Вступ.

1. Загальні засади функціонування ПФГ.

1.1.Організаційна структура ПФГ.

1.2.Механізми інтеграції підприємств у ПФГ.

2. Законодавче регулювання створення та діяльності ПФГ в Україні.

2.1. Визначення правового статусу головного підприємства та учасників ПФГ.

2.2.Обмеження на створення ПФГ в Україні.

2.3. Державна підтримка функціонування ПФГ.

2.4. Облік і звітність щодо кінцевої і проміжної продукції ПФГ.

2.5. Умови реорганізації і ліквідації ПФГ.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Фінансово-промислові групи (ФПГ) — це диверсифіковані багатофункціональні структури, створені на основі об'єднання капіталів промислових підприємств, кредитно-фінансових установ та інших господарських суб'єктів з метою максимізації прибутку, підвищення ефективності виробничих і фінансових операцій, посилення конкурентоздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках, зростання економічного потенціалу як усієї групи в цілому, так і кожного з її учасників.

У сучасних умовах розвиток таких груп стає одним із основних напрямів розвитку світової економіки.

Останнім часом посилюється мотивація підприємств до входження в ФПГ. Такі наміри пов'язані з можливістю забезпечити контроль над підприємствами з метою налагодження вигідних технологічних і господарських зв'язків. Багатьох господарських суб'єктів приваблює перспектива спільної реалізації пріоритетних загальнонаціональних програм, отримання необхідної державної підтримки, освоєння довгострокових і перспективних інвестиційних проектів. ФПГ, які охоплюють промислові підприємства, дослідні організації, торговельні фірми, банки та інші структури, засновані на внутрішніх договірних відносинах, стали своєрідним каркасом ринкової економіки багатьох країн.

Підприємства, що входять до складу ФПГ, пов'язані між собою численними зв'язками з приводу фінансової, виробничої, збутової та іншої залежності.

1. Загальні засади функціонування ПФГ

Промислово-фінансові групи (далі — ПФГ) — це диверсифіковані багатофункціональні структури, створені на основі об'єднання капіталів підприємств, кредитно-фінансових установ та інших організацій з метою максимізації прибутку, підвищення ефективності виробничих і фінансових операцій, посилення конкурентоздатності на внутрішньому і зовнішньому ринках, зростання економічного потенціалу всієї групи у цілому і кожного із її учасників окремо.

Останнім часом посилюється мотивація підприємств до входження в ПФГ, оскільки їх розвиток дає змогу забезпечити контроль над підприємствами і фінансово-кредитними установами в інтересах налагодження вигідних технологічних і господарських зв'язків. Багатьох економічних суб'єктів приваблює перспектива спільної реалізації пріоритетних загальнонаціональних програм, отримання необхідної державної підтримки ресурсів на поповнення оборотних коштів і технічне переоснащення виробництва, освоєння довгострокових і перспективних інвестиційних проектів. ПФГ, які охоплюють промислові підприємства, дослідні організації, торговельні фірми, банки та інші структури та засновані на внутрішніх договірних відносинах, стали своєрідним каркасом ринкової економіки багатьох країн.

Аналіз світових тенденцій дає підстави стверджувати, Що розвиток ПФГ в Україні дозволить полегшити вирішення ряду проблем, викликаних трансформаційними процесами в економіці країни, тому що в рамках ПФГ досягається:

• концентрація грошових, матеріальних, науково-технічних, трудових, інформаційних ресурсів, необхідних для закріплення тенденції до економічного зростання та збільшення інвестицій у науково-технічний розвиток;

• взаємодія фінансового, промислового та інтелектуального капіталу;

• формування ефективного механізму самофінансування учасників ПФГ, оскільки в результаті інтеграції економічних, організаційних, технологічних та інтелектуальних потенціалів учасників ФПГ забезпечуються реальні механізми самофінансування, нарощування інвестиційних ресурсів для високоефективних виробництв;

• підвищення економічної стабільності учасників групи у зв'язку із створенням можливостей для надання допомоги збитковим підприємствам, які є незамінними в технологічному ланцюгу виготовлення кінцевої продукції;

