Вступ.

1. Передумови виникнення меркантилізму, його етапи і роль у розвитку економічної теорії.

2. Особливості розвитку меркантилізму в західноєвропейських країнах.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Деякі дослідники вважають, що теорії меркантилістів — це справжній початок історії економічної науки взагалі, економічної теорії зокрема.

Виникнення і розвиток меркантилізму можна зрозуміти, якщо враховувати попередні досягнення економічної думки та економічні зміни пізнього середньовіччя. Очевидно, слід погодитися з тим, що канонічна наука, оповита релігійно-нормативними шатами, наприклад, у вченні Томи Аквінського, не була позбавлена об'єктивного аналізу господарських явищ. Наприклад, схоластика роз'яснювала форми існування дрібнотоварної господарки середньовіччя, брала під захист ієрархічну організацію суспільства проти вторгнення ранньокапіталістичних сил — лихварства і купецького капіталу.

Схоластична думка не тільки піднялася на високий рівень в аналізі економічних явищ, але й стала підґрунтям для зростання економічного мислення капіталістичної доби. Зрозуміло, що воно народжувалося в нових економічних умовах, пов'язаних з розвитком товарно-грошових відносин. Заперечувати зв'язок розвитку економічної думки з господарською дійсністю — це все одно, що вивалювати відчинені двері. Власне на зміну економічного і суспільного середовища реагувало економічне вчення XVI—XVII ст. — меркантилізм.

1. Передумови виникнення меркантилізму, його етапи і роль у розвитку економічної теорії

Виникнення меркантилізму пов'язане з розвитком торговельного і купецького капіталу, формуванням національних економік на ринкових засадах. Ці процеси стали помітними в містах Середземномор'я вже в XIV і XV ст. Унаслідок цього в Італії раніше від інших європейських країн було зруйновано кріпацтво. Ізольовані міста завдяки розвиткові торгівлі набули нового економічного значення. Генуя, Венеція і Флоренція в Італії, Бремен, Гамбург, Любек у Прибалтиці, Львів і Київ в Україні значно змінили свою роль в економічно-торговельних процесах.

Економіст-історик Ф. Бродель, вивчаючи економічний розвиток у XV—XVIII ст., зазначав, що міста у XV—XVI ст. були важливими центрами економіки і культури. Найбільше місто Німеччини Кельн у XV ст. налічувало 20 тис. мешканців, але воно, передусім, вирізнялося скупченням сил, талантів і їдців більше цієї арифметичної кількості. У Стамбулі в XVI ст. налічували 400 тис. мешканців, але напевно їх було до 700 тис. "Щоб йому існувати, йому потрібні були всі овечі отари Балкан, рис, боби й пшениця Єгипту, пшениця й ліси країн Чорного моря, бики, верблюди, коні Малої Азії. А для відтворення населення — все наявне населення імперії та плюс і ще раби, яких привозять завдяки татарським наскокам з України…".

Зрозуміло, що великі міста не тільки поглинали майно і людські ресурси, але й були осередками розвитку торговельно-купецького капіталу. Наприклад, у XV ст. тільки у Венеції було понад 100 купців з капіталом від 200 до 500 тис. франків кожний, а банкірський двір Медічі мав свої філії по всій Західній Європі.

Розвиткові торгівлі сприяли купецтво, банківська справа, географічні відкриття. Торгівля Іспанії та Португалії розширилась завдяки індійським товарам, коштовним металам з Америки (зокрема, з Мексики і Перу), рабів з Африки. Португальські купці в 1517 р. дісталися Кантану. Європейські торговельні компанії зайняли порти, де раніше панували китайські купці.

За іспанцями і португальцями до Азії, Америки, Африки прямують голландці, французи, англійці. У XVII ст. значно зміцнила свої економічні позиції Голландія, зокрема, завдяки розвиткові мануфактури і судноплавства. В 1602 р. виникла голландська Ост-Індійська компанія, яка діяла за принципом "малі витрати і великі доходи". Перед тим, 1600 року, виникла англійська Ост-Індійська компанія, з якою не могли конкурувати ні іспанські, ні португальські купці, ні Голландське Ост-Індійська компанія.

Говорячи про географічні відкриття, розвиток міст, купецтва і торговельної справи, зародження банківництва і нагромадження капіталів, не можна не згадати, що поряд з тим існували бідні та злиденні верстви населення. На підтвердження цього є достатньо фактів. Наприклад, французькі селяни не те, що незаможні; "вони не мають навіть найнеобхіднішого. Це той рід людей, який починає хворіти до сорокарічного віку… Європейці, які живуть за межами свого континенту, часто-густо… знаходять там свою могилу"[2, c. 68-69].

