Вступ.

1. Сутність ліцензійної торгівлі в міжнародній економіці.

2. Специфіка економічних розрахунків при купівлі-продажу ліцензій.

3. Ліцензійна торгівля технологіями між країнами.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Торгівля ліцензіями — надання на певних умовах якомусь суб'єкту прав на використання винаходів, "ноу-хау" і т.д. протягом визначеного терміну за відповідну винагороду. Якщо технічні нововведення не захищені патентом, то мова йде про безпатентну ліцензію. Найбільш поширеними стали ліцензійні угоди, що передбачають комплексний міжнародний технологічний обмін з наданням "ноу-хау", інших послуг. У ліцензійній угоді чітко й однозначно визначаються вид ліцензії (безпатентна чи патентна), обсяг прав на використання переданої технології (повна, проста чи виняткова), форма розрахунків ("роялті" або паушальні платежі), сфера і межі застосування технології, термін дії ліцензійного договору. Важливо пам'ятати, що в період дії ліцензійної угоди приймаюча сторона зобов'язана інформувати продавця (ліцензіара) про всі зміни у технології.

Вартість ліцензій залежить від ступеня їх технічної проробки та патентного захисту. Вартість безпатентних ліцензій у середньому на 10-20 % нижча, ніж на винаходи, захищені патентами; ціни на виключні ліцензії зазвичай більш ніж у 2 рази перевищують ціни простих ліцензій.

В Україні діє дозволяючий порядок продажу ліцензій, згідно з яким держава дає дозвіл за кордон кожної конкретної ліцензії. При підготовці ліцензійної угоди повинна бути підтверджена патентна чистота об'єкта ліцензії.

Торгівля ліцензіями може здійснюватись безпосередньо між власниками і споживачами патентів та "ноу-хау" або через посередників. Посередниками виступають, як правило, спеціалізовані брокерські фірми, які виконують комплекс послуг патентування і захисту винаходів, укладання угод і забезпечення умов їх дотримання. Окремі спеціалізовані фірми купляють за свій рахунок ліцензії, розробляють технології для промислового використання і передають їх у комплексі з обладнанням та послугами.

1. Сутність ліцензійної торгівлі в міжнародній економіці

Предметами ліцензій (стосовно до технологічного обміну можуть бути):

• запатентовані винаходи;
• промислові зразки;
• товарні знаки;
• ноу-хау.

У залежності від об'єкта ліцензії можуть бути патентні і безпатентні. Крім того, ліцензії можуть бути:

самостійні («чисті») — припускають передачу технології незалежно від їхнього матеріального носія;

супутні — мають залежний характер і надаються з висновком контракту на будівництво підприємства, постачання технологічного устаткування, надання консультаційних послуг.

Існує 3 основних види ліцензій :

проста ліцензія — продавець (ліцензіар) залишає за собою право самостійне використовувати об'єкт ліцензії і надавати аналогічні ліцензії третім особам. Використовуються в основному в сфері виробництва товарів широкого вжитку, де важко здійснити точний облік виробленої продукції, потреба в якій настільки велика, що наявність декількох покупців (ліцензіатів) на одному ринку не приводить до зіткнення їхніх інтересів;

виняткова ліцензія– ліцензіату надаються виключні права на використання об'єкта ліцензії на умовах, визначених у договорі. Ліцензіат не може надавати аналогічні ліцензії третім особам, однак може самостійно використовувати об'єкт ліцензії або продавати ліцензії третім особам на умовах, що не суперечать умовам першої угоди. Для виняткових ліцензій характерно максимальне звуження території, на якій можуть використовуватися передбачені в угоді права. Найбільш розповсюджений у міжнародній практиці вид ліцензій.

повна ліцензія– ліцензіар цілком позбавляється права на використання об'єкта ліцензії протягом терміну дії договору. Звичайно такі ліцензії продаються малими фірмами.

Продаж ліцензій здійснюється за допомогою висновку ліцензійної угоди.

