Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти інвестиційних фондів та інвестиційних компаній.

1.1. Поняття інвестиційних фондів.

1.2. Суть та особливості інвестиційної компанії.

Розділ 2. Особливості діяльності інвестиційних компаній.

2.1. Інститути спільного інвестування.

2.2. Типи інвестиційних компаній.

2.3. Основи функціонування інвестиційних фондів.

2.4. Вітчизняні інститути спільного інвестування.

Розділ 3. Діяльністьінвестиційного фонду та взаємного фонду інвестиційної компанії щодо здійснення спільного інвестування.

3.1. Основи здійснення спільного інвестування.

3.2. Розвиток спільного інвестування в Україні

Висновки.

Список використаної літератури.

Додатки. 45

Вступ

Актуальність теми. В Україні досвід роботи інвестиційних фондів (ІФ) та інвестиційних компаній (ІК) нараховує близько 10 років. На кінець 2006 року в країні діяло 159 інвестиційних фондів та 129 інвестиційних компаній, а загальний обсяг емісії цінних сертифікатів становив 1,47 млрд. грн. Зазначена сума емісій сформована, головним чином, за рахунок приватизаційних сертифікатів.

За умовами функціонування інвестиційні фонди та інвестиційні компанії належать до портфельних інвесторів, вони не орієнтуються на встановлення контролю за діяльністю підприємств. Їх місія та можливості, що надаються законодавством, у цьому плані обмежені. В Україні інвестиційні фонди та інвестиційні компанії не можуть володіти більш ніж 10 % акцій одного емітента (25 % – якщо акції придбані за приватизаційні сертифікати). Одночасно ІФ та ІК беруть досить активну участь у загальних зборах акціонерів, намагаються делегувати своїх представників до складу спостережних рад акціонерних товариств, регулярно отримують інформацію про стан справ на підприємстві.

Завданням ІК та ІФ є розв’язання проблем, які виникають у непрофесіональних суб’єктів при самостійному інвестуванні на ринку акцій. До яких проблем можна віднести:

1) проблему вибору об’єкта інвестування. Її ефективне розв’язання залежить від компетентності інвестора, обсягу та достовірності інформації, якою він володіє. Проведення навіть простого порівняльного аналізу в межах фондового ринку потребує отримання та обробки досить значної за обсягом інформації. Інвестору необхідно визначити дохідність акцій окремих емітентів, секторів економіки, простежити динаміку курсів за певний період часу тощо;

2) окремі привабливі фінансові інструменти можуть бути просто недоступними для дрібних непрофесійних інвесторів. Акції з найвищим рівнем ліквідності обертаються на біржових ринках, а учасниками біржових операцій можуть виступати тільки професіонали – продавці цінних паперів, які обслуговують досить масштабні операції з цінними паперами.

Особливо актуальна ця проблема для країн з перехідною економікою, зокрема для України.

Метою роботиє спроба визначити особливості діяльності інвестиційних компаній та інвестиційних фондів.

Для її досягнення в роботі було поставлено й вирішено ряд послідовних завдань:

• проведено порівняльну характеристику інвестиційної компанії та інвестиційних фондів;
• проаналізовано діяльність інвестиційного фонду та взаємного фонду інвестиційної компанії щодо здійснення спільного інвестування;
• обґрунтовано особливості діяльності інвестиційних компаній;
• досліджено типи інвестиційних компаній
• охарактеризовано основи функціонування інвестиційних фондів.

Об'єкт дослідження– діяльність інвестиційних компаній.

Предмет дослідження– інвестиційна діяльність компаній та інвестиційних фондів в умовах економіки, що трансформується.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано методи: аналізу та синтезу, економіко-статистичного аналізу.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти інвестиційних фондів та інвестиційних компаній

1.1. Поняття інвестиційних фондів

Інвестиційний фонд — це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства з урахуванням вимог, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.

Інвестиційні фонди поділяються на відкриті та закриті. Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів у строки, встановлені інвестиційною декларацією інвестиційного фонду. Закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду.

Засновниками інвестиційного фонду є юридичні та фізичні особи. Не можуть бути засновниками інвестиційного фонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків. Законодавством може бути передбачено й інші обмеження щодо участі юридичних і фізичних осіб у створенні інвестиційних фондів.

Засновники несуть відповідальність перед учасниками інвестиційного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду. Акції зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж.

Для створення інвестиційного фонду його засновники укладають установчий договір, затверджують статут і проводять реєстрацію інвестиційного фонду у порядку, встановленому для реєстрації акціонерних товариств.

Установчий договір визначає порядок здійснення засновниками спільної діяльності, пов'язаної із створенням інвестиційного фонду, відповідальність перед учасниками і перед третіми особами.

У статуті інвестиційного фонду зазначаються найменування, місцезнаходження та вид інвестиційного фонду, розмір і порядок зміни статутного фонду, склад засновників, порядок створення органів управління інвестиційного фонду, їх компетенція й порядок прийняття ними рішень, порядок отримання засновниками дивідендів на кожну акцію в розмірі, який дорівнює розмірові дивіденду на один інвестиційний сертифікат, порядок реорганізації та ліквідації інвестиційного фонду.

Статут інвестиційного фонду повинен містити вимогу щодо заборони створення будь-яких спеціальних і резервних фондів, а також може містити положення про повний розподіл його прибутків між засновниками й учасниками в порядку, встановленому інвестиційною декларацією.

До статуту може бути включено й інші положення, що не суперечать чинному законодавству. Статутний фонд інвестиційного фонду повинен становити не менше 2 тисяч мінімальних зарплат, встановлених на момент його реєстрації, і бути сформованим за рахунок внесків засновників у вигляді коштів, цінних паперів, визнаних такими Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", і нерухомого майна.

Частка нерухомого майна у статутному фонді не повинна перевищувати 25 відсотків. Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду. Учаснику інвестиційного фонду може видаватися сертифікат на сумарну вартість інвестиційних сертифікатів[7, c. 36-38].

Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред'явника. Мінімальна номінальна вартість інвестиційного сертифікату не може бути меншою за 10000 грн. Номінальна вартість інвестиційних сертифікатів, яка перевищує 10000 грн., повинна бути кратною мінімальній номінальній вартості. Інвестиційний сертифікат містить такі реквізити: фірмове найменування інвестиційного фонду; його місцезнаходження; найменування цінного паперу ("інвестиційний сертифікат") та його порядковий номер; дата випуску; вид інвестиційного сертифікату, його номінальна вартість; ім'я власника (для іменного інвестиційного сертифікату); строк виплати дивідендів; підпис посадової особи — інвестиційного керуючого чи іншої уповноваженої особи; печатка інвестиційного фонду.

Номінальна вартість одного інвестиційного сертифікату повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам. Для випуску інвестиційних сертифікатів укладається договір з інвестиційним керуючим, аудитором або аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм, проводиться реєстрація випуску інвестиційних сертифікатів, публікуються інвестиційна декларація та інформація про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду.

Інвестиційна декларація містить такі реквізити: найменування документа ("інвестиційна декларація"); найменування, вид і місцезнаходження інвестиційного фонду, розмір його статутного фонду; основні напрями, предмет, цілі та обмеження інвестиційної діяльності інвестиційного фонду, а також порядок продажу інвестиційних сертифікатів; відомості про випуск інвестиційних сертифікатів, зобов'язання щодо їх викупу, наслідки невиконання таких зобов'язань; комісійні, винагороди та витрати, що можуть сплачуватися за рахунок коштів інвестиційного фонду; місце, терміни та порядок виплати дивідендів; застереження щодо створення будь-яких спеціальних або резервних фондів.

Вищим органом управління інвестиційного фонду є загальні збори засновників, до виключної компетенції яких належить: внесення змін і доповнень до установчого договору та статуту інвестиційного фонду;

затвердження інвестиційної декларації, умов депозитного договору, договору з інвестиційним керуючим, договору з аудитором або аудиторською фірмою і внесення в установленому порядку змін та доповнень до цих документів;

прийняття рішення та затвердження інформації про випуск інвестиційних сертифікатів;

затвердження результатів річної діяльності інвестиційного фонду після проведення аудиторської перевірки;

затвердження порядку розрахунку дивідендів;

прийняття рішень про створення, реорганізацію або ліквідацію філій, регіональних представництв інвестиційного фонду та затвердження положень про них;

прийняття рішень про ліквідацію фонду, створення ліквідаційної комісії і затвердження ліквідаційного балансу;

обрання й відкликання членів спостережної ради.