Нагромадження капіталу і зростання бідності у XV—XVIII ст.. відбувалося одночасно. На тому економічному ґрунті формувалися теорії меркантилістів. Під меркантилізмом розуміють економічне вчення, яке обстоює інтереси торговельного капіталу й обґрунтовує меркантилістську політику держави. Ще наприкінці XIV ст. англійські купці оголосили королю Річардові II: "Ми повинні прагнути купувати в іноземців менше, ніж продавати". Цей принцип був головним у меркантилістів..

У своїх творах меркантилісти основну увагу приділяли проблемам торгівлі й грошей, протиставляючи їх феодальній економіці та натуральному господарству. Багатство феодалів переважно виявлялося в продуктивно-споживчій формі. Зростання торгового капіталу в грошах відбувалося внаслідок зовнішньої торгівлі. Саме тому меркантилісти вважали, що виробництво товарів мало бути підпорядковане завданням їх вивезення за кордон.

Оскільки лише зовнішня торгівля збагачує державу, меркантилісти відстоювали активний баланс у зовнішній торгівлі. Звичайно, меркантилісти не заперечували внутрішню торгівлю, але вона не збільшує грошей у країні, бо в результаті внутрішньої торгівлі один виграє, інший програє. Принцип меркантилізму — більше продавати, менше купувати.

Меркантилізм можна поділити на два етапи: 1) ранній меркантилізм, якому відповідає теорія грошового балансу; 2) пізній меркантилізм, якому відповідає теорія торгового балансу.

Ранній меркантилізм вбачав економічне завдання в утримуванні та нагромадженні грошей у країні. Уряд запроваджував суворий контроль за зовнішньою торгівлею, сприяв ввезенню золота і срібних грошей. За теорією грошового балансу меркантилістів, потрібно менше витрачати і більше нагромаджувати грошей. Згодом цей погляд було розвинено, тобто йшлося не лише про нагромадження грошей, а про те, щоб пускати їх в обіг для збільшення грошового капіталу.

Пізніші меркантилісти припускали розширення купівлі товарів за кордоном за умови збереження торгового балансу, при якому грошова сума закупів повинна бути меншою від суми продажу своїх товарів. Вони були за розширення зовнішньої торгівлі, щоб забезпечити приплив грошей до країни. Усі меркантилісти обстоювали втручання держави в господарське життя країни, бо без того важко було забезпечити грошовий і торговий баланс[5, c. 104-106].

2. Особливості розвитку меркантилізму в західноєвропейських країнах

Оскільки меркантилізм зародився у західноєвропейських країнах, то вивчення його національних модифікацій дає змогу глибше проникнути в меркантилістичну теорію і практику. Найрозвинутішим і найтиповішим був англійський меркантилізм; початки його пов'язують з творчістю Джона Гелса (помер у 1571 p.). Він автор "Трактату про спільну користь королівства Англії" (1549 p.), створення якого довший час приписували У. Стаффордові. Однак з'ясувалося, що останній є автором лише додатку, в якому міститься визначення кількісної теорії грошей1.

Однією із заслуг Дж. Гелса є сформулювання ідеї розвитку промисловості. "Вважаю, — твердив він, — що було б доцільно, якщо б ми не тільки збільшили виробництво сукна, а рівно ж прагнули до збільшення різних інших ремесел і занять, котрі би могли зайняти наше населення, а не позбавляти його праці. Отже, потрібно було би підтримувати такі ремесла, як виробництво сукна, котре дає роботу багатьом тисячам і збагачує місто, а також село. Де ним зайняті люди, як у Венеції, а також у багатьох інших країнах за морем, там, як я чув, винагороджують і цінують кожну людину, яка впроваджує якесь нове ремесло чи вдосконалення, завдяки яким люди можуть знайти працю. Завдяки тому працівники знаходять заняття і приносять водночас країні достатньо грошей або інших благ".

Державі потрібний розвиток промисловості: без промисловості держава слабшає фінансово й військово. Доходи держави пливуть головно з міст, а не від землі, міста найбільше постачають війська. Рільництво, зокрема тваринництво, зменшує кількість людей в країні, місто і промисловість їх збільшують. Завдяки таким заняттям, наприклад, у Франції та Німеччині, "є стільки міст і так багатих, що важко навіть повірити, що такий малий простір може прохарчувати таку кількість людей".