Ліцензійна угода – це договір по якому ліцензіар (продавець) надає ліцензіату (покупцеві) дозвіл або право на використання об'єкта ліцензії за визначену винагороду. При цьому право власності на предмет ліцензійної угоди залишається за ліцензіаром, а ліцензіат одержує право на його використання при конкретних умовах протягом визначеного терміну.

Як і будь-які міжнародні торговельні операції, ліцензійна торгівля на світовому ринку здійснюється шляхом укладання угод. Ліцензійна угода — це договір між двома сторонами про умови передачі й експлуатації науково-технічних, економічних або будь-яких інших знань, які мають, або не мають правового захисту.

Ліцензійні угоди відбивають специфіку об'єкта ліцензії, яким можуть бути: патенти; промислові моделі і зразки; товарні знаки і торгові марки; незахищені ноу-хау.

Вперше термін "ноу-хау" був використаний у практиці укладання договорів у США й Англії. Згодом він став широко використовуватися і в інших країнах. Спочатку цей термін використовували на позначення інформації, необхідної для реалізації винаходу, спеціально опущеної заявником у патентному описі й розуміли під терміном "ноу-хау" "знати, як застосувати патент". Сьогодні під ноу-хау в міжнародній торгівлі ліцензіями розуміють конструктивні, технологічні, управлінські, комерційні або фінансові секрети виробництва, які не забезпечені патентним захистом.

Ліцензійне співробітництво здійснюється, як правило, на платній основі, а винагорода у більшості випадків виплачується в грошовій формі. В угоді фіксуються обмеження на використання, експлуатацію, встановлюється вид прав на використання, та період, на який вони передаються (частіше усього 5—10 років). Нерідко обумовлюються можливості й умови продовження договору.

Розрізняють договір про уступку права на патент і ліцензійну угоду. У першому випадку право власності на винахід або інший об'єкт промислової власності переходить до нового патентовласника (відбувається зміна патентовласника). У другому випадку право власності на продукти інтелектуальної діяльності (у тому числі винаходи, товарні знаки, ноу-хау і т. п.) зберігається за її власником. Покупець ліцензії одержує лише дозвіл на право використання об'єкта ліцензії за плату, на певний строк і у визначених межах.

На практиці використовуються такі види ліцензій:

— патентні ліцензії — ліцензії на використання науково-технічної або іншої інтелектуальної продукції, що мають правову охорону (захищені патентами винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки);

— безпатентні ліцензії — ліцензії на використання науково-технічної або іншої інтелектуальної продукції, що не має правової охорони;

— повна ліцензія — це патентна ліцензія, відповідно до якої в повному обсязі передаються права на винахід на весь термін дії патенту. В наш час практично не використовуються, оскільки за своєю суттю вона практично збігається з відступленням прав на патент;

— виключна ліцензія характеризується наданням ліцензія-ту виключних прав використовувати об'єкт ліцензії у межах обумовлених в угоді. При цьому ліцензіар не має права на території дії цієї угоди одноосібно використовувати об’єкт ліцензії і видавати ліцензії третім особам.

— невиключна (проста) ліцензія дозволяє ліцензіату використовувати об'єкт ліцензії, але не захищає його від конкурентів, оскільки в цьому випадку ліцензіар зберігає з« собою право видавати аналогічні ліцензії третім особам, а також право самому використовувати об'єкт ліцензії на тій самій території;

— чиста ліцензія — ліцензія, предметом угоди якої є передача невтілених знань (хоча вони можуть супроводжуватися зразками продукції);

— супутня ліцензія — ліцензія, що надається при укладанні договорів про постачання устаткування, виробничої або іншої продукції, без якої реалізація цієї продукції приведе д0 порушення права власності постачальника;

— субліцензія — ліцензія, надана третій особі ліцец3іатом що володіє повною або винятковою ліцензією, на підставі права, наданого йому ліцензіаром. За обсягом прав субліцензія відповідає простій ліцензії, винагорода за неї розподіляється між ліцензіаром і ліцензіатом;

— поворотна ліцензія характеризується наданням — міцензіару права використовувати удосконалення об'єкта ліцензії здійснені ліцензіатом;

— примусова ліцензія — дозвіл компетентного органа зацікавленій особі використовувати запатентований винахід без згоди патентовласника в тому випадку, якщо протягом установленого законодавством терміну патентовласник не використовує винахід;

— крос-ліцензія — взаємне надання (обмін) прав на використання об'єктів інтелектуальної власності. Практикується тоді коли сторони не можуть здійснювати свою діяльність, взаємно не порушуючи прав.

