Вступ

1. Предмет захисту та поняття баз даних

2. Вдосконалення охорони баз даних в Україні відповідно до досвіду ЄС

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Якнайшвидше наближення законодавства України до законодавства Європейського Союзу набуває суттєвого значення у зв’язку з виконанням міжнародних зобов’язань України та завдань Закону України “Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”.

Правова охорона баз даних регулюється Директивою № 96/9/ЄЕC від 11 березня 1996 р.

Аналіз відповідності положень Директиви про правову охорону баз даних та законодавства України свідчить, що авторсько-правова охорона баз даних за Директивою загалом відповідає українському законодавству. Окремих уточнень вимагають випадки вільного використання баз даних. Щодо права sue generis (захисту даних, які наповнюють базу даних, що не є об’єктами авторського права, не мають творчого характеру створення), то його запровадження у законодавство України потребує вирішення питань місця цього права в системі нормативних актів та забезпечення захисту права. Оскільки зазначене право не є авторським та його зміст передбачає охорону інвестицій та захист від недобросовісної конкуренції, то найбільш доцільним є внесення відповідних норм у Закон України “Про інвестиційну діяльність”, а також Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”.

Розширення за рахунок зазначених норм Закону України “Про авторське право і суміжні права” вбачається недоцільним, ураховуючи, що Закон обмежується лише охороною “особистих немайнових прав і майнових прав авторів та їх правонаступників, пов'язаних із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва – авторського права, і прав виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення – суміжних прав”.

Захист права sue generis у цьому випадку, крім загальних цивільно-правових засобів захисту, міг би також включати спеціальні норми захисту, передбачені законодавством України про недобросовісну конкуренцію.

Загальні світові тенденції щодо гармонізації законодавства в частині забезпечення інтересів осіб, що вклали значні кошти в створення електронних баз даних, продиктовані двома принциповими умовами: 1) економічною – необхідністю забезпечити стійкий та рівномірний розподіл інвестицій у виробництво та експлуатацію електронних баз даних; і 2) суто юридичною – сконструювати загальну систему правової охорони баз даних, яка б враховувала особливості оригінальної та неоригінальної бази даних.

Враховуючи недоліки законодавства у сфері охорони комп'ютерних програм і електронних баз даних, пропоную переглянути порядок проведення реєстрації цих об'єктів авторського права (згідно з постановою від 27 грудня 2001 р. № 1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір»), а оскільки реєстрація базується на визначеннях Закону України «Про авторське право і суміжні права», то переглянути і сам Закон (ст.ст. 1, 8, 10, 18, 19). P.S Можна замовити як всю роботу, так і окремі її частини.

1. Предмет захисту та поняття баз даних

Законодавство України, як і більшості розвинутих країн світу, розрізняє оригінальні та неоригінальні бази даних. Оригінальні бази даних є об’єктом авторського права і, відповідно, охороняються нормами названого права, всі «інші» бази даних (розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності (неоригінальні), об’єктами авторського права не є і охоплюються інститутом sui generis (режимом особливого роду). Проте визначення суті зазначеного правового режиму, визначення права sui generis на сьогодні відсутнє. Як наслідок, введення режиму sui generis – права на базу даних як сукупності та верифікацію тотожності самих матеріалів лише ускладнює повне розуміння категорії «база даних» як об’єкту цивільних прав.

Директива 96/9/ЄЕС визначає, що охорона, яка запроваджується, відноситься до баз даних незалежно від їх форми (Стаття 1 (1). При цьому під «базою даних» розуміють збірник окремих творів, даних або інших матеріалів, розташованих в систематичному або методичному порядку і доступних в індивідуальному порядку через електронні або інші засоби (ст. 1 (2)). Зазначене визначення уточнюється у преамбулі Директиви. «Термін «база даних» слід розуміти як такий, що відноситься до будь-якого зібрання літературних, художніх, музичних або інших творів і матеріалів, таких як тексти, звуки, зображення, цифри, факти і дані…» (п. 17 преамбули), а також включає «елементи, необхідні для функціонування або користування деякими з баз даних, наприклад тезауруси або системи інформації» (п. 20 преамбули).

Зазначене визначення таким чином включає не тільки дані в електронному вигляді, а і енциклопедії, словники, збірники наукових праць, антології, довідники вулиць, календарні плани, підшивки замовлень та інвойсів, листки з цінами та товари, газети та журнали.