• покращення кредитного обслуговування підприємств групи банками, які входять до складу ПФГ, через надання кредитів під більш низькі в порівнянні з ринковими відсотки, можливість пролонгування строку повернення кредиту, участь банку в проектному фінансуванні;

• можливість за рахунок високої концентрації капіталу реалізовувати масштабні науково-технічні розробки, створювати найбільш складні технічні і технологічні системи;

• можливість формування міжнародних коопераційних зв'язків на основі створення транснаціональних промислово-фінансових груп [6, с. 416-417].

1.1.Організаційна структура ПФГ

Структуру промислово-фінансової групи можна представити такими інституційними блоками:

• кредитно-фінансовий;

• промисловий;

• сільськогосподарський (агро-) блок;

• торговельний;

• науково-дослідний (рис. 1.).

Кредитно-фінансовий блок включає в себе низку кредитно-фінансових установ: комерційні банки, страхові, інвестиційні, лізингові, трастові компанії, пенсійні фонди та ін. Ядром блоку виступає комерційний банк.

Основним завданням даного блоку є залучення і акумулювання фінансових ресурсів, а також розробка інвестиційної політики і здійснення капіталовкладень. Завдяки входженню до складу ПФГ банківських структур, підприємства-учасники групи отримують необхідні кошти в значній мірі за рахунок «власних банків». Банки зацікавлені в участі в ПФГ, оскільки при цьому створюються реальні можливості розширення сфери діяльності, підвищення потенціалу прибутковості і фінансової стійкості.

Інтерес банків до входження у ПФГ пояснюється такими причинами:

• банки, що входять до ПФГ, отримують можливість зайняти ключові позиції у перспективних інвестиційних програмах, що користуються державною підтримкою;

• внаслідок участі у ПФГ у банків з'являються можливості розширити сферу діяльності, причому в більш сприятливих умовах, ніж ті, що можуть скластися у випадку прямого інвестування коштів у конкретні програми;

• у банків з'являється можливість отримати клієнтів-учасників групи зі значним фінансовим оборотом, що важливо з погляду можливих переділів зон впливу банків;

• фінансування великих інвестиційних проектів можливе лише під суттєві гарантії, які можуть забезпечуватися матеріальними, основними і оборотними фондами значних розмірів, які контролюються учасниками ПФГ;

• спільна діяльність з промисловими, торговельними, страховими структурами, спрямована на досягнення взаємовигідного результату, підвищує конкурентоздатність банку за рахунок покращення прогнозованості економічної ситуації, поглиблення спеціалізації з урахуванням перспективних напрямків наукової і виробничої діяльності клієнтів, комбінації ефектів від спільної діяльності; підвищення рівня опрацювання інвестиційних проектів [6, с. 419].

Переваги функціонування банку у складі ПФГ полягають у тому, що:

а) з'являється можливість одночасно і паралельно вирішувати взаємопов'язані завдання — формувати інвестиційні програми та шукати реального інвестора під ці програми. При цьому спеціалістам банку легше підготувати обґрунтування інвестиційного проекту, який би задовольнив вимоги інвесторів, включаючи іноземних;

б) діяльність банку як фінансово-розрахункового центру групи створює можливості для учасників у галузі вирішення питань організації платежів і розрахункових відносин, а також кредитування підприємств. Це відноситься до створення системи клірингових розрахунків, випуску та використанню векселів та інших інструментів. Банк може надавати гарантії для підприємств при одержанні ними кредитів в інших банках, а також надавати кредити одним підприємствам під гарантії інших, що входять до складу групи.

Промисловий блок включає у себе групу промислових підприємств, які виробляють проміжну та кінцеву продукцію ПФГ.

Торговельний блок — це мережа спільних торговельних домів, або велика торговельна компанія, яка здійснює свою діяльність в інтересах всієї групи. Головним завданням торговельного блоку ПФГ є забезпечення умов для безперебійного функціонування виробничого процесу з урахуванням проведення грамотної цінової політики.

