Вступ

1. Творчі здібності та її прояви в дитячому віці

2. Індивідуальна своєрідність творчо обдарованої дитини

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Останнім часом в психологічній науці та освітянській практиці значна увага приділяється проблемі творчих та інтелектуальних здібностей. Доведено, що зв'язок між цими здібностями нелінійний, тобто високий інтелект далеко не завжди пов'язаний із високим рівнем розвитку творчих здібностей, і, навпаки, творчі здібності можуть бути притаманні людині з невисоким інтелектом.

Дитина, яка має досить високий інтелект, може бути творчою, а може і не виявити яскраво розвинених здібностей. Такою самою мірою творчо обдарована дитина може мати й не досить високий загальний рівень інтелекту.

Більшість авторів, що досліджують творчість (Дж. Гілфорд, Е. Торренс), виділяють чотири ознаки творчої обдарованості: оригінальність ідей і продуктів, гнучкість словесного і образного мислення, здатність знаходити ідеї в складних і обмежених ситуаціях. Ці ознаки характеризують і дитячу творчість. Оригінальність як здатність до нового, незвичного і нестандартного вирішення проблем дуже яскраво виявляється вже на рівні старшого дошкільного віку. Шестирічки граються: вмить книжки, які діти розклали одна за одною, перетворилися на «річку», яку дівчатка переходили, злякано піднімаючи платтячка, щоб їх не замочити. Важко повірити, що вони йдуть не по воді.

1.Творчі здібності та її прояви в дитячому віці

Творчість — це завжди творення, тобто побудова нового і оригінального, нестандартне бачення у звичайному нових можливостей його функціонування або включення його як частини у нову систему, можливість продукувати значну кількість ідей. Що стосується творчих можливостей дітей, то вони реалізуються в різних видах їх діяльності, а саме: в грі, навчанні, спілкуванні, трудовій діяльності.

Так, граючись, дитина створює у своїй уяві певні «продукти», реалізує бажану задумку, продукує багато ідей. Вона почувається вільно і не скута досвідом, знаннями, не обмежена заборонами, які не дозволяють їй вільно розпоряджатися предметами, матеріалами тощо. Через такий ігровий тренінг творчості проходить кожна дитина, і він їй необхідний, адже саме в ігровій діяльності дитина навчається бачити не лише стандартні способи використання тих чи інших предметів. Так, кубики — це цегла для будування будинку, гаража, з них можна зробити машину, вони можуть перевтілитися на паркан, колодязь, потяг, літак — у що завгодно. Отже, дитяча творчість, хоча й не дає об'єктивно значущих продуктів, але за своєю психологічною сутністю, перебігом і суб'єктивним переживанням не відрізняється від «дорослої» творчості.

Здатність знаходити ідеї в нових і складних ситуаціях, пропонувати нові способи використання предметів особливо властива дітям. Практично, це — нестандартне бачення предмета, використання його функцій у новій ситуації. Багато відкриттів було зроблено саме завдяки цій особливості творчості. Згадаємо хоча б яблуко Ньютона, падіння якого стало поштовхом до відкриття закону тяжіння. Для дитини таким «яблуком» може бути що завгодно. Скажімо, йде гра «Готування обіду». Тут знадобиться все: маленькі м'ячики стануть овочами, з кубиків буде зроблена газова плита, коробка перетворюється на візок, у якому привезуть фрукти тощо. Важко навіть перелічити всі можливі варіанти і способи використання будь-якого предмета, які може придумати дитина. Але найчастіше діти користуються одним правилом: нове використання предмета має бути пов'язано з формою і загальним виглядом цього предмета, тому, скажімо, не застосовують виделку або якийсь посуд як будівельний матеріал, а шукатимуть щось більш «схоже». Ось такий приклад: Оленка грає у «пошту», отже їй потрібно відправити вантаж. Миттєво коробка з-під взуття перетворюється на скриньку, до якої вкладається все, що потрібно передати адресату. Шворочка теж знайдена, «олівець, ручка, папір?» — немає проблем. Але як бути із штемпелем і сургучем? Замислившись лише на секунду, дівчинка бере шматочок шоколаду, знаходить у своїх іграшках «шахову королеву», розминає у руках шоколад і, притиснувши «королевою», робить «печатку». В цій ігровій ситуації всі ознаки творчості: виділення функції предмета і використання цієї функції в новій ситуації.