Дж. Гелс вимагав від держави зайнятості всіх здатних до праці людей. Багато продуктів, що імпортуються до країни, можна виробляти самим. Тим паче прикро, коли в інших країнах виробляють готові продукти з англійської сировини. Дж. Гелс пропонував запровадити мито, яке б підвищило ціну до рівня, коли "наші люди" почнуть виробляти товари, наприклад, папір, дешевше.

Постулат митної охорони молодої промисловості країни з’явився досить рано, хоча проголошувався початково доволі рідко. Імпорт необхідний, як вважали меркантилісти, але його треба замінити власними виробами. Ідеальний товар, який потрібно привозити до країни, на думку Дж. Гелса, це, передусім, золото і срібло[8, c. 72-74].

Яскравим представником пізнього англійського меркантилізму був Томас Мен (1571 —1641). Знаний купець, член правління Ост-Індійської компанії, він створив низку праць, в яких доводив безперспективність усіх ранньомеркантилістичних зусиль безпосереднього врегулювання руху грошей, оскільки, на його думку, позитивний торговельний баланс може бути результатом лише надвишки вивозу над ввозом. Для досягнення цієї мети можна вивозити за кордон навіть гроші, але на заміну ввозити сировину або товари реекспорту. Т. Мен порівнює вивіз з діями сіяча, який кидає зерно в землю, щоб зібрати щедрий врожай. Т. Мен цим самим засвідчив відокремлення концепції меркантилізму від її пуповини.

Свій трактат "Багатство Англії у закордонній торгівлі" Т. Мен починає так: "Любов і служіння для нашої країни полягає не стільки в тому, щоб знати обов'язки, котрі повинні виконувати інші люди, але в тому, щоб вміло виконувати свої"1. Далі йдеться про купців і торговців, роль яких Т. Мен ставив високо в державі, бо вони керують багатством королівства. Збагачуватися можна різними способами, але найнадійнішим є закордонна торгівля, в якій завжди слід дотримуватися правила: "продавати чужинцям щорічно більше, ніж вартими є їх блага, котрі ми самі споживаємо".

Т. Мен виступав проти поширеного погляду, за яким багатство країни полягало в грошах. Він спростовував це тим, що нагромадження багатства можливе, якщо вартість товарів, котрі вивозяться за кордон, вища від вартості товарів закордонних, що споживаються. Цим займаються купці, а тому їх діяльність заслуговує всілякого сприяння3.

До англійських меркантилістів можна зарахувати Дж. Чілда (1630—1699), економічні погляди якого відображені у "Новому трактаті про торгівлю", де автор засвідчує прихильність до позитивного торговельного балансу, але водночас виступає в обороні вільної торгівлі. Гроші, вважав Дж. Чілд, є засобом виробництва і тим самим виступав за найнижчу норму відсотка. "Кожна країна, — писав він, — збагачується головно завдяки добрим законам, котрі є причиною того, що населення збільшується".

Дж. Чілд визнавав, що обмежувався загальними міркуваннями про торговельний баланс, бо для його повнішого аналізу потрібно розглядати конкретні стосунки між окремими країнами. Той, хто хоче спричинитися до розквіту країни, повинен зайнятися вивченням торговельного балансу. Що би не говорили про торгівлю, треба визнати, що "низький відсоток є тим для торгівлі, чим душа для тіла." Ці слова більше, ніж інші, характеризують економічні погляди англійця Дж. Чілда.

Доволі потужно представлена теорія і політика меркантилізму у Франції. За меркантилістичними принципами правив Генріх IV, усіляко заохочуючи торгівлю, зокрема, в 1606— 1607 pp., потім Рішельє в 1624—1642 pp. і, звичайно, найбільше Кольбер (1661 —1682 pp.) — міністр за Людовика XIV[1, c. 93-94].

Література французького меркантилізму бідніша від практики. Деякі меркантилістичні ідеї сфррмулював Жан Боден (1530—1596), економічні погляди якого викладено у "Відповіді на парадокси п. Малеструн стосовно подорожчання всіх товарів і грошей" (1568 p.). Концепцію французького меркантилізму докладно виклав Антуан де Монкретьєн (1575—1621) у "Трактаті про політичну економію" (1615 р.), в якому вперше запровадив термін "політична економія".