До баз даних не включаються будь-які комп’ютерні програми, що застосовуються при створенні або функціонуванні баз даних, доступних за допомогою електронних засобів (ст. 1(3)). Зазначені суттєві характеристики баз даних визначені і Законом України «Про авторське право і суміжні права», зокрема, що стосується баз даних як сукупності «незалежної інформації», «творчої праці» підбору та упорядкуванню її складових частин, доступності зазначених складових частин індивідуально» (ст. 1).

Особа, що має авторське право на базу даних, є фізична особа або група фізичних осіб, які створили базу даних або, в разі, якщо законодавство держави-члена це дозволяє — юридична особа, яка розглядається згідно цьому законодавству як особа, що має авторське право на базу даних (ст. 4 (1). Під автором, таким чином розуміються особи як резиденти, так і не резиденти держав-членів ЄС.

На відміну від авторського права право на базу даних має її виробник або інша особа, які є громадянином держави-члена або має постійне місце проживання на території Спільноти (ст. 11 (1). До виробників відносяться також компанії та фірм — резиденти ЄС або такі, що мають юридичну адресу на території ЄС та їх діяльність економічно і послідовно пов'язана з економікою однієї держав-членів (ст. 11 (2). Виробник бази даних визначається як особа, яка бере на себе ініціативу і усвідомлює ризик здійснення витрат, це виключає, зокрема, з виробників — субпідрядників (п. 41 преамбули).

Доктрина авторського права України базується на тому, що первинним суб'єктом авторського права є автор (ст. 11 Закону). Разом з тим майнові права на твір, включаючи базу да-них, можуть бути передані іншій особі, включаючи юридичну (ст. 15). Таким чином питання авторства законодавство України вирішує відповідно до зазначених у Директиві принципів.

Охорона баз даних авторським правом співпадає з охороною, що надається законодавством України. Так, якщо бази даних за відбором або розташуванням матеріалів утворюють власне інтелектуальне творіння автора, вони, як такі охороняються авторським правом (ст. 3(1)).

Охорона баз даних не відноситься до їх змісту, і вона діє нарівні з існуючими правами, що відносяться до змісту цих баз даних (ст. 3(2)).

Директива закріплює перелік виключних прав автора щодо використання або надання дозволу баз даних, що включає, її відтворення, переклад, адаптацію, аранжування, іншу переробку, публічне розповсюдження у будь-якій формі або копії бази даних, будь-яке сповіщення, публічний показ, а також будь-яке сповіщення, відтворення, розповсюдження, сповіщення, виставлення і публічний показ результатів адаптації, аранжування або іншої переробки (ст. 5 Директиви та ст. 15 Закону).

Без дозволу автора бази даних, якщо це передбачено законодавством держав-членів, може здійснюватися «відтворення у приватних цілях неелектронної бази даних», бази даних можуть використовуватися тільки з метою ілюстрації в процесі навчання або при проведенні наукових досліджень в тій мірі, в якій це виправдовується досягненням некомерційних переслідуваних цілей. Використання баз даних можливо інтересах суспільної безпеки або при здійсненні адміністративного чи судового процесу, а також, коли йдеться про інші винятки з авторського права, за традицією передбачуваних внутрішнім правом (стаття 6 (2)). При цьому відповідно до Бернської конвенції вільне використання не повинне завдавати несправедливої шкоди законним інтересам суб'єкта права або нормальному використанню бази даних (ст. 6 (3)).

При загальній відповідності випадків вільного використання твору у законодавстві України положенням Директиви1 ряд положень мають бути доповнені. Це стосується використання баз даних при проведенні наукових досліджень, а також в інтересах суспільної безпеки.

Законодавства України не містить норм щодо права sui generis, з чим пов'язана необхідність більш детального його розгляду.

Основна ідея зазначеного права, як зазначалося раніше,— винайти можливість захисту даних, які наповнюють базу даних, що не є об'єктами авторського права, тобто не мають творчого характеру створення. В іншому випадку будь-яке вилучення даних з бази даних в цілях інших ніж для випадків вільного використання, є порушенням авторського права.

Вилучення зазначеного змісту бази даних та/або повторне використання всієї або значної, визначеної кількісно або якісно, частини бази даних може бути обмежено бути виробником бази даних, коли одержання, перевірка або оформлення цього змісту свідчать про істотне інвестування з точки зору якості і кількості (ст. 7(1)).