Укладання ліцензійної угоди має певні позитивні та негативні наслідки для її сторін. Так, продавець ліцензії за її допомогою може вийти на такий ринок, куди іншим способом не можна проникнути через високе ввізне мито або наявність імпортних квот, заборон, занадто великі транспортні витрати чи сильну конкуренцію з боку інших фірм. При продажу ліцензій має місце економія на капітальних витратах комерційних ризиків. Продавець ліцензії може також скористатися торговельною мережею покупця і наявною клієнтурою (покупцями).

Недоліком продажу ліцензії з погляду продавця є можлива конкуренція з боку її покупця. Коли мине термін ліцензійної угоди, власник ліцензії отримує собі конкурента в особі покупця ліцензії. Крім того, покупець ліцензії, якщо навіть він досяг погодженого мінімуму її комерційного використання, не завжди може заповнити ринок, залишаючи ніші для конкурентів. Тим самим власник ліцензії неминуче втрачає контроль над операціями на цьому ринку. Контроль якості товару, що виробляється за ліцензією, також ускладнений, а ліцензійна винагорода звичайно менша від прибутку, який продавець міг би отримати, самостійно використовуючи об'єкт ліцензії. На додачу часто виникають суперечки з покупцем ліцензії з приводу її використання, навіть якщо угода була укладена з усіма застереженнями.

2. Специфіка економічних розрахунків при купівлі-продажу ліцензій

Одним із найважливіших питань при укладанні ліцензійної угоди є визначення ціни ліцензії та вибір форми платежів, що безпосередньо пов'язано з питанням визначення ефективності ліцензування як способу виходу на міжнародні ринки.

Ціна ліцензії визначається часткою продавця в прибутку покупця ліцензії. Ліцензійна угода укладається, якщо прибуток ліцензіара від продажу ліцензії буде більшим, ніж від інших форм освоєння ринку об'єктом ліцензії, а прибуток ліцензіата від реалізації закупленої ліцензії буде вищим, ніж прибуток його конкурентів, навіть з урахуванням виплати ліцензійних платежів.

На практиці використовуються декілька видів ліцензійних платежів: періодичні (роялті), паушальні, комбіновані, на компенсаційній основі, фіксовані.

Поточні (періодичні) платежі-роялті — це платежі, що виплачуються ліцензіатом ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійної угоди, починаючи з дати набуття чинності угоди, або, що трапляється частіше, із початку комерційного використання об'єкта ліцензії.

Роялті як форма виплати ліцензійної винагороди вигідні ліцензіату, а в ряді випадків і ліцензіару. В основі роялті лежить реальний прибуток, який одержує ліцензіат за ліцензією. Ставка роялті може бути виражена у вигляді:

— відсотка від ціни продукції, виробленої за ліцензією;

— відсотка від суми продажу продукції за ліцензією;

— твердо встановленого збору з одиниці продукції за ліцензією;

— відсотка від собівартості продукції за ліцензією.

На розмір ставок роялті впливають такі чинники:

1) технічна цінність об'єкта ліцензії (новий об'єкт на ринку або удосконалення відомого);

2) економічна ефективність використання об'єкта ліцензії;

3) стадія розробки або впровадження (ідея чи промислово освоєний об'єкт);

4) наявність і надійність патентного захисту;

5) ступінь новизни і передбачувана тривалість її зберігання;

6) вид ліцензії за обсягом прав (повна, виняткова, невиключна);

7) об'єм ноу-хау і ризик його розкриття;

8) місткість ринку і перспективи збуту;

9) обсяг виробництва за ліцензією;

10) надання товарного знака;

11) постачання ліцензіаром сировини, матеріалів, устаткування;

12) розмір капіталовкладень для організації виробництва за ліцензією та адаптації технології ліцензіара до умов виробництва ліцензіата.