Агропромисловий блок (сільськогосподарський блок) включає сільськогосподарських товаровиробників, переробні підприємства, агросервісні підприємства та служби. Агропромисловий блок є характерним для агропромислових фінансових груп (АПФГ).

Агропромислова група — договірне добровільне об'єднання сільськогосподарських, промислових та інших підприємств з фінансово-кредитними установами, яке спрямовує свою діяльність на реалізацію державних та спільних програм і проектів фінансування виробництва, зберігання, переробки і реалізації кінцевої продукції сільськогосподарського виробництва, які створюються з метою отримання прибутку та структурної перебудови галузі [7, с. 16].

За рахунок об'єднання інтересів підприємств-учасників в рамках АПФГ забезпечуються як реалізація повного успіху розширеного виробництва у сфері власного виробництва, так і створення, і платоспроможність попиту на продукцію АПК.

Основними виробниками продукції АПФГ є сільськогосподарські та переробні підприємства, що формують свою діяльність у рамках спільного проекту. Спільний проект АПФГ — це основна економічна одиниця, в якій фінансові ресурси учасників АПФГ спрямовуються на створення капітальних активів, що дають прибуток за певний тривалий період часу.

Науково-дослідний блок представлений науково-дослідними та проектними установами, конструкторськими бюро, що забезпечують розробку науково-технічної документації, а також новітніх технологій, які дають змогу організувати виробництво нових видів продукції.

1.2.Механізми інтеграції підприємств у ПФГ

Підприємства, що входять до складу ПФГ, пов'язані між собою численними зв'язками з приводу фінансової, виробничої, збутової та іншої залежності. Існує багато інструментів інтеграції підприємств у ПФГ. До основних механізмів консолідації капіталу можна віднести такі:

1) холдингова форма управління акціонерним капіталом групи;

2) довірче управління головним підприємством акціями учасників групи;

3) взаємне володіння акціями учасників ПФГ;

4) довгострокові фінансові зв'язки;

5) спільне відкриття акціонерної компанії (головного підприємства; торгового дому та ін.).

1). Холдингова форма управління акціонерним капіталом групи.

Холдинговий механізм групової організації є домінуючим у створенні і функціонуванні багатьох зарубіжних ПФГ як на національному, так і транснаціональному рівні. Досить часто холдинг виступає як компанія, котра володіє контрольним пакетом акцій учасників групи і визначає завдяки цьому стратегію групи.

Система участі в капіталі гарантує головному підприємству можливість здійснення контролю над дочірнім підприємством. Однак цей контроль, в основному має стратегічний характер. Механізм узгодження інтересів учасників групи визначають такі юридичні документи, як:

— угода з фінансових питань, яка регулює інвестиційну і дивідендну політику підприємств на наступний фінансовий рік;

— договір про єдине управління, котрий чітко визначає, які функції делегуються керівництву головного підприємства, тобто централізуються, а які виконуються децентралізовано, тобто кожними учасниками самостійно [2, с 58].

2). Довірче управління головним підприємством акціями учасників групи.

Як правило, таку функцію виконують трастові відділи банків. Розпорядження акціями дозволяє банкам посилити контроль над виробничими компаніями і розповсюдити його за межі їх частки участі в капіталі.

Основним джерелом поповнення траст-активів комерційних банків і здійснення фінансового контролю над нефінансовими установами є пенсійні фонди, інвестиційні та страхові компанії.

3). Взаємне володіння акціями учасників ПФГ.

Взаємне переплетіння акціонерних участей є основою єдності групи. Суть його полягає у тому, що банки володіють акціями промислових компаній, а також інших банків, комерційних структур, а промислові об'єднання, у свою чергу, купують акції банків. У результаті власники великих виробничих корпорацій стають співвласниками банків, комерційних структур.