Директива наводить визначення «вилучення» та «повторне використання» 2 та зазначає, що надання в публічне користування не є дією з вилучення або повторного користування.

Право sui generis застосовується незалежно від авторсько-правової охорони змісту бази да-них або охорони змісту іншими правами (ст. 7 (4)). Вилучення і/або неодноразове повторне і систематичне використання неістотних частин змісту баз даних, яке передбачало б дії, що суперечать нормальному використанню даної бази даних або яке завдало б невиправданої шкоди законним інтересам виробника баз даних, не допускається (ст. 7 (5). Директива наводить права і обов'язки законного користувача та винятки з права sui generis. Так, якщо база даних надана невизначеному колу осіб, законний користувач має право вилучати і/або повторно використовувати несуттєвих частин її змісту, з якою б метою це не здійснювалось (ст. 8 (1)). Проте користувач не може виконувати дії, які суперечать нормальному використанню цієї бази даних, або які невиправданим способом завдають школу законним інтересам виробника бази даних (ст. 8 (2)).

Винятки з права sui generis відносяться до баз даних, наданих у користування невизначеному колу осіб, та стосуються права законного користувача вилучати і/або повторно використовувати частину змісту бази даних, коли йдеться про вилучення для використання змісту неелектронної бази даних, про використання даних у процесі навчання або з науково-дослідною метою з визначенням джерела і тією мірою, якою це виправдано некомерційною метою зазначених дій, про вилучення і/або повторне використання в інтересах суспільної безпеки або адміністративного чи судового процесу (ст. 9).

Строк дії права sui generis починається з моменту закінчення виготовлення бази даних та закінчується через п'ятнадцять років, рахуючи з початку року, наступного за датою виготовлення. Якщо база даних надається невизначеному колу осіб та п2тнадцятирічний строк з дат и її виготовлення ще не закінчився, строк охорони правом sui generis встановлюється п'ятнадцять років від року, який слідує за датою, коли база даних вперше була надана невизначеному колу осіб.

Зазначимо, що при істотної зміні змісту бази даних, при якій йдеться про суттєве, визначене якісно і кількісно інвестування, строк охорони може бути знов продовжено на п'ятнадцять років (ст. 10).

Наукове дослідження «юридичних» властивостей неоригінальних баз даних, дозволяє автору зробити попередній висновок: неоригінальна база даних (база даних, що не відповідає критеріям оригінальності, але для створення, набуття, перевірки або демонстрації якої вимагалися суттєві якісні або кількісні внески (фінансові, часові тощо), будучі не тілесною річчю, в цивільному обігу не може виступати як така. Об’єктом цивільного правовідношення є право на неоригінальну базу даних.

Право на неоригінальну базу даних носить виключний характер, тобто надає його носію правову монополію на використання (надання доступу третім особам) неоригінальної бази даних з можливістю необмеженого переходу зазначеного права від однієї особи до іншої. Окрім цього, до змісту названого права ходить можливість суб’єкта запобігти відносно всього змісту бази даних або суттєвих, з точки зору кількісного або якісного внеску, її частин: придбання, що означає постійне або тимчасове переміщення змісту бази даних або її суттєвої частини в інше «середовище» в будь-якому вигляді та будь-якій формі; повторне використання, що означає забезпечення публічного підключення в будь-якій формі до всього змісту даних або її частини шляхом розповсюдження її примірників, здача в оренду або забезпечення прямого зв’язку або будь-якої іншої форми пересилання.

«Особливість» правового режиму неоригінальних баз даних полягає в змістовному наповненні правої регламентації суспільних відносин, що виникають з факту створення, набуття, перевірки або демонстрації бази даних з залученням суттєвих якісних або кількісні внесків, нормами різних інститутів цивільного права.

Висвітлення окремих міркувань власного дослідження неоригінальних баз даних як об’єкту цивільних прав в рамках наукової конференції, є своєрідним «запрошенням» автора приділити належної уваги питанню визначення «режиму особливого роду» на неоригінальні бази даних та підняти його вирішення на науковий рівень.