Паушальні платежі — це визначена і зафіксована в тексті ліцензійної угоди сума, що фактично не залежить від ступеня освоєння і комерційної реалізації об'єкта ліцензії. Паушальні платежі застосовують:

— коли ліцензіар продає ліцензію маловідомому йому ліцензіату;

— немає реальної можливості здійснити ефективний контроль за діяльністю ліцензіата з використання ліцензії;

— існує необхідність одержання одноразової значної суми грошей, необхідної для покриття ліцензіаром витрат, пов'язаних із розробкою об'єкта ліцензії і підготовкою укладання ліцензійної угоди.

Паушальна форма платежу має певні переваги для сторін ліцензійної угоди. Вона захищає ліцензіара від ризику, пов'язаного із зривом або невдалим використанням об'єкта ліцензії і ліцензіатом, зумовленим сформованою кон'юнктурою, посиленням конкуренції тощо. У випадках надання повної або виняткової ліцензії, а також при передачі ноу-хау, що супроводжує ліцензії, вона виступає також інструментом хеджування ризиків, оскільки в цьому випадку ліцензіар змушений розкривати всі секрети об'єкта ліцензії без серйозних гарантій з боку ліцензіата.

Для ліцензіата ця форма платежу означає відсутність контролю за його виробничою і комерційною діяльністю з боку ліцензіара та можливість отримання всього прибутку від реалізації об'єкта ліцензії.

Недоліком паушальних платежів для ліцензіара є те, що вони практично завжди загалом менші за виплати, отримані у вигляді періодичних відрахувань, що знижує цінність такого платежу, а для ліцензіата — необхідність одноразових великих витрат. Крім того на ліцензіата лягає практично весь ризик від невдалого використання об'єкта ліцензії, навіть якщо це зумовлено низькою якістю об'єкта ліцензії, за що відповідальність має покладатися на ліцензіара.

Технічно паушальні платежі здійснюються в один або декілька прийомів. Звичайно надходження паушальних платежів починаються з моменту підписання ліцензійної угоди і закінчуються з початком комерційної реалізації об'єкта ліцензії.

Комбінована форма виплати ліцензійної винагороди передбачає виплату початкових платежів (як правило, в один прийом) та виплату другої частини ліцензійної винагороди у вигляді роялті у звичайному порядку після закінчення кожного звітного періоду.

Ліцензійні платежі на компенсаційній основі — це виплата ліцензійної винагороди продукцією, зробленою за ліцензією. При цьому ціна ліцензії спочатку розраховується в грошовому вираженні, а потім переводиться в натуральну форму з урахуванням встановленої для виробленого за ліцензією продукту ціни.

Фіксовані платежі, як і паушальні, не залежать від фактичного обсягу виробництва і продажу продукції за ліцензією, однак виплачуються протягом усього терміну дії ліцензійної угоди.

3. Ліцензійна торгівля технологіями між країнами

Сучасний стан ліцензійної торгівлі дозволяє виділити деякі групи країн у залежності від їхньої ролі в міжнародній ліцензійній торгівлі:

промислово розвиті країни з домінуючим експортом ліцензії. До цієї групи відноситься одна країна — США. Експортна спрямованість ліцензійної торгівлі має історичний характер і відбиває науково-технічний потенціал країни. Сумарні витрати на НІОКР у США перевищують аналогічні витрати у Великобританії, Німеччині, Японії, Франції й Італії разом узятих. Держава бере на себе гнітючу частину витрат на проведення фундаментальних наукових досліджень;

промислово розвиті країни з переважним експортом ліцензії. До них відносяться Великобританія і Швейцарія, що мають позитивне сальдо в торгівлі ліцензіями. Обидві країни проводять політикові, спрямовану на стимулювання експорту ліцензій. Основа такої політики у Великобританії така ж, як і в США. Торгівля ліцензіями у Швейцарії базується, по-перше, на спеціалізації у виготовленні високоякісної продукції для машинобудування, приладобудування, електротехніки і т.д., а по-друге, — на створенні великої кількості філій і дочірніх компаній великих фірм при відносно невеликих можливостях промислового використання нових технологій;

