Вступ.

Розділ 1. Сімейне виховання: правовий аспект проблеми.

1.1. Зміни в правовій базі сімейного виховання.

1.2. Характеристики правових основ сімейного виховання.

Розділ 2. Основні принципи виховання дітей у сім’ї.

2.1. Поняття «сім’я». Історичні типи сім’ї.

2.2. Сім'я та її завдання у вихованні дітей.

2.3. Вікові й індивідуальні особливості дитини.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

батьків до виховання дитини як педагогічна культура — це об'єднання індивідуальних якостей і умов їхньої реалізації у виховному процесі. Але потрібно враховувати те, що виховний процес двосторонній, учасниками якого є батьки і діти. Якими повинні бути індивідуальні якості?

Особистість — цілісність уроджених і набутих психічних властивостей, що характеризують індивідуальність і роблять її унікальною. Якщо темперамент належить до уроджених властивостей, то його характер — до набутих. Якщо різниця у темпераментах не має етичного значення, то різниця у характерах створює реальну проблему етики: вони свідчать про рівень, якого досягла особистість у мистецтві життя.

Виховання дітей — це віддача особливих сил, сил духовних. Людину ми створюємо любов'ю — любов'ю батька до матері і матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини. Прекрасні діти виростають у тих родинах, де мати і батько люблять один одного і разом з тим люблять і поважають людей.

Гармонічне виховання особистості можливо тільки при тій умові, коли до потреб — першому, елементарному і навіть у якійсь мері примітивному побуднику людських учинків, людського поводження — приєднується більш сильний, більш тонкий, більш мудрий побудник — борг. Власне, людське життя починається з того моменту, коли дитина вже робить не те, що хочеться, а те, що треба робити в ім'я загального блага.

Діти, почавши своє життя цілком безпомічними істотами, так багато одержують від батьків, що останні природно породжують у них почуття подяки, любові і свого роду гордості своїми батьком і матір'ю. Не тільки сам по собі відхід, допомога, турбота батьків, але й участь, і ласка їх грають у цьому роль. Діти, що рано осиротіли, що позбавилися чи батька чи мати, часто пізніше, у зрілі роки, почувають гіркоту, тугу від відсутності в їх спогадах пам'яті про батьківську ласку, сімейні радощі, невипробувані синівські почуття і т.п. Навпаки, ті, що випробували щастя, що мали гарне сімейне життям, згадують, що вони, дітьми, вважали мати красунею, незвичайно доброю, а батька — розумним, вмілим і т.п., хоча в той час, коли згадують це, вони можуть вже сказати, що в дійсності мати зовсім не була красунею, а батько був не більш як недурною людиною. Ця ілюзія дитинства свідчить про потребу цього віку, що виявляється притім дуже рано, бачити в тих, хто їм у цей час був усіх дорожче, усілякі якості, які їхня уява може малювати їм. Вони завжди люблять тих, хто любить і поважає їхніх батьків.

Мета цієї роботи — обговорити проблему виховання дітей у сім’ї, його основні принци та особливості.

Розділ 1. Сімейне виховання: правовий аспект проблеми

1.1. Зміни в правовій базі сімейного виховання

Правова база сімейного виховання зазнала істотних змін. Це пов'язано з процесами, які сьогодні відбуваються в Україні. Вдосконалення державою правового забезпечення сімейного виховання покликане допомогти вирішити завдання, які нині стоять перед сім'єю і суспільством.

Виникнення прав і обов'язків по вихованню дітей пов'язано не лише з їх походженням від певних осіб. Дані права і обов'язки у випадках і в порядку, передбаченому законом, можуть надаватися й іншим особам, які про це просять. Йдеться про усиновлення (удочеріння), а також про опіку і піклування.

Усиновлення (удочеріння) визначається як оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки — ст. 101 КпШС. Цей юридичний акт є ефективною формою нормалізації умов життя і виховання дітей, позбавлених батьківського піклування (смерть батьків, залишення ними дітей, позбавлення батьківських прав тощо). Тим самим для них створюються нормальні умови життя і виховання, у них з'являється сім'я.

Проблема усиновлення має багато аспектів, деякі з них ще не вирішені. Так, суперечки точаться навколо питань про таємницю усиновлення, про практику міждержавного усиновлення дітей-сиріт родинами іноземних громадян, яка існувала ще до законодавчого врегулювання даного питання, тощо. Уваги заслуговує той факт, що інститут усиновлення за своїм змістом прирівнюється до кровної спорідненості між батьками і дітьми. Тому усиновителі несуть всю сукупність прав та обов'язків батьків, повну відповідальність перед державою та суспільством за правильне виховання усиновленого.

Права і обов'язки по вихованню виникають також під час прийняття на себе особою, яка не є ні батьком, ні усиновителем, обов'язків по опіці (піклуванню) щодо неповнолітніх. Частина 1 ст. 128 КпШС серед завдань опіки і піклування називає виховання дітей, які залишилися без батьківського піклування[4, c. 99].