Як спосіб підтримання і регулювання діяльності промислово-фінансових груп наведена форма отримала найбільше розповсюдження в Японії. Середня частка перехресного володіння акціями всередині груп Міцубісі, Міцуі, Суміто склала 28,93%; груп Фуйе, Дайіті Канге і Санва — 16,36%, у середньому частка шести головних ФПГ — 22,65% [3, с. 67].

4). Довгострокові фінансові зв'язки через кредитні відносини, які є менш жорсткою формою зв'язку в групі в порівнянні з відносинами корпоративної власності.

Фінансові зв'язки промислових підприємств і банків проявляються у тому, що останні:

• беруть на себе певні функції-концернів, які мають касовий і обліково-фінансовий характер, а саме: ведуть розрахунки з клієнтами концернів з укладених ними угод, виплачують дивіденди за їх акціями і проценти за облігаціями, здійснюють податкові чи інші платежі державі;

• організовують фінансування із третіх джерел: шляхом створення консорціумів комерційних банків; розміщення цінних паперів групами інвестиційних банків;

• виступають фінансовими і діловими консультантами корпорації, тобто надають комерційну інформацію; здійснюють операції зі злиття і поглинання підприємств, реорганізації і фінансового оздоровлення об'єднань та ін.

5). Спільне відкриття акціонерної компанії.

Характерною особливістю такого механізму інтеграції є те, що учасники створюють під своєю егідою спільні компанії і розробляють спільні інвестиційні проекти для проникнення у нові сфери, забезпечуючи таким чином зростання підприємницької активності підконтрольних структур.

2. Законодавче регулювання створення та діяльності ПФГ в Україні

Аналіз передумов створення ПФГ в Україні, дозволив виділити серед них основні, а саме:

• необхідність посилення міжгалузевої та регіональної кооперації виробництва;

• необхідність підвищення стабільності постачань і платежів;

• забезпечення економічно доцільних обсягів виробництва і збуту, що узгоджуються з кон'юнктурою ринку;

• потреба у створенні умов для прискореного розвитку наукомістких галузей;

• необхідність забезпечення високих темпів приросту інвестиційних ресурсів для стійкого економічного зростання компанії;

• потреба у розширенні експортних можливостей підприємств, що входять до складу фінансово-промислової групи.

Порядок створення, реорганізації та ліквідації ПФГ в Україні, а також фінансово-економічні умови їх діяльності визначені Законом України " Про промислово-фінансові групи в Україні" від 21. 11. 1995 року (далі — Законом). Вказаним законодавчим актом регламентовано:

1) Правовий статус головного підприємства і учасників ПФГ.

2) Обмеження на створення ПФГ в Україні.

3) Механізм створення та державної реєстрації ПФГ.

4) Державна підтримка функціонування ПФГ.

5) Облік і звітність щодо кінцевої та проміжної продукції ПФГ.

6) Умови реорганізації та ліквідації ПФГ.

2.1. Визначення правового статусу головного підприємства та учасників ПФГ

Відповідно до статті 1 Закону промислово-фінансова група (ПФГ) — об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові та проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і які створюються за рішенням уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Проте, як свідчить світовий досвід, створення ПФГ не має за меті виконання державних програм розвитку пріоритетних галузей, а в основному — отримання певних економічних вигод від такого об'єднання. Тому у Законі логічно було б передбачити також можливість створення ПФГ з метою власних інтересів учасників.

Головним підприємством ПФГ є підприємство, створене відповідно до законодавства України, яке виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні і офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами.

Учасником ПФГ може бути підприємство, банк або інша наукова і проектна установа, організація, створена згідно з законодавством України, чи іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ або надає банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті отримання прибутку.

Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської та фінансової діяльності відповідно до Закону та укладеної Генеральної угоди про сумісну діяльність.

Однак, слід зазначити, що надання цим пунктом Закону підприємствам — учасникам ПФГ виробничої та фінансової самостійності не відповідає вимогам п. 5 ст.3 про необхідність затвердження постановою КМУ вичерпного переліку найменувань кінцевої продукції ПФГ, а також п.3 ст. 5, яким передбачене державне регулювання цін на кінцеву продукцію ПФГ.