Врахування права sui generis у законодавстві України ставить питання про його місце у в тому чи іншому інституті права. Оскільки зазначене право не є авторським та його зміст передбачає охорону інвестицій та захист від недобросовісної конкуренції найбільш доцільним є введення відповідних норм до законі України «Про інвестиційну діяльність», а також «Про захист від недобросовісної конкуренції». Розширення за рахунок зазначених норм Закону України «Про авторське право і суміжні права» виявляється недоцільним, враховуючи, що Закон обмежується лише охороною «особистих немайнових прав і майнових прав авторів та їх правонаступників, пов'язаних із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва — авторського права, і прав виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення — суміжних прав».

2. Вдосконалення охорони баз даних в Україні відповідно до досвіду ЄС

Розгляд питань правової охорони баз даних в Європейському Союзі є актуальним у зв'язку з реалізацією Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, а також має суттєве практичне значення. Так, надання охорони базам даних, створених у третіх країн, в тому числі України, в ЄС можливо лише за умови, якщо законодавство таких країн забезпечить охорону баз даних аналогічну ЄС.

В 1988 р. світова індустрія баз даних оцінювалась в 5 млрд. доларів, де частка СІЛА складала чотири-п’ятих та ЄС лише 350 млн. доларів. З метою прискорити розвиток індустрії баз даних в ЄС, Європейська комісія вирішила вивчити, чи є необхідним певні форми захисту від неавторизованого копіювання баз даних. В Зеленій книзі «Авторське право та виклик технологій 1988 p. x Комісія зазначила, що розміщення в базах даних творів, які охороняються авторським правом, вимагає дозволу суб'єктів права, добування таких творів з баз даних в цілях відтворення без дозволу суб'єкта права забороняється. З цих питань законодавство держав-членів не різняться в значній мірі.

Проте має місце значна різниця, що стосується захисту самих баз даних. В більшості держав-членів захист передбачено для оригінальних збірників творів згідно із статтею 2(5) Бернської конвенції. Однак деякі держави-члени пішли дальше, запровадив захист збірників творів, що не охороняються авторським правом. Також в державах-членах були значні відмінності у визначенні оригінальності. Так, в Великобританії захист надавався будь-яким збірникам творів, якщо твір було не скопійовано з іншого твору, створено незалежно та, якщо автор витратив певні зусилля, знання та кошти для їх складання. Відповідність зазначеним критеріям дозволяє розповсюдити охорону на бази даних, які не є творчим результатом, зокрема телефонні довідники.

В інших державах-членах були наявні більш високі вимоги щодо оригінальності процесу вибору та упорядкування базі даних. В ФРН, наприклад, базам даних міг бути наданий захист авторським правом, якщо вибір, збір, упорядкування, а також їх устрій уявляли собою ноу-хау, що не складало рівень знань середнього програміста. Французьке законодавство з акцентом на оригінальність робіт та їх створення безпосередньо автором також не розповсюджувало охорону авторським правом на такі функціональні витвори як бази даних5. Така ситуація мала місце в багатьох державах-членах. Так, у судовому рішенні Van Dale v Romme у 1991 p. у Нідерландах суд відмовив у наданні охорони більшості компіляцій, включаючи бази даних6. В деяких державах-членах, зокрема Данії, бази даних охоронялися правом sui generis для запобігання копіювання творів таких як каталоги, таблиці та подібні твори, на які авторське право не розповсюджувалося оскільки твори не були достатньо оригінальні, з терміном охорони — 10 років7.

В 1992 р. Комісія виступила з Пропозицію для Директиви про правову охорону баз даних8, яка мала б забезпечити експоненціальний ріст ринку баз даних в ЄС, що склав у 1992 р. 3.5 млрд. екю. У проекті пропонувалося, що бази даних, які відповідають критерію оригінальності, мають захищатися в ЄС авторським правом. Стосовно інших баз даних було запропоноване нове право для запобігання неправомірного добування та повторного використання даних для комерційних цілей (право про несправедливе добування або право баз даних, право sui generis) зі строком дії 10 років. Пропозиція була розглянута Економічним та соціальним комітетом та Європейським Парламентом, якими були надані певні зауваження. З урахуванням доповнень парламенту у 1993 р. Комісією була подана доповнена пропозиція.

15 квітня 1994 р. в рамках ГАТТ була підписана Угода з торгівельних аспектів прав інтелектуальної власності, учасником якої є ЄС та держави-члени, стаття 10 якої визначила, що «компіляції даних або інших матеріалів в формі, що придатна для зчитування машиною чи і іншій формі, які завдяки відбору або упорядкуванню їх змісту є результатом інтелектуальної творчої діяльності, охороняються як такі. Така охорона не поширюється власне на дані або матеріали і не стосується будь якого авторського права, яке вже існує на самі дані або такі матеріали».