Загальні збори засновників скликаються не рідше одного разу на рік, а також на вимогу депозитарію, спостережної ради, інвестиційного керуючого або учасників інвестиційного фонду, що є власниками не менш як 10 відсотків випущених інвестиційних сертифікатів.

З метою контролю за діяльністю інвестиційного керуючого та захисту інтересів учасників створюється спостережна рада, не менш як 60 відсотків членів якої повинні бути неафілійованими особами. Членами спостережної ради можуть обиратися також особи, які не є учасниками інвестиційного фонду.

Рішення спостережної ради приймаються двома третинами голосів від загальної кількості її членів. Члени спостережної ради мають право бути присутніми на загальних зборах засновників, отримувати довідки про діяльність інвестиційного фонду та про умови виконання депозитарієм депозитного договору. Внесення змін і доповнень до інвестиційної декларації та договору з інвестиційним керуючим повинно бути погоджено із спостережною радою. Загальні збори засновників зобов'язані відкликати або переобрати члена спостережної ради у разі, коли письмову вимогу про це подали учасники, які є власниками не менш як одного відсотка інвестиційних сертифікатів.

Член спостережної ради інвестиційного фонду не може одночасно бути членом спостережної ради іншого інвестиційного фонду[4, c. 11-14].

1.2. Суть та особливості інвестиційної компанії

Інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який, окрім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю в порядку, встановленому для цих товариств, та здійснює діяльність щодо спільного інвестування згідно з цим Положенням.

Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, формується в порядку, встановленому Законом України "Про господарські товариства", і повинен становити не менш як 50 тисяч мінімальних зарплат, визначених на момент реєстрації інвестиційної компанії.

Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов'язана заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сертифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею інвестиційних сертифікатів.

Інвестиційні сертифікати, які випускає інвестиційна компанія, повинні відповідати вимогам, встановленим у пункті 9 цього Положення. На спільні інвестиції, які здійснюються шляхом випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційної компанії, поширюються обмеження, встановлені пунктом 17 цього Положення.

Інвестиційна компанія одержує інвестиційні сертифікати в розмірі, що відповідає вартості майна, переданого нею у взаємний фонд. Інвестиційні сертифікати засновників зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж.

На засновників інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, поширюється обмеження.

Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії, що утворюється за рішенням її вищого органу. Цей орган затверджує також Положення та інвестиційну декларацію взаємного фонду.

Рішення про створення взаємного фонду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш 3/4 присутніх акціонерів (учасників), які беруть участь у голосуванні на загальних зборах інвестиційної компанії.

Взаємний фонд має окремі баланс та поточний рахунок і підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому для реєстрації філій суб'єктів підприємницької діяльності. На баланс взаємного фонду інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об'єктів нерухомості.

Кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями інвестиційної компанії, не пов'язаними з діяльністю взаємного фонду.

Інвестиційна компанія одержує прибутки від діяльності, пов'язаної із спільним інвестуванням, пропорційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд, якщо інше не передбачено інвестиційною декларацією.

Інвестиційна компанія може засновувати відкриті та закриті взаємні фонди, які здійснюють діяльність щодо спільного інвестування в порядку, встановленому для інвестиційних фондів.

Інформацію про діяльність взаємного фонду інвестиційна компанія зобов'язана подавати загальним зборам акціонерів (учасників) не рідше ніж раз на рік[12, c. 17-19].

Розділ 2. Особливості діяльності інвестиційних компаній

2.1. Інститути спільного інвестування

Інститутами спільного інвестування на фінансовому ринку ви ступають інвестиційні компанії (ІК), які залучають кошти інвесторів і вкладають їх у диверсифікований портфель цінних паперів. Фінансові ресурси (пасиви) інвестиційних компаній формуються за рахунок розміщення на ринку власних акцій та інвестиційних сертифікатів активи — за рахунок придбання пайових і боргових цінних паперів інших емітентів. ІК вкладають кошти в цінні папери великої кіль кості емітентів для того, щоб у рамках вибраної стратегії максимально диверсифікувати портфель і зменшити ризики інвестування.

Інвестиційні компанії розрізняються за формою організації та механізмом формування і використання фінансових ресурсів. Так капітал одних компаній може постійно змінюватись у результаті викупу або продажу нових акцій на ринку, капітал інших може мати стабільну величину протягом тривалого періоду. Збільшення капі талу ІК може відбуватись як за рахунок випуску нових акцій, так за рахунок капіталізації частини прибутку, отриманого від інвестицій у цінні папери.

Структура активів компаній також може змінюватись, а може залишатись постійною протягом усього періоду існування компанії Крім того, залежно від мети конкретної ІК її активи можуть мати досить виражену специфіку. Це можуть бути тільки боргові зобов'язання або тільки акції. Деякі ІК формують свій портфель лише інструментів грошового ринку чи цінних паперів іноземних емітентів

Учасники ринку, які інвестують кошти в акції ІК, мають ряд переваг. Вкладаючи навіть незначні кошти в цінні папери компанії, вони отримують диверсифікований портфель цінних паперів і, отже, зменшують ризики інвестування. Крім того, учасники ІК суттєво зменшують витрати з інвестування коштів, а також забезпечують професійне управління портфелем цінних паперів.

Основними типами інвестиційних компаній є фонди відкритого (взаємні фонди), закритого типів та інвестиційні трасти. Перші фон Ди закритого типу були створені у США ще у 80—90-х роках XIX ст. а відкритого виникли там у 20-х роках XX ст.

Фонди закритого та відкритого типу відносять до інвестиційних компаній зі змінним інвестиційним портфелем, оскільки в процес Функціонування таких фондів структура їх портфеля постійно змінюється. Інвестиційні трасти належать до компаній з фіксованим інвестиційним портфелем, який не може бути змінений протягом усього періоду існування компанії.

Акції інвестиційних компаній, як і акції корпорацій, характеризуються двома параметрами: вартістю та зростанням, залежно від того які інвестиційні цілі переслідує компанія: віддає перевагу акціям зростання чи купівлі вартісних активів. Акції більшості інвестиційних компаній є високоліквідними цінними паперами, особливо акції взаємних фондів, які викупляються у власників за першою вимогою. Акціонери можуть продати акції в будь-який час за ціною, яка визначається вартістю цінних паперів, що входять до портфеля фонду. Оскільки ринкова вартість портфеля постійно коливається, постійно змінюється і вартість акцій фонду[5, c. 106-108].

Доходом учасника будь-якої ІК є частка доходу за портфелем цінних паперів компанії, що пропорційна кількості придбаних ним акцій. Рівень доходу за портфелем може бути як вищим, так і нижчим від середньоринкового і залежить від якості менеджменту та інвестиційної стратегії компанії. Однак дохідність портфеля усередненої ІК досить стабільна і майже не відрізняється від дохідності ринкового портфеля, сформованого з цінних паперів відповідного класу. Дохідність інвестицій учасника такої ІК також близька до середньоринкової на відповідному сегменті ринку.

Державне регулювання діяльності ІК спрямоване насамперед на захист інтересів інвесторів та на забезпечення виконання інвестиційними компаніями своєї основної функції — здійснення спільного інвестування коштів у диверсифікований портфель цінних паперів. Згідно із законодавством США, яке регулює діяльність ІК, принаймні 75% активів компанії мають бути представлені цінними паперами та готівковими коштами, не менш як 50% коштів повинні бути вкладені в диверсифікований портфель цінних паперів. Компанії не можуть інвестувати більш як 5% своїх активів у цінні папери одного емітента, не можуть володіти більш як 10% "голосуючих" акцій одного емітента. Не менш як 90% доходів має надходити від інвестицій у фінансові активи. Від продажу цінних паперів, якими ІК володіє протягом не більш як 3 міс, має надходити не більш як 30% доходу. Компанії, що відповідають цим вимогам і сплачують не менш як 90% прибутку своїм акціонерам, звільняються від податків.

Розвиток інвестиційних компаній у багатьох країнах світу пов'язаний з подальшою концентрацією їх діяльності. Досить часто групи фондів, що займаються специфічними видами інвестування в окремі види цінних паперів, знаходяться під управлінням однієї компанії і працюють як об'єднання фондів. Такі об'єднання дають змогу інвесторам вкладати кошти в будь-який з фондів, що входить до 0б'єднання. Невелика кількість таких об'єднань часто контролюють більшу частину ринку послуг, що надаються інститутами спільного інвестування. Зокрема, в СІЛА 10 груп інвестиційних фондів контролюють близько 50% ринку.