Генеральна угода про сумісну діяльність з виробництва кінцевої продукції ПФГ включає:

• назву ПФГ;

• перелік затверджених у встановленому законодавством порядку державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ;

• визначення головного підприємства ПФГ та перелік її учасників;

• кандидатуру президента ПФГ, його права і обов'язки, порядок звільнення з посади;

• перелік кінцевої продукції ПФГ;

• термін дії угоди;

• інші умови, передбачені законодавством, та ті, які визначають необхідними ініціатори створення ПФГ.

Головне підприємство ПФГ не несе відповідальності за зобов'язаннями учасників ПФГ, учасники ПФГ не несуть відповідальності за зобов'язаннями головного підприємства, якщо інше не обумовлене двосторонніми договорами.

2.2.Обмеження на створення ПФГ в Україні

Законодавство про ПФГ в Україні містить певні положення щодо обмеження створення ПФГ та діяльності головного підприємства ПФГ. Відповідно до ст. 2 п. 7. Закону створення ПФГ забороняється у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг.

Проте, наприклад, у Німеччині є ряд фінансово-торговельних груп (ФТГ) — "Арал", "Клекнер", "Кауфхорф", "Шикеданц" тощо. Відбуваються процеси залучення до ФТГ середніх і дрібних торговельних підприємств у невеликих містах. У свою чергу, ФТГ підпорядковують собі або створюють промислові підприємства: ФПГ "Шикеданц" має своє текстильне, паперове і товарне виробництво, а "Неккерман" — радіозаводи і фабрики готового одягу.

Як уже зазначалось, за вітчизняним законодавством головним підприємством є те підприємство, яке виробляє кінцеву продукцію і здійснює її збут. Відповідно, ним не може бути банк, кредитно-фінансова чи торговельна установа.

На наш погляд, таке обмеження невиправдано. Адже в усьому світі фінансово-промислові групи (а не промислово-фінансові, як в Україні) — це об'єднання підприємств навколо фінансового центру, основним завданням якого є залучення і акумулювання коштів, а також розробка інвестиційної політики і здійснення капіталовкладень. Як показує досвід, найперспективнішими є ті ФПГ, які очолюються банками. Вони активно застосовують різноманітні важелі прямого та фондового інвестування ефективно управляють корпоративними фінансами та інвестиційними проектами.

Механізм створення та державної реєстрації ПФГ в Ук-раїні регулюються статтею 3 Закону. Відповідно до цієї статті рішення про створення (реєстрацію) об'єднання та надання йому статусу ПФГ приймається Кабінетом міністрів України (КМУ). Питання про створення ПФГ порушує перед КМУ уповноважена особа (особи) ініціаторів створення ПФГ, яка подає на ім'я Прем'єр-міністра України такі документи:

• доручення ініціаторів створення ПФГ на право уповноваженої особи представляти в КМУ проект створення ПФГ;

• Генеральну угоду про сумісну діяльність з виробництва кінцевої продукції ПФГ, підписану всіма ініціаторами створення ПФГ;

• технічно-економічний проект обґрунтування створення ПФГ;

• висновки відповідного галузевого міністерства чи відомства України, Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України щодо створення ПФГ стосовно техніко-економічного обґрунтування та Генеральної угоди;

• документ про перерахування до Державного бюджету України державного мита за прийняття проекту створення ПФГ до розгляду КМУ в обсязі однієї тисячі розмірів установленого чинним законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів на місяць.

КМУ приймає до розгляду проекти створення ПФГ за умов розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції ПФГ, еквівалентній сумі в 100 млн. дол. США за рік, починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей строк може бути продовжено окремою постановою КМУ у разі створення ПФГ для виробництва нових видів кінцевої продукції з довгостроковим циклом виробництва.