промислово розвиті країни з переважним імпортом ліцензій. До цієї групи відносяться інші промислово розвиті країни, насамперед Німеччина і Японія. Країни цієї групи широко використовують закордонний досвід і технічні знання для оснащення ведучих галузей передовою технологією і прискорення власних науково-технічних розробок і не прагнуть до балансування надходжень і платежів по ліцензійних угодах. Прикладом успіху цієї політики є широка експансія на автомобільному ринку в 70-і рр. західногерманського «фольксвагена» і японських автомобілів, що в умовах енергетичної кризи успішно застосовували придбані ліцензії для створення мало- і мікролітражних автомобілів.

Якщо США є найбільшим у світі експортером технології, то Японія, навпаки, з початку 50-х р.р. стала одним з найбільших у світі споживачів науково-технічних досягнень. Величезне значення в створенні «японського чуда» мало ефективне використання іноземних патентів і ліцензій, їхнє негайне впровадження й освоєння. Сьогодні Японія є лідером по багатьом напрямкам науково-технічного прогресу, однак вона усе ще більше платить за іноземну технологію, чим одержує за експорт своєї, але цей розрив зменшується;

країни, що розвиваються, з імпортно-експортною спрямованістю ліцензійної торгівлі. До них відносяться Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія, Туреччина. Ці країни цілеспрямовано здійснюють закупівлю іноземних технологій для рішення великих економічних проблем, а експортують ліцензії в основному в сусідні держави;

країни, що розвиваються, з імпортною спрямованістю ліцензійної торгівлі. До цієї групи відносяться Таїланд, Алжир, Панама й ін. Ці країни здійснюють закупівлю нових технологій переважно у виді супутніх ліцензій при будівництві промислових об'єктів;

країни, що розвиваються, з епізодичним характером ліцензійної торгівлі. До них відносяться в основному найменш розвиті країни.

Обсяг, напрями та структура міжнародної торгівлі ліцензіями чималою мірою визначаються прискореним розвитком наукових досліджень і розробок у розвинутих країнах, розширенням їх зовнішньоекономічної й фінансової експансії. Загальна сума надходжень розвинутих країн від продажу ліцензій зросла з 1,2 млрд. дол. у 1960 р. до 3,5 млрд. дол. у 1970 р., 12,5 млрд. дол. у 1980 р., 15,2 млрд. дол. у 1985 р. і 35 млрд. дол. у 1995 р. Міжнародна ліцензійна торгівля здійснюється здебільшого між промислове розвинутими країнами. На їхню частку припадає 99 % світового експорту і 85 % світового імпорту ліцензій. Цікаво, що продають ліцензії 37 країн, а купує — 71.

Домінуючі позиції в експорті ліцензій займають США, на які припадає найбільша у світі частина видатків на НДДКР. Надходження у США від продажу ліцензій становлять 56 % світового обсягу платежів за ліцензійними угодами.

Друге місце після США за експортом ліцензій належить Швейцарії, третє місце посідає Англія, четверте — Італія. Найбільші імпортери ліцензій — Японія й Італія, а також Німеччина та Франція.

Міжнародна ліцензійна торгівля охоплює в основному продукцію прогресивних галузей промисловості: хімічної, електротехнічної, включаючи електроніку, машинобудування. Ці галузі промисловості поглинають основну частку видатків на наукові дослідження в розвинутих країнах.

Структуру придбаних ліцензій не можна вважати задовільною. У 2005 р. зареєстровано 492 ліцензійні угоди, у т.ч. 304 – на товарні знаки, 150 – на винаходи, 29 – на промислові зразки, 9 – на корисні моделі. Близько 62% угод на товарні знаки стосуються харчової галузі (з них 53,3% – лікеро-горілчаної і тютюнової), 9,5% – приладобудування, жодної угоди не було у машинобудуванні, електроніці, сільському господарстві. Серед угод на винаходи 30,9% припало на харчову галузь (з них 25,9% – на лікеро-горілчану), 13,6% – на медичну сферу, 13,6% – на видобувні галузі, 12,4% – на металургію, 6,2% – на машинобудування, 1,2% – на приладобудування. Угоди на промислові зразки стосувалися лише харчової галузі (з них 89% – лікеро-горілчаної). Угоди на корисні моделі стосувалися машино- та приладобудування (по 50%).

