. Під час діяльності, яка мотивована зовнішньо, діти обирають найпростіші завдання для швидкого отримання винагороди, знижується якість і швидкість виконання ними творчих завдань. Діти краще виконують стандартні завдання, через що знижується рівень креативності, з’являються негативні емоції.

Під час діяльності, яка мотивована внутрішньо, людина відчуває задоволення, залишається тільки робота (зайве при цьому відходить) — з’являється відчуття потоку (М.Чікзентміхалі).

Кожен з типів мотивації має свої переваги та недоліки (Климчук В.О., Шимченко О.А.).

З одного боку, зовнішньо мотивувати дитину здавалось би простіше. Достатньо пообіцяти нагороду (щось значуще для дитини) чи покарати і можна досягнути “результату”. Для внутрішнього мотивування необхідно мати велике терпіння і винахідливість. Щоб дитина могла виконати якусь “корисну” дію (з боку дорослого), необхідно її стимулювати внутрішньо. Це може бути ситуація гри, відчуття власного вибору та забезпечення позитивного зворотного зв’язку[ 6 ].

Одні із перших, хто досліджував зв’язок між внутрішньою мотивацією та творчістю у дошкільному віці були М.Ліппер, Д.Грін, Р.Нісбетт. В експерименті брали участь дошкільнята, які виявили інтерес до малювання. Одним дітям за малювання заздалегідь пообіцяли винагороду, інші нагороджувались несподівано, після завершення малювання, а третім не давалося ні обіцянок, ні винагород. Результати експерименту засвідчили, що зниження тривалості занять малюванням спостерігалося у тих дітей, котрі очікували винагороду і отримали її. Такого зниження не спостерігалось ні в контрольній групі, ні у тих, хто одержав винагороду без попередження. Так, було доведено, що зовнішня стимуляція підриває внутрішній інтерес дітей до творчої діяльності.

На думку Матюшкіна О.М., найбільш загальною характеристикою і розвиваючим механізмом творчості є яскраво виражена пізнавальна активність дитини, яка складає основу пізнавальної мотивації. Саме у процесі взаємодії дитини з дорослим відбувається перетворення дитячих питань з необхідного засобу мовного спілкування, пізнання світу у необхідну ланку самостійного мислення.

Пізнавальна потреба, будучи підтримана і спрямована зі сторони дорослого, з’являється у потребі нових вражень і соціальних контактів, у прагненні активно експериментувати, перетворювати. Емоційно пізнавальна потреба проявляється в інтересі. Для розвитку творчого потенціалу дитини важливе формування різнопланових інтересів.

Роль пізнавальної мотивації у творчому процесі полягає в тому, що вона не просто активізує і підтримує останній, але і створює основу для формування життєвого досвіду. Адже чим багатший досвід дитини, тим яскравіше він проявляється у різних видах творчої діяльності.

Творча мотивація (бажання творити заради самого процесу творчості) домінує над іншими (матеріальні інтереси, честолюбство та ін.), хоча і вони можуть бути значними, особливо прагнення до самоствердження, потреба в самоактуалізації. Особливості мотивації творчої людини полягають у тому, що вона не зупиняється після рішення сформульованої задачі, а формулює нові, що витікають із попередньої, залучається до зверхнормативної активності, володіє яскраво вираженою інтелектуальною ініціативою.

Звернення до проблеми мотивації дасть досліднику більш широке поле діяльності до розуміння творчого процесу в цілому, і, зокрема, підвищить його професійну компетентність у практичній галузі арт-терапевтичної роботи як у плані розвитку творчого потенціалу особистості, так і у роботі з обдарованими дітьми.

1. Ротенберг В.С. Психофизиологические аспекты изучения творчества// Психология художественного творчества : Хрестоматия/ Сост. К.В.Сельченок. -Мн.: Харвест, 1999. — С.569-593.

2. Кучерявий І.Т., Клепіков О.І. Творчість-основа розвитку потенційних джерел особистості: Навч. посібник. -К .: Вища школа, 2000.

3. Алдер Г. CQ или Мускулы творческого интеллекта. — М.: ФАИР-ПРЕСС, 2004.

4. Занюк С. Психология мотивации. — К.: Эльга-Н ; Ника-Центр, 2001.

5. Роджерс К.Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека. -М.: Прогресс, 1994.

6. Климчук В.О., Шимченко О.А. Вплив внутрішньої мотивації на розвиток творчих здібностей у дошкільному віці/Обдарована дитина, 2004.- №10.С.61-67.