Функціонування інвестиційних компаній у різних країнах світу, їх становлення, розвиток цілком залежать від темпів та напрямів зростання національних фінансових ринків. Так, на розвиток вітчизняних інститутів спільного інвестування негативний вплив мають недостатній рівень розвитку українського фінансового ринку та несприятливий інвестиційний клімат[13, c. 131-132].

2.2. Типи інвестиційних компаній

Інвестиційні фонди відкритого типу (взаємні, або відкриті, фонди) постійно пропонують свої акції на ринку із зобов'язанням їх викупити за ціною, що визначається виходячи з ринкової вартості чистих активів фонду, які припадають на одну акцію. Відкритий фонд завжди готовий продати нові акції на ринку або викупити їх за вимогою власників акцій за ціною, що встановлюється щодня при закритті ринку і розраховується за формулою

Чисті активи фонду обчислюють як різницю між поточною ринковою вартістю активів та зобов'язаннями фонду. Фактично чисті активи є різницею між ринковою вартістю портфеля цінних паперів, що становить до 90% вартості всіх активів фонду, і зобов'язаннями фонду.

Ринкова вартість портфеля визначається досить просто, якщо цінні папери, що входять до портфеля, котируються на ринку. В цьому разі Ціна продажу акцій фонду встановлюється щодня за результатами торгів на організованих ринках. Спочатку визначається сумарна ринкова вартість усіх паперів, що входять до портфеля, а після цього вартість чистих активів фонду та ціна акції за формулою (1).

У більшості випадків реальна ціна продажу акцій фонду відрізняється від ціни, обчисленої за формулою (1) на деяку комісію. Комісійні фонду коливаються від 1% для значних обсягів продажу акцій до 8% — для незначних обсягів. При цьому одні фонди беруть комісійні при продажу своїх акцій, інші — при їх викупі. Комісійні при викупі, як правило, становлять 3—6%. Якщо акції розміщуються на ринку за ціною чистих активів, відповідні фонди називають фондами без навантаження. Фонди, що пропонують свої акції за ціною вищою від обчисленої частки чистих активів, називають фондами з навантаженням. Фонди, що розміщують акції на ринку без допомоги посередників, переважно продають їх за ціною чистих активів і є фондами без навантаження. Фонди, що розміщують акції на ринку через посередників, продають акції за ціною, яка перевищує вартість чистих активів, тобто є фондами з навантаженням. Як правило, навантаження, що є нагородою посередника, становить 3,5 8,5% ціни акції. Фонд вважається фондом з низьким навантаженням, якщо комісійні становлять близько 3%.

Більша частина взаємних фондів постійно розміщує на ринку нові випуски акцій, здійснюючи відкриту капіталізацію фонду і збільшуючи свої активи та пасиви. Акції відкритих фондів завжди користуються попитом у інвесторів і є високоліквідними цінними паперами. Самі відкриті фонди є більш популярними інститутами спільного інвестування, ніж закриті фонди чи трасти.

Інвестиційні фонди закритого типу емітують фіксовану кількості невикупних акцій і розміщують їх серед інвесторів. Такі фонди переважно створюються на визначений термін. Вони емітують і розміщують акції на ринку як будь-яка корпорація і, як правило, не викупляють акції до закінчення терміну свого існування. Фонди закритого типу дуже рідко використовують випуск боргових цінних паперів для залучення коштів[17, c. 318-319].

Протягом терміну існування акції закритого фонду можуть перебувати у вільному обігу на біржовому чи позабіржовому ринках, як акції інших корпорацій. Ринкова ціна акцій визначається виходячи з попиту і пропозиції на них. На відміну від акцій відкритого фонду акції закритого фонду пропонуються як за ціною, вищою від вартості чистих активів, так і за ціною, нижчою від них. У разі, коли продаж здійснюється за ціною, нижчою від вартості чистих активів, кажуть, що акції фонду продаються з дисконтом, а якщо ціна перевищує вартість чистих активів, — з премією. На ціну акцій впливають їх ліквідність, прибутковість, перспективи розвитку фонду, якість роботи менеджерів і фінансових консультантів фонду.

При публічному розміщенні акції закритого фонду переважно розміщуються за ціною, що перевищує вартість чистих активів. На вторинному ринку вони досить часто продаються за ціною нижчою від вартості чистих активів. Результати котирування акцій закритих фондів у США публікуються щодня за результатами торгів, а вартість чистих активів — щотижня.

Часто дохід за портфелем цінних паперів фонду реінвестується купівлю нових цінних паперів і оформляється у вигляді нових акцій. Якщо нові акції не оформляються, збільшення активів за рахунок придбання нових цінних паперів приводить до підвищення вартості чистих активів фонду, які припадають на одну акцію. В цьому разі дохід, що сплачується компанією власникам акцій, є сумою двох складових — початкового дивідендного доходу та реалізованого доходу від приросту капіталу.

Закриті фонди менш популярні, ніж відкриті. Значною мірою це обумовлено специфікою функціонування та державним регулюванням їх діяльності. Так, дозвіл вкладати кошти в досить надійні та прибуткові активи або здійснювати інвестування коштів на міжнародному ринку можуть робити акції закритих фондів більш привабливими для інвесторів.

Інвестиційні трасти — це компанії, які створюються на визначений термін, формують портфель із певного виду цінних паперів і, як правило, не змінюють його структуру протягом усього терміну існування трасту. Більшість інвестиційних трастів формують свій портфель із цінних паперів з фіксованим доходом, переважно з облігацій. Термін існування трастів може коливатись у значних межах — від 6 міс. до 20 років, залежно від терміну обігу цінних паперів, що є в портфелі трасту. Як правило, трасти не мають зобов'язань, тому їх чисті активи визначаються ринковою вартістю портфеля.

Інвестиційні трасти подібні до фондів закритого типу тим, що емітують фіксовану кількість акцій. Однак обсяги коштів, які залучають інвестиційні трасти, менші за обсяг коштів, якими оперують фонди відкритого чи закритого типу.

На відміну від фондів трасти не здійснюють активної торгівлі своїми цінними паперами й активного управління портфелем, тому, як правило, не мають ради директорів і керуючого портфелем.

Засновниками (спонсорами) інвестиційних трастів часто виступають брокерські фірми або фірми — андерайтери облігацій. Засновник інвестує кошти в пакет цінних паперів і передає його в управління довіреній особі — банку або іншому фінансовому посереднику. Після цього траст випускає свої акції, які часто називають сертифікатами, що погашаються. Такі сертифікати розміщуються серед інвесторів і дають останнім право власності на цінні папери, що знаходяться у довіреної особи, пропорційно до їх частки участі в трасті.

Вторинний ринок сертифікатів дуже обмежений. У разі потреби сертифікати можуть викуплятись трастом за рахунок продажу облігацій, що знаходяться в інвестиційному портфелі трасту або для п°дальшого перепродажу іншим інвесторам. Усі доходи, що отримуються за цінними паперами довіреною особою, як і їхня номінальна вартість, виплачуються по закінченні терміну функціонування трас ту власникам сертифікатів.

Припустимо, що засновник вкладає 50 млн дол. США в купівлю облігацій. На цю суму випускають 100 000 акцій, які розміщують на ринку за ціною 520 дол. США. Сума, отримана від продажу акцій становить 52 млн дол. 50 млн дол. покривають витрати засновника на придбання облігацій, а 2 млн дол. покривають витрати на розміщення акцій і складають прибуток засновника.

Комісійні трасту становлять 3,5—5,5% обсягу залучених коштів На витрати з обслуговування трасту засновником береться від 1% доходу для короткострокових трастів до 3,5% — для довгострокових. Щорічна комісія засновника у випадку успішної діяльності трасту становить до 15% річної вартості чистих активів[9, c. 56-59].

2.3. Основи функціонування інвестиційних фондів

Інвестиційний фонд складається з ради директорів, фінансового консультанта (управляючого фонду), який здійснює управління портфелем фонду, та з дистриб'юторів фонду, що займаються розміщенням акцій фонду на ринку. Діяльність інвестиційного фонду обслуговує банк-депозитарій, який за наказом управляючої компанії здійснює розрахункові операції, зберігає цінні папери, грошові кошти та майно, стежить за обчисленням вартості чистих активів і порядком купівлі-продажу акцій фонду.