КпШС (ч. 1 ст. 61 і ст. 143) містить широке визначення виховних завдань, здійснюваних батьками, а також опікунами і піклувальниками. Дані завдання збігаються в обох випадках і фактично визначають зміст прав і обов'язків усіх дорослих громадян по вихованню дітей. Виходячи з безпосередніх вимог закону, батьки та особи, що їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці. З цим положенням Кодексу взаємодіють норми Закону «Про освіту», який регламентує здійснення батьками прав і виконання обов'язків по вихованню та навчанню дітей. Згідно з названим Законом на сім'ю покладено здійснення дошкільної освіти і виховання з метою забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання (ст. 33). У ст. 59 цього ж Закону детально конкретизовано виховні обов'язки батьків та осіб, які їх замінюють.

Кодекс додає, що батьки можуть віддавати дітей для одержання освіти в навчально-виховні заклади, проте це не звільняє їх від виконання обов'язків по їх вихованню. Таке правове закріплення прав і обов'язків ще раз засвідчує визнання сімейного виховання першоосновою розвитку дитини на законодавчому рівні.

Закон також встановлює певні принципи здійснення сім'єю своєї виховної функції, серед яких:

— рівність прав і обов'язків батьків по вихованню дітей;

— обов'язкова участь одного з батьків, який проживає окремо від дітей, у їх вихованні;

— спільне вирішення питань виховання обома батьками;

— узгодження батьківських виховних прав з інтересами дітей;

— допомога органів опіки і піклування батькам у вихованні дітей.

Виходячи з даних принципів, законодавство передбачає правові гарантії здійснення батьками прав і обов'язків по вихованню дітей і одночасно їх захисту від зловживання даними правами. У зв'язку з цим закон встановлює порядок вирішення спорів між батьками з питань виховання, підстави і наслідки позбавлення батьківських прав, відібрання дітей без позбавлення батьківських прав тощо. Зрештою, зловживання батьківськими правами, чи неналежне виконання батьками своїх обов'язків по вихованню дітей, чи ухилення від батьківських обов'язків тягнуть за собою не лише моральну, а й правову відповідальність. Законодавство передбачає можливість застосування заходів адміністративно-правового та кримінально-правового впливу на осіб, схильних неправильно ставитися до своїх виховних обов'язків[5, c. 25-26].

Звернемося до адміністративного та кримінального законодавства. Так, адміністративна відповідальність настає за протиправні, винні (умисні або необережні) дії чи бездіяльність, які посягають на права і свободи громадян (в тому числі й право неповнолітніх на виховання). Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП) серед адміністративних проступків називає й такі, за які передбачена відповідальність батьків чи осіб, що їх замінюють. Остання настає у випадках:

— доведення неповнолітнього до стану сп'яніння його батьками, особами, які їх замінюють, або іншими особами (ст. 180);

— невиконання батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків по вихованню дітей (ст. 184).

За вчинення вказаних правопорушень до винних осіб застосовуються заходи адміністративного стягнення у вигляді штрафу і попередження.

Безпосередньо сімейного виховання, його недоліків стосується ст. 184 КпАП, в якій настання адміністративної відповідальності передбачається не лише в разі ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання своїх виховних обов'язків, а й тоді, коли вказані особи допускають вчинення неповнолітніми правопорушень у вигляді адміністративного проступку чи кримінального злочину. Накладення штрафу на таких батьків або осіб, що їх заміняють, є слушним. Адже саме названі особи відповідають за виховання дітей, і факт скоєння злочину або іншого правопорушення їх вихованцями свідчить про відсутність належного нагляду за ними, а натомість — існування серйозних недоліків у вихованні.

Як же часто застосовуються норми, передбачені статтями 180 і 184 КпАП? Наскільки широкою є правозастосовча практика щодо вказаних норм? Відповісти на ці запитання допоможуть дані про розгляд справ про адміністративні правопорушення та про осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності.

Отже, за даними Мінюсту України існує достатня юридична практика щодо застосування правових норм, передбачених статтями 180 і 184 КпАП. Це не важко помітити, порівнявши дані за 1996 р. і за перше півріччя 1997 р. — за вдвічі коротший строк зареєстровано втричі більшу кількість розглянутих правопорушень та осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності за діяння, передбачені ст. 180 КпАП, і майже однакову кількість адміністративних проступків та осіб, до яких застосовано заходи стягнення за порушення ст. 184 КпАП. До цього необхідно ставитися по-різному. З однієї сторони, можна радіти, спостерігаючи таке підвищення інтересу з боку правоохоронних органів до порушень батьками своїх прав і обов'язків по вихованню дітей; з іншої, —викликає занепокоєння таке збільшення кількості розглянутих справ про адміністративні правопорушення та осіб, які притягнуті до відповідальності за статтями 180 і 184 КпАП. Оскільки це є свідченням того, що в сфері сімейних відносин, виховання намітилися і прогресують негативні тенденції, здатні викликати неналежне формування особистості, деформувати її моральну і правову позиції[4, c. 100-102].