Зазначена норма стосується лише авторсько-правового захисту баз даних та з близьким формулюванням має місце і в Директиві Європейського Парламенту і Ради 96/9/ЄЕС від 11 березня 1996 року про правову охорону баз даних, яка була наприкінці схвалена Радою ЄС4.

Директива складається з преамбули та чотирьох глав, які містять визначення (глава 1), опис охорони баз даних авторським правом (глава 2) та правом sue generis (глава 3), а також положень загальних для зазначених двох підходів охорони (глава 4).

Як і Директива про правову охорону комп'ютерних програм Директива про бази даних була запропонована Комісією як частина програми створення внутрішнього ринку до кінця 1992 р. Преамбула директиви визначила, що вона має дві цілі: зняти невизначеність щодо охорони баз даних в деяких державах-членах та розбіжності в ступені охорони баз даних (пункти 1-4 Преамбули).

Сім місяців пізніше прийняття Директиви Дипломатичною конференцією ВОІВ 20 грудня 1996 р. було прийнято Договір ВОІВ про авторське право, учасником якого з 26 жовтня 2001 є Україна5. Також його підписали у 1996 p., проте не передали до ВОІВ інструменту ратифікації Європейські Спільноти та держави-члени ЄС Німеччина, Італія, Іспанія, в 1997 р. підписали Греція, Великобританія, Франція, Данія, Нідерланди, Ірландія, Австрія.

С як Німеччина, Стаття 5 Договору передбачала такі ж положення щодо баз даних, що і Угода ТРІПС6, проте на відміну від ТРІПС статтею 3 Договору передбачалося, що на бази даних розповсюджуються положення статей 2-6 Бернської конвенції.

Головне зауваження, що висловлюється до Директиви 96/9/ЄЕС європейськими фахівцями, є включення до Директиви розділу про право sui generis. Зміст розділу не стосується авторського права, так як sui generis передбачає охорону саме змісту баз даних, що, зокрема, не є результатом творчості. За думкою фахівців зазначена система захисту мала б мати місце як новий вид прав промислової власності згідно із Паризької конвенції про охорону промислової власності, враховуючи критерій «істотного інвестування», а також можливість згідно кон-венції запровадження певного національного режиму. Інший варіант — захист змісту баз даних законодавством щодо недобросовісної конкуренції, напрямок, що втілюється в США у проектах законів з охорони баз даних.

На цей час всі держави-члени імплементували положення Директиви до національного законодавства та набули певного позитивного практичного досвіду його застосування. Як оцінює Європейська комісія, захист баз даних правом sui generis виправдало економічні сподівання. З часу вступу Директиви у силу мав місце значний розвиток європейських ринків лазерних дисків та послуг, що надаються on-line. Багато нових баз даних було створено у Європі, зокрема малими та середніми підприємствами, та пропонуються для користування лише в ЄС з урахуванням відповідної прийнятої охорони прав.

Судова практика в державах-членах свідчить, що захист правом sui generis є збалансованим підходом, що надає захист як інвестору так і не обмежує законні інтереси інших осіб з доступу до змісту баз даних. Суди були спроможні приймати рішення у зв'язку з застосуванням Директиви щодо інтерпретації «істотне інвестування», «нове істотне інвестування», «нове суттєве інвестування». Зазначений захист не заподіяв шкоди науковим дослідженням або обміну інформації.

Так, Вищий суд Німеччини визначив, що телефонні довідники не захищаються авторським правом, проте їх захист охоплюється правом sui generis. Вищий суд Австрії надав охорону правом sui generis суттєвої частині австрійських «Жовтих сторінок». Французький апеляційний суд) Versailles встановив, що компанія не може протидіяти вилученню — кількісному та якісному несуттєвої частини бази даних. У рішенні Вищого суду Нідерландів зазначалося, що суттєве інвестування у створення бази даних є достатнім критерієм для надання охорони, не враховуючи мотив згаданого інвестування.