Як правило, фінансовим консультантом фонду виступає незалежна компанія, яка спеціалізується на управлінні активами: дочірня фірма, створена брокерською конторою; страхова компанія; інвестиційний банк тощо. Управляюча компанія не може бути одночасно і депозитарієм фонду, але при цьому може управляти активами кількох незалежних інвестиційних компаній. Винагорода фінансового консультанта за управління активами є найбільшою складовою витрат фонду. Вона обернено пропорційна до величини активів і становить 0,5—1,5% їх середньої ринкової вартості.

Облік і обслуговування акціонерів фонду становлять 0,2—0,4% вартості чистих активів, інші витрати (податки, аудит) — близько 1%1 Всі витрати фонду становлять 1—3,5% обсягу його активів.

Розміщення початкових випусків акцій інвестиційні фонди здійснюють безпосередньо або через лід-менеджерів на біржовому ЧІЇ позабіржовому ринках. Лід-менеджерами великих інвестиційних компаній на міжнародних ринках часто виступають міжнародні інвестиційні банки або групи банків.

Для того щоб інвесторам легше було прийняти рішення про інвертування коштів у той чи інший фонд, аналітиками ринку розробляються рейтинги, які враховують дохідність фондів та їх ризиковість порівняно з фондами з таким самим напрямом діяльності. Фонди, які мають високий рейтинг, характеризуються найвищим рівнем доходу та найнижчим рівнем ризику, і навпаки, фонди з найнижчим рейтингом забезпечують найнижчий рівень доходу та високий рівень ризику.

Залежно від інвестиційних стратегій, які реалізують різні інвестиційні компанії, в їх портфелях можна знайти різні види цінних паперів: загальнодержавні та муніципальні облігації, акції, депозитні сертифікати, папери, забезпечені нерухомістю, тощо. Портфель кожної інвестиційної компанії формується виходячи із інвестиційної стратегії, яка тією чи іншою мірою задовольняє інтереси певної частини інвесторів. Одні інвестиційні компанії орієнтуються на забезпечення стабільної дохідності, інші — на збільшення ринкової вартості портфеля. Деякі компанії формують портфель, що характеризується збалансованістю і включає як високодохідні цінні папери, так і акції зростання, які забезпечують збільшення курсової вартості.

Деякі фонди інвестують кошти в певну галузь чи певний сектор економіки, в акції невеликих корпорацій, позабіржові акції, акції корпорацій конкретних країн. Діють також і фонди, що займаються міжнародними інвестиціями[15, c. 68-71].

Основні напрями діяльності фондів, як правило, знаходять відображення в їх назвах. Так, фонди облігацій інвестують кошти в різні типи облігацій з фіксованим доходом: корпоративні, державні, муніципальні облігації, облігації іноземних емітентів, конвертовані облігації тощо. Часто кошти таких фондів вкладаються в облігації з різними термінами процентних виплат, що дає змогу інвесторам отримувати щомісяця дивіденди за акціями фонду.

Фонди грошового ринку — відносно нові фінансові інститути. З одного боку, вони є одним із видів взаємних фондів, а з другого — мають деякі риси депозитних інститутів, оскільки фактично пропонують своїм вкладникам певний вид вкладів. Фонди грошового Ринку вкладають кошти в короткострокові цінні папери з фіксованим доходом (банківські депозитні сертифікати, комерційні та казначейські векселі тощо) і дають змогу дрібним інвесторам вийти на Ринок короткострокових зобов'язань. Кошти, внесені інвесторами до Фонду, можуть вилучатись ними в будь-який час, дивіденди оголошуються щодня.

Характерною рисою фондів є те, що акціонери можуть у визначених випадках виписувати чеки на вартість акцій, якими вони володіють. По суті акції у взаємних фондах грошового ринку функціо. нують як поточні чекові рахунки, що приносять процент, але з певними обмеженнями на виписування чеків.

Інструменти грошового ринку, в які вкладаються кошти фондів, є досить надійними і високоліквідними, тому винагорода управляючих невисока і становить 0,25—1% вартості чистих активів.

Індексні фонди створюють портфелі, до складу яких входять цінні папери, що використовуються для обчислення того чи іншого фондового індексу. Сформовані у такий спосіб портфелі забезпечують інвесторам середньоринкову дохідність, яка відображається одним із фондових індексів.

Існують також диверсифіковані фонди звичайних акцій та фонди прибуткових акцій, які відповідно інвестують кошти в диверсифікований портфель звичайних чи прибуткових акцій. Часто такі фонди тримають у своєму портфелі частку ліквідних активів — короткострокових інструментів грошового ринку для забезпечення тимчасових потреб фонду в ліквідних коштах.

Інформація про інвестиційні компанії — їх спеціалізацію, рейтинг, вартість чистих активів — подається в періодичних фінансових виданнях і допомагає інвесторам прийняти правильне рішення щодо інвестування коштів. Цьому також сприяє публікація фондових індексів, частина яких розраховується на основі даних про акції інвестиційних компаній[14, c. 116-119].

2.4. Вітчизняні інститути спільного інвестування

Для фінансового ринку України переломним моментом у становленні інститутів спільного інвестування стала масова приватизація державних підприємств, перетворення їх на відкриті акціонерні товариства та аукціонний продаж їх акцій у 1995—1996 роках. За цей час було зареєстровано близько 3/4 всіх існуючих в Україні закритих інвестиційних та взаємних фондів, хоча правовий механізм їх функціонування було закладено ще на початку 1994 р. Розвиток фондів більшою мірою був спричинений спробами використати механізм інвестиційних фондів для участі в приватизації, ніж відповідним розвитком фондового ринку. Частка приватизаційних майнових сертифікатів, вкладених в акції приватизованих підприємств на сертифікатних аукціонах інвестиційними компаніями та фондами, становить більшу частину всіх вкладених сертифікатів.

Серед вітчизняних інвестиційних компаній більшість становлять інвестиційні фонди закритого типу, які акумулюють кошти інвесторів, випускаючи акції без зобов'язань щодо їх викупу. Така ситуація є характерною для низьколіквідних та малоефективних фінансових ринків, прикладом яких є на сьогодні Україна.

Частка акцій у сукупному портфелі фондів становить близько 80% , то разом з недостатнім розвитком ринку боргових інструментів не дає змогу інвестиційним фондам оперативно диверсифікувати свій портфель за рахунок різних видів цінних паперів. Визначення вартості чистих активів інвестиційних фондів і компаній також є на сьогодні досить складним завданням, оскільки їх портфель складається переважно з низьколіквідних цінних паперів, які не завжди котируються на організованих ринках. Свої негативні наслідки має також і невизначеність правового статусу інвестиційного сертифіката. Недостатній рівень розвитку фондового ринку не дає на сьогодні можливості інвестиційним фондам виконувати свою основну функцію, як не дає змоги нормально функціонувати іншим фінансовим інститутам, для яких наявність розвиненого фондового ринку є необхідною умовою існування.

Згідно з Законом України "Про інститути спільного інвестування" інститут спільного інвестування (ІСІ) являє собою корпоративний або пайовий інвестиційний фонд, який здійснює діяльність, пов'язану із залученням грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Залежно від порядку здійснення діяльності ІСІ може бути відкритого, інтервального та закритого типу. ІСІ відкритого типу бере на себе зобов'язання здійснювати у будь-який час на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих ним (або компанією з управління його активами).

ІСІ належить до інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов'язання здійснювати на вимогу інвесторів викуп цінних паперів, емітованих ним протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік. До закритого типу відносять ІСІ, що не беруть на себе зобов'язань щодо викупу цінних паперів власної емісії до моменту реорганізації або ліквідації.

За строком діяльності ІСІ поділяють на строкові та безстрокові. Строковий ІСІ створюється на певний строк, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого зазначений ІСІ ліквідується або реорганізується, тоді як безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк. ІСІ закритого типу може бути лише строковим[16, c. 219-221].

Залежно від механізму формування інвестиційного портфелю розрізняють диверсифіковані та недиверсифіковані ІСІ. ІСІ вважається Диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам:

• кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не перевищує 10% загального обсягу їх емісії;

• сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій ніж 5% загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40% вартості чистих активів ІСІ;

• не менш як 80% загальної вартості активів ІСІ становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні цінні папери, а також цінні папери, що допущені до торгів на фондових біржах або у торговельно-інформаційних системах.

ІСІ, які не мають усіх ознак диверсифікованого виду, є недиверсифікованими. ІСІ відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифікованими. Крім того, дивіденди за цінними паперами ІСІ відкритого та інтервального типу не нараховуються і не сплачуються.