Оскільки міжнародна ліцензійна торгівля найактивніше розвивається між спорідненими фірмами — материнськими і дочірніми компаніями, що знаходяться в різних країнах, її зміст і спрямованість значною мірою визначаються інтересами найбільших ТНК. Так, на частку внутрішньокорпораційних надходжень припадає понад 60 % усіх ліцензійних надходжень розвинутих країн. Наприклад, у США надходження від продажу ліцензій спорідненим компаніям становлять приблизно 80 % їхнього загального обсягу, в Англії — 50 %.

В той же час міжнародна торгівля ліцензіями має і деякі негативні наслідки. Насамперед відбувається посилення залежності ліцензіата від іноземної техніки і технології. Одночасно відбувається припинення деяких власних наукових досліджень, що в кінцевому результаті гальмує розвиток національної науки і техніки. Однак міжнародна торгівля ліцензіями являється вигідною як для ліцензіара, так і для ліцензіата. Відзначається, що кожен долар, витрачений на покупку іноземної ліцензії, за своїм ефектом еквівалентний (без урахування фактору часу) в США приблизно 6,2 дол., у Великобританії — 3,1, у Франції — 5,4, інвестованих в НДДКР. Ефективність закупки ліцензій і виробництва продукції на її базі досягається також за рахунок того, що ліцензія значно дешевше власних НДДКР для одержання подібного результату.

Висновки

Ліцензія (licence) – оформлений письмовим договором дозвіл, який видається власником винаходу (ліцензіаром), захищеного чи незахищеного патентом, зацікавленій особі (ліцензіату) на промислове та комерційне використання винаходу протягом обумовленого строку за певну винагороду.

У практиці торгівлі винаходами та ноу-хау ліцензії можна поділити на два види:

чисті (самостійні) ліцензії – продаються за самостійними договорами, які передбачають передачу прав на використання винаходів та ноу-хау. Якщо продаж чистих ліцензій супроводжується поставкою зразків обладнання та наданням інжинірингових послуг з їх освоєння, то у ліцензійні угоди, крім основних ліцензійних зобов'язань, включають додаткові зобов'язання з поставки та надання послуг;

супутні ліцензії – продаються шляхом включення їх у контракти з поставки товарів, зокрема машин, обладнання, приладів, причому ціни та умови платежу за такі ліцензії можуть бути виділені окремо або включені у загальні суми контрактів.

Держателі патентів та ноу-хау подають про них відомості у національні і міжнародні електронні інформаційні системи, проводять рекламні компанії й укладають із зацікавленими юридичними та фізичними особами ліцензійні угоди. Перед продажем ліцензії на винахід за кордон патентодержатель зазвичай прагне запатентувати його через патентних повірених у тих країнах, куди він збирається продати ліцензію.

Ліцензійні угоди (licensing agreement) – це угоди про передачу ліцензіаром ліцензіату прав на промислове і комерційне використання у певних межах винаходів, "ноу-хау", товарних знаків тощо на обумовлений термін за певну винагороду. Ці угоди, крім надання права на використання винаходів, включають комплекс додаткових зобов'язань ліцензіарів з надання допомоги ліцензіатам у використанні предмета угоди.

Ліцензійна угода встановлює вид ліцензії (патентна, безпатентна), характер та обсяг прав на використання винаходу (проста, виключна, повна), виробничу сферу та територіальні межі використання об'єкта ліцензії.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Мазаракі А. А., Юхименко В. В., Сєрова Л. П. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. — К.: КНИГА, 2003. — 272 с.

7. Мезенцев К. В., Мезенцева Н. І. Основи зовнішньоекономічної діяльності. — К., 2003. — 160 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і нау-ки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.