Законодавець зміг би значно розширити можливості правоохоронних органів щодо впливу на осіб, які неналежним чином виконують свої обов'язки та зловживають правами по вихованню неповнолітніх, якби окремо передбачив настання адміністративної відповідальності батьків чи осіб, які їх заміняють, за застосування до дітей фізичного впливу та інших заходів, пов'язаних зі знущанням над дітьми, а також за подання систематичного негативного прикладу дітям, що, на мою думку, є недоліком адміністративного законодавства. Ці прогалини в законі призводять до безкарності тих батьків та осіб, що їх замінюють, які жорстоко поводяться з дітьми чи своєю поведінкою негативно впливають на них (мається на увазі пияцтво, статева розбещеність тощо).

А це, в свою чергу, сприяє негативному формуванню особистості, виникненню і закріпленню її протиправної позиції. Дослідження, проведене К.Ігошевим, Г.Міньковським та О.Мельниченком, може стати ілюстрацією того, як під впливом жорстокого ставлення батьків до своїх дітей формується протиправна орієнтація останніх. Отже, необхідність законодавчого вирішення зазначених вище положень не підлягає сумніву.

За особливо злісні порушення обов'язків по вихованню дітей з боку батьків чи осіб, що їх замінюють, закон передбачає настання кримінальної відповідальності. Так, опікуни і піклувальники при зловживанні правами і залишенні підопічних без нагляду і піклування притягаються до відповідальності за ст. 115 КК України. Вона передбачає настання кримінальної відповідальності за використання опіки з корисливою метою, на шкоду підопічному або залишення підопічних дітей без нагляду і необхідної матеріальної допомоги. Що ж до батьків, то в разі виявлення у їх діях або одного з них ознак злочину при розгляді справ про позбавлення батьківських прав суд повідомляє про це прокурора або порушує кримінальну справу (ч. З ст. 70 КпШС). Відповідно до даного положення батьки можуть підлягати кримінальній відповідальності за злочини, передбачені, наприклад, статтями 99, 107, 111, 117, 118, 120, 121, 122, 208 КК України. Крім того, при засудженні за злочини, вчинення яких було пов'язане зі зловживанням батьківськими правами (наприклад, за названими вище статтями КК), законодавством передбачена можливість застосування такої додаткової міри покарання як позбавлення батьківських прав (ст. 38 КК України).

Таке законодавче вирішення питання про кримінальну відповідальність батьків чи осіб, що їх замінюють, за злочини щодо неправильного ставлення до дітей, жорстокого поводження з ними, на мою думку, недостатнє.

По-перше, всі наведені вище злочини та деякі інші, спрямовані проти інтересів правильного виховання і розвитку дітей, не передбачають батьків і осіб, які їх замінюють, як спеціальних суб'єктів. У зв'язку з цим законодавцеві слід продумати можливості вирішення питання про введення в ці статті як кваліфікуючої ознаки положення про вчинення злочинних дій батьками, особами, які їх замінюють, або іншими особами, на яких законом покладено обов'язки по вихованню неповнолітніх.

По-друге, назріла необхідність виділення окремого складу злочину, пов'язаного зі злісним невиконанням батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків по вихованню дітей. В зв'язку з цим необхідно звернутися до досвіду Росії, законодавство якої (ст. 156 КК Росії) встановлює кримінальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання обов'язків по вихованню неповнолітнього батьками чи іншою особою, на яку покладений даний обов'язок, а також педагогом або іншим працівником учбового або виховного закладу, якщо це поєднано з жорстоким поводженням з неповнолітнім. Даний законодавчий досвід є цікавим і його варто врахувати при розробленні нового Кримінального кодексу України[6, c. 12-14].

Таким чином, зроблено спробу висвітлити правовий аспект сімейного виховання в Україні. Безпосередньо з цією проблемою пов'язані питання правового регулювання інших обов'язків батьків та осіб, які їх замінюють, що стоять поряд з виховними (маються на увазі обов'язки по захисту прав та інтересів неповнолітніх дітей, зобов'язання утримувати їх), а також соціального законодавства, покликаного сприяти економічному, правовому, соціальному захисту сім'ї і тим самим створювати необхідні умови для здійснення нею виховної функції та інших. Дані проблеми потребують окремого ґрунтовного дослідження. Що ж до правової бази сімейного виховання, то можна з впевненістю твердити, що вона сьогодні є, однак потребує подальшого вдосконалення. Виконуючи це завдання, законодавець повинен враховувати нагальні потреби сьогодення, правовий досвід інших країн і, головне, брати за основу правового регулювання загальновизнані норми в галузі прав людини і дитини. Лише тоді можна говорити про приведення вітчизняного законодавства щодо сімейного виховання до міжнародних стандартів, а, отже, про найбільш ефективне його вдосконалення[5, c. 29].