Управління активами ІСІ здійснює компанія з управління активами. Компанією з управління активами може бути юридична особа, що створюється відповідно до законодавства України. Частка держави в статутному капіталі компанії з управління активами не може перевищувати 10% . Поєднання діяльності з управління активами з іншими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів забороняється. Компанія з управління активами може одночасно здійснювати управління активами кількох інвестиційних фондів.

До корпоративних інвестиційних фондів належать фонди, які ство-рюються у формі відкритого акціонерного товариства і здійснюють діяльність, пов'язану виключно зі спільним інвестуванням. Початковий статутний капітал корпоративного інвестиційного фонду формується за рахунок грошових коштів, державних цінних паперів, цінних паперів інших емітентів, що допущені до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі, та об'єктів нерухомості, необхідних для забезпечення статутної діяльності.

Корпоративний інвестиційний фонд провадить свою діяльність, якщо 70 або більше відсотків середньорічної вартості активів, що належать йому на праві власності, вкладені у цінні папери. Управління активами корпоративного інвестиційного фонду на підставі відповідного договору здійснює компанія з управління активами.

Фонд не має права емітувати та розміщувати цінні папери, крім акцій та надавати активи під заставу в інтересах третіх осіб. АкіД1 корпоративного інвестиційного фонду мають бути лише простими іменними. Відкрита підписка на акції провадиться після реєстрації фонду в реєстрі ІСІ. Корпоративні інвестиційні фонди інтервального або відкритого типу після реєстрації в реєстрі ІСІ розміщують свої акції за ціною, що становить вартість чистих активів у розрахунку на одну акцію. Кожна розміщена акція корпоративного інвестиційного фонду надає її власникові однаковий обсяг прав. Акції, що розміщуються, можуть придбаватися лише за грошові кошти. Неповна сплата розміщених акцій не дозволяється[11, c. 60-62].

Органами корпоративного інвестиційного фонду є загальні збори акціонерів та спостережна (наглядова) рада. Вищим органом фонду є загальні збори акціонерів, що обирають членів спостережної ради.

Корпоративний інвестиційний фонд припиняє свою діяльність шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог антимонопольного законодавства. Розподіл активів фонду в разі його ліквідації здійснюється в порядку, встановленому законодавством. Після затвердження ліквідаційного балансу активи корпоративного інвестиційного фонду у строк, не більш як шість місяців, підлягають продажу за грошові кошти. Кошти, отримані від реалізації активів, в першу чергу розподіляються між акціонерами, які не є засновниками фонду, пропорційно кількості акцій, що їм належать. У разі недостатності коштів для викупу акцій за вартістю чистих активів корпоративного інвестиційного фонду в акціонерів, які не є засновниками фонду, різниця відшкодовується за рахунок частини коштів, що належить засновникам.

На відміну від корпоративного, пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою. Однак мінімальний обсяг його активів не може бути меншим розміру початкового статутного капіталу корпоративного інвестиційного фонду.

Пайовий інвестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності. Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів.

Для створення пайового інвестиційного фонду компанія з управління активами має розробити та зареєструвати регламент фонду, Укласти договори з аудитором, зберігачем, реєстратором, оцінювачем майна, зареєструвати пайовий інвестиційний фонд у реєстрі ІСІ та організувати відкриту підписку на інвестиційні сертифікати фонду або їх приватне розміщення. Відкрита підписка на інвестиційні сертифікати здійснюється відповідно до порядку проведення відкритої підписки на цінні папери, встановленого законодавством. Строк відкритої підписки на інвестиційні сертифікати пайового інвестиційного фонду відкритого або інтервального типу не обмежується.

Учасником пайового інвестиційного фонду є інвестор, який дбав інвестиційний сертифікат цього фонду. Емітентом інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду виступає компанія з управління активами цього фонду. Інвестиційний сертифікат надає кожному його власникові однакові права та може розміщуватися шляхом відкритого продажу, або приватного розміщення. Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестиційного фонду не нараховуються і не сплачуються. Крім того, інвестори пайового інвестиційного фонду не мають права втручатися у діяльність компанії з управління активами, за винятком окремо передбачених випадків.

Законодавством передбачено можливість здійснення заміни комі панії з управління активами та ліквідації пайового інвестиційного фонду. Заміна компанії з управління активами може здійснюватися в установленому порядку в разі неефективності діяльності фонду, анулювання ліцензії, виданої компанії з управління активами, на провадження діяльності з управління активами ІСІ або ліквідації компанії з управління активами.

У процесі ліквідації пайового інвестиційного фонду його активи реалізуються за грошові кошти в строки, передбачені законодавством. Кошти, отримані від реалізації, використовуються у першу чергу для здійснення виплат учасникам, що подали заявки на викуп інвестиційних сертифікатів до моменту прийняття рішення про ліквідацію фонду, а також для здійснення обов'язкових платежів до бюджету, виплат кредиторам та іншим учасникам фонду.

Активи диверсифікованого ІСІ складаються тільки з цінних паперів та грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті. Вартість цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, повинна становити не більше 20% загальної вартості активів диверсифікованого ІСІ й не більше 50% загальної вартості активів недиверсифікованого ІСІ.

До складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов’язання емітентів, частка у корпоративних правах яких входить до складу активів цього фонду. Такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, облігаціями (у тому числі конвертованими) та договорами позики. Надання позик третім особам за рахунок грошових коштів венчурного фонду не дозволяється.

Для формування власних активів ІСІ можуть придбавати іноземну валюту через банківські установи, які мають відповідну ліцензію. Вартість цінних паперів іноземних емітентів не може бути більшою ніж 20% загальної вартості активів ІСІ. Активи ІСІ не можуть включати цінні папери, випущені компанією з управління активами, зберігачем, реєстратором та аудитором ь0Го ІСІ, а також пов'язаними особами та деякі інші цінні папери.

Вартість чистих активів ІСІ визначається компанією з управління активами відповідно до регламенту ІСІ та нормативно-правових актів. Вартість чистих активів ІСІ відкритого типу визначається на кінець кожного робочого дня, а вартість чистих активів ІСІ інтервального та закритого типу визначається на кінець кожного робочого дня, що передує дню прийому заявок на розміщення та викуп цінних паперів ІСІ, але не рідше ніж раз на квартал.

Розрахункова вартість цінного папера ІСІ визначається як результат ділення загальної вартості чистих активів ІСІ на кількість цінних паперів ІСІ, що перебувають в обігу на дату проведення розрахунку. Вартість цінних паперів ІСІ, що придбаваються інвесторами або викуповуються ІСІ у інвесторів, визначається виходячи з розрахункової вартості цінного папера, що встановлюється на день подання інвестором заявки на придбання або на викуп цінних паперів ІСІ[18, c. 18-20].

Розміщення та викуп розміщених цінних паперів ІСІ здійснюються компанією з управління активами безпосередньо або через торговців цінними паперами, з якими компанія з управління активами уклала відповідні договори за єдиними для всіх інвесторів цінами, встановленими на певну дату виходячи з вартості чистих активів ІСІ.

Викуп цінних паперів ІСІ відкритого типу здійснюється їх емітентом на вимогу інвесторів кожного робочого дня починаючи від дня, наступного за днем завершення строку, встановленого для досягнення нормативів діяльності ІСІ. Інвестори ІСІ інтервального типу мають право на викуп емітентом цінних паперів цього ІСІ в строки, встановлені у проспекті емісії ІСІ інтервального типу.

Відчуження інвесторами цінних паперів ІСІ відкритого типу може здійснюватися лише шляхом їх викупу компанією з управління активами. Відчуження цінних паперів ІСІ відкритого типу третім особам не дозволяється, крім випадків правонаступництва, успадкування та дарування.

Активи ІСІ у формі цінних паперів мають зберігатися у зберігача (крім активів венчурного фонду). Надання послуг щодо зберігання цінних паперів ІСІ та обліку прав власності на них, а також обслуговування операцій ІСІ здійснюються зберігачем. Кожен інвестиційний фонд повинен мати тільки одного зберігача.

Чистими активами інвестиційного фонду називають активи, в які розміщено кошти засновників та учасників фонду, в поточних цінах на момент оцінювання.

Чисті активи інвестиційного фонду — показник, який визначається різницею між розмірами активів та зобов'язань фонду. При цьому окремі статті активів інвестиційного фонду для цілей визначення оцінкової вартості чистих активів можуть переоцінюватись з урахуванням їх ринкової вартості.