Постановою КМУ про створення ПФГ повинні бути затверджені:

• Генеральна угода про сумісну діяльність з виробництва кінцевої продукції ПФГ;

• назва ПФГ;

• перелік затверджених у встановленому законодавством порядку, державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ;

• головне підприємство ПФГ;

• президент ПФГ;

• перелік найменувань кінцевої продукції ПФГ;

• термін, на який створюється ПФГ і який не може перевищувати терміну реалізації відповідної Державної програми;

• інші умови відповідно до повноважень КМУ у межах чинного законодавства.

2.3. Державна підтримка функціонування ПФГ

Заходи державної підтримки функціонування ПФГ в Україні в основному зводяться до надання пільг головному підприємству та учасникам ПФГ. Так, статтею 4 Закону встановлено, що головне підприємство і учасники ПФГ звільняються від сплати митних зборів, імпортного або експортного мита відповідно у разі імпорту чи експорту проміжної продукції.

Однак надання таких пільг лише створюватиме поле для всіляких порушень, стимулюватиме тіньове виробництво. Доцільно було б установити пільги на впровадження інновацій, розробити пільговий механізм стимулювання створення ФПГ у пріоритетних галузях виробництва, наприклад літакобудуванні, кораблебудуванні, нафтохімічній промисловості, металургійній промисловості, що дало б змогу підвищити науково-технічний потенціал і вивести на світові ринки вітчизняну наукомістку продукцію.

У Японії, наприклад, стимулюється інвестування науково-технічних розробок. На початковому етапі становлення японських ПФГ їх економічною стратегією було придбання іноземних винаходів. Однак після зміцнення позицій американських та європейських технічних виробів японські ФПГ перейшли до створення власних передових технологій. Зазначений факт відіграв значну роль у тому, що сьогодні Японія за загальним рівнем економічного розвитку випередила Великобританію, Францію, Німеччину. Вона посідає перше місце у світі за обсягами експорту товарів і капіталу.

Корейські ФПГ також зосереджують увагу на виготовленні наукомісткої продукції. Державна політика надала пріоритет використанню непрямих важелів регулювання економіки. Тому зростають обсяги науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт. У складі ФПГ формуються науково-дослідні і проектно-технологічні інститути, тому їх називають фінансово-науково-промисловими групами (ФНПГ). Нині на світовому ринку корейські ФНПГ суттєво потіснили американські, японські та західноєвропейські транснаціональні компанії.

2.4. Облік і звітність щодо кінцевої і проміжної продукції ПФГ

Головне підприємство і учасники ПФГ здійснюють окремий бухгалтерський облік і ведуть статистичну звітність щодо виробництва і реалізації кінцевої і проміжної продукції ПФГ згідно з законодавством України. 24. 03. 2000 року наказом Міністерства фінансів України №61 затверджено порядок ведення консолідованого бухгалтерського обліку промислово-фінансовими групами, який визначає особливості бухгалтерського обліку і складання звітності головним підприємством ПФГ і учасниками ПФГ (крім банків), створеної відповідно до Закону України «Про промислово-фінансові групи в Україні". Відповідно до такого Порядку в межах ПФГ складається консолідована фінансова звітність. Методику консолідації звітів учасників групи пропонується здійснювати відповідно до вимог П(С)БО 20 "Консолідована фінансова звітність". Проте, відповідно до П(С) БО 20 консолідовану звітність готують підприємства, які володіють контрольним пакетом акцій інших підприємств і таким чином здійснюють контроль над ними. Фактор участі у капіталі відбивається і на методиці консолідації. А з тексту Закону витікає, що відносини між головним підприємством і учасниками ПФГ носять договірний характер, а не участі у капіталі (здійснюють діяльність на основі укладеної Генеральної угоди про сумісну діяльність з виробництва кінцевої продукції ПФГ). Тому методика консолідації фінансової звітності є більш прийнятною для неофіційних вітчизняних ПФГ, які якраз і створені за принципом "головне" — "дочірнє" підприємства. Методика обліку виробництва та реалізації проміжної та кінцевої продукції ПФГ, консолідації звітності наведена в третьому розділі монографії.