1.2. Характеристики правових основ сімейного виховання

Розглядаючи правовий аспект даної проблеми, слід виходити з того, що правове регулювання відбиває політику держави в галузі зміцнення сім'ї, захисту її інтересів та підвищення відповідальності за виховання дітей. В названому регулюванні держава робить спроби поєднати турботу про створення кращих умов для здійснення сім'єю її виховної та інших функцій і контролю за їх виконанням, тобто намагається одночасно і піклуватися про сім'ю, і вимогливо ставитися до неї. При цьому вона, враховуючи індивідуальний характер діяльності сім'ї, не намагається регламентувати виховний процес до найменших дрібниць, а, навпаки, виходить з поваги, дбайливого ставлення до особистого життя її членів, необхідності оберігати його від зайвого втручання.

Так, у ч. 1 ст. 32 Конституції України записано, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя. Закон гарантує судовий захист від подібних втручань. З іншого боку, законодавство ставить перед сім'єю загальні завдання в сфері виховання, визначає права і обов'язки, а, отже, не допускає свавілля в галузі сімейних відносин.

Дане законодавство має комплексний характер. Завдання виховання, його методи, способи здійснення, захист дітей від негативних впливів регулюються нормами різних галузей права. При цьому важливо бачити взаємозв'язок усіх цих норм, спрямованих на створення в підтримку сімейного виховання нормального середовища.

У правових нормах Конституції України відобразилися основні принципи державної політики в галузі сімейних відносин, спрямованої на захист дитинства, материнства і батьківства. Так, ст. 51 закріплює обов'язок батьків утримувати дітей до їх повноліття. Конституція надає дітям рівні права незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним, не допускає ніякого насильства над дитиною та її експлуатацію. Держава бере на себе утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо них (ст. 52). Дані норми увібрали в себе головні досягнення людства в галузі прав людини, безпосередньо сформувалися під впливом Загальної декларації прав людини і Конвенції про права дитини. До останньої Україна приєдналася 27 вересня 1991 р. У ній визнано, що сім'я є природним і основним осередком суспільства, який має право на захист з його боку та з боку держави, а материнство і дитинство дають право на особливе піклування та допомогу; вказано, що дитині для повного і гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні, а також визначено умови виживання, захисту та нормального розвитку дітей. Беручи ці норми за основу правового регулювання, законодавець тим самим, по-перше, робить ефективну спробу приведення вітчизняного законодавства до міжнародних стандартів; по-друге, створює найбільш раціональну правову базу для здійснення сім'єю своєї виховної функції[5, c. 28].

Розгляд комплексів норм, що регулюють виховання дітей в сім'ї, необхідно продовжити ознайомленням з підставами виникнення права на виховання і пов’язаними з ними обов'язками. Дані питання регулюються в сімейному законодавстві. Тому слід розглянути у зв'язку з цим правові норми Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі — КпШС).

Закон вказує, що найпоширенішою підставою виникнення взаємних прав та обов'язків батьків і дітей, в тому числі прав та обов'язків батьків по вихованню неповнолітніх, є походження дитини, засвідчене у встановленому законом порядку (ст. 51 КпШС). Можна назвати такі варіанти визначення походження дитини:

1) якщо батьки перебувають між собою у шлюбі, походження, а, отже, взаємні права та обов'язки батьків і дітей засвідчуються записом про шлюб батьків;

2) якщо батьки не перебувають між собою у шлюбі, походження дитини встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір'ю дитини в державні органи запису актів громадянського стану;

3) батьківство може бути встановлене у судовому порядку в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, за відсутності спільної заяви батьків.

Однак, незалежно від способу встановлення походження дитини взаємні права і обов'язки батьків та дітей мають однаковий об'єм та зміст. Діти, походження яких встановлено за спільною заявою батьків або за рішенням суду, мають ті ж права і обов'язки щодо батьків та їх родичів, що й діти, які народилися від осіб, котрі перебувають у шлюбі (ст. 57 КпШС). Батьки і діти зобов'язані подавати взаємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному. В свою чергу, батьки мають рівні права і обов'язки щодо своїх дітей. Це стосується й тих випадків, коли шлюб між ними розірвано.

Отже, за загальним правилом, як тільки походження дитини від певних батьків засвідчується у встановленому законом порядку, батько і мати користуються рівними правами і несуть рівні обов'язки щодо своїх дітей, в тому числі і обов'язки по їх вихованню[7, c. 88-91].

Розділ 2. Основні принципи виховання дітей у сім’ї

2.1. Поняття «сім’я». Історичні типи сім’ї

У сім'ї народ завжди бачив необхідні умови життя кожної людини — господарську і моральну основи.

Найпоширеніший історичний тип — це моногамна сім'я. Моногамну сім'ю можна поділити на велику і малу. До великої сім'ї належать різноманітні види, структури, що складаються з декількох поколінь. Неподільна сім'я, сімейна громада. Велика сім'я не збереглася. Мала сім'я складається з подружньої пари, що не має одружених дітей. Зараз сім'ю можна поділити на два типи:

1) просту (малу, індивідуальну, нуклеарну);

2) складну (розширену, братську, нероздільну, котра

складається з декількох сімей).

