Актуальність питань, пов’язаних із притягненням суддів до кримінальної відповідальності, зумовлена низкою суспільно-політичних та правових чинників. Останнім часом досить часто набувають широкого суспільного розголосу випадки зловживань з боку суддів, як-то хабарництво, вчинення дій, несумісних з високим званням судді. Такі прецеденти викривають проблеми у судовій системі, знижують авторитет суду в очах громадян. Одночасно недосконалість чинного законодавства призводить до того, що деякі випадки не правової поведінки суддів залишаються поза увагою відповідних органів держави. Це свідчить про потребу вдосконалення механізму притягнення суддів до відповідальності, зокрема, кримінальної і потребує комплексного, міждисциплінарного дослідження означеної проблеми.

Встановлення додаткових, порівняно з недоторканністю пересічної особи, гарантій недоторканності для суддів має на меті створення належних умов для виконання покладених на них державою обов’язків та захист від незаконного втручання у їх діяльність. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України «недоторканність суддів — один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення — забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом». Тому статтею 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. передбачені гарантії недоторканності судді, які проявляються в особливому порядку затримання судді, притягнення його до відповідальності. Так, згідно з вказаною статтею Закону, суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку.

Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з’ясування його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду. Кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Генеральним прокурором України або його заступником. Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням.

Притягнення суддів до кримінальної відповідальності регламентується рядом нормативно-правових актів і має певні особливості у порівнянні з загальним порядком. Так, кримінальна справу відносно судді загальної юрисдикції може бути порушена за наявності передбачених законом законних приводів і підстав будь-якої посадовою особою чи органом, які зазначені у ст. 98 КПК України. Як справедливо відмічається у науковій літературі, за цих умов процедуру допиту судді, висунення проти нього обвинувачення у вчиненні злочину, у тому числі й в ухваленні свідомо незаконного рішення можна використати (і використовують) для впливу на його службову діяльність. у даному випадку не можна не відзначити позитивний момент нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 p., пунктом 3 ст. 48 якого встановлений особливий порядок порушення кримінальної справи щодо судді, а саме лише Генеральним прокурором України або його заступником. Це положення спрямовано на зміцнення гарантій незалежності суддів.

Досить суттєвим недоліком чинного законодавства донедавна була відсутність механізму зупинення повноважень суддів на час проведення досудового слідства і судового розгляду справи проти судді. Такий механізм передбачався Законом України «Про статус суддів» від 15.12.1992 р., однак відповідна ст. 38 була виключена із закону в 2004 р. Отже, починаючи з 2004 р. по 2010 р. судді, проти яких були порушені кримінальні справи, продовжували виконувати свої функціональні обов’язки, відправляючи правосуддя. Безперечно, це створювало досить сумнівну з точки зору її легітимності процедуру прийняття рішень по справах відповідними суддями.

Донедавна застосування ст. 147 КПК України про відсторонення обвинуваченого від посади також було проблематичним з огляду, насамперед, на конституційне положення про те, що суддя звільняється органом, що його обрав або призначив (ч. 5 ст. 126 Конституції України). Окрім того, ст. 147 КПК України закріплювала, що питання відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується главою держави на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України. А відтак, ця норма могла бути застосована лише до суддів, які призначені Президентом України на посаду вперше в межах п’ятирічного строку. Механізм відсторонення суддів, обраних Верховною Радою України безстроково (до досягнення ними віку 65-ти років) взагалі був відсутній.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. вирішив цю проблему. Згідно з п. 4 ст. 48 Закону відсторонення судді від посади у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованої постанови Генерального прокурора України. Варто зауважити, що цим законом не передбачено механізм зупинення повноважень судді, лише підстави і порядок його звільнення з посади. Отже, щодо судді, стосовно якого порушено кримінальну справу, можна застосувати лише п. 4 ст. 48 вказаного Закону про відсторонення судді з посади. Після винесення обвинувального вироку щодо судді і набрання ним законної сили Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомляє про це Вищу раду юстиції, яка вносить подання про звільнення судді з посади. Суддя, щодо якого обвинувальний вирок суду набрав законної сили, не може продовжувати здійснювати свої повноваження і втрачає передбачені законом гарантії незалежності і недоторканності судді, право на грошове та інше забезпечення (п. 2, 3 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р.).