2.5. Умови реорганізації і ліквідації ПФГ

Реорганізація ПФГ, як правило, пов'язана з виходом із її складу головного підприємства або одного із учасників. Реорганізацію ПФГ КМУ може здійснювати у таких випадках:

• припинення виконання Державної програми, з метою реалізації якої була створена ПФГ;

• у зв'язку з неефективною реалізацією ПФГ відповідних Державних програм

• у зв'язку з закінченням затвердженого терміну її діяльності;

• за ініціативою учасників.

Крім вище проаналізованого Закону, діяльність промислово-фінансових груп в Україні регламентують такі нормативно-правові акти: Положення "Про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп" від 20.07.1996р., Укази Президента України "Про окремі питання створення промислово-фінансових груп" від 08.07.1998 р. і "Про деякі питання створення промислово-фінансових груп" від 01.06.1999 р.

На сьогоднішній день в Україні промислово-фінансові групи створюються навколо банківських установ і торговельних компаній, а контрольні пакети акцій потужних промислових підприємств часто не є власністю групи, а передані в управління державою одному із учасників ПФГ.

Висновки

Основними рисами сучасних промислово-фінансових груп (ПФГ) є тенденції до взаємопроникнення й синтезу різноманітних видів технологій та виробництва. При цьому характерні висока мобільність і взаємопроникнення капіталів усіх учасників цих об'єднань. У них яскраво проявляється високий ступінь диверсифікації їх діяльності. ПФГ істотно розширюють основу для акумуляції капіталу та його мобільності на фондовому ринку і ринку позичкового капіталу, внаслідок чого виробничі підприємства отримують гарантоване джерело фінансових ресурсів за браком капіталу для інвестицій. ПФГ мають можливість значною мірою сприяти стимулюванню капіталовкладень у реальний сектор економіки, що досягається шляхом стабільності в отриманні фінансових ресурсів для інвестиційної діяльності завдяки злиттю виробничого і фінансового сектору в єдину групу.

ПФГ забезпечують дієздатність інвестиційних вкладень у виробничу сферу за рахунок єдності та взаємозв'язку всіх відтворювальних процесів, що дає можливість отримати максимальну віддачу за рахунок чіткої схеми сфер діяльності учасників і упорядкованої схеми грошових потоків між ними.

У західних країнах значні за обсягом інвестиційні проекти реалізуються переважно через ПФГ, яким притаманна здатність до оновлення та диверсифікації виробництва. Так, наприклад, в Японії такі провідні ПФГ, як "Міцуі", Міцубісі", "Фуе" і "Суміто", становлять менш як 10% від усіх компаній країни, однак при цьому в провідних галузях економіки вони забезпечують більш як 50% загального обсягу продажу.

Список використаної літератури

1. Бесараб Є. Формування промфінгруп в Україні та стимулювання руху інвестиційних ресурсів //Фінанси України. — 2001. — № 6. — C. 114-119

2. Бик І. Чи бути фінансово-промисловим групам в Україні? //Економіка України. — 1997. — № 5. — C. 15-25

3. Куліш Г. Створення промислово-фінансових груп в Україні //Фінанси України. — 2001. — C. 71-74

4. Луценко В Промислово-фінансові групи в Україні. Формування і функціонування/ В Луценко //Віче. — 1997. — № 8. — C. 72-77

5. Михайлов А. ФПГ: принципы антимонопольного контролю //Российский экономический журнал. — 1997. — № 11-12. — C. 25-29

6. Уманців Г. Фінансово-промислові групи у структурі сучасної економіки //Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 5. — C. 104-109

7. Уманців Ю. Промислово-фінансові групи в Україні: державне регулювання, стан та перспективи розвитку //Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 10. — C. 101-105

8. Федоренко В. Створення промислово-фінансових груп і проблеми управління корпоративними правами //Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. — 1999. — № 2. — C. 48-52

9. Фоменко А. Две стадии развития финансово-промышленных групп в Украине //Финансовые риски. — 1998. — № 1. — C. 83-85

10. Чернецький Ю. Проблеми розвитку фінансово-виробничих груп в Україні //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 1998. — № 1. — C. 165-167.