До складу нуклеарної сім'ї входять батьки і неодружені діти. Для сім'ї була характерна людська роль глави — батька чи старшого сина. Сімейні порядки мали патріархальне значення, що визначалося важливістю виконання функцій:

— розподіл роботи;

— участь у польових і господарських роботах.

Глава стежив за дотриманням звичаїв, що підтримували сімейні порядки і забезпечували репутацію сім'ї. Його воля була незаперечною. Він виділяв спадщину синам, відокремлював землю і майно, а також давав згоду на одруження. Дружина, незважаючи на залежне положення, відігравала велику роль у рішенні сімейних питань. Жіноче право — це умовна сукупність звичайних норм, що регулюють суспільні і господарські права жінки.

Задачею жінки була не тільки робота на полях разом із чоловіком, але і виховання дітей. Трудове виховання в сім'ї починалося з малого дитинства. Діти повинні трудитися з п'яти-шести років (пасти гусей, дивитися за маленькими дітьми в сім 7, заготовляти дрова).

Під час роботи поєднувалися праця і відпочинок (вишивали, чистили кукурудзу). У сім'ї виховувалися діти з урахуванням традицій, звичаїв. Засобом сімейного виховання були материнська пісня, іграшки, що дарує батько, бабусина казка, дідусеві розповіді про минуле, прогулянки зі старшим братом, загальні танці, ігри, забави, гумор.

О.С. Макаренко відзначав, що основа розвитку людини закладається в дитинстві до п'яти років, разом з тим вплив батьків продовжується і у наступні роки. З огляду на велику роль роботи школи, сім'ї і суспільного виховання дітей, цю роботу необхідно координувати з огляду на те, що в ряді випадків варто враховувати те, що батьки потребують методичної допомоги у вихованні своїх дітей, а в цьому їм допоможе школа.

Функції сім'ї:

1) регулювання відносин між підлеглими, що здійснюється на основі економічних, політичних відносин та базується на правових і етичних засадах;

2) продовження роду і виховання дітей;

3) ведення домашнього господарства.

Проблеми сім’ї

1) мало дітей у сім'ї;

2) труднощі об'єднання професійної і сімейної ролі жінки і чоловіка;

3) виключення дітей із трудового процесу в міських сім'ях;

4) втрата сімейних традицій;

5) дефіцит спілкування з дітьми;

6) проживання в місті, втрата родинних зв'язків.

Існує ще безліч проблем у сім'ї, які не може вирішити не тільки школа, але і держава[8, c. 32-34].

2.2. Сім'я та її завдання у вихованні дітей

Сім'я — це суспільна одиниця, заснована на шлюбі і відносинах кровного споріднення. Сім'я виникла на ранніх стадіях розвитку людського суспільства. За всю історію суспільства сім'я перетерпіла і перетерплює істотні зміни, як за формою, так і за виконанням визначених функцій. Ці зміни тісно пов'язані зі змінами самого суспільства, його матеріальних умов.

З розвитком суспільства змінювалися і функції сім'ї.

Відчутно змінюються функції сім'ї, що забезпечують різноманіття духовних зв'язків і відносин, взаємний вплив людей один на одного. Змінилися взаємовідносини сім'ї та суспільства. Сім'я не тільки відтворює населення країни, але у значній мірі здійснює духовне відродження, є хранителькою визначених традицій суспільства. У сім'ї відбувається всебічний розвиток особистості, розквіт індивідуальних якостей зростаючої людини.

Всебічний розвиток особистості є основною метою виховання. Воно характеризується єдністю розумового і фізичного, морального і естетичного розвитку, що забезпечує високий рівень загального і політехнічного утворення, психологічної готовності до праці, формування різнобічних духовних потреб і творчих здібностей дитини Всебічний розвиток особистості забезпечується спільними зусиллями школи, сім'ї та громадськості[2, c. 69].

У чому ж виражається специфіка сімейного виховання?

Сім'я — осередок суспільства, своєрідний колектив, що організований зовсім інакше, ніж шкільний. Члени сім'ї, різні за віком, часто і за професією, мають родинні зв'язки. Взаємини членів сім'ї будуються на взаємній любові, повазі, підтримці у всіх справах. Спілкування дітей у сім'ї з батьками, старшими братами і сестрами, дідусями і бабусями збагачує життєвий досвід дітей, дає їм перші моральні уроки.

Моральний вплив батьків на дітей важко переоцінити. Специфіка виховання дітей у сім'ї полягає також і в тім, що на сім'ю і батьків припадає найвідповідальніший час — перші дні, тижні, місяці, роки життя дитини у вихованні. З народженням дитини в сім'ї з'являються нові й складні завдання. Одне з першочергових завдань сім'ї — забезпечення фізичного розвитку дитини, прищеплювання санітарно-гігієнічних навичок. Сюди входить турбота батьків про нормальне харчування дитини, що забезпечує зріст, розвиток і правильне формування організму. Рішення цієї задачі починається з дня народження дитини і продовжується доти, поки дитина зможе самостійно удосконалювати свої фізичні можливості.