Третя ознака творчості — образна гнучкість як здатність змінити форму об'єкта так, щоб побачити нові його можливості, дуже яскраво виявляється в дитячій творчості. В дитячому віці образна гнучкість — це найтиповіша форма прояву творчості. Адже дитяче мислення переважно образне, дитина ще чуттєво сприймає навколишній світ. Вона на кожному кроці перевтілює об'єкти в нові образи, помічає в предметах те, чого не бачать дорослі. «Мамо, мамо, я тобі приніс маленьке тигренятко, — і показує порожню долоню. — Воно обідатиме зі мною, а потім я його покладу спати і розповім казку», — говорить матері шестирічний хлопчик. Мама змушена поставити на стіл ще одну тарілку, виделку і ложку — адже треба нагодувати «тигреня».

Семантична, або словесна гнучкість мислення, виявляється в дитячому віці у формі підвищеної чутливості до мовлення. Дитина ставиться до мовних форм — слова і висловлювання — як до живих об'єктів. Так, наприклад, одяг у дитини асоціюється з тим конкретним пальтечком, платтячком, курточкою, в які її одягають; меблі — це конкретний стіл, стілець, шафа тощо. Таке образне сприймання нового матеріалу і є основою мовної творчості дітей. Крім того, дитина дуже жваво реагує на словесні рими, що відбивається на мовній творчості: складанні віршиків, нових слів та ін.

Виділяють загальну і спеціальну обдарованість. Загальна — це, можливо, той природний інтелектуальний і творчий потенціал, який закладений природою і може виявлятися у людини в будь-які роки її життя. Є обдаровані люди, про здібності яких людство дізналося ще тоді, коли вони були дітьми. В інших талант прокинувся у юнацькі або досить зрілі роки. Як правило, такі люди талановиті у багатьох сферах діяльності. Досить згадати Леонардо да Вінчі або Михайла Ломоносова, щоб переконатися в цьому. Спеціальні здібності більш обмежені, адже вони спрямовані специфічно — у певну галузь науки, мистецтва, техніки тощо. Спеціально обдарована людина наче ізолює себе від інших видів діяльності, концентруючи увагу і зосереджуючись у певному напрямі. Прояв спеціальної обдарованості дуже часто спостерігається у дитячому віці. Це музичні, спортивні, мовні, математичні тощо прояви талановитості в дошкільному і шкільному віці у багатьох талановитих людей.

Що стосується прояву предметно-спрямованих здібностей і причин їх спеціалізації, то багато дослідників вважають, що вони ґрунтуються на природних індивідуальних психофізіологічних особливостях. Мається на увазі насамперед півкульна організація мозку. В нейрофізіологічній і нейропсихологічній літературі значного поширення набула теорія функціональної асиметрії мозку. Відповідно до цієї теорії ліва півкуля відповідає за раціонально-логічні операції, права — за інтуїтивні, структурно-образні. Результати досліджень виявили ряд фактів, які не можна не брати до уваги, адже вони дають можливість зрозуміти прояви індивідуальних нахилів обдарованих дітей. Існує загальна думка, що ліва півкуля обробляє інформацію лінійно, аналітично і логічно, а права — глобально, релятивно, синхронно та інтуїтивно, отже нелінійно. Функція правої півкулі — сприймання структур, зв'язків, почуття прекрасного.

У шкільних заняттях головна роль належить лівій півкулі, що значною мірою знижує діяльність правої. Саме тому діти з розвиненим гострим образним сприйманням, тяжінням до структурованості, встановлення зв'язків і закономірностей, найбільш страждають від шаблону лінійності. Деякі психологи пропонують навіть створити навчальні програми, головним чином орієнтовані на правопівкульну концентрацію навчального процесу, виключивши з нього орієнтацію на ліву півкулю. Очевидно, це не є виходом з положення, адже обидві півкулі взаємопов'язані і працюють синхронно; і найбільша продуктивність можлива за умови їх інтеграції.