Таким чином, чинне законодавство встановлює додаткові заходи по охороні особи і житла судді, що цілком узгоджується із світовою практикою і міжнародними стандартами забезпечення недоторканності суддів. Одночасно при прийнятті нового КПК України варто уточнити, що проведення будь-яких оперативно-розшукових заходів щодо судді слід здійснювати виключно після порушення кримінальної справи проти нього, а також визначити, що повноваження по розгляду подібних справ мають належати найвищим посадовим особам держави. На нашу думку, лише Генеральний прокурор України повинен вирішувати питання про порушення кримінальної справи проти судді будь-якого рівня і спеціалізації. Це надасть додаткові гарантії при здійсненні суддями діяльності по вирішенню юридично значущих справ.

Отже, можна зробити висновок, що відповідно до вітчизняного кримінально-процесуального законодавства при розслідуванні кримінальної справи проти судді, який обвинувачується у вчиненні злочинну, застосовується загальний порядок розслідування кримінальної справи, окрім порядку затримання судді. Суддя, проти якого порушено справу, не користується додатковими правами, окрім тих, що передбачені законом для підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого. Відповідно, не має гарантій унеможливлення притягнення судді до відповідальності за правову позицію по справі. Водночас утворення надійного механізму непритягнення судді до кримінальної відповідальності за правову позицію по справі зможе стати вагомою гарантією справедливого розгляду судових справ.

Судовий розгляд справ щодо суддів за чинним законодавством має певні особливості. Так, як попереднім законодавством кримінальна справа щодо судді Конституційного Суду України та будь-якого суду загальної юрисдикції розглядалася у першій інстанції апеляційним судом (частини 5,6 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 p.). Згідно з п. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні злочину визначається Головою Верховного Суду України. Справа не може розглядатися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді. Враховуючи особливості інстанційного розгляду справ за чинною редакцією ст. 33 КПК України, справу щодо обвинувачення судді має розглядати районний (міський) загальний суд, який нині уповноважений розглядати по суті всі справи. Приміром, 02.09.2010 р. Голова Верховного Суду України на підставі ч. 6 ст. 48 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 р. визначив підсудність кримінальної справи за обвинуваченням колишнього судді І. Зварича. Справу за обвинуваченням колишнього голови Львівського апеляційного адміністративного суду І. Зварича у вчиненні ним злочинів, передбачених ч. 2 та 3 ст. 368, ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 383 КК України, та судді цього суду В. Любашевського за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 368 КК України розглядатиме Оболонський районний суд м. Києва. Таке рішення прийнято з метою унеможливити сумніви щодо упередженості та забезпечити об’єктивний, повний і всебічний розгляд зазначеної кримінальної справи.

Вказані вище положення закону цілком узгоджуються з міжнародними стандартами. Відповідно до пункту 17 Основних принципів незалежності суддів звинувачення або скарга, що надійшли на суддю в ході виконання ним своїх судових і професійних обов’язків, мають бути невідкладно і безсторонньо розглянуті згідно з відповідною процедурою; суддя має право на відповідь і справедливий розгляд; на початковому етапі розгляд скарги має проводитись конфіденційно, якщо суддя не звернеться з проханням про інше.

Підсумовуючи викладене, можна резюмувати, що процедура притягнення судді до кримінальної відповідальності, яка є однією з форм контролю за діяльністю носіїв судової влади, покладена в основному на судові органи. Притягнення судді до кримінальної відповідальності відбувається у загальному порядку за винятком ряду деяких виключень, а ці процедури здійснюються відповідно до кримінально-процесуального законодавства органами досудового слідства і прокуратури. Винесення вироку щодо судді, який вчинив злочин — виключна прерогатива судової влади, що випливає із конституційних положень про презумпцію невинуватості (ст. 62 Конституції України).