Вартість чистих активів обчислюється у розрахунку на акцію та інвестиційний сертифікат, які перебувають в обігу, та в терміни, встановлені інвестиційною декларацією.

Інвестиційним керуючим періодично здійснюється систематична та регулярна оцінка чистих активів фонду. Регулярне оцінювання вартості чистих активів проводиться спільно інвестиційним керуючим та депозитарієм.

У разі, коли вартість чистих активів фонду в розрахунку на акцію та інвестиційний сертифікат для пайового фонду і на одну акцію для корпоративного фонду зменшується до 90% номінальної вартості однієї акції та інвестиційного сертифіката, депозитарій цього фонду скликає позачергові збори засновників і повідомляє про це Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.

При розрахунку чистих активів основні засоби, нематеріальні активи, малоцінні та швидкозношувані предмети оцінюються за залишковою вартістю на дату здійснення розрахунку. Цінні папери резидентів та нерезидентів, які перебувають в обігу на організаційно-оформлених ринках, перелік яких визначається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, оцінюються за їх ринковою вартістю, яка визначається за даними останньої в звітному періоді офіційної котировки організаційно оформленого ринку.

Вартість цінних паперів, що не перебувають в обігу на організованих ринках, визначається за їх балансовою вартістю станом на дату оцінювання з урахуванням таких особливостей.

Балансова вартість цінних паперів, балансова вартість валютних цінностей, майна фондів, вартість яких визначена в іноземній валюті, підлягає перерахунку в національну валюту України за офіційним курсом НБУ, встановленим на дату, що передувала даті, на яку проводиться розрахунок вартості чистих активів.

Оцінювання зобов'язань інвестиційного фонду здійснюється за балансовою вартістю. Балансова вартість зобов'язань фондів, вартість яких визначена в іноземній валюті, підлягає перерахунку в національну валюту України за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на дату, що передувала даті, на яку проводиться розрахунок вартості чистих активів.

Інвестиційні керуючі кожного інвестиційного фонду, що перебуває в них на управлінні, у місячний термін після закінчення звітного кварталу зобов'язані подавати до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку баланс фонду, звіт про фінансові результати та їх використання, а також відомості про вартість чистих активів та фінансові вкладення фонду. Після завершення фінансового року, але не пізніше 31 березня наступного року інвестиційні фонди та інвестиційні компанії подають до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку інформацію, що подається щокварталу, а також річний баланс фонду, звіт про фінансові результати та їх використання, звіт про фінансово-майнове становище фонду, підтверджені незалежним аудитором або аудиторською фірмою. Ці дані потім публікуються протягом двох місяців після звітного періоду в друкованих виданнях Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку[8, c. 64-67].

Розділ 3. Діяльність інвестиційного фонду та взаємного фонду інвестиційної компанії щодо здійснення спільного інвестування

3.1. Основи здійснення спільного інвестування

Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а також інвестиційні компанії, що заснували взаємні фонди (далі — фонди), випускають інвестиційні сертифікати, які пропонуються для розміщення серед учасників.

Кошти, отримані від учасників, відкриті фонди інвестують у цінні папери інших емітентів. Закриті фонди мають право здійснення інвестування в цінні папери та придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать державі в майні господарських товариств, у процесі приватизації. Інвестиційні сертифікати відкритих фондів можуть бути придбані за кошти учасників, закритих фондів — за кошти учасників та приватизаційні папери.

Емісія інвестиційних сертифікатів здійснюється після реєстрації їх випуску Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Фонди мають право здійснювати загальну емісію інвестиційних сертифікатів на суму, розмір якої не повинен перевищувати 15-разового розміру їх статутних фондів. Відкриті фонди випускають інвестиційні сертифікати, які не підлягають вільному перепродажу, а закриті — такі, що підлягають вільному перепродажу.

Інвестиційні сертифікати пропонуються для розміщення та викуповуються фондом за ціною, яка дорівнює вартості чистих активів, у терміни, встановлені інвестиційною декларацією. Чистими активами інвестиційного фонду визнається вартість активів, в які розміщено кошти засновників та учасників фонду, в поточних цінах на момент оцінки.

Інвестиційні сертифікати закритих фондів можуть обмінюватися на приватизаційні папери, якщо ці фонди у встановленому Фондом державного майна України порядку отримали дозвіл на здійснення комерційної діяльності з приватизаційними паперами.

Закриті фонди обслуговують власників приватизаційних паперів з такими обмеженнями:

• інвестиційні сертифікати підлягають викупові фондом не раніше закінчення терміну використання приватизаційних паперів;
• учасникам інвестиційного фонду не гарантується фіксований розмір дивідендів.

Приватизаційні папери, які перебувають у власності фонду, підлягають індексуванню у разі загальної індексації приватизаційних паперів. Фонд має право здійснювати додаткову емісію інвестиційних сертифікатів у 50-разовому розмірі до обсягу прийнятих для розміщення приватизаційних паперів у порядку, який затверджується Фондом державного майна України та Міністерством фінансів України. Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії мають право тримати у своїх активах до 25 відсотків цінних паперів одного емітента за умови їх придбання за приватизаційні папери. Оцінка чистих активів фонду здійснюється відповідно до Положення про порядок оцінки чистих активів інвестиційних фондів і взаємних фондів інвестиційної компанії, що затверджується Міністерством фінансів України.

Вартість чистих активів у розрахунку на один інвестиційний сертифікат відкритого фонду обчислюється щоквартально, на дату, яку встановлює Міністерство фінансів України. Взаємний фонд зобов'язаний за цією ціною викуповувати інвестиційні сертифікати у учасників фонду.

Доходи фонду складаються з дивідендів та інших надходжень від цінних паперів, що перебувають у власності фонду, та доходів від операцій з цінними паперами й іншими активами. Доходи фонду, його засновників та учасників оподатковуються при виплаті дивідендів у порядку, встановленому чинним законодавством[1].

Прибуток фонду підлягає розподілу між засновниками та учасниками у вигляді дивідендів. Прибуток засновників фонду відповідно до інвестиційної декларації може бути спрямовано на збільшення розміру статутного фонду.

Фонд складає і публікує звіти про свою діяльність у терміни та в обсязі, що визначаються чинним законодавством. Облік і контроль за діяльністю фонду щодо розміщення приватизаційних паперів здійснюються у порядку, встановленому Фондом державного майна України та Міністерством фінансів України. Відкриті фонди раз на півроку зобов'язані проінформувати

учасників та опублікувати в пресі фінансовий звіт, який повинен містити:

• бухгалтерський баланс із переліком інвестицій фонду (кількість, види і ринкова вартість цінних паперів, які перебувають у власності фонду);
• звіт про доходи та збитки, а також дивіденди, сплачені за цей період;
• довідку про вартість чистих активів фонду;
• довідку про кількість інвестиційних сертифікатів, випущених фондом, номінальну вартість одного інвестиційного сертифікату та вартість чистих активів одного інвестиційного сертифікату на дату складання звіту;
• відомості про зміни в складі афілійованих осіб, членів спостережної ради, а також про зміну інвестиційного керуючого і депозитарія.

Фінансовий звіт за підсумками року обов'язково звіряється аудитором.

Закриті фонди раз на півроку мають публікувати такі дані:

вартість чистих активів фонду (включаючи вартість і кількість невикористаних приватизаційних паперів, що засвідчується висновком аудиторської організації);

перелік та кількість цінних паперів одного емітента (в розмірі більше одного відсотка активів фонду), що перебувають у власності фонду;

вартість інших активів, що перебувають у власності фонду;

звіт про заборгованість фонду;

дані про загальну кількість інвестиційних сертифікатів фонду, які перебувають в обігу на кінець півріччя. Інвестиційна компанія веде облік наявності та обігу майна кожного взаємного фонду окремо від свого майна.

Фонди, які розміщують приватизаційні папери, зобов'язані протягом 5 років зберігати документи про всі здійснені ними угоди з приватизаційними паперами. Якщо фонди ліквідуються раніше зазначеного строку, ці документи передаються до Фонду державного майна України.

Державний контроль за діяльністю фонду відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" і цього Положення забезпечують Міністерство фінансів України та місцеві фінансові органи, а в межах повноважень, визначених законодавством України, — Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Державний контроль за комерційною діяльністю фондів з приватизаційними паперами забезпечує Фонд державного майна України.

Порушення вимог цього Положення тягне за собою цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. Контроль за дотриманням антимонопольного законодавства у процесі здійснення спільного інвестування інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, взаємним фондом інвестиційної компанії забезпечує Антимонопольний комітет України відповідно до чинного законодавства.