Результати діяльності правої півкулі можуть бути надзвичайно тонкими, структурно організованими, практично важливими, але взаємодія обох півкуль продукує значно вагоміший результат. Отже, знання і навички, що накопичуються завдяки взаємодії лівої півкулі з інтуїцією і натхненням, які продукує права півкуля, дають високі художні досягнення. Як стверджують дослідники цих питань, «логічне, послідовне, лінійне мислення не повинно бути знеціненим у гонитві за цілісним, інтуїтивним, релятивним мисленням» (Дж. Гілфорд).

Отже, шкільна програма, хоча вона і є певним гальмом творчості, створює необхідні умови для розвитку творчих здібностей дитини. Лише поєднання лінійності, шаблону, дотримання алгоритмів, правил дає розквіт оригінальності. Аналізуючи біографії видатних людей, можна помітити їх величезний потяг до знань. Вони ретельно вивчали те, над чим працювали — відповідну літературу, світові досягнення, знали найменші деталі. Наприклад, К. Ціолковський із своєї мізерної платні витрачав всі кошти на прилади і книги; У. Дісней надавав великої уваги вивченню досягнень у галузі кінематографа (музичний супровід, колір тощо) і запроваджував їх у мультфільмах; І. Франко настільки був обізнаний не лише в поезії та літературі, а й у багатьох суміжних галузях, що його справедливо називали енциклопедистом. Нова ідея, винахід, творіння можливі за умови ґрунтовної обізнаності у тій галузі, яка стала предметом творчості. Тому весь період шкільного навчання є реальною підготовкою до дійсної творчості, яка чекає свого прояву у старшому віці.

Другий напрям розвитку обдарованості в молодшому шкільному віці — це виявлення зародків індивідуальної предметної спрямованості інтересів. Так, специфічна мистецька обдарованість характеризується перевагою сенсорики і підвищеної чутливості над вербальними процесами (це може бути перевага якогось органу чуття або певна взаємодія кількох органів чуття). Музичні здібності пов'язані з чутливістю дитини до музичних (організованих звуків), хореографічні — із взаємодією слухової і моторної чутливості: художні — поєднують чутливість до кольорових подразників з високорозвиненою руховою активністю кисті руки. Всі ці складні індивідуальні поєднання, які, безумовно, є вродженими, можуть бути розвинені за умов наявності відповідного оточення. Відомий американський дослідник Б. Блум (1981), ґрунтуючись на даних, одержаних під час обстеження видатних людей, створив модель виховних і освітніх прийомів, які допомагають розвиткові таланту. Найцікавіше відкриття, яке він зробив у результаті численних інтерв'ю з відомими музикантами, математиками і олімпійськими чемпіонами, полягало в тому, що сім я завжди активно допомагала цим людям. Він стверджував, що ніхто з них не досягнув би таких результатів без допомоги сім'ї.

2. Індивідуальна своєрідність творчо обдарованої дитини

Діти, талановиті реально або навіть потенційно, характеризуються цілим рядом особливостей, якими вони відрізняються від «середніх» дітей. Ці особливості стосуються специфіки сенсорних процесів, прояву інтелекту і творчості, а також взаємовідносин з оточуючими. Найчастіше і академічні успіхи талановитих дітей вищі, ніж у їхніх ровесників. Це загальна тенденція, але можливий варіант, коли майбутні видатні люди в дитинстві, навпаки, виявляли повну байдужість до академічних знань, або надавали перевагу лише окремим предметам, маючи саме до них неабиякий інтерес.

Обдаровані діти відрізняються інтелектуальними здібностями, тобто досить легко виконують будь-які завдання, схоплюють матеріал «на льоту», мають добре розвинену пам'ять, велику спостережливість, здатність сконцентрувати увагу. У них є свої особисті інтереси, у які вони заглиблюються, і їх зовсім не цікавить те, що відбувається у класі: воно здається їм дріб'язковим. Але, якщо виникає цікаве питання, дитина першою намагається відповісти на нього. Обдарована дитина не завжди спілкується з ровесниками, особливо з тими, хто інтелектуально мало розвинений і не має ніяких інтересів.