Багато батьків вважають, що ні в якому разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи що, коли дитина добре знає, що її люблять, це приводить до розпещеності, егоїзму. Потрібно категорично відкинути це твердження. Усі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при недоліку любові, коли створюється деякий емоційний дефіцит, коли дитина позбавлена міцного фундаменту незмінної батьківської прихильності. Вселяння дитині почуття, що його люблять і про нього піклуються, не залежить ні від часу, що приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома чи з раннього віку знаходиться в яслах і дитячому саду. Не пов'язано це і з забезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більш того, не завжди видима дбайливість інших батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї самої головної виховної мети.

Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною – це універсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступені може бути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу.

Основа для збереження контакту — щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, зацікавленість до його дитячих, нехай самим дріб'язковим і наївним, проблемам, бажання зрозуміти, бажання спостерігати

за всіма змінами, що відбуваються в душі та свідомості зростаючої людини.

Цілком природно, що конкретні форми і прояви цього контакту широко варіюють, у залежності від віку й індивідуальності дитини. Але корисно замислитись і над загальними закономірностями психологічного контакту між дітьми і батьками в родині.

Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати з дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого.

Контакт із дитиною, як вищий прояв любові до нього, варто будувати, ґрунтуючись на постійному, безустанному бажанні пізнавати своєрідність її індивідуальності[1, c. 58-60].

Крім діалогу для вселяння дитині відчуття батьківської любові необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило. Психологічною мовою ця сторона спілкування між дітьми і батьками називається прийняттям дитини. Під прийняттям розуміється визнання права дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інші, у тому числі несхожість на батьків. Приймати дитини — значить затверджувати неповторне

існування саме цієї людини, із усіма властивими їй якостями. Насамперед, необхідно з особливою увагою відноситися до тих оцінок, які постійно висловлюють батьки в спілкуванні з дітьми. Варто категорично відмовитися

від негативних оцінок особистості дитини і властивих їй якостей характеру.

На жаль, для більшості батьків стали звичними висловлення типу: «От безглуздий! Скільки разів пояснювати, негідник!», «Так навіщо ж я тебе тільки на світ народила, упертюх!», «Любий дурень на твоєму місці зрозумів би, як зробити!».

Усім майбутнім і нинішнім батькам варто дуже добре зрозуміти, що кожне таке висловлення, яким би справедливим по суті воно не було, якою би ситуацією ні викликалося, робить серйозну шкоду контакту з дитиною, порушує впевненість у батьківській любові. Необхідно виробити для себе правило не оцінювати негативно самої дитини, а критикувати тільки невірно здійснену дію чи помилковий, необдуманий вчинок. Формула істинної батьківської любові, формула прийняття — це не «люблю, тому що ти — гарний», а «люблю, тому що ти є, люблю такого, який є».

Рішення задач морального виховання дитини йде на основі й у зв'язку з інтенсивним її розумовим розвитком, показниками якого є конкретні дії та мова. Завдання морального виховання в молодшому шкільному віці ускладнюються. Батьки разом зі школою цілеспрямовано формують навички свідомої дисципліни, почуття відповідальності за доручені справи, які допомагають дитині берегти час, розумно його витрачати. Заняття у школі, стосунки з однолітками, учителями сприяють подальшому розвитку в молодшого школяра умінь і навичок культурного поводження: діти вчаться поважати оточуючих, строго ставитися до себе, до свого зовнішнього вигляду, не допускати розбіжності слова і справи. Працьовитість людини є вищим моральним показником особистості, яка формується.

Естетичне виховання теж починається з раннього дитинства: дитина радіє красивій іграшці, посмішці матері, квітучій квітці, зеленій травичці, співу птахів, чарівній музиці, цікавій книжці. Але задачами естетичного виховання є не тільки уміння радіти красі, розуміти красиве, але й обов'язково берегти і створювати це красиве у природі, конкретних вчинках і справах, думках.

Задачі розумового виховання з ростом дитини поступово ускладнюються. Батьки вчать дитину спостерігати за явищами природи і навколишнього життя, порівнювати предмети і явища, виділяти в них подібне і різне, аналізувати, робити висновки. У такий спосіб у дитини формується світогляд. З приходом дитини у школу задачі розумового розвитку і виховання її в сім'ї зростають: сім'я підтримує інтерес до знань, стимулює успішність її навчання.

Таким чином, із самого раннього дитинства сім'я активно, свідомо і творчо здійснює всебічний розвиток особистості, що характеризується єдністю розумового, трудового, фізичного, морального і естетичного виховання, високим рівнем загального розвитку, психологічною і практичною підготовленістю до праці, різнобічними духовними потребами[9, c. 29-31].

2.3. Вікові й індивідуальні особливості дитини

Дитина відрізняється від дорослого, не просто кількісними показниками росту, ваги, але й особливостями будови організму, його окремих органів, що істотно змінюються в залежності від різних періодів життя людини Які ж анатомо-фізіологічні і психічні особливості дитини семи-одинадцяти років?