ЄК вважає за необхідність запровадити подібну до ЄС охорону баз даних і на міжнародному рівні. Так, ще в середині 90-х років прийняття міжнародного договору з охорони баз даних було одним з пунктів «цифрового плану дій» ВОІВ. В травні 1996 р. на засіданні Комітету експертів ВОІВ обговорювалась пропозиція щодо прийняття міжнародного договору з охорони баз даних, багато делегацій висловили позитивний інтерес до права sui generis. До проведення Дипломатичної конференції ВОІВ у грудні 1996 р. була підготовлена «Основна пропозиція до суттєвих положень Угоди з питань інтелектуальної власності щодо баз даних». Проте досі згадана угода на міжнародному рівні не прийнята.

Важливим є, що надання захисту в ЄС базам даних, створеним в третіх державах, правом sui generis можливо лише на підставі двосторонніх договорів, укладених з ЄС з тривалістю охорони баз даних такої ж, як і у ЄС (стаття 11 (3) Директиви 96/9/ЄЕС). Таким чином охорона баз даних, створених в Україні, згаданим правом в ЄС можлива лише за умови введення відповідних положень до національного законодавства та підписання угоди з охорони баз даних з ЄС.

Висновки

Отже, бази даних є творами – результатами творчої діяльності автора. Бази даних, які через підбір чи упорядкування їхнього вмісту є власним інтелектуальним творінням автора, захищаються як такі авторським правом. Щодо вираження бази даних, яка підлягає захисту авторським правом, автор бази даних має виключне право на здійснення чи на дання дозволу на здійснення: тимчасового або постійного відтворення будь-якими засобами і в будь-якій формі, повністю чи частково; перекладу, адаптації, переробки та будь-якої іншої зміни; будь-якої форми публічного розповсюдження бази даних чи її копій. Перший продаж копії бази даних власником прав чи з його згоди вичерпує право на контроль перепродажу цієї копії; будь-якого повідомлення, демонстрації чи публічного виконання; будь-якого відтворення, розповсюдження, повідомлення, демонстрації чи публічного виконання.

Аналіз відповідності положень Директиви про правову охорону баз даних та законодавства України свідчить, що авторсько-правова охорона баз даних за Директивою в цілому відповідає українському законодавству. Введення окремих уточнень стосується випадків вільного використання баз даних. Щодо права suegenerisйого введення до законодавства України потребує вирішення питань про місце цього права в системі нормативних актів та забезпечення захисту права.

Уявляється, що норми щодо права suegenerisмають бути введені до законів України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та «Про інвестиційну діяльність».

Захист права suegenerisв цьому випадку крім загальних цивільно-правових засобів захисту, міг би включати спеціальні норми захисту, передбачені законодавством України про недобросовісну конкуренцію.

Список використаної літератури

1. Інтелектуальна власність в Україні: Проблеми теорії і практики/ Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, Міжнародний центр правових проблем інтелектуальної власності при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького, НАН України, Ужгородсь-кий державний ін-т інформатики, економіки і права; Ред.: Ю.С. Шемшученко, Ю.Л. Бо-шицький. — К., 2002. — 422 с.

2. Інтелектуальна власність в Україні: Нормативна база/ Укл. О. М. Роїна. — 2-ге вид.. — К.: КНТ, 2005. — 396 с.

3. Інтелектуальна власність: теорія і практика інноваційної діяльності: Підручник/ М. В. Вачевський, В. Г. Кремень, В. М. Мадзігон та ін.; Мін-во освіти і науки України, Дрогобицький державний педагог. ін-т ім. Івана Франка. — К.: Професіонал, 2006. — 447 с.

4. Інтелектуальна власність : Словник-довідник : У 2 т./ Ред. О.Д. Святоцький; Державне патентне відомство України. — К.: Ін Юре. — 2000. — (Б-ка словників "Ін Юре") Т.1: Авторське право. — 2000. — 354 с.

5. Інтелектуальна власність : Словник-довідник : У 2 т./ Ред. О.Д. Святоцький; Державне патентне відомство України. — К.: Ін Юре. – 2000. — Т.2: Промислова власність. — 2000. — 354 с.

6. Підопригора О. Законодавство України про інтелектуальну власність: монографія/ Оксана Підопригора,. — Харків: Консум, 1997. – 190 с.

7. Хрустальова В. Інтелектуальна власність в системі економічних відносин перехідної економіки України: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. кандид. економ. наук: Спец. 08.01.01 — Економічна теорія/ Вікторія Хрустальова,; Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. — К., 1999. — 19 с