Інвестиційний фонд, інвестиційна компанія повинні безпосередньо або через інвестиційного керуючого інформувати Антимонопольний комітет України про укладені ними договори стосовно придбання цінних паперів, в результаті якого забезпечується прямо або через взаємні фонди інвестиційної компанії досягнення або перевищення 10 відсотків. Така інформація подається у п'ятиденний строк з моменту укладення договору купівлі цінних паперів.

Фонд припиняє свою діяльність відповідно до чинного законодавства з урахуванням вимог. Закриті фонди, які обслуговують власників приватизаційних паперів, можуть бути ліквідовані до закінчення терміну використання приватизаційних паперів лише за рішенням арбітражного суду.

У разі банкрутства інвестиційної компанії стягнення на майно взаємного фонду може бути накладено тільки після розрахунків з усіма учасниками взаємного фонду, крім засновників.

Ліквідаційна комісія публікує в друкованих засобах масової інформації за місцезнаходженням фонду інформацію про його ліквідацію, порядок і термін заявлення кредиторами претензій. Комісія повинна опублікувати першу інформацію через тиждень після свого створення і повторити її протягом двох місяців не менш як двічі.

Майно фонду реалізується виключно на аукціоні. Виручка від продажу спрямовується на задоволення вимог кредиторів. Кошти, які залишаються після цього, розподіляються між учасниками пропорційно кількості інвестиційних сертифікатів. У разі, коли вартість майна в розрахунку на один інвестиційний сертифікат нижча за його номінальну вартість, різниця учасникам покривається за рахунок коштів засновників.

За згодою учасників для розрахунків з ними можуть використовуватися цінні папери, які перебувають в активах фондів, крім інвестиційних сертифікатів інших фондів та векселів.

Фонд вважається ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру, яке здійснюється за умови скасування Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів.

Фонди закритого типу припиняють свою діяльність після закінчення заявленого терміну. За рішенням засновників закритого фонду його може бути перетворено у відкритий фонд. Порядок реорганізації інвестиційних фондів, а також особливості перетворення закритого інвестиційного фонду у відкритий інвестиційний фонд та закритого взаємного фонду інвестиційної компанії у відкритий взаємний фонд інвестиційної компанії визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Фондом державного майна України та Антимонопольним комітетом України[10, c. 79-85].

3.2. Розвиток спільного інвестування в Україні

Здійснення інвестиційної діяльності дрібними або некваліфікованими інвесторами вирішується за допомогою спеціалізованих фінансових інститутів. Провідне місце серед таких фінансових інститутів у галузі обслуговування дрібних інвесторів, схильних до спільного інвестування в цінні папери, займають інвестиційні (взаємні) фонди. Виключним видом їх діяльності є акумулювання коштів переважно дрібних інвесторів та ефективне їх інвестування шляхом формування та керівництва єдиним портфелем цінних паперів.

На провідних фінансових ринках світу найбільший відсоток залучених і вкладених коштів припадає саме на інвестиційні фонди та інвестиційні компанії (понад 40%), бо вони є найефективнішим механізмом перерозподілу вільних коштів.

В процесі приватизації понад 25% громадян України реалізували своє право власності шляхом спільного інвестування. До участі в приватизації з інституціональних інвесторів допущені лише закриті інвестиційні (взаємні) фонди, що дозволяє значно прискорити процес приватизації, юридично стабілізуючи стан закритих інвестиційних фондів шляхом прямої законодавчої заборони надання будь-яких гарантій власникам приватизаційних паперів щодо прибутковості їх вкладень в інвестиційні сертифікати фонду. Таким чином, крім стандартно відсутніх жорстких зобов’язань закритого інвестиційного фонду щодо ліквідності емітованих ним цінних паперів, додається ще відсутність зобов’язань з їх прибутковості.

При цьому слід підкреслити, що закриті інвестиційні (взаємні) фонди посідають значне місце саме у цьому сегменті фінансового ринку, як потенційні покупці акцій приватизованих підприємств. За даними Фонду державного майна України на них припадає найбільша частка акумульованих фінансовими інститутами приватизаційних паперів (близько 60%) і понад 50% всіх вкладень приватизаційних коштів серед фінансових інститутів. Зазначене підтверджує й динаміка появи закритих інвестиційних (взаємних) фондів — понад 90% їх загальної кількості.

В цифрах статистика по інвестиційним (взаємним) фондам виглядає так:

• відкритих інвестиційних фондів — 4;
• відкритих взаємних фондів інвестиційних компаній — 17;
• закритих інвестиційних фондів — 187;
• закритих взаємних фондів інвестиційних компаній — 263.

Структура інвестиційних (взаємних) фондів типова для низьколіквідного неефективного ринку і відповідає правовому режиму регулювання діяльності інвестиційних фондів на фінансовому ринку. Структура інвестиційних та взаємних фондів на фондовому ринку України за станом на 01.01.2006

1. Відкриті інвестиційні фонди

2. Відкриті взаємні фонди інвестиційних компаній

3. Закриті інвестиційні фонди

4. Закриті взаємні фонди інвестиційних компаній

На розвинених світових ринках склалася протилежна ситуація (у США до 95% загальної кількості становлять відкриті фонди).

Про обсяги та масовість здійснення операцій по спільному інвестуванню на фондовому ринку України свідчать наступні факти: загальний обсяг емісій інвестиційних сертифікатів складає 4 687 305 954 грн[6, c. 81-83].

На сьогодні в Україні склалася ситуація, коли переважна більшість підприємств потребує надходження фінансових ресурсів для забезпечення своєї діяльності. Потреби підприємств не можуть бути задоволені державним бюджетом. Для ефективного вирішення цього питання і необхідні кошти, які можуть бути залучені для здійснення спільного інвестування через інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Рядовим інвесторам самостійно важко визначити, в які саме підприємства, без ризику втрати, слід інвестувати свої кошти. Крім того, самостійне придбання цінних паперів є не тільки ризикованим, але й іноді безприбутковим. В разі здійснення спільного інвестування, інвесторові немає необхідності турбуватися про придбані цінні папери, оскільки питання ризикованості та прибутковості інвестованих коштів лягає на плечі фахівців інвестиційних фондів та інвестиційних компаній.

Якщо підсумувати, основними надбаннями спільного інвестування є:

• сприяння створенню та накопиченню капіталу;
• ефективність як інструменту приватизації;
• перетворення складних інвестиційних рішень в більш прості для дрібних інвесторів, з одночасним здійсненням диверсифікації ризику;
• здійснення ефективного переливу капіталів між галузями народного господарства та стимулювання діяльності підприємств;
• сприяння залученню іноземного капіталу.

Спільне інвестування має не тільки позитивні моменти, але й ряд негативних. До негативних можна віднести непрозорість ринку цінних паперів на перших стадіях розвитку і досить часті випадки некомпетентності працівників інституціональних інвесторів, що займаються питаннями спільного інвестування, шахрайські дії керівництва зазначених установ та інше.

До об’єктивних факторів, які не сприяють розвитку спільного інвестування в Україні, належить: недосконалість чинного законодавства щодо цінних паперів; невизначеність особливостей ведення бухгалтерського обліку, що призводить до невірного відображення фінансового стану інституційних інвесторів, а іноді навіть до перекручення фінансових результатів; недосконалість методики розрахунку вартості чистих активів та подвійне оподаткування доходів від спільного інвестування.

Зазначені недоліки суттєво впливають на фінансову довіру дрібних інвесторів і, відповідно, на розміри коштів, що залучаються. Ліквідність та прозорість ринку цінних паперів дає інвесторам впевненість у правильності свого вибору.

Виконання поставлених перед Комісією завдань можливе за умови створення на Україні ліквідного та прозорого ринку цінних паперів.

На думку Комісії, основним напрямком розвитку спільного інвестування є створення надійного захисту прав інвесторів і умов для прозорості та ліквідності ринку цінних паперів.

На сьогодні, фондовий ринок України потребує велику кількість кваліфікованих інвестиційних керуючих. Необхідна переатестація фахівців з питань спільного інвестування в навчальних закладах, які погодили навчальні програми з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Інвестиційний керуючий повинен усвідомлювати свою відповідальність стосовно управління активами інвестиційного фонду і виконувати свої обов’язки виключно в інтересах засновників та учасників взаємних та інвестиційного фондів.

Для забезпечення стабільного функціонування інвестиційних фондів на фінансовому ринку України потрібне термінове виправлення існуючих суперечностей моделі функціонування фондів, закладених в діючому законодавстві, і, в першу чергу, в Положенні “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”.