Ці особливості поведінки обдарованої дитини спричиняють низку непорозумінь у взаєминах з педагогами і ровесниками, а інколи й з батьками. Глибока і змістовна обізнаність обдарованої дитини в якійсь галузі науки чи мистецтва, яскраві прояви здібностей, академічні успіхи викликають або велике захоплення і повагу, або заздрість і ставлення, що пов'язане з цим почуттям. У педагога обдарована, отже нестандартна дитина, теж викликає інколи негативне ставлення: з одного боку, педагог розуміє, що така дитина потребує специфічної і дуже складної роботи, з іншого, — відчуває, що просто не має відповідних знань або часу, щоб приділити такому учневі достатньо уваги. Дуже часто навіть батьки не зовсім розуміють свою дитину, а якщо й бачать, що їх дитина за своїм розумовим розвитком відрізняється від інших дітей, то не мають достатньої фахової підготовки, щоб самостійно займатися нею.

Між тим, обдарована дитина потребує більшої уваги ще й тому, що їй властиві певні риси особистості, які узагальнено можна назвати: наполегливість. Це і висока працездатність, і вимогливість до себе, і активність, і упертість, і бажання довести справу до кінця. Саме наполегливість «примушує» дитину активно працювати над тим, що ЇЇ цікавить, досягти незважаючи ані на які перешкоди певних успіхів, тобто наполегливість стає основною життєвою мотивацією, яка перекреслює всі інші.

У розвитку дитячої обдарованості важливе значення має соціальне середовище, насамперед батьки і вчителі. Аналіз біографій видатних людей свідчить, що саме ці чинники є вирішальними/Наприклад, розвитку таланта І. Франка значною мірою сприяло його спілкування з вчителями, особливо вчителем української мови; математична обдарованість М. Лобачевського була помічена вчителем математики, який безкоштовно займався із своїм учнем. Для художника У. Діснея підтримка батьків на всіх етапах життя була вирішальною; балерині Г. У лановій увага батьків до її інтересів та їхня підтримка допомогли досягти вершини хореографічного мистецтва.

Звичайно, що обдарованість — унікальне явище і вимагає уважного і дбайливого ставлення, а кожний випадок обдарованості потребує індивідуального підходу. Обдарована дитина «випадає» із звичайного, стандартного, звичного. Школа з її обов'язковістю, відсутністю свободи для творчості дратує, викликає нудьгу, а то й взагалі небажання її відвідувати. І починаються «гоніння»: вчителі, не розуміючи дитину, скаржаться батькам, ті, в свою чергу, вимагають стандартної поведінки. Дитина, сконцентрована на своїх інтересах, не може зрозуміти, чого ще від неї хочуть, коли вона працює, щось шукає, цікавиться певною проблемою. Згодом вона усвідомлює, що її ніхто не розуміє. Все це призводить до того, що обдарована дитина занурюється в себе, її все менше цікавить спілкування з ровесниками, і в результаті вона опиняється в ізоляції.

Іншим варіантом поведінки обдарованої дитини може бути нетерпимість до тих, хто є інтелектуально нижчий і не бажає підвищувати свій рівень, не має наміру чимось зацікавитися. Обдарована дитина мало спілкується з такими ровесниками тому, що їй з ними нудно і нецікаво, а намагається товаришувати з тими, хто старший, хто більше знає і має певні пізнавальні інтереси.

Обдаровані діти чутливі до пошуку нових проблем, їх відрізняють бажання фантазувати, оригінальність, вони не втомлюються у своїх пізнавальних пошуках, мислять нестандартно і виявляють творчу активність. Звичайно, що творчі здібності та інтелект глибоко пов'язані між собою, але в цьому єдиному блоці індивідуально можуть переважати творчі здібності порівняно з інтелектуальними; особливо це стосується художньо-мистецьких здібностей, які ґрунтуються на певних моторних, сенсорних або сенсорних природно зумовлених особливостях дитини. Ці особливості не завжди мають високу кореляцію з інтелектом. Творча активність у дитячому віці не завжди яскраво виявлена, часто вона завуальована, лише потенційно закладена і знаходить свій прояв лише згодом, хоча у вигляді певного інтересу до якоїсь мистецької діяльності може стати помітною ще в дитячі роки.

Як свідчать факти, І. Франко ще у школі виявляв велику чутливість до мови; І. Репін у свої шість років був просто у захваті, коли вперше у житті побачив кольорові олівці; відомий співак І. Козловський був вражений, коли вперше відвідав оперний театр: він від хвилювання штовхав свого сусіда, підскакував на стільці, пошепки повторював кожне слово співака.