Погляди А. Монкретьєна типові для французького меркантилізму, згідно з яким небагато уваги приділялося проблемам закордонної торгівлі, а більше — розвитку вітчизняного виробництва, передусім, ремісничого і промислового, а також внутрішній торгівлі. "Ті, що покликані до керівництва державою, — так починає свій трактат А. Монкретьєн, — повинні мати свою головну мету — славу держави, її зростання і збагачення". Поділивши суспільство на духовенство, шляхту і простолюддя, автор "Трактату про політичну економію" зазначав, що третій стан складається з рільників, ремісників і купців. За Платоном і Арістотелем, французький меркантиліст поділяє людей на здібних і на тих, які повинні інших слухати. "Та людина, котра має в собі більше золота, схильна більше до творчої праці, а той, хто має в собі більше заліза, здібний до занять трудних і обтяжуючих".

Отже, головним завданням політики держави є впорядкування різних занять підданих. Без такого впорядкування дер-будівля постійно хитається. "Якщо точніше, — зазначав А. Монкретьєн, — коли людям бракує певних визначених засад поведінки, то держава перебуває дуже далеко від досконалості й величі, яку могла би осягнути".

Є три головні засоби збагачення людей, а саме: впорядкування і збільшення ремесел та мануфактур, утримання у доброму стані флоту, розвиток торгівлі, яка занепадає. Однак найважливішим для держави є вдосконалення знання і діяльності людини, бо вона є єдиним джерелом життя. Для підкріплення своїх аргументів А. Монкретьєн посилався на античних мислителів.

В Італії теорію меркантилізму розвивали банкіри. Банкір Гаспаро Скаруффі (1514—1584) написав "Роздуми про монету та справжню пропорційність між золотом і сріблом" (1582 p.), де запроваджував монетаристські погляди. Він уважав, що співвідношення між золотом і сріблом повинно бути 1:12[4, c. 116-117].

У 1588 р. флорентійський банкір Бернард Даванцаті (1529— 1606) опублікував "Лекції про гроші", де з'ясовував природу грошей та їх знецінення. На його думку, срібні й золоті гроші містять у собі ніби щось божественне.

Зрілішим від попередніх італійських меркантилістів був Антоній Серра (нар. близько 1580 p.). Під час перебування у в'язниці за фальшування грошей він написав "Короткий трактат про причини, котрі можуть зумовити надмірність золота і срібла у країнах, що не мають копалень". Він доводив, що надмір валюти може бути наслідком позитивного торговельного балансу, досягти якого можна завдяки розвитку виробництва, зокрема, промислового. Натомість не можна сподіватися позитивного балансу через безпосереднє регулювання курсів валюти, оскільки вони залежать від платіжного балансу в країні.

Меркантилістські погляди, звичайно, розвивалися у країнах із зрілими економічними відносинами, але вони не могли бути територіально окреслені. Ідеї меркантилізму проникали в усі куточки Європи, мали своїх прихильників у Німеччині, Польщі та інших країнах, зокрема, південнослов’янських, міста яких були втягнуті в загальноєвропейські торговельно-купецькі зв'язки[7, c. 135].

Висновки

Дослідники вважають, що меркантилісти не здійснили глибоких теоретичних досліджень, незважаючи на те, що залишили понад 200 тис. творів у вигляді трактатів, памфлетів, звернень до парламенту тощо. Пізніше меркантилістам дорікали за те, що вони не могли вийти за сферу обігу. Це вважалося слабкою ланкою їхньої теорії.

Однак ці та інші вразливі місця теорії меркантилістів не можуть бути запереченням їхніх значних здобутків у розвитку політичної економії. Саме меркантилісти проникали в таємницю грошового обігу, з'ясовували механізми нагромадження, грошового і торгового балансу. Меркантилізм орієнтувався на мануфактурний капіталізм і вперше зробив його предметом дослідження. Меркантилізм відкрив новий світ для економічних досліджень, зокрема, у сфері закономірностей товарного ринку і грошового обігу.

Меркантилізм узаконив емпіричний аналіз, підвівши під нього статистичну базу; завдяки йому з'явилась економічна література світського характеру. Пізній меркантилізм сприяв розвиткові торгівлі, суднобудівництва, експортної промисловості, міжнародного розподілу праці. Святиням і титулам середньовіччя був протиставлений капітал в його грошово-золотій оболонці.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.

2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. — 2-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2005. — 719 с.

3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В'ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. — Тернопіль: Астон, 1999. — 126 с.

4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.

5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.

6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.

7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 477 с.

8. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К.: Університет "Україна", 2007. — 301 с.

9. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. — К.: Знання, 2005. — 583 с.