З метою підвищення ефективності інвестиційної діяльності та захисту інтересів дрібних інвесторів пропонується скоригувати діючі правові форми інвестиційних фондів та компаній, а також нормативи здійснення інвестицій та формування портфелю цінних паперів відповідно до економічної суттєвості діяльності інвестиційних фондів. Інвестиційні фонди пропонується перетворити у відкриті акціонерні товариства (тобто у фонди корпоративного типу) зі спрощеною системою “голосування за опитування”. Взаємні фонди інвестиційних компаній необхідно остаточно перетворити у пайові інвестиційні фонди контрактного типу у вигляді “окремих рахунків спільного інвестування” з окремим балансом, не консолідованим з балансом інвестиційного керуючого.

Забезпечення отримання достовірної інформації щодо здійснення діяльності по спільному інвестуванню потребує розробки цілісної системи взаємоузгоджених нормативних документів, що регулюють діяльність інвестиційних фондів. Це, в першу чергу, стосується визначення порядку обліку операцій, фінансових результатів та вартості чистих активів інвестиційного фонду.

Необхідно шляхом встановлення податкової “прозорості” інвестиційних фондів усунути подвійне оподаткування доходів, що отримують інвестори від операцій спільного інвестування. На наш погляд, треба скасувати податок на прибуток інвестиційних (взаємних) фондів та оподатковувати лише кінцеві прибутки вкладників[15, c. 71-72].

З метою підвищення ефективності функціонування фінансового ринку необхідно посилити вимоги щодо інформаційного забезпечення акціонерів та учасників інвестиційних фондів шляхом встановлення стандартів складання фінансової звітності фондів.

Прийняття Закону України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”, в якому були б зазначені ці важливі питання, такі актуальні на даний період часу , впорядкувало б діяльність одного з найбільших сегментів фондового ринку, поліпшило б інвестиційний клімат на українському фондовому ринку та сприяло б залученню іноземних інвестицій в економіку України, а також посиленню контролю за роботою інвестиційних керуючих.

Проектом постанови “Про введення в дію Закону України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії” передбачено механізм та терміни приведення інвестиційними фондами своєї діяльності у відповідність до норм нового законодавства[1].

Висновки

Інвестиційні компанії – різновид фінансово-кредитних інститутів, поширених у західних країнах. Їх капітал утворюється на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції грошових коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов’язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні та за кордоном. Таким чином, інвестиційні компанії виступають посередником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.

Інвестиційні компанії можуть користуватися в обмежених розмірах позичковими коштами. Компанії відкритого типу мають право залучати тільки банківський кредит, а закритого типу – випускати також облігаційні позики.

З розвитком ринкових відносин інвестиційні компанії виникли і в нашій країні. Основними операціями інвестиційних компаній є організація емісії власних цінних паперів і видача гарантій у їх розміщенні, здійснення інвестицій безпосередньо в цінні папери, купівля-продаж цінних паперів за свій рахунок і від свого імені і т. д. В Україні поки незначна частина підприємств є акціонерними товариствами, тому інвестиційні компанії здійснюють, в основному, реальні інвестиції, що є менш ефективним, тому що існує складність оперативного управління такими вкладами. Крім того, діяльність інвестиційних компаній значно ускладнюється багатьма труднощами, основними з яких є низька ліквідність ринку цінних паперів України та відсутність досвіду роботи у сфері інвестиційної діяльності.

Інвестиційний фонд – це юридична особа, заснована у вигляді акціонерного товариства, виключною діяльністю якого є спільне інвестування. Інвестиційний фонд здійснює випуск акцій та вкладає мобілізовані таким чином засоби дрібних інвесторів у інші цінні папери, що приносять дохід у вигляді відсотка і підвищенні курсової вартості. Відкриті інвестиційні фонди (взаємні) мають право на придбання цінних паперів інших емітентів як будь-яка інша юридична або фізична особа. Закритим інвестиційним фондам дано право працювати з приватизаційними цінними паперами.

Інвестиційні фонди класифікуються залежно від форми їх організації. Власне, у світовій практиці склалося дві форми організації інвестиційних фондів: корпорація і довірче товариство (траст). У першому випадку засновники фонду є його учасниками, вони утворюють апарат управління та об’єднують свої засоби в початковому статутному фонді. Корпорація також може бути організована із зовнішнім апаратом управління, що працює за наймом (контрактом). Тоді може бути утворено довірче товариство (траст). Ця форма інвестиційного фонду виникла на початку минулого століття і заснована на повному юридичному розпорядженні прав володіння і використання (управління) майном. Наприклад, вдова або неповнолітні нащадки майна, залишаючись власниками, потрапляли під опіку (управління) старшого сина. Організовуються трасти наступним чином: засновники фонду залучають на контрактній основі ще одного або декількох учасників фонду, які збирають засоби і утворюють траст. Тобто, при інвестиційному фонді (компанії) може бути утворено декілька трастів, які у будь-який момент можуть вийти із фонду, розірвавши угоду і сплативши 2 – 3 % штрафу від суми активів.

У вітчизняній практиці основою діяльності інвестиційних фондів і компаній є трастові операції. Але, на відміну від фонду, компанія може працювати також інвестиційним консультантом або фінансовим брокером на фондовій біржі. Не дивлячись на труднощі, інвестиційні фонди та компанії повинні зіграти важливу роль у процесі приватизації, так як за їх допомогою інвестори отримують реальну можливість успішного вкладання своїх грошових засобів і приватизаційних сертифікатів у акції підприємств, що приватизуються.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”
2. Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Затверджено Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94.
3. Положення про порядки реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду та інвестиційної компанії та інформації про їх Випуск. Затверджено Рішенням ДКЦПФР від 15 січня 1998 р. № 8
4. Бондарчук І. Інвестиційна політика в Україні: Навч. посібник / Українська академія держ. управління при Президентові України. — К. : Видавництво УАДУ, 2003. — 23с.
5. Данілов О. Інвестування: Навчальний посібник/ Олександр Данілов, Ганна Івашина, Ольга Чумаченко,; Державна податкова адміністрація України, Академія державної податкової служби України. — К.: Видавничий дім "Комп’ютерпрес", 2001. — 362 с.
6. Іванов С. Інвестиційна привабливість регіонів та видів економічної діяльності регіональної економіки: дис. канд. екон. наук: 08.10.01 / Придніпровська держ. академія будівництва та архітектури. — Д., 2005. — 177 с.
7. Інвестиційна діяльність в Україні: Нормативні документи / О.М. Роїна (упоряд.). — К. : КНТ, 2007. — 192с.
8. Кжакевич К. Программа национальных инвестиционных фондов//Проблемы теории и практики управления. — 2000. — № 5. — C. 64-69
9. Коваленко М. Фінанси спільного інвестування: Навчальний посібник/ Микола Коваленко, Людмила Радванська,. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2002. — 247 с.
10. Недашківський М. Інвестиційний фонд регіонів України та джерела його формування //Економіка України. — 2000. — № 2. — C. 79-85
11. Оксаніч С. Інвестиційне середовище в Україні: погляд з фондового ринку //Національна безпека і оборона. — 2006. — № 6. — C. 60-62
12. Поддубный В. Инвестиционная компания в Украине //Фондовый рынок. — 2002. — № 12. — C. 17-19
13. Пухтаєвич Г. Аналіз національної економіки: Навчальний посібник/ Галина Пухтаєвич,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 254 с.
14. Свердел М. Перспективи розвитку інвестиційних фондів в Україні //Фінанси України. — 2003. — № 8. — С.116-120
15. Тканка Л. Система інноваційно-інвестиційних фондів в Україні //Фінанси України. — 1999. — № 1. — C. 68-72
16. Шарп Уильям Ф. Инвестиции = Investment: [Учеб. пособие.]/ Уильям Ф. Шарп, Гордон Дж. Александер, Джеффри В. Бэйли; Пер. с англ. А.H.Буренина, А.А.Васина; Национальный фонд под-готовки финансовых и управленческих кадров в рамках его программы "Банковское дело". — М.: ИНФРА-М, 1999. — 1027 с.
17. Шелудько В. Фінансовий ринок: Підручник/ Валентина Шелудько,. — К.: Знання , 2006. — 535 с.
18. Шуляк П. Діяльність інвестиційних фондів та інвестиційних компаній має негативні наслідки //Економіка. Фінанси. Право. — 2000. — № 8. — C. 18-20