Кістково-зв'язковий апарат дитини у цьому віці відрізняється більшою, ніж у дорослих, гнучкістю і чутливістю до різних впливів. У кістках дитини є пласти хрящової тканини, процес окостеніння ще не закінчений. Тільки у віці 9-11 років у дітей закінчується процес окостеніння зап'ястя, п'ястка, фаланги пальців руки.

Для правильного протікання процесу окостеніння тканини необхідно забезпечити дитині повноцінне харчування, достатнє перебування на свіжому повітрі, слід залучати її до посильної фізичної праці. М'язова система розвивається разом із кістковою і бере участь у русі. Рух у свою чергу впливає на всі найважливіші фізіологічні процеси — кровообігу, обміну речовин, а також на розвиток психіки дитини.

Велику роль у забезпеченні життєвих функцій організму мають органи дихання. Тому гімнастика, фізична праця — необхідні умови для правильного розвитку дитини. Особливості розвитку серцево-судинної системи, її недосконалість, невідповідність у розвитку серця і судинної системи вимагають практикувати фізичну працю, рухливі ігри на свіжому повітрі. Великої уваги батьків і вихователів заслуговує нервова система. Вона регулює життєдіяльність усього організму.

Великі півкулі головного мозку, і особливо кора великих півкуль є основним апаратом психічного життя людини, його свідомості, мислення. У корі головного мозку безупинно відбувається процес подразнення і гальмування нервових клітин. Чим молодша дитина, тим більше в неї виражена перевага процесів подразнення над процесами внутрішнього активного гальмування. Подразнення і гальмування з дітей легко поширюються по корі великих півкуль. Цим пояснюється менша стійкість уваги в дітей молодшого шкільного віку. У кожної людини, особливо в дітей, мають місце розходження в протіканні процесів подразнення і гальмування. Ось чому у школі потрібний індивідуальний підхід до дітей у виховній роботі[17, c. 14-15].

У процесі засвоєння навчального матеріалу в дитини збагачується й удосконалюється пам'ять. У цьому віці в дітей більш розвинена образна пам'ять, вони краще запам’ятовують конкретний матеріал. Дитині самій важко оцінити, наскільки добре вона приготувала уроки. Діти цього віку дуже вразливі й емоційні. Світ почуттів молодшого школяра значно багатший, ніж дошкільника. Він особливо чутливі до краси оточуючих його предметів, природи, людських відносин. Усвідомленішими стають такі поняття, як відповідальність за свої справи і вчинки перед сім'єю, класом, товаришами. Мислення дитини розвивається разом із мовою, тому важливо її розвивати, розширювати запас слів, стежити за чистотою і правильністю мовлення. Мозок дитини швидко стомлюється. Стомлення настає внаслідок виснаження — зниження працездатності клітин кори головного мозку.

Позмінна робота відповідних відділів кори головного мозку зберігає їхню працездатність і дає можливість тривалий час її підтримувати. Чергування розумової і фізичної роботи є фізіологічною передумовою нормального розвитку головного мозку. Під час фізичної праці змінюється склад крові, посилюються окисні процеси, збільшується надходження у кров червоних кров'яних тілець, більш інтенсивним стає обмін речовин. Активізується робота великих півкуль мозку, знімаються явища стомлення, викликані тривалою розумовою роботою.

Задача батьків полягає в тому, щоб, спираючись на наявні в дитини потреби й інтереси, знайти такі форми, такі способи задоволення цих потреб, які б породжували нові соціально значимі потреби. Таким чином, ми підходимо до розуміння того, що сама дитина може і повинна бути творцем своєї особистості. Як же це відбувається? Ми говоримо, що потреби дитини, її прагнення, повинні відігравати вирішальну роль у долі кожної особистості, коли мета і задачі, що ставить перед дитиною вихователь, повинні стати і його власними цілями й устремліннями. З постановки цілей виховання самою дитиною починається процес самовиховання, постійної роботи над собою. Цей процес може і повинен розпочинатися у дошкільному віці. Для цього незміцнілу ще волю треба зміцнювати, учити ставити перед собою конкретні задачі й вирішувати їх.

Але, щоб ставити конкретні задачі виховання перед дитиною, треба добре знати, на якому віковому етапі розвитку знаходиться дитина, які фактори відіграють ведучу роль у вихованні на даній віковій сходинці її розвитку[13, c. 25-28].

Якими методами навчати дитину, щоб визначити її індивідуальні особливості?

Найнадійнішим методом вивчення варто вважати ї спостереження за поведінкою і діяльністю дитини, за : тим, як вона виявляє свої почуття, коли і чому радіє, коли і з якого приводу засмучується, як співпереживає, до виконання якої роботи ставиться з радістю, а яку виконує за наказом. Спостереження допоможе визначити тип нервової системи дитини і відповідно до нього організувати виховну роботу.