Потенційні творчі здібності, зосередженість дитини на тому, до чого в неї може бути інколи ще підсвідоме тяжіння, зумовлює її загальмованість, внутрішню увагу до того, що її цікавить, і зовнішню байдужість до всього іншого, навіть до спілкування з ровесниками. Творчо обдаровані діти не виявляють інтересу до звичайного, відомого, але коли їм доводиться вирішувати творчі завдання, наче перевтілюються: із задоволенням їх виконують, у захваті від того, що створили щось нове і оригінальне. Виявляється, що це явище є закономірним.

В останні десятиліття в зарубіжній психології з'явилося багато праць, присвячених трагедії невиявлених або заблокованих системою шкільного навчання талантів. За даними одного з відомих американських дослідників Е.Торренса, більше третини дітей, що були відраховані як невстигаючі, це діти обдаровані. Зважаючи на такі факти, в США була створена прикладна галузь — психологія обдарованості.

Висновки

Шкільне ґрунтується переважно на засвоєнні стандартної інформації, що пов'язано з домінуванням шаблонного, лінійного і логічного мислення. Проте воно є необхідним етапом розвитку обдарованості і творчих здібностей, оскільки забезпечує високий рівень знань, інформативності, які необхідні для подальшого розвитку обдарованої дитини.

Молодший шкільний вік — початок індивідуальних проявів обдарованості різної спрямованості і ступеня розвитку. Індивідуальний розвиток обдарованості закладений у психофізіологічних, сенсорних, когнітивних особливостях дитини. В одних дітей останні можуть стимулювати мистецькі здібності і мистецьку творчу спрямованість, в інших — наукову, технічну, лідерську, підприємницьку тощо.

Специфічна мистецька обдарованість характеризується перевагою сенсорики і підвищеної чутливості над вербальними процесами, а також перевагою якогось певного органу чуття або певною взаємодією кількох органів чуття.

Поведінка обдарованої дитини не завжди відповідає загальноприйнятим стандартам.

3 боку ровесників глибока і змістовна обізнаність обдарованих дітей у певній галузі знань може викликати реакції двох типів: захоплення і повагу або заздрість.

Високий рівень знань, загальний інтелектуальний або творчий потенціал обдарованого учня можуть не відповідати професійності педагога, що гальмує індивідуальний розвиток.

3 боку батьків спілкування з обдарованою дитиною може виявлятися у формі підтримки і стимулювання в певній галузі знань, але й може викликати в них лише здивування і нерозуміння причин своєрідної поведінки дитини.

Список використаної літератури

1. Базиленко Л.И. Заметки о творчестве // Обдарована дитина. — 2005. — № 7. — C. 25-27

2.Калюкина А. Об опыте детского творчества // Начальная школа. — 2000. — № 12. — C. 44-47

3. Кульчицька О.І. Простір для здійснення творчих задумів // Обдарована дитина. — 2005. — № 7. — C. 2-5

4. Кульчицька О. Творча обдарованість. Специфіка дитячої обдарованості// Обдарована дитина. — 2001. — № 1. — C. 3-10

5. Лисенко О. Обдарована дитина у колективній творчій діяльності // Обдарована дитина. — 2001. — № 1. — C. 44-45

6. Мурзо Т. Заохочуючи учнів до власної творчості // "Тема. На допомогу вчителю зарубіжної літератури". — 2005. — № 3-4. — C. 172-176

7. Парамонов Л. Творческое конструирование: психологические и педагогические основы его формирования // Дошкольное воспитание. — 2000. — № 11. — C. 58-64

8. Світ творчої уяви в малюнках шестирічок // Початкова освіта. — 2005. — № 37. — C. 7-8

9. Тітов І. Розвиток творчої уяви молодших школярів як компонента їхньої суб'єктності// Обдарована дитина. — 2005. — № 9. — C. 35-38

10. Хоменчук І. Формування і розвиток творчих здібностей дітей // Світ дитячих бібліотек. — 2004. — № 2. — C. 21-22

11. Шляхи розвитку творчої фантазії // Початкова освіта. — 2005. — № 37. — C. 5-6