Важливо спостерігати за дитиною в різних видах діяльності, в іграх із товаришами. Під час роботи розкриваються здібності дитини, її інтереси і мотиви, якими вона керується. Колективна робота допоможе батькам побачити, на що здатна їхня дитина, з яким настроєм вона працює. При вихованні дітей не можна задовольнятися тільки працею у вузькому колі своєї сім'ї. Дуже важливо залучити дітей до спільної праці з благоустрою вулиці, шкільного двору. Треба спостерігати, чи готова дитина виконати трудове завдання для «чужих», для суспільства, і з яким настроєм вона це робить. Гарний матеріал для вивчення особистості дає спільний відпочинок дитини з батьками: походи в ліс за грибами і ягодами, спільна риболовля. Визначити тип нервової системи і завдання виховання на даний віковий період батькам може допомогти вчитель школи[15, c. 9].

Висновки

Виховання дітей — це важлива умова нашого життя. Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане — це наше майбутнє горе, наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною. Виховувати дитину легше, ніж перевиховувати. Перевиховання вимагає більше сил, знань і терпіння.

Трапляється, що сім'я вже не може впоратися із труднощами перевиховання, і батьки змушені відправляти сина чи дочку в колонію. Буває, що колонія нічим не може допомогти, і виходить у життя людина не такою, якою вона повинна бути. Якби цю людину із самого народження правильно виховували, то вона більше взяла б від життя.

Перевиховання — це не тільки важка робота, але і сумна. Дуже багато помилок у сімейному вихованні виходить від того, що батьки забувають, у якому столітті вони живуть.

У гарних батьків виростають гарні діти. Як часто чуємо ми це твердження часто важко пояснити, що ж це таке — гарні батьки.

Майбутні батьки думають, що гарними можна стати, вивчивши спеціальну літературу чи опанувавши особливими методами виховання. Безсумнівно, педагогічні і психологічні знання необхідні, але тільки одних знань мало. Чи можна назвати гарними тих батьків, що ніколи не сумніваються, завжди впевнені у своїй правоті, завжди точно уявляють, що дитині потрібно і що їй можна, які у кожну мить часу знають, як правильно підійти, і можуть з абсолютною точністю передбачати не тільки поводження власних дітей у різних ситуаціях, але і їхнє подальше життя?

Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя. Разом з тим почуття, що офарблюють відносини дитини і батьків, — це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв'язків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові – дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти.

Перша й основна задача батьків – є створення в дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Сама природна і сама необхідна з усіх обов'язків батьків — це ставлення до дитини в будь-якому віці любовно й уважно.

Список використаних джерел

1. Алєксєєнко Т. Готовність батьків до виховання дитини// Початкова школа. — 2001. — № 6 . — С.58-60

2. Алєксєєнко Т. Ціннісні орієнтації сімейного виховання. Концепція реалізації // Рідна школа. — 1997. — № 10. — C. 69-72

3. Вікторенко І. Особливості пізнавального спілкування молодших школярів у сім'ї // Рідна школа. — 2003. — № 4. — C. 61-63.

4. Васильківська І. Сімейне виховання в Україні: шляхи вдосконалення // Право України. — 2000. — № 4. — C. 99-102

5. Васильківська І. Сімейне виховання:правовий аспект проблеми // Право України. — 1998. — № 6. — C. 25-29.

6. Каюков В. Духовні ідеали сім'ї — першооснова життя дитини// Початкова школа. — 1997. — № 6. — C. 12-14

7. Кидалова А. Обов'язки та права батьків щодо виховання та розвитку дитини: окремі проблеми // Право України. — 2004. — № 3. — С.88-91

8. Кононенко Н. Сім'я як осередок формування культури поведінки // Рідна школа. — 2005. — № 6. — C. 32-34.

9. Мірошник В.І. Родинне виховання в сучасних умовах // Розкажіть онуку. — 2005. — № 19-20 (вересень). — C. 29-31

10. Особливості психічного розвитку старшокласників і виховні завдання батьків // Позакласний час. — 2002. — № 20. — C. 13-14

11. Педагогічний всеобуч батьків : Сім'я як колектив і виховання підлітків // Позакласний час. — 2002. — № 20. — C. 2-3

12. Пеньковська Н. Сім'я формує самооцінку дитини // Дошкільне виховання. — 2002. — № 6. — С.16-19

13. Проблеми виховання : Пам’ятка для батьків // Позакласний час. — 2004. — № 13-14. — C. 25-28

14. Радчук Г. Тоталітарна свідомість і сімейне виховання // Соціальна політика і соціальна робота. — 1999. — № 2. — C. 66-69

15. Филиппова Г. Ребенок для родителей и родители для ребенка/ // Семья и школа. — 2001. — № 7-8. — C. 7-9

16. Цьось А. Формування особистісних характеристик у дітей залежно від типу сімей // Рідна школа. — 2000. — № 11. — C. 20-22.

17. Щербань П.Психологія сучасної сім'ї та педагогіка сімейних взаємин // Рідна школа. — 2005. — № 2. — C. 14-15